ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 636/2153/25

У березні 2025 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулась до суду із заявою про оголошення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлою.

В обґрунтування поданої заяви зазначила, що вона є дочкою ОСОБА_2 , яка з 2017 року проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будинок, де проживала ОСОБА_2 , та відповідна земельна ділянка належали їй на праві приватної власності.

Вовчанська територіальна громада, в тому числі і м. Вовчанськ з травня 2024 року належить до територій, де ведуться активні бойові дії. В травні 2024 року мати заявника перестала виходити на зв?язок та стало відомо, що внаслідок обстрілу міста окупаційними військами російської федерації (далі - рф) відбулось пряме влучання снаряду в будинок, у якому знаходилася ОСОБА_2 , будинок вщент був зруйнований.

У зв`язку із зазначеними трагічними подіями 06 червня 2024 року ОСОБА_1 до Харківського районного управління поліції № 3 Головного управління Національної поліції в Харківській області подано заяву про те, що її мати не виходить на зв?язок. У подальшому, слідчим відділом відділу поліції №1 (м. Вовчанськ) Чугуївського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області на підставі цієї заяви внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024221250000286 від 17 червня 2024 року за ч. 1 ст. 115 КК України.

Крім того, Вовчанською міською військовою адміністрацією у відповіді на адвокатський запит від 17 січня 2025 року №76 повідомлено, що на сьогоднішній день будівля за адресою АДРЕСА_1 знаходиться на території проведення активних бойових дій та за таких обставин, комісія з питань виконання невідкладних робіт для ліквідації наслідків збройної агресії рф не має змоги провести обстеження і скласти відповідні акти по знищеній або пошкодженій будівлі за вищевказаною адресою. Також було направлено заяву та адвокатський запит до Управління з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (Секретаріату Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин) задля отримання інформації про зникнення ОСОБА_2 , за результатом було отримано Витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин від 27 лютого 2025 року, де вказано, що мати заявника вважається зниклою на території бойових дій (під час воєнних дій), датою набуття зазначеного статусу вважається 16 жовтня

2024 року.

Обставини щодо можливої загибелі ОСОБА_2 також підтверджують свідки.

Разом з тим, відсутність тіла ОСОБА_2 позбавляє заявника можливості отримати документи, передбачені статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», статтею 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18 жовтня 2000 року №52/2 в редакції наказу Міністерства юстиції України 18 грудня 2010 року №3307/5 (лікарське свідоцтво про смерть; фельдшерська довідка про смерть) та зареєструвати факт смерті особи у встановленому законом порядку.

У зв`язку із відсутністю документів, які є підставою для державної реєстрації смерті, оголошення матері заявника померлою дозволить отримати свідоцтво про смерть та оформити спадщину, яка залишилась після її смерті, а також певним чином полегшить страждання сім`ї, оскільки принесе до родини визначеність і усвідомлення того факту, що нарешті потрібно змиритися зі смертю матері.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 05 серпня

2025 року, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду від 03 лютого 2026 року, заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні заяви про оголошення померлою ОСОБА_2 , суди виходили з того, що обставини справи не дають підстав суду для висновку про можливість оголошення останньої померлою до спливу строків вказаних у частині другій статті 46 ЦК України у зв`язку із продовженням ведення активних бойових дій у м. Вовчанську, а достатніх доказів на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 заявником не надано.

12 березня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сичов А. Ю. направила через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 05 серпня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 лютого

2026 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення заяви.

Підставою касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України та вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2024 року, оскільки на думку заявника, на території, де тривають активні бойові дії, початок перебігу шестимісячного строку, передбаченого частиною другою статті 46 ЦК України, суди мали б можливість обчислювати від дня події, що загрожувала смерті вказаній особі, за умови надання суду доказів, що поза розумним сумнівом підтверджують високу ймовірність загибелі такої особи. При цьому, перелік територій, затверджений відповідним центральним органом виконавчої влади, є допоміжним джерелом інформації і не бути єдиною підставою для обмеження права особи на звернення до суду з заявою про оголошення фізичної особи померлою, за умов дотримання заявником інших умов (легітимної мети, родинних зав`язків, тощо).

Аргументи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу у строки, встановлені Верховним Судом в ухвалі про відкриття провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У травні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Білгород народилася ОСОБА_3 , батьками якої записано ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 26 березня 1967 року.

04 травня 1985 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено шлюб, під час реєстрації шлюбу остання змінила прізвище на « ОСОБА_6 », в подальшому шлюб розірвано, що підтверджується копією довідки № 453 від 23 березня 2011 року з Центрального відділу управління ЗАГС адміністрації м. Білгород.

30 квітня 1988 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 укладено шлюб, під час реєстрації шлюбу остання змінила прізвище на « ОСОБА_9 », що підтверджується копією довідки № 454 від 23 березня 2011 року з Центрального відділу управлінняактів громадянського стану адміністрації м. Білгород.

Згідно копії посвідки на постійне проживання ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно копії витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно № 78372077 від 18 січня 2017 року право приватної спільної власності на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою:

АДРЕСА_1 зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу №84 від 18 січня 2017 року за ОСОБА_2 .

Згідно копії витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 74156935 від 29 вересня 2023 року ОСОБА_2 складено заповіт № 1873 від 29 вересня 2023 року.

До суду надано скріншоти з Сервісу МВС України, зі змісту яких вбачається, що Шевченківським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області внесено відомості щодо зниклих громадян стосовно ОСОБА_2 .

Згідно копії листа Харківського районного управління поліції №3 Головного управління Національної поліції в Харківській області від 16 січня 2025 року за вих. №А/3-3/119-60/02-2025 06 червня 2024 року надійшла заява

ОСОБА_1 про те, що її мати не виходить на зв`язок з 17 травня

2024 року, вказана заява зареєстрована в ІКС «ІПНП» за №13252 від 06 червня 2024 року та направлена до відділення поліції №1 Чугуївського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області; відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024221250000286 за ч.1 ст. 115 КК України.

Вовчанською міською військовою адміністрацією надано листа від 17 січня 2025 року за № 76, згідно якого на сьогоднішній день будівля за адресою АДРЕСА_1 знаходиться на території проведення активних бойових дій та за таких обставин, комісія з питань виконання невідкладних робіт для ліквідації наслідків збройної агресії рф не має змоги провести обстеження і скласти відповідні акти по знищеній або пошкодженій будівлі за вищевказаною адресою.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_10 пояснив суду, що дійсно після повторного наступу на м. Вовчанськ навесні 2024 року він умовляв сусідку ОСОБА_2 виїхати у безпечне місце, але вона відмовилась. Після того, як він все ж таки виїхав із м. Вовчанськ, він спілкувався із нею й вона повідомила, що були «прильоти» у сусідні будинки, зруйновано й частину її будинковолодіння. Після цього зв`язок із нею пропав. Через певний час заявник надіслала йому на телефон фото, з якого видно, що будинок

ОСОБА_2 зруйновано. Свідок має припущення, що під час обстрілу

ОСОБА_2 перебувала у будинку й загинула.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За змістом норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Здійснення правосуддя на засадах верховенства права забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»).

Порядок розгляду судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, передбачений Главою 6 Розділу IV ЦПК України «Окреме провадження».

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком якої є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, зокрема:

- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);

- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

Згідно з частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно частини першої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Пункт 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, деталізує положення статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та встановлює, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Відповідно до частини першої статті 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Оголошення фізичної особи померлою (смерть in absentia) - це судове визнання померлою фізичної особи, щодо якої за місцем її постійного проживання немає будь-яких відомостей про місце перебування протягом встановленого законом строку.

У правовому контексті оголошення фізичної особи померлою є припущенням її смерті (praesumptio mortis), що має наслідком припинення правосуб`єктності. Суд під час оголошення фізичної особи померлою достеменно не може встановити факт її смерті, а лише припускає це на підставі непрямих доказів або у зв`язку із тривалою безвісною відсутністю.

Оголошення фізичної особи померлою є юридичною фікцією, техніко-правовим прийомом, за якого суд визнає дійсними юридичні факти і обставини, які не підтверджуються неспростовними доказами через брак останніх або їх недостатність.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2024 року у справі

№ 755/11021/22 зазначила: «Законодавець розрізняє дві підстави оголошення судом фізичної особи померлою: загальну та спеціальну.

Відповідно до частини першої статті 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

За змістом частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

У частині першій статті 46 ЦК України міститься загальна норма: «фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років» - та дві спеціальні: «якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців» та «за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру».

У частині другій статті 46 ЦК України законодавець навів дві спеціальні норми: «фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій» (речення перше) та «з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців» (речення друге).

Законодавець запроваджує спеціальну цивільно-правову норму з метою конкретизації, деталізації та диференціації правового регулювання цивільних відносин в межах їх загального роду. Спеціальна норма походить від загальної і тісно з нею пов`язана.

Відповідно у ситуації, коли внаслідок збройної агресії рф проти України фізична особа пропала безвісти, суд має право оголосити цю фізичну особу померлою відповідно до частини другої статті 46 ЦК України саме на підставі цих приписів (за умови доведеності зазначених обставин), використовуючи ці норми як спеціальні.

Велика Палата Верховного Суду враховує, що приписи частини другої статті 46 ЦК України пов`язують оголошення фізичної особи померлою у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, а не у зв`язку з воєнним станом як таким.

За змістом статті 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України»:

- воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;

- бойові дії - форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння);

- воєнні дії - організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України;

- район воєнних (бойових) дій - визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній вище постанові наголосила на тому, що законодавець розмежовує категорії «воєнні дії», «збройний конфлікт» і «воєнний стан».

Частина друга статті 46 ЦК України послуговується категоріями «воєнні дії» і «збройний конфлікт», а не «воєнний стан». Тому немає підстав пов`язувати початок перебігу строків, зазначених у частині другій статті 46 ЦК України, із введенням, припиненням або скасуванням воєнного стану в Україні.

Також не можна відраховувати шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, від дати ймовірної загибелі фізичної особи на території ведення активних бойових дій, оскільки внаслідок триваючих активних бойових дій ситуація на певній території може бути невизначеною та непередбачуваною. Зокрема, зв`язок із особою може перерватися з різних причин, особа може бути змушена змінити місце постійного проживання, перебування або потрапити в полон, що ускладнює встановлення обставин її зникнення. В умовах воєнних дій, збройного конфлікту часто бракує достовірної інформації, що унеможливлює навіть гіпотетичне визначення дати ймовірної загибелі, а відтак і об`єктивне обчислення строків для оголошення особи померлою. Шестимісячний строк, який у цьому випадку обраховується з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв`язок з різних причин, пов`язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту. Така правова гарантія запобігає передчасному оголошенню особи померлою, враховуючи, що в умовах війни можуть бути численні фактори, які заважають встановленню фактичного місця перебування людини. Цей строк забезпечує можливість з`ясування додаткових обставин або отримання нової інформації про зниклу особу, що сприяє уникненню помилкових судових рішень, які могли б призвести до негативних правових наслідків для самої особи, її родичів і суспільства загалом.

Вирішуючи питання щодо початку відліку строку, передбаченого реченням другим частини другої статті 46 ЦК України, для оголошення судом фізичної особи померлою, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що словосполучення «від дня закінчення воєнних дій», особливо у контексті широкомасштабної збройної агресії рф проти України, потрібно розуміти як визначення строку тривалістю в шість місяців, який потрібно обраховувати передусім від дня закінчення активних бойових дій на певній території України.

Конкретні воєнні дії мають територіальну і часову характеристики. Джерелом офіційної інформації про ці характеристики є Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376 (далі - Наказ № 376).

У цьому Наказі № 376 зазначені (1) території, на яких ведуться (велися) бойові дії, зокрема: (а) території можливих бойових дій; (б) території активних бойових дій; (в) території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси; (2) тимчасово окуповані рф території України. До того ж цей Наказ містить інформацію про дату початку та завершення бойових дій на відповідній території.

Відповідно до вказаного Наказу, м. Вовчанськ Чугуївського району Вовчанської міської територіальної громади Харківської області з 20 червня 2024 року є територією активних бойових дій.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2024 року у справі

№ 755/11021/22 звернула увагу, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може розпочати відлік шестимісячного строку для оголошення особи померлою від дня настання події, яка спричинила загибель фізичної особи, у разі якщо ця подія відбулася за межами території ведення активних бойових дій, проте є наслідком воєнних дій.

У такому випадку у разі подій (наприклад, авіаударів, ракетних обстрілів, терактів, підривів на мінах, загибелі під час евакуації чи гуманітарної місії) на територіях, які формально не є зоною активних бойових дій, але мають прямий зв`язок з воєнними діями, збройним конфліктом, суд має право розпочати відлік шестимісячного строку з моменту такої події. Якщо докази, як-от: відеоматеріали, документи або показання свідків тощо, дозволяють з високим ступенем вірогідності припустити ймовірну загибель особи, зволікання у визнанні фізичної особи померлою стає невиправданим і не відповідає принципу правової визначеності.

Однак належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження таких обставин, в тому числі щодо прямого влучання ракети у будинок, в якому проживала ОСОБА_2 , надано не було.

Враховуючи те, що місце (територія) ймовірної загибелі ОСОБА_2 , а саме населений пункт Вовчанськ Харківської області є територією ведення активних бойових дій, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про неможливість відліку шестимісячного строку, встановленого реченням другим частини другої статті 46 ЦК України.

Отже, не можна відраховувати шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, від дати ймовірної загибелі фізичної особи на території ведення активних бойових дій, оскільки внаслідок триваючих активних бойових дій ситуація на певній території може бути невизначеною та непередбачуваною. Зокрема, зв`язок із особою може перерватися з різних причин, особа може бути змушена змінити місце постійного проживання, перебування або потрапити в полон, що ускладнює встановлення обставин її зникнення. В умовах воєнних дій, збройного конфлікту часто бракує достовірної інформації, що унеможливлює навіть гіпотетичне визначення дати ймовірної загибелі, а відтак і об`єктивне обчислення строків для оголошення особи померлою.

Шестимісячний строк, який у цьому випадку обраховується з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв`язок з різних причин, пов`язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту. Така правова гарантія запобігає передчасному оголошенню особи померлою, враховуючи, що в умовах війни можуть бути численні фактори, які заважають встановленню фактичного місця перебування людини. Цей строк забезпечує можливість з`ясування додаткових обставин або отримання нової інформації про зниклу особу, що сприяє уникненню помилкових судових рішень, які могли б призвести до негативних правових наслідків для самої особи, її родичів і суспільства загалом.

Зокрема, регулярні обміни військовополоненими підтверджують, що особи, які вважалися безвісти зниклими або загиблими, можуть бути звільненими з полону через значний проміжок часу. Зокрема, широкий суспільний резонанс отримала ситуація, коли військовослужбовець ОСОБА_11 , якого у 2022 році «визнано загиблим», а у 2023 році після проведення ДНК-експертизи здійснено поховання, під час обміну військовополоненими

05 лютого 2026 році повернувся в Україну живим.

Суд також враховує висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладені у рішенні «Україна та Нідерланди проти Росії» (об`єднані заяви № 8019/16, 43800/14, 28525/20 та 11055/22) від 09 липня 2025 року, у якому суд констатував системні порушення прав людини, пов`язані, зокрема, з незаконним утриманням або відсутністю інформації про їх долю у контексті збройного конфлікту на території України. У зазначеному рішенні ЄСПЛ звернув увагу на численні випадки позбавлення волі та утримання осіб без зв`язку із зовнішнім світом, що об`єктивно ускладнює встановлення їх місцезнаходження.

Вказані обставини наочно свідчать про існування реального ризику помилкового встановлення факту смерті особи та оголошення особи померлої у ситуації, коли такі особи фактично можуть перебувати у полоні або в інших умовах, що унеможливлюють встановлення їх місцезнаходження, а тому застосування скорочених строків, передбачених статтею 46 ЦК України, може призвести до передчасного констатування смерті людини, яка фактично є живою.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про залишення без задоволення заяви

ОСОБА_1 з підстав неможливості відліку шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 46 ЦК України.

Суди першої та апеляційної інстанцій дотримались вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановили обставини справи та правильно вирішили спір.

Незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 липня 2006 року по справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов`язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У касаційній скарзі заявник просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі

№ 755/11021/22.

Колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на наявність підстав для відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у вищевказаній постанові.

Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Питання про передання справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги з підстави, визначеної у пункті 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник має навести належне обґрунтування існування такої підстави. Таке обґрунтування не повинно зводитися до формального непогодження із встановленими судами першої та апеляційної інстанцій фактичними обставинами справи. Подаючи касаційну скаргу з підстав існування потреби відступити від певного актуального правового висновку, викладеного Верховним Судом, заявник повинен навести, у чому саме полягає така потреба, обґрунтувавши існуванням певної правової проблеми під час застосування вже сформованого правового висновку, від якого заявник просить відступити Верховний Суд.

Для перегляду судом касаційної інстанції певного правового висновку потрібне існування сукупності підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього правового висновку щодо певного питання правозастосування на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усуненням суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 квітня 2025 року у справі № 243/2168/20.

Позивачем не наведено обґрунтованих причин та вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість вищенаведених висновків Великої Палати Верховного Суду та наявність підстав для відступлення від таких висновків.

Отже, колегія суддів не встановила підстав для задоволення вказаного клопотання.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду