ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/55684/19-ц

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк), назву якого змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон», товариство), про захист прав споживача, стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 28 лютого 2011 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладені депозитні договори: № SAMDN01000714431959 (сума вкладу - 10 000,00 дол. США, відсоткова ставка - 7,75 % річних); № SAMDN01000714430275 (сума вкладу - 10 000,00 дол. США, відсоткова ставка - 7,75 % річних); № SAMDN01000714431847 (сума вкладу - 10 000,00 дол. США, відсоткова ставка - 7,75 % річних).

19 грудня 2011 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений депозитний договір № SAMDN01000722253780 (сума вкладу - 10 000,00 дол. США, відсоткова ставка - 7 % річних).

26 грудня 2011 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений депозитний договір № SAMDN01000722423306 (сума вкладу - 10 000,00 дол. США, відсоткова ставка - 7 % річних).

30 грудня 2011 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений депозитний договір № SAMDN01000722552132 (сума вкладу - 9 600,00 дол. США, відсоткова ставка - 7 % річних).

Строк дії зазначених депозитних договорів становив мінімум 3 місяці з правом автоматичної пролонгації.

У серпні 2019 року позивач надіслав банку заяви про розірвання депозитних договорів, які банк отримав 08 серпня 2019 року, однак станом на 02 вересня 2019 року відповіді не надав, кошти не повернув.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача грошові кошти у загальному розмірі 96 671,98 доларів США та 3 % річних у загальному розмірі 5 568,89 доларів США, з яких:

грошові кошти за заявою від 28 лютого 2011 року № SAMDN01000714431959 за період з 28 травня 2011 року до 28 серпня 2019 року у загальному розмірі 16 399,59 дол. США;

грошові кошти за заявою від 28 лютого 2011 року № SAMDN01000714430275 за період з 28 травня 2011 року до 28 серпня 2019 року у загальному розмірі 16 399,59 дол. США;

грошові кошти за заявою від 28 лютого 2011 року № SAMDN01000714431847 за період з 28 травня 2011 року до 28 серпня 2019 року у загальному розмірі 16 399,59 дол. США;

грошові кошти за заявою від 19 грудня 2011 року № SAMDN01000722253780 за період з 19 березня 2011 року до 28 серпня 2019 року у загальному розмірі 15 914,52 дол. США;

грошові кошти за заявою від 26 грудня 2011 року № SAMDN01000722423306 за період з 26 березня 2011 року до 28 серпня 2019 року у загальному розмірі 15 901,10 дол. США;

грошові кошти за заявою від 30 грудня 2011 року № SAMDN01000722552132 за період з 30 березня 2011 року до 28 серпня 2019 року у загальному розмірі 15 657,59 дол. США.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 :

суму вкладу за заявою від 28 лютого 2011 року № SAMDN01000714431959 на оформлення вкладу «Стандарт» із щомісячною виплатою відсотків, у розмірі 10 000,00 дол. США, відсотки за депозитним договором за період з 28 травня 2011 року до 10 серпня 2019 року включно у розмірі 6 363,49 дол. США та за період з 11 серпня 2019 року до 28 серпня 2019 року у розмірі 0,4 дол. США; 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання за період з 11 серпня 2019 року до 28 серпня 2019 року у розмірі 13,97 дол. США;

суму вкладу за заявою від 28 лютого 2011 року № SAMDN01000714430275 на оформлення вкладу «Стандарт» із щомісячною виплатою відсотків, у розмірі 10 000,00 дол. США, відсотки за депозитним договором за період з 28 травня 2011 року до 10 серпня 2019 року включно у розмірі 6 363, 49 дол. США та за період з 11 серпня 2019 року до 28 серпня 2019 року у розмірі 0,4 дол. США; 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання за період з 11 серпня 2019 року до 28 серпня 2019 року у розмірі 13,97 дол. США;

суму вкладу за заявою від 28 лютого 2011 року № SAMDN01000714431847 на оформлення вкладу «Стандарт» із щомісячною виплатою відсотків, у розмірі 10 000,00 дол. США, відсотки за депозитним договором за період з 28 травня 2011 року до 10 серпня 2019 року включно у розмірі 6 363,49 дол. США та за період з 11 серпня 2019 року до 28 серпня 2019 року у розмірі 0,4 дол. США; 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання за період з 11 серпня 2019 року до 28 серпня 2019 року у розмірі 13,97 дол. США;

суму вкладу за заявою від 19 грудня 2011 року № SAMDN01000722253780 на оформлення вкладу «Стандарт» із щомісячною виплатою відсотків, у розмірі 10 000,00 дол. США, відсотки за депозитним договором за період з 19 березня 2012 року до 10 серпня 2019 року включно у розмірі 5 180,00 дол. США та за період з 11 серпня 2019 року до 28 серпня 2019 року у розмірі 0,4 дол. США; 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання за період з 11 серпня 2019 року до 28 серпня 2019 року у розмірі 13, 97 дол. США;

суму вкладу за заявою від 26 грудня 2011 року № SAMDN01000722423306 на оформлення вкладу «Стандарт» із щомісячною виплатою відсотків, у розмірі 10 000,00 дол. США, відсотки за депозитним договором за період з 26 березня 2012 року до 10 серпня 2019 року включно у розмірі 5 166,578 дол. США та за період з 11 серпня 2019 року до 28 серпня 2019 року у розмірі 0,4 дол. США; 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання за період з 11 серпня 2019 року до 28 серпня 2019 року у розмірі 13, 97 дол. США;

суму вкладу за заявою від 30 грудня 2011 року № SAMDN01000722552132 на оформлення вкладу «Стандар`т із щомісячною виплатою відсотків, у розмірі 9 600,00 дол. США, відсотки за депозитним договором за період з 30 березня 2012 року до 10 серпня 2019 року включно у розмірі 4 952,55 дол. США та за період з 11 серпня 2019 року до 28 серпня 2019 року у розмірі 0,4 дол. США; 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання за період з 11 серпня 2019 року до 28 серпня 2019 року у розмірі 13,41 дол. США.

Зазначено, що суми коштів, які підлягають стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , указані без відрахування податків та зборів, що підлягають утриманню у встановленому законом порядку.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», назву якого змінено на АТ КБ «ПриватБанк», були укладені договори банківського вкладу відповідно до статей 1058-1061 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за умовами яких банк зобов`язався повернути вклад та нараховані відсотки на вимогу вкладника.

Позивач вніс грошові кошти на депозитні рахунки, що підтверджується відповідними квитанціями та довідкою банку від 10 травня 2014 року. Однак на порушення вимог статті 526 ЦК України банк, після отримання заяв позивача про розірвання договорів від 05 серпня 2019 року, грошові кошти вкладнику не повернув.

Матеріали справи не містять доказів того, що кошти були переведені на інші рахунки позивача за його заявою або з його згоди.

Надаючи оцінку меморіальним валютним ордерам за 2012-2013 роки, на які посилався відповідач, суди виходили з того, що такі не підтверджують факту повернення саме цих вкладів позивачу, зокрема, вони не містять підпису чи згоди ОСОБА_1 , не пов`язані з його заявами про видачу коштів і не спростовують його твердження про неотримання грошових коштів.

Відповідно до статті 1070 ЦК України банк несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором банківського вкладу, а переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон» без згоди вкладника не звільняє банк від обов`язку повернути кошти безпосередньо позивачу.

У січні 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Як на підставу касаційного оскарження АТ КБ «ПриватБанк» посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 23 грудня 2021 року у справі № 910/13/21, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18 та інших (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій належно не дослідили зібрані у справі докази, зокрема, надані АТ КБ «ПриватБанк» довідки щодо закриття депозитних договорів від 28 лютого 2011 року № SAMDN01000714431959, від 28 лютого 2011 року № SAMDN01000714430275, від 28 лютого 2011 року № SAMDN01000714431847, 19 грудня 2011 року № SAMDN01000722253780, від 26 грудня 2011 року № SAMDN01000722423306, від 30 грудня 2011 року № SAMDN01000722552132 та відкриття нових, на які було здійснено переведення грошових коштів, а тому дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення грошових коштів, в тому числі й відсотків, за вказаними договорами.

Крім того, суду апеляційної інстанції банк надав меморіальні валютні ордери та скріншоти з банківського програмного комплексу «Операційний день Банку», які підтверджують факт розірвання укладених з позивачем депозитних договорів.

Позивач, будучи обізнаним про розірвання депозитних договорів, предмет позову не змінив, а отже, суди вирішили позовні вимоги за відсутності предмета спору.

Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що внаслідок укладання між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року відповідач не має зобов`язань за укладеними з позивачем договорами банківського вкладу, натомість новим боржником у спірних правовідносинах є ТОВ «ФК «Фінілон».

Зважаючи на те, що між сторонами відсутній предмет спору за депозитними договорами від 28 лютого 2011 року № SAMDN01000714431959, № SAMDN01000714430275, № SAMDN01000714431847; від 19 грудня 2011 року № SAMDN01000722253780, від 26 грудня 2011 року № SAMDN01000722423306; від 30 грудня 2011 року № SAMDN01000722552132, суд першої інстанції, з яким помилково погодився апеляційний суд, не мав правових підстав для стягнення відсотків за користування коштами та 3 %, оскільки такі вимоги є похідними від основного зобов`язання.

Крім того, суди не звернули уваги на те, що нарахування відсотків на вклад після дати розірвання договору неможливе.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 16 січня 2026 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Лідовець Р. А.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Печерського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 757/55684/19-ц; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У лютому2026 року матеріали справи № 757/55684/19-ц надійшли до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 28 лютого 2011 року між

ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було оформлено заяву № SAMDN01000714431959 на оформлення вкладу «Стандарт» зі щомісячною виплатою відсотків, строком дії - мінімум 3 місяці з правом автоматичної пролонгації. На депозитний рахунок позивач вніс 10 000,00 дол. США під 7,75 % річних. Внесення коштів підтверджується квитанцією від 28 лютого 2011 року № 30.

28 лютого 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було оформлено заяву № SAMDN01000714430275 на оформлення вкладу «Стандарт» зі щомісячною виплатою відсотків, строком дії - мінімум 3 місяці з правом автоматичної пролонгації. На депозитний рахунок позивач вніс 10 000,00 дол. США під 7,75 % річних. Внесення коштів підтверджується квитанцією від 28 лютого 2011 року № 26.

28 лютого 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було оформлено заяву № SAMDN01000714431847 на оформлення вкладу «Стандарт» зі щомісячною виплатою відсотків, строком дії - мінімум 3 місяці з правом автоматичної пролонгації. На депозитний рахунок позивач вніс 10 000,00 дол. США під 7,75 % річних. Внесення коштів підтверджується квитанцією від 28 лютого 2011 року № 29.

19 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було оформлено заяву № SAMDN01000722253780 на оформлення вкладу «Стандарт» зі щомісячною виплатою відсотків, строком дії - мінімум 3 місяці з правом автоматичної пролонгації. На депозитний рахунок позивач вніс 10 000,00 дол. США під 7 % річних. Внесення коштів підтверджується квитанцією від 19 грудня 2011 року № 5.

26 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було оформлено заяву № SAMDN01000722423306 на оформлення вкладу «Стандарт» зі щомісячною виплатою відсотків, строком дії - мінімум 3 місяці з правом автоматичної пролонгації. На депозитний рахунок позивач вніс 10 000,00 дол. США під 7 % річних. Внесення коштів підтверджується квитанцією від 26 грудня 2011 року № 5.

30 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було оформлено заяву № SAMDN01000722552132 на оформлення вкладу «Стандарт» з щомісячною виплатою відсотків, строком дії - мінімум 3 місяці з правом автоматичної пролонгації. На депозитний рахунок позивач вніс 9 600,00 дол. США під 7 % річних. Внесення коштів підтверджується квитанцією від 30 грудня 2011 року № 2.

Внесення ОСОБА_1 грошових коштів на депозитні рахунки підтверджується також довідкою банку від 10 травня 2014 року № 16553911 про наявність у позивача відповідних рахунків в ПАТ КБ «ПриватБанк» станом на 10 травня 2014 року.

05 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявами про розірвання договорів банківського вкладу, які відповідач отримав 08 серпня 2019 року, однак станом на 02 вересня 2019 року відповіді позивачу не надав, кошти не виплатив. Зазначені обставини сторони не заперечували.

17 листопада 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ТОВ «ФК «Фінілон» укладений договір про переведення боргу за депозитними договорами, зокрема, укладеними із ОСОБА_1 (з урахуванням додаткової угоди від 18 листопада 2014 року та електронного додатка 1 (перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування).

За положеннями статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Особливості правовідносин за договором банківського вкладу визначено параграфом третім глави 71 ЦК України, в якому визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (частини перша, третя статті 1058 ЦК України).

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (частини перша, третя статті 1060 ЦК України).

У частинах першій та п`ятій статті 1061 ЦК України закріплено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Отже, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

У частині першій статті 1075 ЦК України визначено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України). У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (подібний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).

Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину, як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з`ясовувати, чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов`язків (тобто, чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору (постанова Верховного Суду від 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18 (провадження

№ 61-13518св21)).

Сторони в договорі як універсальному регуляторі можуть визначити момент, з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору. У випадку, якщо сторони не встановили момент, з якого договір вважатиметься розірвання внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору, то з урахуванням, що такий односторонній правочин відноситься до таких, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, і таким моментом має бути момент одержання іншою стороною повідомлення про відмову від договору (постанова Верховного Суду від 24 травня 2023 року в справі № 756/420/17 (провадження № 61-18833св21)).

Вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій встановили, що між позивачем та АТ КБ «ПриватБанк» виникли цивільно-правові відносини на підставі укладених договорів банківських вкладів.

Відповідач свої зобов`язання, що випливають із депозитних договорів, належно не виконав, зокрема, після звернення позивача із заявою про розірвання депозитних договорів (05 серпня 2019 року) суми вкладів та нарахованих відсотків ОСОБА_1 не повернув.

У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» посилається на те, що банк не є належним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ «ФК «Фінілон» було укладено договір про переведення боргу, зокрема й за депозитними договорами, укладеними з ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора.

Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).

За змістом статті 520 ЦК України у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, інша особа, яка має намір стати боржником. Отже, боржник або особа, яка висловила намір стати боржником, може запропонувати кредитору заміну боржника, або сам кредитор може запропонувати замінити боржника.

У будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути тристороння згода: боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов`язків боржника; кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до статті 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України).

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).

Отже, договір про переведення боргу за договором банківського вкладу має вчинятися у письмовій формі за участю вкладника (стаття 520 ЦК України), воля якого до переведення боргу за депозитним договором не може виражатися мовчанням.

Оскільки ОСОБА_1 відповідно до статті 520 ЦК України не надавав згоди на переведення боргу за договорами банківського вкладу від АТ «КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон», договір про переведення боргу між банком і ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладника банку не створює правових наслідків для позивача.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21) щодо переведення боргу від АТ «КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» у подібних правовідносинах, у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справах № 357/7395/20 (провадження № 61-5063св23), № 757/44941/21-ц (провадження № 61-2394св24) та інших.

Зважаючи на наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що саме АТ «КБ «ПриватБанк», а не ТОВ «ФК «Фінілон» є належним відповідачем у справі.

У постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18 (провадження № 61-2979св20), на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, зазначено, що у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (частина третя статті 205 ЦК України). Закон передбачає можливість вираження волі сторони правочину мовчанням тільки в разі, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 205 ЦК України).

Оскільки статтями 513, 520, 1059 ЦК України передбачено, що договір про переведення боргу за договором банківського вкладу має вчинятися у письмовій формі за участю вкладника, воля якого до переведення боргу за депозитним договором не може виражатися мовчанням, тому наведені висновки не є застосовними у справі, що переглядається.

У постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20), на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, вказано, що відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

У постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18), на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, вказано, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право, - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Указані висновки нерелевантні до спірних правовідносин, в яких договір про переведення боргу не створив правових наслідків для вкладника.

№ SAMDN01000714430275; № SAMDN01000714431847; від 19 грудня 2011 року № SAMDN01000722253780; від 26 грудня 2011 року № SAMDN01000722423306; від 30 грудня 2011 року № SAMDN01000722552132 та відкриття нових, є необґрунтованими. Оскільки, перевіряючи аналогічні доводи відповідача, суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять доказів того, що кошти були переведені на інші рахунки позивача за його заявою або з його згоди.

Надаючи оцінку меморіальним валютним ордерам за 2012-2013 роки, на які посилався відповідач, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано їх не врахував, оскільки такі не підтверджують факту повернення спірних вкладів позивачу, зокрема, меморіальні валютні ордери не містять підпису чи згоди ОСОБА_1 , не пов`язані з його заявами про видачу коштів і не спростовують його твердження про неотримання грошових коштів.

Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що нарахування відсотків на вклад після дати розірвання договору неможливе, Верховний Суд виходить з такого.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Виплата передбачених умовами договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України відсотків поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

Із моменту розірвання договору вкладу нарахування передбачених договором процентів припиняється, а права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22)).

Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково та стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача сум банківських вкладів, нарахованих процентів за період до припинення договірних правовідносин, а також 3 % річних та інфляційних втрат за період прострочення виконання грошового зобов`язання на підставі статті 625 ЦК України.

Водночас, установивши, що договори банківських вкладів було розірвано 11 серпня 2019 року, суд першої інстанції, з яким помилково погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» відсотків за період з 11 серпня 2019 року до 28 серпня 2019 року у розмірі 0,4 дол. США(за кожним із договорів), за депозитними договорами від 28 лютого 2011 року № SAMDN01000714431959, № SAMDN01000714430275, № SAMDN01000714431847; від 19 грудня 2011 року № SAMDN01000722253780; від 26 грудня 2011 року № SAMDN01000722423306; від 30 грудня 2011 року № SAMDN01000722552132, а тому в цій частині оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункти 1 і 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про задоволення касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» частково, та скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення відсотків за депозитними договорами від 28 лютого 2011 року № SAMDN01000714431959, № SAMDN01000714430275, № SAMDN01000714431847, від 19 грудня 2011 року № SAMDN01000722253780; від 26 грудня 2011 року № SAMDN01000722423306; від 30 грудня 2011 року № SAMDN01000722552132 за період з 11 серпня 2019 року до 28 серпня 2019 року у розмірі 0,4 дол. США(за кожним із договорів)та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

У решті оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416, 419, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду