ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 394/15/25

1. У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком та встановлення факту самостійного утримання та виховання неповнолітньої дитини батьком.

2. Позов мотивований тим, що з 30 липня 2010 року по 31 жовтня 2013 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, у період якого у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

3. Позивач вказує, що відповідачка із лютого 2022 року перебуває за межами території України у Польщі, вдруге вийшла заміж та змінила прізвище на « ОСОБА_2 », а син ОСОБА_5 залишився проживати з батьком, який самостійно займається його вихованням та утриманням. Вважає, що суперечки, які час від часу виникають між батьками щодо місця проживання дитини, можуть негативно вплинути на психічний стан дитини та порушити нормальні умови її розвитку та виховання.

4. Зазначає, що хоча він офіційно не працевлаштований, проте має стабільний дохід, матеріально забезпечений і має постійне місце проживання, алкоголем не зловживає, за місцем проживання характеризується позитивно, займається вихованням сина, готує його до самостійного життя.

5. Натомість відповідачка ОСОБА_2 постійного місця проживання немає, перебуває за кордоном, не має достатньо часу та можливості займатися вихованням сина.

6. Посилаючись на те, що сторони не дійшли згоди щодо того, з ким із батьків буде проживати дитина, ОСОБА_1 просив суд:

- визначити місце проживання неповнолітнього, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- встановити факт, який має юридичне значення, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , самостійно утримує та виховує неповнолітнього сина.

7. Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

8. Суд звернув увагу на відсутність підстав вважати, що на час звернення позивача до суду з цим позовом щодо визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом з ним, між батьками виник спір щодо місця проживання дитини, а матір не вимагала від батька змінити місце проживання сина, не порушувала в судовому порядку питання щодо відібрання дитини у позивача, не зверталася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з нею.

9. Відмовляючи у задоволенні вимог про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини батьком, суд врахував що нормативно-правові акти, які регулюють сімейні правовідносини та захист прав дітей, не зобов`язують підтверджувати факт відсутності участі батьків у вихованні дитини або підтверджувати їх одноосібну участь такому вихованні.

10. Постановою Кропивницького апеляційного суду від 11 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат

Іванченко В. В., задоволено частково. Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2025 року змінено, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції вказаної постанови.

11. Змінюючи рішення суду, апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції мав застосувати положення частини другої статті 29 ЦК України і відмовити у задоволенні позову в частині визначення місця проживання дитини з тих підстав, що ОСОБА_6 на день звернення з цим позовом до суду вже виповнилося чотирнадцять років, а тому він в силу закону може вільно обирати собі місце проживання.

12. Погоджуючись з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини батьком, апеляційний суд зазначив, що факт проживання дитини з батьком підтверджено наданими позивачем доказами, а утримання дитини батьком є його обов`язком і не потребує встановлення рішенням суду з тією метою, про яку зазначив заявник.

13. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Іванченко В. В., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, ухваливши у цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

14. У лютому 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Іванченко В. В., подав касаційну скаргу на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 грудня 2025 року.

15. Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у березні 2026 року надійшли до Верховного Суду.

16. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, постанові Верховного Суду від 29 грудня 2025 року у справі № 361/11889/24 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

17. Касаційна скарга мотивована тим, що за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях. Вважає, що позивач надав достатньо доказів на підтвердження одноосібного утримання та виховання ним свого сина. Звертає увагу, що оскаржена постанова апеляційного суду є немотивованою.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18. Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 липня 2010 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син - ОСОБА_7 .

20. Рішенням Новоархангельського районого суду Кіровоградської області від 31 жовтня 2013 року у справі № 394/1239/13-ц шлюб між сторонами розірвано.

21. Новоархангельська селищна рада видала довідки від 13 грудня

2024 року № 5284 та від 19 грудня 2024 року № 5304 про те, що до складу сім`ї ОСОБА_1 , 1987 року народження, входить його син, ОСОБА_3 , 2010 року народження, який знаходиться на його утриманні.

22. Відповідно до акту обстеження від 26 грудня 2024 року № 215 умов проживання ОСОБА_1 в будинку

АДРЕСА_1 , складеного Службою у справах дітей Новоархангельської селищної ради, умови проживання задовільні, опалення пічне та електричне, кімнати вмебльовані, наявний запас харчових продуктів та засоби гігієни, в будинку наявна необхідна побутова техніка. Разом із ОСОБА_1 , проживають: ОСОБА_3 (син), ОСОБА_8 (матір), ОСОБА_9 (співмешканка).

23. Згідно з довідкою від 26 грудня 2024 року № 01-19/400, наданою КЗ «Новоархангельський ліцей «Лідер» Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області, ОСОБА_1 контролює навчальний процес дитини, відвідує батьківські збори, цікавиться шкільним життями дитини та займається його вихованням.

24. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

25. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

26. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

27. Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

28. З огляду на межі касаційного оскарження судові рішення переглядається Верховним Судом в частині відмови в задоволенні позовних вимог про встановлення факту, що має юридичне значення.

29. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

30. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

31. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

32. Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

33. Змістом статті 141 СК України передбачена рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

34. Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

35. Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

36. Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

37. У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

38. Колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду справа № 201/5972/22 для вирішення виключної правової проблеми, яка постала під час дії правового режиму воєнного стану у значній кількості поданих заяв, позовів про встановлення факту самостійного виховання дитини (інших фактів, які пов`язані з реалізацією права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації) чи оскарження рішень, дій, бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

39. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 звернула увагу, що

- ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України);

- з настанням певних юридичних фактів, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися, а для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється;

- оскільки СК України чітко встановлює, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх;

- доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом;

- оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

40. Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

41. Відповідно до частини третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

42. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

43. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

44. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

45. У розглядуваній справі суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про встановлення факту самостійного утримання та виховання неповнолітньої дитини батьком.

46. Колегія суддів погоджується з цим висновком судів, оскільки надані позивачем докази дійсно підтверджують місце проживання сина разом з батьком, яке той після досягнення чотирнадцяти років може вільно обирати, а також виконання позивачем своїх батьківських обов`язків, однак не підтверджують ухилення матері від участі у вихованні дитини.

47. Саме по собі проживання матері за кордоном не свідчить про її ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини (див. наприклад постанови Верховного Суду від 07 травня 2026 року в справі № 743/1602/24, від 10 червня 2026 року у справі № 372/1217/25).

48. Встановивши, що позивач не довів ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків щодо виховання сина, врахувавши, що саме по собі проживання матері окремо від дитини не свідчить про те, що вона самоусунулась від її виховання та утримання, і не звільняє від батьківських обов`язків, з огляду на те, що відповідачка заперечує проти позову посилаючись на те, що незважаючи на проживання закордоном підтримує родинні зв`язки з дитиною, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про встановлення факту самостійного виховання дитини позивачем.

49. Висновок органу опіки та піклування, на який посилається позивач не спростовує висновки судів в частині вирішення вимоги про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, а в частині вирішення вимоги про визначення місця проживання дитини судові рішення в касаційному порядку не оскаржені та не є предметом перегляду Верховним Судом.

50. З урахуванням встановлених обставин, висновки суду першої інстанції в частині, яка не змінена апеляційним судом, та висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладениму постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, постанові Верховного Суду від 29 грудня 2025 року у справі № 361/11889/24, на які позивач посилався в касаційній скарзі.

51. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

52. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

53. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції з урахуванням змін внесених під час апеляційного перегляду справи, та постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду