ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 362/6616/24

8. Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2025 року у задоволені позову відмовлено.

9. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що земельні ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є різними об`єктами нерухомості, не накладаються одна на одну та розташовані відповідно на АДРЕСА_1 . Суд встановив, що під час прийняття рішення від 11 вересня 2004 року № 47 виконавчий комітет допустив плутанину в назвах вулиць, зазначивши у резолютивній частині « АДРЕСА_1 » замість « АДРЕСА_1 ».

10. Разом з тим,суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 не порушує права власності ОСОБА_1 , матеріально-правового спору між ними щодо земельних ділянок або домоволодінь немає, а неможливість державної реєстрації права позивачки спричинена помилкою органу місцевого самоврядування. На думку суду, скасування рішення виконавчого комітету та свідоцтва не відновить право позивачки, а тому обраний нею спосіб захисту є неефективним.

11. Суд першої інстанції також зазначив, що скасування правовстановлюючих документів ОСОБА_2 задля виправлення помилки сільської ради становитиме непропорційне втручання у її право на мирне володіння майном. Оскільки неправомірності рішення виконавчого комітету суд не встановив, похідна вимога про визнання недійсним свідоцтва також задоволенню не підлягає.

12. Додатковим рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 жовтня 2025 року вирішено питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

13. Постановою Київського апеляційного суду від 12 травня 2026 року апеляційні скарги ОСОБА_1 задоволено.

14. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2025 року та додаткове рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 жовтня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

15. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним та скасовано рішення № 47 від 11 вересня 2004 року виконавчого комітету Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області «Про прийняття в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_1 », яким було визнано право власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

16. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 05 жовтня 2004 року, відповідно до якого ОСОБА_2 є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

17. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 1332,32 грн.

18. Стягнуто з Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 1332,32 грн.

19. Апеляційний суд виходив з того, що встановлена помилка має не суто технічний, а істотний юридичний характер: вона призвела до державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на будинок за адресою земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , та стала підставою для відмови позивачці у реєстрації її права. Отже реєстраційне підтвердження права однієї власниці створює для іншої власниці реальну і триваючу перешкоду у здійсненні правомочностей щодо її майна.

20. Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачка не втратила володіння своєю земельною ділянкою, не претендує на майно ОСОБА_2 та не повинна заявляти віндикаційний позов.

21. Апеляційний суд визнав, що вимоги спрямовані не лише на скасування виконаного індивідуального акта, а й на визнання недійсним виданого на його підставі правовстановлюючого документа, який містить неправильну адресу та є підставою для державної реєстрації права.

22. Вирішуючи питання пропорційності, апеляційний суд урахував, що оспорювані документи не відповідають фактичному місцю розташування належного ОСОБА_2 об`єкта. Акт державної комісії від 10 вересня 2004 року та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18 березня 2003 року містять правильну назву АДРЕСА_1. ОСОБА_2 підписала акт державної комісії, однак протягом тривалого часу не ініціювала виправлення очевидної невідповідності.

Узагальнені доводи касаційної скарги

23. ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Поліщук Р. М., через підсистему «Електронний суд» звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 12 травня 2026 року, а рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2025 року та додаткове рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 жовтня 2025 року залишити силі. Також просить вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

24. Підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статей 19, 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод, статей 15, 16, 21, 316, 317, 319, 321, 328, 331, 388, 391 Цивільного кодексу України, статей 116, 118, 152 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статті 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

25. Касаційна скарга мотивована тим, що позивачка сама визначила позов як негаторний і послалася на статтю 391 ЦК України. ОСОБА_2 стверджує, що вона не користується земельною ділянкою ОСОБА_1 та не створює їй фактичних перешкод. Рішення сільської ради не може вважатися неправомірним. Неможливість державної реєстрації права позивачки спричинена діями органу місцевого самоврядування і державного реєстратора, а не її поведінкою.

26. Посилається на те, що ОСОБА_1 могла оскаржити рішення державного реєстратора від 02 березня 2018 року № 39964758 про відмову у державній реєстрації, але цього не зробила. Визнання недійсними рішення виконавчого комітету і свідоцтва не є належним способом захисту, оскільки існував інший варіант присвоєння земельній ділянці та майну позивачки нової адреси « АДРЕСА_1 » і переоформлення її документів.

27. Наголошує на дотриманніпринципу належного урядування та практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої ризик помилки державного органу має покладатися на державу, а виправлення такої помилки не повинно здійснюватися за рахунок добросовісної особи. Скасування рішення виконавчого комітету, свідоцтва і, як наслідок, державної реєстрації, на її думку, становить непропорційне втручання у право на мирне володіння майном.

28. Заявниця вважає постанову апеляційного суду суперечливою. Зокрема, апеляційний суд спочатку пов`язав виникнення помилки з діями сільської ради, а надалі поклав відповідальність за цю помилку на ОСОБА_2 , визнав земельні ділянки й домоволодіння сторін різними, але водночас установив наявність між сторонами спору про право.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

29. Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 362/6616/24 за касаційною скаргою ОСОБА_2 від імені якої діє адвокат Поліщук Р. М.витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

30. 10 липня 2026 року матеріали цивільної справи № 362/6616/24 надійшли до Верховного Суду.

31. Ухвалою Верховного Суду від 2026 року справу призначено до судового розгляду

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

32. Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії IV-КВ № 032045-20786 від 08 лютого 1999 року позивачці на праві приватної власності належить земельна ділянка для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,185 га, кадастровий номер 3221483301:01:009:1366 за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується витягом з Державного земельного кадастру від 23 січня 2018 року.

33. Рішенням державного реєстратора № 39964758 від 02 березня 2018 року позивачці відмовлено в державній реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,185 га, кадастровий номер 3221483301:01:009:1366 за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки за вказаною адресою зареєстровано домоволодіння за іншою особою.

34. Рішенням виконавчого комітету Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області № 47 від 11 вересня 2004 року «Про прийняття в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_1 » також визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

35. Право власності ОСОБА_2 на домоволодіння АДРЕСА_1 також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 березня 2018 року.

36. Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно ОСОБА_2 є власником домоволодіння АДРЕСА_1 .

37. Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 березня 2003 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , відповідачка придбала земельну ділянку площею 0,188 га за адресою: АДРЕСА_1 .

38. Витягом із Державного земельного кадастру від 25 жовтня 2018 року підтверджується право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 3221483301:01:009:1388, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

39. Тобто ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,185 га, кадастровий номер 3221483301:01:009:1366 за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії IV-КВ №032045-20786 від 08 лютого 1999 року, а ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку площею 0,1880 га, кадастровий номер 3221483301:01:009:1388 за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 березня 2003 року.

40. Земельна ділянка, на якій знаходиться домоволодіння ОСОБА_2 , площею 0,1880 га, кадастровий номер 3221483301:01:009:1388, є відмінною від земельної ділянки, яка належить на праві приватної власності позивачці площею 0,185 га, кадастровий номер 3221483301:01:009:1366. Ділянки мають різні межі, різні кадастрові номери.

41. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

42. Відповідно до пункту частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

43. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції, переглядаючи судові рішення, перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, при цьому не встановлює нових обставин і не переоцінює докази, однак має перевірити, чи правильно суди визначили правову природу встановлених обставин та чи застосували до них належні норми права.

44. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, дослідженими судом.

45. Частина друга статті 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

46. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

47. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

48. За частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

49. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

50. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

51. Частина перша статті 319 ЦК України передбачає, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

52. Частино першою статті 321 ЦК України визначено право власності непорушним і заборонено протиправне позбавлення цього права або обмеження у його здійсненні.

53. Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

54. Згідно з частиною другою статті 328 ЦК Україниправо власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

55. Відповідно до частин другої, третьої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності або спеціального майнового права на нього відповідно до закону.

56. Частиною першою статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

57. Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

58. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень- це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

59. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 зазначено, що державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в неї права, але створює спростовувану презумпцію такого права. Подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 та від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17.

60. Принцип реєстраційного підтвердження речових прав означає, що розбіжність між фактичним об`єктом, правовстановлюючим документом і відомостями реєстру не може розглядатися як така, що не впливає на цивільні права. Доки неправильна офіційна інформація підтверджує право однієї особи на об`єкт нерухомості за адресою, за якою фактично знаходиться майно іншої особи, існує стан правової невизначеності та об`єктивна перешкода у здійсненні права останньої.

61. Частина третя статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, зокрема, що у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію набуття речових прав, відповідні права припиняються, а державна реєстрація проводиться у порядку, визначеному цим Законом.

62. Вимога про недійсність правовстановлюючого документа може бути ефективною, якщо дефект цього документа негативно впливає на реалізацію прав позивача.

63. Спосіб захисту повинен відповідати змісту права чи інтересу, характеру його порушення та спричиненим наслідкам. Судовий захист має бути повним, забезпечувати поновлення права без необхідності повторного звернення до суду та не створювати непропорційного втручання у права інших осіб.

64. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).

65. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 916/1979/13 зауважено, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17.

66. У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 не обмежилася вимогою про скасування рішення виконавчого комітету від 11 вересня 2004 року № 47. Вона одночасно просила визнати недійсним свідоцтво від 05 жовтня 2004 року, видане на підставі цього рішення і використане для державної реєстрації права ОСОБА_2 на нерухоме майно за неправильною адресою.

67. Сторони у позасудовому порядку не усунули недоліки, що містяться в індивідуальному акті, у якому неправильно ідентифіковано об`єкт нерухомості, і в правовстановлюючому документі, на підставі якого зареєстровано право власності на житловий будинок за неправильною адресою, за якою знаходиться земельна ділянка позивачки.

68. Оскарження відмови державного реєстратора від 02 березня 2018 року № 39964758 не усунуло б юридичного конфлікту та не призвело б до належного захисту прав позивачки.

69. За частиною першою статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Закон не встановлює обов`язку спочатку оскаржувати відмову державного реєстратора, якщо порушення зумовлене дефектом правовстановлюючого документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію права, а обраний позивачкою спосіб захисту майнових прав безпосередньо спрямований на усунення цього дефекту.

70. Посилання на необхідність присвоєння земельній ділянці ОСОБА_1 адреси « АДРЕСА_1 » не є підставою для скасування оскарженого судового рішення.

71. Як вбачається з матеріалів справи, сторони визнають належність кожній із них різних земельних ділянок і будинків, на них розміщених. Спір виник у зв`язку з невідповідністю відомостей у правовстановлюючому документі ОСОБА_2 і реєстраційних відомостях, які ідентифікують її будинок за адресою земельної ділянки, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , що обмежує можливість останньої зареєструвати своє право власності на нерухоме майно.

72. Предметом позову у вказаній справі є усунення перешкод у праві користування й розпорядження, оскільки позивачка не має можливості зареєструвати право власності на нерухоме майно, яке їй належить. Вказаний способі захисту відповідає частині першій статті 391 ЦК України, яка гарантує власнику майна можливість вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

73. Таким чином, апеляційний суд обґрунтовано застосував у взаємозв`язку статті 15, 16, 21, 391 ЦК України та статтю 152 ЗК України, оскільки ОСОБА_2 заперечує проти визнання недійсними виданих на її ім`я документів, а ОСОБА_1 наполягає, що без такого захисту її право залишається обмеженим.

74. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Рисовський проти України» наголосив, що ризик помилки державного органу має покладатися на державу, а її виправлення не повинно здійснюватися за рахунок заінтересованих осіб. Водночас принцип належного урядування не перешкоджає державним органам виправляти помилки; вирішальним є те, чи не покладається на конкретну особу індивідуальний та надмірний тягар.

75. У правовідносинах, у яких індивідуальний акт органу місцевого самоврядування та виданий на його підставі правовстановлюючий документ через помилкове зазначення адреси ідентифікують належний відповідачці об`єкт нерухомості за помилковою адресою, за якою розташована належна позивачці земельна ділянка, і така невідповідність стала підставою для відмови у державній реєстрації права власності позивачки, вимоги про визнання незаконним і скасування індивідуального акта та про визнання недійсним правовстановлюючого документа слід визнати належним способом захисту права власності.

76. Водночас суди встановили, що договір купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_2 та підписаний нею акт державної комісії містили адресу « АДРЕСА_1 ». Тому невідповідність між фактичним місцем знаходження об`єкту і адресою, зазначеною у рішенні виконавчого комітету сільради та свідоцтві про право власності, була об`єктивно доступною для виявлення та усунення з ініціативи відповідачки. Апеляційний суд обґрунтовано взяв до уваги, що протягом тривалого часу ОСОБА_2 не вчинила дій для її виправлення. Разом з тим правомірність набуття ОСОБА_2 земельної ділянки та спорудження нею будинку по АДРЕСА_1 не заперечується.

77. Право власності ОСОБА_2 права на збудований на ній житловий будинок по АДРЕСА_1 не ставилося під сумнів. ОСОБА_2 не позбавлена можливості оформити права на об`єкт нерухомого майна за його правильною адресою та, за наявності передбачених законом підстав, порушувати питання про відшкодування витрат, спричинених помилкою органу місцевого самоврядування.

78. Отже апеляційний суд оцінив походження та істотність помилки, час набуття прав кожною стороною, характер об`єктів, поведінку власниць, реальні наслідки для них та можливість застосування пропорційного способу захисту права власності. Висновок про задоволення позову відповідає статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 321 ЦК України.

79. Стаття 388 ЦК України регулює витребування майна від добросовісного набувача. ОСОБА_1 не заявляла вимоги про витребування будинку чи земельної ділянки ОСОБА_2 , тому ця норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

80. Статті 116 і 118 ЗК України також не впливають на результат розгляду, оскільки сторони не оспорюють рішень про передачу їм земельних ділянок із державної або комунальної власності та не заперечують сформованості й віддаленості цих ділянок.

81. Доводи касаційної скарги по суті повторюють заперечення, яким апеляційний суд надав належну оцінку, та пропонують іншу оцінку балансу інтересів сторін. Проте вони не доводять неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права у межах підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

82. Суд апеляційної інстанцій правильно встановив характер спірних правовідносин, повно і всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну правову оцінку та правильно застосував норми матеріального права.

83. Касаційна скарга не містить доводів, які б свідчили про неправильне застосування норм матеріального права або таке порушення норм процесуального права, що зумовлює скасування оскаржених судових рішень.

84. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо рішення, переглянуте в межах статті 400 цього Кодексу, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

85. Частина друга статті 410 ЦПК України встановлює, що правильне по суті й законне рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.

86. За частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд касаційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не змінюється. Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду