ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 488/3204/25

Описова частина

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Полонської міської ради Хмельницької областіпро визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

В обґрунтування позову посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , яка 07 вересня 2021 рокусклала на його ім`я заповіт, за яким заповіла йому земельну ділянку з кадастровимномером 6823685500:06:002:0031, площею 2,8022 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Полонської міської ради Хмельницької області.

Позивач вказував, що він та ОСОБА_2 не є родичами. Вони познайомилися коли остання приїжджала з м. Миколаєва доглядати свого батька і після його смерті повернулася назад.

Нещодавно від знайомих, які проживають у Хмельницькій області,він випадково дізнався, що ОСОБА_2 померла, після чого у травні 2025 року звернувся до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину.

Однак, у відповідь на його звернення нотаріус листом від 27 травня 2025 року відмовила в оформленні спадщини у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини.

ОСОБА_1 стверджує, що у встановлений законом строк він не зміг прийняти спадщину, оскільки не є родичем із ОСОБА_2 і йому тривалий час не було відомо про її смерть.

Крім цього, вони із спадкодавцем проживали в різних містах (він - у м. Шепетівка Хмельницької області, а ОСОБА_2 - у м. Миколаєві), у зв`язку із чим йому не було відомо про відкриття спадщини, а стан його здоров`я не давав можливості на постійній основі спілкуватись з ОСОБА_2 , а також вчасно подати заяву.

Наведені причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, на думку позивача, є поважними.

Також поважною причиною пропуску вважає введення на території України воєнного стану.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд визначити йому додатковий строк - три місяці з дня набрання рішенням суду законної сили для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 04 грудня 2025 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 25 лютого 2026 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що обставини, якими обґрунтовані підстави позову, не свідчать про неможливість вчинення позивачем дій щодо прийняття спадщини, а наведені ним причини пропуску строку не є об?єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов?язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.

23 березня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргуна рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 04 грудня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 лютого 2026 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

13 квітня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що 07 вересня 2021 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Козленок С. І., відповідно до якого вона заповіла ОСОБА_1 належну їй на праві приватної власності земельну ділянку № НОМЕР_1 , кадастровий номер 6823685500:06:002:0031, площею 2,8022 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Полонської міської ради Хмельницької області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла у м. Миколаєві, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 03 лютого 2024 року.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не є родичами.

ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у м. Шепетівка Хмельницької області.

21 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса за місцем смерті спадкодавця із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 . Заява засвідчена приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Бондар С. М., реєстровий № 1453.

Листом приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ященко К. Л. вих. № 162/02-31 від 27 травня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 у зв`язку зі зверненням після спливу встановленого законодавством строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Згідно з відповіддю Полонської державної нотаріальної контори № 330/01-16 від 22 жовтня 2025 року спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилась.

У матеріалах справи містяться медичні документи, які підтверджують наявність у ОСОБА_1 ревматичних хвороб, у зв`язку із чим він звертався до медичних установ з метою обстеження, отримання консультацій та періодичного лікування.

Мотивувальна частина

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до статей 1216, 1218 Цивільного кодексуУкраїни (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (частини перша, друга статті 1272 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом зазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 127/2149/21, від 30 грудня 2024 року усправі № 527/1229/24 та інших.

З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців у складі Збройних Сил України тощо.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18 та багатьох інших.

Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.

Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 рокуу справі № 686/5757/23(провадження № 14-50цс24).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановлено, що спадкодавець ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а позивач як спадкоємець за заповітом звернувся до нотаріуса з метою прийняття спадщини після її смерті лише 21 травня 2025 року, тобто із значним пропуском встановленого статтею 1270 ЦК України строку.

При цьому факт того, що він знав про наявність нотаріально посвідченого заповіту, складеного ОСОБА_2 07 вересня 2021 року на його ім`я, ОСОБА_1 не заперечує.

При таких обставинах,надавши належну правову оцінку зазначеним позивачем у позовній заяві причинам пропуску строку для прийняття спадщини (необізнаність про смерть спадкодавця, велика відстань між йогомісцем проживання та спадковим майном, обставини, зумовлені введенням в Україні воєнного стану, хвороба), суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визначення ОСОБА_3 додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 .

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що наведені позивачем обставини не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки не пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Аргументи касаційної скарги про те, що позивач не знав про смерть спадкодавця не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.При цьому доказів того, що у позивача були об`єктивні перешкоди для того, щоб цікавитися життям та долею спадкодавця ОСОБА_2 , яка залишили на його ім`я заповіт, матеріали справи не містять.

Колегія суддів Верховного Суду також погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини введення в Україні воєнного стану та проживання позивача за межами м. Миколаєва, оскільки він мав можливість вчасно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте протягом тривалого часу (більше року після відкриття спадщини) не вчиняв дій щодо прийняття спадщини і не навів переконливих доводів про наявність перешкод у зверненні до нотаріуса вже після завершення визначеного законом строку на прийняття спадщини.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що спадкоємець мав право направити таку заяву за допомогою засобів поштового зв`язку, однак цим не скористався, та не зазначивпричин, які б перешкоджали йому вчинити цю дію.

Також ОСОБА_1 не довів належними та допустими доказами, що наявність певних захворювань перешкоджала йому подати вчасно заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 .

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цими судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення місцевого суду та постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду