ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 369/13953/24

1. Описова частина

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кван Кепітал» (далі - ТОВ «Кван Кепітал») про захист прав споживачів.

Позов обґрунтовано тим, що 20 серпня 2020 року між нею та ТОВ «Кван Кепітал» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав №2/56, згідно з умовами якого відповідач продає, а вона купує майнові права на квартиру в об`єкті будівництва, які після набуття нею їх у власність реалізуються шляхом набуття права власності на квартиру після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію за умови проведення 100 % розрахунків за договором підписання акта приймання-передачі та самостійного оформлення нею відповідних документів, що встановлюють право власності.

Договір, укладений між сторонами, є змішаним, оскільки містить в собі елементи договору будівельного підряду та купівлі-продажу, з огляду на що відповідач взяв на себе зобов`язання продати їй майнові права на квартиру в будинку, який він має збудувати та здати (пункт 1.1 договору), для чого залучив інших осіб (субпідрядників). У цьому договорі міститься посилання на договір генерального підряду від 21 жовтня 2019 року № 21/10. Відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав відповідач фактично виконує будівельні роботи зі свого матеріалу і власними засобами, оскільки інше сторонами не визначено; сторони фактично визначили ціну роботи відповідача, яка дорівнює загальній ціні майнових прав і є по суті авансовим платежем відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 цього договору. Сторони домовилися, що власником об`єкта будівництва до укладання договору купівлі-продажу є відповідач, та згідно з пунктом 2.5 договору визначили строк виконання будівельних робіт/введення об`єкту в експлуатацію.

Вважає, що оскільки останнє зобов`язання на момент подання позову відповідачем не виконано, то вона має право на нарахування та стягнення пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до пункту 3.1 договору купівлі-продажу майнових прав № 2/56 вартість одного квадратного метру квартири в об`єкті будівництва складає 11 750 грн. Оскільки відповідач не надав їй копію договору генерального підряду від 21 жовтня 2019 року № 21/10, то розмір прибутку (вартість послуг) відповідача (виконавця) складає 15 відсотків від загальної вартості (гранична вартість прибутку відповідно до пункту 5.30 Кошторисних норм України, затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 01 листопада 2021 року № 281).

Отже, вартість послуг відповідача за 1 кв. м складає 1 762,5 грн (11 750,00 грн х 15 %), а загальна вартість послуг/робіт з урахуванням розміру квартири 50,3 кв. м -88 653,75 грн.

Станом на 15 серпня 2024 року відповідач прострочив виконання робіт на 1232 дні. Розмір пені, нарахованої відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», складає 3 276 642,6 грн (88 653,75 грн х 3% х 1232).

Відповідач добровільно відмовився компенсувати її вищевказані втрати.

На підставі викладеного, посилаючись на положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 14 травня 2025 року, ОСОБА_1 просила стягнути з ТОВ «Кван Кепітал» на її користь 3 994 737,98 грн пені та судові витрати.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 вересня 2025 року у складі судді Фінагеєвої І. О., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки договір купівлі-продажу майнових прав № 2/56 від 20 серпня 2020 року був укладений фізичною особою з метою набуття у кінцевому результаті права власності на квартиру у багатоквартирному житловому будинку для власних потреб, то на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до пункту 1.1. вказаного договору продавець продає, а покупець купує майнові права на квартиру в об`єкті будівництва, які після набуття покупцем їх у власність реалізуються шляхом набуття права власності на квартиру після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію за умови проведення 100 % розрахунків за договором підписання акта приймання-передачі та оформлення самостійно покупцем відповідних документів, що встановлюють право власності.

Суд дійшов висновку, що зазначене відповідає характерним ознакам договору купівлі-продажу, а тому спірний договір купівлі-продажу майнових прав не є договором підряду чи договором про надання послуг.

Сторони погодилися з такими умовами договору, заперечень щодо їх формулювань не висловлювали, в судовому порядку, у тому числі в межах справи, не заявляли про недійсність умов зазначеного вище договору купівлі-продажу майнових прав.

Правові підстави для стягнення з продавця за договором купівлі-продажу майнових прав пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», відсутні з огляду на те, що така пеня підлягає нарахуванню у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг) виконавцями робіт і надавачами послуг, а не продавцями товарів.

За договором купівлі-продажу майнових прав відповідач не брав на себе зобов`язань виконати певні будівельні роботи чи надати певні послуги позивачу у конкретно визначений строк.

Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2025 року у складі судді Фінагеєвої І. О., заяву ТОВ «Кван Кепітал» про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кван Кепітал» витрати на правову допомогу у розмірі 30 000 грн. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником відповідача надано: договір про надання правової допомоги, укладений між АБ «Сучкова та партнери» та ТОВ «Кван Кепітал», додаткову угоду до договору про надання правової допомоги, акт виконаних робіт до договору про надання правової допомоги.

За умовами додаткової угоди до договору про надання правової допомоги сторони визначили обсяг правової допомоги: формування стратегії у справі, збір доказів; підготовка процесуальних документів, судове представництво у першій інстанції, надання консультації, надання іншої правової допомоги .

Вартість послуг за надання правової правничої допомоги, вказаної в пункті 1.2 додаткової угоди, становить 3 % від остаточної ціни позову, але не більше 80 000 грн, без ПДВ.

Згідно з актом виконаних робіт від 15 вересня 2025 року всього бюро надано, а Клієнтом прийнято правову допомогу на суму 80 000 грн без ПДВ.

Вказана справа є незначної складності, не потребувала пошуку та вивчення адвокатом відповідача значної кількості судової практики, вивчення та глибинного аналізу документів, необхідних для складення відзиву та інших документів. З огляду на викладене, враховуючи заперечення позивача щодо понесених відповідачем витрат на правову допомогу та прохання про зменшення заявлених вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявлені представником відповідача вимоги у розмірі 80 000,00 грн не відповідають критерію розумності, такі витрати не мають характеру необхідних, неспівмірні із виконаною роботою, а їх відшкодування, за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини справи, матиме надмірний характер. Районний суд виснував, що наявні підстави для часткового задоволення заяви представника відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 30 000 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - адвоката Остапенка Є. С., залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 вересня 2025 року та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2025 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 20 серпня 2020 року відповідач не брав на себе зобов`язань виконати певні будівельні роботи чи надати певні послуги позивачу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ТОВ «Кван Кепітал», яке виступає продавцем майнових прав у спірних правовідносинах, до відповідальності, передбаченої частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг).

Встановивши, що термін прийняття об`єкта будівництва до експлуатації в договорі купівлі-продажу майнових прав на квартиру конкретною датою не визначено, а вказана орієнтовна дата, а також те, що прийняття до експлуатації закінчених будівництвом об`єктів не належить до цивільно-правових відносин, склад цивільно-правового порушення зі сторони ТОВ «Кван Кепітал» відсутній. На підставі викладеного районний суд зазначив, що вказане виключає можливість застосувати до відповідача цивільно-правову відповідальність у вигляді стягнення неустойки (пені).

Вирішуючи питання про ухвалення додаткового рішення у справі, суд першої інстанції, враховуючи незначну складність справи, яка не потребувала пошуку та вивчення адвокатом відповідача значної кількості судової практики, вивчення та детального аналізу документів, необхідних для формування позиції у справі, заперечення позивача щодо понесених відповідачем витрат на правову допомогу, обґрунтовано виходив з наявності підстав для часткового задоволення заяви представника відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 30 000 грн.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року заяву ТОВ «Кван Кепітал» про ухвалення додаткового судового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кван Кепітал 70 000 грн, як компенсацію витрат, понесених з оплати правничої допомоги.

Додаткову постанову апеляційного суду мотивовано тим, що пунктом 1.3. додаткової угоди, укладеної 27 січня 2026 року до договору про надання правничої допомоги від 02 січня 2024 року між АБ «Сучкова та Партнери» та ТОВ «Кван Кепітал», сторони погодили, що вартість послуг за надання правничої допомоги, вказаної в пункті 1.2 додаткової угоди, становить 70 000 грн без ПДВ.

До заяви про ухвалення додаткового рішення представником ТОВ «Кван Кепітал» - адвокатом Сучковою Т. Є., надано акт виконаних робіт, відповідно до якого АБ «Сучкова та Партнери» надано, а ТОВ «Кван Кепітал» прийнято правову допомогу на суму 70 000 грн.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи надані представником ТОВ «Кван Кепітал» докази понесених витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції, відсутність заперечень сторони ОСОБА_1 на подану заяву про ухвалення додаткового рішення, а також враховуючи принцип співмірності та об`єктивності понесених судових витрат, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення поданої заяви в повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

04 травня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Остапенко Є. С., подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу № 369/13953/24.

28 травня 2025 року матеріали цивільної справи № 369/13953/24 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Остапенко Є. С., просить постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції на новий апеляційний розгляд.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від: 13 лютого 2019 року у справі № 320/57877/17, 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21; постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц; постановах Верховного Суду від: 03 лютого 2021 року у справі № 761/38886/19, 18 травня 2022 року у справі № 613/1436/17, 12 лютого 2025 року у справі № 761/36779/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що укладений між сторонами договір є змішаним, оскільки поєднує елементи договору купівлі-продажу та договору будівельного підряду (надання послуг).

Апеляційний суд погодився з формальним висновком суду першої інстанції про те, що спірний договір є виключно договором купівлі-продажу майнових прав, не надавши належної оцінки доводам апеляційної скарги, не застосувавши принципи тлумачення договору та не врахувавши правові висновки Верховного Суду.

Апеляційний суд не виконав обов`язку, передбаченого статтею 367 ЦПК України, оскільки не здійснив самостійної правової кваліфікації спірних правовідносин, не дослідив доводи апеляційної скарги у їх сукупності.

Апеляційний суд, обмежившись формальним аналізом окремих положень договору, фактично проігнорував статтю 628 ЦК України, здійснив тлумачення договору всупереч загальним засадам цивільного законодавства, закріпленим, зокрема, у статтях 3, 6, 213 ЦК України, що призвело до неправильного визначення правової природи спірних правовідносин.

Додаткова постанова суду апеляційної інстанції не містить висновків як щодо доцільності та розумності витрат відповідача на правову допомогу при розгляді справи в апеляційній інстанції, так і щодо відповідності цих витрат критеріям, визначеним частинами третьою-п`ятою та дев`ятою статті 141 ЦПК України.

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у травні 2026 року, ТОВ «Кван Кепітал» заперечує проти доводів представника ОСОБА_1 - адвоката Остапенка Є. С., просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року - без змін.

Крім того, у відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Кван Кепітал» навело попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, понесених за надання професійної правничої (правової) допомоги адвокатом Сучковою Т. Є., у розмірі 80 000 грн. Стороною відповдача в порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України зроблено письмову заяву про те, що докази щодо розміру витрат, які сторона сплатила або має намір сплатити у зв`язку з розглядом справи, будуть подані до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 серпня 2020 року між ТОВ «Кван Кепітал», в особі представника Валієва Руфата Камал огли, який діє на підставі довіреності, посвідченої Горняк Х. В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 14 липня 2020 року за реєстровим номером 409, та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 2/56.

Відповідно до пункту 1.1. вказаного договору купівлі-продажу майнових прав продавець продає, а покупець купує майнові права на квартиру в об`єкті будівництва, які після набуття покупцем їх у власність реалізуються шляхом набуття права власності на квартиру після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію за умови проведення 100 % розрахунків за договором підписання акта приймання-передачі та оформлення самостійно покупцем відповідних документів, що встановлюють право власності.

Згідно з пунктом 1.7 договору акт приймання-передачі квартири підписується сторонами після прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом об`єкту будівництва у строк 14 календарних днів з моменту отримання покупцем повідомлення відповідно до пункту 2.5 договору та за умови повної оплати покупцем ціни майнових прав на квартиру зазначеної у цьому договорі.

Орієнтований строк прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію І-й квартал 2021 року.

Розділом «Стаття 3» договору, сторони погодили ціну, порядок та умови оплати, згідно з якою орієнтовна загальна ціна майнових прав на квартиру становить 21 636,59 дол. США, що станом на дату укладення договору є еквівалент 591 025 грн (пункт 3.2 договору), а також погодили кінцевий термін оплати платежу (включно) 25 серпня 2020 року у розмірі 591 025 грн (пункт 3.5.1 договору).

На виконання умов договору ОСОБА_1 сплатила на користь ТОВ «Кван Кепітал» грошові кошти у розмірі 91 025,00 грн (призначення платежу «Оплата по договору КПМП № 2/56 від 20 серпня 2020 року), у тому числі ПДВ, що підтверджується квитанцією про оплату від 20 серпня 2020 року № 0410001.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Щодо оскарження постанови Київського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року в частині висновків про неможливість стягнення пені, нарахованої відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за неналежне виконання договору

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина першої статті 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положення частини першої статті 509 ЦК України визначають, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).

Стаття 611 ЦК України передбачає правові наслідки порушення зобов`язання, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (абзац перший частини другої статті 551 ЦК України).

Звертаючись до суду із цим позовом, позивачка посилалася на порушення відповідачем строку введення будинку в експлуатацію, яке було заплановано на 2 й квартал 2021 року, а тому вважала, що має право на стягнення з нього пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Верховний Суд послідовно виходить з того, що положення статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлюють права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг).

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги. Поряд з цим, продавець - це суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації (пункт 18 частини першої статті 1 зазначеного закону).

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Робота - це діяльність виконавця, результатом якої є виготовлення товару або зміна його властивостей за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 21 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

У зобов`язаннях по виконанню робіт на одного з контрагентів покладається обов`язок виконати роботу, яка б завершувалась досягненням певного матеріального результату, а у зобов`язаннях про надання послуг діяльність контрагента спрямована на вчинення юридичних і фактичних дій, які безпосередньо не породжують матеріальних наслідків або зовсім не повинні завершуватися матеріальними наслідками, тобто споживання послуги має місце в процесі її надання, на відміну від роботи, споживання результатів якої зазвичай не збігається з часом її виконання.

Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Відповідно до статті 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з частиною першою статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.

За змістом пункту 1.1. статті 1 договору купівлі-продажу майнових прав від 20 серпня 2020 року №2/56 відповідач продає, а позивачка купує майнові права на квартиру в об`єкті будівництва. Пунктом 1.7. статті 1, статтею 5 цього договору передбачено, зокрема, порядок передачі визначеного у договорі купівлі-продажу майна.

Зазначене цілком відповідає характерним ознакам договору купівлі-продажу. Отже, спірний договір купівлі-продажу майнових прав від 20 серпня 2020 року №2/56 не є договором підряду чи договором про надання послуг.

Сторони погодилися з такими умовами договору, заперечень щодо їх формулювань не висловлювали, в судовому порядку, у тому числі в межах справи, що переглядається у касаційному порядку, не заявляли про недійсність умов зазначеного вище договору купівлі-продажу.

Отже, зміст договору купівлі-продажу майнових прав від 20 серпня 2020 року №2/56 дозволяє дійти висновку про те, що між сторонами не виникли правовідносини з надання послуг або виконання робіт, предметом договору були майнові права на квартиру.

За таких обставин відсутні правові підстави для стягнення з продавця за договором купівлі-продажу майнових прав пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», з огляду на те, що така пеня підлягає нарахуванню у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг) виконавцями робіт і надавачами послуг, а не продавцями товарів.

Враховуючи те, що за договором купівлі-продажу майнових прав від 20 серпня 2020 року №2/56 відповідач не брав на себе зобов`язань виконати певні роботи чи надати певні послуги позивачу, суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з висновком місцевого суду про відсутність правових підстав для стягнення з ТОВ «Кван Кепітал», яке виступає продавцем майнових прав у спірних правовідносинах, до відповідальності, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг).

Такі висновки відповідають правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 369/10606/17 та від 15 червня 2022 року у справі № 711/1032/21, з якими Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду погодився у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 759/9026/21 та не знайшов підстав для відступу від них, а також викладеним у постанові Верховного Суду від 18 березня 2026 року у справі № 369/14266/24 (провадження № 61-16583св25) за подібних правовідносин (за аналогічним предметом, підставами та змістом позову, пред`явленого до ТОВ «Кван Кепітал»).

Посилання заявника на те, що апеляційний суд погодився з формальним висновком суду першої інстанції про те, що спірний договір є виключно договором купівлі-продажу майнових прав, не надавши належної оцінки доводам апеляційної скарги, не застосувавши принципи тлумачення договору та не врахувавши правові висновки Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки спростовуються змістом оскаржуваної постанови, в якій суд на основі аналізу положень договору погодився з рішенням суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Колегія суддів звертає увагу на положення частини четвертої статті 263 ЦПК України, згідно з якими при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Щодо оскарження додаткової постанови Київського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року - витрат, понесених ТОВ «Кван Кепітал» на професійну правову (правничу) допомогу в суді апеляційної інстанції

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з частинами першою та третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої-третьої, восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 14-16723св20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

02 квітня 2026 року від представника ТОВ «Кван Кепітал» - адвоката Сучкової Т. Є. надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення у справі щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кван Кепітал» 70 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому разом з відзивом на апеляційну скаргу представником ТОВ «Кван Кепітал» - адвокатом Сучковою Т. Є., було зроблено заяву, що попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, які очікує понести відповідач у справі в апеляційному суді становить 70 000 грн та зазначено, що докази понесених судових витрат буде подано протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу адвоката до суду апеляційної інстанції стороною відповідача було подано: договір про надання правничої допомоги від 02 січня 2024 року № 02/01, укладений між АБ «Сучкова та Партнери» та ТОВ «Кван Кепітал», додаткову угоду № 27/01 від 27 січня 2026 року до договору № 02/01, акт виконаних робіт від 02 квітня 2026 року, ордер на надання правничої допомоги, виданий Сучковій Т. Є. на представництво інтересів ТОВ «Кван Кепітал» в Київському апеляційному суді.

Згідно з пунктом 1.3. додаткової угоди № 27/01 від 27 січня 2026 року до договору про надання правничої допомоги від 02 січня 2024 року № 02/01 сторони погодили, що вартість послуг за надання правничої допомоги, вказаної в пункті 1.2. додаткової угоди, становить 70 000 грн без ПДВ.

Акт виконаних робіт до договору № 02/01 про надання правничої допомоги від 02 січня 2024 року підтверджено надання АБ «Сучкова та Партнери» правової допомоги ТОВ «Кван Кепітал» на суму 70 000 грн.

Встановивши, що відповідачем при апеляційному перегляді справи понесені витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджено належними та допустимими доказами, врахувавши відсутність заперечень сторони позивача, а також враховуючи принцип співмірності та об`єктивності понесених судових витрат, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кван Кепітал» витрат на правничу допомогу в розмірі 70 000 грн.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд констатує, що доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судом апеляційної інстанції, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.

Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з урахуванням доказів, наданих сторонами, зробив обґрунтовані висновки по суті спору, не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень судом касаційної інстанції.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувані постанови суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому їх, відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи, що касаційна скарга залишається без задоволення, тому відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду