ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 488/4352/25

У вересні 2025 року Миколаївська міська рада звернулася до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою.

Заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), після смерті якої відкрилася спадщина на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Про наявність спадкоємців Миколаївській міській раді невідомо.

Згідно з рахунком-повідомленням за липень 2025 року за адресою: АДРЕСА_1 існує заборгованість за спожиті комунальні послуги у загальному розмірі 80 092,17 грн (електропостачання, постачання теплової енергії, абонентське обслуговування за постачання теплової енергії, водопостачання та водовідведення, житлові послуги).

Посилаючись на те, що спадщину після смерті ОСОБА_1 ніхто із спадкоємців за законом та за заповітом не прийняв; після відкриття спадщини минуло більше року, Миколаївська міська рада просила суд визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 відумерлою спадщиною на підставі статті 1277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та передати її Миколаївській міській територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19 листопада 2025 року, у задоволенні заяви Миколаївської міської ради відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що після смерті ОСОБА_1 відкрилася спадщина на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Із заявою про прийняття спадщини після її смерті звернулася ОСОБА_2 як законний представник малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є онуком померлої, а отже вважається таким, що прийняв спадщину, проте не оформив свої спадкові права.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви Миколаївської міської ради про визнання спадщини відумерлою.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 26 січня 2026 року апеляційну скаргу Миколаївської міської ради задоволено частково.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19 листопада 2025 року скасовано.

Заяву Миколаївської міської ради про визнання спадщини відумерлою залишено без розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що між Миколаївською міською радою та ОСОБА_2 , яка є законним представником малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та у встановлений законом строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, існує спір про право щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а тому, заява Миколаївської міської ради про визнання спадщини відумерлою підлягає залишенню без розгляду відповідно до частини шостої статті 294 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У лютому 2026 року Миколаївська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 січня 2026 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення її заяви про визнання спадщини відумерлою.

Як на підставу касаційного оскарженнязаявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2023 року у справі № 199/1204/21, від 10 червня 2021 року у справі № 750/5549/19, від 31 березня 2021 року у справі № 638/1604/19, від 10 червня 2020 року у справі № 344/9660/17 та від 10 вересня 2018 року у справ № 696/126/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відмовляючи у задоволенні заяви Миколаївської міської ради про визнання спадщини відумерлою, суд першої інстанції не врахував, що матеріали спадкової справи не містять доказів, які б підтверджували наявність родинних зв`язків між спадкодавцем та особою, яка подала заяву про прийняття спадщини або її малолітнім сином, а також отримання нею свідоцтва про право на спадщину.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи заяву Миколаївської міської ради про визнання спадщини відумерлою без розгляду, не врахував, що особа, яка подала заяву про прийняття спадщини не може вважатися спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_1 , а сама лише наявність такої заяви не дає підстав для висновку про наявність підстав для спадкування за законом.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 27 лютого 2026 року касаційну скаргу Миколаївської міської ради на постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 січня 2026 рокупередано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Миколаївської міської ради з підстав передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Корабельного районного суду Миколаївської області матеріали цивільної справи № 488/4352/25; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У березні2026 року матеріали справи № 488/4352/25 надійшли до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя їй на праві власності належала квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно зі спадковою справою № 285/2015, заведеною П`ятою миколаївською державною нотаріальною конторою Миколаївської області, до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , із заявою про прийняття спадщини 15 жовтня 2015 року, тобто у встановлений статтею 1270 ЦК України строк, звернулася ОСОБА_2 , в інтересах малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу) (частини перша та друга статті 1220 ЦК України).

Відповідно до глави 86 ЦК України за загальним правилом спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово та на підставі споріднення. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Одночасно ЦК України запобігає таким ситуаціям, коли відсутність спадкоємців має наслідками відсутність власників спадкового майна та його занепад. А тому передбачає у такому випадку перехід прав на це майно до територіальної громади за місцем знаходження цього майна (стаття 1277 ЦК України).

Так, за змістом статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою.

Отже, відумерлість спадщини означає, що на спадкове майно, яке залишилося після смерті спадкодавця, ніхто зі спадкоємців в силу різних причин не претендує, або спадкоємці взагалі відсутні, внаслідок чого (неможливості спадкування) територіальна громада за місцем відкриття спадщини на підставі рішення суду стає законним правонаступником (не спадкоємцем) померлої особи в частині тих прав та обов`язків, які залишилися після її смерті.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно із пунктом 8 частини другої статті 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання спадщини відумерлою.

Статтею 294 ЦПК України визначає порядок розгляду справ окремого провадження.

Згідно з частиною третьою статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Відумерлою є спадщина, визнана такою на підставі встановлення судом існування (чи не існування) кількох юридичних фактів: факту смерті спадкодавця, відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від спадщини, неприйняття спадкоємцями спадщини чи відмови від її прийняття, дотримання органом місцевого самоврядування відповідної процедури (постанови Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі №522/1364/20, від 10 липня 2024 року у справі № 521/15714/22, від 02 жовтня 2024 року у справі справа № 522/2960/20).

Положення частини першої статті 1277 ЦК дають право територіальній громаді звернутися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження є те, що розгляд такої заяви не пов`язаний з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним (постанови Верховного Суду від 15 листопада 2021 року у справі № 554/10125/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 759/12740/21).

Під спором про право в справах окремого провадження розуміється конфлікт інтересів заявника та хоча б однієї із заінтересованих осіб внаслідок заперечення такої особи проти задоволення заяви про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або неоспорюваних прав, а також можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків у третіх осіб внаслідок задоволення відповідної заяви (постанова Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 2-о-59/2009).

Установивши, що згідно зі спадковою справою № 285/2015, заведеною П`ятою миколаївською державною нотаріальною конторою Миколаївської області, до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , із заявою про прийняття спадщини 15 жовтня 2015 року, тобто у встановлений статтею 1270 ЦК України строк, звернулася ОСОБА_2 , в інтересах малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про залишення заяви Миколаївської міської ради про визнання спадщини відумерлою без розгляду, оскільки встановлені судом обставини дають підстави для висновку про наявність спору про право.

від 10 червня 2021 року у справі № 750/5549/19, від 31 березня 2021 року у справі № 638/1604/19, від 10 червня 2020 року у справі № 344/9660/17 та від 10 вересня 2018 року у справ № 696/126/18, на які Миколаївська міська рада посилається у касаційній скарзі.

У справі № 199/1204/21, предметом спору було встановлення факту родинних відносин між спадкоємцем та спадкодавцем, визнання спадкоємцем першої черги за законом та визнання права власності на майно в порядку спадкування.

Справи № 750/5549/19, № 344/9660/17, у яких предметом спору було визнання спадщини відумерлою, розглядалися у порядку позовного провадження.

У справі № 638/1604/19 Верховний Суд погодився з висновком місцевого суду про те, що оскільки після смерті спадкодавця пройшло більше трьох років і ніхто не звернувся у встановлений законом строк із заявою про прийняття спадщини за законом чи за заповітом та не прийняв спадщину, зазначене є підставою для визнання спадщини відумерлою. За обставинами цієї справи особі, яка заперечувала щодо визнання спадщини відумерлою, було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку з ненаданням документів, які б підтверджували факт родинних відносин зі спадкодавцем.

У справі № 696/126/18, суди встановили, що спадкоємці померлого за заповітом та за законом відсутні; особі, яка заперечувала щодо визнання спадщини відумерлою, було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на будинок, а заповіт померлого на її користь скасовано; факту постійного проживання зі спадкодавцем вона не довела. За таких обставин Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для визнання спадщини відумерлою.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду