ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 139/43/24

1. Описова частина

У січні 2024 року керівник Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення 7-ї позачергової сесії 7-го скликання Степанківської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області (далі - Степанківська сільська рада) від 19 жовтня 2016 року № 108 «Про реалізацію на конкурсних засадах нерухомого майна - гідротехнічної споруди (дамби) в адміністративних межах Степанківської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області»; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 31 січня 2017 року № 39 гідротехнічної споруди (дамби) на АДРЕСА_1 , укладений між Степанківською сільською радою і ОСОБА_1 ; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на гідротехнічну споруду (дамбу) на АДРЕСА_1 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на неї; зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Мурованокуриловецької селищної ради гідротехнічну споруду (дамбу) на АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 31 січня 2017 року, укладеного із власником майна - Степанківською сільською радою, ОСОБА_1 набув у власність гідротехнічну споруду (дамбу). Підставою для відчуження гідротехнічної споруди стали: рішення 7-ї позачергової сесії 7-го скликання Степанківської сільської ради від 19 жовтня 2016 року № 108, яким вирішено продати об`єкт нерухомості - гідротехнічну споруду (дамбу) у зв`язку з неможливістю утримувати і проводити поточні та капітальні ремонти; рішення виконавчого комітету Степанківської сільської ради від 17 листопада 2016 року № 34, яким вирішено продати цю гідротехнічну споруду на конкурсних засадах за початковою ціною 27 082,36 грн; протокол № 1 проведення аукціону з продажу майна комунальної власності Степанківської сільської ради, який відбувся 28 грудня 2016 року, згідно з яким переможцем аукціонних торгів став учасник під № 2 ОСОБА_1 , а вартість продажу лота становила 32 498,83 грн.

Прокурор вважає, що рішення Степанківської сільської ради від 19 жовтня 2016 року № 108 прийняте без урахуванням норм законодавства про те, що гідротехнічна споруда не може бути окремим об`єктом права власності, а належить до єдиного майнового комплексу з водним об`єктом. У зв`язку з цим договір купівлі-продажу від 31 січня 2017 року № 39, укладений між Степанківською сільською радою та ОСОБА_1 на підставі вказаного вище рішення, є недійсним. З цих самих підстав неправомірною є реєстрація права власності на гідротехнічну споруду за ОСОБА_1 . При цьому спірна гідротехнічна споруда (дамба) як єдиний майновий комплекс із водним об`єктом, розташованим на земельній ділянці з кадастровим номером 0522887800:02:001:0002, має перебувати у комунальній власності відповідної територіальної громади в особі Мурованокуриловецької селищної ради.

У зв`язку з цим прокурор просив позовні вимоги задовольнити.

Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області рішенням від 26 березня 2024 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки не встановлено порушення законодавства під час прийняття власником майна рішення про його відчуження. При цьому суд вважав, що обраний прокурором спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призведе до відновлення порушених прав, оскільки є неефективним.

Вінницький апеляційний суд постановою від 02 липня 2024 року апеляційну скаргу Могилів-Подільської окружної прокуратури задовольнив частково. Рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 26 березня 2024 року змінив у частині мотивів відмови у позові з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови апеляційного суду.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що спірне нерухоме майно не входить до переліку, щодо якого законом діяла заборона на відчуження. Таким чином, Степанківська сільська рада як власник майна мала право розпоряджатися ним, а покупець об`єкта аукціону ОСОБА_1 виконав визначені договором умови участі в аукціоні нерухомого майна. Нотаріус не виявив жодних перешкод для оформлення договору купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 як добросовісний набувач оплатив визначену ціну нерухомого майна, що зумовлює визнання його добросовісним набувачем права власності на вказаний об`єкт. Здійснюючи приватизаційну політику та продаж майна, Степанківська сільська рада діяла як орган публічної влади і повинна була ухвалювати свої рішення в межах чинних на той час законів. Вона мала виключні повноваження щодо виконання умов Закону України «Про приватизацію державного майна», ухвалення необхідних актів, встановлення умов відчуження такого майна, не погоджуючи своїх дій і рішень з учасниками аукціону. Покупці не мали і не могли мати можливості перевіряти правильність актів і дій Степанківської сільської ради з цих питань.

Встановивши, що права та законні інтереси позивача не порушені, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову з підстав неналежного способу захисту, оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. За таких обставин суд правильно відмовив у задоволенні позовних вимог, однак помилився з мотивами такої відмови, тому апеляційний суд дійшов висновку, що судове рішення належить змінити в частині мотивів.

У серпні 2024 року заступник керівника Вінницької обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 26 березня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 02 липня 2024 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 125/1227/22, від 12 жовтня 2022 року у справі № 689/1034/20;

відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 1 Закону України «Про аквакультуру» щодо наявності ознак, за яких можливе віднесення гідротехнічної споруди до захисної, з урахуванням того, що, поряд з іншими функціями, такі споруди також виконують функцію захисту від шкідливої дії води.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що незалежно від цільового призначення будь-яка гідротехнічна споруда - це інженерна споруда, розташована на водному об`єкті та призначена для керування ним, а також для запобігання шкідливій дії вод. Реєстрація права власності на гідротехнічну споруду окремо від водного об`єкта, до якого вона відноситься, не передбачена законодавством. З огляду на правовий статус гідротехнічної споруди як приналежної до водного об`єкта власником гідротехнічної споруди може бути лише особа, яка є власником земельної ділянки, на якій розташований водний об`єкт з гідротехнічною спорудою. Оскільки гідротехнічна споруда нерозривно пов`язана з водним об`єктом, не може бути відокремлена від нього без втрати цільового призначення, відповідно, не може перебувати у власності фізичних осіб, крім випадків, визначених законом.

У вересні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бичек В. А. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просив відмовити в її задоволенні.

У жовтні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бичек В. А. подав до Верховного Суду письмові пояснення.

Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

06 вересня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2025 року зупинено касаційне провадження до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 915/268/24 (провадження № 12-49гс25).

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2026року поновлено касаційне провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2026року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням виконавчого комітету Степанківської сільської ради від 19 травня 2016 року № 14 прийнято на баланс Степанківської сільської ради об`єкт нерухомості - гідротехнічну споруду (дамбу) на АДРЕСА_1 .

27 вересня 2016 року за Степанківською сільською радою зареєстровано право комунальної власності на гідротехнічну споруду (дамбу) на АДРЕСА_1 . Ця обставина доведена інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30 вересня 2016 року № 69395767, від 31 січня 2017 року № 79198337, від 16 січня 2024 року № 361961559.

Згідно з рішенням 7-ї позачергової сесії 7-го скликання Степанківської сільської ради від 19 жовтня 2016 року № 108, на підставі законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про місцеве самоврядування в Україні», Положення про порядок відчуження майна, що є комунальною власністю Степанківської та Горайської територіальних громад, затвердженого рішенням 39-ї сесії 6-го скликання Степанківської сільської ради від 10 вересня 2015 року № 227, вирішено продати об`єкт нерухомості - гідротехнічну споруду (дамбу) на АДРЕСА_1 у зв`язку з неможливістю утримувати та проводити поточні та капітальні ремонти.

Рішенням виконавчого комітету Степанківської сільської ради від 17 листопада 2016 року № 34 вирішено відчужити на конкурентних засадах шляхом продажу на аукціоні нерухоме майно - гідротехнічну споруду (дамби) на АДРЕСА_1 , затверджено звіт про незалежну оцінку гідротехнічної споруди (дамби) та визначено початкову ціну продажу в сумі 27 082,36 грн.

23 грудня 2016 року між ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою діяльністю «ВІНЕКС» (організатор на підставі договору про надання послуг щодо проведення аукціону з продажу комунального майна від 06 грудня 2016 року № 1896) укладено договір № 1896/2 про визначення умов участі в аукціоні з продажу майна - гідротехнічної споруди (дамби).

28 грудня 2016 року відбувся аукціон з продажу об`єкта нерухомого майна - гідротехнічної споруди (дамби) за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з протоколом № 1 аукціону з продажу майна комунальної власності Степанківської сільської ради переможцем визнано ОСОБА_1 , який купив майно (лот) за ціною 32 498,83 грн. Такий протокол є підставою для укладення між Степанківською сільською радою як продавцем і ОСОБА_1 як переможцем аукціону і покупцем договору купівлі-продажу майна.

31 січня 2017 року між Степанківською сільською радою і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу гідротехнічної споруди (дамби), який посвідчено приватним нотаріусом Мурованокуриловецького районного нотаріального округу Вінницької області Долею Т. І. та зареєстровано в реєстрі за № 39.

На підставі договору від 13 березня 2018 року до договору купівлі-продажу гідротехнічної споруди (дамби), посвідченого 31 січня 2017 року за реєстровим номером 39, було внесено зміни.

Згідно з умовами договору купівлі-продажу гідротехнічної споруди ОСОБА_1 набув у власність гідротехнічну споруду (дамбу), що розташована на АДРЕСА_1 на земельній ділянці комунальної власності, площею 3,5773 га, кадастровий номер 0522887800:02:001:0002, та складається із залізобетонного моста-загати «1», площею 110 кв. м, кам`яної опори моста «2» - 11,6 м/п, підпірної стіни-опори «3» - 27,6 м/п, підпірної стіни-опори «4» - 28,7 м/п, дороги з кам`яним покриттям «5», площею 570 кв. м, земленасипної дамби «6», площею 2 863,1 кв. м.

Рішенням 14-ї сесії 7-го скликання Степанківської сільської ради від 29 червня 2017 року № 196 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки водного фонду, орієнтованою площею 3,5773 га, в тому числі під водою та гідротехнічною спорудою - 3,5773 га, для рибогосподарських потреб, з метою надання ділянки в оренду.

На підставі цього рішення ОСОБА_1 08 серпня 2017 року уклав з Державним підприємством «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» договір № 5883, за умовами якого виконавець мав виготовити на замовлення ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду, право оренди на яку планується для продажу на земельних торгах, на території Степанківської сільської ради.

Як пояснив представник відповідача в судовому засіданні, під час виготовлення проекту відведення земельної ділянки було встановлено, що вона знаходиться на території декількох територіальних громад, що зробило неможливим подальше отримання земельної ділянки 0522887800:02:001:0002 в користування і проект відведення виготовлений не був.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області» Степанківська сільська рада Мурованокуриловецького району увійшла до складу Мурованокуриловецької територіальної громади з адміністративним центром в смт Муровані Курилівці.

Відповідно до пункту 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України закінчення повноважень сільських рад, їхніх виконавчих органів, а також реорганізація сільських рад, їхніх виконавчих органів як юридичних осіб у зв`язку із змінами в адміністративно-територіальному устрої України здійснюються з урахуванням таких положень, зокрема у день набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною територіальною громадою, територія якої затверджена Кабінетом Міністрів України (далі - сформована територіальна громада), припиняються повноваження сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів, обраних територіальними громадами, територія яких включена до території сформованої територіальної громади (далі - розформовані територіальні громади). Таким чином, з дня набуття повноважень Мурованокуриловецькою селищною радою Вінницького району, фактично повноваження Степанківської сільської ради як представника територіальної громади припинено. При цьому, відповідно до підпункту 4 пункту 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов`язків розформованої територіальної громади.

З огляду на вказане Мурованокуриловецька селищна рада Могилів-Подільського району Вінницької області є правонаступником прав та обов`язків колишньої Степанківської сільської ради.

Листом від 07 листопада 2023 року № 02-13/4437 Мурованокуриловецька селищна рада рекомендувала ОСОБА_1 звернутися до неї задля оформлення договору оренди на земельну ділянку, на якій розташована належна йому гідроспоруда. Рішенням 48-ї сесії 8-го скликання Мурованокуриловецької селищної ради від 24 листопада 2023 року № 278 ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 0,3000 га, з призначенням для будівництва та експлуатації гідротехнічних споруд, із земель комунальної власності, які не надані у власність та користування, яка розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 0522887800:02:001:0002.

08 грудня 2023 року ОСОБА_1 уклав з Державним підприємством «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» договір № 2493 на виконання землевпорядних робіт.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі статтями 263-265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Зазначеним вимогам оскаржувана постанова відповідає не повною мірою.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (стаття 13 Конституції України).

Усі води (водні об`єкти) на території України є національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту. Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об`єктами (преамбула до ВК України).

Статтею 1 ВК України (тут і далі - у редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на спірний об`єкт) визначено, що водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал (крім каналу на зрошувальних і осушувальних системах), а також водоносний горизонт).

Відповідно до частин другої і третьої статті 2 ВК України водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими актами законодавства. Земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу, територій та об`єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України, що виникають під час користування водними об`єктами, регулюються відповідним законодавством України.

Води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування (стаття 6 ВК України).

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Згідно з частинами першою та другою статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Статтею 79 ЗК України визначено земельну ділянку як об`єкт права власності. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб (частини перша і друга статті 79 ЗК України).

Право користування земельною ділянкою, на якій розташований водний об`єкт, має певні особливості, оскільки воно нерозривно пов`язане із користуванням цим водним об`єктом. Надання у користування земельної ділянки водного фонду, що знаходиться під водним об`єктом, здійснюється як надання земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом.

Відповідно до частини першої статті 51 ВК України у користування на умовах оренди, зокрема, для рибогосподарських потреб можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Водні об`єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України. Право оренди земельної ділянки під водним об`єктом поширюється на такий водний об`єкт (частина третя статті 51 ВК України).

Отже, нормативне регулювання земельних, водних, природоохоронних відносин тісно пов`язане. Водні об`єкти та гідротехнічні споруди, пов`язані між собою, складають водогосподарські системи. Водні об`єкти перебувають у тісному фізичному і правовому взаємозв`язку із землями водного фонду, оскільки існування та належне функціонування водних об`єктів неможливе без земель, на яких вони розташовані.

Відповідно до статті 186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом статей 186, 190, 316 ЦК України, право власності особи виникає на окрему, самостійну річ. Отже, розглядаючи відповідні спори, суди мають враховувати, що приналежність головної речі не може бути окремим об`єктом права власності, а лише слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом (постанова Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 910/8903/16).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про аквакультуру» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми (гідротехнічні споруди) - об`єкти нерухомого майна (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірноосушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.

Отже, як втпливає зі змісту визначення, наведеного у статті 1 Закону України «Про аквакультуру», гідротехнічні споруди є інженерними спорудами, розташованими на водних об`єктах, призначені для управління водними ресурсами, а також для запобігання шкідливій дії вод.

Відповідно до Державних будівельних норм В.2.4-3:2010 «Гідротехнічні споруди. Основні положення», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 11 січня 2010 року № 1 та від 29 липня 2010 року № 287, гідротехнічні споруди - споруди, що підпадають під вплив водного середовища, призначені для використання і охорони водних ресурсів, а також для захисту від шкідливого впливу вод.

Наказ Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 19 грудня 1995 року № 252 «Про затвердження Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів» містить таке визначення: гідротехнічні споруди являють собою споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тонелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Згідно з наказами Міністерства транспорту України від 20 листопада 2003 року № 906 та від 29 березня 2004 року № 251 гідротехнічна споруда - це споруда для використання водних ресурсів, а також для боротьби зі шкідливим впливом вод.

Таким чином, гідротехнічні споруди - це узагальнююча назва інженерних споруд, які розташовані на водних об`єктах, призначені для управління водними ресурсами, а також для запобігання шкідливій дії вод. Комплекс пов`язаних між собою водних об`єктів та гідротехнічних споруд, призначених для управління водними ресурсами, утворюють водогосподарські системи.

З огляду на конструктивні та функціональні характеристики гідротехнічної споруди, яка складається із земляної греблі і водоспуску, вона виконує функцію інженерного елемента, який забезпечує належне використання водного об`єкта та земель водного фонду.

Характерною ознакою земляної греблі є те, що вона не може бути відокремлена від земельної ділянки, не втративши свого функціонального призначення, що свідчить про її похідний (залежний) характер щодо земельної ділянки водного фонду.

Земельна ділянка водного фонду і земляна гребля, утворена шляхом насипу ґрунту, становлять єдиний об`єкт, щодо якого неможливо визначити межу між природним ландшафтом та штучно сформованим насипом.

Поза межами земельної ділянки водного фонду така споруда самостійного призначення не має. Її функціонування обумовлене розташуванням на конкретно визначеній земельній ділянці, що дає змогу здійснювати управління водними ресурсами, їх використання чи запобігати шкідливій дії вод у конкретній місцевості.

Така земляна гребля створена лише для обслуговування водного об`єкта та функціонує тільки на конкретно визначеній земельній ділянці водного фонду у взаємозв`язку з нею.

Статтею 59 ЗК України передбачено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до пункту «ґ» частини четвертої 4 статті 83, пункту «д» частини четвертої статті 84 ЗК України передача земель водного фонду у приватну власність заборонена, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Такі випадки передбачені частиною другою статті 59 ЗК України, згідно з якою можлива безоплатна передача у власність лише замкнених природних водойм загальною площею до 3 га.

Таким чином, передача земель водного фонду у приватну власність неможлива, крім безоплатного передання у власність лише замкнених природних водойм загальною площею до 3 га.

Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок водного фонду, які не є замкненими природними водоймами загальною площею до 3 га, неодноразово зазначала, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ці ділянки належать до земель водного фонду, а отже, набуття приватної власності на них є неможливим. Якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і перехід володіння, засвідчений державною реєстрацією права власності, є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду, яка не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3 га, не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15- ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункти 70, 71), від 12 червня 2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункти 80, 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункти 96, 97), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункти 45, 46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 51, 52) та інші).

Таким чином, на земельну ділянку водного фонду (за винятком випадків, визначених у статті 59 ЗК України) за жодних умов не може виникнути право приватної власності. Державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта - державу або територіальну громаду.

У цій справі суди встановили, що на підставі договору купівлі-продажу гідротехнічної споруди ОСОБА_1 набув у власність гідротехнічну споруду (дамбу), що розташована на АДРЕСА_1 на земельній ділянці комунальної власності площею 3,5773 га з кадастровим номером 0522887800:02:001:0002 та складається із залізобетонного моста-загати «1» площею 110 кв. м, кам`яної опори моста «2» - 11,6 м/п, підпірної стіни-опори «3» - 27,6 м/п, підпірної стіни-опори «4» - 28,7 м/п, дороги з кам`яним покриттям «5» площею 570 кв. м, земленасипної дамби «6» площею 2 863,1 кв. м.

У справі, що розглядається, утворена земляною греблею водойма не належить до замкнених природних водойм, а тому не є винятком, встановленим частиною другою статті 59 ЗК України.

У свою чергу, стаття 59 ЗК України стосується не земляної греблі, що забезпечує функціонування водного об`єкта, а самого водного об`єкта як природного комплексу. Земляна гребля не є самостійним об`єктом цивільного обороту, а її правовий режим є похідним від правового режиму земельної ділянки водного фонду, на якій вона розташована. Ситуація, за якої у власність переходить лише гребля без земельної ділянки, на якій вона розташована, не є можливою.

Земляна гребля є складовою частиною земельної ділянки водного фонду, а набуття приватної власності на земельну ділянку водного фонду є неможливим. Тому й набуття права приватної власності на земляну греблю також є неможливим та за жодних умов воно не може виникнути у нового набувача.

З огляду на це ні наявність державної реєстрації права власності за новим набувачем, ні фізичне привласнення ним земляної греблі не призводять до заволодіння нею.

Отже, земляна гребля, яка за своєю правовою природою є складовою частиною земельної ділянки водного фонду, не може розглядатися як самостійний об`єкт права власності, який може правомірно вибути з державної або комунальної власності у приватну власність, у тому числі внаслідок приватизації.

Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна» регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим. Приватизація державного або комунального майна - платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями (стаття 1 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»). Оскільки земляна гребля не є майном, окремою річчю, а є складовою частиною земельної ділянки водного фонду, Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна» не поширюється на спірні правовідносини.

Передача земляної греблі, яка є складовою частиною земельної ділянки водного фонду, у приватну власність, у тому числі шляхом приватизації, суперечить правовому режиму земель водного фонду та водних об`єктів, які не можуть перебувати в приватній власності та не підлягають приватизації.

З огляду на зазначене помилковими є посилання апеляційного суду на те, що згідно з частиною другою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизації не підлягають саме гідротехнічні захисні споруди, а тому спірне нерухоме майно не входить до переліку, щодо якого встановлена заборона на відчуження, адже ця обставина не змінює правового статусу гідроспоруди як речі, приналежної до головної, а тому не має вирішального значення для вирішення заявленого у цій справі спору.

Згідно з частиною третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 липня 2026 року у справі № 915/268/24 (провадження № 12-49гс25) зробила, зокрема, такі висновки.

Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у відповідній редакції) не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.

Крім того, відповідно до підпункту 2 пункту 29 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06 червня 2018 року № 484) до Державного реєстру прав вносяться такі відомості про об`єкт речових прав: про об`єкт будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, закінчений будівництвом об`єкт: ідентифікатор об`єкта в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва (для об`єктів речових прав, яким присвоєно відповідний ідентифікатор); тип об`єкта (будівля, споруда, квартира, гаражний бокс, машиномісце тощо); загальна та житлова (за наявності) площа приміщень об`єкта (для об`єкта будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості - площа відповідно до проєктної документації на будівництво); відсоток готовності (для об`єкта будівництва); адреса об`єкта нерухомого майна (для закінчених будівництвом об`єктів, а також для об`єктів будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості, яким присвоєно адресу).

Правовий режим об`єкта нерухомості визначається на підставі документів про виконання будівельних робіт та введення в експлуатацію, технічного паспорта, паспорта водного об`єкта, виходячи із конструктивних характеристик об`єкта, можливості окремої технічної та юридичної індивідуалізації, зв`язку із земельною ділянкою та іншими об`єктами.

Отже, об`єктом державної реєстрації є речові права на нерухоме майно, яке має ознаки самостійного об`єкта цивільних прав. Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження окремо на споруди, що є складовою частиною речі.

Згідно з частиною четвертою статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації речові права окремо на земляну греблю, яка не є самостійним об`єктом нерухомого майна, а є складовою частиною земельної ділянки водного фонду.

Право власності окремо на земляну греблю не може бути зареєстроване взагалі, оскільки земляна гребля не є окремим об`єктом права власності, а є складовою частиною земельної ділянки водного фонду. Державна реєстрація у Державному реєстрі речових прав окремо на земляну греблю, яка є складовою частиною речі, суперечить нормам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Отже, державна реєстрація спірного об`єкта була здійснена всупереч закону.

Внаслідок внесення до Державного реєстру запису про право власності на земляну греблю (гідротехнічну споруду), яка є складовою частиною земельної ділянки водного фонду, власник цієї земельної ділянки позбавляється можливості реалізовувати належні йому правомочності власника щодо користування та розпорядження усією земельною ділянкою водного фонду.

Таким чином, порушення прав територіальної громади як власника земельної ділянки водного фонду полягають у чиненні їй перешкод у користуванні та розпорядженні цією земельною ділянкою і обумовлені наявністю в Державному реєстрі запису про право власності на її складову частину - земляну греблю (гідротехнічну споруду).

З огляду на помилковість висновків апеляційного суду про те, що спірне нерухоме майно не входило до переліку, щодо якого встановлена заборона на відчуження, а також з метою врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15 липня 2026 року у справі № 915/268/24 (провадження № 12-49гс25), щодо ефективного способу захисту у спірних правовідносинах оскаржувана постанова підлягає скасуванню на підставі статті 411 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд не ухвалює судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду