ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 752/7455/14-ц

У червні 2011 року ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про поділ житлового будинку та земельної ділянки, виділення в натурі належної частки із спільної часткової власності, стягнення компенсації.

Позовну заву обґрунтували, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 жовтня 2010 року в спадщину кожному із спадкоємців ОСОБА_10 (сторонам) передано по 1/6 частці 58/100 частини житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас 42/100 частини зазначеного будинку належать за договорами дарування від 08 жовтня 2002 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які проживають у будинку і займають більшу площу, ніж та, що їм належить на праві власності.

Оскільки в добровільному порядку сторони не змогли вирішити цей спір, позивачі просили суд поділити житловий будинок та земельну ділянку на АДРЕСА_1 в натурі, виділивши ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 у спільну часткову власність та спільне користування 4/6 часток 58/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями, виділити ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 у спільну часткову власність та спільне користування 4/6 часток 58/100 частини від 0,1000 га земельної ділянки на АДРЕСА_1 та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Суди розглядали справу неодноразово.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва 04 листопада 2013 року у справі № 2-336/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 грудня 2013 року, ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня 2014 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 грудня 2013 року скасовано, а справу передано на новий судовий розгляд до суду першої інстанції з підстав невстановленням судами всіх обставин справи (провадження № 6-3466св14).

09 липня 2014 року позивачі подали заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просили суд поділити житловий будинок на АДРЕСА_1 , виділивши в натурі ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 у спільну часткову власність та спільне користування 4/6 часток 58/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними спорудами та стягнути судові витрати у справі.

04 березня 2015 року третя особа - ОСОБА_10 подав до суду позов із самостійними вимогами до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , у якому він просив суд поділити житловий будинок на АДРЕСА_1 , виділивши в натурі відповідно до варіанту № 2 висновку експерта від 08 січня 2015 року № 1-28/01 ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 в спільну часткову власність та спільне користування 5/6 часток 58/100 частини, що разом становить 49/100 частини житлового будинку з надвірними спорудами; виділити в натурі ОСОБА_4 23/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними спорудами; виділити в натурі ОСОБА_5 28/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними спорудами та стягнути судові витрати у справі.

04 березня 2015 року позивачі ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 подали до суду заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просили суд поділити житловий будинок на АДРЕСА_1 , виділивши в натурі відповідно до варіанту № 2 висновку експерта від 08 січня 2015 року ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 у спільну часткову власність та спільне користування 5/6 часток 58/100 частини, що разом становить 49/100 частини житлового будинку з надвірними спорудами; виділити в натурі ОСОБА_4 23/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними спорудами; виділити в натурі ОСОБА_5 28/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 .

11 вересня 2015 року ОСОБА_5 , ОСОБА_4 звернулися до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , у якому просили суд виділити ОСОБА_4 в натурі 23/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , які складаються з приміщень: передпокій площею 14,4 кв. м, санвузол площею 3,7 кв. м, житлова кімната площею 14,0 кв. м, житлова кімнати площею 22,6 кв. м, кухня площею 9,2 кв. м; виділити ОСОБА_5 в натурі 19/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , які складаються з приміщень: кухні площею 7,3 кв. м, коридору площею 7,6 кв. м, жилої кімнати площею 16,8 кв. м, жилої кімнати площею 7,0 кв. м; виділити ОСОБА_5 в натурі 58/600 частин будинковолодіння зі спадкової частини будинку, яка складається з квартири АДРЕСА_2 , до складу якої входять приміщення: 2-1 коридор площею 7,8 кв. м, 2-2 житлова кімната площею 12,9 кв. м, 2-3 житлова кімната площею 6,2 кв. м, І-веранда площею 10,00 кв. м, загальна площа 38,7 кв. м, житлова кімната - 23,8 кв. м, та надвірних споруд: сарай літ. «Б», погріб літ. «В», вбиральня літ. «Г», гараж літ. «Д», сарай літ. «Е», погріб літ. «Ж», вбиральня літ. «З», підвал під «Д», споруди № 1-5.

20 лютого 2020 року ОСОБА_7 , яка залучена до участі у справі як правонаступник після смерті третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_10 , подала заяву про відмову від позовних вимог, заявлених третьою особою, яка була задоволена судом, про що 21 лютого 2020 року суд постановив ухвалу про закриття в провадження у справі в цій частині.

До участі у справі судом залучено ОСОБА_3 , як правонаступника позивача за первісним позовом - ОСОБА_9 .

21 лютого 2020 року ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 подали заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої просили суд поділити житловий будинок на АДРЕСА_1 , виділивши в натурі відповідно до варіанту № 1 висновку експерта від 28 січня 2015 року № 1-28/01 у їх спільну часткову власність та спільне користування 4/6 часток 58/100 частин, що разом становить 39/100 часток, житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними спорудами; виділити ОСОБА_4 та ОСОБА_7 33/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними спорудами, що є 23/100 частини будинку; виділити ОСОБА_5 28/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними спорудами; стягнути солідарно з ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 компенсацію за різницю ідеальних часток в розмірі 6 080,00 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про поділ житлового будинку та земельної ділянки, виділення в натурі належної частки із спільної часткової власності, стягнення компенсації відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_5 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ в натурі частки з спільної часткової власності задоволено частково. Виділено ОСОБА_4 в натурі із спільної часткової власності 23/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , які складаються з приміщень: передпокою площею 14,4 кв. м, санвузла площею 3,7 кв. м, жилої кімнати площею 14,0 кв. м, жилої кімнати площею 22,6 кв. м., кухні площею 9,2 кв. м; виділено ОСОБА_5 в натурі із спільної часткової власності 19/100 частини будинку АДРЕСА_1 , які складаються з приміщень: кухні площею 7,3 кв. м, коридору площею 7,6 кв. м., жилої кімнати площею 16,8 кв. м, жилої кімнати площею 7,0 кв. м. В іншій частині вимог зустрічного позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в рівних частинах на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 1 346,90 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в рівних частинах на користь ОСОБА_4 , ОСОБА_5 витрати за проведення експертизи в розмірі 6 000,00 грн.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні вимог первісного позову та часткове задоволення вимог зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що поділ спірного житлового будинку та виділ часток у натурі можливі за умови технічної можливості утворення ізольованих об`єктів нерухомого майна, які відповідають розміру часток співвласників, а запропонований позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 варіант такого поділу цим вимогам не відповідає. Суд першої інстанції зазначив, що запропонований позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 варіант поділу передбачає виділення їм приміщень, які раніше були передані ОСОБА_4 , а визначені в ньому частки співвласників не відповідають їхнім дійсним часткам, що може порушити права інших власників.

Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про можливість виділення ОСОБА_4 23/100 частини, а ОСОБА_5 19/100 частини житлового будинку в натурі. При цьому суд врахував, що зазначені приміщення фактично становлять відокремлені квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , не потребують переобладнання чи перепланування та виповідають розміру ідеальних часток цих співвласників.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимога позивача за зустрічним позовом ОСОБА_5 про виділення йому додатково 58/600 частки спадкового майна задоволенню не підлягає, оскільки такий виділ можливий лише за рахунок господарських будівель і споруд призведе до істотного збільшення його частки та порушення прав інших співвласників.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року залишено без змін.

Залишаючи без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, а отже дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи.

У травні 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Басараб Н. В., звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким їх позовні вимоги задовольнити, а у задоволенні позовних вимог зустрічного позову відмовити.

Як на підставу касаційного оскарження заявники посилаються на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 545/3753/16-ц, від 29 січня 2021 року у справі № 336/1137/19, від 08 березня 2023 року у справі № 559/1923/17, від 13 липня 2023 року у справі № 583/2924/20, від 25 вересня 2019 року у справі № 205/9065/15-ц, від 20 вересня 2023 року у справі № 361/8772/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Крім того, посилаються на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, порушення судами норм процесуального права в частині дослідження доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), а також, що повний текст рішення суду першої інстанції складено неповноважним складом суду, оскільки суддя Колдіна О. О., яка 20 листопада 2023 року проголосила скорочений текст рішення, не могла скласти повний текст рішення після звільнення її з посади судді 21 листопада 2023 року (пункт 1 частини першої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не виконали вказівок суду касаційної інстанції, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня 2016 року у цій справі;

- не врахували, що визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників, а згідно з договорами дарування від 08 жовтня 2002 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подаровані 42/100 часток спірного житлового будинку, відповідно 23/100 часток та 19/100 часток;

- не звернули уваги на те, що висновок експерта від 29 червня 2016 року № 09/46-15-16 містить зазначення про те, що у разі виділу ОСОБА_5 приміщень спірного житлового будинку його частка фактично становитиме 42/100, тобто перевищуватиме належну йому частку, однак при цьому експертом не було проведено відповідного розрахунку та не визначено питання компенсації іншим співвласникам спірного житлового будинку;

- не надали належної оцінки тому, що вихідними даними для висновку судової будівельно-технічної експертизи від 29 червня 2016 року № 09/46-15-16 були лише питання щодо можливості виділу конкретних приміщень, зазначених у договорах дарування;

- позбавили права власності заявників на належні їм частки спірного житлового будинку, без вирішення питання обґрунтованості такого виділу, припинення їх права на частку у спільному майні та без вирішення питання стягнення грошової компенсації, що є грубим порушенням законодавства;

- безпідставно не врахували висновок експерта від 28 січня 2015 року № 1-28/01, яким розраховано ідеальні частки всіх співвласників та встановлено технічну можливість виділу позивачам 4/6 часток 58/100 частин житлового будинку з надвірними спорудами відповідно до першого варіанта, зображеного у додатку № 2 до висновку, не вирішили спір по суті;

- не врахували, що при виділенні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 приміщень спірного житлового будинку не враховано господарські будівлі та споруди та не визначено компенсації іншим співвласникам за перевищення належних їм часток;

- не врахували, що саме зайняття відповідачами приміщень, які, значно перевищують їхні частки у спільній частковій власності, стало підставою для звернення позивачів до суду;

- не надали належної оцінки всім доводам та аргументам заявника тощо.

Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Басараб Н. В., виклали клопотання про поновлення їм строку на касаційне оскарження рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2025 року, яке обґрунтували тим, що повний текст постанови апеляційного суду направлено до електронного кабінету їх представника 16 квітня 2025 року.

У вересні 2025 року ОСОБА_5 , в інтересах якого діє представник Бойко С. О., через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів цієї касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень. Також зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 раптово помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, та просив зупинити касаційне провадження у справі до вступу у справу правонаступників відповідача за первісним позовом ОСОБА_4 .

Також у вересні 2025 року на адресу Верховного Суду від представника ОСОБА_4 - адвоката Бойка С. О., до Верховного Суду надійшла заява про зупинення провадження у справі у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . На підтвердження цієї інформації суду надано копію свідоцтва про смерть ОСОБА_4 від 25 серпня 2025 року серії НОМЕР_1 .

У квітні 2026 року третя особа - ОСОБА_12 із застосуванням засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду власні пояснення щодо касаційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

У липні 2026 року від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_13 до Верховного Суду надійшов лист, відповідно до якого після смерті ОСОБА_4 заведено спадкову справу № 15/2025 від 17 вересня 2025 року, єдиним спадкоємцем (в тому числі з відмовою на його користь від 1/2 частки спадкового майна батька померлого - ОСОБА_5 ) є ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Межі касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Басараб Н. В., не містить доводів щодо оскарження рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 13 березня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги зустрічного позову щодо виділення ОСОБА_5 в натурі 58/600 часток спадкового майна з 58/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , то оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині Верховним Судом не переглядається.

Отже, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 13 березня 2025 року переглядається Верховним Судом лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про поділ житлового будинку та земельної ділянки, виділення в натурі належної частки із спільної часткової власності, стягнення компенсації, та часткове задоволення позовних вимог зустрічного позову ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про виділ в натурі частки з спільної часткової власності.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 14 травня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє представник Басараб Н. В. , на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю.↗, судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А.↗, Луспеник Д. Д.↗

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявникам строк для усунення недоліків, а саме надання доказів, що підтверджують дату отримання копії повного тексту оскаржуваної постанови апеляційного суду та доказів доплатити судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2025 року (після усунення недоліків касаційної скарги) поновлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 13 березня 2025 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє представник Басараб Н. В. , на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2025 року з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Голосіївського районного суду міста Києва матеріали справи № 752/7455/14-ц; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.

У вересні 2025 року Верховний Суд направив до Київського відділу державної реєстрації смерті Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України запит щодо підтвердження або спростування інформації щодо факту смерті ОСОБА_4 .

У жовтні 2025 року матеріали цивільної справи № 752/7455/14-ц надійшли до Верховного Суду.

У січні 2026 року Верховний Суд направив до Київського відділу державної реєстрації смерті Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повторний запит щодо підтвердження або спростування інформації щодо факту смерті ОСОБА_4 .

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2026 року справу № 752/7455/14-ц призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2026 року клопотання ОСОБА_15 про зупинення провадження у справі задоволено. Провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Басараб Н. В., на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2025 року у справі № 752/7455/14 зупинено до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_4 .

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2026 року поновлено провадження у справі № 752/7455/14 за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Басараб Н. В., на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2025 року. Залучено правонаступника відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до участі у справі.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що30 червня 1999 року Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Київської міської державної адміністрації надано ОСОБА_10 дозвіл № НОМЕР_2 на введення в експлуатацію закінченого будівництвом приватного житлового будинку під літ. «А», що складається з трьох окремих квартир загальною площею 139,5 кв. м, з господарськими будівлями: сараї літ. «Б», «Є», льох літ. «В», «Ж», гараж літ. «Д», вбиральні літ. «Г». «З», на АДРЕСА_1 .

Відповідно до розпорядження Харківської районної державної адміністрації м. Києва від 21 серпня 1999 року зазначений будинок прийнято в експлуатацію та 24 вересня 1999 року ОСОБА_10 видано Свідоцтво про право особисто її власності на домоволодіння.

У подальшому, 08 жовтня 2002 року, ОСОБА_10 подарував своєму сину ОСОБА_5 19/100 часток жилого будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель і споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до вказаного договору дарування у користування ОСОБА_5 перейшли такі приміщення: кухня розміром 7,3 кв. м (позначена на плані 3-1), коридор - 7,6 кв. м (позначений на плані 3-2), жила кімната - 16,8 кв. м (позначена на плані 3-3), жила кімната - 7,0 кв. м (позначена на плані 3-4) (фактично приміщення кв. АДРЕСА_4 , що відповідно до розрахунку частини домоволодіння, що відчужується, проведеного інспектором Київського міського бюро технічної інвентаризації та технічної характеристики становить 19/100 частин домоволодіння.

Крім того, 08 жовтня 2002 року ОСОБА_10 подарував своєму онукові ОСОБА_4 23/100 частин жилого будинку з відповідною частиною господарчих та побутових будівель і споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . У користування ОСОБА_4 , відповідно до договору дарування, перейшли такі приміщення: передпокій розміром 14,4 кв. м (позначений на плані 1-1), санвузол -3,7 кв. м (позначений на плані 1-2), жила кімната - 14,00 кв. м (позначена на плані 1-3), жила кімната - 22,6 кв. м (позначена на плані 1-4), кухня - 9,2 кв. м (позначена на плані 1-5) (фактично приміщення кв. АДРЕСА_3 ), які відповідно до розрахунку площ, що відчужуються, проведеного інспектором Київського міського бюро технічної інвентаризації, та технічної характеристики становить 23/100 частини будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_10 помер.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом спадкоємцями 58/100 частин будинку АДРЕСА_1 , що належали померлому, є його діти: ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , кожному з яких видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частку кожному.

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_10 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом його спадкоємицею є дочка - ОСОБА_7 .

ІНФОРМАЦІЯ_6 помер ОСОБА_9 , його спадкоємицями за законом є ОСОБА_8 та ОСОБА_3 ..

ІНФОРМАЦІЯ_7 померла ОСОБА_8 , її спадкоємицею є ОСОБА_3 .

Зміст інвентаризаційної справи Бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) на спірне домоволодіння свідчить про те, що для укладення 08 жовтня 2002 року договорів дарування частин житлового будинку його власник відповідно до вимог, які діяли на той час, замовив і отримав в БТІ відповідні довідки-характеристики саме на ті частини будинку, яку згодом були подаровані ОСОБА_4 (23/100 житлового будинку) та ОСОБА_5 (19/100 житлового будинку).

У вказаних довідках-характеристиках зазначено конкретні приміщення, які підлягають відчуженню ОСОБА_4 : передпокій розміром 14,4 кв. м (позначений на плані 1-1); санвузол 3,7 кв. м (позначений на плані 1-2); жила кімната - 14,00 кв. м (позначена на плані 1-3); жила кімната -22,6 кв. м (позначена на плані 1-4); кухня -9,2 кв. м (позначена на плані 1-5).

Аналогічним чином було визначено й приміщення, які підлягали відчуженню на користь ОСОБА_5 : кухня розміром 7,3 кв. м (позначена на плані 3-1); коридор - 7,6 кв. м (позначений на плані 3-2); жила кімната - 16,8 кв. м (позначена на плані 3-3); жила кімната 7,0 кв. м (позначена на плані 3-4).

Вказані приміщення були прямо зазначені у договорах дарування.

Під час цієї справи судом першої інстанції неодноразово були призначені і проведені будівельно-технічні експертизи з метою визначення можливості виділення в натурі часток із спільної часткової власності відповідно до заявлених вимог.

Відповідно до висновку експерта від 28 січня 2015 року № 1-28/01, складеного Українським центром судових експертиз, з технічної точки зору розділити в натурі житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 відповідно до часток сторін - 4/6 часток 58/100 частини житлового будинку або 39/100 частин від всього житлового будинку, 1/6 від 58/100 частин будинку або 10/100 всього житлового будинку, 23/100 частин житлового будинку та 28/100 частин житлового будинку - не можливо, оскільки для виділення 1/6 від 58/100 частини будинку (12,99 кв. м) недостатньо площі для влаштування окремої квартири. Технічно можливо, за умови проведення ремонтно-будівельних робіт по підсиленню несучих конструкцій будинку, виділити в натурі 4/6 часток 58/100 частин житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 у спільну часткову власність та спільне користування. Можливий варіант виділу в натурі 4/6 часток 58/100 частин вказаного житлового будинку ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 у спільну часткову власність та спільне користування з розрахунком розмірів компенсації співвласникам, частка яких менша за ідеальну зображено в додатку № 2 до висновку.

Експертом запропоновано варіант виділу в натурі 4/6 часток 58/100 частин житлового будинку з надвірними спорудами разом з 1/6 часткою 58/100 частин житлового будинку з надвірними спорудами, тобто 5/6 часток 58/100 частини будинку з надвірними спорудами у спільну часткову власність та спільне користування за умови проведення ремонтних робіт по підсиленню несучих конструкцій будинку, що зображено в додатку № 3.

Відповідно до варіанту № 1, на застосуванні якого наполягають позивачі, їм пропонується виділити приміщення, що в технічному паспорті позначені як: 2-1 коридор площею 7,8 кв. м, 2-2 санвузол площею 12,9 кв. м, 2-3 житлова кімната площею 6,2 кв. м, 1-3 житлова кімната 14,4 кв. м, 2-1 веранда 10 кв. м, а також господарські будівлі та споруди: гараж «Д», підвал «Д», сарай «Е», 1-2 споруди.

ОСОБА_4 та ОСОБА_10 (правонаступником якого є ОСОБА_7 ) в спільне користування пропонується виділити 33/100 частин будинку, що складаються з приміщень, які в технічному паспорті позначені: 1-1 коридор площею 14,4 кв. м, 1-2 санвузол площею 3,7 кв. м, 1-4 житлова кімната площею 22,6 кв. м, 1-5 кухня площею 9,2 кв. м, та господарські будівлі та споруди: літ. «Б» сарай, літ. «В» погріб, літ. «Г» вбиральня, 1-5 споруди.

Арифметичні частки в житловому будинку становлять: для першого співвласника (39/100) - 29/100, для другого співвласника (28/100) - 25/100, для третього співвласника (33/100) - 46/100.

Арифметичні частки в домоволодінні становлять: для першого співвласника (39/100) - 41/100, для другого співвласника (28/100) - 22/100, для третього співвласника (33/100) - 37/100.

Згідно з висновком експерта за результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи від 29 червня 2016 року, складеного судовим експертом Черніним Я. О., ОСОБА_4 можливо виділити в натурі 23/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , які складаються з приміщень: передпокою площею 14,4 кв. м, санвузла площею 3,7 кв. м, жилої кімнати площею 14,0 кв. м, жилої кімнати площею 22,6 кв. м, кухні площею 9,2 кв. м.

Зазначені приміщення за даними технічних паспортів БТІ та матеріалів інвентаризаційної справи фактично складають відокремлену квартиру АДРЕСА_3 та відсутня необхідність здійснювати переобладнання.

Можливо виділити ОСОБА_5 в натурі 19/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , які складаються з приміщень: кухні площею 7,3 кв. м, коридору площею 7,6 кв. м, жилої кімнати площею 16,8 кв. м, жилої кімнати площею 7,0 кв. м.

Зазначені приміщення за даними технічних паспортів БТІ та матеріалів інвентаризаційної справи фактично складають відокремлену квартиру АДРЕСА_4 та відсутня необхідність здійснювати переобладнання, перепланування цієї квартири при її виділі.

Для виділу ОСОБА_5 58/600 частин будинковолодіння із спадкової частини будинку, яка в цілому складається з квартири АДРЕСА_2 , можливо виділити тільки вбиральню літ. «З», підвал літ. «Д», споруди № 1-5 можливо виділити тільки ті господарські будівлі, що розташовані на стороні земельної ділянки, якою фактично користується ОСОБА_5 , а саме: гараж літ. «Д» з підвалом під ним, погріб літ. «Ж», вбиральня літ. «З», ворота № 1, огорожа № 2 та по 1/2 частині огорож №4 і № 5.

У разі виділу в натурі приміщень частка для ОСОБА_4 буде дорівнювати 23/100 ідеальної частки і не перевищує його частку у праві власності, для ОСОБА_5 (з врахуванням виділення йому 19/100 частин домоволодіння та 58/600 частин домоволодіння) буде перевищувати його частку у праві власності на 58 001,67 грн, де його частка фактично буде складати 42/100 частки.

Правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

У силу положень статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частини перша-третя статті 358 ЦК України).

Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності (частина перша статті 364 ЦК України).

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні. Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (статті 367 ЦК України).

Тобто поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється

Тлумачення положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави для висновку про те, що поділ будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2012 року у справі № 6-12цс13, а також у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 205/9065/15-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 173/1607/15 від 11 жовтня 2021 року у справі № 607/14338/19-ц.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі.

Така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 601/180/16.

У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою в постанові від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, а також висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 757/24164/17-ц.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні вимог первісного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та часткове задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що поділ спірного житлового будинку та виділ співвласникам його часток у натурі можливі за умови технічної можливості утворення ізольованих об`єктів нерухомого майна, які відповідають розміру часток співвласників, а запропонований позивачами варіант такого поділу цим вимогам не відповідає. Так, запропонований позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_16 , ОСОБА_3 варіант поділу передбачає виділення їм приміщень, які раніше були передані ОСОБА_4 , а визначені в ньому частки співвласників не відповідають їхнім дійсним часткам, що може порушити права інших власників.

Водночас суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, з урахуванням висновку судової будівельно-технічної експертизи від 29 червня 2016 року № 09/46-15-16, обґрунтовано вважав наявними підстави для виділення ОСОБА_4 23/100 частини, а ОСОБА_5 - 19/100 частини спірного житлового будинку в натурі. При цьому суд врахував, що зазначені приміщення фактично становлять відокремлені квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , не потребують переобладнання чи перепланування та відповідають розміру ідеальних часток цих співвласників.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій позбавили права власності заявників на належні їм частки спірного житлового будинку без вирішення питання обґрунтованості такого виділу, припинення їх права на частку у спільному майні та без вирішення питання стягнення грошової компенсації, що є грубим порушенням законодавства, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У цій справі суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, не припиняв права власності заявників на належні їм частки спірного житлового будинку, а вирішив питання про виділ у натурі ОСОБА_4 23/100 та ОСОБА_5 19/100 частин цього будинку, тобто часток, які належали їм на підставі договорів дарування від 08 жовтня 2002 року.

При цьому суд не здійснював виділу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 частин спірного житлового будинку понад розмір належних їм часток та не вирішував питання про припинення права власності інших співвласників на належні їм частки. За таких обставин не було необхідності вирішувати питання щодо грошової компенсації.

Крім того, у цій справі суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_5 про виділ додаткових 58/600 частин спірного житлового будинку, чим не допустив збільшення його частки за рахунок майна інших співвласників.

При цьому суди врахували висновок експерта щодо технічної можливості виділу ОСОБА_5 19/100 частини спірного житлового будинку без переобладнання та перепланування, а тому посилання заявників на відсутність у висновку експерта розрахунку компенсації іншим співвласникам не спростовує правильності висновків судів, оскільки питання щодо виділу ОСОБА_5 частини будинку, яка перевищує належну йому частку, судом не вирішувалося.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не врахували висновок експерта від 28 січня 2015 року № 1-28/01, яким розраховано ідеальні частки всіх співвласників та встановлено технічну можливість виділу позивачам 4/6 часток 58/100 частин житлового будинку з надвірними спорудами відповідно до першого варіанта, зображеного у додатку № 2 до висновку, та не вирішили спір по суті, є безпідставними.

Аналіз змісту рішення суду першої інстанції свідчить про те, що висновок експерта від 28 січня 2015 року № 1-28/01 був предметом дослідження та оцінки суду. При цьому суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно установив, що запропонований у цьому висновку варіант поділу передбачає виділення позивачам приміщень, які раніше були передані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі договорів дарування, а визначені експертом частки співвласників не відповідають їхнім дійсним часткам. Отже, суди надали зазначеному висновку експерта належну правову оцінку у сукупності з іншими доказами у справі та обґрунтовано його відхилили.

Натомість Верховний Суд в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України позбавлений можливості здійснювати переоцінку доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та встановлювати нові обставини справи.

Так, відхиляючи вказані доводи заявників як безпідставні, апеляційний суд правильно встановив, що матеріали справи не містять належних доказів того, що повний текст рішення суду першої інстанції був виготовлений та підписаний суддею Колдіною О. О. саме після припинення її повноважень. Наявна у матеріалах справи довідка свідчить про те, що рішення у справі було проголошено 20 листопада 2023 року о 09:00. Сам по собі факт ухвалення Вищою радою правосуддя 21 листопада 2023 року рішення про відставку судді ОСОБА_17 , так само, як і тривала невидача стороні повного тексту судового рішення не свідчить про те, що на момент припинення повноважень судді повний текст рішення не був виготовлений та підписаний.

Отже, твердження заявників про складення повного тексту рішення після припинення повноважень судді ґрунтується виключно на припущенні щодо дати його фактичного виготовлення, яке саме по собі не може бути підставою для висновку про ухвалення рішення неповноважним складом суду.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не виконали вказівок, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня 2014 року у цій справі, є безпідставними.

Зміст ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня 2014 року у цій справі свідчить про те, що підставою для скасування попередніх судових рішень та направлення справи на новий розгляд було, зокрема, те, що суди не уточнили позовних вимог щодо варіанта поділу будинку, не з`ясували можливості виділення сторонам ізольованих жилих та підсобних приміщень із самостійними виходами, які відповідають їх часткам у спільній частковій власності, а також не встановили, чи виділялися відповідачам спірні приміщення в натурі та не визначилися з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню (т.2 а. с. 122-123).

Під час нового розгляду справи суд першої інстанції зазначені обставини дослідив. Зокрема, судом були уточнені позовні вимоги сторін, досліджено запропоновані варіанти поділу спірного житлового будинку, а також висновки судових будівельно-технічних експертиз щодо можливості його поділу та виділення часток співвласників у натурі. Суд першої інстанції установив, що приміщення, які відповідно до запропонованого позивачами варіанта підлягали виділенню їм у спільну часткову власність, раніше були передані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за договорами дарування, а їхні частки фактично відповідають окремим квартирам АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 . При цьому суд першої інстанції урахував висновок судової будівельно-технічної експертизи від 29 червня 2016 року № 09/46-15-16, згідно з яким можливим є виділення ОСОБА_4 23/100 та ОСОБА_5 19/100 частини житлового будинку в натурі без переобладнання та перепланування.

Отже, під час нового розгляду цієї справи суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, з`ясував обставини, на необхідність встановлення яких вказав суд касаційної інстанції, дослідив запропоновані сторонами варіанти поділу та можливість виділення часток співвласників у натурі, а також визначив характер спірних правовідносин і застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини.

Згідно з матеріалами інвентаризаційної справи БТІ та умовами договорів дарування від 08 жовтня 2002 року (т.4), частки відчужуваного майна, визначені як 23/100 - ОСОБА_4 та 19/100 для ОСОБА_5 , стосувалися не лише приміщень житлового будинку, а домоволодіння в цілому, до складу якого входили житловий будинок, а також господарські та побутові будівлі і споруди. Це також зазначено у пункті 1 договорів дарування, відповідно до якого відчужувалися частки жилого будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами.

Суди попередніх інстанцій при вирішенні питання про виділ майна врахували склад домоволодіння, у тому числі господарські будівлі та споруди. Так, на підставі висновку судової будівельно-технічної експертизи від 29 червня 2016 року № 09/46-15-16 ОСОБА_5 виділено, зокрема, гараж літ. «Д» з підвалом, погріб літ. «Ж», вбиральню літ. «З» та огорожі, розташовані на частині земельної ділянки, яка перебуває у його фактичному користуванні.

Водночас у задоволенні вимоги ОСОБА_5 про додатковий виділ 58/600 часток господарських будівель суд відмовив, оскільки такий виділ призвів би до збільшення обсягу майна, що виділяється йому в натурі, понад розмір належної йому ідеальної частки та, відповідно, до порушення прав інших співвласників.

Отже, матеріали справи не підтверджують виділу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 майна в обсязі, що перевищує розмір належних їм часток за рахунок часток інших співвласників, що виключає необхідність визначення грошової компенсації на їх користь.

Аргументи касаційної скарги стосовно того, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 545/3753/16-ц, від 29 січня 2021 року у справі № 336/1137/19, від 08 березня 2023 року у справі № 559/1923/17, від 13 липня 2023 року у справі № 583/2924/20, від 25 вересня 2019 року у справі № 205/9065/15-ц, від 20 вересня 2023 року у справі № 361/8772/19, є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди першої та апеляційної інстанції виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки всім доводам і аргументам заявників, Верховний Суд відхиляє, оскільки, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи щодо суті спору не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки, та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній - без змін із підстав, передбачених частиною першою статті 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду