ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 750/19061/23

У грудні 2023 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , у якому просив суд усунути перешкоди у здійсненні Чернігівською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,12 гa, кадастровий номер 7410100000:02:051:0067, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом:

- зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 7410100000:02:051:0067, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь держави в особі Чернігівської міської ради;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 7410100000:02:051:0067, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2386676574101);

- скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,12 га, кадастровий номер 7410100000:02:051:0067;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2386676574101;

- зобов`язати ОСОБА_1 привести земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 7410100000:02:051:0067, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у приданий для використання стан шляхом знесення самочинно збудованого садового будинку на АДРЕСА_1 .

Позовну заяву обґрунтовував тим, що пунктом 8 рішення Чернігівської міської ради від 29 серпня 2019 року № 44/VII-19 надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва у АДРЕСА_1 . Пунктом 9 рішення Чернігівської міської ради від 27 травня 2021 року № 8/VIII-13 ОСОБА_2 затверджено проєкт землеустрою та передано безоплатно у власність земельну ділянку на АДРЕСА_1 , площею 0,1200 га, кадастровий номер 7410100000:02:051:0067, для індивідуального садівництва. 16 червня 2021 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку, а 17 червня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,12 га, кадастровий номер 7410100000:02:051:006.

Зазначав про те, що передача ОСОБА_2 спірної земельної ділянки відбулася із недотриманням вимог чинного законодавства та порушує виключне право власності територіальної громади міста Чернігова на неї з огляду на те, що земельна ділянка, кадастровий номер 7410100000:02:051:0067, повністю знаходиться у межах 100-метрової прибережної захисної смуги річки Десна.

Також зазначав, що пункт 9 рішення Чернігівської міської ради від 27 травня 2021 року № 8/VIII-13 про затвердження проекту землеустрою та передачу ОСОБА_2 безоплатно у власність спірної земельної ділянки для індивідуального садівництва, суперечить вимогам статей 58, 60, 61, 83, 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статей 86, 88, 89 Водного кодексу України (далі - ВК України).

Наголошував, що враховуючи порушення вимог законодавства при розпорядженні та використанні земель водного фонду, які також є землями обмеженої оборотоздатності, спірна земельна ділянка має бути повернута на користь Чернігівської міської ради як законного розпорядника земель вказаної категорії.

Уважав, що для забезпечення державі в особі Чернігівської міської ради можливості реальної та безперешкодної реалізації прав власника спірної земельної ділянки необхідно скасувати державну реєстрацію права власності відповідачки на цю ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки державна реєстрація земельної ділянки здійснена незаконно з порушенням порядку зміни цільового призначення земельної ділянки.

Водночас із договором купівлі-продажу спірної земельної ділянки між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу розташованого на ній садового будинку, право власності на який за ОСОБА_2 також було зареєстровано незаконно, оскільки технічний паспорт б/н від 04 травня 2018 року, виготовлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Експертна компанія «ІТЕО» (далі - ТОВ «Експертна компанія «ІТЕО») за замовленням ОСОБА_2 , є документом, який посвідчує недостовірні факти про рік побудови садового будинку, його конфігурацію та використані матеріали будівництва, що підтверджується результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи в кримінальному провадженні № 42021270000000073.

Стверджував, що реєстрація за ОСОБА_2 права власності на садовий будинок на АДРЕСА_1 вчинена щодо неіснуючого об`єкта нерухомості, а обставина зазначення хибних відомостей про рік побудови (фактично 2011 рік), взагалі виключає можливість проведення державної реєстрації речових прав на вказаний садовий будинок у порядку пункту 42 постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 25 грудня 2015 року № 1127, як на об`єкт, що закінчений будівництвом до 05 серпня 1992 року (на підставі лише технічного паспорта та документа про присвоєння поштової адреси).

Оскільки визнання недійсним або скасування документів, на підставі яких у цьому випадку зареєстроване право власності на об`єкти нерухомості, не передбачено законом та є неефективним способом захисту порушеного права, прокурор уважав, що скасуванню підлягає державна реєстрація речових прав на нерухоме майно із одночасним їх припиненням.

Зазначав, що самостійною підставою для припинення права власності на спірний будинок є встановлений факт самочинного будівництва ОСОБА_2 садового будинку на земельній ділянці комунальної власності. На момент здійснення ОСОБА_2 забудови земельної ділянки в м. Чернігові у період з 2011 року до травня 2018 року за адресою: АДРЕСА_1 , останній права власності чи користування на земельну ділянку не мав, дозвільні документи щодо початку будівництва та введення будинку в експлуатацію не отримував та за їх одержанням (реєстрацією) не звертався. У свою чергу, набуте відповідачкою право власності на об`єкт нерухомого майна підлягає припиненню, оскільки таке право виникло у неї на підставі договору купівлі-продажу об`єкту самочинного будівництва, щодо якого продавець майна в силу положень статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) права власності не набував.

Обставини набуття відповідачкою у власність майна: земельної ділянки водного фонду з розташованим на ній об`єктом самочинного будівництва, свідчать про наявність ознак недобросовісного набуття таких прав, оскільки остання, вчиняючи правочин щодо нерухомого майна, мала пересвідчитись та не могла не знати, що фактично придбає відмінний від указаного в договорі об`єкт нерухомого майна, який розташований на спірній земельній ділянці. За твердженням прокурора, відповідачка не є добросовісним набувачем садового будинку, а порушення права власності відповідача на такий об`єкт нерухомості не порушує принципи статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на мирне володіння майном, оскільки положення цієї Конвенції, не застосовуються до недобросовісного набувача.

Наголошував, що Чернігівська міська рада, як власник спірної земельної ділянки, володіючи інформацією про незаконність вибуття вказаної ділянки з комунальної власності та її самочинну забудову, не вжила та не вживає належних та дієвих заходів на поновлення прав територіальної громади, маючи реальну можливість вжити такі заходи, а тому заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою (протокольною) Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 червня 2025 року третю особу ОСОБА_2 виключено зі складу учасників справи у зв`язку з його смертю.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 листопада 2025 року позов заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради задоволено частково. Усунуто перешкоди у здійсненні Чернігівською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,12 гa, кадастровий номер 7410100000:02:051:0067, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом її повернення на користь держави в особі Чернігівської міської ради. Зобов`язано ОСОБА_1 з метою повернення земельної ділянки площею 0,12 гa, кадастровий номер 7410100000:02:051:0067, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у придатному для використання стані на користь держави в особі Чернігівської міської ради знести садовий будинок АДРЕСА_2 . У задоволенні решти позовних вимог заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що:

- факт знаходження спірної земельної ділянки у межах 100-метрової прибережної захисної смуги р. Десна підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема, висновком експерта від 16 жовтня року № 468/24-24, виготовленим за результатами проведення в цій цивільній справі експертом Чернігівського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз судової земельно-технічної експертизи,

- оскільки спірна земельна ділянка повністю знаходиться в межах 100-метрової прибережної захисної смуги річки Десна, у зв`язку з чим вона відповідно до вимог ЗК України та ВК України належить до земель водного фонду, наявні правові підстави для усунення перешкод Чернігівській міській раді у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом повернення її на користь держави в особі Чернігівської міської ради та зобов`язання відповідача привести земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно збудованого садового будинку;

- вимоги про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за відповідачем на спірну земельну ділянку та садовий будинок, а також скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації вказаної земельної ділянки не є належними вимогами та ефективним способом захисту, а тому не підлягають задоволенню.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради задоволено. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 листопада 2025 року змінено шляхом викладення мотивувальної частини рішення щодо вирішення позовних вимог заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та про зобов`язання ОСОБА_1 привести земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 7410100000:02:051:0067, у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно збудованого садового будинку в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Ухвалюючи вказану постанову, апеляційний суд виходив із того, що спірна земельна ділянка повністю розташована в межах 100-метрової прибережної захисної смуги р. Десна, а тому належить до земель водного фонду, які не могли бути передані у приватну власність для індивідуального садівництва. Відсутність окремого проєкту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки її нормативні розміри визначені безпосередньо законом. Тому передача спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , а надалі її відчуження ОСОБА_1 , не створили законних підстав для набуття приватного права власності на неї, у зв`язку з чим належним та ефективним способом захисту порушеного права є повернення земельної ділянки державі в особі Чернігівської міської ради.

Також апеляційний суд виходив із того, що спірний садовий будинок є самочинним будівництвом, оскільки його зведено без документів, які дають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття об`єкта в експлуатацію, на земельній ділянці, яка не була законно відведена для цієї мети та цільове призначення якої виключає можливість будівництва на ній садового будинку. Державна реєстрація права власності на такий об`єкт сама по собі не змінює його правового режиму та не легітимізує самочинне будівництво. За таких обставин інший законний спосіб приведення спірних правовідносин у правове поле, крім знесення самочинно збудованого об`єкта, відсутній.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що у разі задоволення вимоги про знесення самочинно збудованого об`єкта, право власності на який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав, суд має надати в мотивувальній частині свого судового рішення належну оцінку законності такої державної реєстрації. Встановивши, що державна реєстрація права власності на спірний садовий будинок здійснена без передбачених законом підстав, апеляційний суд визнав необхідним відповідно змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, оскільки саме судове рішення про знесення об`єкта вирішує його подальшу юридичну долю.

У травні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лисенко В. А., через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 листопада 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити у цій справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, висловлених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2022 року у справі № 487/10132/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 10 грудня 2025 року у справі № 344/12305/18, від 12 листопада 2025 року у справі № 483/1336/13-ц, від 04 березня 2026 року у справі № 922/264/24, від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21, від 18 вересня 2024 року у справі № 914/1785/22 та у постановах Верховного Суду від 18 лютого 2026 року у справі № 373/174/17, від 18 грудня 2024 року у справі № 906/1320/23 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 376 ЦК України у взаємозв`язку зі статтями 388, 390, 391 ЦК України у редакції Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ, коли особа не є забудовником земельної ділянки, а є добросовісним набувачем зареєстрованого нерухомого майна, щодо якого суд поклав обов`язок знесення без вирішення питання компенсації (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, заявниця посилається на порушення судами норм процесуального права, що виразилось у неповноті досліджених доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не врахували, що Чернігівська міська рада та її виконавчі органи вчинили юридично значущі дії, які стали передумовою набуття попереднім власником, а надалі - скаржницею, права на спірні земельну ділянку та садовий будинок, у зв`язку з чим не перевірили виключність представництва прокурором інтересів держави, правову позицію міської ради, належний процесуальний статус учасників справи та ефективність обраного способу захисту;

- не звернули увагу на те, що при визначенні правового режиму спірної земельної ділянки необхідно було врахувати містобудівну документацію, фактичні умови забудови, проект землеустрою та висновки уповноважених органів, зокрема висновок Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради, позитивний висновок Держгеокадастру, Генеральний план розвитку міста Чернігова та топографічні матеріали, які свідчать про віднесення відповідної території до житлової садибної забудови та її фактичне присадибне використання;

- не надали належної оцінки тому, що заявниця не здійснювала будівництво спірного садового будинку, набула право власності на нього за нотаріально посвідченим відплатим договором купівлі-продажу, а право власності попереднього власника було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав, у зв`язку з чим не встановив її обізнаності про можливу незаконність будівництва, її добросовісності;

- не врахували, що знесення спірного садового будинку є крайнім та незворотним заходом втручання у право власності, а тому його застосування щодо добросовісного набувача потребувало оцінки пропорційності такого втручання, та можливості застосування менш обтяжливих способів захисту;

- не застосували належним чином положення статей 388, 390, 391 ЦК України у редакції Закону України № 4292-ІХ від 12 березня 2025 року, з огляду на те, що спірне майно вибуло у приватну власність унаслідок послідовних рішень органу місцевого самоврядування та подальшого нотаріального відчуження, а тому спір не міг бути вирішений лише як негаторний без оцінки добросовісності набувача та компенсаційних гарантій;

- не врахували, що добросовісність набувача не може бути спростована лише загальним посиланням на близькість земельної ділянки до річки або на те, що набувач «міг знати» про можливий водоохоронний статус території, без встановлення конкретних зовнішніх, явних та видимих ознак, які на момент набуття майна давали б підстави знати про неможливість набуття права власності;

- проігнорували, що позбавлення заявниці земельної ділянки та садового будинку, а також покладення на неї обов`язку знести будинок без будь-якої компенсації покладає на неї наслідки можливих помилок органів державної влади та місцевого самоврядування, що не відповідає принципу належного урядування та вимогам пропорційності втручання у право власності;

- не надали належної оцінки всім доводам і аргументам заявниці тощо.

Крім того, у касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лисенко В. А., виклала клопотання про зупинення виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 листопада 2025 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.

У серпні 2026 року Чернігівська обласна прокуратура в особі представника Волківського І. Ю. через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лисенко В. А., в якому зазначила про необґрунтованість та безпідставність доводів такої касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Також у серпні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лисенко В. А., через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду письмові пояснення, у яких по суті навела додаткові аргументи щодо наявності підстав для задоволення її касаційної скарги.

У вересні 2026 року Чернігівська обласна прокуратура в особі представника Волківського І. Ю. через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду заяву, в якій виклала заперечення на письмові пояснення ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лисенко В. А.

Верховний Суд вважає, що такі пояснення ОСОБА_1 розглядати неповноважний.

Відповідно до частини другої статті 174 ЦПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Згідно з частиною п`ятою статті 174 ЦПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Оскільки ОСОБА_1 у зазначених поясненнях поза межами строку на касаційне оскарження, зокрема, навела додаткові аргументи щодо наявності підстав для задоволення її касаційної скарги та не просила у суду дозволу подати такі пояснення, Верховий Суд залишає вказані пояснення без розгляду.

Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, провадження № 14-680цс19 (пункти 51-52), від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18, провадження № 12-86гс20 (пункти 25-33) та Верховний Суд у постанові від 26 червня 2025 року у справі № 204/8858/23 (провадження № 61-9211св24).

Межі касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лисенко В. А., не містить доводів щодо оскарження рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 листопада 2025 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської радипро скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за відповідачем на спірну земельну ділянку та садовий будинок, а також скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації вказаної земельної ділянки, то оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в цій частині Верховним Судом не переглядається.

Отже, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 листопада 2025 року та постанова Чернігівського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року переглядаються Верховним Судом лише в частині задоволення позовних вимог заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради про зобов`язання привести спірну земельну ділянку у приданий для використання стан, шляхом знесення самочинно збудованого садового будинку, та повернення спірної земельної ділянки.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 06 травня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лисенко В. А., на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 листопада 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.↗; судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А.↗, Луспеник Д. Д.↗

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лисенко В. А., залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків, а саме подання доказів доплати судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2026 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Лисенко В. А., на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 листопада 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Деснянського районного суду м. Чернігова матеріали справи № 750/19061/23; зупинено виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 листопада 2025 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року до закінчення їх перегляду у касаційному порядку; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У червні 2026 року матеріали справи № 750/19061/23 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2026 року справу № 750/19061/23 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 04 травня 2018 року ТОВ «Експерта компанія «ІТЕО» на замовлення ОСОБА_2 виготовило технічний паспорт на садовий будинок АДРЕСА_2 , відповідно до якого: рік побудови будинку - 1991, фундамент - бетон, стіни - цегла, покриття - шифер, перекриття - дерево, підлога - дошки, будинок обладнаний електрикою, висота будівлі - 3 м, площа основи - 10 м, об`єм - 30 куб. м, загальна площа будинку - 8,1 кв. м, площа кімнати - 5,4 кв. м, площа коридору - 2,7 кв. м.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_2 від 15 травня 2018 року рішенням Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 17 травня 2018 року № 233 «Про присвоєння та зміну поштових адрес об`єктам нерухомого майна» садовому будинку, загальною площею 8,1 кв. м, ОСОБА_2 присвоєно поштову адресу - АДРЕСА_1 .

За інформацією Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від 13 липня 2021 року № 16842-21, наданої на запит Чернігівської обласної прокуратури, пункт 1.11 рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 17 травня 2018 року № 233 в частині присвоєння поштової адреси садовому будинку, загальною площею 8,1 кв. м, ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 , було прийнято на підставі технічного паспорта на садовий будинок, виконаний ТОВ «Експертна компанія «ІТЕО», оскільки для проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, побудоване до 05 серпня 1992 року, документом, який свідчить про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, є технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна.

05 серпня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Чернігівської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , для індивідуального садівництва.

Згідно з пунктом 8 рішення Чернігівської міської ради «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) громадянам - учасникам АТО, учасникам бойових дій, ветеранам війни та членам сімей загиблих учасників АТО для індивідуального дачного будівництва, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального садівництва, будівництва індивідуальних гаражів та городництва» від 29 серпня 2019 року № 44/VII-19 ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо земельної ділянки на АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,1200 га, для індивідуального садівництва.

У 2020 році фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 виготовлено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1200 га за рахунок земель комунальної власності ОСОБА_2 для індивідуального садівництва за адресою: АДРЕСА_1 , в адміністративних межах Чернігівської міської ради Чернігівської області.

Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради висновком від 21 квітня 2021 року № 01-11/201 погодило проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1200 га для індивідуального садівництва на АДРЕСА_1 . У висновку вказано, що згідно з Генеральним планом розвитку м. Чернігова, затвердженим рішенням міської ради від 25 грудня 2003 року (10 сесія 4 (24) скликання), зазначена територія відноситься до території житлової садибної забудови.

Рішенням Чернігівської міської ради від 27 травня 2021 року № 8/VIII-13 ОСОБА_2 затверджено проєкт відведення та передано безоплатно у власність земельну ділянку на АДРЕСА_1 , площею 0,1200 га, кадастровий номер 7410100000:02:051:0067, для індивідуального садівництва (пункт 9 рішення).

17 червня 2021 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Реусом Р. В., зареєстрований в реєстрі за № 3310, відповідно до якого покупець прийняла у власність земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1200 га, з яких: 0,0010 га - малоповерхова забудова, 0,1190 - рілля, кадастровий номер земельної ділянки - 7410100000:02:051:0067, і зобов`язується сплатити за неї обговорену грошову суму. Земельна ділянка вільна від забудов, самочинне будівництво не ведеться.

Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки не зареєстровані, згідно з витягом № HB-9900690072021 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданим 17 березня 2021 року. Цільове призначення земельної ділянки - для індивідуального садівництва (підпункти 1.3., 1.4. договору).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 07 грудня 2021 року № 288890360 - 14 червня 2021 року на підставі витягу із рішення Чернігівської міської ради від 27 травня 2021 року № 8/VIII-13 право власності на земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 7410100000:02:051:0067, зареєстровано за ОСОБА_2 , 17 червня 2021 року зареєстровано право власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 червня 2021 року.

Також 17 червня 2021 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу садового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Реусом Р. В., зареєстрований в реєстрі за № 3309, за умовами якого продавець передав садовий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у власність покупця, а покупець прийняв садовий будинок і сплатив за нього обговорену грошову суму.

Садовий будинок має такі характеристики: позначений в плані літерою «А-1», має 8,1 кв. м загальної площі. Садовий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,1200 га, кадастровий номер земельної ділянки - 7410100000:02:051:0067. Одночасно посвідчується договір купівлі-продажу земельної ділянки, на якій розташований відчужуваний садовий будинок (підпункт 1.2 договору).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18 серпня 2021 року № 271113970 право власності на садовий будинок, загальною площею 8,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта 1564910574101, 25 травня 2018 року зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі витягу з рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 17 травня 2018 року № 233, технічного паспорту серія та номер б/н від 04 травня 2018 року, виданого ТОВ «Експертна компанія «ІТЕО»; 17 червня 2021 року право власності на даний садовий будинок зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 17 червня 2021 року, номер 3309.

07 червня 2021 року у відповіді № 413 на запит Чернігівської обласної прокуратури КП «ЧМБТІ» повідомило, що станом на 31 грудня 2012 року право власності на об`єкт нерухомого майна на АДРЕСА_1 не зареєстровано; інвентаризацію об`єктів (садових будинків) за вказаною адресою підприємство не проводило та інвентаризаційні справи в матеріалах архіву відсутні.

15 липня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено кримінальне провадження № 42021270000000073 на підставі самостійного виявлення прокурором кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України), невстановлені особи шляхом обману, на підставі підроблених документів заволоділи у порядку безоплатної приватизації земельними ділянками місцевої громади, загальна нормативна грошова оцінка яких складає 20,5 млн грн.

Постановою прокурора Чернігівської обласної прокуратури від 15 вересня 2021 року у кримінальному провадженні № 42021270000000073 від 15 липня 2021 року призначено судову експертизу з питань землеустрою.

Згідно із висновком експерта від 12 жовтня 2021 року № 3968-3970/21-24, виготовленим за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи в кримінальному провадженні №42021270000000073, фактично зовнішні розміри та матеріали, які використані при будівництві садового будинку, не відповідають вихідним даним, зазначеним у технічному паспорті МБТІ на садовий будинок АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 , виготовленому станом на 04 травня 2018 року.

У дослідній частині висновку вказано наступне.

Відповідно до технічного паспорта МБТІ від 04 травня 2018 року власником садового будинку АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 . Характеристики садового будинку: зовнішні розміри - 5,0 м х 2,0 м, рік забудови - 1991, фундамент - бетон, стіни - цегла, перекриття - дерев`яне, дах - дерев`яний, покрівля - а/ц листи (шифер), підлога - дошки, електроенергія від зовнішніх мереж, площа забудови - 10,0 кв. м. Згідно з експлікацією приміщень садовий будинок складається: 1-1 коридору площею 2,7 кв. м, 1-2 кімнати - 5,4 кв. м, всього - площею 8,1 кв. м.

Під час натурального обстеження встановлено, що на земельній ділянці, кадастровий номер 7410100000:02:051:0067, на АДРЕСА_1 розташований садовий будинок зовнішніми розмірами (2,49 м х 3,83 м х 2,4 м), фундамент - цегляний, стіни - піноблоку (2 стіни пошкоджені, 1 відсутня), перекриття - дерево, дах - дерев`яний, покрівля - відсутня, віконні та дверні прорізі не заповнені, внутрішня перегородка - відсутня, підлога - земляна та будівельне сміття, підключення до зовнішніх електромереж - відсутнє; садовий будинок знаходиться в непридатному технічному стані.

Відповідно до даних супутникової зйомки будівництво садового будинку АДРЕСА_3 д розпочато орієнтовно на початку 2011 року, що не відповідає вихідним даним МБТІ від 04 травня 2018 року.

Згідно з інформацією Управління державного архітектурно-будівельного контролю Чернігівської міської ради від 21 вересня 2022 року № 01-12/74-вих, наданої на запит Чернігівської обласної прокуратури, за даними єдиного реєстру отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих та будівельних робіт, зареєстровані декларації про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, зареєстровані декларації про готовність об`єкта до експлуатації відсутні відомості про звернення ОСОБА_2 за одержанням будівельного паспорта, реєстрацією повідомлення про початок будівельних робіт та декларації про готовність завершеного будівництвом садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні.

11 жовтня 2022 року Державна інспекція архітектури і містобудування України на запит Чернігівської обласної прокуратури надала інформацію № 16512-22, згідно з якою у Реєстрі будівельної діяльності за параметром пошуку «місцезнаходження об`єкта: АДРЕСА_1 » документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів не виявлено.

Згідно з висновком експерта від 31 січня 2023 року № 4458-4460/21-24 за результатами проведення судової експертизи з питань землеустрою в кримінальному провадженні №42021270000000073 проєкт землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:02:051:0067, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідає вимогам законодавства за складом та правилами оформлення.

У дослідницькій частині цього висновку вказано, що межі земельної ділянки, кадастровий номер 7410100000:02:051:0067, входять до прибережної захисної смуги, земельна ділянка знаходиться у безпосередній близькості до берега р. Десна. Згідно з оприлюдненою інформацією Деснянського басейнового управління водних ресурсів загальна площа водозбірного басейну р. Десна складає 88,9 тис кв. км з них в межах України - 33,8 тис. кв. км Річка Десна відповідно до статті 79 ВК України належить до великих річок, для яких статтею 88 ВК України та статтею 60 ЗК України встановлений розмір прибережної захисної смуги 100 метрів.

Указано, що на кадастровому плані (арк. 13 проєкту землеустрою) відсутні межі частини ділянки прибережної захисної смуги, а в Перелік обмежень прав на земельну ділянку та земельні сервітути» (арк. 22-23а проєкту) відсутні відомості про водоохоронне обмеження (арк. 13 висновку).

У відповідь на запит Чернігівської обласної прокуратури від 01 вересня 2023 року № 15/3/1-723вих23 Державним науково-виробничим підприємством «Картографія» надано викопіювання з ортофотоплану (масштабу 1:10 000) стану місцевості на 2009 рік, збільшеного до масштабу 1:5000, з нанесенням меж земельних ділянок, в тому числі 7410100000:02:051:0067, берегової лінії водного об`єкту р. Десна та межі 100-метрової прибережної захисної смуги, зміст якого свідчить про те, що земельна ділянка, кадастровий номер 7410100000:02:051:0067, повністю знаходиться у межах 100-метрової прибережної захисної смуги р. Десна.

У відповідь на запит Чернігівської обласної прокуратури від 01 вересня 2023 року №15/3/1-722вих23 з пропозицією вжити заходи до поновлення інтересів держави, порушених у зв`язку із самовільним будівництвом та безоплатною передачею у приватну власність, зокрема ОСОБА_2 , земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва усупереч вимог чинного законодавства, виконавчий комітет Чернігівської міської ради повідомив, що прибережно-захисна смуга вздовж правого берега р. Десна не затверджена рішенням міської ради, а тому рішенням Чернігівської міської ради від 27 травня 2021 року № 8/VIII-13 ОСОБА_2 було затверджено проєкт відведення та передано безоплатно у власність земельну ділянку на АДРЕСА_1 , площею 0,1200 га, кадастровий номер 7410100000:02:051:0067, для індивідуального садівництва.

У відповідь на запит Чернігівської обласної прокуратури від 01 вересня 2023 року № 15/3/1-720вих23 Деснянське басейнове управління водних ресурсів повідомило, що поблизу зазначених прокуратурою ділянок, зокрема з кадастровим номером 7410100000:02:051:0067, протікає р. Десна, яка відноситься до великих річок (ст. 78 ВК України), площа водозбірного басейну становить 88,9 тис. кв. км З урахуванням вимог ст. 88 ВК України ширина прибережної захисної смуги для великої р. Десна становить 100 м.

Згідно з висновком експерта Чернігівського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі - Чернігівського відділення КНДІСЕ) від 16 жовтня 2024 року № 468/24-24 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи в цивільній справі № 750/19061/23 земельна ділянка, кадастровий номер 7410100000:02:051:0067, яка розташована за адресою, АДРЕСА_1 , на момент її відведення у приватну власність ОСОБА_2 станом на 2020 рік знаходилась у межах 100 метрової прибережної захисної смуги р. Десна, що наведено в додатку І до висновку.

Правове обґрунтування

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відповідно до частин першої та другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим (стаття 19 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

Отже, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173, і додаток 13 до цих правил).

Тож, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом (частини перша та четверта статті 59 ЗК України).

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об`єктів фізичної культури і спорту, які не є об`єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів (частина друга статті 61 ЗК України).

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється (частина друга статті 60 ЗК України, частина друга статті 88 ВК України).

Крім того, за положеннями статті 88 ВК України прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо зазначеною містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об`єктів - згідно з частиною другою цієї статті. Межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.

Згідно з пунктом 2.9. Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони.

Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України «Про землеустрій».

Землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони, визначеної законодавством ширини, вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим. Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України).

Відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до порядку визначення.

Наведений висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження №14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження №14-452цс18) (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження №14-473цс18) (пункт 53).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-71цс18), у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження №14-452цс18), у пункті 80 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження №14-473цс18).

Відповідно до положень статей 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно із статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18).

Самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки. Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.

Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Згідно з частинами третьої-п`ятою статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.

Частиною другою статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22).

Належним способом захисту прав власності міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такої забудови, яку позивач вважає самочинною, відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. Належним відповідачем за такою вимогою є власник відповідної забудови (постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 461/3490/18).

Знесення незаконно побудованого житлового будинку за рахунок особи, яка здійснила будівництво, є належним і ефективним способом захисту прав власника (користувача) земельної ділянки. Застосування цієї вимоги виключає інші способи захисту, зокрема визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомості, що не усуває порушень, спричинених незаконним будівництвом. Відповідний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16-ц.

Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно. Вказаний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22.

Судовим рішенням про знесення спірного об`єкта нерухомості суд вирішує подальшу юридичну долю самочинно побудованого майна (спірного об`єкта нерухомості).

Якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.

Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2025 року у справі № 916/757/24.

Згідно з положеннями частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради, суд першої інстанції, з яким у незміненій частині рішення погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що факт знаходження спірної земельної ділянки у межах 100-метрової прибережної захисної смуги р. Десна підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема, висновком експерта від 16 жовтня року № 468/24-24, виготовленим за результатами проведення в цій цивільній справі експертом Чернігівського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз судової земельно-технічної експертизи.

Суд першої інстанції, з яким у незміненій частині рішення погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, щооскільки спірна земельна ділянка повністю знаходиться в межах 100-метрової прибережної захисної смуги річки Десна, у зв`язку з чим вона відповідно до вимог ЗК України та ВК України належить до земель водного фонду, то наявні правові підстави для усунення перешкод Чернігівській міській раді у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом повернення її на користь держави в особі Чернігівської міської ради та зобов`язання відповідача привести земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно збудованого садового будинку.

Крім того, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що у разі задоволення вимоги про знесення самочинно збудованого об`єкта, право власності на який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав, суд має надати в мотивувальній частині свого судового рішення належну оцінку законності такої державної реєстрації. Тому встановивши, що державна реєстрація права власності на спірний садовий будинок здійснена без передбачених законом підстав, апеляційний суд правильно визнав необхідним відповідно змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в цій частині, оскільки саме судове рішення про знесення об`єкта вирішує його подальшу юридичну долю.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що при визначенні правового режиму спірної земельної ділянки необхідно було врахувати містобудівну документацію, фактичні умови забудови, проект землеустрою та висновки уповноважених органів, зокрема висновок Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради, позитивний висновок Держгеокадастру, Генеральний план розвитку міста Чернігова та топографічні матеріали, які свідчать про віднесення відповідної території до житлової садибної забудови та її фактичне присадибне використання, є безпідставними, оскільки зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що вирішуючи спір сторін, суди попередніх інстанцій врахували зазначені документи, надали їм належну оцінку у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами та дійшли висновку про факт знаходження спірної земельної ділянки у межах 100-метрової прибережної захисної смуги р. Десна.

Натомість Верховний Суд як суд касаційної інстанції в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні судів попередніх інстанцій чи відкинуті ними, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки тому, що заявниця не здійснювала будівництво садового будинку, набула право власності на нього за нотаріально посвідченим відплатим договором купівлі-продажу, а право власності попереднього власника було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав, у зв`язку з чим не встановив її обізнаності про можливу незаконність будівництва, її добросовісності, Верховний Суд відхиляє, оскільки правовий режим самочинно збудованого нерухомого майна визначається обставинами його будівництва та вимогами статті 376 ЦК України. Сам по собі факт набуття заявницею такого майна за відплатним договором, його державної реєстрації та подальшого відчуження не змінює правового режиму самочинного будівництва та не легітимізує його.

Знесення самочинного будівництва за обставин цієї справи є не передчасним застосуванням крайнього заходу, а єдиним дієвим способом усунення порушення вимог земельного та водного законодавства і відновлення порушеного права держави на користування землями водного фонду.

Крім того, у постанові від 22 липня 2026 року у справі № 521/1981/19 (касаційне провадження № 9780св25) Верховний Суд дійшов висновку про те, що у спорі щодо самочинно побудованого майна право власності на нього у особи, яка здійснила таке будівництво, відповідно до статті 376 ЦК України не виникає, а дії таких осіб не є добросовісними. Таким чином, саме по собі посилання заявниці на необхідність оцінки пропорційності втручання у право мирного володіння майном не спростовує можливості знесення самочинно збудованого об`єкта за наявності встановлених законом підстав для такого заходу.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували належним чином положення статей 388, 390, 391 ЦК України у редакції Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ, з огляду на те, що спірне майно вибуло у приватну власність унаслідок послідовних рішень органу місцевого самоврядування та подальшого нотаріального відчуження, а тому спір не міг бути вирішений лише як негаторний без оцінки добросовісності набувача та компенсаційних гарантій, Верховний Суд відхиляє, оскільки положення статей 388, 393 ЦК України регулюють правовідносини щодо витребування майна власником від особи, яка володіє ним без відповідної правової підстави, тоді як у цій справі предметом спорі є усунення порушень прав держави на земельну ділянку водного фонду, що виникли внаслідок її незаконного перебування у приватній власності та використання для розміщення самочинно збудованого об`єкта.

З огляду на це аргументи заявниці про набуття спірного будинку за виплатним договором та необхідність застосування гарантій, передбачених статтями 388, 390 ЦК України, не є підставою для відмови у заявлених вимогах, оскільки такі обставини не змінюють правового режиму земельної ділянки та не усувають встановленого судами порушення вимог земельного і водного законодавства.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що Чернігівська міська рада та її виконавчі органи вчинили юридично значущі дії, які стали передумовою набуття попереднім власником, а надалі заявницею, права на спірні земельну ділянку та садовий будинок; у зв`язку з чим не перевірили виключність представництва прокурором інтересів держави, правову позицію міської ради, належний процесуальний статус учасників справи, Верховний Суд відхиляє, оскільки у цій справі апеляційний суд перевірив доводи заявниці щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави та правильно встановив, що прокурор визначив порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їх захисту, зазначив уповноважений на такий захист орган, який, будучи завчасно повідомленим про необхідність вжиття відповідних заходів, протягом розумного строку їх не вжив.

За таких обставин саме по собі вчинення Чернігівською міською радою юридично значущих дій, які передували набуттю права на спірні земельну ділянку та садовий будинок, не спростовує наявності передбачених законом підстав для представництва прокурором інтересів держави та не зумовлює неналежного процесуального статусу учасників справи.

Аргументи касаційної скарги заявниці щодо неефективності обраного способу захисту також є безпідставними, оскільки заявлені прокурором вимоги спрямовані на усунення порушення прав держави щодо земельної ділянки водного фонду та припинення пов`язаного з її використанням самочинного будівництва.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Аргументи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 376 ЦК України у взаємозв`язку зі статтями 388, 390, 391 ЦК України у редакції Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ, є безпідставними з огляду на те, що практика суду касаційної інстанції щодо питання застосування вказаних норм цивільного законодавства України та вирішення питання про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою водного фонду, шляхом знесення самочинно збудованого будинку є сталою.

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не надав належної оцінки всім доводам і аргументам заявниці, Верховний Суд відхиляє, оскільки, як неодноразово вказував ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій по суті спору, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки, та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржуване рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 листопада 2025 року у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині та постанова Чернігівського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи щодо суті спору не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у цих судових рішеннях.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки правильність висновків суду першої інстанції (у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині рішення) та апеляційної інстанцій у цій справі не спростовано доводами касаційної скарги, оскаржувані судові рішення винесені відповідно до норм матеріального та процесуального права, то Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо поновлення виконання оскаржуваних судових рішень

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Зважаючи на те, що касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лисенко В. А.,підлягає залишенню без задоволення, то відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 листопада 2025 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року, яке було зупинено ухвалою суду від 04 червня 2026 року.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду