ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 914/2797/25

1.1. У вересні 2025 року Фермерське господарство "Рисовський" (далі - ФГ "Рисовський") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області (далі - Солонківська сільська рада), в якому просило відшкодувати позивачу 1 992 000,00 грн завданої моральної шкоди.

1.2. Позовні вимоги ФГ "Рисовський" обґрунтовані тим, що рішенням Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79 задоволено позов ФГ "Рисовський" до Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та Пустомитівської районної державної адміністрації про примусове виділення 4 га землі в частині позовних вимог до Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та зобов`язано Зубрянську сільську раду до 10.04.1994 виділити ФГ "Рисовський" 4 га землі із 55 га вільних земель запасу.

Позивач зазначав, що 04.09.1996 Арбітражний суд Львівської області у справі № 5/79 прийняв ухвалу, якою уточнив пункт 2 резолютивної частини рішення від 10.03.1994 у справі № 5/79, а саме: зобов`язав Зубрянську сільську Раду народних депутатів до 13.11.1994 виділити ФГ "Рисовський" 4 га землі із 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготівельного господарства "Львівське".

ФГ "Рисовський" стверджувало, що на виконання рішення від 10.03.1994 у справі № 5/79 Арбітражний суд Львівської області 13.10.1994 видав наказ № 5/79. Цим наказом, за доводами ФГ "Рисовський", зокрема, зобов`язано Зубрянську сільську раду до 13.11.1994 здійснити примусове виділення ФГ "Рисовський" 4 га землі, які були додатково відведені Зубрянській сільській раді в запас із земель заготівельного господарства "Львівське", з подальшим оформленням відповідних правовстановлюючих документів.

Разом із тим, як стверджував позивач, ФГ "Рисовський" не змогло реалізувати своє право на отримання земельної ділянки, оскільки відповідач відмовився виконувати наказ Арбітражного суду Львівської області від 13.10.1994 № 5/79 та вимоги державного виконавця щодо виконання цього наказу. ФГ "Рисовський" також зазначало, що відповідач не видав документ, який би посвідчував право постійного користування ФГ "Рисовський" земельною ділянкою, а Головне управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Львівській області) відмовило в проведенні державної реєстрації земельної ділянки, відведеної в натурі відповідно до проєкту землеустрою, та у видачі витягу з Державного земельного кадастру, у зв`язку із чим за зверненням органу державної виконавчої служби було порушено кримінальне провадження від 12.12.2013 № 120315000004557. Позивач наголошував на тому, що невиконання наказу Арбітражного суду Львівської області від 13.10.1994 № 5/79 триває понад 30 років.

При цьому, за доводами ФГ "Рисовський", у період знаходження наказу Арбітражного суду Львівської області від 13.10.1994 № 5/79 на примусовому виконанні земельні ділянки були передані іншим особам на підставі протиправного розпорядження Пустомитівської районної державної адміністрації від 20.05.2005 № 304. ФГ "Рисовський", покликаючись на наведені обставини, вважало, що йому завдається моральна шкода, яка полягає в зниженні престижу та ділової репутації позивача, а також у втраті довіри до його діяльності як суб`єкта господарювання.

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.2025 у справі № 914/2797/25 відмовлено в задоволенні позову ФГ "Рисовський" і відмовлено в задоволенні заяви Солонківської сільської ради про застосування заходів процесуального примусу.

2.2. Господарський суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ФГ "Рисовський", виходив із відсутності в матеріалах справи належних і допустимих доказів щодо визнання в судовому порядку розпорядження Пустомитівської районної державної адміністрації від 20.05.2005 № 304 незаконним, скасованим та/або таким, що суперечить актам цивільного законодавства та порушує цивільні права або інтереси позивача.

При цьому, за висновками місцевого господарського суду, позивач у цьому випадку не довів порушення розпорядженням Пустомитівської районної державної адміністрації від 20.05.2005 № 304 прав та охоронюваних законом інтересів ФГ "Рисовський" у тій частині, що це розпорядження стосується тієї ж земельної ділянки, яка визначена рішенням Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79. За таких обставин суд виснував, що позивач не надав доказів про порушення його права.

Тому, за висновком господарського суду першої інстанції, в цьому випадку відсутнє порушене право ФГ "Рисовський", яке би підлягало судовому захисту. Щодо застосування позовної давності, то суд зазначив, що позовна давність застосовується лише у випадку, коли є підстави для задоволення позовних вимог. Крім того, місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні заяви Солонківської сільської ради про застосування заходів процесуального примусу, виходив із того, що в цьому випадку немає правових підстав для задоволення цієї заяви.

2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2025 у справі № 914/2797/25 та ухвалено нове рішення, яким позов ФГ "Рисовський" задоволено частково.

Вирішено стягнути з Солонківської сільської ради на користь ФГ "Рисовський" 328 000,00 грн моральної шкоди. В іншій частині позову ФГ "Рисовський" відмовлено.

2.4. Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову ФГ "Рисовський", виходив із того, що в цьому випадку наявне триваюче правопорушення, яке пов`язане з тривалим і безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законодавством. Так, апеляційний господарський суд установив тривале невиконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79, яким зобов`язано відповідні органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади, на які в різні періоди покладалося забезпечення виконання цього рішення, а також їх правонаступника - Солонківську сільську раду, забезпечити виділення ФГ "Рисовський" земельної ділянки площею 4 га. Апеляційний господарський суд також установив відсутність у матеріалах справи на момент перегляду рішення суду першої інстанції доказів щодо виконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79.

Апеляційний господарський суд також зазначив, що в період знаходження рішення Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79 на примусовому виконанні Пустомитівська районна державна адміністрація прийняла розпорядження від 20.05.2005 № 304, яким здійснила формування та розподіл земельних ділянок громадянам - власникам земельних часток (паїв), зокрема, в межах земельної ділянки площею 4 га із земель заготівельного господарства "Львівське", виділеної ФГ "Рисовський". Як зазначив суд, це розпорядження, що є актом одноразового застосування, вичерпало свою дію його виконанням, оскільки на його підставі фактично здійснено формування та розподіл земельних ділянок.

Водночас, за висновком апеляційного господарського суду, прийняття Пустомитівською районною державною адміністрацією розпорядження від 20.05.2005 № 304 в період існування обов`язкового до виконання судового рішення підтверджує факт бездіяльності Солонківської сільської ради стосовно виконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79. За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що прийняття Пустомитівською районною державною адміністрацією розпорядження від 20.05.2005 № 304 підтверджує наявність протиправної поведінки та триваючої бездіяльності органу місцевого самоврядування, правонаступником якого є Солонківська сільська рада, щодо належного виконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79, що полягає у невжитті ефективних заходів для забезпечення його реального виконання.

Апеляційний господарський суд також урахував, що 20.10.2011 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) прийняв рішення у справі "Рисовський проти України", яким у зв`язку з невиконанням наказу Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79 визнав порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, апеляційний господарський суд визнав помилковим висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для відповідальності відповідача у зв`язку з тим, що розпорядження Пустомитівської районної державної адміністрації від 20.05.2005 № 304 не стосується спірних правовідносин. При цьому, як зазначив апеляційний господарський суд, господарський суд першої інстанції не врахував значення розпорядження Пустомитівської районної державної адміністрації від 20.05.2005 № 304 в контексті обставин виконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79 та вплив цього розпорядження на можливість реалізації вказаного рішення.

За висновками апеляційного господарського суду, сам факт прийняття Пустомитівською районною державною адміністрацією розпорядження від 20.05.2005 № 304 в умовах існування обов`язкового до виконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79 свідчить про відсутність належної правової спрямованості дій органу місцевого самоврядування на виконання рішення суду, що в сукупності з іншими обставинами справи підтверджує наявність протиправної бездіяльності відповідача як правонаступника відповідного суб`єкта владних повноважень. Разом із тим апеляційний господарський суд, установивши, що моральна шкода за періоди до квітня 2022 року вже була предметом судових розглядів та відшкодована позивачу, виснував, що в межах цієї справи правомірним є стягнення з відповідача 328 000,00 грн моральної шкоди за період із травня 2022 року до 01 жовтня 2025 року.

3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 у справі № 914/2797/25, до Верховного Суду звернулася Солонківська сільська рада з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену постанову, а рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2025 у справі № 914/2797/25 залишити в силі.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Солонківська сільська рада зазначає, що оскаржувана постанова ухвалена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Солонківська сільська рада, звертаючись із касаційною скаргою, покликається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Солонківська сільська рада вважає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, неправильно застосував положення частин 2, 5 статті 23, частини 2 статті 94 Цивільного кодексу України, статті 61 Конституції України, статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і не врахував висновки щодо застосування цих норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 754/13692/15-ц, від 15.04.2024 у справі № 914/665/23, від 17.04.2024 у справі № 914/666/23, від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18, від 30.11.2022 у справі № 910/10501/19. Крім того, скаржник зазначає про неврахування апеляційним господарським судом положень постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4.

Солонківська сільська рада, покликаючись на неврахування апеляційним господарським судом висновків Верховного Суду, стверджує, що позивач як юридична особа та учасник суспільних відносин не здійснює підприємницьку діяльність із 2008 року. Такі обставини, на думку скаржника, унеможливлюють заподіяння позивачу моральної шкоди та втрату ним ділової репутації.

3.4. Крім того, скаржник, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що в цьому випадку наявне як матеріальне, так і процесуальне порушення норм права, а також порушення принципу недопустимості подвійного стягнення за одне й те саме порушення.

Водночас скаржник стверджує, що в спірних правовідносинах відбулося подвійне стягнення моральної шкоди за одне й те саме правопорушення з однієї й тієї ж особи за один і той самий проміжок часу. Так, за доводами Солонківської сільської ради, рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 30.04.2026 у справі № 450/3315/25 частково задоволено позов ОСОБА_1 і стягнуто з Солонківської сільської ради завдану моральну шкоду в розмірі 354 527,00 грн за період із квітня 2022 року до 01 жовтня 2025 року. При цьому, як зазначає скаржник, оскаржуваною постановою в цій справі стягнуто з Солонківської сільської ради на користь ФГ "Рисовський" 328 000,00 грн моральної шкоди за період із травня 2022 року до 01 жовтня 2025 року. За таких обставин скаржник із покликанням на частину 5 статті 23, статтю 61 Конституції України, статтю 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стверджує, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом; ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

3.5. ФГ "Рисовський" у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу Солонківської сільської ради залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін. ФГ "Рисовський" стверджує, що відмова відшкодувати моральну шкоду ОСОБА_1 як фізичній особі та відмова відшкодувати моральну шкоду ФГ "Рисовський" у зв`язку з порушенням Конституції України та у зв`язку з невиконанням наказу Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79 не відповідає принципу верховенства права.

3.6. 24.08.2026 до Верховного Суду від ФГ "Рисовський" надійшли додаткові пояснення у справі № 914/2797/25. ФГ "Рисовський" у додаткових поясненнях стверджує, що Солонківська сільська рада необґрунтовано в касаційній скарзі покликається на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30.04.2026 у справі № 450/3315/25, адже це рішення не набрало законної сили, оскільки ухвалами Львівського апеляційного суду від 15.06.2026, 23.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Солонківської сільської ради.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 169 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах і клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Оскільки додаткові пояснення подані відповідно до вимог статті 170 Господарського процесуального кодексу України, то Верховний Суд ураховує їх під час розгляду справи.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79 задоволено позов ФГ "Рисовський" до Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та Пустомитівської районної державної адміністрації про примусове виділення 4 га землі в частині позовних вимог до Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та зобов`язано Зубрянську сільську раду до 10.04.1994 виділити ФГ "Рисовський" 4 га землі із 55 га вільних земель запасу.

4.2. 04.09.1996 Арбітражний суд Львівської області у справі № 5/79 прийняв ухвалу, якою уточнив пункт 2 резолютивної частини рішення від 10.03.1994 у справі № 5/79, а саме: зобов`язав Зубрянську сільську Раду народних депутатів до 13.11.1994 виділити ФГ "Рисовський" 4 га землі із 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготівельного господарства "Львівське".

4.3. На виконання рішення від 10.03.1994 у справі № 5/79 Арбітражний суд Львівської області 13.10.1994 видав наказ № 5/79. Цим наказом, зокрема, зобов`язано Зубрянську сільську раду до 13.11.1994 здійснити примусове виділення ФГ "Рисовський" 4 га землі, які були додатково відведені Зубрянській сільській раді в запас із земель заготівельного господарства "Львівське", з подальшим оформленням відповідних правовстановлюючих документів.

4.4. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що рішення Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79 набрало законної сили та було пред`явлено до примусового виконання.

4.5. У період знаходження судового наказу від 13.10.1994 № 5/79 на примусовому виконанні виконавча служба залучила експерта, який виготовив проєкт відведення земельної ділянки та визначив межі земельної ділянки в натурі (на місцевості).

4.6. 20.10.2011 ЄСПЛ прийняв рішення у справі "Рисовський проти України", яким у зв`язку з невиконанням наказу Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79 визнав порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

4.7. Ухвалою від 09.04.2013 у справі № 5/79 Господарський суд Львівської області замінив відповідача-1 - Пустомитівську районну державну адміністрацію на її правонаступника - Головне управління Держземагентства у Львівській області (далі - ГУ Держземагентства у Львівській області).

4.8. Ухвалою від 17.08.2016 у справі № 5/79 Господарський суд Львівської області замінив боржника - ГУ Держземагенства у Львівській області на його правонаступника - ГУ Держгеокадастру у Львівській області у виконавчому провадженні щодо примусового виконання дубліката наказу від 13.10.1994.

4.9. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що 13.07.2017 утворено Солонківську сільську раду як орган місцевого самоврядування шляхом об`єднання Зубрянської, Поршнянської, Раковецької та Солонківської сільських рад Пустомитівського району.

4.10. Надалі 12.06.2020 територію Солонківської сільської ради розширено шляхом приєднання Вовківської та Жирівської сільських рад Пустомитівського району.

4.11. Ухвалою від 31.12.2020 у справі № 5/79 Господарський суд Львівської області замінив боржника - ГУ Держгеокадастру у Львівській області на його правонаступника - Солонківську сільську раду у виконавчому провадженні з примусового виконання дубліката наказу від 13.10.1994.

4.12. ФГ "Рисовський" зазначало, що воно не змогло реалізувати своє право на отримання земельної ділянки, оскільки відповідач відмовився виконувати наказ Арбітражного суду Львівської області від 13.10.1994 № 5/79 та вимоги державного виконавця щодо виконання цього наказу. ФГ "Рисовський" також зазначало, що відповідач не видав документ, який би посвідчував право постійного користування ФГ "Рисовський" земельною ділянкою, а ГУ Держгеокадастру у Львівській області відмовило в проведенні державної реєстрації земельної ділянки, відведеної в натурі відповідно до проєкту землеустрою, та у видачі витягу з Державного земельного кадастру, у зв`язку із чим за зверненням органу державної виконавчої служби було порушено кримінальне провадження від 12.12.2013 № 120315000004557.

4.13. Позивач наголошував на тому, що невиконання наказу Арбітражного суду Львівської області від 13.10.1994 № 5/79 триває понад 30 років. При цьому, за доводами ФГ "Рисовський", у період знаходження наказу Арбітражного суду Львівської області від 13.10.1994 № 5/79 на примусовому виконанні земельні ділянки були передані іншим особам на підставі протиправного розпорядження Пустомитівської районної державної адміністрації від 20.05.2005 № 304.

4.14. Апеляційний господарський суд установив, що у зв`язку з тривалим невиконанням рішення Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79 та наказу Арбітражного суду Львівської області від 13.10.1994 № 5/79 позивач неодноразово звертався до судів із позовами про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду таких справ судами здійснювалася заміна відповідачів їх правонаступниками у зв`язку зі змінами у системі органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Крім того, позивач звертався до суду зі скаргами на бездіяльність органів державної виконавчої служби під час виконання зазначеного рішення. За результатами розгляду окремих справ суди задовольняли позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за різні періоди невиконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79.

4.15. Позивач, вважаючи порушеними свої права, зазначав, що йому завдається моральна шкода, яка полягає в зниженні престижу та ділової репутації, а також у втраті довіри до його діяльності як суб`єкта господарювання, тому звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом про відшкодування 1 992 000,00 грн завданої моральної шкоди.

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги ФГ "Рисовський" до Солонківської сільської ради про відшкодування позивачу 1 992 000,00 грн завданої моральної шкоди.

5.4. Позовні вимоги ФГ "Рисовський" обґрунтовані тим, що рішенням Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79 задоволено позов ФГ "Рисовський" до Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та Пустомитівської районної державної адміністрації про примусове виділення 4 га землі в частині позовних вимог до Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та зобов`язано Зубрянську сільську раду до 10.04.1994 виділити ФГ "Рисовський" 4 га землі із 55 га вільних земель запасу. Разом із тим, як стверджував позивач, ФГ "Рисовський" не змогло реалізувати своє право на отримання земельної ділянки, оскільки відповідач відмовився виконувати наказ Арбітражного суду Львівської області від 13.10.1994 № 5/79 та вимоги державного виконавця щодо виконання цього наказу. ФГ "Рисовський" також зазначало, що відповідач не видав документ, який би посвідчував право постійного користування ФГ "Рисовський" земельною ділянкою, а ГУ Держгеокадастру у Львівській області відмовило в проведенні державної реєстрації земельної ділянки, відведеної в натурі відповідно до проєкту землеустрою, та у видачі витягу з Державного земельного кадастру, у зв`язку із чим за зверненням органу державної виконавчої служби було порушено кримінальне провадження від 12.12.2013 № 120315000004557. Позивач наголошував на тому, що невиконання наказу Арбітражного суду Львівської області від 13.10.1994 № 5/79 триває понад 30 років.

5.5. Господарський суд першої інстанції, розглянувши справу № 914/2797/25 по суті позовних вимог, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ФГ "Рисовський".

5.6. Апеляційний господарський суд, переглянувши рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, частково не погодився з висновками місцевого господарського суду. Тому апеляційний господарський суд скасував рішення господарського суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким частково задовольнив позов ФГ "Рисовський".

5.7. Солонківська сільська рада не погоджується з висновками апеляційного господарського суду, а тому звернулася з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції в цій справі.

5.8. При цьому колегія суддів установила, що Солонківська сільська рада в прохальній частині касаційної скарги просить скасувати оскаржувану постанову в повному обсязі. Таким чином, предметом касаційного перегляду є постанова Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 у справі № 914/2797/25. Разом із тим у касаційній скарзі Солонківської сільської ради немає доводів щодо незгоди скаржника з висновками апеляційного господарського суду про часткову відмову в задоволенні позову ФГ "Рисовський".

Отже, Верховний Суд із урахуванням приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України під час касаційного провадження здійснює перегляд оскаржуваної постанови в межах доводів і вимог касаційної скарги Солонківської сільської ради, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

5.9. Солонківська сільська рада, звертаючись із касаційною скаргою, покликається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.10. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

5.11. Солонківська сільська рада, покликаючись на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, неправильно застосував положення частин 2, 5 статті 23, частини 2 статті 94 Цивільного кодексу України, статті 61 Конституції України, статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладені в постановах:

- від 23.10.2019 у справі № 754/13692/15-ц, відповідно до яких стягнення національним судом на користь позивача грошової компенсації за одне й те ж саме порушення його прав, з одних і тих же підстав призведе до подвійного стягнення коштів із державного бюджету;

- від 15.04.2024 у справі № 914/665/23, згідно з якими під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності;

- від 17.04.2024 у справі № 914/666/23, відповідно до яких завдана юридичній особі моральна шкода в розумінні частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України полягає в приниженні ділової репутації юридичної особи, оскільки інші передбачені цією статтею способи прояву такої (моральної) шкоди стосуються фізичних осіб; під моральною (немайновою) шкодою, заподіяною юридичній особі, потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності;

- від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, згідно з якими гарантована статтею 61 Конституції України заборона подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення має на меті уникнути несправедливого покарання за одне й те саме правопорушення двічі;

- від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, щодо умов, за наявності яких є підстави покладати цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування;

- від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18, від 30.11.2022 у справі № 910/10501/19, згідно з якими приписи статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними та передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

5.12. Солонківська сільська рада, покликаючись на неврахування апеляційним господарським судом наведених висновків Верховного Суду, стверджує, що позивач як юридична особа та учасник суспільних відносин не здійснює підприємницьку діяльність із 2008 року. Такі обставини, на думку скаржника, унеможливлюють заподіяння позивачу моральної шкоди та втрату ним ділової репутації.

5.13. Верховний Суд, проаналізувавши висновки, на які покликається скаржник, перевіривши та надавши оцінку доводам Солонківської сільської ради, зазначає, що за змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5.14. Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

5.15. Відповідно до частини 1, пункту 9 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

5.16. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

5.17. Відповідно до частини 1, пункту 4 частини 2, частин 3- 5 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає в приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

5.18. Статтею 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

5.19. Згідно із частиною 1 статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

5.20. Статтею 1174 Цивільного кодексу України визначено, що завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

5.21. Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, суд, застосовуючи положення статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України, має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи, відповідно, їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Подібні висновки також викладені в постановах Верховного Суду від 30.06.2026 у справі № 910/14543/25, від 19.03.2026 у справі № 910/14605/24, від 19.03.2026 у справі № 910/13546/24.

5.22. Крім того, згідно з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18, приписи статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними та передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Водночас цими положеннями статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України. Подібні висновки також викладені в постановах Верховного Суду від 30.06.2026 у справі № 910/14543/25, від 19.03.2026 у справі № 910/13546/24.

5.23. Разом із тим апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову ФГ "Рисовський", зазначив, що в цьому випадку наявне триваюче правопорушення, яке пов`язане з тривалим і безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законодавством. Так, апеляційний господарський суд установив тривале невиконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79, яким зобов`язано відповідні органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади, на які в різні періоди покладалося забезпечення виконання цього рішення, а також їх правонаступника - Солонківську сільську раду, забезпечити виділення ФГ "Рисовський" земельної ділянки площею 4 га. Апеляційний господарський суд також установив відсутність у матеріалах справи на момент перегляду рішення суду першої інстанції доказів щодо виконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79.

5.24. Апеляційний господарський суд також установив, що в період знаходження рішення Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79 на примусовому виконанні Пустомитівська районна державна адміністрація прийняла розпорядження від 20.05.2005 № 304, яким здійснила формування та розподіл земельних ділянок громадянам - власникам земельних часток (паїв), зокрема, в межах земельної ділянки площею 4 га із земель заготівельного господарства "Львівське", виділеної ФГ "Рисовський".

5.25. Як зазначив суд, це розпорядження, що є актом одноразового застосування, вичерпало свою дію його виконанням, оскільки на його підставі фактично здійснено формування та розподіл земельних ділянок. Водночас, за висновком апеляційного господарського суду, прийняття Пустомитівською районною державною адміністрацією розпорядження від 20.05.2005 № 304 в період існування обов`язкового до виконання судового рішення підтверджує факт бездіяльності Солонківської сільської ради стосовно виконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79.

5.26. За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що прийняття Пустомитівською районною державною адміністрацією розпорядження від 20.05.2005 № 304 підтверджує наявність протиправної поведінки та триваючої бездіяльності органу місцевого самоврядування, правонаступником якого є Солонківська сільська рада, щодо належного виконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79, що полягає у невжитті ефективних заходів для забезпечення його реального виконання.

5.27. Апеляційний господарський суд також урахував, що 20.10.2011 ЄСПЛ прийняв рішення у справі "Рисовський проти України", яким у зв`язку з невиконанням наказу Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79 визнав порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

5.28. Крім того, апеляційний господарський суд визнав помилковим висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для відповідальності відповідача у зв`язку з тим, що розпорядження Пустомитівської районної державної адміністрації від 20.05.2005 № 304 не стосується спірних правовідносин. При цьому, як зазначив апеляційний господарський суд, господарський суд першої інстанції не врахував значення розпорядження Пустомитівської районної державної адміністрації від 20.05.2005 № 304 в контексті обставин виконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79 та вплив цього розпорядження на можливість реалізації вказаного рішення.

5.29. За висновками апеляційного господарського суду, сам факт прийняття Пустомитівською районною державною адміністрацією розпорядження від 20.05.2005 № 304 в умовах існування обов`язкового до виконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79 свідчить про відсутність належної правової спрямованості дій органу місцевого самоврядування на виконання рішення суду, що в сукупності з іншими обставинами справи підтверджує наявність протиправної бездіяльності відповідача, як правонаступника відповідного суб`єкта владних повноважень.

5.30. Разом із тим апеляційний господарський суд, установивши, що моральна шкода за періоди до квітня 2022 року вже була предметом судових розглядів та відшкодована позивачу, виснував, що в межах цієї справи правомірним є стягнення з відповідача 328 000,00 грн моральної шкоди за період із травня 2022 року до 01 жовтня 2025 року.

5.31. Верховний Суд зазначає, що доводи, викладені в касаційній скарзі Солонківської сільської ради, не спростовують висновків апеляційного господарського суду.

5.32. При цьому доводи Солонківської сільської ради про те, що позивач як юридична особа та учасник суспільних відносин не здійснює підприємницьку діяльність із 2008 року, спрямовані на встановлення нових обставин справи, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з приписами статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.33. Тому з урахуванням установлених обставин у цій справі колегія суддів вважає, що висновки, наведені в оскаржуваній постанові, не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які покликається скаржник.

5.34. За таких обставин колегія суддів визнає необґрунтованими доводи Солонківської сільської ради про те, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, неправильно застосував положення частин 2, 5 статті 23, частини 2 статті 94 Цивільного кодексу України, статті 61 Конституції України, статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та не врахував висновки щодо застосування цих норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 754/13692/15-ц, від 15.04.2024 у справі № 914/665/23, від 17.04.2024 у справі № 914/666/23, від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18, від 30.11.2022 у справі № 910/10501/19.

5.35. Крім того, колегія суддів не може взяти до уваги покликання Солонківської сільської ради на неврахування апеляційним господарським судом положень постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4, оскільки відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. При цьому згідно із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5.36. Крім того, скаржник, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що в цьому випадку наявне як матеріальне, так і процесуальне порушення норм права, а також порушення принципу недопустимості подвійного стягнення за одне й те саме порушення. Водночас скаржник стверджує, що в спірних правовідносинах відбулося подвійне стягнення моральної шкоди за одне й те саме правопорушення з однієї й тієї ж особи за один і той самий проміжок часу. Так, за доводами Солонківської сільської ради, рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 30.04.2026 у справі № 450/3315/25 частково задоволено позов ОСОБА_1 і стягнуто з Солонківської сільської ради завдану моральну шкоду в розмірі 354 527,00 грн за період із квітня 2022 року до 01 жовтня 2025 року. При цьому, як зазначає скаржник, оскаржуваною постановою в цій справі стягнуто з Солонківської сільської ради на користь ФГ "Рисовський" 328 000,00 грн моральної шкоди за період із травня 2022 року до 01 жовтня 2025 року. За таких обставин скаржник із покликанням на частину 5 статті 23, статтю 61 Конституції України, статтю 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стверджує, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом; ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

5.37. Верховний Суд, розглянувши доводи Солонківської сільської ради, не може взяти їх до уваги, оскільки враховує твердження ФГ "Рисовський", які підтверджуються відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, про те, що рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30.04.2026 у справі № 450/3315/25 не набрало законної сили на момент вирішення цього спору.

5.38. Таким чином, наведені Солонківською сільською радою підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови із цих підстав. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного господарського суду про часткове задоволення позову ФГ "Рисовський" у цій справі.

5.39. За результатами перегляду оскаржуваної постанови в касаційному порядку Верховний Суд дійшов висновку про правильність кваліфікації спірних правовідносин апеляційним господарським судом із правильним застосуванням норм матеріального права та процесуального права. Тому в цьому випадку відсутні правові підстави для скасування чи зміни постанови господарського суду апеляційної інстанції, що оскаржується.

5.40. Крім того, деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом апеляційної інстанції при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками апеляційного господарського суду, які покладені в основу оскаржуваної постанови.

5.41. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, уже встановлених апеляційним господарським судом, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, а тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків апеляційного господарського суду, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд