ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 598/4/22

Описова частина

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом через її ухилення від обов`язку щодо утримання спадкодавця ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ОСОБА_2 самоусунулася від виконання обов`язку щодо утримання своєї непрацездатної сестри ОСОБА_4 , яка потребувала матеріальної допомоги та стороннього догляду, маючи можливість надавати таку допомогу та доглядати за нею, у період із січня 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_1, до дня її смерті, тобто понад 10 років.

Посилаючись на викладене, просила її позовні вимоги задовольнити.

У травні 2022 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , у якому просила визнати за нею право власності на частку спадкового майна, розташованого на АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку з господарськими будівлями, земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1000 га, кадастровий номер 6122410100:02:004:0161, та земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,1127 га, кадастровий номер 6122410100:02:004:0162, після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На обґрунтування вимог посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її сестра ОСОБА_3 , яка сім`ї та дітей не мала, заповітного розпорядження стосовно свого майна вона не залишила.

Відповідно до статті 1262 ЦК України ОСОБА_2 вона є спадкоємцем другої черги за законом, тому 30 травня 2022 року звернулась до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на спадщину за законом на частину спадкового майна, однак її було відмовлено у видачі свідоцтва, оскільки відсутні оригінали правовстановлюючих документів на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 .

Посилаючись на наведене, просила її позов задовольнити.

Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 16 травня 2025 року відмовлено у задоволені первісного позову ОСОБА_1 .

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 , у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого на АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 , у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1000 га, кадастровий номер 6122410100:02:004:0161, що розташована на АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 , у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , право власності на 1/2 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1127, кадастровий номер 6122410100:02:004:0162, що розташована на АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не довела сукупності обставин, передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, за яких особа може бути усунена від права на спадкування за законом, зокрема не довела факт того, що спадкодавець ОСОБА_3 потребувала допомоги саме від ОСОБА_2 , а остання, у свою чергу, умисно ухилялася від надання такої допомоги своїй сестрі, усвідомлюючи свій обов`язок щодо утримання спадкодавця, мала можливість надавати таку допомогу, але не вчиняла необхідних дій, а також винної поведінки останньої (зокрема, відмови від надання допомоги сестрі).

Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив із наявності підстав для визнання судом за ОСОБА_2 права власності на частку в праві власності на житловий будинок та відповідні земельні ділянки в порядку спадкування після смерті її сестри ОСОБА_3 .

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 16 травня 2025 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим і не вбачав підстав для його скасування.

26 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісний позов у повному обсязі та відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 201/16327/16-ц, від 06 грудня 2021 року у справі № 640/10507/18, від 21 березня 2018 року у справі №337/6000/15, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16, від 23 липня 2024 року у справі № 702/379/23, від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15, від 04 березня 2019 року у справі №321/1573/17, від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц, від 02 лютого 2022 року у справі № 706/445/20, від 31 травня 2022 року у справі № 323/288/21, від 16 березня 2023 року у справі № 185/6281/21, від 26 червня 2023 року у справі № 466/6613/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні позовів.

Заявник зазначає, що ОСОБА_2 не проживала зі спадкодавцем ОСОБА_3 , не була зареєстрована за місцем її проживання, тому пред`явлений до ОСОБА_1 зустрічний позов про визнання права власності на 1/2 спадщини є таким, як пред`явлений до неналежного відповідача. Належним відповідачем у даному випадку є Збаразька міська рада, на території якої знаходиться спадщина.

Суди не врахували заключення МСЕК від 06 травня 2006 року, яким ОСОБА_3 була визнана особою з інвалідністю І групи та потребувала стороннього догляду.

Суди не звернули увагу на те, що вона довела, що ОСОБА_2 ухилялась від надання допомоги спадкодавцеві ОСОБА_3 через її похилий вік, тяжку хворобу та каліцтво, та, у зв`язку з цим, перебувала у безпорадному стані.

Вказує, що ОСОБА_2 , безпідставно вважаючи себе спадкоємцем спадщини після смерті сестри ОСОБА_3 , 21 грудня 2018 року звернулася із заявою до приватного нотаріуса Збаразького районного нотаріального округу про прийняття спадщини, вказавши, що крім неї інших спадкоємців за законом немає. Від нотаріуса отримала відмову у прийнятті спадщини. Ця постанова нотаріуса про відмову не оскаржувалася, а тому у суду не було правових підстав для задоволення її позовних вимог.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Гудима Л.Р. подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Збаразького районного суду Тернопільської області цивільну справу № 598/4/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом через ухилення від обов`язку щодо утримання спадкодавця та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частку спадкового майна.

Матеріали справи № 598/4/22 надійшли до Верховного Суду.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Збаражі Збаразького (тепер Тернопільського) району Тернопільської області померла ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на спадкове майно, до якого входить житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами; земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1000 га, кадастровий номер 6122410100:02:004:0161; земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1127 га, кадастровий номер 6122410100:02:004:0162, розташовані на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 є рідною сестрою ОСОБА_5 та тіткою ОСОБА_6 .

Згідно з повідомленням приватного нотаріуса Тернопільського районного нотаріального округу Тернопільської області Джули О. М. від 21 лютого 2022 року після смерті ОСОБА_3 відкрито спадкову справу від 21 грудня 2018 року № 261/2018. Спадкоємцями є сестра померлої ОСОБА_2 та племінниця ОСОБА_1 . Свідоцтва про право на спадщину не видавались. Інформація щодо заведених спадкових справ та виданих на їх підставі свідоцтв про право на спадщину відсутня.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК від 15 березня 2007 року серії ТЕР № 124050, посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 була особою з інвалідністю першої групи з дитинства та потребувала стороннього догляду.

За змістом наданої інформації Збаразької районного державної адміністрації від 31 липня 2019 року ОСОБА_3 перебувала на обліку як одержувачка державної допомоги інвалідам з дитинства з 27 березня 2017 року до 30 листопада 2018 року. Також на обліку як одержувачка компенсації по догляду за інвалідом І групи ОСОБА_3 , відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 832 «Про затвердження Порядку призначення та виплати компенсації непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за інвалідом І групи, а також за престарілим, який досяг 80-річного віку», перебувала ОСОБА_7 з 31 грудня 2008 року до 20 листопада 2018 року та ОСОБА_8 - з 21листопада 2018 року до 30 листопада 2018 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження оскаржуваних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 201/16327/16-ц, від 06 грудня 2021 року у справі № 640/10507/18, від 21 березня 2018 року у справі №337/6000/15, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16, від 23 липня 2024 року у справі № 702/379/23, від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15, від 04 березня 2019 року у справі №321/1573/17, від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц, від 02 лютого 2022 року у справі № 706/445/20, від 31 травня 2022 року у справі № 323/288/21, від 16 березня 2023 року у справі № 185/6281/21, від 26 червня 2023 року у справі № 466/6613/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Частинами першою та другою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (частина перша статті 1262 ЦК України).

Частиною третьою статті 1266 ЦК України встановлено, що племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини (спадкування за правом представлення).

Щодо вимог первісного позову ОСОБА_1 .

Відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Верховний Суд у постанові від 29 січня 2026 року у справі № 523/5419/24З зробив висновок, що правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

У постанові Верховного Суду від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17-ц наголошено, що для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Спадкоємець може бути усунений від права на спадщину лише при одночасному існуванні цих обставин і доведеності їх сукупності (див. постанову Верховного Суду у справі № 337/6000/15-ц від 21 березня 2018 року).

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини (див. постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 29 червня 2021 року у справі № 750/9209/20-ц).

Позбавлення особи права на спадкування - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача (див. постанови Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 289/1965/16-ц, від 29 грудня 2025 року у справі № 195/2005/23, від 29 січня 2026 року у справі № 523/5419/24, від 10 лютого 2026 року у справі № 462/5597/23).Так, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, суди встановили, що ОСОБА_1 не надала доказів того, що ОСОБА_3 перебувала у безпорадному стані через похилий вік, хворобу або каліцтво. Доказами по справі підтверджено, що спадкодавець була матеріально забезпеченою, обробляла город та самостійно готувала на кухні, отримувала доходи від підприємницької діяльності, отримувала орендну плату за належну їй земельну ділянку.

Встановивши, що позивач не надала переконливих доказів умисного ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги спадкодавцю чи його бездіяльності, спрямованої на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю та доказів потреби спадкодавця в допомозі саме цієї особи, що входить до сукупності обставин, передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 .

Верховний Суд погоджується з висновком судів, які правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є необґрунтованими.

Щодо вимог зустрічного позову ОСОБА_2 .

Тлумачення статті 1223 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під правом на спадкування розуміється право на набуття спадщини. За загальним правилом, пріоритет надається спадкуванню за заповітом (якщо спадкодавець заповів всю спадщину, немає підстав для нікчемності заповіту чи рішення суду про визнання його недійсним, спадкоємці, визначені як такі в заповіті, прийняли спадщину, відсутня відмова від її прийняття спадкоємцями за заповітом), адже перевагу має остання воля спадкодавця, виражена ним у заповіті.

На вказаному наголошено у постановах Верховного Суду: від 27 травня 2020 року у справі № 383/18/19 (провадження № 61-18441св19), від 11 вересня 2024 року у справі № 642/4502/17 (провадження № 61-14982св23).

У статті 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності тощо).

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Отже, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року по справі № 227/3750/19, від 11 травня 2022 року у справі № 450/3258/17, від 28 квітня 2022 року у справі № 352/494/16-ц.

У цій справі суди встановили, що постановою від 19 лютого 2021 року приватний нотаріус Збаразького районного нотаріального округу Джула О. М. відмовила ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , оскільки спадкоємцем не доведено факт приналежності майна спадкодавцю (відсутність правовстановлюючих документів).

Оскільки існують об`єктивні перешкоди для оформлення ОСОБА_2 своїх спадкових прав у нотаріальному порядку, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення вимог про визнання за нею права власності на належне за життя ОСОБА_3 майно в порядку спадкування.

Посилання в касаційній скарзі на неврахування судом відповідних доказів, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки вони були предметом дослідження судами із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Апеляційний суд надав оцінку доводам заявника щодо належного відповідача за зустрічним позовом. Зокрема, суд правильно зазначив, що ОСОБА_1 після смерті рідної тітки ОСОБА_3 реалізувала право, передбачене частиною третьою статті 1269 ЦК України, тому є належним відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 .

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Із урахуванням того, що інші аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судами надана належна оцінка, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі доводи, які не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400,401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду