ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 176/230/25

1. Описова частина

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Оператор Газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» (далі - АТ «Оператор Газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» (далі - ТОВ «Газорозподільні мережі України»), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» вона є побутовими споживачем природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , а саме, використовує природний газ з метою приготування їжі.

Нарахування плати за спожитий природний газ здійснювалось відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203 та роздрібної ціни на природний газ, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року № 758, по формулі - 7,1 куб. метрів на одну зареєстровану особу.

У лютому 2017 року на зовнішній стіні будинку АДРЕСА_2 був встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу, та обсяги спожитого мешканцями будинку природного газу (за відсутності у споживача індивідуального лічильника газу) визначаються пропорційно кількості осіб, зареєстрованих у квартирі або іншому ізольованому житловому приміщенні у відповідності до Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року № 620.

Після встановлення загальнобудинкового вузла обліку природного газу та здійснення за ним нарахування, обсяги спожитого природного газу за об`єктом споживання суттєво збільшилися, а у встановленні індивідуального вузла обліку на об`єкті споживання за рахунок оператора ГРМ їй було відмовлено листом АТ «Оператор Газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» від 11 грудня 2024 року № АВ-1950-Дн/1224. Відповідно до зазначеного листа підставою для встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу на будинку за адресою: АДРЕСА_2 , є план розвитку газорозподільної системи АТ «Оператор Газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» на 2016-2025 роки, згідно з яким не передбачено встановлення будинкових вузлів обліку природного газу. За вказаною адресою встановлено будинковий ВОГ. Усі квартири цього будинку вважаються забезпеченими комерційним обліком газу.

Позивачка вважала посилання АТ «Оператор Газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» на те, що НКРЕКП було затверджено розрахунок доцільності встановлення загальнобудинкових ВОГ відповідно до Плану розвитку газорозподільної системи АТ «Оператор Газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» на 2016-2025 року, є безпідставними та такими, що не звільняють відповідача від обов`язку встановити індивідуальний лічильник в її домоволодінні. Відтак, відмова АТ «Оператор Газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» встановити їй індивідуальний лічильник суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», порушують її права, як побутового споживача природного газу, та є незаконними.

Посилалася на те, що статтею 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» визначено обов`язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку. Крім того, відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством. Отже, саме на відповідачів був покладений обов`язок встановлення лічильників газу, тому вони повинні вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконними дії АТ «Оператор Газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» щодо монтажу загальнобудинкового вузла обліку природного газу на фасадному газопроводі зовнішньої стіни будинку за адресою: АДРЕСА_2 , з метою комерційного обліку природного газу;

- зобов`язати ТОВ «Газорозподільні мережі України» за власні кошти встановити по об`єкту побутового споживача ОСОБА_1 - квартирі АДРЕСА_3 , індивідуальний комерційний вузол обліку природного газу.

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 28 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконними дії АТ «Оператор Газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» щодо монтажу загальнобудинкового вузла обліку природного газу на фасадному газопроводі зовнішньої стіни будинку за адресою: АДРЕСА_2 , з метою комерційного обліку природного газу.

Зобов`язано ТОВ «Газорозподільні мережі України» за власні кошти встановити по об`єкту побутового споживача ОСОБА_1 - квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , індивідуальний комерційний вузол обліку природного газу.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконними дій АТ «Оператор Газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» щодо монтажу загальнобудинкового вузла обліку природного газу на фасадному газопроводі зовнішньої стіни будинку АДРЕСА_4 з метою комерційного обліку спожитого природного газу, суд першої інстанції, ураховуючи правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 212/5836/17 (провадження № 14-11цс21), виходив із того, що оператор газорозподільної системи, який в односторонньому порядку встановив для багатоквартирного будинку загальнобудинковий лічильник природного газу, діяв із порушенням вимог законодавства.Відмова АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» встановити позивачці індивідуальний лічильник суперечить вимогам законодавства, порушує її права. З урахуванням вимог статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 2 Закон України «Про житлово-комунальні послуги», волевиявлення позивачки на встановлення індивідуального лічильника газу не може бути порушеним.

Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суди керувалися частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що позивачка сплачувала за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі, безпосередньо індивідуальних, ТОВ «Газорозподільні мережі України» зобов`язано надавати послуги, які оплачені ОСОБА_1 , тому відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», ТОВ «Газорозподільні мережі України» має забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі.

Районний суд відхилив посилання АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» про пропуск позовної давності, зазначивши, що строк позовної давності позивачкою не пропущено, оскільки з акту № 437 приймання в експлуатацію об`єктів системи газопостачання від 31 липня 2017 року встановлено, що вказаний акт підписаний представниками АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» в односторонньому порядку, він не містить підписів співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_4 , а тому не може бути підтвердженням того, що ОСОБА_1 дізналася про порушення свого права 31 липня 2017 року.

Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 28 березня 2025 року в апеляційному порядку переглядалося лише в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання ТОВ «Газорозподільні мережі України» за власні кошти встановити у квартирі ОСОБА_1 індивідуальний комерційний вузол обліку природного газу.

У касаційній скарзі ТОВ «Газорозподільні мережі України», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 28 березня 2025 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2025 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи

У вересні 2025 року касаційна скарга ТОВ «Газорозподільні мережі України» надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2025 року касаційну скаргу ТОВ «Газорозподільні мережі України» на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 28 березня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2025 року визнано неподаною та повернуто заявнику з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 393 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)(касаційне провадження № 61-12195ск25).

У жовтні 2025 рокудо Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повторно надійшла касаційна скарга ТОВ «Газорозподільні мережі України» на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 28 березня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2025 року.

Ухвалою Верховного Суду від 14 жовтня 2025 року клопотання заявника про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задоволено; поновлено ТОВ «Газорозподільні мережі України» строк на касаційне оскарження судового рішення, а касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі; витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції; роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України та відмовлено у задоволенні клопотання заявника про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень відмовлено.

У листопаді 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга ТОВ «Газорозподільні мережі України» мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Зазначає, що позивачка забезпечена згідно із Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» лічильником газу, а саме, встановленим загальнобудинковим приладом обліку.

Посилається на те, що до 01 жовтня 2023 року Оператором ГРМ, який здійснював розподіл природнього газу за адресою: Дніпропетровська область, АДРЕСА_3 було АТ «Оператор Газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз», тому саме воно було зобов`язано завершити виконання робіт із забезпечення побутових споживачів, які використовують газ тільки для приготування їжі, до 01 січня 2023 року.Відтак, з боку ТОВ «Газорозподільні мережі України» не було допущено порушення прав споживача ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно із свідоцтвом про право власності на житло від 10 лютого 2009 року № НОМЕР_1 квартира АДРЕСА_3 належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а. с. 6,7).

ОСОБА_1 є побутовим споживачем природного газу відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ринок природного газу», а саме використовує природний газ з метою приготування їжі, за об`єктом споживання - АДРЕСА_1 .

АТ «Оператор Газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз», ТОВ «Газорозподільні мережі України» є операторами ГРМ, виконавцями комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням в необхідних об`ємах (обсягах).

Листом АТ «Оператор Газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» від 11 грудня 2024 року № ЛВ-1950-Дн/1224 (у відповідь на звернення ОСОБА_1 від 05 грудня 2024 року) ОСОБА_1 було відмовлено у встановленні індивідуального лічильника газу за адресою: АДРЕСА_1 , з посиланням на те, що споживачі будинку вже забезпечені комерційним обліком за рахунок оператора ГРМ та роз`яснено, що вона може встановити індивідуальний лічильник газу за власні кошти або за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством (а. с. 8).

2. Мотивувальна частина

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга ТОВ «Газорозподільні мережі України» задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Стаття 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) постачання природного газу здійснюється за умови його комерційного обліку, зокрема, для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - з 01 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - з 01 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - з 01 січня 2021 року.

Тобто після зазначених дат постачання цим категоріям споживачів мало здійснюватися за умови комерційного обліку лічильниками газу, до їх настання - незалежно від наявності газових лічильників.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» у редакції від 20 січня 2018 року загальнобудинковий лічильник газу може бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

До 20 січня 2018 року питання встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу не було врегульоване на рівні закону, а регламентувалося підзаконними нормативно-правовими актами.

Положеннями абзаців третього-п`ятого пункту 4 Тимчасового положення у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 2016 року № 46) передбачено, що:

- ініціювати встановлення будинкового вузла обліку на багатоквартирний будинок, групу багатоквартирних будинків, групу споживачів можуть як власник (власники) такого будинку (таких будинків) (квартир), так і оператор газорозподільної системи;

- встановлення будинкового вузла обліку здійснюється згідно з Кодексом газорозподільних систем. Встановлення будинкового вузла обліку, в тому числі витрати на проектування, монтаж, здійснюється за кошти сторони, яка ініціювала встановлення такого вузла обліку;

- власник (власники) будинку (будинків) (квартир), особа, відповідальна за експлуатацію будинку (будинків) (далі - експлуатаційна організація), балансоутримувач будинку (будинків) тощо та оператор газорозподільної системи зобов`язані врегулювати між собою договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку та лічильників газу, установлених у квартирі (далі - квартирні лічильники газу) (за їх наявності), а також забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку. У разі неврегулювання зазначених питань газопостачання такому будинку, групі будинків, групі споживачів може бути припинено відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 1 глави 5 розділу IX Кодексу газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРС), затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2494, за ініціативи балансоутримувача (управителя) або оператора газорозподільної системи та за їх рахунок у багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків (гуртожитків), мешканці яких у повному обсязі чи частково розраховуються за нормами споживання, або для цілей складання загального балансу споживання природного газу може бути організований та встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу. Балансоутримувач (управитель) не може відмовити оператору газорозподільної системи в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ.

Тобто до 20 січня 2018 року оператор газорозподільної системи мав право встановити загальнобудинковий лічильник природного газу, врегулювавши з власником (власниками) будинку, експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку, а також забезпечити можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку.

Для встановлення загальнобудинкового лічильнику природного газу оператор газорозподільної системи не міг діяти в односторонньому порядку, оскільки повинен був в договірному порядку врегулювати з власником (власниками) будинку, експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку.

Отже, слід вважати, що оператор газорозподільної системи, який в односторонньому порядку встановив для багатоквартирного будинку загальнобудинковий лічильник природного газу як до 20 січня 2018 року, так і після цієї дати, діяв з порушенням вимог законодавства.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року в справі № 212/5836/17 (провадження № 14-11цс21).

Оскільки АТ «Оператор Газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» самостійно (в односторонньому порядку) встановлено загальнобудинковий вузол обліку (лічильник) природного газу в будинку АДРЕСА_4 , суди обґрунтовано визнали такі дії АТ «Оператор Газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» незаконними.

Згідно із частиною першою статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.

У статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.

Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.

Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом), цей Закон регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та управління побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках (частина перша статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Згідно із частиною першою статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Постачання та розподіл природного газу споживачу здійснюються відповідно до типового договору, затвердженого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (частина четверта статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу ГРС Оператор ГРМ - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

З метою отримання та реєстрації достовірної інформації про обсяги і якість природного газу під час його транспортування, розподілу, постачання, зберігання та споживання здійснюється приладовий облік природного газу (частина перша статті 18 Закону України «Про ринок природного газу»).

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

За статтею 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (в редакції, чинній на час звернення із позовом до суду) газорозподільні підприємства зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2023 року.

Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, необхідно керуватися частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Позивачка є споживачем природного газу, а АТ «Оператор Газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.

Відповідно до пунктів 1.1 - 1.3 Типового договору цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.

Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема, сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

Позивачка приєдналася до вказаного Типового договору, оскільки щомісячно споживає природний газ та сплачуює рахунки за спожитий природний газ.

Згідно з пунктом 2.1 цього Типового договору АТ «Оператор Газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» взяло на себе зобов`язання постачати природний газ споживачам в необхідних об`ємах (обсягах), а вони взяли на себе зобов`язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.

У статті 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У постанові НКРЕКП від 28 грудня 2011 року № 150 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» зазначено, що до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1 000 м3 природного газу.

Згідно з додатком № 1 до вказаної постанови НКРЕКП в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1 000,00 куб. м природного газу у розмірі 6,96 грн, а згідно з додатком № 1 до постанови від 27 вересня 2016 року № 1625 - 25,20 грн.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оскільки ОСОБА_1 сплачувала за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі, безпосередньо індивідуальних, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що АТ «Оператор Газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачкою, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» забезпечити встановлення індивідуального лічильника газу позивачці, яка проживає у квартирі, де газ використовується тільки для приготування їжі.

Відмова АТ «Оператор Газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» встановити індивідуальний лічильник позивачу суперечить вимогам законодавства, порушує права позивача. З урахуванням вимог статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 2 Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) волевиявлення позивачки на встановлення індивідуального лічильника газу не може бути порушеним.

Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суди правильно керувалися частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що саме ТОВ «Газорозподільні мережі України» повинен вживати заходів щодо залучення джерел фінансування цих робіт, а покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним.

Суди врахували, що постановою НКРЕКП від 29 вересня 2023 року № 1771 АТ «Оператор Газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» було зупинено дію ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, виданої відповідно до постанови НКРЕКП від 29 червня 2017 року № 844, у зв`язку із передачею цілісного майнового комплексу з розподілу природного газу іншому суб`єкту господарювання, який отримав відповідну ліцензію. Таким суб`єктом є ТОВ «Газорозподільні мережі України». Відтак, відповідні доводи касаційної скарги заявника у цій частині колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18), від 26 жовтня 2021 року у справі № 212/5836/17 (провадження № 14-11цс21) та постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 212/5712/17 (провадження № 61-116св19), від 24 жовтня 2019 року у справі № 214/5776/17, (провадження № 61-13554св19), від 04 березня 2020 року у справі № 211/2131/18 (провадження № 61-22726св19), від 17 квітня 2020 року у справі № 215/2712/18-ц (провадження № 61-2509св20), від 20 липня 2020 року у справі № 212/1796/18-ц (провадження № 61-23124св19), 05 вересня 2022 року у справі № 199/4081/18 (провадження № 61-6365св21).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що відповідно вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду