ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 280/6703/25

ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - Військова частина), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини, яка полягає у невиплаті щомісячної премії у розмірі 560% від посадового окладу, надбавки за особливості проходження військової служби у розмірі 65% від посадового окладу, окладу за військовим званням, вислуги років з урахуванням коефіцієнту збільшення 1,35 та спеціальної надбавки військовослужбовцям Сил спеціальних операцій Збройних Сил України в розмірі 70% п`ятикратного прожиткового мінімуму громадян для працездатних осіб загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 його дружині ОСОБА_1 відповідно до наказу командира Військової частини від 15.05.2025 № 128;

- зобов`язати Військову частину виплатити щомісячну премію у розмірі 560% від посадового окладу, надбавку за особливості проходження військової служби у розмірі 65% від посадового окладу, окладу за військовим званням, вислуги років з урахуванням коефіцієнту збільшення 1,35 та спеціальну надбавку військовослужбовцям Сил спеціальних операцій Збройних Сил України в розмірі 70% п`ятикратного прожиткового мінімуму громадян для працездатних осіб загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 його дружині ОСОБА_1 відповідно до наказу командира Військової частини від 15.05.2025 № 128;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини, яка полягає у невиплаті належного, але не отриманого до дня загибелі грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 його дружині ОСОБА_1 , зокрема, додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 (далі - Постанова № 168), за вересень, жовтень, листопад 2023 року, січень, лютий, березень 2024 року пропорційно часу його участі у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії;

- зобов`язати Військову частину виплатити належне, але не отримане до дня загибелі грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , зокрема додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, за вересень, жовтень, листопад 2023 року, січень, лютий, березень 2024 року пропорційно часу його участі у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, його дружині ОСОБА_1 ;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті грошового забезпечення, передбаченого Постановою № 168 та постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884 (далі - Постанова № 884) військовослужбовця ОСОБА_2 його дружині ОСОБА_1 з дня його зникнення безвісти з ІНФОРМАЦІЯ_2 до дня остаточного виключення зі списків особового складу військової частини 15.05.2025;

- зобов`язати Військову частину нарахувати та виплатити грошове забезпечення відповідно до Постанови № 168 та Постанови № 884 військовослужбовця ОСОБА_2 його дружині ОСОБА_1 з дня його зникнення безвісти з ІНФОРМАЦІЯ_2 до дня остаточного виключення зі списків особового складу військової частини 15.05.2025.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , якого 26.05.2022 було призвано на військову службу за мобілізацією та який з 09.10.2022 проходив військову службу у складі Військової частини.

У період з 17.06.2023 по 18.04.2024 ОСОБА_2 безпосередньо та безперервно брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Водночас за вересень, жовтень і листопад 2023 року, а також січень, лютий і березень 2024 року ОСОБА_2 протиправно не було виплачено передбачену Постановою № 168 додаткову винагороду в розмірі 100 000 грн.

У квітні 2024 року під час проходження військової служби та виконання бойового завдання на тимчасово окупованій території ОСОБА_2 зник безвісти.

За результатами проведеного службового розслідування командир Військової частини видав наказ від 09.07.2024 № 70, яким призупинив виплату ОСОБА_2 усього грошового забезпечення.

На переконання позивачки, видання зазначеного наказу та припинення відповідних виплат протиправно позбавили її та малолітню доньку зниклого безвісти військовослужбовця права на отримання належного йому грошового забезпечення, передбаченого Постановою № 168 та Постановою № 884.

Надалі наказом командира Військової частини від 15.05.2025 № 128 ОСОБА_2 у зв`язку з його смертю (загибеллю) було виключено зі списків особового складу військової частини з ІНФОРМАЦІЯ_2.

Однак, як стверджує позивачка, на виконання цього наказу відповідач виплатив їй лише грошову компенсацію за невикористані військовослужбовцем відпустки та додаткову винагороду за місяць, у якому він загинув.

Водночас відповідач не здійснив виплату інших сум грошового забезпечення, визначених наказом від 15 травня 2025 року № 128, а саме: щомісячної премії в розмірі 560 відсотків посадового окладу; надбавки за особливості проходження військової служби в розмірі 65 відсотків посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років з урахуванням коефіцієнта збільшення 1,35; спеціальної надбавки військовослужбовцям Сил спеціальних операцій Збройних Сил України в розмірі 70 відсотків п`ятикратного прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 20.11.2025 відмовив у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що щомісячна премія у розмірі 560 % посадового окладу, надбавка за особливості проходження військової служби у розмірі 65 % посадового окладу, оклад за військовим званням та надбавка за вислугу років з урахуванням коефіцієнта збільшення 1,35, а також спеціальна надбавка військовослужбовцям Сил спеціальних операцій Збройних Сил України у розмірі 70 % п`ятикратного прожиткового мінімуму для працездатних осіб вже були перераховані, що підтверджується розрахунково-платіжними відомостями.

З огляду на це, а також ураховуючи встановлену дату смерті ОСОБА_2 , суд дійшов висновку про відсутність підстав для повторної виплати зазначених сум. Суд також зазначив, що грошове забезпечення не може нараховуватися та виплачуватися за період після смерті військовослужбовця, навіть за умови пізнішого видання наказу про його виключення зі списків особового складу військової частини.

Щодо додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, суд першої інстанції зазначив, що члени сім`ї загиблого військовослужбовця можуть отримувати лише нараховані та не виплачені суми грошового забезпечення загиблого військовослужбовця, тоді як спірні суми додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, взагалі не нараховувалися загиблому військовослужбовцю.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 22.04.2026 змінив мотивувальну частину рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.08.2025 у частині підстав відмови у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.

Суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що члени сім`ї загиблого військовослужбовця мають право на отримання виключно тих сум грошового забезпечення, які були нараховані, але не виплачені військовослужбовцю за його життя.

Водночас апеляційний суд погодився з відсутністю підстав для задоволення позову в цій частині з інших мотивів.

Дослідивши надані докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що їх зміст не дає можливості встановити, які саме заходи або завдання виконував ОСОБА_2 у спірні періоди та чи відповідав характер такої діяльності умовам виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн.

Щодо наданого позивачкою витягу з журналу бойових дій суд зазначив, що в ньому міститься інформація про продовження виконання завдань групою, однак не зазначено про особисту участь ОСОБА_2 у виконанні конкретних завдань. Витяг також не містить відомостей про вид, зміст і тривалість заходів, у яких брав участь військовослужбовець у спірні місяці, а також про документи, якими така участь підтверджується.

Апеляційний суд наголосив, що не заперечує факту перебування ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території з метою виконання завдань із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації.

Проте саме по собі перебування військовослужбовця на тимчасово окупованій території не є безумовною підставою для виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168. Визначальною умовою для її виплати є підтверджена безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або у здійсненні відповідних заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії під час виконання конкретних бойових чи спеціальних завдань.

Оскільки наданими доказами безпосередню участь ОСОБА_2 у таких заходах протягом спірних періодів належним чином не підтверджено, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачці відповідної додаткової винагороди.

Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили:

Позивачка, ОСОБА_1 , є дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 11.06.2016.

ОСОБА_2 проходив військову службу у складі Військової частини.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини (по стройовій частині) № 8 від 09.10.2022 солдата ОСОБА_2 з 09.10.2022 зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення і визнано таким, що з 09.10.2022 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини № 174 від 09.07.2024 солдату ОСОБА_2 з 09.07.2024 призупинено здійснення виплати на карткові рахунки та знято з усіх видів забезпечення на підставі проведення службового розслідування до встановлення обставин невиходу на зв`язок.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини (по стройовій частині) №187 від 24.07.2024 ОСОБА_2 звільнено з займаної посади і зараховано у розпорядження командира Військової частини з 19.07.2024.

За результатами розгляду адвокатського запиту представника позивача від 19.03.2025 Військова частина листом від 04.04.2025 № 1761/1317 повідомила, серед іншого, що військовослужбовець ОСОБА_2 проходив військову службу у складі Військової частини в період з 09.10.2022 по 18.04.2024 на посадах водія-розвідника відділення спеціальних дій (спеціального призначення) № 1 загону спеціального призначення та водія відділення безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів.

У листі також зазначено, що ОСОБА_2 залучався до безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України в період з 14.06.2023 по 05.08.2024. Безпосереднє залучення позивача до зазначених заходів підтверджується бойовим наказом командира Військової частини №7/1/73т та записами в Журналах ведення бойових дій Військової частини №25т (том 2) від 10.05.2023, №35т (том 3) від 05.08.2023, №44т (том 4) від 18.10.2023 та №47т (том 5) від 10.02.2024.

Надалі, відповідно до витягу з наказу начальника Військової частини (по стройовій частині) № 128 від 15.05.2025, солдата ОСОБА_2 , у зв`язку зі смертю, з ІНФОРМАЦІЯ_2 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Смерть пов`язана з виконанням обов`язків військової служби та захистом Батьківщини.

Указаним наказом вирішено виплатити щомісячну премію у розмірі 560% від посадового окладу, надбавку за особливості проходження військової служби у розмірі 65% від посадового окладу, окладу за військовим званням, вислуги років з урахуванням коефіцієнту збільшення 1,35 та спеціальну надбавку військовослужбовцям Сил спеціальних операцій Збройних Сил України в розмірі 70% п`ятикратного прожиткового мінімуму громадян для працездатних осіб.

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.08.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22.04.2026 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини, яка полягає у невиплаті належного, але не отриманого до дня загибелі грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 його дружині ОСОБА_1 , зокрема, додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за вересень, жовтень, листопад 2023 року, січень, лютий, березень 2024 року пропорційно часу його участі у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, та зобов`язання вчинити такі дії. У цій частині позовних вимог скаржниця просить ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у вказаній частині.

Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та зазначено, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 05.12.2024 у справі № 120/4135/23, від 21.03.2024 у справі № 560/3159/23, від 23.05.2024 у справі № 120/4387/23, від 24.05.2024 у справі № 120/4967/23, від 28.05.2024 у справі № 120/5170/23 та від 08.08.2024 у справі № 280/2754/23.

Позивачка стверджує, що наявні в матеріалах справи докази у своїй сукупності підтверджують залучення загиблого військовослужбовця до виконання заходів із забезпечення національної безпеки і оборони на тимчасово окупованій території у спірний період.

На її переконання, суди попередніх інстанцій безпідставно поклали на неї обов`язок довести конкретний вид, характер і зміст бойових завдань, які виконував військовослужбовець. Водночас відповідні відомості перебувають у володінні військової частини та мають підтверджуватися документами, обов`язок щодо складання і належного ведення яких покладено на відповідача.

Позивачка також вважає, що суди неправомірно витлумачили на користь відповідача недоліки оформлення та ведення ним службових документів, зокрема журналу бойових дій. На її думку, неналежне документування військовою частиною виконуваних військовослужбовцем завдань не може бути підставою для позбавлення членів його сім`ї права на отримання належної йому додаткової винагороди.

Крім того, позивачка посилається на пункт 2 частини другої статті 353 КАС України та зазначає, що справа була помилково розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки ця категорія справ, на її переконання, підлягає розгляду виключно за правилами загального позовного провадження.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому вважає її доводи безпідставними та необґрунтованими, у зв`язку з чим просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Колегія суддів перевірила у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У частині другій статті 9 Закону № 2011-XII установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 9 цього Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14.03.2022 № 133/2022, надалі іншими указами Президента України цей строк продовжувався і діє дотепер.

Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24 лютого 2022 року №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 168.

Пунктом 1-1 цієї постанови (у редакції, що діяла у спірний період - вересень, жовтень, листопад 2023 року; січень, лютий, березень 2024 року) визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Відповідно до пункту 1-2 Постанови № 168 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пункт 2-1 Постанови № 168 встановлює, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у пункті 1-1 цієї постанови, та додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1-2 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Державну прикордонну службу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту.

Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260). Розділом XXXIV указаного Порядку визначено особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану.

Згідно з пунктом 2 розділу XXXIV Порядку № 260 (у редакції, що діяла у спірний період - вересень, жовтень, листопад 2023 року; січень, лютий, березень 2024 року) на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з Постановою № 168 виплачується в таких розмірах:

100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам), та виконують бойові (спеціальні) завдання (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах), серед іншого, на території противника (у тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях).

Згідно з пунктом 4 розділу XXXIV Порядку № 260, підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Згідно з пунктами 9, 10 розділу XXXIV Порядку № 260, виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини; керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин. Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з ненарахуванням та невиплатою військовослужбовцю ОСОБА_2 додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн, передбаченої Постановою № 168, за окремі періоди проходження ним військової служби.

При цьому встановленими судами обставинами справи підтверджується, що протягом усього спірного періоду ОСОБА_2 перебував на тимчасово окупованій території Запорізької області, куди був направлений для виконання спеціальних завдань. Водночас додаткова винагорода у розмірі до 100 000,00 грн нараховувалася йому не за весь час такого перебування, а лише за окремі періоди, щодо яких командиром підрозділу були складені відповідні рапорти та на їх підставі видані накази про виплату винагороди.

Як пояснює відповідач, така періодичність нарахування винагороди була зумовлена специфікою виконання ОСОБА_2 спеціальних завдань на тимчасово окупованій території, що вимагала дотримання суворих заходів конспірації та особистої безпеки. У зв`язку із цим зв`язок військовослужбовця зі своїми командирами мав переважно односторонній характер та здійснювався нерегулярно.

За твердженням відповідача, ОСОБА_2 не завжди виходив на зв`язок та міг довгий період часу не звітувати про виконані ним завдання, а в окремі періоди такий зв`язок був відсутній упродовж тривалого часу. Саме тому рапорти командира про безпосередню участь військовослужбовця у відповідних заходах складалися лише за ті періоди, щодо яких від ОСОБА_2 надходила інформація про виконання ним завдань. Відповідно, додаткова винагорода, яка згідно з Постановою № 168 виплачується пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або відповідних заходах, нараховувалася лише за підтверджені у такий спосіб періоди.

Отже, у цій справі не є спірним ані факт перебування ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території протягом усього спірного періоду, ані те, що він був направлений туди для виконання спеціальних завдань. Спірним є питання про те, чи достатньо цих обставин у сукупності з іншими наявними у справі доказами для висновку про безпосередню участь ОСОБА_2 у відповідних заходах протягом усього часу його перебування на окупованій території та, відповідно, про наявність у нього права на додаткову винагороду за ті періоди, за які командиром не складалися рапорти і накази про її виплату не видавалися.

Відмовляючи у задоволенні цієї частини позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що сам факт перебування ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території та виконання ним спеціальних завдань не є достатнім для виникнення права на додаткову винагороду у розмірі до 100 000,00 грн. За висновками судів, матеріали справи не містять передбачених Порядком № 260 документів, які б підтверджували безпосередню участь військовослужбовця саме у бойових діях, виконанні бойових (спеціальних) завдань або здійсненні інших заходів, що відповідно до Постанови № 168 є підставою для виплати такої винагороди у спірні періоди.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками, оскільки вони не ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин справи, а також на належній оцінці зібраних у справі доказів.

Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили обставини, які мають визначальне значення для правильного вирішення цього спору, а саме: які конкретно завдання виконував позивач у спірний період, де саме він їх виконував та чим підтверджуються відповідні обставини.

Водночас саме встановлення змісту та характеру завдань, які виконував військовослужбовець у спірний період, є визначальним для вирішення питання про наявність у нього права на отримання додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168.

Якщо позивач упродовж спірного періоду проходив військову службу, однак не виконував бойових чи інших завдань, які є підставою для виплати додаткової винагороди у підвищеному розмірі, суди мали встановити, які саме завдання він фактично виконував та чи належали вони до переліку бойових (спеціальних) завдань, визначених відповідним нормативним регулюванням.

У постанові від 05.12.2024 у справі № 200/1347/24 Верховний Суд наголошував, що відповідно до статей 2, 9 КАС України адміністративний суд зобов`язаний вжити визначені законом заходи для з`ясування всіх обставин у справі, зокрема щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суд не вправі обмежуватися пасивним прийняттям та розглядом доказів, поданих сторонами, а зобов`язаний за власною ініціативою досліджувати важливі для прийняття рішення з правового спору фактичні обставини, залучати їх до провадження та визначати їх правдивість.

Тобто адміністративний суд, поряд із забезпеченням процесуальної рівності сторін у наданні доказів для доведення їх тверджень, зобов`язаний брати на себе ініціативу під час розгляду справи. Такий підхід включає обов`язок адміністративного суду здійснювати активні процесуальні дії для забезпечення повного та всебічного розгляду справи, керуючись встановленими процесуальним законом механізмами.

Отже, з огляду на характер правовідносин, суди попередніх інстанцій мали би з`ясувати, які завдання/заходи у такому разі виконував/здійснював позивач в заявлений період, стосовно якого відповідач висловив заперечення щодо наявності підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн.

Колегія суддів також вважає недоречним посилання суду апеляційної інстанції на правовий висновок Верховного Суду, викладений у справі № 480/7815/23, відповідно до якого саме по собі перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн.

Не заперечуючи наведеного правового підходу, Верховний Суд зауважує, що обставини цієї справи мають істотну специфіку, яка залишилася поза увагою судів попередніх інстанцій.

Так, у цій справі йдеться не лише про перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій. Як установлено судами та не заперечується відповідачем, ОСОБА_2 протягом усього спірного періоду перебував на тимчасово окупованій території Запорізької області, тобто фактично поза територією, контрольованою Україною, куди він був направлений саме для виконання спеціальних завдань.

Ця обставина сама по собі не свідчить про безумовне виникнення права на додаткову винагороду у розмірі до 100 000,00 грн за кожен день перебування на тимчасово окупованій території. Водночас вона є істотною для оцінки характеру виконуваних військовослужбовцем завдань, способу їх документування та можливості застосування до таких правовідносинів загального підходу щодо підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у відповідних заходах.

Особливого значення у цьому контексті набувають пояснення самого відповідача щодо специфіки виконання ОСОБА_2 спеціальних завдань на тимчасово окупованій території. Відповідач зазначав, що виконання таких завдань вимагало дотримання суворих заходів конспірації та особистої безпеки, у зв`язку із чим зв`язок ОСОБА_2 з командуванням мав односторонній характер: від військовослужбовця до командира, та здійснювався нерегулярно. За твердженням відповідача, мали місце тривалі періоди, протягом яких ОСОБА_2 не виходив на зв`язок та не звітував про виконання завдань.

Саме від наявності таких звітів відповідач фактично ставив у залежність складання командиром відповідних рапортів і подальше нарахування додаткової винагороди. Так, за окремі періоди перебування ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території після отримання від нього інформації про виконані завдання командиром складалися рапорти, на підставі яких видавалися накази про виплату додаткової винагороди. За інші періоди, коли відповідна інформація від військовослужбовця не надходила, такі рапорти не складалися та винагорода не нараховувалася.

Таким чином, фактичною підставою для невиплати спірної винагороди було не встановлення відповідачем того, що у відповідні періоди ОСОБА_2 не виконував бойових (спеціальних) завдань чи інших заходів, які надавали право на її отримання, а відсутність у командування інформації (звітів) про виконані ним завдання у зв`язку з тим, що військовослужбовець у відповідні періоди не виходив на зв`язок.

Однак ці обставини не отримали належної оцінки судами попередніх інстанцій. Зокрема, суди не з`ясували, чи означала відсутність зв`язку з ОСОБА_2 та його звітів про виконання завдань те, що у відповідні періоди він фактично не виконував таких завдань, чи це було обумовлено самою специфікою їх виконання на тимчасово окупованій території та необхідністю дотримання заходів конспірації.

Суди також не встановили, чи передбачав характер поставленого перед ОСОБА_2 спеціального завдання його безперервне виконання протягом усього часу перебування на тимчасово окупованій території, або ж воно складалося з окремих етапів (дій), між якими військовослужбовець не здійснював заходів, що є підставою для виплати додаткової винагороди.

За таких обставин сама по собі відсутність рапорту командира за окремий місяць не могла без додаткового з`ясування наведених обставин ототожнюватися судами з відсутністю фактичної участі ОСОБА_2 у відповідних заходах. Тим більше такий висновок не може ґрунтуватися виключно на тому, що у певний період від військовослужбовця, який перебував на тимчасово окупованій території в умовах конспірації, не надходили звіти про виконання завдань.

Отже, у спірних правовідносинах необхідно розмежовувати, з одного боку, саме перебування військовослужбовця у визначеному районі ведення бойових дій, яке дійсно не є самостійною і достатньою підставою для виплати додаткової винагороди, а з іншого - перебування військовослужбовця на тимчасово окупованій території, куди його було цілеспрямовано направлено для виконання спеціального завдання та де характер такого завдання об`єктивно передбачав особливий порядок комунікації з командуванням і документування результатів його виконання.

За таких обставин, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не вжили усіх передбачених законом заходів для з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, та не встановили фактичних обставин справи у необхідному для її вирішення обсязі, Суд уважає передчасними їхні висновки щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

За правилами пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

За частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).

За описаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду судам необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, надати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

Верховний Суд звертає увагу, що у касаційному порядку судові рішення оскаржуються лише в частині вирішення позовних вимог щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за вересень, жовтень, листопад 2023 року, січень, лютий, березень 2024 року, в іншій частині рішення судів попередніх інстанцій не є предметом касаційного перегляду та Верховним Судом не перевіряються.

Ураховуючи наведене вище, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,