ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 317/1440/24

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Сколибог О. Ю., третя особа - ОСОБА_3 , про визнання незаконною та скасування постанови та акту приватного виконавця.

Позов мотивований тим, що:

в провадженні приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Сколибог О. С. перебуває зведене виконавче провадження про стягнення з позивача ОСОБА_1 (боржник у виконавчому провадженні) на користь відповідача ОСОБА_2 (стягувач) грошових коштів за рядом виконавчих листів;

03 лютого 2020 року відповідачем Сколибог О. С. передано у власність відповідачу ОСОБА_2 , як стягувачу у виконавчому провадженні, наступне майно: баню літ. Г площею 36,9 квю м, погріб літ. ПГ площею 25,2 кв. м, альтанку площею 9 кв. м, плавальний басейн площею 20 кв. м та мангал стаціонарний площею 4,5 кв.м. Майно передане в рахунок погашення боргу за виконавчими листами за ціною третіх електронних торгів на загальну суму 494 491,20 грн;

прийняті приватним виконавцем Сколибог О. С. акт та постанова, яким стягувачу ОСОБА_2 було передане майно, є незаконними;

позивачу на праві власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності позивача зареєстроване 27 листопада 2007 року. Згідно зі свідоцтвом про право власності та наявного опису об`єкта, вказаний будинок має загальну площу 278,3 кв. м. та складається з: житлового будинку літ. А-2, гаражу Б, навісу В, бані 1, навісу Д, погребу ПГ, воріт 1, паркану 2, хвіртки 3, воріт 4, паркану 5, замощення І, замощення ІІ. Відповідно до технічного паспорту на зазначений будинок садибного типу, до його складу також входять альтанка, плавальний басейн, стаціонарний мангал, баня та погріб, тобто те майно, яке було виділено приватним виконавцем в окремі об`єкти та передане стягувачу в рахунок погашення боргу. Зазначений будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,15 га, яка також належить позивачу на праві власності та разом з зазначеним будинком і всіма розташованими на ній будівлями становить єдиний об`єкт нерухомості - домоволодіння. При цьому будинок, у розумінні статті 186 ЦК України є головною річчю, а всі інші будівлі, що розташовані на зазначеній земельній ділянці та разом з будинком становлять єдине ціле - приналежністю до головної речі;

приватний виконавець Сколибог О. С. не мав законних підстав для виділення окремих будівель та споруд, які відносяться до домоволодіння позивача, в окремі об`єкти права власності та порушив норми діючого законодавства України. Крім того, в будинку АДРЕСА_1 зареєстровані неповнолітні діти, що обумовлює необхідність отримання приватним виконавцем відповідного висновку органу опіки та піклування для відчуження майна.

Враховуючи викладене позивач просив визнати незаконними та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Сколибог О. С. від 03 лютого 2020 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 (ЗВД № НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_3) про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргута акт приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Сколибог О. С. від 03 лютого 2020року у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 (ЗВД № НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_3) про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, згідно яких стягувачу ОСОБА_2 передане наступне майно: баня літ. Г - площею 36,9 кв. м, погріб літ. ПГ - площею 25,2 кв. м, альтанка - площею 9 кв. м, плавальний басейн - площею 20 кв. м та мангал стаціонарний - площею 4,5 кв. м.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 27 березня 2024 року, яка залишена без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 08 травня 2024 року, відмовлено у відкритті провадження у зв`язку з тим, що ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства в позовному провадженні.

Постановою Верховного Суду від 07 серпня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволенити частково. Ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 27 березня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 08 травня 2024 року скасовано, справу передано до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Суд касаційної інстанції виходив з того, що суди залишили поза увагою, що предметом позову були вимоги про оспорення акту та постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, ці вимоги є спором про право цивільне, пов`язані, зокрема, з належністю майна особі, незалежно від того, хто оспорює такі акти та постанови (боржник чи інша заінтересована особа). Тому до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред`явлення позову.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 03 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконними і скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Сколибог О.С. від 03 лютого 2020 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 (ЗВД № НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_3) про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та акт приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Сколибог О. С. від 03 лютого 2020 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 (ЗВД № НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_3) про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, згідно яких стягувачу ОСОБА_2 передане наступне майно: баню літ. Г площею 36,9 мкв. м, погріб літ. ПГ площею 25,2 кв. м, альтанку площею 9 кв. м, плавальний басейн площею 20 кв. м та мангал стаціонарний площею 4,5 кв. м.

Рішення суду мотивоване тим, що з доказів, що були досліджені в суді першої інстанції, вбачається, що будинок АДРЕСА_1 разом з земельною ділянкою, на якій він розташований, та з господарсько-побутовими будівлями, тощо є садибою. Відповідно - сам будинок є житловим будинком садибного типу;

Отже, передані приватним виконавцем стягувачу в рахунок погашення боргу баня, погріб, альтанка, плавальний басейн та мангал є допоміжними (господарськими) будівлями та призначені для обслуговування іншої (головної) речі, якою є будинок садибного типу і становлять з ним (та з земельною ділянкою) одне ціле - садибу.

Діючим законодавством України встановлено неможливість реєстрації права власності на споруди, які є приналежністю до головної речі (стаття 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень).

Вказане свідчить про відсутність можливості будь-якого, не передбаченого договором або законом, відчуження приналежності до головної речі окремо від самої речі. В даному випадку приватний виконавець Сколибог О. С., здійснюючи відчуження бані, погребу, альтанки, плавального басейну та мангалу стаціонарного, як приналежностей до головної речі (житлового будинку садибного типу), не діяв на підставі договору або закону. З огляду на викладене, оскаржувані постанова та акт державного виконавця є незаконними та підлягають скасуванню.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 03 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_6 задоволено. Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 03 квітня 2025 року у цій справі скасовано. Ухвалено у цій справі нове судове рішення у вигляді постанови. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов передчасногопомилкового висновку, що «передані приватним виконавцем стягувачу в рахунок погашення боргу баня, погріб, альтанка, плавальний басейн та мангал є допоміжними (господарськими) будівлями та призначені для обслуговування іншої (головної) речі, якою є будинок садибного типу АДРЕСА_1 і становлять з ним (та з земельною ділянкою) одне ціле - садибу».

Суд першої інстанції залишив поза увагою частину першу статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», яка зобов`язує приватного виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Реалізуючи належне боржнику майно, приватний виконавець діяв у порядку та спосіб визначений Законом України «Про виконавче провадження», оскільки, відсутній вплив на цільове призначення житлового будинку садибного типу боржника після реалізації майна.

Санвузол у будинку (приміщення № 14,15, 4) має те саме цільове призначення, що і баня, а саме є об`єктом санітарно-гігієнічного призначення. Будинок обладнаний коморою (приміщення 5), що має те саме призначення що і погріб, - зберігання речей. Кухня їдальня (приміщення 7) має те саме цільове призначення що і альтанка - а саме є зоною для відпочинку та приймання їжі.

Крім того, згідно з технічним паспортом житлового будинку на кухні встановлена плита, що має те саме цільове призначення що і стаціонарний мангал - приготування їжі.

Отже, альтанка, плавальний басейн, погріб, мангал стаціонарний та баня дублюють цільове призначення приміщень, що знаходять у будинку, та їх виокремлення не призводить до неможливості використання житлового будинку садибного типу за призначенням, також вони можуть існувати самостійно, та бути використані за цільовим призначенням.

Також відсутні у діях приватного викогавцяпорушення прав неповнолітніх дітей, оскільки діти ОСОБА_1 - ОСОБА_3 і ОСОБА_7 , зареєстровані та проживають у житловому будинку садибного типу літ. А-2 площею 278,3 кв. м,який на реалізацію не передавався.Реалізовані об`єкти нерухомого майна не є жилими приміщеннями.

Приватним виконавцем не було порушено права власності боржника, а вчинені приватним виконавцем вищезазначені дії спрямовані на виконання судового рішення, що є його обов`язком в силу вимог закону.

Передача майна боржника на користь стягувача не впливає на можливість використання житлового будинку боржником у відповідності до його цільового призначення.

Постанова та акт приватного виконавця від 03 лютого 2020 року лише підтверджують факт передачі майна стягувачу та є складовою частиною процесу виконання судового рішення. Передача майна боржника стягувачу внаслідок примусового виконання рішення суду здійснюється приватним виконавцем, і саме акт, складений ним, є документом, що підтверджує цю передачу, проте, самі по собі ці документи приватного виконавця не є правовстановлюючими документами стягувача на майно боржника.

04 жовтня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4 , у якій просив скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 03 вересня 2025 рокута залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції є незаконною та необгрунтованою, ухвалена з грубим порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, без врахування правових висновків Верховного Суду.

Враховуючи норми статей 186, 380, 381 ЦК, господарсько-побутові будівлі (сарай, гараж, санвузол і йод.), наземні і підземні комунікації (водопостачання, очисні споруди тощо), що розташовані з житловим будинком на одній земельній ділянці і призначені для забезпечення власника необхідними засобами благоустрою, вважаються приналежністю головної речі і не є самостійними нерухомими речами, у зв`язку з чим право власності на такі будівлі та споруди як на окремі об`єкти визнаватися не може. З огляду на викладені вище положення законодавства, за своїми ознаками альтанка, плавальний басейн, баня, погріб є нерухомим майном, але вони вважаються при належною річчю, а відтак є складовою будинку та не можуть бути відокремлені без їх пошкодження або істотного знецінення.

Суд апеляційної інстанції безпідставно вважав, що приналежність може слідувати окремо від головної речі, зокрема, при примусовому виконанні рішення суду на підставі статті 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Відсутній висновок Верховного Суду з питань застосування норм права, які містяться в статтях 18, 48, 61 Закону України «Про виконавче провадження» одночасно з застосуванням норм права, які містяться у стаття 186, 190, 316 ЦК України у подібних правовідносинах, а саме відсутній висновок Верховного Суду з приводу можливості в рамках процедури примусового виконання рішення суду передачі на реалізацію майна, передачі майна стягувану (за ціною третього електронного аукціону), відчуження майна у разі, якщо таке майно є приналежністю головної речі, якщо відсутній вплив приналежності на цільове призначення головної речі.

Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі № 317/1440/24 та витребувано справу з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , яке подано представником ОСОБА_4 , про зупинення дії постанови Запорізького апеляційного суду від 03 вересня 2025 року.

У листопаді 2025 року матеріали справи № 317/1440/24 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року по справі № 753/15442/15-ц, від 05 червня 2024 року по справі № 125/1227/22, від 28 березня 2018 року по справі № 910/5965/14 та відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Опис об`єкта загальною площею 278,3 м2, що наведений у свідоцтві: житловий будинок А-2; гараж Б; навіс В; баня Г; навіс Д; погріб ПГ; ворота 1; паркан 2; хвіртки 3; ворота 4; паркан 5; замощення І; замощення ІІ.

Земельна ділянка площею 0,15 га, на якій розташований вказаний будинок, належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 996224 від 20 листопада 2007 року.

Згідно зі схематичним планом об`єкта та експлікації до нього у технічному паспорті від 14 серпня 2023 року загальна площа домоволодіння становить 1500 кв. м, а забудована - 332 кв. м. До забудованої площі входять, зокрема, об`єкти, передані стягувачу в рахунок погашення боргу: баня літ. Г, погріб літ. ПГ (в експлікації зазначено «погріб з шийкою»), альтанка (в експлікації зазначена літ. З), плавальний басейн (в експлікації пронумерований № 7) та мангал стаціонарний (в експлікації зазначений як «Барбекю» та пронумерований № 6).

З експлікації приміщень у вказаному технічному паспорті вбачається, що загальна площа житлового приміщення (2 поверхи) складає 278,3 кв. м.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна - житлового будинку літ. А-2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 873832823221) будинок має загальну площу 278,3 кв. м.

Листом приватного виконавця Сколибога О. С. вих. № 434 від 27 січня 2020 року щодо вирішення питання про залишення за собою нереалізованого майна; заява стягувача ОСОБА_2 про надання згоди на прийняття нереалізованого майна за ціною третіх електронних торгів в рахунок погашення боргу.

Згідно з відповіддю з ГУ ДПС у Запорізькій області № 51219/08-01-24-03-11 від 28 листопада 2024 року, ОСОБА_1 сплачує податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виходячи з площі 278,3 кв. м. Об`єкт розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Актом про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 03 лютого 2020 року та постановою про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 03 лютого 2020 року приватний виконавець Сколибог О. С. передав у власність стягувачу у зведеному виконавчому провадженні (№ за АСВП: НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_3) ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу належне боржнику ОСОБА_3 майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . До складу переданого майна входить: баня літ. Г площею 36,9 кв. м, погріб літ. ПГ площею 25,2 кв. м, альтанка площею 9 кв. м, плавальний басейн площею 20 кв. м та мангал стаціонарний площею 4,5 кв. м.

Між оспорюваним актом та постановою є невідповідності: в акті зазначено вулицю, де розташоване майно, що передається, як « ОСОБА_8 », а в постанові - «Степна». Крім того, Баня літ. Г взагалі не входить до переліку переданого стягувачу в рахунок погашення боргу майна за оскаржуваною постановою, хоча і зазначена в акті.

Постановою нотаріуса Карташової Т. М. про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 23/02-31 від 12 січня 2024 року, якою ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, оскільки вказане майно не зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Витягом про зареєстрованих у будинку осіб від 23 травня 2023 року підтверджено факт реєстрації в будинку АДРЕСА_1 двох неповнолітніх осіб: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно до оглянутих копій свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 02 березня 2009 року та серії НОМЕР_2 від 10 серпня 2022 неповнолітні ОСОБА_9 та ОСОБА_7 є дітьми позивача ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_3 .

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Статтею 393 ЦК України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Тобто, для скасування вищезазначених протоколу та акта необхідно встановити їх незаконність, а зокрема незаконність дій державного виконавця, пов`язаних із прийняттям таких актів, які порушують права позивача(див. постановуВерховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2026 року у справі № 344/14152/22 (провадження № 61-12631св25)).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частин першої, п`ятої - восьмої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Не реалізоване на електронних торгах нерухоме майно виставляється на повторні електронні торги за ціною, що становить 85 відсотків, а рухоме майно - 75 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону. У разі повторної нереалізації майна нерухоме майно виставляється на треті електронні торги за ціною, що становить 70 відсотків, а рухоме майно - 50 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону. У разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. У разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. За відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання.У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.

В разі залишення стягувачем за собою нереалізованого майна оформлення та підписання договору купівлі-продажу майна як окремого документа законодавством не передбачено. Натомість такий договір укладається шляхом звернення виконавця до стягувача з пропозицією вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна з одночасним припиненням права вимоги стягувача до боржника в межах вартості нереалізованого майна (оферта) та виявлення стягувачем волі залишити за собою це майно (акцепт). Виконання договору з боку покупця (стягувача) полягає у внесенні на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різниці між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на користь стягувача, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. На підтвердження виконання договору з боку покупця виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Подальші дії покупця (стягувача) та виконавця спрямовані на передання нерухомого майна у володіння покупця. З цією метою виконавець складає акт та видає або надсилає його покупцю, покупець отримує свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо вони не відбулися (стаття 72 Закону України «Про нотаріат»), звертається до державного реєстратора з метою державної реєстрації права власності за покупцем(див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2026 року у справі № 344/14152/22 (провадження № 61-12631св25)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23) зазначено, що «вимоги про оспорення акту та постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу є спором про право цивільне, пов`язані, зокрема, з належністю майна особі, незалежно від того, хто оспорює такі акти та постанови (боржник чи інша заінтересована особа)».

Садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 381 ЦК України).

Звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. Разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику. У разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно (частини перша - четверта статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Касаційний суд зауважує, що:

по своїй суті садиба є майновим комплексом, який складається з житлового будинку та земельної ділянки. Жодна з цих речей не є частиною чи приналежністю іншої й разом вони не утворюють складної речі. Елементи садиби є складовими частинами або власне будинку (господарсько-побутові будівлі, наземні та підземні комунікації), або земельної ділянки (багаторічні насадження);

на рівні статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) законодавець передбачив, що разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику. Це правило поширюється й на ті випадки за яких виконавець звертає стягнення на садибу. Парламентом не передбачено на підставі постанови про передачу майна стягувачу «виокремлення» зі складу садиби окремих її елементів (зокрема, господарсько-побутових будівель).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 посилався на те, що прийняті приватним виконавцем акт та постанова, яким стягувачу було передане майно, є незаконними, оскільки альтанка, плавальний басейн, стаціонарний мангал, баня та погріб, які було виділено в окремі об`єкти та передано стягувачу в рахунок погашення боргу, не є окремими об`єктами нерухомості, а є приналежністю до головної речі;

задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що передані приватним виконавцем стягувачу в рахунок погашення боргу баня, погріб, альтанка, плавальний басейн та мангал є допоміжними (господарськими) будівлями та призначені для обслуговування іншої (головної) речі, якою є будинок садибного типу і становлять з ним (та з земельною ділянкою) одне ціле - садибу. Чинним законодавством України встановлено неможливість реєстрації права власності на споруди, які є приналежністю до головної речі. Вказане свідчить про відсутність можливості будь-якого, не передбаченого договором або законом, відчуження приналежності до головної речі окремо від самої речі;

скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що приватний виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Реалізуючи належне боржнику майно, приватний виконавець діяв у порядок та спосіб визначений законом, оскільки відсутній вплив на цільове призначення житлового будинку садибного типу боржника після реалізації майна: альтанка, плавальний басейн, погріб, мангал стаціонарний та баня дублюють цільове призначення приміщень, що знаходять у будинку, та їх відокремлення не призводить до неможливості використання житлового будинку садибного типу за призначенням, також вони можуть існувати самостійно, та бути використані за цільовим призначенням. Також відсутні у діяхприватного викогавця порушення прав неповнолітніх дітей, оскільки діти ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , і ОСОБА_7 , зареєстровані та проживають у житловому будинку садибного типу літ. А-2 площею

278,3 кв. м, який на реалізацію не передавався.Реалізовані об`єкти нерухомого майна не є жилими приміщеннями, отже права дітей не порушуються;

при розгляді справи встановлено, щобудинок АДРЕСА_1 і земельна ділянка, на якій він розташований, з господарсько-побутовими спорудами тощо є садибою;

згідно до схематичного плану об`єкта та експлікації до нього загальна площа домоволодіння становить 1500 кв. м, а забудована - 332 кв. м. До забудованої площі входять, зокрема, об`єкти, передані стягувачу в рахунок погашення боргу: баня літ. Г, погріб літ. ПГ (в експлікації зазначено «погріб з шийкою»), альтанка (в експлікації зазначена літ. З), плавальний басейн (в експлікації пронумерований № 7) та мангал стаціонарний (в експлікації зазначений як «Барбекю» та пронумерований № 6);

скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що альтанка, плавальний басейн, погріб, мангал стаціонарний та баня дублюють цільове призначення приміщень, що знаходять у будинку, та їх відокремлення не призводить до неможливості використання житлового будинку садибного типу за призначенням, також вони можуть існувати самостійно, та бути використані за цільовим призначенням;

апеляційний суд не врахував, що на рівні статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) законодавець передбачив, що разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику. Це правило поширюється й на ті випадки за яких виконавець звертає стягнення на садибу. Парламентом не передбачено на підставі постанови про передачу майна стягувачу «виокремлення» зі складу садиби окремих її елементів (зокрема, господарсько-побутових будівель);

передані приватним виконавцем стягувачу в рахунок погашення заборгованості баня, погріб, альтанка, плавальний басейн та мангал є елементами садиби, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 ;

отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, однак частково помилився у мотивувальній частині рішення.

Тому, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати, рішення суду першої інстанції змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 2422,50 грн. З урахуванням задоволення касаційної скарги, судовий збір за подання касаційної скарги підлягає стягненню з ОСОБА_2 у розмірі 2422,50 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПКУкраїни, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду