ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 916/3075/24(916/2992/25)

Дочірнє підприємство «Мірний.» (далі - ДП «Мірний.», кредитор, позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області зі заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Аліяінвестментс» (далі - ТОВ «Аліяінвестментс», боржник, відповідач-1) у зв`язку із наявністю заборгованості.

Ухвалою від 30.07.2024 Господарський суд Одеської області серед іншого постановив: відкрити провадження у справі № 916/3075/24 про банкрутство ТОВ «Аліяінвестментс»; ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів; ввести процедуру розпорядження майном боржника; призначити розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Колмикову Тетяну Олександрівну; визнати грошові вимоги ДП «Мірний.» до ТОВ «Аліяінвестментс» в сумі 14 859 424,80 грн.

У липні 2025 року ДП «Мірний.» звернулося в межах зазначеної справи про банкрутство до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ТОВ «Аліяінвестментс», Споживчого товариства «Будова-Титан» (далі - СТ «Будова-Титан», відповідач-2), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , відповідач-3) про визнання недійсною укладеної між відповідачами додаткової угоди № 2 від 12.05.2023 про заміну сторони у договорі асоційованого членства у споживчому товаристві №4/4а від 12.03.2019 (об`єктом договору є квартира, специфікація якої відповідно до договору: місце розташування будинку: АДРЕСА_1 ; загальна площа квартири 57,0 кв.м, кількість кімнат 1) (далі - Додаткова угода).

Позов мотивовано тим, що боржник, маючи значні боргові зобов`язання перед кредитором, здійснив відчуження майнових прав на об`єкт нерухомості на користь третьої особи на безоплатній основі, тобто використав правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора, попри обов`язок утримання від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір його активів, у зв`язку з чим оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним як фраудаторний.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.08.2025, зокрема, прийнято позовну заяву ДП «Мірний.» до розгляду та відкрито провадження у справі; присвоєно справі № 916/3075/24(916/2992/25); залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - розпорядника майна арбітражного керуючого Колмикову Т. О.

Рішенням від 09.10.2025 у справі № 916/3075/24(916/2992/25) Господарський суд Одеської області позов задовольнив, визнав недійсною Додаткову угоду; стягнув з ТОВ «Аліяінвестментс» на користь ДП «Мірний.» 2 422,40 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до приписів статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) наявні підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним, адже за ним боржник на безоплатній основі відмовився від власних майнових прав на об`єкт нерухомого майна, маючи при цьому підтверджену судовим рішенням непогашену кредиторську заборгованість.

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , скаржник) подав апеляційну скаргу (як особа, яка не брала участі у справі, однак вважала свої права та інтереси порушеними), в якій просив:

- поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2025 у справі № 916/3075/24(916/2992/25);

- залучити ОСОБА_1 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, в порядку пункту 1 частини першої статті 267 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України);

- рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2025 у справі №916/3075/24(916/2992/25) скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 серед іншого зазначав, що він набув права та обов`язки нового пайовика за договором асоційованого членства у споживчому товаристві № 4/4а від 12.03.2019 на підставі додаткової угоди № 4 про заміну сторони у вказаному Договорі, тому без залучення скаржника до участі у справі судом першої інстанції ухвалено рішення, яке впливає на майновий стан ОСОБА_1 (внаслідок ухвалення оскарженого рішення майнові права, які належать скаржнику, фактично повертаються до ліквідаційної маси боржника). Також скаржник вважав, що спір відносно майнових прав, які належать ОСОБА_1 , має бути розглянутий за його участі та за наслідками перевірки добросовісності набуття ним майнових прав.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 у справі № 916/3075/24(916/2992/25), зокрема, поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2025 у справі № 916/3075/24(916/2992/25).

Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2026, зокрема, на підставі статей 50,254 ГПК України залучено скаржника до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2026 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2025 у справі №916/3075/24(916/2992/25).

Суд апеляційної інстанції мотивував зазначену ухвалу тим, що оскарженим рішенням місцевого господарського суду у цій справі питання про права, інтереси чи обов`язки ОСОБА_1 не вирішувалося, що є підставою для закриття відповідного апеляційного провадження на підставі вимог пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України.

ОСОБА_1 подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2026 у справі № 916/3075/24(916/2992/25), просив оскаржену ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

У контексті допущених процесуальних порушень скаржник також стверджує, що суд апеляційної інстанції врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21, правовідносини у якій не є подібними правовідносинам у цій справі за змістовним та суб`єктним критеріями.

При цьому зауважує, що апеляційна скарга була подана до прийняття Великою Палатою Верховного Суду зазначеної постанови, а тому скаржник не міг і не мав передбачати формулювання саме таких висновків, які, як показує практика, бувають доволі часто мінливими.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Учасники справи не скористались своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає касаційному перегляду судових рішень.

Касаційне провадження

27.05.2026 до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2026 для розгляду касаційної скарги у справі визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М. - головуючий, Жуков С. В., Картере В. І.

Ухвалою від 12.06.2026 Верховний Суд серед іншого залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без руху з підстав невідповідності її форми та змісту вимогам процесуального закону, надав скаржнику строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 12.06.2026 до касаційного суду 19.06.2026 надійшла заява про усунення недоліків та уточнена касаційна скарга.

Ухвалою Верховного Суду від 29.06.2026 серед іншого відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2026 у справі №916/3075/24(916/2992/25); призначено касаційну скаргу до розгляду на 12.08.2026 о 11:15.

Ухвалою Верховного Суду від 10.08.2026 у справі, зокрема, задоволено заяву ОСОБА_1 та клопотання ДП «Мірний.» про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Судове засідання 12.08.2026 відбулось в режимі відеоконференції за участю представників скаржника - Ярошенка К. В. та позивача - ДП «Мірний.», які надали пояснення щодо суті вимог та доводів касаційної скарги. Інші учасники справи явку повноважних представників не забезпечили, про час та дату судового засідання були повідомлені належним чином.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов`язковою за законом і не визнавалася такою судом, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю інших учасників судового процесу чи їх повноважних представників.

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Керуючись вимогами статей 14, 300 ГПК України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.

Предметом касаційного перегляду є ухвала апеляційного господарського суду про закриття апеляційного провадження на підставі вимог пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України (встановлення судом після відкриття апеляційного провадження обставин того, що оскарженим судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги, який не є учасником справи, не вирішувалося).

Перевіривши дотримання апеляційним господарським судом норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість оскарженої ухвали з огляду на таке.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

До основних засад судочинства належить, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

При цьому вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення названим законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Порядок здійснення господарського судочинства регламентовано ГПК України, відповідно до частини першої статті 17 якого учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з положеннями частини першої статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Отже, у разі подання апеляційної скарги не учасником справи, який не був присутній під час апеляційного розгляду справи, а особою, яка взагалі не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції, перш за все, має з`ясувати, чи вирішував суд першої інстанції питання про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, незалучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним.

Така правова позиція послідовно та неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10.09.2020 та від 23.11.2020 у справі №914/1643/19, від 20.09.2021 у справі № 910/6681/20, від 04.10.2023 у справі № 910/1005/23, від 12.03.2024 у справі № 910/6180/20, від 17.05.2024 у справі № 910/5094/23, від 22.05.2024 у справі № 910/4552/23, від 10.06.2024 у справі № 910/4552/23 та інших.

Водночас щодо питання наявності висновків суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи у мотивувальній та резолютивній частині рішення Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21 зазначила, зокрема, таке.

Аналізуючи положення частини сьомої статті 75 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (пункт 32) дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (підпункт 9.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №910/6355/20).

Правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (підпункт 9.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №910/6355/20).

Тобто за положеннями статті 75 ГПК України висновки суду про встановлені обставини не мають зобов`язуючого (преюдиціального) значення для особи, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини встановлені, а правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, взагалі не є обов`язковою для господарського суду.

Отже, будь-які висновки про права, інтереси та (або) обов`язки особи у рішенні суду, яким вирішується приватноправовий спір, з огляду на норми статті 75 ГПК України не мають для особи, яка не брала участь у розгляді справи, зобов`язуючого значення, тобто не є рішенням про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неприпустимим є втручання особи в остаточне рішення суду з тих лише підстав, що вона вважає помилковими викладені у мотивувальній частині цього рішення судження, які не мають стосовно неї обов`язкової сили.

Відповідно до частини п`ятої статті 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; розподіл судових витрат.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому серед іншого робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача) (див., зокрема, постанову Верховного суду від 04.12.2023 у справі №707/157/22).

Тобто резолютивна частина рішення містить присуд, який в силу обов`язковості судового рішення як конституційної засади судочинства (пункт 9 частини другої статті 129, стаття 129-1 Конституції України) є обов`язковим до виконання.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (частина друга статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Закон не встановлює механізму, який виключав би особу, яка не брала участь у справі, з-під дії судового рішення, якщо таке містить присуд про її права, інтереси та (або) обов`язки (стягує з неї кошти, зобов`язує її вчинити певні дії або утриматись від них, змінює чи припиняє правовідносини з її участю, визнає недійсним або скасовує документ, який посвідчує право особи, тощо).

Однак процесуальний закон встановлює право на перегляд справи та оскарження судового рішення для особи, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки (частина перша статті 17 ГПК України).

При цьому подання апеляційної скарги особою, не залученою до участі в справі, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки становить виняток із правила, за яким незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення (пункт 1 частини другої статті 261 ГПК України). Такий же підхід застосовано і для касаційного оскарження (пункт 1 частини четвертої статті 293 ГПК України).

Тобто законодавець визнав очевидно виправданим втручання в остаточне рішення суду для його перегляду з метою не допустити спрямування обов`язкової сили рішення суду на особу, яка не була залучена до участі у справі.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а і їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав / обов`язків (пункт 108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21). Аналогічний висновок, викладеній у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №908/1141/15-г.

Окрім того, що особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, має право на перегляд справи та оскарження судового рішення, і для забезпечення цього права процесуальний закон також встановлює виняток з правила, спрямованого на забезпечення остаточності судового рішення, процесуальний закон надає також суду повноваження, які спрямовані на усунення цього порушення і які суд здійснює ex officio.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Таким чином, у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі апеляційної скарги, не залученої до участі у справі, суд апеляційної інстанції перш за все має з`ясувати, чи вирішував суд першої інстанції питання про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника або держави і які конкретно.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що встановлення факту вирішення судом першої інстанції зазначених питань є необхідною передумовою для здійснення апеляційного перегляду судового рішення та оцінки доводів особи, яка подала скаргу, оскільки в інакшому випадку (якщо буде встановлено, що питання про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника у справі судом першої інстанції не вирішувалися) апеляційний господарський суд закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, незалежно від того, чи розглядалися відповідні доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи (див. постанови Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 910/10364/16, від 28.08.2023 у справі № 910/15967/21, від 14.09.2023 у справі № 910/17544/20).

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, дослідивши зміст, мотиви та резолютивну частину оскарженого рішення місцевого господарського суду, встановив, що цим рішенням вирішувалося виключно питання щодо правовідносин між позивачем (ДП «Мірний.») та відповідачами (ТОВ «Аліяінвестментс», СТ «Будова-Титан» та ОСОБА_2 ) у спорі щодо визнання недійсною укладеної між відповідачами Додаткової угоди.

При цьому апеляційний господарський суд з`ясував, що в резолютивній частині оскарженого рішення визнано недійсною Додаткову угоду, за якою ОСОБА_2 набув права та обов`язки нового пайовика, замість боржника, за договором асоційованого членства у споживчому товаристві №4/4а від 12.03.2019, а в мотивувальній частині зазначеного рішення вказано, що у зв`язку із визнанням недійсною Додаткової угоди про заміну сторони у договорі асоційованого членства у споживчому товаристві первісним пайовиком слід вважати ТОВ «Аліяінвестментс».

Водночас суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що такий висновок місцевого господарського суду не має жодного зобов`язуючого (преюдиціального) значення за правилами статті 75 ГПК України для скаржника - ОСОБА_1 як особи, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини встановлені.

Більше того, апеляційний господарський суд з матеріалів справи встановив, що формулюючи відповідний висновок, суд першої інстанції не був у будь-який спосіб повідомлений учасниками справи про укладання з ОСОБА_1 додаткової угоди від 24.11.2023 № 4, тому обставини відносно втрати скаржником майнових прав ніяк не досліджував.

Ураховуючи наведені обставини та викладений у пункті 10.19 постанови від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21 висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що неприпустимим є втручання особи в остаточне рішення суду з тих лише підстав, що вона вважає помилковими викладені у мотивувальній частині цього рішення судження, які не мають стосовно неї обов`язкової сили, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржене ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції не є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника.

Відтак, встановивши після відкриття апеляційного провадження, що оскарженим рішенням Господарського суду Одеської області від 09.10.2025 у справі №916/3075/24(916/2992/25) питання про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника не вирішувалося, апеляційний господарський суд правомірно закрив відповідне апеляційне провадження на підставі приписів пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України.

Посилання скаржника (аналогічні доводам касаційної скарги) на те, що правовідносини, які описані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21, та правовідносини у цій справі не є подібними за змістовним та суб`єктним критеріями, обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції з тих підстав, що висновки про застосування норм процесуального права в частині того, яке рішення вважається прийнятим про права, інтереси та (або) обов`язки особи, не залученої судом до участі у справі, мають універсальний характер.

При цьому незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 10.07.2021 у справі № 825/997/17, від 04.10.2023 у справі № 906/1026/22).

Однак, посилаючись у цьому контексті на відмінну судову практику Верховного Суду (щодо застосування норм статті 216 ЦК України), відповідач не враховує як того, що предметом касаційного дослідження у цій справі є правомірність застосування процесуальних норм (положень частини першої статті 17, частини першої статті 254 та пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України), так і того, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (у цьому випадку - Великої Палати Верховного Суду).

Також апеляційний господарський суд правильно виснував про неспроможність тверджень скаржника про формування правової позиції Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.03.2026 у справі №922/5241/21 вже після подачі апеляційної скарги, адже така обставина не звільняє суд апеляційної інстанції від врахування зроблених Верховним Судом висновків згідно з приписом частини четвертої статті 236 ГПК України.

При цьому у контексті доводів касаційної скарги про правову невизначеність в частині власника майнових прав необхідно зазначити, що скаржник не позбавлений права захищати свої права та інтереси в разі їх порушення у встановленому законом порядку, зокрема у спорі про визнання майнових прав та їх витребування з чужого незаконного володіння.

Зважаючи у цілому на викладені вище мотиви, оскаржена ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2026 у цій справі постановлена відповідно до норм чинного законодавства та з урахуванням актуальної практики Верховного Суду, натомість доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права колегія суддів відхиляє з підстав необґрунтованості.

Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржену постанову апеляційного суду, Верховний Суд не встановив порушення чи невірного застосування норм права, на які посилався скаржник.

На підставі викладеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та необхідність залишення оскаржуваної у цій справі ухвали суду апеляційної інстанції без змін.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд