ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 2-2744/2010

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на дії, бездіяльність Центрального відділу Державної виконавчої служби у міста Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувач - АТ «Дельта Банк».

Скарга мотивована тим, що відповідно до інформації, зазначеної у відповіді на адвокатський запит № 159115/9 від 28 листопада 2024 року, на виконанні у Центральному відділі Державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебували виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 :

ВП № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2744 від 22 листопада 2010 року, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» суми боргу в розмірі 1 730 грн. Виконавче провадження було відкрите 12 квітня 2011 року. 17 березня 2014 року державний виконавець ухвалив постанову про заміну сторони виконавчого провадження з ПАТ «Кредитпромбанк» на правонаступника - ПАТ «Дельта Банк». За результатом вжитих виконавчих дій 20 лютого 2015 року державний виконавець ухвалив постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 4 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (стягувач перешкоджає провадженню або не здійснює авансування - в редакції на той час);

ВП № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2744 від 22 листопада 2010 року, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» 306 973,28 грн. Виконавче провадження відкрите 12 квітня 2011 року. 17 березня 2014 року державний виконавець ухвалив постанову про заміну сторони виконавчого провадження з ПАТ «Кредитпромбанк» на правонаступника - ПАТ «Дельта Банк». За результатом вжитих виконавчих дій, 20 лютого 2015 року державний виконавець ухвалив постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 4 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (стягувач перешкоджає провадженню або не здійснює авансування - в редакції на той час).

У державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта відомості наявні такі обтяження: обтяження № 11568698, зареєстроване 2 вересня 2011 року на підставі постанови про арешт майна боржника, оголошення заборони на його відчуження, ВП № НОМЕР_3 від 12 квітня 2011 року Шевченківський ВДВС Запорізького МУЮ, об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно.

У відповіді на адвокатський запит зазначено, що арешт з майна боржника, в тому числі і коштів, знімається відповідно до вимог статті 59 Закону, зокрема, частиною 4 вказаної статті чітко визначений перелік підстав для зняття арешту з усього майна (коштів) боржника.

Оскільки обтяження всього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , не скасоване, у провадженні органу державної виконавчої служби відсутні виконавчі провадження за зазначеними вище виконавчими листами, що свідчить про відсутність майнових претензій стягувача, тривале (понад десять років) втручання у право особи на мирне володіння своїм майном, боржник відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», 30 травня 2025 року звернувся до Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з клопотанням про винесення постанови про зняття арешту та заборону відчуження всього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , які були накладені на підставі постанови про арешт майна боржника, оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 від 12 квітня 2011 року, Шевченківський ВДВС Запорізького МУЮ.

У відповідь на клопотання листом № 76524/29.26-36 від 2 червня 2025 року «Про надання інформації» начальник Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомив про відсутність підстав для задоволення клопотання.

Оскільки у провадженні органу державної виконавчої служби відсутні виконавчі провадження за зазначеними вище виконавчими листами, що свідчить про відсутність майнових претензій стягувача, тривале (понад десять років) втручання у право особи на мирне володіння своїм майном суперечить положенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наявні підстави для зняття обтяження.

ОСОБА_1 просив:

визнати протиправною бездіяльність посадової особи Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з відмови в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про ухвалення постанови про зняття арешту та заборони відчуження всього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , які були накладені на підставі постанови про арешт майна боржника, оголошення заборони на його відчуження, в межах виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 від 12 квітня 2011 року, Шевченківський ВДВС Запорізького МУЮ;

зобов`язати Центральний відділ Державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт та заборону відчуження всього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , які були накладені на підставі постанови про арешт майна боржника, оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 від 12 квітня 2011 року, Шевченківський ВДВС Запорізького МУЮ.

Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2025 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки. Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону № 606-XIV (частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII), свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому. З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків, передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII);

частиною п`ятою статті 47 Закону № 606-XIV визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в частині п`ятій статті 37 Закону № 1404-VIII). Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення. Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону № 606-XIV. Відповідно до положень частин першої, другої статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. Схожі за змістом норми містяться у частинах першій, другій статті 40 Закону № 1404-VIII;

законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника та зазначити про це у відповідній постанові, а саме: у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій); у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження, й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків;

Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавець у Законі України «Про виконавче провадження», який набрав чинності з 5 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII). Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII);

з урахуванням викладеного, судом не встановлено бездіяльності посадової особи Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про винесення постанови про зняття арешту та заборону відчуження всього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , які були накладені на підставі постанови про арешт майна боржника, оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 від 12 квітня 2011 року, Шевченківський ВДВС Запорізького МУЮ, тому відсутні підстави для зобов`язання Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт та заборону відчуження всього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , які були накладені на підставі постанови про арешт майна боржника, оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 від 12 квітня 2011 року, Шевченківський ВДВС Запорізького МУЮ.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 14 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Остапенком Сергієм Леонідовичем, залишено без задоволення.

ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя 06 листопада 2025 року в цій справі залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

при відмові в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення державного виконавця ухвалене відповідно до закону, в межах його повноважень, а право заявника на час винесення оскаржуваної постанови не було порушено. Колегія суддів погодилася з таким висновком суду першої інстанції;

у Законі України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду справи) відсутня норма, аналогічна нормі частини першої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження». Закон України «Про виконавче провадження» не містить такого поняття, як «завершення виконавчого провадження», водночас окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження у статті 39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачу в статті 37 Закону. Правові підстави для повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, у статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» визначались так: виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню) (частина перша цієї статті); виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених частиною першою статті 47 цього Закону, повертається до органу, який пред`явив виконавчий документ до виконання (частина друга цієї статті);

у Законі № 1404-VIII на відміну від Закону № 606-XIV повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, не визначається як окрема підстава завершення виконавчого провадження, а є правовою підставою для закінчення виконавчого провадження (пункт 10 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII). Підстави для закінчення виконавчого провадження на момент розгляду цієї справи у судах визначені у частині першій статті 39 Закону № 1404-VIII. Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного (приватного) виконавця не проводяться (подібні висновки у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22). Таким чином, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки;

закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону № 606-XIV (частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII), свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому. З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків, передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII). Водночас частиною п`ятою статті 47 Закону № 606-XIV визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в частині п`ятій статті 37 Закону № 1404-VIII);

повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення. Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону № 606-XIV. Відповідно до положень частин першої, другої статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. Схожі за змістом норми містяться у частинах першій, другій статті 40 Закону № 1404-VIII;

аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме: у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій); у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків;

повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII). Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про виконання скаржником виконавчих листів № 2-2744 від 22 листопада 2010 року, виданих Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» 306 973,28 грн, виконавчі документи про стягнення з ОСОБА_1 суми боргу були повернуті стягувачу, що не є підставою для зняття арешту з майна боржника; а стягувач не пропустив строку на повторне пред`явлення до примусового виконання виконавчого документа. Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції, що судом не встановлено бездіяльності посадової особи Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про ухвалення постанови про зняття арешту та заборону відчуження всього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , які були накладені на підставі постанови про арешт майна боржника, оголошення заборони на його відчуження, в межах виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 від 12 квітня 2011 року, Шевченківський ВДВС Запорізького МУЮ, тому відсутні підстави для зобов`язання Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт та заборону відчуження всього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , які були накладені на підставі постанови про арешт майна боржника, оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 від 12 квітня 2011 року, Шевченківський ВДВС Запорізького МУЮ;

посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 203/3435/21, не заслуговують на увагу, оскільки Верховний Суд їх дійшов за інших встановлених обставин, що мають значення для справи, зокрема, під час розгляду справи № 203/3435/21 суди встановили, що виконавчий лист від 05 липня 2016 року, на виконання якого накладений арешт на майно боржника, визнаний таким, що не підлягає виконанню, однак у цій справі судове рішення, за яким видано виконавчий лист не виконано, і виконавчі листи підлягають виконанню.

Аргументи учасників справи

22 травня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав касаційну скаргу, яка підписана адвокатом Остапенком С. Л., на ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 квітня 2026 року (повна постанова складена 21 квітня 2026 року), у якій просив:

оскаржені судові рішення скасувати;

справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

як зазначав у поданій скарзі скаржник, у провадженні органу державної виконавчої служби відсутні виконавчі провадження за зазначеними вище виконавчими листами, що свідчить про відсутність майнових претензій стягувача, а тривале (понад десять років) втручання у право особи на мирне володіння своїм майном суперечить положенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Про відсутність будь-яких майнових претензій до скаржника свідчить «пасивна» процесуальна поведінка стягувача - АТ «Дельта Банк», який отримував скаргу, інші процесуальні документи у справі, оскільки має зареєстрований Електронний кабінет ЄСІТС. АТ «Дельта Банк» не подав ані пояснень, ані іншого документа, який би свідчив про заінтересованість у результатах розгляду скарги ОСОБА_1 та подальшого арешту невизначеного майна скаржника. Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови, коли немає виконавчого провадження та майнових претензій з боку кредитора, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном;

із оскаржуваної постанови апеляційного суду не вбачається, що колегія суддів ознайомилась із матеріалами виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 та ВП № НОМЕР_4. Апеляційним судом лише зазначено, що «відповідно до інформації, що міститься в АСВП, боржник ОСОБА_1 борги за виконавчими провадженнями не погасив, також не було погашено виконавчий збір та витрати виконавчого провадження». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) судом звернуто увагу на таке: «у разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення, знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження. Отже, отримавши заяву особи про скасування арештів, накладених у межах знищеного виконавчого провадження, Перший Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) повинен був вжити заходів з відновлення матеріалів виконавчого провадження, за результатами їх розгляду встановити конкретні підстави завершення цього провадження (проваджень) та після цього прийняти рішення за результатами розгляду заяви». З матеріалів провадження ЄУН 2-2744/2010 не вбачається, щоб суди попередніх інстанцій зобов`язували Центральний відділ Державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вжити заходів до поновлення знищених виконавчих проваджень. На виконання судових рішень у вказаних виконавчих провадженнях було примусово реалізовано державним виконавцем автомобіль марки «AUDI» модель 90, 1990 року випуску, шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_1 , власником якого був ОСОБА_1 згідно зі свідоцтвом про реєстрацію права власності НОМЕР_2 , та квартиру АДРЕСА_1 , власником якої був син скаржника, ОСОБА_2 , який також був боржником у зазначених вище виконавчих провадженнях. При цьому вартість продажу автомобіля скаржнику невідома. Квартиру ж ОСОБА_2 було продано з прилюдних торгів при примусовому виконанні у зазначених вище виконавчих провадженнях. Відповідно до протоколу проведення прилюдних торгів № 08-0135/12-1 від 31 жовтня 2012 року участь у прилюдних торгах брало дві особи, переможцем визнаний ОСОБА_4 , який запропонував 141 300 грн, що перевищує продажну ціну квартири з урахуванням її зниження. Вказані обставини встановлені рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 25 квітня 2013 року у справі № 336/232/13-ц, яке за наслідками перегляду Апеляційним судом Запорізької області апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 залишено без змін. Отже, судами попередніх інстанцій не було об`єктивно встановлено, у якій мірі виконано судові рішення у справах, виконавчі листи у яких були підставами для відкриття спірних виконавчих проваджень;

як вбачається з інформації Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), спірні виконавчі листи були повернуті стягувачу на підставі пункту 4 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (стягувач перешкоджає провадженню або не здійснює авансування - в редакції на той час). Тобто фактичні обставини повернення виконавчих листів не співпадають з висновками, які зроблені судами в оскаржуваних судових рішеннях.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.

03 серпня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 12 червня 2026 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.

Фактичні обставини

На виконанні Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебували виконавчі провадження стосовно ОСОБА_1 , а саме:

ВП № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2744 від 22 листопада 2010 року, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» суми боргу 1730 грн. Виконавче провадження було відкрито 12 квітня 2011 року. Державним виконавцем 17 березня 2014 року винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження з ПАТ «Кредитпромбанк» на правонаступника ПАТ «Дельта Банк». В результаті вжитих державним виконавцем виконавчих дій 20 лютого 2015 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 4 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження»;

ВП № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2744 від 22 листопада 2010 року, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» 306 973,28 грн. Виконавче провадження було відкрите 12 квітня 2011 року. Державним виконавцем 17 березня 2014 року винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження з ПАТ «Кредитпромбанк» на правонаступника ПАТ «Дельта Банк». В результаті вжитих державним виконавцем заходів виконавчих дій державним виконавцем 20 лютого 2015 року ухвалено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 4 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до інформації, що міститься в АСВП, боржник ОСОБА_1 борги за виконавчими провадженнями не погасив, також не було погашено виконавчий збір та витрати виконавчого провадження.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта відомості наявні обтяження: обтяження № 11568698, зареєстроване 2 вересня 2011 року на підставі постанови про арешт майна боржника, оголошення заборони на його відчуження, ВП № НОМЕР_3 від 12 квітня 2011 року Шевченківський ВДВС Запорізького МУЮ, об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно.

Зазначене підтверджується листом Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) № 159115/9 від 28 листопада 2024 року про надання відповіді на адвокатський запит.

30 травня 2025 року заявник звернувся до Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з клопотанням про скасування обтяжень нерухомого майна.

Листом Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), посилаючись на вимоги статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», заявнику відмовлено в задоволенні клопотання про скасування обтяжень нерухомого майна у зв`язку з відсутністю законних підстав щодо зняття арешту з майна (коштів) боржника.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК України).

Судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом (стаття 447 Розділ VII ЦПК України).

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (статті 447-1 Розділ VII ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Касаційний суд вже вказував, що:

боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19));

судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється у спеціальному порядку, передбаченому для цього законодавством, а не у позовному провадженні Такий підхід до застосування норм є усталеним і був передбачуваним для позивача (див. пункт 19.2. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справа № 541/1409/22 (провадження № 61-18020св23)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у cправі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) зазначено:

«87. Законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у cправі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) вказано, що:

«71. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 60 Закону № 606-XIV; частина п`ята статті 59 Закону № 1404-VIII).

72. Отже, визначення посадової особи, яка має повноваження зняти арешт з майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні, залежить від конкретних обставин і підстав зняття такого арешту.

73. У цій справі судами встановлено, що 23 травня 2013 року державним виконавцем першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Білик Р.В. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 винесено постанову, якою накладено арешт на все рухоме, нерухоме майно та автотранспортні засоби, що належать ОСОБА_1 , в межах суми звернення стягнення та оголошено заборону на відчуження будь-якого майна боржника в межах суми боргу. Також постанови про арешт майна ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження виносилися Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції 03 червня 2015 року та 19 жовтня 2015 року.

74. Зазначені арешти майна ОСОБА_1 є чинними на час розгляду скарги боржника. При цьому матеріали виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, виданого Приморським районним судом м. Одеси 26 квітня 2013 року, знищені, оскільки їх строк зберігання закінчено.

75. 24 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) із заявою про скасування вказаних арештів. Листом Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі від 03 листопада 2022 року ОСОБА_1 повідомлено, що стаття, на підставі якої завершено виконавчі провадження, не передбачає зняття арешту з майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». При цьому конкретні обставини та підстави завершення цих виконавчих проваджень не вказано.

76. Водночас заявниця стверджує, що упродовж багатьох років ОСОБА_4 виконував рішення суду, у 2019 році він помер і виконавче провадження щодо нього було припинене. На підставі договору факторингу право вимоги за кредитним договором № 010/2-0-1/07-341 від 21 червня 2007 року перейшло до ТОВ ФК «Форінт», однак суди відмовили у задоволенні його заяви про заміну сторони виконавчого провадження. Тому заявниця вважає, що вона уже не є боржником Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», а отже, наявні правові підстави для скасування накладеного на її майно арешту.

77. З наведеного вбачається, що суди попередніх інстанцій при розгляді скарги ОСОБА_1 не встановили конкретних обставин та підстав завершення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, від яких залежить як задоволення заяви боржника про зняття арешту, так і визначення посадової особи, яка уповноваження зняти такий арешт.

78. Разом із тим нормою пункту 16 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень (в редакції від 01 листопада 2022 року) визначено, що у разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення, знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження.

79. Отже, отримавши заяву ОСОБА_1 про скасування арештів, накладених у межах знищеного виконавчого провадження, Перший Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) повинен був вжити заходів з відновлення матеріалів виконавчого провадження, за результатами їх розгляду встановити конкретні підстави завершення цього провадження (проваджень) та після цього прийняти рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1.

80. У свою чергу, місцевий суд, розглядаючи скаргу ОСОБА_1 на відмову у задоволенні її заяви про скасування арештів, мав зобов`язати Перший Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі надати матеріали відновленого виконавчого провадження, встановити підставу завершення цього виконавчого провадження та в залежності від цього прийняти рішення за скаргою ОСОБА_1.

81. Відповідно до статті 447 ЦПК України (в редакції від 06 листопада 2022 року) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

82. Згідно із частиною першою статті 450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

83. У статті 451 ЦПК України зазначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

84. Натомість, розглядаючи скаргу ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій не дослідили матеріали відновленого виконавчого провадження та не встановили обставин і підстав його завершення, від чого залежить обґрунтованість або необґрунтованість скарги ОСОБА_1.

85. Оскільки за змістом частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має повноважень встановлювати обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року слід скасувати, а справу - передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

86. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід врахувати наведені в цій постанові висновки, встановити конкретні обставини та підставу завершення виконавчого провадження у межах якого накладався арешт на майно ОСОБА_1 та за результатами цього прийняти мотивоване рішення про задоволення або відмову в задоволенні скарги».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2025 року у справі № 757/6367/13-ц (провадження № 61-6609св25) зазначено, що:

«із матеріалів справи відомо, що 12 січня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві у відповідності до пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (чинного на дату винесення постанови) - відсутність у боржника майна.

В матеріалах справи відсутні будь-які документально підтверджені відомості про те, що в період з 12 січня 2016 року (повернення виконавчого листа стягувачу) до дня розгляду цієї справи в суді першої інстанції органами державної виконавчої служби проводились виконавчі дії з примусового виконання виконавчого листа № 757/6367/13-ц від 20 жовтня 2014 року.

Крім того, виконавчий лист № 757/6367/13-ц від 20 жовтня 2014 року виданий на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва № 757/6367/13- від 30 вересня 2014 року, яке в подальшому ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2015 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У пункті 16 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, визначено, що в разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення, знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі, від сторін виконавчого провадження.

Заявником направлено заяву до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зняття арешту з нерухомого майна, оскільки у ОСОБА_6 відсутні будь-які виконавчі провадження та про існування даного арешту йому не було відомо раніше.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) виснувала, що суди попередніх інстанцій під час розгляду скарги ОСОБА_1 не встановили конкретних обставин та підстав завершення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, від яких залежить як задоволення заяви боржника про зняття арешту, так і визначення посадової особи, яка уповноваження зняти такий арешт.

Натомість, розглядаючи скаргу ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій не дослідили матеріали відновленого виконавчого провадження та не встановили обставин і підстав його завершення, від чого залежить обґрунтованість або необґрунтованість скарги ОСОБА_1.

Із урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Отже, отримавши заяву ОСОБА_6 про скасування арештів, накладених у межах знищеного виконавчого провадження, Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повинен був вжити заходів з відновлення матеріалів виконавчого провадження, за результатами їх розгляду встановити конкретні підстави завершення цього провадження (проваджень) з урахуванням відсутності майнових претензій з боку кредитора, та після цього прийняти рішення за результатами розгляду відповідної заяви.

У статті 451 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Оскільки суди першої і апеляційної інстанцій не дослідили матеріалів відновленого виконавчого провадження та не встановили обставин і підстав його завершення, від чого залежить висновок про обґрунтованість або необґрунтованість скарги ОСОБА_6 , колегія суддів суду касаційної інстанції доходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги, та скасування оскаржуваних судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції».

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на дії, бездіяльність Центрального відділу Державної виконавчої служби у міста Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та посилався на те, що У державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта відомості наявні такі обтяження: обтяження № 11568698, зареєстроване 2 вересня 2011 року на підставі постанови про арешт майна боржника, оголошення заборони на його відчуження, ВП № НОМЕР_3 від 12 квітня 2011 року Шевченківський ВДВС Запорізького МУЮ, об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно. Оскільки обтяження всього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , не скасоване, у провадженні органу державної виконавчої служби відсутні виконавчі провадження за зазначеними вище виконавчими листами, що свідчить про відсутність майнових претензій стягувача;

у листі № 76524/29.26-36 від 2 червня 2025 року «Про надання інформації» начальник Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вказано, що Державним виконавцем 20 лютого 2015 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 4 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року, який діяв під час виконання даного виконавчого провадження). Надати більш детальну інформацію щодо виконавчого провадження не вбачається можливим, оскільки відповідно до частини другої розділу XI Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, після чого вони підлягають знищенню (а. с. 10);

ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 02 вересня 2025 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/129931936) скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність Центрального відділу Державної виконавчої служби у міста Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), прийнято до розгляду і витребувано у Центрального відділу Державної виконавчої служби у міста Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) завірені у встановленому законом порядку матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 12 квітня 2011 року (а. с. 14); 27 жовтня 2025 року суд першої інстанції листом направив вказану ухвалу про витребування матеріалів виконавчого провадження до Центрального відділу Державної виконавчої служби у міста Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а. с. 67). Проте ухвала Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 02 вересня 2025 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/129931936) залишилася не виконаною;

отримавши заяву ОСОБА_1 про скасування арешту, накладеного у межах знищеного виконавчого провадження, Центральний відділ Державної виконавчої служби у міста Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повинен був вжити заходів з відновлення матеріалів виконавчого провадження, за результатами їх розгляду встановити конкретні підстави завершення цього провадження (проваджень) та після цього прийняти рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 ;

суд першої інстанції при розгляді скарги ОСОБА_1 мав зобов`язати Центральний відділ Державної виконавчої служби у міста Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надати матеріали відновленого виконавчого провадження, встановити підставу завершення цього виконавчого провадження та залежно від цього прийняти рішення за скаргою ОСОБА_1 ;

суди при розгляді скарги ОСОБА_1 не дослідили матеріали відновленого виконавчого провадження, не встановили конкретних обставин та підстав завершення виконавчого провадження (якщо воно було завершене) з примусового виконання виконавчого листа № 2-2744 від 22 листопада 2010 року, від яких залежить як задоволення заяви боржника про зняття арешту, так і визначення посадової особи, яка уповноваження зняти такий арешт;

під час нового розгляду справи судам належить врахувати наведені в цій постанові висновки, встановити конкретні обставини та підставу завершення виконавчого провадження (якщо воно було завершене) у межах якого накладався арешт на майно ОСОБА_1 та за результатами цього прийняти мотивоване рішення про задоволення або відмову в задоволенні скарги.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (часина четверта статті 411 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду