ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/48731/23-ц

Описова частина

1. У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 про продовження терміну дії договору найму (оренди) нерухомого майна, у якому просив суд визнати термін дії договору найму (оренди) нерухомого майна від 12 червня 2020року продовженим до 12 червня 2024року.

2. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 01 листопада

2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено у справі підготовче судове засідання.

3. У лютому 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом у цій справі до ОСОБА_1 про стягнення коштів та виселення без надання іншого житлового приміщення, у якому просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь грошові кошти, а саме заборгованість за період фактичного користування житловим приміщенням (квартирою), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі 3 580,65 дол. США, неустойку згідно частини другої статті 785 ЦК України у розмірі 6 500,00 дол. США, заборгованість зі сплати житлово - комунальних послуг у розмірі 8 506,42 грн. Виселити без надання іншого житла ОСОБА_1 із квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

4. 18 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду іззаявою про залученнядо участі у справі ОСОБА_3 в якості співвідповідача, на обґрунтування якої зазначив, що 22 березня 2024 року між ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою:

АДРЕСА_1 .

5. Зауважував, що про продаж квартири відповідач ОСОБА_2 , достеменно знаючи, що її винаймає ОСОБА_1 , не повідомив ані останнього як наймача квартири, ані покупця квартири.

6. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2025 року у задоволенні заяви позивача про залучення співвідповідача у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про продовження терміну дії договору найму (оренди) нерухомого майна відмовлено.

7. Відмовляючи у задоволенні заяви, районний суд мотивував своє рішення тим, що 18 червня 2025 року вимоги про визнання терміну дії договору найму (оренди) нерухомого майна від 12 червня 2020 року продовженим до 12 червня 2024 року втратили свою актуальність.

8. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2025 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про продовження терміну дії договору найму (оренди) нерухомого майна закрито.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів та виселення без надання іншого житлового приміщення повернуто особі, яка його подала.

9. Постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Козіної С. М., залишено без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2025 року в частині закриття провадження у справі залишено без змін.

10. Закриваючи провадження у справі районний суд, із висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, мотивував своє рішення відсутністю предмета спору.

11. Відтак, на переконання районного суду, із висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просив визнати термін дії договору найму (оренди) нерухомого майна від 12 червня

2020 року продовженим до 12 червня 2024 року.

12. Водночас станом на 18 червня 2025 року зазначені вимоги втратили свою актуальність, оскільки дата, до якої позивач просив визнати договір оренди продовженим (12 червня 2024 року), вже настала, а позивач, своєю чергою, протягом цього часу продовжував проживати в орендованій у ОСОБА_2 квартирі. Зазначене свідчить про відсутність на 18 червня 2025 року предмета спору між сторонами.

13. При цьому суди зауважили, що заяв про зміну предмета або підстав позову ОСОБА_1 до судуне подав та будь - яких вимог до ОСОБА_3 не заявив.

14. Ухвала Печерського районного суду містаКиєва від 18 червня 2025року в частині повернення зустрічної позовної заяви у апеляційному порядку не оскаржувалась.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

15. У лютому 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Козіної С. М., на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 18 червня

2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року у вказаній справі.

16. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 березня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

18. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Козіна С. М., просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій, справу направити на новий розгляд.

19. Підставою касаційного оскарження заявник зазначаєпро порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме: помилкове зазначення районним судом у змісті ухвали про постановлення її у відкритому судовому засіданні, оскільки суд не закривав підготовчого засідання, а тому відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України не мав законних підстав для закриття провадження у справі в підготовчому засіданні; неврахування судами попередніх інстанцій того, що спір, з приводу якого позивач звернувся до суду, залишився неврегульованим, що, своєю чергою, зумовлює виникнення інших спорів; а також безпідставну, на думку заявника, відмову суду першої інстанції, з висновком якого необґрунтовано погодився апеляційний суд, у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача.

20. Також касаційна скарга містить заперечення на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2025 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання позивача про залучення до часті в справі співвідповідача, які, своєю чергою, були відхилені судом апеляційної інстанції.

21. У березні 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Боледзюк В. М., шляхом формування документа у системі «Електронний суд» направив до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

22. У відзиві адвокат Боледзюк В. М. зазначає, що суд першої інстанції, із висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі під час підготовчого засідання, діяв відповідно до імперативних вимог статті 255 ЦПК України та актуальної практики Верховного Суду.

23. Також зауважує, що провадження у справі було закрито не через неналежний суб`єктний склад сторін, як зазначає заявник касаційної скарги, а у зв`язку з відсутністю предмета спору. Ця підстава є об`єктивною і жодним чином не залежить від складу учасників справи. Залучення до участі у справі будь-якої нової особи не може змінити того, що вимога про продовження припиненого договору оренди до 20 червня 2024 року втратила актуальність у 2025 році.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 у жовтні

2023 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про продовження терміну дії договору найму (оренди) нерухомого майна, у якому просив суд визнати термін дії договору найму (оренди) нерухомого майна від 12 червня 2020 року продовженим до 12 червня 2024 року.

25. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 01 листопада 2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено у справі підготовче судове засідання.

26. У лютому 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом у вказаній справі до ОСОБА_1 про стягнення коштів та виселення без надання іншого житлового приміщення, у якому просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь грошові кошти, а саме заборгованість за період фактичного користування житловим приміщенням (квартирою), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі 3 580,65 дол. США, неустойку згідно частини другої статті 785 ЦК України у розмірі 6 500,00 дол. США, заборгованість зі сплати житлово - комунальних послгу у розмірі 8 506,42 грн та виселити без надання іншого житла ОСОБА_1 із квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

27. 16 квітня 2025 року на підставі розпорядження керівника апарату від 16 квітня 2025 року, у зв`язку із перебуванням судді Підпалого В. В. на довготривалому лікуванні, здійснено повторний автоматизований розподіл справи.

28. Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 16 квітня 2025 року суддею-доповідачем для розгляду справи визначено Бусик О. Л.

29. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 22 квітня 2025 року у складі судді Бусик О. Л. справу прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання у справіна 14 травня 2025 року.

30. Підготовчі судові засідання, призначені на 14 травня 2025 року, 10 червня 2025 року були відкладені.

31. 18 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про залучення у справі в якості співвідповідача ОСОБА_3 , на обґрунтування якої заявник вказував, що 22 березня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою:

АДРЕСА_1 . Про продаж квартири відповідач ОСОБА_2 , достеменно знаючи, що її винаймає ОСОБА_1 , не повідомив ані наймача квартири, ані покупця квартири. За наявною у заявника інформацією, на даний час квартира належить на праві власності ОСОБА_3 .

32. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2025 року у задоволенні заяви позивача про залучення співвідповідача у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про продовження терміну дії договору найму (оренди) нерухомого майна відмовлено.

33. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2025 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про продовження терміну дії договору найму (оренди) нерухомого майна закрито з підстав, визначених пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів та виселення без надання іншого житлового приміщення повернуто особі, яка його подала.

34. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

35. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

36. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

37. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

38. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

39. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

40. Відтак, звертаючись до Верховного Суду із касаційною скаргою, заявник останньої зауважував, зокрема, на те, що оскаржувана ухвала районного суду про закриття провадження у справі була постановлена районним судом у підготовчому судовому засіданні, що суперечить старій практиці Верховного Суду, відповідно до якої закриття провадження у справі з підстав, визначених пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, можливе виключно у судовому засіданні.

41. Крім того зазначає, що спір, з метою вирішення якого позивач звернувся до суду, залишився неврегульованим.

42. Колегія суддів вважає такі посилання заявника касаційної скарги на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права необґрунтованими з огляду на таке.

43. У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

44. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

45. Підстави закриття провадження у справі визначені законодавцем у статті 255 ЦПК України.

46. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

47. Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

48. При цьому поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

49. Під предметом спору слід розуміти спірні матеріально-правові відносини сторін.

50. Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно, і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

51. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самі сторони врегулювали спірні питання.

52. Суд закриває провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами в зв`язку із цим не залишилося неврегульованих питань.

53. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі

№ 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21), постановах Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 754/11753/21 (провадження № 61-6265св23), від 22 травня 2024 року у справі № 204/1150/23 (провадження № 61-4982св24).

54. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що в касаційній скарзі заявник посилається на постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі

№ 456/647/18 (провадження № 61-2018св19), від 13 травня 2020 року у справі

№ 686/20582/19 (провадження № 61-1807св20), від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20 (провадження № 61-9658св20), однак викладені в них правові висновки не є актуальними, оскільки Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2021 року у справі

№ 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) відступила від правових висновків, викладених у зазначених постановах, шляхом їх конкретизації.

55. З матеріалів справи вбачається, що пред`являючи позов, позивач просив суд визнати термін дії договору найму (оренди) нерухомого майна від 12 червня

2020 року продовженим до 12 червня 2024 року.

56. Під час розгляду справи заяв про зміну предмета або підстав позову ним не подавалося й, відповідно, предметом позову у справі, яка є предметом касаційного перегляду, є вимога про визнання терміну дії договору найму (оренди) нерухомого майна від 12 червня 2020 року продовженим лише до 12 червня 2024 року.

57. У зв`язку з цим колегія суддів погоджується з висновком про те, що станом на 18 червня 2025 року зазначена вимога втратила свою актуальність, оскільки сплив визначений позивачем граничний строк, до якого мали бути продовжені орендні правовідносини між сторонами, унаслідок чого спірні правовідносини припинилися, у зв`язку з чим, враховуючи специфіку вимог позивача, відпала потреба у їх врегулюванні за минулий час.

58. Відтак, станом на 18 червня 2025 року (дата постановлення районним судом ухвали про закриття провадження у справі) відпала потреба визнавати продовженим до 12 червня 2024 року орендні відносини між сторонами.

59. У змісті своїх постанов Верховний Суд неодноразово зауважував, що закриття провадження у справі з підстав, визначених пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе виключно в судовому засіданні, а не при проведенні підготовчого судового засідання, оскільки закриття провадження можливе на цій стадії процесу з двох підстав, це: 1) відмова від позову, 2) визнання позову та укладення мирової угоди, визначених статтями 206, 207 ЦПК України (частина четверта 200 ЦПК України).

60. При цьому колегія суддів зауважує, що Верховний Суд також неодноразово погоджувався із висновками судів апеляційних інстанцій щодо того, що закриття провадження у справі з підстав, визначених пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе виключно у судовому засіданні, однак, враховуючи специфіку справи, яка є предметом касаційного перегляду, скасування судових рішень судів попередніх інстанцій із направленням справи на новий розгляд є недоцільним.

61. Таким чином колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги щодо того, що постановляючи під час підготовчого судового засідання ухвалу про закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмета спору, суд першої інстанції, із висновками якого погодився і апеляційний суд, допустив порушення норм процесуального права.

62. Разом з тим, відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

63. Ураховуючи, що позивач не заявляв вимоги про зміну предмета позову, скасування ухвали про закриття провадження у справі лише з підстав її постановлення у підготовчому засіданні не матиме наслідком захисту прав позивача, оскільки предмет спору відсутній, в тому числі й на момент перегляду судових рішень Верховним Судом.

64. Відтак, на переконання колегії суддів, скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції не призведе до досягнення завдань цивільного судочинства, визначених змістом статті 2 ЦПК України, які мають превалювати над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

65. Таким чином, ураховуючи завдання цивільного судочинства, колегія суддів доходить висновку про відсутність потреби, а відтак і підстав для скасування ухвали Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2025 року про закриття провадження у справі та, як наслідок, ухвали Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2025 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі співвідповідача, заперечення щодо якої заявник виклав у касаційній скарзі.

66. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

67. Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

68. З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку, що, хоча оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, їх скасування та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції з урахуванням процесуальних обмежень сторони позивача щодо зміни предмета та підстав позову, визначених частиною четвертою статті 49 ЦПК України, не матиме наслідком захисту прав позивача у зв`язку з відсутністю предмета спору. За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 403, 409, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду