ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 182/1464/25

13 березня 2025 року ТОВ «Укрдебт Плюс» звернулось до суду з позовом до відповідачів про солідарне стягнення інфляційних витрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання з загальному розмірі 924 477,27 грн.

Разом з позовною заявою ТОВ «Укрдебт Плюс» подало заяву про забезпечення позову, в якій просило накласти арешт: на житловий будинок з надвірними будівлями загальною площею 58,7 кв. м, житловою площею 37 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,0545 га, що розташована на АДРЕСА_1 ; нежитлове приміщення загальною площею 428,2 кв. м, яке розташоване на АДРЕСА_2 . Зазначені об`єкти нерухомого майна належать ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що, що предметом судового спору у справі є солідарне стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укрдебт Плюс» 924 477,27 грн. Необхідність звернення до суду у ТОВ «Укрдебт Плюс» виникла у зв`язку з тим, що відповідачі навмисно протягом тривалого часу не виконують рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2011 року по справі № 2-3216/11. Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити та унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів, за захистом яких воно звернулось до суду, оскільки при наявності значної заборгованості за кредитним договором існує велика ймовірність, що ОСОБА_1 може відчужити належне йому на праві власності майно до ухвалення судом рішення в справі третім особам, що призведе до неможливості у майбутньому відновлення порушеного права позивача.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2025 року заяву про забезпечення позову задоволено.

Забезпечено позов накладенням арешту на: житловий будинок з надвірними будівлями загальною площею 58,7 кв. м, житловою площею 37 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 723534412116; земельну ділянку, кадастровий номер 1211600000:03:097:0082, площею 0,0545 га за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 723539412116; нежитлове приміщення загальною площею 428,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2352950612116.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що представник позивача навів правові підстави для забезпечення позову, надав належні та допустимі докази щодо належності на праві приватної власності ОСОБА_1 згаданих об`єктів нерухомого майна, які перевірені судом та не викликають сумніву.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2025 року скасовано. У задоволенні заяви відмовлено.

Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового рішення. Заявник, звертаючись до суду першої інстанції, не навів правових підстав заявляти вимоги про забезпечення позову саме шляхом накладення арешту, не надав додаткові документи та інші докази, що підтверджують необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб. Арешт є найбільш обтяжливим заходом, який підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби, та полягає у проведенні опису, оголошенні заборони розпоряджатися, а в разі потреби, обмеженні права користування майном, що може суттєво обмежити власника у користуванні належним майном. Забезпечення позовних вимог шляхом накладення арешту щодо вказаних об`єктів нерухомого майна є недоцільним, необґрунтованим та неспівмірним заявленим позовним вимогам, та таким, що буде порушувати права власника у користуванні ним. Суд першої інстанції не врахував викладених обставин.

Аргументи учасників справи

14 січня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ТОВ «Укрдебт Плюс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду суперечить практиці Верховного Суду по справам про забезпечення позову з предметом спору про стягнення заборгованості. Позивачем обрано належний вид забезпечення, доведено ризики невиконання можливого рішення суду, надано підтверджуючі документи, та викладено у заяві необхідні елементи для забезпечення позову. Апеляційний суд порушив норми ЦПК України, які регулюють забезпечення позову, та помилково дійшов висновку, що забезпечення позову у даному випадку є недоцільним, необґрунтованим та неспівмірним заявленим позовним вимогам, та таким, що буде порушувати права власника у користуванні ним, а майно, на яке накладено арешт, підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби та полягає у проведенні опису, оголошенні заборони розпоряджатися, а в разі потреби, обмежені права користування майном, що може суттєво обмежити власника у користуванні належним майном.

У квітні 2026 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржену постанову - без змін.

Відзив мотивований тим, що позивач у своїй заяві лише формально вказує на існування ризиків ускладнення чи неможливість виконання рішення суду у випадку його ухвалення на користь останнього. Але заявником на момент подання заяви про забезпечення позовних вимог і на час подання відзиву не доведено вчинення відповідачем дій спрямованих на ухилення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації відповідачем), які б свідчили про можливе невиконання (утруднення виконання) судового рішення за наслідками розгляду спору. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів про можливе невиконання, утруднення виконання судового рішення за наслідками розгляду спору.

Про відсутність реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, свідчить той факт, що відповідач ОСОБА_1 після скасування арешту його нерухомого постановою Дніпровського апеляційного суду 17 грудня 2025 року протягом всього минулого часу не здійснив та не здійснює ніяких дій, спрямованих на реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Цей факт підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 березня 2026 року, відповідно до якої відповідач ОСОБА_1 не звертався з заявою про скасування арешту майна на підставі постанови Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2026 року та не здійснив реалізацію належного йому майна, маючи на це таку можливість після скасування арешту майна протягом трьох місяців. В подальшому він також не має наміру на реалізацію зазначеного нерухомого майна, виходячи з необґрунтованості заявлених позовних вимог та їх невідповідності правовим висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 23 листопада 2022 року в справі № 285/3536/20, відповідно до яких пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, а тому є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Крім того, ухвала суду першої інстанції від 13 травня 2025 року про забезпечення позову шляхом накладення арешту на усе нерухоме майно відповідача ОСОБА_1 , у тому числі на нежитлове приміщення, загальною площею 428,2 кв. м, яке розташоване по АДРЕСА_2 , істотно ускладнила його господарську діяльність. До банку з метою отримання кредиту звернулася третя особа - ОСОБА_6 , дружина відповідача ОСОБА_1 , посилаючись на те, що їй належить 1/2 частка зазначеного нежитлового приміщення як майно набуте подружжя під час шлюбу на спільні кошти згідно статті 60 СК України, вона є співвласником зазначеного нежитлового приміщення і не є відповідачем у справі, в межах якої був накладений арешт на їх нежитлове приміщення, та надала усі необхідні документи на підтвердження цього факту. Однак банк їй також відмовив у видачі кредитних коштів, посилаючись на той факт, що судом накладений арешт на усе нежитлове приміщення, таким чином і на її частку. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Позивач в касаційній скарзі як на підстави своїх вимог посилається на постанови Великої Палати від 26 серпня 2025 року у справі № 910/3279/25 та від 06 серпня 2025 року у справі № 759/22148/24, які ніяким чином не спростовують висновків Великої Палати Верховного Суду, які покладають на позивача обов`язок щодо належного обґрунтування необхідності накладення арешту на нерухоме майно відповідача з підтвердженням таких обставин належними й допустимими доказами, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування підтвердженого належними та допустимими доказами не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. За таких обставин ухвалу суду першої інстанції не можна визнати обґрунтованою, оскільки вона не відповідає вимогам процесуального закону, а підлягала скасуванню на підставі статті 376 ЦПК України з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі з доповненням доводи містять підстави, передбачені абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2026 року продовжено ОСОБА_1 строк для подання відзиву на касаційну скаргу ТОВ «Укрдебт Плюс».

Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У частині першій статті 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. … Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що:

«45. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

54. Та обставина, що можливе рішення суду про задоволення позову в цій справі не підлягає примусовому виконанню, а може бути виконано шляхом його пред`явлення до державного реєстратора, як уже зазначалося вище, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, яке є предметом оспорюваного договору, якщо невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права.

55. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що можливе подальше відчуження відповідачкою спірної квартири об`єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорюваний у цій справі правочин не буде підставою для наступної зміни власника квартири, а тому визнання його недійсним не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів.

57. Апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у cправі № 908/2382/21вказано, що «за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Отже накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам».

У справі, що переглядається:

задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що представник позивача навів правові підстави для забезпечення позову та надав докази щодо належності на праві приватної власності ОСОБА_1 згаданих об`єктів нерухомого майна, такий захід є співмірним заявленим позовним вимогам;

апеляційний суд зробив протилежний висновок та вважав, що арешт є найбільш обтяжливим заходом, який підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби та полягає у проведенні опису, оголошенні заборони розпоряджатися, а в разі потреби, обмеженні права користування майном, що може суттєво обмежити власника у користуванні належним майном;

апеляційний суд не врахував, що арешт на нерухоме майно є обтяженням речових прав, яка підлягає державній реєстрації (пункт 4 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), а згідно з пунктом 3 частини першої статті 10Закону державний, приватний виконавець - у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону є державним реєстратором. Отже, рішення про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно боржника, що підлягає державній реєстрації, виконується виконавцем шляхом здійснення заходів щодо внесення відомостей про арешт такого майна до відповідного реєстру (реєстрів) у встановленому законодавством порядку, лише встановлює обмеження щодо права розпорядження ним шляхом відчуження, що не передбачає обмеження власника у праві володіння та користування майном. Такий захід є тимчасовим, спрямованим на збереження майна до вирішення спору по суті та забезпечення реального виконання можливого судового рішення. Без вжиття заходів забезпечення позову відповідач має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно;

колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що забезпечення позовних вимог шляхом накладення арешту щодо вказаних об`єктів нерухомого майна є неспівмірним заявленим позовним вимогам, оскільки такі доводи відповідач не обґрунтував, доказами не підтвердив;

касаційний суд не приймає доводи відповідача щодо необґрунтованості позовних вимог ТОВ «Укрдебт Плюс», оскільки між сторонами дійсно виник спір, а при вирішенні питання забезпечення позовусуд не вирішує спір по суті.

За таких обставин апеляційний суд зробив помилковий висновок, що арешт на нерухоме майно є найбільш обтяжливим заходом забезпечення позову і його застосування призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача.

Оскільки апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції і залишає в силі ухвалу суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду