ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 201/14046/23

1. У листопаді 2023 року представник 8-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області) звернувся до суду із позовом в якому просив:

- зобов`язати ОСОБА_1 усунути позивачу перешкоди у користуванні земельною ділянкою в частині 23 кв. м, шляхом звільнення земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради скасувати реєстрацію права власності на гараж № НОМЕР_1 , який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

2. В обґрунтування позову позивач посилався на те, що рішенням від 16 липня 1998 року № 1302 Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради надав земельну ділянку у АДРЕСА_1 площею 4 373 кв. м у постійне користування 8-му загону державної пожежної охорони УДПО УМВС України у Дніпропетровській області для обслуговування спеціальної воєнізованої пожежної частини № НОМЕР_1 за її фактичним розміщенням за рахунок земель оборони.

3. На підставі цього, зазначеній установі був виданий державний акт серії ДП Д69 від 14 серпня 1998 року на право постійного користування земельною ділянкою.

4. Правонаступником 8-го загону державної пожежної охорони УДПО УМВС України у Дніпропетровській області є позивач, який на теперішній час розташований на цій земельній ділянці.

5. Відповідно до технічного паспорта від 28 листопада 2022 року 1 ДПРЧ 8 ДПРЗ розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

6. Виконавчий комітет Жовтневої районної ради рішенням від 15 грудня 2000 року № 787 затвердив розміщення двох додаткових гаражів на території самостійної воєнізованої пожежної частини № НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 та прийняв в експлуатацію побудований громадянином ОСОБА_2 гараж № НОМЕР_1 , оформив право власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на гараж № НОМЕР_1 від 30 жовтня 2001 року та вніс запис в реєстрову книгу Г-44 за реєстрованим

№ 2178-466.

7. Відповідно до договору купівлі-продажу гаражу від 02 листопада 2006 року на теперішній час власником гаража № НОМЕР_1 з оглядовою ямою, загальною площею

23 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 є відповідач ОСОБА_1 .

8. Копії рішення або інших документів, які б засвідчували право користування земельною ділянкою, на якій розташований приватний гараж № НОМЕР_1 за адресою:

АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 відсутні.

9. Вважає, що відповідач зайняв без належної правової підстави приміщення, яке належить позивачу за вказаною адресою, та являє собою частину цілісного майнового комплексу 1 ДПРЧ 8 ДПРЗ, який знаходиться на балансі та закріплений на праві оперативного управління за позивачем.

10. Виконавчий комітет Жовтневої районної ради м. Дніпропетровська не повинен був присвоювати адресу: АДРЕСА_2 , оскільки за цією адресою вже зареєстрований цілісний майновий комплекс, який належить позивачу, а при укладенні договору купівлі-продажу гаража, земельна ділянка, на якій він розташований, мала б бути виділена в натурі із присвоєнням окремого кадастрового номеру, чого зроблено не було.

11. У зв`язку з наведеним, земельна ділянка, яка належить позивачу на праві постійного користування, використовується ним не в повному обсязі в розмірі - 23 кв. м, у зв`язку із перебуванням на ній приватного майна відповідача, що не відповідає цільовому призначенню землі, яка надана за рахунок земель оборони для розміщення та здійснення постійної діяльності органів і підрозділів Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

12. Представник позивача також вказував, що відповідно розділу 2 пункту першого підпункту 2 Порядку організації внутрішньої, гарнізонної та караульної служб в органах та підрозділах Державної служби України з надзвичайних ситуацій, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 10 лютого 2022 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 травня 2022 року за № 534/37870, до внутрішньої служби належить здійснення пропускного режиму. Пропускний режим забезпечує виконання поставлених завдань, а також не допускає проникнення сторонніх осіб на територію. Безперешкодне пересування територією структурного підрозділу 1ДПРЧ 8 ДПРЗ сторонніх осіб являється не допустимим, що призводить до втручання у діяльність підрозділу.

13. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 01 липня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовив.

14. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська додатковим рішенням від 26 липня 2024 року стягнув з 8-го державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

15. Дніпровський апеляційний суд постановою від 24 грудня 2024 року апеляційну скаргу представника 8-го державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області залишив без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2024 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2024 року без змін.

16. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав що у задоволенні позову слід відмовити, адже споруджений на спірній земельній ділянці об`єкт нерухомості не є самочинним будівництвом з огляду на те, що він споруджений на земельній ділянці, що на час будівництва була відведена для цієї мети.

17. За встановлених обставин справи суди дійшли висновку про те, що відповідач набув право власності на спірний гараж № НОМЕР_1 правомірно, а держава офіційно визнала такий факт набуття його прав на нерухоме майно.

18. Водночас, заявляючи вимогу про усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою в частині 23 кв. м, шляхом звільнення земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , позивач фактично вимагає зносу зазначеного гаража, адже в інший спосіб звільнити земельну ділянку, на якій він розташований, фізично неможливо.

19. За таких обставин апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду та вважав, що він правильно відмовив у задоволенні позовних вимог, щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, адже доки не спростований факт правомірного набуття відповідачем права власності на спірний гараж, та не скасоване офіційне визнавання державою такого факту, заявлена позовна вимога є передчасною.

20. Вирішуючи питання про стягнення на користь ОСОБА_1 з позивача витрат на професійну правничу допомогу місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказував, що згідно матеріалів справи 17 січня 2024 року між адвокатом ОСОБА_1 та Ліфлянчиком С. І. був укладений договір про надання правничої допомоги № 17/01/2024. Згідно квитанції до платіжної інструкції від 17 січня 2024 року № 43767987 ОСОБА_1 сплатив за правову допомогу за договором № 17/01/2024 від 17 січня 2024 року 15 000 грн, а тому вважав, що відповідач довів і документально підтвердив витрати на правничу допомогу на суму 15 000 грн, що є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

21. Додатковою постановою від 28 січня 2025 року Дніпровський апеляційний суд заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Ліфлянчика С. І. про розподіл судових витрат на правничу допомогу задовольнив частково. Стягнув з позивача на його користь витрати на правову допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанцій у розмірі 1 500 грн.

22. Ухвалюючи додаткову постанову суд апеляційної інстанції вказував, що зазначені представником відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі

15 000 грн є завищеними.

23. Звернув увагу на те, що справа стосується усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зауважив, що правова позиція сторін, зокрема відповідача, була сталою та не зазнавала змін протягом розгляду справи, адвокат приймав участь у справі ще в суді першої інстанції, тобто був обізнаний у справі з усіма деталями, а тому складання та подання відзиву на апеляційну скаргу становлять собою дії, які не потребують об`єктивної та нагальної необхідності для адвоката вивчати додаткові джерела права та інші обставини, а тому підготовка та ведення цієї справи в суді апеляційної інстанції не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи з огляду на кваліфікаційний рівень представника.

24. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви представника відповідача - адвоката Ліфлянчика С. І. про стягнення з позивача понесених витрат пов`язаних з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

25. Врахувавши характер виконаної адвокатом роботи її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд вказував на необхідність зменшення їх розміру та стягнути з позивача на користь відповідача 1 500 грн за витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

26. У поданій у січні 2025 року до Верховного Суду касаційній скарзі представник 8-го державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області т.в.о начальника Петренко Г. просив рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 липня 2024 року, додаткове рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 липня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2024 року скасувати, а у справі ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

27. Наведені у касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

28. Представник заявника вважає, що позивач вимагає саме звільнення гаража, а не зносу, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель оборони та належить позивачу на праві постійного користування, позивач сам вирішить питання чи зносити, чи залишити цей гараж на цій земельній ділянці.

29. Майно відповідача є приватним і заважає здійсненню діяльності органів і підрозділів ДСНС. Правовстановлюючі документи, які б засвідчували право власності (користування) на земельну ділянку, на якій розташований спірний гараж, у відповідача ОСОБА_1 , або у особи, у якої він його придбав - ОСОБА_2 відсутні.

30. Зазначає, що ОСОБА_2 на той період був працівником Управління державної пожежної охорони і гараж йому був наданий, як працівнику, а не сторонній особі.

31. Представник позивача також не погоджується з додатковим рішенням на підставі того, що у судових дебатах представник відповідача заяви про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн не подавав, таку заяву він подав лише 25 липня 2024 року, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська було складене 01 липня 2024 року. В електронному кабінеті системи ЄСІТС це рішення з`явилося тільки 15 липня 2024 року, а отже пройшло більше 5 днів після ухвалення рішення судом. Виходячи з вищевикладеного вважає, що така заява повинна бути залишеною без розгляду, у зв`язку з тим, що подана вже після встановленого строку на її подання.

32. Також зауважує, що позивач є бюджетною установою, яка фінансується за рахунок коштів державного бюджету, а тому стягнення витрат за професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн призведе до безпідставних видатків бюджетних коштів.

33. У поданій у січні 2025 року до Верховного Суду касаційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Ліфлянчик С. І. просив додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2025 року скасувати, а у справі ухвалити нове судове рішення, яким заяву про ухвалення додаткового рішення задовольнити повністю.

34. Наведені у касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

35. Зауважує, що апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 листопада 2019 року у справі № 910/906/18, від 28 вересня 2023 року у справі № 686/31892/19, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що стосуються питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

36. Апеляційний суд не надав належної уваги тій обставині, що оформлення, подання відзиву, а також участь в судових засіданнях в Дніпровському апеляційному суді відповідач разом із представником - адвокатом Ліфлянчиком С. І. оцінили у

15 000 грн.

37. Розгляд справи відбувався в Дніпровському апеляційному суді у двох судових засіданнях. Кожне судове засідання зайняло в середньому по 2 години, що складались з підготовки до виступів, дороги в одну та іншу сторону, очікування в коридорі початку засідання, участі в самому засіданні з виступом. Також засіданням передували: консультації клієнта очно та телефоном, ознайомлення з матеріалами справи (година), складання, оформлення та подання відзиву на апеляційну скаргу - 4 години, протягом яких була визначена правова позиція, описана в документі, оформлений цей документ, відправлений поштою та поданий через електронний суд.

38. Представник заявника заначив, що виходячи з того, що вартість години його роботи становить 4 000 грн, розмір гонорару міг бути і більшим, але сторони узгодили у договорі -15 000 грн.

Узагальнені доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги

39. У поданому у лютому 2025 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Ліфлянчик С. І. у задоволенні касаційної скарги позивача просив відмовити, а оскаржені ним судові рішення залишити без змін.

40. Зауважив, що суди правильно встановили, що відповідач набув право власності на спірний гараж правомірно, а держава офіційно визнано такий факт набуття його прав на нерухоме майно. Відповідач повідомляв позивача про придбання гаража та пропонував вирішити питання щодо користування земельною ділянкою шляхом укладення договору, проте жодної відповіді на звернення не отримав.

41. Звертає увагу, що спірний гараж встановлений на території позивача, однак попередній власник та відповідач ОСОБА_1 весь час мали доступ до нього. Поданий позов фактично спрямований на позбавлення відповідача права власності на майно, яким він вільно та відкрито володіє протягом більш ніж 18 років.

42. У поданому у лютому 2025 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник 8-го державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області начальник Зозуля М. у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 просив відмовити, а оскаржену ним додаткову постанову залишити без змін.

43. Представник позивача погоджується із висновками апеляційного суду про те, що вартість послуг адвоката є завищеною та не відповідає принципу співмірності та розумності.

44. Вважає, що відзив на апеляційну скаргу та відзив на позовну заяву є аналогічними, тож часу на його написання пішло не багато.

45. Зазначає, що виходячи із конкретних обставин справи, адвокат вправі самостійно визначатися зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту. Водночас, вважається неприпустимим штучне збільшення обсягу наданих адвокатом послуг, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.

46. Верховний Суд ухвалами від 29 січня 2025 року та 03 лютого 2025 року відкрив провадження у цій справі та витребував справу із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

47. Справа № 201/14046/23 надійшла до Верховного Суду 15 квітня 2026 року.

48. Верховний Суд ухвалою від 29 червня 2026 року поновив касаційне провадження та призначив справу до розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

49. Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради рішенням від 16 липня 1998 року № 1302 земельну ділянку площею 4 373 кв. м, яка розташована у АДРЕСА_1 надав у постійне користування 8-му загону державної пожежної охорони УДПО УМВС України у Дніпропетровській області для обслуговування спеціальної воєнізованої пожежної частини № НОМЕР_1 за її фактичним розташуванням, за рахунок земель оборони, що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 14 серпня 1998 року.

50. Правонаступником 8-го загону державної пожежної охорони УДПО УМВС України у Дніпропетровській області є позивач, який на теперішній час розташований на цій земельній ділянці, що підтверджується технічним паспортом від 28 листопада 2022 року.

51. Рішенням Виконавчого комітету Жовтневої районної ради від 15 грудня

2000 року № 787 було затверджене розміщення 2-х додаткових гаражів на території самостійної воєнізованої пожежної частини № НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 та прийнято в експлуатацію побудований гараж № НОМЕР_1 і оформлене право власності на нього за ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на гараж № НОМЕР_1 від 30 жовтня 2001 року.

52. Підставою для ухвалення такого рішення був лист-замовлення Управління державної пожежної охорони у Дніпропетровські області від 01 листопада 2000 року № 25/4-59 та погодження СВПЧ01 Жовтневого району.

53. Відповідно до договору купівлі-продажу гаража від 02 листопада 2006 року на теперішній час власником гаража № НОМЕР_1 з оглядовою ямою, загальною площею

23 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 є відповідач ОСОБА_1 .

54. Право власності на гараж ОСОБА_1 набув на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 02 листопада 2006 року.

55. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

56. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

57. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

58. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

59. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

60. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

61. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

62. Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

63. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України).

64. Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

65. Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

66. Статтями 13, 41 Конституції України передбачено, що від імені Українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

67. У статті 12 ЗК України зазначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

68. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (пункт «б» частини першої статті 81 ЗК України).

69. Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

70. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

71. Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

72. Ці положення конкретизовано у частині першій статті 153 ЗК України, за якою власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

73. Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

74. Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

75. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

76. Згідно зі статтею 77 ЗК України землями оборони визнаються земельні ділянки, призначені для забезпечення діяльності Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Міністерства оборони України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, для розміщення військових частин, військових навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, що перебувають у сфері управління зазначених органів та/або входять до структури Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також для розміщення господарських товариств, у статутному капіталі яких 100 відсотків акцій (часток) належать державі та функції з управління корпоративними правами держави у статутних капіталах яких здійснюють зазначені органи, за винятком господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, набуті в результаті примусового відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану відповідно до Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

77. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

78. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

79. Подібні за змістом положення закріплено і в статті 70 ЗК України 1990 року.

80. Відповідно до статті 4 ЗК України (ЗК України 1990 року) у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб`єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

81. Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.

82. Не можуть передаватись у колективну та приватну власність в т.ч.: землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної систем, транспорту, зв`язку, оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств.

83. Землі оборони належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність (пункт «в» частини четвертої статті 84 ЗК України).

84. Згідно зі статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

85. Відповідно до статті 17 Конституції України саме на Збройні Сили України та інші військові формування покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності, забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України. Землі оборони забезпечують виконання функцій держави у сфері оборони та безпеки, а отже, додержання законодавства при використанні земель оборони має важливе значення для обороноздатності нашої держави.

86. Землі оборони характеризуються певними специфічними рисами та становлять самостійну категорію земельного фонду України і мають особливий правовий режим, а отже існують певні особливості їх використання. Вони можуть використовуватися лише за цільовим призначенням.

87. До земель державної власності за змістом статті 84 ЗК України належать землі оборони.

88. Відповідно до частини другої статті 77 ЗК України землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

89. Вказане свідчить, що законодавець виключив будь-яку можливість перебування земель оборони у приватній власності.

90. Право власності на землі оборони на законних підставах не може виникнути в інших суб`єктів, крім держави. Тому всі умови встановлення володіння, виду володіння тощо для захисту права на землі оборони значення не мають. Так, не має значення добросовісність набувача, оскільки він завжди буде незаконним і недобросовісним (законним володільцем є завжди власник). Правовий режим земель оборони, установлений законом, не може втрачатися внаслідок незаконних дій третіх осіб. Допоки зберігається правовий титул - зберігаються повноваження правової охорони та захисту права.

91. Володіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність всупереч положенням земельного законодавства є неможливим. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

92. Однак, враховуючи особливий статус земель оборони законодавець навіть не обмежив, а саме виключив будь-яку можливість виникнення права приватної власності на землі оборони. Особливість правового регулювання земель оборони вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже і нового володільця.

93. Враховуючи викладене, слід констатувати, що на земельній ділянці оборонного відомства в силу в закону не може виникнути право приватної власності на збудоване на ній нерухоме майно. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за відповідачем, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки оборони не приводять до заволодіння ним такою ділянкою.

94. Як зайняття земельної ділянки оборони, так і наявність державної реєстрації права власності на майно розташоване на цій земельній ділянці за відповідачем з порушенням норм ЗК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов. У такому разі позовна вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку має розглядатися як негаторний позов.

95. За положеннями частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

96. У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

97. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

98. Суди встановили та матеріалами справи доведено:

- Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради рішенням від 16 липня

1998 року № 1302 земельну ділянку площею 4 373 кв. м, яка розташована у АДРЕСА_1 надав у постійне користування 8-му загону державної пожежної охорони УДПО УМВС України у Дніпропетровській області для обслуговування спеціальної воєнізованої пожежної частини № НОМЕР_1 за її фактичним розташуванням, за рахунок земель оборони;

- на підставі зазначеного рішення 8-му загону державної пожежної охорони УДПО УМВС України у Дніпропетровській області був виданий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 14 серпня 1998 року, який був зареєстрований у Книзі державних актів на право постійного користування землею за № 000822;

- Виконавчий комітет Жовтневої районної ради міста Дніпропетровська, розглянувши лист-замовлення Управління державної пожежної охорони в Дніпропетровській області від 01 листопада 2000 року № 25/4-59 та погодження СВПЧ-І Жовтневого району, 15 грудня 2000 року ухвалив рішення № 787, яким вирішив затвердити розміщення 2-х додаткових гаражів на території самостійної воєнізованої пожежної охорони № НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 згідно з схемою; прийняв в експлуатацію побудовані гаражі громадянами, зокрема ОСОБА_2 - гараж № НОМЕР_1 і вирішив оформити за ним право власності;

- Виконавчий комітет Жовтневої районної ради м. Дніпропетровська 30 жовтня

2001 року видав ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на гараж № НОМЕР_1 , який розташований на АДРЕСА_1 .

99. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина друга статті 90 ЗК України).

100. Отже, колегія суддів зазначає, що поза увагою місцевого суду, з висновками якого передчасно погодився суд апеляційної інстанції, залишилась обставина, яку слід було з`ясувати, а саме, чи з моменту передачі вказаної земельної ділянки у користування 8-му загону державної пожежної охорони УДПО УМВС України у Дніпропетровській області змінювалося її цільове призначення.

101. Апеляційний суд не перевірив висновків місцевого суду стосовно того, чи збудований спірний гараж на земельній ділянці та чи була вона відведена саме для його будівництва, а також чи належить така земельна ділянка до категорії земель, правовий режим яких унеможливлює розміщення подібних об`єктів.

102. Таким чином, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до цього суду.

103. Верховний Суд додатково зауважує, що під час вирішення справи також слід дослідити та оцінити потребу дотримання балансу інтересів.

104. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

105. Верховний Суд зазначає, що встановлення добросовісності / недобросовісності дій відповідача, має важливе значення для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, і залежно від встановлених обставин правильного вирішення спору по суті.

106. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

107. Колегія суддів також звертає увагу, що добросовісний набувач не позбавлений права на захист своїх майнових інтересів, зокрема шляхом пред`явлення до продавця вимог про відшкодування збитків відповідно до статті 661 ЦК України, а розрахунки між власником і добросовісним набувачем у разі витребування майна здійснюються в порядку, визначеному статтею 390 ЦК України.

108. Проте апеляційний суд на вказані вимоги закону уваги не звернув, не встановив коло осіб, чиї права та обов`язки можуть бути порушені або змінені наслідками розгляду цього позову, та не вирішили питання про залучення продавця майна до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

109. Відповідно до частини першої статті 660 ЦК України, якщо третя особа на підставах, що виникли до продажу товару, пред`явить до покупця позов про вилучення товару, покупець повинен заявити клопотання про залучення продавця до участі у справі, а продавець повинен вступити у справу на боці покупця.

110. Згідно з частиною першою статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї з сторін.

111. Системний аналіз зазначених норм свідчить про те, що залучення продавця до участі у справі про вилучення майна у покупця є не лише процесуальним гарантом повного та всебічного з`ясування обставин справи (зокрема щодо добросовісності набуття, підстав вибуття майна з володіння первісного власника тощо), а й передумовою для належного вирішення питання про матеріально-правові наслідки вилучення майна, передбачені статтею 661 ЦК України.

112. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

113. Додаткове рішення апеляційного суду, ухвалене у порядку статті 270 ЦПК України, є невід`ємною частиною основного рішення у справі по суті спору та не може існувати окремо від нього. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу, а тому додаткова постанова Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2025 року також підлягає скасуванню.

114. У такому разі немає необхідності надавати оцінку доводам касаційної скарги ОСОБА_1 на оскаржувану додаткову постанову.

115. За таких обставин касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, оскаржені судові рішення, ухвалені апеляційним судом підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційних скарг

116. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

117. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

118. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід задовольнити частково, оскаржені рішення суду апеляційної інстанції - скасувати з направленням справи на новий розгляд до цього суду.

119. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, встановити всі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи з додержанням вимог ЦПК України, дати їм відповідну правову оцінку та вирішити спір відповідно до вимог закону.

Щодо судових витрат

120. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

121. Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду