ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 753/6665/23

1. Описова частина

У квітні 2023 року Державна іпотечна установа звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 10 березня 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №14-16-И/02, відповідно до якого банк надав ОСОБА_1 кошти у розмірі 65 000 доларів США з оплатою процентної ставки 11,5 %. Кошти надані позичальнику для використання за цільовим призначенням - купівлею квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

13 березня 2006 року між ТОВ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором були укладені договори поруки.

Окрім того, між банком та ОСОБА_1 10 березня 2006 року було укладено іпотечний договір, відповідно до якого остання передала банку в іпотеку вказану квартиру.

11 лютого 2015 року між банком та Державної іпотечною установою було укладено договір відступлення прав вимоги № 17/4-В, відповідно до якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всіх прав за вищезгаданими договорами.

Відповідачі з січня 2016 року не вносили жодного платежу на виконання умов кредитного договору. При цьому, їм було відомо про те, що новим кредитором за їх кредитним договором є саме Державна іпотечна установа, оскільки ОСОБА_1 отримувала відповідне повідомлення. У той самий час, ані вона, ані поручителі не звертались до позивача із заявами про встановлення точної суми заборгованості по тілу кредиту, процентам, а також щодо вирішення питання сплати заборгованості у позасудовому порядку.

Станом на 15 березня 2023 року у ОСОБА_1 утворилася заборгованість, яка складає 1 593 353,8 грн.

Вважала, що заборгованість має бути сплачена солідарно відповідачами, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є поручителями відповідно до договорів поруки. Також вказала, що поручителі, у порушення умов договору не повідомили позивача про зміну місця реєстрації із окупованої території (м. Донецьк), яка зазначена у договорах, на Черкаську область, що позбавляло установу можливості надсилати поручителям повідомлення, зокрема про зміну кредитора.

Крім того, позивачем не було пропущено позовну давність, оскільки строк дії кредитного договору до 09 березня 2021 року, а з квітня 2020 року в Україні було запроваджено карантин, з лютого 2022 року - воєнний стан, а, отже, відповідно до «Прикінцевих те перехідних положень» ЦК України позовна давність продовжена на цей період.

Ураховуючи викладене, Державна іпотечна установа просила суд стягнути солідарно з відповідачів на її користь заборгованості за кредитним договором від 10 березня 2006 року у розмірі 1 593 353,8 грн.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 червня

2025 року, позовні вимоги Державної іпотечної установи задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за кредитним договором від 10 березня 2015 року № 14-06-И/02: основного боргу у розмірі 793 748,78 грн, відсотки за користування кредитом у розмірі 189 286,13 грн, 3 % річних, нарахованих на суму основного боргу у розмірі - 22 833,87 грн, 3% річних, нарахованих на борг щодо сплати відсотків у розмірі 5 445, 22 грн та судовий збір у розмірі 15 169,71 грн.

В іншій частині позовних вимог, а також в частині вимог щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідачі не виконували свого обов`язку з повернення кредитку за кредитним договором від 10 березня 2006 року, кошти на погашення заборгованості щонайменше протягом останніх 9 років не вносили, надані позивачем докази щодо розміру заборгованості не спростували належними та достатніми доказами, а тому вважали вимоги позивача про стягнення з відповідачів заборгованості за тілом кредиту та відсотками є обґрунтованими. При цьому, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, перерахував суму заборгованості з урахуванням спливу строку позовної давності до частини позовних вимог, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачем ОСОБА_1 .

Також, суди вважали, що позивач звернувся з вимогами до поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 лише 21 квітня 2023 року, поза межами строку дії договорів поруки (та з урахуванням того, що 6-ти місячний строк вираховується для кожного щомісячного платежу окремо), вимоги до них заявлено безпідставно та, відповідно, не підлягають задоволенню, через припинення договорів поруки.

Суд також відхилив доводи представника позивача про ненадсилання вимоги до поручителів про сплату заборгованості за кредитним договором до 21 квітня 2023 року, оскільки у договорах зазначено, що місце реєстрації поручителів м. Донецьк, яке з 2014 року є тимчасово окупованою територією, та, відповідно, надсилання кореспонденції не є можливим, а поручителі у порушення умов кредитного договору не повідомили кредитора про зміну місця реєстрації, яка стала відома позивачу після подання цього позову до суду, оскільки вимога до поручителів має бути пред`явлена саме позовна. Доказів звернення позивачем до поручителів саме із позовною заявою (заявами) суду представником позивача не надавалось та такі обставини не стверджувались.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2025 року до Верховного Суду, Державна іпотечна установа, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2025 року скасувати у частині відмови у задоволені позовних вимог Державної іпотечної установи та прийняте нове рішення, яким задовольнити касаційну скаргу Державної іпотечної установи повністю, виклавши резолютивну частину у такій редакції: «Скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 грудня 2024 року по справі №753/6665/23 в частині відмови в задоволені позовних вимог, щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та ухвалити нове рішення: 1) яким солідарно стягнути: з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи заборгованість в розмірі 1 225 924,22 грн., яка складається з: суми основного боргу (тіло кредиту) в розмірі 793 748,78 грн. 3% річних, нарахованих на суму основного боргу (тіло кредиту) у розмірі 47 951,13 грн. 3% річних, нарахованих на борг щодо сплати відсотків у розмірі 21 889,02 грн. прострочених відсотків за користування кредитом в розмірі 362 335,29 грн; 2) яким солідарно стягнути: з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Державної іпотечної установи заборгованість в розмірі 1 225 924,22 грн., яка складається з: суми основного боргу (тіло кредиту) в розмірі 793 748,78 грн. 3% річних, нарахованих на суму основного боргу (тіло кредиту) у розмірі 47 951,13 грн. 3% річних, нарахованих на борг щодо сплати відсотків у розмірі 21 889,02 грн. прострочених відсотків за користування кредитом в розмірі 362 335,29 грн».

У касаційній скарзі, поданій у липні 2025 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 -адвокат Широких Ю. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2025 року скасувати та прийняте нове рішення, яким передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга Державної іпотечної установи мотивована тим, що суди не врахували, що позов до поручителів було подано в межах стоку позовної давності, оскільки кредитний договір припинився 09 березня 2021 року. Вказує, що договорами поруки не було встановлено строку звернення з вимогами до поручителя, а тому відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя.

Крім того, вважає, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, неправильно порахували заборгованість за кредитним договором, вважаючи, що її загальний розмір складає 1 225 924,22 грн. При цьому, конррозрахунків відповідачі не подавали.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 -адвоката Широких Ю. В., мотивована тим, що позивач не довів належними і обґрунтованими доказами розмір заборгованості за кредитним договором, оскільки не надав первинних бухгалтерських документів, оформлених належним чином. З наявної у матеріалах справи копії виписки видно, що заборгованість складала 42 765,81 доларів США ще станом на 26 серпня 2016 року та не змінювалася. На думу заявника, це свідчить про те, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Відзиви на касаційні скарги у встановленому порядку подані не були.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою Державної іпотечної установи та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

17 вересня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 -адвоката Широких Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2025 року відзив ОСОБА_2 , який поданий її представником - адвокатом Фастовцем В. А., визнано неподаним та повернуто заявнику.

2. Мотивувальна частина

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень Державна іпотечна установавказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 667/11010/14-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, від 11 вересня 2024 року у справі № 204/7787/21, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_1 -адвокат Широких Ю. В., вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/564/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 22 квітня 2024 року у справі № 559/1622/19, від 15 травня 2025 року у справі № 488/3972/23, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник також вказує порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме, судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційні скарги Державної іпотечної установи та представника ОСОБА_1 -адвоката Широких Ю. В., задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частини перша статті 554 ЦК України).

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).

Отже, умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов`язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24?вересня 2014?року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц, а також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пункті 60 постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши, що банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши боржнику обумовлену сторонами суму коштів у кредит, а позичальник належно не виконувала своїх зобов`язань з повернення кредиту та відсотків суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення заборгованості за кредитним договором із ОСОБА_1 . При цьому, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, перерахував суму заборгованості з урахуванням спливу строку позовної давності до частини позовних вимог, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачем ОСОБА_1 .

Не заслуговують й посилання обох касаційних скарг на те, що судом неправильно було пораховано розмір заборгованості, оскільки такий було розраховано з урахуванням заяви ОСОБА_1 про застосування наслідків спливу строку позовної давності, а остання свого контррозрахунку не надала.

Правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо припинення поруки та відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості солідарно з поручителів також.

Отже, вказані, а також інші доводи касаційних скарг не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та встановленим судом обставинам, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційних скаргах заявників доводи були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційних скарг висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду