ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 591/7134/21

У вересні 2021 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею.

11 листопада 2021 року ОСОБА_3 звернулася із заявою про забезпечення позову, в якій просила вжити заходи забезпечення позову шляхом встановлення зустрічей з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожного понеділка та четверга протягом однієї години з 16 до 17 год в присутності (в кабінеті) практикуючого психолога ОСОБА_6 на АДРЕСА_1 .

Заяву мотивувала тим, що відповідач чинить перешкоди у спілкуванні з малолітнім сином, налаштовує сина проти неї, виховує агресивні прояви дитини щодо матері, що підтверджено висновком психолога.

У вересні 2021 року відповідач за первісним позовом самовільно вивіз дитину з дому та продовжує налаштовувати дитину проти неї, у зв`язку з чим вона звернулась до Управління «Служба у справах дітей Сумської міської ради» про встановлення порядку участі у вихованні сина. Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 12 жовтня 2021 року визначений спосіб участі її у вихованні сина у виді систематичних побачень з дитиною.

Фактично таке рішення не виконується внаслідок налаштування батьком сина проти матері, що призвело до втрати емоційних зв`язків між ними і дитина відмовляється від побачень з матір`ю.

Зазначені обставини, на думку ОСОБА_2 , можуть унеможливити або значно ускладнити виконання рішення суду у разі задоволення позову про визначення місця проживання дитини з нею.

ОСОБА_2 вважала, що її зустрічі з дитиною в присутності кваліфікованого професійного психолога сприятимуть відновленню та налагодженню емоційних стосунків між нею та сином.

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини з ним та звільнення від сплати заборгованості за аліментами.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що з січня 2014 року син ОСОБА_5 постійно проживав з ним у квартирі АДРЕСА_2 , він займався вихованням та розвитком дитини.

У 2021 році ОСОБА_2 ініціювала відносно нього справи про вчинення адміністративного правопорушення, а саме викликала поліцію та заявляла про нібито вчинення ОСОБА_1 відносно неї насильства. Вказані дії ОСОБА_2 змусили його змінити своє місце проживання та місце проживання дитини. Справи відносно ОСОБА_1 закриті судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

З 16 вересня 2021 року вони з сином проживають у квартирі

АДРЕСА_3 .

ОСОБА_1 зазначав, що у нього із сином тісний емоційний контакт, він приділяє достатньо часу для всебічного розвитку дитини і не перешкоджає спілкуванню сина ОСОБА_5 з матір`ю та побачень з нею, проте син не бажає цього, оскільки стосунки матері з сином зіпсовані регулярними сварками з батьком у присутності дитини.

Також зазначав про наявність у нього постійного доходу та можливості забезпечити сина усім необхідним.

Вважав, що проживання дитини разом з ним з 1 січня 2014 року (дати стягнення з нього аліментів на сина рішенням Зарічного районного суду м. Суми у справі № 591/9166/13-ц від 17 грудня 2013 року), утримання дитини протягом цього часу та несплата аліментів за цим рішенням, є суттєвою підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив:

- визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 ;

- звільнити ОСОБА_1 від сплати заборгованості за аліментами за період з 1 січня 2014 року до 30 березня 2022 року, що присуджені з нього на користь ОСОБА_2 на сина ОСОБА_5 рішенням Зарічного районного суду м. Суми у справі № 591/9166/13-ц.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 15 лютого 2023 року прийнято відмову ОСОБА_2 від позовних вимог до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та закрито провадження у справі в частині вирішення первісного позову.

Зарічний районний суд м. Суми ухвалою від 12 листопада 2021 року задовольнив заяву ОСОБА_2 про забезпечення її позову.

Забезпечив позов шляхом встановлення зустрічей ОСОБА_2 із сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожного понеділка та четверга з 16 до 17 год в присутності (в кабінеті) практикуючого психолога ОСОБА_6 на АДРЕСА_1 за відсутності будь-яких інших осіб.

Зобов`язав ОСОБА_1 забезпечити явку сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , кожного понеділка та четверга о 16 год до кабінету практикуючого психолога ОСОБА_6 на АДРЕСА_1 для зустрічей з матір`ю - ОСОБА_2 .

Забезпечуючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції керувався тим, що зустрічі матері з дитиною в присутності психолога сприятимуть відновленню та налагодженню емоційних стосунків ОСОБА_3 з її сином ОСОБА_5 і ця обставина відповідатиме законним інтересам як матері, так і дитини, що, в свою чергу, усунить загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір`ю. Місцевий суд врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 4 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц (провадження № 61-1153св17), за яким відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з матір`ю.

Постановою Сумського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Стадник С. В., залишено без задоволення, а ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 12 листопада

2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про існування підстав для забезпечення позову ОСОБА_3 , зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 5 липня 2023 року позов

ОСОБА_1 задоволено частково.

Визначено місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 .

Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині звільнення від сплати заборгованості за аліментами.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 908 грн у відшкодування судового збору.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив про визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком, врахувавши інтереси дитини, висновок Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради та визнання ОСОБА_2 позову в цій частині.

Мотивуючи відмову у задоволенні позовної вимоги про звільнення від сплати заборгованості за аліментами, суд першої інстанції вказав про недоведення позивачем належними та допустимими доказами обставин, визначених частиною другою статті 197 СК України, які є підставою для звільнення його від сплати заборгованості за аліментами.

Постановою Сумського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Школьний В. А., залишено без задоволення, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 5 липня 2023 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 про звільнення від сплати заборгованості за аліментами залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про відмову у задоволенні позову в частині звільнення від сплати заборгованості за аліментами з підстав його недоведення належними і допустимими доказами, зазначивши про відповідність таких висновків обставим справи, нормам матеріального та процесуального права.

У січні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Стадник С. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Зарічного районного суду міста Суми від 12 листопада 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року і направити справу в частині вирішення заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Стадник С. В., на ухвалу Зарічного районного суду міста Суми від 12 листопада 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року мотивована тим, що:

- ОСОБА_3 не довела належними і допустимими доказами загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір`ю у випадку невжиття заходів забезпечення позову;

- задовольнивши заяву та забезпечивши позов шляхом встановлення зустрічей ОСОБА_3 з сином ОСОБА_5 кожного понеділка та четверга протягом однієї години з 16 години до 17 години, суд першої інстанцій фактично задовольнив позов;

- суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 6 грудня 2018 року у справі № 727/3856/18 (провадження № 61-43461св18) та від 20 лютого 2020 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18), про те, що забезпечення позову у спосіб, який фактично вирішує справу по суті, є порушенням норм процесуального права;

- суди не врахували, що ОСОБА_1 працює у вищому навчальному закладі і не має можливості доставляти дитину в обрані позивачем години на зустрічі.

У грудні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Школьний В. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Зарічного районного суду міста Суми від 5 липня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року в частині вирішення позову

ОСОБА_1 про звільнення від сплати заборгованості за аліментами і ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Стадник С. В., на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 5 липня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року мотивована неврахуванням судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від:

- 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21 (провадження № 61-3738св22), про те, що зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні частини другої статті 197 СК України може бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами платника аліментів. Рішення про звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами повинно також відповідати найкращим інтересам дитини. Нарахування аліментів за період, коли дитина не проживала з матір`ю, суперечить цільовому призначенню аліментів, за рахунок яких утримується дитина;

- 4 вересня 2019 року у справі № 711//8561/16-ц (провадження № 61-21318св18), про те, що за своєю суттю аліменти - це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, з ким проживає дитина, і який бере активну участь у її вихованні;

- від 29 червня 2022 року у справі №?596/826/21 (провадження № 61-3738св22), від 18 травня 2023 року у справі №?519/970/21 (провадження № 61-9224св22), від 19 грудня 2022 року у справі N? 643/3223/21 (провадження № 61-9428св22) щодо необхідності встановлення істотних обставин, які в розумінні частини другої статті 197 СК України можуть бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами платника аліментів.

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Стадник С. В., в обґрунтування касаційної скарги на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 5 липня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року, зазначає про неврахування судами перебування сина ОСОБА_5 на його утриманні з 1 січня 2014 року до 30 березня 2022 року, незважаючи на рішення суду про стягнення з нього аліментів, а ОСОБА_2 майже 8 років не пред`являла до примусового виконання до органів державної виконавчої служби виконавчий лист за рішенням про стягнення аліментів.

У січні 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Стадник С. В., на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 5 липня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року. Однак до відзиву не додано доказів направлення його іншим учасникам справи. Відповідно до частини п`ятої статті 178, частини четвертої статті 395 ЦПК України до відзиву додаються документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Ураховуючи невиконання ОСОБА_2 вимог частини четвертої статті 395 ЦПК України, поданий відзив на касаційну скаргу підлягає поверненню без розгляду.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 21 лютого 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Стадник С. В., на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 12 листопада 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року і витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Стадник С. В., на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 12 листопада 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року були доводи заявника про порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права (абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Верховний Суд ухвалою від 10 січня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Стадник С. В., на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 5 липня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року і витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Стадник С. В., на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 5 липня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року були доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц (провадження № 61-21318св18), від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц (провадження № 61-3738св22), від 29 червня 2022 року справі № 596/826/21 (провадження № 61-3738св22), від 18 травня 2023 року у справі № 519/970/21 (провадження № 61-9224св22), від 19 грудня 2022 року у справі N? 643/3223/21 (провадження № 61-9428св22) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що з 17 липня 2010 року

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 7 жовтня 2012 року у справі № 591/7292/13.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_7 .

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 17 грудня 2013 року у справі № 591/9166/13-ц стягнено з ОСОБА_1 на користь

ОСОБА_2 аліменти на сина ОСОБА_5 в розмірі 1/4 частки з усіх видів його доходу, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 21 жовтня 2013 року.

3 квітня 2014 року Зарічним районним судом м. Суми видано виконавчий лист № 591/9166/13-ц.

4 серпня 2021 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного виконавчого листа.

З довідок управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Суми» Сумської міської ради від 23 вересня 2021 року та від 25 листопада 2021 року суди встановили, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 . Крім того, у вказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 12 жовтня

2021 року № 614 визначено спосіб участі ОСОБА_3 у вихованні малолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у формі систематичних побачень з сином без участі батька, а саме: у першу та третю п`ятницю місяця з 15 до 18 год неділі (з ночівлею у матері), кожної середи з 15 до 8 год четверга

(з ночівлею у матері), з урахуванням стану здоров`я дитини та інших обставин, що мають істотне значення.

14 вересня 2021 року ОСОБА_8 та ОСОБА_1 уклали договір оренди квартири АДРЕСА_3 .

З характеристики Сумського державного університету від 5 жовтня 2021 року суди встановили, що ОСОБА_1 працював в університеті на різних посадах з 2009 року; на час розгляду справи працює на посаді доцента кафедри комп`ютерних наук факультету електроніки та інформаційних технологій Сумського державного університету. ОСОБА_1 свої посадові обов`язки виконує сумлінно на високому професійному рівні та позитивно характеризується.

З довідки Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (далі - Зарічний ВДВС) від 17 листопада 2021 року № 13/103884 суди встановили, що на 17 листопада 2021 року заборгованість за аліментам за виконавчим листом № 591/9166/13-ц, виданим 3 квітня 2014 року Зарічним районним судом м. Суми, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , становить 261 862,89 грн.

Вказана сума заборгованості підтверджується розрахунком Зарічного ВДВС від 17 листопада 2021 року.

З довідки Комунального некомерційного підприємства «Дитяча клінічна лікарня Святої Зінаїди» Сумської міської ради від 11 січня 2022 року № 3 суди встановили, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував на стаціонарному лікуванні з 29 квітня до 4 травня 2013 року та з 1 до 11 листопада 2015 року.

З дитиною перебувала мати ОСОБА_2 , 1981 року народження.

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 21 лютого 2022 року у справі № 591/7404/21 припинено стягнення з ОСОБА_1 на користь

ОСОБА_2 аліментів на сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки всіх видів його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, що присуджені за рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 17 грудня 2013 року у справі № 591/9166/13-ц. Відкликано із Зарічного ВДВС виконавчий лист Зарічного районного суду м. Суми від 17 грудня 2013 року у справі № 591/9166/13-ц (після погашення заборгованості в разі її наявності).

Судовим наказом Зарічного районного суду м. Суми від 12 травня 2022 року у справі № 591/1588/22 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнено аліменти на дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) платника податків - ОСОБА_2 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 29 квітня 2022 року.

З банківської виписки від 31 травня 2022 року суди встановили, що ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за аліментами (за виконавчим листом № 591/9166/13) сплачено 226 037,43 грн.

З повідомлення Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради від 8 березня 2023 року № 427/27.1-26 суди встановили, що 30 лютого 2022 року до управління надійшла заява від ОСОБА_1 щодо перевірки цільового використання аліментів, які ним сплачені ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_4 14 червня 2022 року Управлінням надано відповідь ОСОБА_1 , у якій зазначено, що оскільки дитина не проживає з отримувачем аліментів

ОСОБА_2 , відповідну перевірку здійснити не можливо. ОСОБА_4 з вересня 2021 року проживає окремо від матері разом з батьком.

Зі змісту показань свідка ОСОБА_9 , яка проживає у квартирі

АДРЕСА_4 та є сусідкою сторін, суди встановили, що з 2014 року до осені 2021 року сторони проживали разом з дитиною у квартирі АДРЕСА_5 за вказаною адресою.

Свідки ОСОБА_10 (мати ОСОБА_2 ) та ОСОБА_11 (хрещена та тітка ОСОБА_2 ) під час допиту як свідків в суді першої інстанції пояснили, що у вересні 2021 року ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_5 почали проживати в орендованій квартирі.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Стадник С. В., на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 12 листопада 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року

Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання про накладення арешту, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, а й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Забезпечення найкращих інтересів дитини не виключає можливого втручання у приватне та сімейне життя одного з батьків дитини і не завжди може відповідати найкращим інтересам одного з батьків (постанова Верховного Суду від 2 листопада 2022 року у справі № 686/8535/20 (провадження № 61-7368св22)).

Подібний висновок зроблено й у постанові Верховного Суду від 8 лютого 2023 року у справі № 501/488/21/21 (провадження № 61-11187св22).

У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22 (провадження № 61-7628св22) вказано, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини. У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада

2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 17 травня 2021 року у справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), від 15 вересня 2021 року у справі № 752/6099/20 (провадження № 61-13598св20).

У постанові Верховного Суду від 5 грудня 2023 року у справі № 490/2077/23 (провадження № 61-13103св23) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції, що з метою запобігання втраті емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, погіршенню психоемоційного зв`язку між ними на період розгляду справи в суді, який може бути тривалим, забезпечення позову шляхом безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу батька з малолітнім сином, за місцем проживання першого у період з 11 год кожної другої суботи місяця до 16 год неділі, з можливістю ночівлі дитини у батька, відповідає нормам процесуального права.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що зустрічі та спілкування одного з батьків з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову щодо фізичної опіки над дитиною, враховуючи, що спір виник із сімейних правовідносин

(постанови Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19 (провадження № 61-10859св20), від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц (провадження № 61-21029св21), від 24 лютого 2022 року у справі № 361/8355/21 (провадження № 61-241св22), від 31 серпня 2022 року у справі № 545/3933/21 (провадження № 61-6056св22), від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22 (провадження № 61-7628св22), від 15 листопада 2023 року у справі № 467/403/22 (провадження № 61-6283св23), від 5 грудня 2023 року у справі № 490/2077/23 (провадження № 61-13103св23).

Вжиття заходів забезпечення позову у спорах щодо фізичної опіки над дітьми спрямоване на недопущення чи припинення дій одного з батьків, які порушують права іншого на участь у вихованні дитини, контакт з нею. Відчуження одного з батьків можна охарактеризувати як форму психологічного насильства, яке проявляється у необґрунтованому звинуваченні у застосуванні стосовно дитини насильства іншим з батьків або звинуваченні у жорстокій та насильницькій поведінці стосовно одного з батьків, переконанні дитини у тому, що контакт з іншим з батьків є несприятливим для неї, нав`язуванні дитині відчуття, що вона знаходиться в небезпеці під час контакту з одним з батьків, зміна місця проживання без попереднього обговорення тощо.

Підстави забезпечення позову є суб`єктивними та враховуються судом залежно від конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та забезпеченням якнайкращих інтересів дитини.

Колегія суддів зазначає, що батьківські повноваження належать обом батькам однаковою мірою. Дитина, як правило, однаково любить обох батьків та потребує турботи та підтримки кожного з них.

Батьки і дитина мають право на вільне спілкування один з одним, якщо воно не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини.

Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, встановивши наявність обставин, які позбавляють ОСОБА_2 можливості спілкуватися з малолітнім сином, враховуючи права матері на особисте спілкування з дитиною та відсутність обставин, які обмежують право на таке спілкування, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для забезпечення позову шляхом встановлення зустрічей ОСОБА_12 ( ОСОБА_3 ) із сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожного понеділка та четверга з 16 до 17 год в присутності (в кабінеті) практикуючого психолога ОСОБА_6 на

АДРЕСА_1 за відсутності будь-яких інших осіб.

Застосування судом тимчасового (до набрання законної сили рішенням по суті спору) заходу забезпечення позову шляхом усунення перешкод одному з батьків, з яким дитина на час вирішення спору фактично не проживає, у спілкуванні й вихованні дитини, не свідчить про вирішення судом по суті спору про визначення місця проживання дитини. Такі заходи забезпечення позову перебувають у межах виконання органами державної влади позитивних зобов`язань, які випливають з гарантій, передбачених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідають наведеній практиці Верховного Суду.

Колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат

Стадник С. В., про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 6 грудня 2018 року у справі № 727/3856/18 (провадження № 61-43461св18), від 20 лютого 2020 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18), оскільки:

- у справі № 727/3856/18 заявник просив забезпечити позов шляхом відібрання малолітньої дитини від батька і передачі дитини матері на час розгляду справи судом, що за своїм змістом є тотожними задоволенню позовних вимог про визначення місця проживання малолітнього сина з матір`ю;

- у справі 754/4437/18 предметом заявленого позову є визначення місця проживання малолітньої дочки з батьком та визначення способів участі батька у вихованні дочки шляхом почергового проживання та особистих зустрічей. Суди зазначили, що забезпечення позову шляхом зобов`язання відповідача забезпечувати явку малолітньої дитини для проведення спільних зустрічей із позивачем, фактично є тотожним частині позовних вимог;

- у справі, яка переглядається, застосований судами захід забезпечення позову не є тотожними задоволенню позовних вимог.

Посилання заявника на недоведення ОСОБА_3 належними і допустимими доказами загрози невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір`ю у випадку невжиття заходів забезпечення позову спростовуються висновками судів та зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Аргументи ОСОБА_1 про відсутність можливості доставляти дитину в обрані позивачем за первісним позовом години на зустрічі, з урахуванням того, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, не можуть бути підставою для скасування ухвали Зарічного районного суду м. Суми від 12 листопада 2021 року та постанови Сумського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що ухвала Зарічного районного суду м. Суми від 12 листопада 2021 року та постанова Сумського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року ухвалені з додержанням норм процесуального права, тому відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України залишає касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат

Стадник С. В.,без задоволення, а зазначені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Крім того, колегія суддів враховує, що ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 15 лютого 2023 року прийнято відмову ОСОБА_3 від її позову до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини і закрито провадження у справі в частині вирішення зазначеного позову; ухвалою цього ж суду від 9 березня 2023 року скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 12 листопада 2021 року.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Стадник С. В., рішення Зарічного районного суду м. Суми від 5 липня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) (мати батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Статтею 180 СК України регламентовано, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частинами першою-третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Указаною нормою права імперативно встановлено право власності дитини на аліменти, які отримуються на неї одним із батьків, та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Відповідно до статті 197 СК України з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Зазначена норма не встановлює вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення.

З урахуванням предмета цього спору (звільнення від сплати заборгованості за аліментами у період з 1 січня 2014 року до 30 березня 2022 року) однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживала дитина у визначений період часу, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником.

Згідно з частиною четвертою статті 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Отже, за змістом вказаної норми права особа, з якої за рішенням суду стягнено періодичні платежі, у випадку зміни будь-яких обставин, що впливають на її обов`язок щодо сплати таких платежів, у тому числі щодо припинення такого обов`язку, може звернутися із відповідним позовом.

Частиною восьмою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Заявник вправі звернутися до суду із заявою щодо розміру, способу виконання рішення суду зі сплати аліментів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 186/126/21 (провадження № 61-1949св23) викладено правовий висновок такого змісту: «Зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні частини другої статті 197 СК України може бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами платника аліментів. Рішення про звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами повинно також відповідати найкращим інтересам дитини. Нарахування аліментів за період, коли дитина не проживала з матір`ю, суперечить цільовому призначенню аліментів, за рахунок яких утримується дитина».

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 червня

2022 року у справі № 596/826/21-ц (провадження № 61-3738св22), про неврахування якого зазначає заявник у касаційній скарзі.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відхилення від сталої судової практики порушує принцип уніфікованого застосування закону, нівелює забезпечення єдності та послідовності судочинства.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що:

- рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 17 грудня 2013 року у справі № 591/9166/13-ц стягнено з ОСОБА_1 на користь

ОСОБА_2 аліменти на сина ОСОБА_5 в розмірі 1/4 частки з усіх видів його доходу, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 21 жовтня 2013 року;

- 4 серпня 2021 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі зазначеного рішення суду.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про звільнення від сплати заборгованості за аліментами, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведення позивачем належними та допустимими доказами обставин, визначених частиною другою статті 197 СК України, які є підставою для звільнення його від сплати заборгованості за аліментами, а саме обставин перебування протягом вказаного періоду сина ОСОБА_5 на повному утриманні ОСОБА_1 .

у постановах Верховного Суду у постановах Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц (провадження № 61-21318св18) ,від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц (провадження № 61-3738св22), від 29 червня 2022 року справі № 596/826/21 (провадження № 61-3738св22), від 18 травня 2023 року у справі № 519/970/21 (провадження № 61-9224св22), від 19 грудня 2022 року у справі N? 643/3223/21 (провадження № 61-9428св22), є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Зазначені доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення Зарічного районного суду м. Суми від 5 липня 2023 року та постанови Сумського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції без змін.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не оскаржується в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, тому в цій частині оскаржувані судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду