ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 201/14973/14-ц

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») про розірвання договору, зобов`язання видати довідку.

В обґрунтування позову посилалася на те, що 30 вересня 2013 року між нею та ПАТ «Універсал Банк» був укладений договір банківського обслуговування фізичної особи, відповідно до умов якого банк відкрив рахунок на ім`я позивача. Маючи намір розірвати цей договір, що передбачено законодавством України та відповідним пунктом договору, укладеним між сторонами, а також підпунктами 17.1, 17.2 Умов обслуговування рахунків фізичної особи, вона неодноразово зверталась на адресу відповідача із заявами про розірвання договору банківського обслуговування, які не були задоволені. Вважала цей договір розірваним з 30 вересня 2014 року, коли повернула відповідачу платіжну картку.

Оскільки її порушені права в добровільному порядку не вирішено, просила зобов`язати відповідача припинити агресивні дії шляхом заборони відповідачам здійснювати їй телефонні дзвінки та вимагати поповнення і сплати рахунку за вказаним кредитним договором.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2021 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову. Судові витрати віднесено за рахунок держави.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними; позивачем обрано неправильний спосіб захисту; відповідач на звернення позивача надавав відповіді по суті звернення і право позивача на отримання необхідної інформації не порушував.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 19 лютого 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини у справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

У вересні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2021 року, залишити позов без розгляду та закрити провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 8 липня 2021 року у справі № 675/1538/19, від 7 серпня 2020 року у справі № 405/8125/15-ц, від 21 вересня 2020 року у справі № 658/1141/18, від 19 квітня 2021 року у справі № 675/1714/19, від 26 квітня 2021 року у справі № 675/1561/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), оскільки суди попередніх інстанцій всупереч правовим позиціям Верховного Суду, встановивши, що позивач була належним чином і в установленому порядку повідомлена про дату, час і місце як першого, так і другого судового засідання, в які вона не з`явилася, та заяви про розгляд справи за її відсутності не подала, в порушення вимог процесуального закону (принципу диспозитивності) не залишили позов без розгляду.

Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень заявник визначає ухвалення судового рішення судом першої інстанції суддею, якому було заявлено відвід; судове рішення ухвалено судами з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції, оскільки справи підсудна Красногвардійському районному суду м. Дніпропетровська за місцем проживання позивача-споживача, яка звернулася за захистом свого права як споживача.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 1 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2021 року заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 8 липня 2021 року у справі № 675/1538/19, від 7 серпня 2020 року у справі № 405/8125/15-ц, від 21 вересня 2020 року у справі № 658/1141/18, від 19 квітня 2021 року у справі № 675/1714/19, від 26 квітня 2021 року у справі № 675/1561/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень заявник визначає ухвалення судового рішення судом першої інстанції суддею, якому було заявлено відвід; судове рішення ухвалено судами з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

30 вересня 2013 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладено договір № 010758363 банківського обслуговування фізичної особи та відкритий рахунок № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ).

Цей договір укладений з метою надання ОСОБА_1 кредиту та здійснення операцій щодо повернення отриманого кредиту відповідно до умов кредитного договору № CL141954 від 30 вересня 2013 року.

30 вересня 2013 року ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CL141954, згідно з пунктом 4.3 якого позичальник зобов`язана здійснювати погашення заборгованості шляхом зарахування відповідних сум грошових коштів на свій поточний рахунок, вказаний у додатках до кредитного договору. Для видачі кредиту та погашення заборгованості за ним ОСОБА_1 відкритий рахунок № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ) в рамках пакета послуг «Еліт», де складовими є: поточний рахунок для погашення кредиту № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ) + ощадний рахунок № НОМЕР_2 + карта Visa Gold.

23 жовтня 2013 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про повернення грошей та розірвання договору поточного рахунку пакет «Еліт» як такого, що нав`язаний банком без реального виконання, яка не була задоволена.

30 вересня 2014 року ОСОБА_1 звернулась до ПАТ «Універсал Банк» із заявою про розірвання договору розрахунково-касового обслуговування № 010758363 від 30 вересня 2014 року у зв`язку з тим, що пакет «Еліт» не був наданий у повному обсязі з вини співробітників банку. Ця заява також не була задоволена.

Вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила розірвати договір банківського обслуговування фізичної особи з 30 вересня 2014 року, зобов`язати відповідача видати довідку про закриття банківського рахунка з 29 вересня 2014 року та припинити агресивні дії шляхом заборони здійснювати їй телефонні дзвінки.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 травня 2015 року у задоволенні позову про розірвання договору банківського обслуговування та зобов`язання відповідача видати довідку про закриття банківського рахунка відмовлено.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 травня 2015 року позовну вимогу ОСОБА_1 до ПАТ «Універсалбанк» щодо припинення агресивних дій шляхом заборони здійснювати телефонні дзвінки залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України в редакції, чинній на час постановлення ухвали.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2015 року ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 травня 2015 року cкасовано, справу в частині нерозглянутих позовних вимог направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2015 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 травня 2015 року в частині відмови у задоволенні позову про розірвання договору про банківське обслуговування фізичної особи від 30 вересня 2013 року № 010758363 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 в цій частині задоволено.

Зобов`язано ПАТ «Універсал Банк» розірвати договір про банківське обслуговування фізичної особи від 30 вересня 2013 року № 010758363 з 30 вересня 2014 року.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року касаційну скаргу ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 травня 2015 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що банківський рахунок № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ) відкритий за договором № 010758363 банківського обслуговування фізичної особи від 30 вересня 2013 року в рамках пакета послуг «Еліт», де складовими є: поточний рахунок для погашення кредиту № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ) та ощадний рахунок № НОМЕР_2 , при цьому поточний рахунок № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ) відкритий для видачі кредиту та оплати кредиту за кредитним договором № CL141954 від 30 вересня 2013 року. Отже, договір банківського обслуговування фізичної особи від 30 вересня 2013 року № 010758363 не може бути розірвано, а поточний рахунок № НОМЕР_5 ( НОМЕР_4 ) закрито, оскільки був відкритий відповідно до кредитного договору від 30 вересня 2013 року № CL141954 та додаткових угод до нього з метою видачі кредиту і його погашення.

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2018 року заяву ОСОБА_1 про відмову від позову задоволено. Прийнято відмову ОСОБА_1 від її позову до ПАТ «Універсал Банк» про розірвання договору, зобов`язання видати довідку. Визнано нечинними рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 20 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2016 року. Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Універсал Банк» про розірвання договору, зобов`язання видати довідку.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У частині третій статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права та додержання процесуального права в межах вимог і доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Частиною другою статті 11 Закону України «Про інформацію» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Таким чином, Законом України «Про звернення громадян» передбачено безумовне право особи на одержання інформації на заяву (звернення) від будь-якого суб`єкта звернення незалежно від виду та форми власності, оскільки саме так державою гарантується забезпечення і утвердження прав, свобод та інтересів людини, закріплених Конституцією та чинним законодавством, що є головним обов`язком держави.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що її порушені права в добровільному порядку не вирішено, тому просила зобов`язати відповідача припинити агресивні дії шляхом заборони відповідача здійснювати їй телефонні дзвінки та вимагати поповнення і сплати рахунку за вказаним кредитним договором.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 13, 19 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Відмовляючи у задоволенні заявлених позивачем вимог, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що захист прав особи шляхом зобов`язання відповідача припинити агресивні дії шляхом заборони здійснювати позивачу телефонні дзвінки та вимагати поповнення і сплати рахунку за вказаним кредитним договором не передбачений положеннями цивільного законодавства.

Верховний Суду у постанові від 8 липня 2021 року у справі № 675/1538/19 погодився із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій про відхилення клопотання про повторне відкладення розгляду справи та залишення позову без розгляду, оскільки справа тривалий час перебувала на розгляді в суді першої інстанції, розгляд справи неодноразово відкладався за клопотаннями представника позивача, яка належним чином була повідомлена про призначення, дату і час розгляду справи.

У постанові від 7 серпня 2020 року у справі № 405/8125/15-ц Верховний Суд погодився з ухвалою суду першої інстанції та постановою апеляційного суду про залишення позову без розгляду, оскільки неявка позивача (його представника) у судове засідання є повторною, а заяви про розгляд справи за відсутності позивача до суду, на момент ухвалення відповідного процесуального рішення, не надходило.

Постановою Верховного Суду від 21 вересня 2020 року у справі № 658/1141/18 залишено без змін ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про залишення позову без розгляду, оскільки позивач та її представник, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, повторно не з`явилися в судове засідання місцевого суду, і від них не надходило заяв про розгляд справи за їх відсутності.

У постанові від 19 квітня 2021 року у справі № 675/1714/19 Верховий Суд погодився із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій про залишення позову без розгляду, з тих підстав, що судами надано належну оцінку доводам представника позивачки, наведеним у її клопотанні про відкладення розгляду справи щодо поважності причин неявки у судове засідання у зв`язку з перебуванням у відпустці, та зроблено обґрунтований висновок про те, що процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача (його представника) до суду. Окрім того, судами встановлено, що представником позивача на підтвердження поважності причин неявки у судове засідання будь-яких доказів надано не було.

Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2021 року у справі № 675/1561/19 також погодився із ухвалою суду першої інстанції та постановою апеляційного суду про залишення позову без розгляду, оскільки позивач та її представник повторно не з`явилися, про дату, час та місце проведення цього судового засідання позивач повідомлена належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення судової повістки. Представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке не підтверджено доказами про перебування у відпустці, а позивач не повідомляла суд про причини неявки, заяву про розгляд справи за її відсутності не подавала.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що правовідносини у справах, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не є подібними правовідносинам сторін у справі, що переглядається.

Крім того, варто зазначити, що Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська проведення судового засідання для розгляду справи призначив на 11-30 год. 30 жовтня 2018 року, про що, зокрема, ОСОБА_1 була повідомлена належним чином.

30 жовтня 2018 року розгляд справи відкладено до 09-00 год. 22 січня 2019 року, у зв`язку з неявкою в судове засідання відповідача.

ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про розгляд справи на 22 січня 2019 року, про що у матеріалах справи міститься розписка.

22 січня 2019 року справа знята з розгляду у зв`язку з відпусткою судді. Розгляд справи призначено на 14-00 год. 22 березня 2019 року, про що ОСОБА_1 належним чином повідомлена.

21 березня 2019 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про відкладення розгляду справи, у зв`язку з перебуванням за межами України.

Розгляд справи відкладено до 14-00 год. 7 серпня 2019 року, про що ОСОБА_1 належним чином повідомлена.

1 серпня 2019 року ОСОБА_1 подала заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із смертю її матері.

Розгляд справи відкладено до 11-00 год. 11 листопада 2019 року.

11 листопада 2019 року ОСОБА_1 подала до суду клопотання про відкладення розгляду справи через хворобу.

Розгляд справи відкладено до 11-00 год. 11 лютого 2020 року, про що ОСОБА_1 належним чином повідомлена.

11 лютого 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про зупинення провадження у справі на час хвороби, надавши відповідні докази.

Ухвалою Жовтневий районним судом м. Дніпропетровська від 11 лютого 2020 року у задоволенні клопотання відмовлено.

Розгляд справи відкладено до 14-30 год. 13 травня 2020 року, про що ОСОБА_1 не була повідомлена належним чином, оскільки конверт повернувся до суду за закінченням терміну зберігання.

13 травня 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з карантином.

Розгляд справи відкладено до 14-30 год. 29 липня 2020 року, про що ОСОБА_1 належним чином повідомлена.

29 липня 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про відвід судді Антонюка О. А., посилаючись на упереджене ставлення до позивача.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 липня 2020 року визнано заявлений позивачем відвід головуючому судді необґрунтованим і відмовлено у його задоволенні.

Розгляд справи відкладено до 09-00 год. 15 жовтня 2020 року, про що ОСОБА_1 належним чином повідомлена.

Розгляд справи 15 жовтня 2020 року відкладено до 15-00 год 29 грудня 2020 року.

23 грудня 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2020 року у задоволенні заяви відмовлено, оскільки заявником не надано доказів направлення заяви учасникам справи.

29 грудня 2020 року справа знята з розгляду у зв`язку з хворобою судді. Розгляд справи призначено на 09-00 год. 19 лютого 2021 року, про що ОСОБА_1 повідомлена належним чином.

19 лютого 2021 року ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась.

Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу. Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 643/856/15-ц, від 18 січня 2022 року у справі № 369/3184/19).

Відповідно до частин першої та другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Згідно з частиною третьою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки в судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України у редакції, чинній на час постановлення ухвали судом першої інстанції, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Верховний Суд виробив сталий підхід щодо застосування пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України і такі висновки враховуються у спірних правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.

Так, Верховний Суд неодноразово наголошував, що залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

Однією з підстав для залишення позову без розгляду є повторна, тобто двічі поспіль, неявка в судове засідання позивача, якщо від нього не надходило заяви про розгляд справи без його участі та існують перешкоди для такого розгляду. При цьому позивач має бути належним чином і в установленому порядку повідомлений про дату, час і місце як першого, так і другого судового засідання, в яке він не з`явився.

Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого учасник справи самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами. Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними.

Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо нез`явлення позивача є перешкодою для розгляду справи.

Зазначена норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи. Правове значення в даному випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 756/6049/19).

Також Верховний Суд звертав увагу, що повторною є друга поспіль неявка позивача, якщо він обидва рази був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи (постанови Верховного Суду від 17 вересня 2025 року у справі № 764/6846/24, від 16 квітня 2026 року у справі № 331/5698/24 (провадження № 61-16165св25)).

У справі, яка переглядається, справа неодноразово призначалася до розгляду в судові засідання, про що позивач була повідомлена належним чином, проте розгляд справи неодноразово відкладався у зв`язку із неявкою відповідача, поданням позивачем клопотань про відкладення розгляду справи, які судом визнавалися обґрунтованими.

Зокрема, 15 жовтня 2020 року ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про розгляд справи, не з`явилась у судове засідання; розгляд справи відкладено на 29 грудня 2020 року.

29 грудня 2020 року справа знята з розгляду у зв`язку з хворобою судді, і призначена на 19 лютого 2021 року.

19 лютого 2021 року ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про розгляд справи, не з`явилась у судове засідання.

За таких обставин неявка позивача у судове засідання 19 лютого 2021 року не може вважатися повторною, оскільки 29 грудня 2020 року розгляд справи не відбувся не у зв`язку з неявкою позивача, а з іншої причини.

Тому у суду першої інстанції не було підстав залишати позов без розгляду з підстав, визначених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

Заявлений відвід був розглянутий у встановленому статтею 40 ЦПК України порядку та визнаний необґрунтованим, а, відтак, правових підстав для усунення судді від подальшої участі у розгляді справи не встановлено.

Отже, участь цього судді у розгляді справи після вирішення питання про його відвід не свідчить про розгляд справи неповноважним складом суду.

Також необґрунтованими є посилання у касаційній скарзі на те, що судові рішення ухвалені з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції, з таких підстав.

Відповідно до положень частини п`ятої статті 110 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом, позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Цей спір виник із правовідносин щодо надання банківських послуг, тому позивач як споживач має право на визначення територіальної підсудності за правилами частини п`ятої статті 110 ЦПК України, в редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом.

Зазначена норма встановлює альтернативну підсудність позовів про захист прав споживачів, відповідно до якої такі позови можуть пред`являтися, зокрема, за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Встановивши, що позов пред`явлено за місцем заподіяння шкоди та/або виконання договору, суд дійшов правильного висновку про дотримання правил територіальної підсудності. При цьому право вибору між судами, яким відповідно до закону підсудна справа, належить позивачу.

Тому посилання позивача на те, що судові рішення ухвалені з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції є необґрунтованими, оскільки спеціальна норма передбачає для споживача альтернативний порядок визначення підсудності.

Інші доводи касаційної скарги не впливають на законність судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і на правильність висновків, викладених в них.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зазначено про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду