ПОСТАНОВА
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6 , засудженого ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора та касаційну скаргу з доповненнями захисника засуджених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Слов`янська Донецької області й жителя цього міста ( АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 257, ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК);
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Свердловська Луганської області й жителя АДРЕСА_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 257, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК;
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с. Енем Теучезького району Краснодарського краю та жителя АДРЕСА_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 257, ч. 4 ст. 187 КК;
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця м. Слов`янська Донецької області й жителя цього міста ( АДРЕСА_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 257, ч. 4 ст. 187 КК.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Слов`янський міськрайонний суд Донецької області вироком від 21 вересня 2021 року, визнавши винуватими, засудив до покарання:
ОСОБА_8 за частинами 3, 4, 5 ст. 27 ч. 4 ст. 187 КК у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців із конфіскацією майна;
ОСОБА_9 за: частинами 4, 5 ст. 27 ч. 4 ст. 187 КК у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців із конфіскацією майна; ч. 1 ст. 263 КК - у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_9 призначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією майна;
ОСОБА_10 за ч. 4 ст. 187 КК у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців із конфіскацією майна;
ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 187 КК у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців із конфіскацією майна, крім житла.
Цим же вироком суд визнав указаних осіб невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 257 КК, та виправдав за недоведеністю того, що в їх діянні є склад кримінального правопорушення.
Суд частково задовольнив цивільний позов ОСОБА_11 про відшкодування моральної шкоди: стягнув із ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_7 на користь ОСОБА_11 5000 грн з кожного в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вирішив суд і питання, які стосуються: початку строку відбування покарання; зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання; запобіжного заходу; арешту майна; речових доказів; процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за організацію, підбурювання та пособництво у здійсненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я особи, яка зазнала нападу, та з погрозою застосування такого насильства (розбій), спрямованого на заволодіння грошима в особливо великих розмірах, вчиненого за попередньою змовою групою осіб;
ОСОБА_9 - за підбурювання та пособництво у здійсненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я особи, яка зазнала нападу, та з погрозою застосування такого насильства (розбій), спрямованого на заволодіння грошима в особливо великих розмірах, вчиненого за попередньою змовою групою осіб та за придбання, носіння і зберігання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів без передбаченого законом дозволу;
ОСОБА_7 та ОСОБА_10 - за напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я особи, яка зазнала нападу, та з погрозою застосування такого насильства (розбій), спрямований на заволодіння грошима в особливо великих розмірах, вчинений за попередньою змовою групою осіб, за вказаних нижче обставин.
Так, наприкінці грудня 2018 року в ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , які були обізнані, що ОСОБА_11 періодично мав при собі великі суми грошей, оскільки займався їх обміном, виник спільний умисел, спрямований на заволодіння грошима потерпілого.
Приблизно із січня 2019 року (точного часу досудовим розслідуванням не встановлено) з метою реалізації свого спільного умислу, керуючись корисливим мотивом, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 стали слідкувати за потерпілим, використовуючи автомобілі марок «Toyota Avalon» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) і «Nissan Qashqai» (реєстраційний номер НОМЕР_2 ). Усвідомлюючи, що вдвох не зможуть реалізувати свій злочинний умисел щодо заволодіння грошима потерпілого, оскільки ОСОБА_11 був особисто знайомий та підтримував з ними товариські стосунки, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 вирішили залучити до вчинення злочину осіб, з якими потерпілий не був знайомий, обравши співучасниками ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , які надали згоду на участь у злочині.
Продовжуючи здійснення розвідувальних заходів, розуміючи, що вчинення нападу на ОСОБА_11 потребує довготривалої підготовки, у тому числі шляхом стеження за ним, усвідомлюючи, що потерпілий обізнаний про використання ними зазначених вище автомобілів, ОСОБА_8 вирішив залучити до розвідувальних заходів ще один автомобіль - ВАЗ 11193 «Калина» (реєстраційний номер НОМЕР_3 ), який він попередньо відігнав до станції технічного обслуговування та ремонт якого профінансував.
Приблизно з 26 січня 2019 року ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , використовуючи зазначені вище автомобілі як знаряддя вчинення кримінального правопорушення, слідкували за пересуванням ОСОБА_11 з метою вивчення його способу життя і родинних зв`язків, розпорядку дня, маршруту руху, місць обміну грошей та їх розміру.
30 січня 2019 року приблизно о 10:40 під час стеження за потерпілим, перебуваючи в автомобілі ВАЗ 11193 «Калина» у м. Слов`янську Донецької області, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою реалізації спільного умислу, спрямованого на заволодіння грошима потерпілого, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_10 обговорили план скоєння кримінального правопорушення, місце і знаряддя його вчинення, розробили варіанти нападу, у тому числі із застосуванням зброї та інших предметів, пристосованих для заподіяння тілесних ушкоджень і придушення опору з боку потерпілого.
31 січня 2019 року приблизно о 11:55, перебуваючи в автомобілі ВАЗ 11193 «Калина» у м. Слов`янську Донецької області, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_10 під час спостереження за потерпілим вивчали графік його пересування і розробляли спільний план вчинення злочину, визначилися зі способом його виконання - здійснення нападу з розподілом ролей та функцій кожного зі співучасників, зокрема обрали місце здійснення нападу - неосвітлене малолюдне місце, розташоване поблизу спорткомплексу «Локомотив» на вул. Вокзальній у м. Слов`янську Донецької області. Крім того, щоб заручитися довірою потерпілого, 20 та 21 лютого 2019 року запланували, що ОСОБА_10 здійснить обмін грошей у нього. А 22 лютого того ж року відповідно до розробленого плану ОСОБА_10 під приводом обміну великої суми грошей мав призначити зустріч із ОСОБА_11 у визначеному місці, де спільно з ОСОБА_7 повинні були здійснити напад на потерпілого з метою заволодіння його грошима.
Так, 20 лютого 2019 року з метою реалізації розробленого плану ОСОБА_10 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , використовуючи придбаний для конспірації мобільний телефон з абонентським номером НОМЕР_4 , зателефонував на мобільний номер ОСОБА_11 ( НОМЕР_5 ) і призначив зустріч поблизу спорткомплексу «Локомотив», де приблизно о 17:00 здійснив обмін наданих йому ОСОБА_8 грошей у сумі 200 000 руб. на гривні.
21 лютого 2019 року ОСОБА_10 у такий же спосіб, з метою встановлення подальшого візуального контакту з ОСОБА_11 та заручення довірою останнього, зателефонував потерпілому з абонентського номера НОМЕР_4 на мобільний номер НОМЕР_5 і призначив зустріч у тому самому місці. Приблизно о 17:30 він здійснив обмін наданих йому ОСОБА_8 грошей у сумі 200 000 руб. на гривні та попередньо домовився з ОСОБА_11 про обмін великого розміру грошей у сумі 3 500 000 руб. наступного дня.
22 лютого 2019 року близько 10:00 ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою, пересуваючись по м. Слов`янську Донецької області на автомобілі ВАЗ 11193 «Калина» під керуванням ОСОБА_9 , прибули на вул. Підгірну та, перевіривши, чи перебуває за місцем проживання ОСОБА_11 , вирушили до м. Святогірська Донецької області. У лісосмузі в межах міста, перебуваючи в зазначеному автомобілі, вони потренувалися у виконанні своїх дій під час вчинення розбійного нападу, зокрема, імітуючи місце розташування потерпілого та інших учасників нападу, прогнозували можливі дії потерпілого з відвернення нападу, а також дії безпосередніх виконавців - ОСОБА_10 та ОСОБА_7 з подолання і придушення опору ОСОБА_11 . Після цього повернулися до м. Слов`янська й відвезли ОСОБА_10 до місця його мешкання ( АДРЕСА_3 ), де останній зібрав особисті речі, щоб відразу після вчинення нападу на потерпілого тимчасово виїхати за межі України на територію Російської Федерації з метою попередження викриття.
Крім того, маючи намір зникнути з місця вчинення злочину в разі викриття їхньої злочинної діяльності та забезпечити собі алібі, ОСОБА_8 попросив відвезти його додому, а саме на АДРЕСА_1 . Не повідомивши інших співучасників, він зібрав особисті речі й документи та на автомобілі «Nissan Qashqai» (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) вирушив до запланованого місця вчинення злочину. Там, біля гаражів на вул. Вокзальній, залишив транспортний засіб і повернувся додому. Приблизно о 15:00 того ж дня його забрали автомобілем ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_7 . Очікуючи часу нападу, ОСОБА_7 і ОСОБА_10 випили 250 г коньяку.
22 лютого 2019 року приблизно о 17:00 у м. Слов`янську Донецької області, сидячи в автомобілі ВАЗ 11193 «Калина», за кермом якого був ОСОБА_9 , діючи відповідно до розробленого злочинного плану, з метою вчинення розбійного нападу, ОСОБА_10 , який перебував у стані алкогольного сп`яніння, з корисливих мотивів, за попередньою змовою з ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що вони не мають наміру обмінювати гроші та це лише привід для того, щоб ОСОБА_11 прибув в обумовлене місце з великим розміром грошей, зателефонував із заздалегідь придбаного ними мобільного телефону з номером НОМЕР_4 на мобільний номер ОСОБА_11 , а саме НОМЕР_5 , і під приводом попередньо обумовленого обміну грошей запропонував цього ж дня приблизно о 18:00 зустрітися на асфальтовому майданчику біля спортивного комплексу «Локомотив», розташованого на вул. Вокзальній, 57 у м. Слов`янську Донецької області.
Зазначеного дня приблизно о 17:30, виконавши всі необхідні підготовчі дії до вчинення нападу, ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 на автомобілі ВАЗ 11193 «Калина» прибули на вул. Вокзальну. ОСОБА_10 і ОСОБА_7 , діючи відповідно до заздалегідь розробленого плану, вийшли біля будинку № 62 за вказаною вище адресою, а ОСОБА_8 та ОСОБА_9 поїхали до гаражів, розташованих біля спортивного комплексу «Локомотив».
Перебуваючи в зазначеному місці, діючи відповідно до заздалегідь розробленого плану та розподілу ролей, ОСОБА_10 підійшов до одного з під`їздів житлового будинку АДРЕСА_5 , де залишився чекати приїзду ОСОБА_11 ; ОСОБА_7 сховався за одним із дерев, розташованих поблизу спортивного комплексу «Локомотив»; ОСОБА_8 , розмістившись з іншого боку асфальтованого майданчика неподалік гаражів у неосвітленому місці, спостерігав за зовнішньою обстановкою та мав завдання попередити інших співучасників про небезпеку, надати сигнал у разі можливого затримання або викриття, щоб усі могли негайно залишили місце події; ОСОБА_9 , перебуваючи за кермом автомобіля ВАЗ 11193 «Калина», не вимикаючи двигуна, очікував біля першого під`їзду будинку № 62 на вул. Вокзальній з метою забезпечення швидкого та безперешкодного від`їзду співучасників з місця вчинення злочину.
22 лютого 2019 року приблизно о 18:01 ОСОБА_11 прибув до зазначеного місця на автомобілі ВАЗ 2109 (реєстраційний номер НОМЕР_6 ). ОСОБА_10 підійшов до нього і постукав у двері. Потерпілий, побачивши останнього, якого попередньо знав, будучи впевненим у його намірах щодо обміну грошей, відкрив передні двері. ОСОБА_10 , який перебував у стані алкогольного сп`яніння, сів на переднє пасажирське сидіння автомобіля і, діючи несподівано, з метою придушення волі потерпілого до опору, рукою завдав удару в обличчя ОСОБА_11 . Той, усвідомлюючи, що на нього вчинено напад, почав сигналити та чинити опір незаконним діям нападника, відкидаючи пакет із грошима в сумі 1 424 500 грн у бік заднього сидіння. У цей час ОСОБА_7 , який був у стані алкогольного сп`яніння і перебував неподалік, діючи відповідно до заздалегідь розробленого плану, з метою подолання опору з боку потерпілого, підійшов до автомобіля та просунувся у салон верхньою частиною тіла, схопив ОСОБА_11 за ліву руку й відтягнув її зі звукового сигналу, висловлюючи при цьому погрози вбивством. Потерпілий намагався завести автомобіль, але ОСОБА_7 вихопив ключі із замка запалювання та викинув їх на вулицю. У цей час ОСОБА_10 продовжував застосовувати фізичне насильство до ОСОБА_11 з метою подолання його опору, завдаючи численних ударів кулаками по різних частинах тіла, зокрема в голову, у результаті чого потерпілий на короткий час втратив свідомість. Протиправні дії ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_7 припинили співробітники правоохоронного органу.
Також цим вироком ОСОБА_9 визнано винуватим і засуджено за придбання, носіння і зберігання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
Так, приблизно навесні 2014 року (точної дати досудовим розслідуванням не встановлено), ОСОБА_9 , перебуваючи на блокпосту незаконного збройного формування «Донецької народної республіки» у м. Слов`янську Донецької області, відібрав у невстановлених осіб пістолет Макарова (ПМ), серія і номер НОМЕР_7 , калібру 9 мм (9х18 мм) та набої до нього калібру 9х18 мм з кулею зі сталевим осердям, призначені для стрільби з 9-мм нарізної вогнепальної зброї, таким чином незаконно придбав зазначені предмети. Після цього він переніс пістолет і набої до нього до свого домоволодіння на АДРЕСА_6 , тим самим здійснив їх носіння та зберігання без передбаченого законом дозволу, де 23 лютого 2019 року в період з 01:17 до 03:50 працівники поліції вилучили їх під час слідчого експерименту за участю ОСОБА_9 .
Крім того, орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_8 в організації озброєної банди з метою нападу на окремих осіб, а також в участі в такій банді та у вчинюваному нею нападі, а ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_7 - в участі в озброєній банді, організованій з метою нападу на окремих осіб.
Так, наприкінці грудня 2018 року ОСОБА_8 (точного дня і часу досудовим розслідуванням не встановлено) з корисливих мотивів, з метою здійснення нападів на окремих громадян вирішив організувати та очолити стійку організовану групу - озброєну банду, діяльність якої полягала у здійсненні дій, спрямованих на досягнення злочинного результату, шляхом застосування насильства до потерпілих, які мають у розпорядженні великі суми грошей, чи створення загрози застосування такого насильства.
Із цією метою ОСОБА_8 розробив злочинний план, відповідно до якого до складу стійкої організованої озброєної групи як виконавці повинні були увійти він особисто і знайомі йому особи, що бажали покращити своє матеріальне становище, володіли зброєю та/або мали навички поводження з нею, а також за своїми моральними якостями могли йому підкоритися, виконати поставлені завдання і вказівки із вчинення нападів з можливістю застосування зброї. Водночас на себе, як на організатора, ОСОБА_8 поклав обов`язки щодо створення стійкої організованої групи, члени якої вже озброєні або мають навички користування зброєю, загального керівництва озброєною бандою та її фінансування, участі в такій банді й у вчинюваних нею нападах, розроблення планів нападів, інструктування членів банди стосовно виконання відповідних злочинних діянь та їх ролі під час вчинення нападу, підшукування або пристосування зброї, засобів чи знарядь вчинення злочину, проведення розвідувальних заходів: вибору об`єкта нападу, збору інформації про об`єкт нападу - потерпілого (його вік, матеріальне становище, графік роботи, розпорядок дня, можливість вчинення опору під час нападу, шляхи підходу до його місця проживання або роботи і шляхи відходу від місця вчинення злочину, щоб уникнути викриття), часу вчинення нападу, вибору місця вчинення нападу.
Відповідно до злочинного задуму ОСОБА_8 стійкість озброєної банди мала забезпечуватися спільною метою - здійсненням нападів на окремих громадян із корисливих мотивів у складі стійкого організованого озброєного об`єднання. Стійкість банди ґрунтувалася на її стабільності та згуртованості, наявності плану злочинної діяльності, чіткому розподілі функцій між учасниками для досягнення мети, а також здатності протистояти як зовнішнім, так і внутрішнім перешкодам.
Плануючи свою протиправну діяльність, ОСОБА_8 , підшукуючи об`єкт вчиненого нападу, визначив ним ОСОБА_11 , який проживав в одному з ним місті та постійно мав при собі великі суми грошей, оскільки займався їх обміном.
Відповідно до розробленого ОСОБА_8 плану злочинна діяльність банди після її утворення мала розпочатися шляхом вчинення розбійного нападу на ОСОБА_11 , поєднаного з можливістю застосування зброї.
Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_8 почав підбирати склад учасників банди та у вказаний період часу в невстановленому місці ознайомив зі своїм планом ОСОБА_9 , який володів вогнепальною зброєю і через фінансові проблеми був готовий увійти до складу стійкого організованого об`єднання з метою здійснення нападу на окремих осіб.
Ознайомившись зі злочинним планом, ОСОБА_9 схвалив його, визнав лідерство ОСОБА_8 і дав згоду брати участь в організованій стійкій групі як виконавець з можливістю застосування зброї. Після цього ОСОБА_8 спільно з ОСОБА_9 , діючи відповідно до розробленого злочинного плану, реалізовуючи злочинний умисел, залучили до вчинення злочину ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , які, ознайомившись зі злочинним планом ОСОБА_8 , схвалили його і визнали лідерство останнього, а також надали згоду взяти участь у стійкій організованій групі як виконавці, розпочали підготовку до вчинення злочину шляхом збирання інформації про потерпілого ОСОБА_11 та приблизно із січня 2019 року (точного часу досудовим розслідуванням не встановлено) стали слідкувати за ним, використовуючи автомобілі «Toyota Avalon» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) і «Nissan Qashqai» (реєстраційний номер НОМЕР_2 ).
Далі, розуміючи, що вчинення нападу на ОСОБА_11 потребує довготривалої підготовки, у тому числі шляхом стеження за ним, усвідомлюючи, що потерпілий обізнаний про використання ними зазначених вище автомобілів, ОСОБА_8 вирішив залучити до розвідувальних заходів ще один автомобіль ВАЗ 11193 «Калина» (реєстраційний номер НОМЕР_3 ), який він попередньо відігнав до станції технічного обслуговування та ремонт якого профінансував.
Приблизно з 26 січня 2019 року ОСОБА_8 та інші члени стійкої організованої злочинної групи стали використовувати зазначені вище автомобілі для забезпечення функціонування цієї групи і як знаряддя вчинення кримінального правопорушення, слідкували за пересуванням ОСОБА_11 з метою вивчення його способу життя, родинних зв`язків, розпорядку дня, маршруту руху, місць обміну грошей та їх розміру.
30 січня 2019 року приблизно о 10:40 під час стеження за потерпілим, перебуваючи в автомобілі ВАЗ 11193 «Калина» у м. Слов`янську Донецької області, діючи умисно, з корисливих мотивів, для реалізації мети створення стійкої організованої групи - вчинення нападів на окремих громадян, ОСОБА_8 за участю інших учасників, а саме ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , обговорили план вчинення кримінального правопорушення, місце і знаряддя його вчинення, розробили варіанти нападу, у тому числі із застосуванням зброї та інших предметів, пристосованих для заподіяння тілесних ушкоджень і придушення опору з боку потерпілого. Водночас ОСОБА_8 , як самостійно, так і спільно з ОСОБА_9 , інструктував членів злочинної організованої групи щодо виконання відповідних злочинних діянь, координував їхні дії та визначав їх послідовність.
31 січня 2019 року приблизно о 11:55, перебуваючи в автомобілі ВАЗ 11193 «Калина» у м. Слов`янську Донецької області, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , реалізуючи свій злочинний умисел з організації стійкого злочинного об`єднання - банди, під час спостереження за потерпілим вивчали графік його пересування і розробили спільний план вчинення злочину, визначилися зі способом його виконання, зокрема обговорили можливість застосування зброї щодо потерпілого під час нападу (здійснення пострілів у ноги чи нирку) та дії з усунення перешкод у вчиненні злочину й попередження викриття злочинної організованої групи.
02 лютого 2019 року приблизно о 09:09, перебуваючи в автомобілі ВАЗ 11193 «Калина» у м. Слов`янську Донецької області, ОСОБА_9 у присутності ОСОБА_8 повідомив ОСОБА_7 і ОСОБА_10 про наявність у нього вогнепальної зброї та бойових припасів: пістолета Макарова (ПМ), серія і номер НОМЕР_7 , калібру 9 мм (9х18 мм), 16 бойових пістолетних патронів калібру 9х18 мм до неї, а також про готовність його застосувати під час вчинення розбійного нападу на ОСОБА_11 .
Крім того, з метою забезпечення контакту між собою учасники злочинної групи мали у своєму розпорядженні засоби зв`язку - мобільні телефони з пакетами операторів мобільного зв`язку України й використовували придбаний з метою конспірації протиправних дій мобільний телефон з абонентським номером НОМЕР_4 .
Отже, ОСОБА_8 , маючи умисел організувати озброєну банду з метою нападу на окремих осіб, а також узяти участь у такій банді й у здійснюваних нею нападах, у період до 02 лютого 2019 року утворив та очолив злочинну стійку озброєну вогнепальною зброєю банду з метою скоєння нападів на окремих громадян, а також участі у такій банді і здійснюваних нею нападах. Плануючи свою протиправну діяльність, ОСОБА_8 у період із грудня 2018 року до січня 2019 року підібрав учасників банди, до складу якої на основі добровільності та єдності злочинних намірів на вчинення нападів увійшли ОСОБА_7 , ОСОБА_10 і ОСОБА_9 , який мав у своєму володінні заздалегідь придбану вогнепальну зброю та боєприпаси до неї, а саме пістолет Макарова (ПМ), серія і номер НОМЕР_7 , калібру 9 мм (9х18 мм), 16 бойових пістолетних патронів калібру 9х18 мм.
Усі учасники погодилися з розробленим ОСОБА_8 злочинним планом і визнали лідерство останнього, достеменно знали про наявність зброї та усвідомлювали можливість її застосування, об`єдналися за взаємною згодою і бажанням у стійку організовану злочинну групу - озброєну банду для скоєння нападів на окремих осіб, передусім на ОСОБА_11 . Набувши її членства, усі учасники банди зорганізувалися між собою, були обізнаними про свої ролі та функції, усвідомлювали, що є невід`ємною складовою діяльності банди, підпорядковувалися відпрацьованим правилам поведінки, забезпечили існування такого об`єднання, його здатність протистояти зовнішнім і внутрішнім перешкодам.
Вчиненню нападу учасниками банди передувала ретельна довготривала підготовка, під час якої останні проводили розвідувальні заходи, які полягали: у зборі інформації про об`єкт нападу - потерпілого (його матеріальне становище, графік роботи, можливості вчинення опору під час нападу), у виборі місця вчинення нападу, розробленні плану злочинних дій та ролі кожного з учасників банди під час нападу. Для успішного досягнення злочинних намірів банди її учасники підшукали засоби і знаряддя вчинення злочину, а саме: з метою вжиття заходів конспірації, швидкого та оперативного прибуття і зникнення з місця вчинення злочину підшукали транспортні засоби «Toyota Avalon» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), «Nissan Qashqai» (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) і ВАЗ 11193 «Калина» (реєстраційний номер НОМЕР_3 ), з метою унеможливлення бути викритими за ідентифікуючими мобільними терміналами під час нападу виключили їх та залишали за місцем мешкання, використовуючи для нападу заздалегідь придбаний інший мобільний телефон і картку оператору мобільного зв`язку України, для недопущення їх викриття і уникнення можливості бути впізнаними, а також унеможливлення їх ідентифікації за відбитками пальців рук, вживали заходів щодо приховування візуальних характеристик своєї зовнішності, зокрема під час нападу використовували рукавички і шапки, темний одяг; з метою обмеження рухливості та недопущення вчинення з боку потерпілих фізичного опору в ході нападу планували використання засобів для зв`язування рук і ніг - пластикових хомутів; кожен учасник знав про наявність вогнепальної зброї і боєприпасів до неї та усвідомлював про можливість її застосування під час скоєння нападів бандою з метою придушення волі потерпілих до опору.
З огляду на викладене, реалізуючи свій злочинний умисел на організацію банди, ОСОБА_8 , керуючись наведеними вище метою і мотивами, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і свідомо бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, організував озброєну банду з метою нападу на окремих осіб, а також особисто взяв участь у ній та у здійснюваному нею нападі.
Ієрархічна побудова злочинної групи базувалася на авторитеті ОСОБА_8 , який позиціонував себе як успішну особу, яка має навички в організаційній діяльності, здатна забезпечити керування стійкою організованою озброєною злочинною групою, об`єднання дій її співучасників, фінансування та приховування злочинної діяльності банди.
Викрадені гроші учасники стійкої злочинної організованої групи повинні були розподілити між собою рівними частинами.
Ця організована група - озброєна банда характеризувалася стійкістю, підпорядкованістю учасників її організатору, корисливою спрямованістю дій учасників, єдністю їхніх намірів щодо отримання незаконного прибутку від нападів на окремих осіб, водночас спрямованістю на заможних осіб, які володіли значним розміром готівкових коштів, розпочала злочинну діяльність з учинення розбійного нападу на ОСОБА_11 . Злочин вчинявся з прямим умислом, тобто учасники озброєної банди усвідомлювали суспільно небезпечний характер своїх діянь, передбачали суспільно небезпечні наслідки та бажали їх настання, переслідуючи корисливі мотиви наживи і мету власного збагачення за рахунок нападів на окремих осіб. Крім того, всі її члени були обізнані щодо протиправних цілей, виявили бажання і сприяли досягненню визначеної мети в ході вчинення злочину, в межах відведеної кожному з учасників спеціальної ролі.
Кожному учаснику визначалася спеціальна роль у злочинній діяльності групи та вчиненні розбійного нападу на ОСОБА_11 з метою заволодіння його грошима. Зокрема, ОСОБА_8 , будучи безпосереднім організатором і керівником банди, узяв на себе загальне керівництво бандою, забезпечував взаємозв`язок між діями її учасників, розробляв план нападу, який доводив до відома всіх учасників, отримуючи при цьому їх схвалення та добровільну згоду, розподіляв ролі між членами банди, підшукував засоби і знаряддя вчинення злочину, здійснював фінансування, вживав заходів для конспірації та приховування злочинної діяльності, визначав місця переховування співучасників після скоєння злочину. Крім того, безпосередньо брав участь у банді та у вчиненому неї нападі, встановлював розпорядок дня потерпілого, шляхи підходу й відходу від місця скоєння злочину, здійснював контроль за іншими учасниками банди, вивчав навколишню обстановку з метою попередження викриття злочинної діяльності групи.
ОСОБА_9 як виконавець злочинної групи - озброєної банди повинен був забезпечувати взаємозв`язок між діями її учасників, за потреби надати вогнепальну зброю для її використання в нападі, разом з іншими учасниками розробляти план вчинення нападу, інструктувати інших виконавців щодо вчинення відповідних злочинних діянь, підшукувати засоби і знаряддя вчинення злочину, встановлювати розпорядок дня потерпілого, шляхи підходу та відходу від місця скоєння злочину, спостерігати за навколишньою обстановкою з метою попередження викриття злочинної діяльності групи.
ОСОБА_10 разом з іншими учасниками повинен був розробляти план вчинення нападу і брати безпосередню активну участь у скоєнні злочину, а саме: вчинити напад на ОСОБА_11 та заволодіти його грошима, знищити мобільні телефони й інші речі, які могли бути речовими доказами.
ОСОБА_7 разом з іншими учасниками повинен був розробляти план вчинення нападу та брати безпосередню активну участь у скоєнні злочину: вчинити напад на ОСОБА_11 і заволодіти його грошима, знищити мобільні телефони та інші речі, які могли бути речовими доказами.
З метою полегшення контакту між собою учасники злочинної групи мали в розпорядженні засоби зв`язку - мобільні телефони з пакетами операторів мобільного зв`язку України, використовували придбаний з метою конспірації протиправних дій мобільний телефон із номером НОМЕР_4 .
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 05 лютого 2026 року залишив вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_7 без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги, і заперечення інших учасників провадження
Захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
За твердженням захисника, апеляційний суд порушив вимоги ст. 439 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки під час нового апеляційного розгляду не виконав вказівок суду касаційної інстанції.
Захисник ОСОБА_6 зазначає, що апеляційний суд обмежився дослідженням письмових протоколів негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД), однак безпосередньо не дослідив першоджерела зафіксованих розмов - відповідні аудіозаписи. У зв`язку з цим, на його думку, суд не надав належної оцінки цим доказам щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності в сукупності з іншими доказами.
Вказує, що диск до одного з основних протоколів НСРД (аудіо-, відеоконтроль стосовно ОСОБА_8 ), якими сторона обвинувачення обґрунтовувала висунуте ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 187 КК обвинувачення, не був досліджений апеляційним судом, оскільки його не вдалося відкрити, що свідчить про недостовірність доказів та порушення вимог ст. 23 КПК. Водночас зазначає, що дані, відображені на оптичних носіях, які є додатками до протоколів візуального спостереження, не підтверджуються доказами.
Крім того, захисник ОСОБА_6 стверджує, що докази, отримані в результаті проведення НСРД є недопустимими, оскільки дозвіл на проведення слідчих дій отримано в межах іншого кримінального провадження, а надалі ці матеріали використано для доведення обвинувачення в цьому кримінальному провадженні без ухвали слідчого судді, як це передбачено статтею 257 КПК.
Також захисник вважає, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам про невідповідність змісту протоколів НСРД іншим доказам у справі, зокрема даним про перетинання ОСОБА_8 державного кордону 02 лютого 2019 року. На переконання захисту, висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_8 міг залишити територію України після зафіксованої у протоколах розмови, ґрунтується на припущеннях.
Заперечує кваліфікацію діяння засуджених за ч. 4 ст. 187 КК у частині заволодіння грошима в особливо великих розмірах, оскільки під час апеляційного розгляду сторона обвинувачення не довела відповідного розміру посягання.
Крім того, захисник зазначає, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні заяви про відвід прокурора, хоча сторона захисту посилалася на обставини, які, на її думку, свідчили про упередженість прокурора та здійснення тиску на обвинувачених.
Прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного засудженим покарання тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На переконання сторони обвинувачення, апеляційний суд не надав належної оцінки доказам обвинувачення, які підтверджують наявність у діяннях ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_7 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 257 КК, а натомість обмежився загальним погодженням із висновками суду першої інстанції, чим порушив вимоги статей 370, 419 КПК щодо законності, обґрунтованості й умотивованості судового рішення.
За твердженням прокурора, висновок суду про те, що обов`язковою ознакою банди є наявність чіткої ієрархічної структури, є помилковим та таким, що не ґрунтується на вимогах закону і сталій судовій практиці.
Звертає увагу на те, що планування та коригування плану були складовими ретельної та тривалої підготовки засуджених до вчинення розбійного нападу на потерпілого і свідчать про наявність однієї з ознак організованої групи.
Також зазначає, що та обставина, що засуджені остаточно не визначилися зі способом вчинення нападу, не спростовує, а навпаки підтверджує організованість злочинного об`єднання, оскільки в результаті тривалої підготовки вони адаптували план нападу до обставин, встановлених шляхом тривалого спостереження за потерпілим та вивчення його способу життя і графіка пересування.
Не погоджується прокурор із висновком суду про відсутність організаційної побудови об`єднання та керівної ролі ОСОБА_8 у діяльності групи.
Наголошує, що сукупністю досліджених судом доказів, зокрема протоколами аудіо -, відеоконтролю особи та протоколами огляду додатків до них, підтверджується, що ОСОБА_8 здійснював вербування учасників, планування злочину, визначення мети діяльності організованої групи, розподіл функцій між її учасниками, координацію їхніх дій та проведення інструктажів, а також забезпечував залучення виконавців, фінансування і матеріально-технічне забезпечення групи.
Як зазначає прокурор, відсутність даних про намір на продовження злочинної діяльності або планування вчинення інших злочинів у майбутньому саме по собі не свідчить про відсутність у діях засуджених складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 257 КК.
Вважає помилковим і висновок суду про відсутність ознаки стійкості банди, оскільки учасники тривалий час спільно готували злочин, здійснювали спостереження за потерпілим, дотримувалися правил конспірації, використовували спеціально придбані засоби для вчинення злочину та мали чіткий план дій. Також звертає увагу на ненадання апеляційним судом належної оцінки згуртованості банди.
На переконання прокурора, суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив доводи щодо озброєності банди, тоді як матеріали кримінального провадження, зокрема результати НСРД, свідчать про обізнаність усіх учасників щодо наявності у ОСОБА_9 вогнепальної зброї та можливості її застосування під час нападу.
За твердженням прокурора, апеляційний суд, залишивши вирок місцевого суду без змін у частині виправдання засуджених за ст. 257 КК, допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосував закон, який підлягав застосуванню, - ст. 257 КК, під час постановлення рішення. Натомість, погоджуючись із кваліфікацією діянь ОСОБА_8 за частинами 3, 4, 5 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК та ОСОБА_9 - за частинами 4, 5 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК, застосував закон, який не підлягав застосуванню.
Вказує, що призначене засудженим покарання є явно несправедливим через м`якість, оскільки суди належним чином не врахували тяжкість вчиненого ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_7 злочину, який є особливо тяжким, високий ступінь суспільної небезпечності дій засуджених, їх поведінку, а саме відсутність каяття, намагання уникнути кримінальної відповідальності та невідшкодування завданої потерпілому моральної шкоди.
У письмовому запереченні на касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 прокурор, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити її без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 , навівши відповідні пояснення, підтримав подану касаційну скаргу, просив її задовольнити та заперечив проти задоволення касаційної скарги прокурора. Засуджений ОСОБА_7 підтримав касаційну скаргу захисника та заперечив проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Прокурор ОСОБА_5 , надавши пояснення підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення і заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційних скаргах, Суд дійшов висновку,що ці скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень під час розгляду справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Під час перевірки доводів, наведених у касаційних скаргах, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правової оцінки встановлених обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду постановою від 03 березня 2025 року скасував вирок апеляційного суду стосовно ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_7 та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Верховний Суд наголосив, що під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати висновки, викладені в постанові, ретельно перевірити доводи апеляційних скарг та ухвалити законне, обґрунтоване й умотивоване судове рішення.
У ході апеляційного розгляду прокурор не погоджувався з висновком місцевого суду в частині виправдання ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_7 за ст. 257 КК. На його переконання, цей висновок не відповідав фактичним обставинам кримінального провадження, а досліджені докази підтверджували наявність у діях обвинувачених складу кримінального правопорушення, передбаченого цією статтею.
З огляду на наведені доводи колегія суддів задовольнила клопотання прокурора про повторне дослідження доказів (т. 23, а. п. 239-241). Суд постановив повторно дослідити, зокрема зазначені у клопотанні протоколи НСРД, оптичні носії інформації та протоколи огляду дисків, які є додатками до протоколів НСРД.
Крім того, суд частково задовольнив клопотання захисника та постановив дослідити наявну в матеріалах кримінального провадження відповідь Державної прикордонної служби України, а також протокол слідчого експерименту, проведеного за участю ОСОБА_9 , у частині, що стосується вилучення пістолета. У задоволенні клопотання про повторне дослідження речового доказу, а саме грошей, суд відмовив через його необґрунтованість.
За результатами апеляційного розгляду апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду щодо виправдання ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_7 за висунутим обвинуваченням за ст. 257 КК, а також визнав обґрунтованим висновок вироку про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частинами 3, 4, 5 ст. 27 ч. 4 ст. 187 КК, ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 4, 5 ст. 27 ч. 4 ст. 187 КК, ч. 1 ст. 263 КК, ОСОБА_10 і ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК.
Щодо незгоди прокурора з висновками апеляційного суду
У касаційній скарзі прокурор не погоджується з висновком апеляційного суду, який залишив без змін вирок місцевого суду в частині виправдання ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_7 за ст. 257 КК. Стверджує, що сукупність досліджених під час апеляційного розгляду доказів доводить винуватість ОСОБА_8 в організації озброєної банди та керуванні нею з метою нападу на окремих осіб, а також в участі у такій банді та у здійснюваному неї нападі, а ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_7 - в участі в озброєній банді, організованій з метою нападу на окремих осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 257 КК.
Верховний Суд не погоджується з такими доводами прокурора з огляду на таке.
За змістом ст. 257 КК банда - це озброєна організована група або злочинна організація. Бандою необхідно визнавати попередньо створену озброєну організовану групу або злочинну організацію, метою якої є вчинення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи окремих осіб або одного такого нападу, що потребує ретельної та тривалої підготовки.
Водночас інші учасники банди повинні знати про озброєність кількох учасників або хоча б одного з них та усвідомлювати можливість застосування зброї під час нападів. Банда вважається створеною з моменту досягнення її учасниками згоди щодо вчинення першого нападу за наявності планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності такого самого характеру та за умови, що об`єднання набуло всіх обов`язкових ознак банди.
Таким чином, банда є стійким об`єднанням. Її стійкість зумовлюється наявністю відносин підпорядкованості між учасниками та правил поведінки, установлених конкретними особами, як правило, організаторами. Такі правила визначають певний рівень підпорядкування всіх учасників конкретній особі, яка контролює їх дотримання та відповідно реагує на допущені відхилення. Завдяки цьому досягається властива банді згуртованість.
Стійкість як ознака банди наявна тоді, коли її створено для здійснення злочинної діяльності та вчинення, як правило, не одного, а кількох нападів. В окремих випадках банду може бути створено для вчинення одного, однак особливо небезпечного нападу, що потребує ретельної та тривалої підготовки. Про стійкість угруповання можуть свідчити налагодженість його організаційної структури, високий ступінь внутрішньої організації, а також постійність форм і методів злочинної діяльності.
Так, апеляційний суд, повторно дослідивши матеріали НСРД, погодився з висновками місцевого суду про те, що зафіксовані в них розмови засуджених, які відбувалися в автомобілі ВАЗ 11193, а також їхні телефонні розмови не підтверджують наявності обов`язкових ознак банди.
Зокрема, апеляційний суд зазначив, що місцевий суд обґрунтовано не встановив таких ознак банди, як стійкість об`єднання та його створення з метою вчинення нападів. Між ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_7 не було чіткої ієрархії чи підпорядкування одному з учасників. ОСОБА_8 не віддавав наказів або розпоряджень, які свідчили б про його лідерство. Кожен з учасників висловлював власну позицію, міг пропонувати зміни до плану, а рішення вони ухвалювали спільно.
Апеляційний суд також урахував, що засуджені обговорювали різні способи вчинення злочину, однак не висловлювали намірів продовжувати злочинну діяльність або вчиняти інші напади в майбутньому. Усі їхні дії були спрямовані виключно на підготовку та вчинення розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_11 .
Крім того, дослідивши відповідь Державної прикордонної служби України, суд установив, що наведені в обвинувальному акті відомості про участь ОСОБА_8 в розмові від 02 вересня 2019 року, під час якої ОСОБА_9 повідомляв про наявність у нього вогнепальної зброї та готовність застосувати її під час нападу, не відповідали фактичним обставинам справи. Водночас апеляційний суд зазначив, що ця невідповідність не є істотною та не впливає на законність і обґрунтованість вироку в частині виправдання обвинувачених за ст. 257 КК.
Апеляційний суд зауважив, що прокурор не навів конкретних доказів, які спростовували б оцінку матеріалів НСРД, надану місцевим судом, не конкретизував, які саме матеріали було оцінено неправильно або зміст яких спотворено у вироку. Доводи апеляційної скарги переважно ґрунтувалися на незгоді з висновками суду першої інстанції та загальних посиланнях на теоретичні положення щодо кваліфікації діянь, учинених стійкими злочинними об`єднаннями.
З огляду на це апеляційний суд визнав правильним висновок місцевого суду про недоведеність наявності в діянні ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 257 КК, та не встановив підстав для скасування виправдувального вироку в цій частині.
Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду та вважає їх правильними.
Наведені в касаційній скарзі доводи прокурора не спростовують висновків судів про недоведеність винуватості ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 257 КК, та переважно зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою доказів.
Твердження прокурора про те, що суд визнав ієрархічність обов`язковою ознакою банди, не відповідає змісту оскарженого судового рішення. Відсутність ієрархічних відносин суд урахував не як самостійну підставу для виправдання, а як одну з обставин, яка в сукупності з іншими свідчила про недоведеність, зокрема стійкості об`єднання та мети його створення.
Так, суд установив, що рішення щодо способу нападу на потерпілого ухвалювалися шляхом спільного обговорення, кожен зі співучасників міг висловлювати заперечення та пропонувати зміни до плану, а їхнє спілкування не містило наказів чи розпоряджень ОСОБА_8 , обов`язкових для інших учасників. Те, що остаточний варіант нападу запропонував ОСОБА_8 , не спростовує цих висновків суду, оскільки цей план був погоджений іншими співучасниками та скоригований за їхньою участю.
Не заслуговують на увагу й доводи прокурора про те, що відсутність доказів планування інших злочинів сама собою не свідчить про відсутність у діях засуджених складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 257 КК. Як уже було зазначено вище, банду може бути створено і для вчинення одного нападу, який потребує ретельної та тривалої підготовки. Однак у цій справі, сторона обвинувачення не надала доказів про намір засуджених на продовження злочинної діяльності або планування вчинення ними інших злочинів у майбутньому у цьому ж складі з розподілом ролей. Тривале готування, спостереження за потерпілим, обговорення різних способів заволодіння його грошима, дотримання конспірації, придбання необхідних засобів та коригування плану, як установив суд свідчили про узгоджену підготовку до розбійного нападу за попередньою змовою на ОСОБА_11 , та не доводили створення стійкого озброєного об`єднання.
Не спростовує висновків суду і посилання прокурора на те, що ОСОБА_8 залучав співучасників, планував напад, розподіляв між ними завдання, а також забезпечував фінансування та матеріально-технічне забезпечення злочину.
Зазначені дії ОСОБА_8 не залишилися без кримінально-правової оцінки суду та були кваліфіковані за частинами 3, 4, 5 ст. 27 та ч. 4 ст. 187 КК. Отже, суди встановили його організаційну роль саме у підготовці розбійного нападу на ОСОБА_11 , однак не визнали доведеним, що його дії були спрямовані саме на створення та забезпечення функціонування банди.
Крім того, апеляційний суд установив, що матеріали кримінального провадження не підтверджують обізнаності ОСОБА_8 про наявність у ОСОБА_9 вогнепальної зброї.
Посилання прокурора в касаційній скарзі на окремі висловлювання як на підтвердження обізнаності всіх учасників щодо наявності у ОСОБА_9 вогнепальної зброї ґрунтуються на оцінці цих висловлювань поза загальним контекстом розмов та встановлених судами обставин, а тому є недостатніми для спростування відповідного висновку апеляційного суду.
На цих підставах колегія суддів відхиляє доводи обвинувачення.
Водночас у касаційній скарзі захисник стверджує про недостовірність доказів, отриманих внаслідок проведення НСРД, оскільки оптичний носій, який є додатком до протоколу аудіо-, відеоконтролю особи стосовно ОСОБА_8 від 23 лютого 2019 року, не був безпосередньо досліджений апеляційним судом через неможливість відтворення його вмісту.
На думку захисника, це свідчить про невиконання апеляційним судом вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2025 року, та порушення вимог ст. 23 КПК.
Верховний Суд відхиляє ці доводи захисника з огляду на таке.
Насамперед колегія суддів наголошує, що вирішення питання достовірності доказів не належить до компетенції касаційного суду.
Так, дійсно під час дослідження доказів, заявлених у клопотанні прокурора, апеляційний суд установив, що оптичний носій - диск № 14/211т, який є додатком до протоколу аудіо-, відеоконтролю особи стосовно ОСОБА_8 від 23 лютого 2019 року, неможливо відтворити.
Апеляційний суд з`ясував, що цей носій був досліджений судом першої інстанції, та зазначив, що під час підготовки до апеляційного розгляду намагався із залученням працівника апарату суду, який здійснює технічне обслуговування, переглянути вміст диску, однак зробити це не вдалося. Після цього апеляційний суд дослідив протокол огляду зазначеного носія, складений у період із 25 лютого до 02 березня 2019 року (т. 4, а. п. 128-188), у якому зафіксовано зміст інформації, що містилася на цьому носії.
Колегія суддів зауважує, що дійсно дослідження цього протоколу не є тотожним безпосередньому відтворенню записів, які містяться на оптичному носії. Водночас відомості, зафіксовані у протоколі огляду, були безпосередньо досліджені апеляційним судом та оцінені ним у сукупності з іншими матеріалами кримінального провадження.
Відповідно до ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані доказами, крім випадків, передбачених КПК. Таке дослідження є необхідним, зокрема, якщо апеляційний суд має намір надати доказу іншу оцінку або встановити на його підставі фактичні обставини інакші, ніж їх установив місцевий суд.
Так, протокол НСРД, на який посилається захисник у касаційній скарзі, досліджувався під час апеляційного розгляду в межах перевірки доводів апеляційної скарги прокурора щодо наявності в діях засуджених ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 257 КК.
За результатами такої перевірки апеляційний суд не надав матеріалам НСРД іншої оцінки порівняно із судом першої інстанції та погодився з його висновком про недоведеність обвинувачення ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_7 за ст. 257 КК. Отже, апеляційний суд не встановив на підставі невідтвореного оптичного носія нових фактичних обставин.
Технічна неможливість повторно відтворити диск під час апеляційного розгляду сама по собі не є доказом того, що відомості, зафіксовані в протоколі НСРД або протоколі огляду інформації, яка містилася на цьому носії, є недостовірними чи що така інформація була змінена або спотворена.
Крім того, в касаційній скарзі захисник не зазначив конкретних розбіжностей між змістом протоколів і відомостями, зафіксованими під час дослідження носія судом першої інстанції, не вказав, які саме висновки апеляційний суд зробив не на користь засуджених на підставі невідтвореного запису, та не обґрунтував, яким чином неможливість його повторного відтворення вплинула або могла вплинути на результат апеляційного розгляду.
Не свідчать наведені обставини і про порушення вимог ст. 439 КПК. У постанові від 03 березня 2025 року Верховний Суд не зобов`язував апеляційний суд досліджувати докази, а вказав на необхідність урахувати викладені в постанові висновки, ретельно перевірити доводи апеляційних скарг та ухвалити законне, обґрунтоване й умотивоване судове рішення.
Також колегія суддів відхиляє доводи захисника ОСОБА_6 про те, що під час дослідження апеляційним судом протоколів за результатами проведення НСРД у виді візуального спостереження за ОСОБА_8 і ОСОБА_9 прокурор не змогла пояснити, кого саме зображено на фотографіях, що містяться в додатках до цих протоколів, а також де і коли їх було зроблено.
Так, неможливість прокурора під час судового засідання надати пояснення щодо кожного фотознімка сама собою не свідчить про недостовірність відомостей, зафіксованих у протоколах візуального спостереження, або про невідповідність їм долучених додатків. Оцінку цих доказів здійснює суд за результатами їх безпосереднього дослідження, а не залежно від повноти пояснень сторони обвинувачення щодо змісту окремих зображень.
Водночас захисник не вказав на конкретні суперечності між змістом протоколів і фотознімками, не зазначив, які саме зафіксовані у протоколах відомості спростовуються цими зображеннями, та не навів конкретних даних, які ставили б під сумнів обставини проведення відповідних НСРД.
За таких обставин Верховний Суд відхиляє ці доводи касаційної скарги захисника.
Щодо доводів захисника про незаконність проведення НСРД та неможливість використання їх результатів як доказів у цьому кримінальному провадженні
Захисник ОСОБА_6 у касаційній скарзі стверджує, що результати НСРД, використані у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_7 , є недопустимими доказами, оскільки ці НСРД проведено в іншому кримінальному провадженні за фактом розбійного нападу на ОСОБА_12 без ухвали слідчого судді, постановленої в порядку ст. 257 КПК.
Колегія суддів не погоджується із цими доводами захисника з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, до ЄРДР за № 12015050230001516 було внесено відомості за фактом вчинення розбійного нападу на ОСОБА_12 (т. 3, а. п. 2).
Під час проведення НСРД у цьому кримінальному провадженні працівники правоохоронного органу виявили факт готування до розбійного нападу на ОСОБА_11 . Відомості про це кримінальне правопорушення було внесено до ЄРДР за № 12019050000000066 (т. 3, а. п. 13).
Постановою від 08 лютого 2019 року матеріали досудових розслідувань у зазначених кримінальних провадженнях було об`єднано в одне кримінальне провадження за № 12015050230001516 (т. 3, а. п. 19), а постановою від 16 липня 2019 року з нього виділено матеріали за фактом розбійного нападу на ОСОБА_12 (т. 10, а. п. 3).
За усталеною практикою Верховного Суду у виділеному кримінальному провадженні можуть використовуватися результати НСРД, які були проведені у первинному провадженні, і додаткових дозволів чи процесуальних рішень для цього не потрібно.
Положення ч. 1 ст. 257 КПК застосовуються у випадку, коли під час проведення НСРД в одному кримінальному провадженні отримано інформацію про ознаки кримінального правопорушення, яке в цьому провадженні не розслідується, і таку інформацію необхідно використати в іншому кримінальному провадженні. Натомість у разі об`єднання кримінальних проваджень або виділення матеріалів в окреме провадження додатковий дозвіл слідчого судді на використання результатів НСРД не потрібний (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 07 березня 2024 року у справі № 752/10910/19, провадження № 51-3577км23; від 04 листопада 2025 року у справі № 751/4440/24, провадження № 51-1083км25; від 02 листопада 2023 року у справі № 991/10566/20, провадження № 51-4240км22). Верховний Суд прямо розмежовує використання результатів НСРД у виділеному/об`єднаному провадженні та їх використання в іншому, не пов`язаному процесуальними рішеннями кримінальному провадженні.
Нерелевантними є посилання захисника на постанови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 02 березня 2023 року у справі № 444/2180/19, провадження № 51-2321км22, від 19 червня 2018 року у справі № 266/2586/15-к, провадження № 51-994км18, від 26 січня 2021 року у справі № 127/25394/18, провадження № 51-2133км20 та від 21 березня 2018 року у справі № 751/7177/14, провадження № 51-1285км18, оскільки у цих кримінальних провадженнях йшлося про використання доказів, отриманих під час слідчих (розшукових) дій або НСРД в інших кримінальних провадженнях, за відсутності належного процесуального зв`язку між відповідними провадженнями, та дозволу слідчого судді, передбаченого ст. 257 КПК.
Окремо захисник посилається на постанови Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 484/4922/19, від 31 січня 2019 року у справі № 368/556/16-к та від 17 лютого 2021 року у справі № 263/10353/16-к, наводячи окремі викладені в них правові висновки щодо підстав проведення НСРД і допустимості отриманих за їх результатами доказів.
Однак саме по собі цитування правових висновків Верховного Суду без співвіднесення їх зі встановленими судами обставинами цього кримінального провадження не свідчить про незаконність проведених НСРД або недопустимість їх результатів.
Так, постанови Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 484/4922/19 та від 31 січня 2019 року у справі № 368/556/16-к стосуються критеріїв, за якими перевіряється наявність провокації кримінального правопорушення з боку правоохоронних органів, зокрема існування об`єктивної підозри щодо причетності особи до злочинної діяльності та переважно пасивного характеру поведінки правоохоронців.
Водночас захисник не зазначає, які саме дії працівників правоохоронних органів у цьому кримінальному провадженні мали характер підбурювання, хто був ініціатором відповідних контактів, у чому полягала активна поведінка правоохоронців чи залучених ними осіб та які конкретні обставини свідчать про відсутність підстав для проведення негласної операції.
У постанові від 17 лютого 2021 року у справі № 263/10353/16-к касаційний суд погодився з висновками апеляційного суду, який залишив без змін виправдувальний вирок щодо особи. Зокрема, докази, отримані в результаті проведення НСРД, було визнано недопустимими, оскільки матеріали кримінального провадження не містили постанови прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину, унаслідок чого неможливо було встановити, у межах якого виду НСРД проводилися відповідні процесуальні дії.
Натомість захисник у касаційній скарзі не вказує, як наведені обставини співвідносяться із цим кримінальним провадженням, не зазначає конкретного рішення про проведення НСРД, яке було відсутнє, ухвалене неуповноваженою особою або не відповідало вимогам КПК, та не обґрунтовує, яке саме порушення встановленого законом порядку отримання доказів було допущено.
Колегія суддів не ставить під сумнів наведені захисником загальні положення щодо необхідності перевірки допустимості доказів та наявності належних процесуальних підстав для проведення НСРД. Водночас за результатами касаційного розгляду не встановлено обставин, які свідчили б про порушення цих вимог у кримінальному провадженні, що розглядається.
З огляду на викладене Верховний Суд відхиляє зазначені доводи захисника.
Щодо подій, відображених 02 лютого 2019 року в обвинувальному акті
Захисник ОСОБА_6 зазначає про суперечливість висновків апеляційного суду, зроблених за результатами оцінки відомостей, наведених у відповіді з Державної прикордонної служби України.
Як убачається зі змісту обвинувального акта, розмова за участю ОСОБА_8 була зафіксована 02 лютого 2019 року приблизно о 09:09 у салоні автомобіля ВАЗ 11193 «Калина» у м. Слов`янську Донецької області. Водночас згідно з відповіддю Державної прикордонної служби України цього самого дня о 09:25 ОСОБА_8 перетнув державний кордон через пункт пропуску «Гоптівка».
Апеляційний суд зазначив, що наведені у довідці відомості не виключали можливості подальшого виїзду ОСОБА_8 за межі України. Водночас цей висновок суду не був покладений в основу рішення про участь ОСОБА_8 у зазначеній розмові чи доведеність обвинувачення.
Відомості про перетин ОСОБА_8 державного кордону апеляційний суд не відкинув, а оцінив у сукупності з іншими доказами, за результатом якої поставив під сумнів доведеність такої обов`язкової ознаки банди, як озброєність, погодився з висновком місцевого суду про недоведеність обвинувачення за ст. 257 КК України та залишив виправдувальний вирок стосовно ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_7 у цій частині без зміни.
Наведене захисником окреме формулювання з мотивувальної частини ухвали не свідчить про те, що апеляційний суд не врахував зміст відповіді з Державної прикордонної служби України або поклав в основу свого рішення припущення. Крім того, захисник не зазначає, яким чином наведене міркування вплинуло на законність та обґрунтованість висновків апеляційного суду.
Щодо кваліфікації діяння засуджених за ознакою заволодіння грошима в особливо великих розмірах
Захисник ОСОБА_6 стверджує, що в обвинувальному акті не зазначено жодних підстав, за якими сума 1 424 500 грн належить до особливо великого розміру. Крім того, вказує, що під час апеляційного розгляду сторона обвинувачення не довела наявності в діях засуджених кваліфікуючої ознаки у виді заволодіння грошима в особливо великих розмірах.
Ці доводи колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Так, відповідно до обвинувального акта дії ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_7 , зокрема за ч. 4 ст. 187 КК, кваліфіковано як напад із метою заволодіння чужим майном, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я особи, яка зазнала нападу, та з погрозою застосування такого насильства, вчинений за попередньою змовою групою осіб і спрямований на заволодіння грошима в особливо великих розмірах - у сумі 1 424 500 грн.
Отже, у формулюванні обвинувачення зазначено як відповідну кваліфікуючу ознаку вчинення злочину, спрямованого на заволодіння майном в особливо великих розмірах, так і конкретну суму грошових коштів - 1 424 500 грн. Тому зі змісту обвинувального акта вбачається, що саме цю суму сторона обвинувачення віднесла до особливо великого розміру. Положення ст. 291 КПК не передбачають обов`язку сторони обвинувачення наводити в обвинувальному акті окремий арифметичний розрахунок вартісної межі відповідної кваліфікуючої ознаки.
Відповідно до п. 4 примітки до ст. 185 КК (у редакції, чинній на час учинення злочину), у статтях 185-187, 189-191, 194 КК злочином, учиненим в особливо великих розмірах, визнавався злочин, учинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищувала неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент його вчинення.
Згідно з п. 5 підрозд. 1 розд. XX Податкового кодексу для кваліфікації злочинів сума неоподатковуваного мінімуму доходів громадян установлювалася на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розділу IV цього Кодексу, тобто в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для працездатної особи, установленого законом на 1 січня відповідного року.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум для працездатної особи станом на 1 січня 2019 року становив 1 921 грн.
Отже, розмір податкової соціальної пільги, який застосовувався для визначення вартісної межі відповідної кваліфікуючої ознаки, становив 960,50 грн (1 921 грн ? 50%).
Відповідно, мінімальна межа особливо великого розміру на час учинення інкримінованого засудженим злочину становила 576 300 грн (960,50 грн ? 600).
Таким чином, сума 1 424 500 грн у понад ніж двічі перевищувала мінімальну межу особливо великого розміру.
Отже, установлена органом досудового розслідування сума грошових коштів, на заволодіння якими були спрямовані дії засуджених, за своїм вартісним показником відповідала передбаченій законом ознаці особливо великого розміру.
Тому доводи захисника про недоведеність цієї кваліфікуючої ознаки є необґрунтованими.
Щодо доводів про безпідставну відмову суду у відводі прокурора
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 вказує, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні його заяви про відвід прокурора та не врахував обставин, які, на його переконання, свідчили про упередженість прокурора та здійснення тиску на обвинувачених.
Колегія суддів відхиляє ці доводи з огляду на таке.
У судовому засіданні 14 серпня 2025 року захисник ОСОБА_6 звернувся до апеляційного суду із заявою про відвід прокурора, посилаючись на те, що перед поданням клопотання про дослідження обсягу доказів прокурор ОСОБА_13 з`ясовувала, чи не змінилася позиція обвинувачених щодо визнання винуватості, та зазначила, що в іншому разі судовий розгляд буде тривалим.
Апеляційний суд розглянув зазначену заяву, перевірив наведені в ній обставини, заслухав позиції учасників судового провадження та не встановив передбачених ст. 77 КПК підстав для усунення прокурора від участі у цьому кримінальному провадженні, у зв`язку із чим відмовив у задоволенні цієї заяви.
Незгода сторони захисту з результатами перевірки цих обставин та ухваленим судом рішенням сама собою не свідчить про його необґрунтованість чи неналежну вмотивованість.
З огляду на наведене, доводи касаційної скарги захисника в цій частині колегія суддів відхиляє.
Стосовно призначеного засудженим покарання
Прокурор у касаційній скарзі вказує про невідповідність призначеного засудженим покарання. Зазначає, що апеляційний суд не повною мірою врахував тяжкість і суспільну небезпечність вчиненого злочину, а також поведінку засуджених, зокрема невизнання ними винуватості, відсутність каяття, намагання уникнути кримінальної відповідальності та невідшкодування потерпілому моральної шкоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
З урахуванням указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції, призначаючи засудженим покарання, врахував конкретні обставини вчиненого злочину, характер, ступінь і спосіб його вчинення, позицію потерпілого, який поклався на розсуд суду, а також дані про особу кожного із засуджених та наявність або відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання.
Щодо ОСОБА_8 суд урахував, що він учинив особливо тяжкий злочин, який мав корисливий і насильницький характер, тривалість підготовки до злочину, а також те, що він був одним з ініціаторів його вчинення. Суд також зважив на те, що ОСОБА_8 працевлаштований, посередньо характеризується за місцем проживання та позитивно - за місцем роботи, на обліках у нарколога і психіатра не перебуває, раніше не судимий, одружений та має на утриманні неповнолітню дитину. Обставин, що пом`якшують або обтяжують його покарання, суд не встановив.
Щодо ОСОБА_9 суд узяв до уваги, що вчинені ним злочини належать до категорії умисного тяжкого та особливо тяжкого, один із яких має корисливий і насильницький характер. Суд урахував, що він раніше не судимий, на обліку у психіатра не перебуває, однак із 2014 року перебуває на обліку у нарколога з діагнозом «розлади психіки та поведінки внаслідок уживання алкоголю, зловживання зі шкідливими наслідками для здоров`я». За злочин, передбачений частинами 4, 5 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК, суд не встановив обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання. Водночас під час призначення покарання за ч. 1 ст. 263 КК суд визнав обставиною, що його пом`якшує, активне сприяння розкриттю злочину, яке полягало в наданні під час слідчого експерименту відомостей про місце зберігання зброї та боєприпасів. Обставин, що обтяжують покарання за цим злочином, суд не встановив.
Щодо ОСОБА_10 суд урахував, що він учинив особливо тяжкий злочин, раніше не судимий, розлучений, на обліках у нарколога та психіатра не перебуває. Обставин, що пом`якшують його покарання, суд не встановив, а вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння визнав обставиною, що обтяжує покарання.
Щодо ОСОБА_7 суд узяв до уваги, що вчинений ним злочин належить до категорії особливо тяжких, він посередньо характеризується за місцем проживання та позитивно - за місцем попередньої роботи, відповідно до ст. 89 КК судимості не має, на обліках у нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні малолітню дитину. Обставин, що пом`якшують його покарання, суд не встановив, а вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння визнав обставиною, що обтяжує покарання.
За результатами такої індивідуалізації суд дійшов висновку, що виправлення кожного із засуджених неможливе без ізоляції від суспільства, а покарання у межах санкції ч. 4 ст. 187 КК у виді позбавлення волі з конфіскацією майна є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження вчинення ними нових злочинів.
Водночас, під час призначення засудженим покарання суд врахував їхню поведінку, зокрема відсутність у ОСОБА_8 усвідомлення своєї винуватості у вчиненні злочину на момент завершення розгляду кримінального провадження (понад два роки після його вчинення), а також його наполягання на непричетності до інкримінованого злочину, незважаючи на наявність значної кількості беззаперечних доказів його винуватості. Така поведінка свідчить про його намір у будь-який спосіб уникнути кримінальної відповідальності. Крім того, суд врахував відсутність у ОСОБА_9 психологічної переорієнтації, а саме засудження ним власного вчинку, усвідомлення його антигромадського характеру та готовності нести відповідальність за скоєне. ОСОБА_10 також не розкаявся у вчиненому, своєї винуватості не визнав, а протягом двох років із моменту вчинення злочину не усвідомив суспільної небезпечності власних дій. Крім того, намагався уникнути кримінальної відповідальності шляхом введення суду в оману та надання неправдивих показань.
За результатом апеляційного перегляду, суд визнав такі висновки місцевого суду законними і обґрунтованими, навівши достатні мотиви свого рішення.
Верховний Суд вважає, що такий підхід узгоджується з положеннями статей 50, 65 КК.
Посилання прокурора на невизнання засудженими винуватості, відсутність каяття та обрану ними лінію захисту не свідчать про явну несправедливість призначеного покарання через м`якість. Невизнання винуватості та реалізація особою права на захист не можуть самі по собі бути підставою для призначення більш суворого покарання. Так само невідшкодування моральної шкоди за наведених у касаційній скарзі обставин не доводить наявності істотної диспропорції між призначеним покаранням і тяжкістю вчиненого злочину.
Отже, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції належним чином індивідуалізував покарання кожному із засуджених, а апеляційний суд, погодившись із цими висновками, не допустив неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Доводи прокурора по суті зводяться до незгоди з обраним судами видом та розміром покарання і не містять переконливого обґрунтування того, що призначене покарання є явно несправедливим через м`якість у розумінні ст. 414 КПК.
Таким чином, Верховний Суд вважає, що призначене засудженим покарання відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, а тому немає підстав для визнання його явно несправедливим через м`якість або призначеним у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала апеляційного суду стосовно ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_7 є належно вмотивованою й обґрунтованою і за змістом відповідає приписам статей 370, 419 КПК, у ній наведено мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, яким він керувався, постановляючи рішення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного засудженим покарання тяжкості кримінального правопорушення та їх особам через м`якість, які би були підставами для скасування або зміни судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.
Зважаючи на наведене вище, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги захисника та прокурора необхідно залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_7 - без зміни.
Керуючись статтями433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд