ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженої ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженої ОСОБА_6 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 20 січня 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024101110000945 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та проживаючої у АДРЕСА_1 , раніше не судимої, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Деснянський районний суд м. Києва вироком від 14 липня 2025 року визнав ОСОБА_6 винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень та призначив їй покарання: за ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Вирішив питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 30 серпня 2024 року, у ОСОБА_6 , якій достовірно було відомо про збройний напад РФ на Україну, з метою вчинення кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України та проти власності, а також з корисливих мотивів, виник злочинний умисел спільно з невстановленою досудовим розслідуванням особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, на перешкоджання законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань в особливий період шляхом підпалів транспортних засобів, які перебувають у розпорядженні військовослужбовців ЗСУ та інших військових формувань.
У невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 30 серпня 2024 року, на мобільний телефон до ОСОБА_6 у додатку «Telegram» надійшло повідомлення від невстановленої досудовим розслідуванням особи, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, з пропозицією заробітку, на що вона погодилася.
У ході листування ОСОБА_6 з невстановленою досудовим розслідуванням особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, у додатку «Telegram» останньою було запропоновано підробіток у вигляді здійснення підпалу транспортних засобів, які відносяться до ЗСУ та інших військових формувань, за грошову винагороду. У ході обговорення відповідної пропозиції в особистих листуваннях у додатку «Telegram» ОСОБА_6 погодилася здійснити підпал транспортного засобу за грошову винагороду в розмірі 1000 доларів США.
В подальшому ОСОБА_6 згідно з домовленістю мала підшукати автотранспортний засіб, який за візуальними ознаками можна охарактеризувати як автомобіль ЗСУ або інших збройних формувань, після чого зробити фотознімок такого автомобіля й направити його у додатку «Telegram» в особисті листування з невстановленою досудовим розслідуванням особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження.
Реалізуючи свій злочинний умисел, на виконання вищевказаної домовленості ОСОБА_6 , розуміючи протиправність своїх дій та їх суспільну небезпечність, достовірно будучи обізнаною, що її дії завдадуть шкоду обороноздатності України у вигляді перешкоджання законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань в особливий період, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 30 серпня 2024 року, перебуваючи у м. Києві (вул. Мілютенка, 42-А), виявила автомобіль «Volkswagen Transporter», д.н.з. НОМЕР_1 , який за зовнішніми ознаками схожий на автомобіль, яким розпоряджаються військовослужбовці ЗСУ та інші військові формування для виконання функцій ЗСУ.
Виконавши фотофіксацію вказаного автомобіля, ОСОБА_6 відправила фотофайли через додаток «Telegram» невстановленій досудовим розслідуванням особі, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, та отримала схвалення на підпал.
У подальшому 30 серпня 2024 року, приблизно о 03:30, ОСОБА_6 , перебуваючи у м. Києві (вул. Мілютенка, 42-А), реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на перешкоджання законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань, за попередньою змовою із невстановленою досудовим розслідуванням особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечні наслідки своїх дій та бажаючи їх настання, маючи при собі заздалегідь підготовлені легкозаймисті засоби для вчинення злочину, вчинила підпал автомобіля «Volkswagen Transporter», д.н.з. НОМЕР_1 , яким розпоряджався військовослужбовець ЗСУ для виконання функцій ЗСУ, тим самим довела до кінця свій злочинний умисел, направлений на здійснення перешкоджання законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань в особливий період, після чого з місця вчинення кримінального правопорушення зникла.
Своїми умисними діями, які полягали у перешкоджанні законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань в особливий період за попередньою змовою групою осіб та в умисному знищенні чужого майна, вчиненого шляхом підпалу, за попередньою змовою групою осіб, ОСОБА_6 вчинила кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194 КК України.
Київський апеляційний суд ухвалою від 20 січня 2026 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженої ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального законодавства, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженої та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить оскаржувані судові рішення скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не застосовано положення ст. 75 КК України з огляду на призначення покарання у виді позбавлення волі строком до 5 років та відсутності законодавчих обмежень для такого застосування у цій категорії справ. Вказує, що мотиви відмови у застосуванні цієї норми зведені до загальних формулювань, які фактично є елементами складу злочину і не можуть визначати неможливість виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства.
Окрім того зазначає, що суд не врахував суттєві обставини, що пом`якшують покарання та мали значення для вирішення питання про застосування положень ст. 75 КК України, а саме: повне відшкодування завданої шкоди, щире каяття та активне сприяння слідству, поведінку під час провадження, стан здоров`я та особисті обставини засудженої.
Також вказує, що ухвала апеляційного суду не містить вичерпних мотивів відхилення доводів апеляційної скарги й фактично зводиться до відтворення обґрунтування вироку без самостійної оцінки аргументів сторони захисту.
Крім того, у касаційній скарзі зазначається, що під час судового розгляду в суді першої інстанції було допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону у зв`язку з тим, що суддя до виходу в нарадчу кімнату висловила свою позицію щодо призначення обвинуваченій реального покарання, що є порушенням принципу неупередженості, таємниці нарадчої кімнати та принципу диспозитивності, тоді як апеляційний суд цю обставину проігнорував.
Крім цього, захисник вказує, що суди безпідставно не зарахували за правилами ст. 72 КК України у строк відбування покарання ОСОБА_6 період її попереднього ув`язнення.
Позиції учасників судового провадження
Засуджена та захисник підтримали подану касаційну скаргу.
Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги сторони захисту.
Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, заяв про участь у ньому не подавали. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
За змістом статей 433, 438 КПК України суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки для суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК України рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Перевіривши кримінальне провадження в касаційному порядку в межах доводів поданої касаційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
За змістом касаційної скарги захисника вирок Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2025 року та ухвала Київського апеляційного суду від 20 січня 2026 року в частині доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні нею кримінальних правопорушень та правильності кваліфікації її дій за ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194 КК України не оспорюються.
Стосовно доводів захисника щодо суворості призначеного ОСОБА_6 покарання, неврахування обставин, які пом`якшують покарання, та інших обставин; необхідності пом`якшення засудженій покарання та звільнення її від відбування призначеного покарання на підставі положень ст. 75 КК України, то вони, на думку колегії суддів, є необґрунтованими.
Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, який розглядає кримінальне провадження по суті, й повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання.
Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Статтею 75 КК України передбачено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, одне з яких відповідно до положень ст. 12 КК України є тяжким злочином проти основ національної безпеки України, інше - тяжким злочином проти власності; особу засудженої, яка не працює, раніше не судима, посередньо характеризується за місцем проживання, її вік, стан здоров`я, зокрема наявність хвороб, які потребують пожиттєвого лікування; її ставлення до вчиненого, конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, характер вчинених кримінальних правопорушень, спосіб їх вчинення, а також підвищену суспільну небезпеку скоєного.
Також судом встановлено та враховано наявність обставин, які пом`якшують покарання, а саме щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину; й обставину, яка обтяжує покарання, вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою.
Крім цього суд врахував той факт, що батько обвинуваченої придбав та передав потерпілому аналогічний автомобіль замість пошкодженого, і в матеріалах провадження наявна заява потерпілого про повне відшкодування завданих йому збитків (а. с. 36).
Місцевий суд з урахуванням сукупності обставин кримінальних правопорушень, їх наслідків; того, що одне з вчинених кримінальних правопорушень є злочином проти основ національної безпеки України, вчинене в час, коли відбувається збройний напад РФ на Україну; з урахуванням даних про особу засудженої, яка, будучи громадянкою України, маючи повнолітній вік, маючи достатній рівень обізнаності щодо ситуації в країні та збройного нападу РФ на Україну, вчинила злочини через корисливий мотив, а також враховуючи суспільну небезпеку злочинів проти основ національної безпеки України, дійшов висновку про неможливість виправлення засудженої ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства та призначив їй покарання у виді позбавлення волі, яке вона має відбувати в умовах ізоляції від суспільства, в межах санкцій ч.1 ст.114-1, ч.2 ст.194 КК України.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , яка за змістом і доводами здебільшого є аналогічною доводам його касаційної скарги у відповідній частині, обґрунтовано спростував доводи апеляційної скарги і не знайшов підстав для пом`якшення ОСОБА_6 покарання чи звільнення її від відбування покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
Щодо доводів касаційної скарги про упередженість головуючої судді під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, то вони, на думку колегії суддів, не дають обґрунтованих підстав для висновку про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону з огляду на таке.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що судовий розгляд здійснювався з урахуванням положень ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки засуджена повністю визнала свою вину, не заперечувала фактичні обставини кримінальних правопорушень та погодилась із правовою кваліфікацією своїх дій. За таких умов, за відсутності заперечень сторін суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорювались, обмежившись допитом засудженої ОСОБА_6 , роз`яснивши їй процесуальні наслідки такої позиції.
Посилання захисника на те, що окрема репліка судді в ході судового розгляду свідчить про заздалегідь сформовану позицію щодо призначення реального покарання, ґрунтується на припущеннях і суб`єктивному тлумаченні її змісту, оскільки сама по собі фраза судді: «Ви що, не зрозуміли, що ви уже натворили… Батько хоч і відшкодував за вас збитки, але, скажемо так, за вас він однозначно відбувати покарання не буде», не містить прямого висловлення судді щодо виду, розміру покарання чи порядку його відбування, лише констатуючи факт неможливості відбування призначеного покарання однією особою за іншу, тобто не свідчить про ухвалення рішення в цій частині до виходу суду в нарадчу кімнату в контексті сумнівів в неупередженості судді чи порушення принципу диспозитивності.
Доводи захисника про те, що суд у вироку не мав посилатися на факти попереднього засудження обвинуваченої, вказавши, що вона раніше не судима, за обставин цього провадження не вбачаються такими, що могли істотно вплинути на законність, обґрунтованість і вмотивованість ухваленого рішення.
Так само не є визначальною для місцевого суду й позиція прокурора щодо виду, розміру та порядку відбування покарання обвинуваченою особою, яку прокурор висловлює перед судом.
Посилання у касаційній скарзі на постанову ККС ВС від 17 вересня 2025 року у справі № 161/1961/24 не вбачається релевантним, оскільки у тому провадженні йшлося про передчасне висловлення суддею свого судження про винуватість особи у провадженні, де така винуватість оспорювалася.
При цьому доводи касаційної скарги захисника щодо не зарахування судом строку попереднього ув`язнення ОСОБА_6 у цьому провадженні у строк відбування покарання колегія суддів Верховного Суду вбачає слушними.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 26 вересня 2024 року до ОСОБА_6 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів з 26 вересня по 24 листопада 2024 року і взято під варту в залі суду (а. с. 14).
Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 20 листопада 2024 року продовжено строк тримання під вартою до 26 грудня 2024 року та визначено розмір застави у сумі 150 000 гривень.
21 листопада 2024 року ОСОБА_6 було звільнено з-під варти у зв`язку із внесенням застави. Зазначене підтверджується наявною у матеріалах справи відповіддю начальника ДУ «Київський слідчий ізолятор» на запит адвоката ОСОБА_7 (а. с. 129).
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення», попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.
Враховуючи, що суди не зарахували у строк відбування покарання ОСОБА_6 строк її перебування під вартою в цьому кримінальному провадженні з 26 вересня по 21 листопада 2024 року, колегія суддів вбачає, що касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженої ОСОБА_6 необхідно задовольнити частково, а саме вирок Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 20 січня 2026 року щодо ОСОБА_6 змінити і зарахувати їй строк попереднього ув`язненняу строк відбування покарання за правилами ч. 5 ст. 72 КК України.
Тому, керуючись положеннями статей 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд