ПОСТАНОВА Велика Палата Верховного Суду у справі № 569/5712/14-ц

Стислий зміст вимог та доводів заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами

1. ОСОБА_1 10 жовтня 2025 року з використанням засобів поштового зв`язку подав до Великої Палати Верховного Суду заяву про перегляд за виключними обставинами рішення Апеляційного суду Рівненської області від 13 листопада 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2014 року з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у зв`язку зі встановленням Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) порушення Україною міжнародних зобов`язань під час вирішення справи судом.

2. Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень, ОСОБА_1 посилається на рішення ЄСПЛ від 11 вересня 2025 року у справі «Гумінський проти України» (Case of Guminskyy v. Ukraine), ухвалене за результатами розгляду заяви № 7210/15, у якому встановлено порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

3. Заявник просить скасувати рішення Апеляційного суду Рівненської області від 13 листопада 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2014 року, а також повернути йому у власність нежитлове приміщення ательє загальною площею 588,40 кв. м, що розташоване за адресою: м. Рівне, вул. Набережна, 14.

4. Рішенням від 11 вересня 2025 року у справі «Гумінський проти України» (Case of Guminskyy v. Ukraine), ухваленим за результатами розгляду заяви № 7210/15, ЄСПЛ встановив порушення статті 6 Конвенції за вимогою щодо правової визначеності.

5. ЄСПЛ керувався тим, що ключовим питанням є момент початку обрахунку позовної давності. Вказав на значну розбіжність у висновках національних органів влади з цього питання. Під час провадження проти ОСОБА_2 суди посилалися на дату, коли прокурор дізнався з листа прокуратури вищого рівня про порушення, пов`язані з відчуженням майна Концерном «ІНФОРМАЦІЯ_2». У провадженні проти ОСОБА_1 міський суд надав детальний аналіз різних джерел, визначивши, коли прокурор «міг довідатися про порушення», і дійшовши висновку, що це мало відбутися не пізніше 2009 року. Апеляційний суд, своєю чергою, зосередився на тому факті, що дотримання прокурором позовної давності вже було встановлено у провадженні проти ОСОБА_2 . Касаційний суд не надав власного аналізу, натомість загалом погодився з висновками апеляційного суду.

6. ЄСПЛ зауважив, що підхід апеляційного суду, залишений без змін у касаційному провадженні, ґрунтувався на преюдиційному впливі фактів, пов`язаних із дотриманням позовної давності, встановлених у провадженні проти ОСОБА_2 , незважаючи на те, що це провадження стосувалося іншого юридичного питання та інших сторін. Оскільки заявник не був стороною згаданого провадження, підхід апеляційного суду по суті позбавив його можливості порушити питання застосування позовної давності у власній справі та домогтися розгляду його аргументів.

7. ЄСПЛ також вказав, що не переконаний в тому, що органи державної влади не знали про можливі проблеми, пов`язані з розпорядженням майном Концерном «ІНФОРМАЦІЯ_2» до 2013 року. Як зауважив Рівненський міський суд Рівненської області у рішенні від 03 липня 2013 року, ще у 2005 році посадова особа, відповідальна за розпорядження майном, не мала необхідних повноважень для укладання будь-яких правочинів. У рішенні того ж суду від 23 вересня 2014 року зазначено, що у період до 2013 року були проведені численні розслідування у зв`язку із цим питанням на різних рівнях та різними установами. У зв`язку з наведеним вище ЄСПЛ виснував, що навіть якщо визнати, що сам прокурор міг дізнатися про це набагато пізніше, ніщо не свідчить, що Концерн «ІНФОРМАЦІЯ_2» чи ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1) не мали права вживати заходів із власної ініціативи.

8. Пам`ятаючи, що завдання Суду не полягає у заміні собою національних судів в процесі тлумачення національного законодавства, ЄСПЛ, тим не менш, вважав, що застосований національними судами у цій справі підхід був несумісним із принципом правової визначеності, гарантованим статтею 6 Конвенції.

9. Також ЄСПЛ звернув увагу, що заявник скаржився й за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на те, що його позбавили майна, яке він добросовісно набув, без будь-якого відшкодування. Натомість Суд насамперед зазначив, що його висновки за статтею 6 Конвенції самі собою не означають, що подальший розгляд суті дій прокурора був недостатнім або незаконним.

10. Суд зауважив, що скарга ОСОБА_1 обмежується по суті невирішенням питання відшкодування шкоди за вартість майна, витребуваного у нього. Втім заявник придбав приміщення не у держави, а у формі іпотеки від приватної особи, бо ОСОБА_2 не зміг повернути свою позику. Визнавши недійсним первинний продаж спірного приміщення ОСОБА_2 , суди присудили йому відшкодування державою ціни, сплаченої ним за цю нерухомість. Отже, ОСОБА_1 мав право вимагати повернення коштів від ОСОБА_2 як свого контрагента в цивільних відносинах, і саме національні суди мали вирішити, яка сума належала заявнику. Втім він не ініціював жодного провадження у зв`язку із цим і не стверджував, що таке відшкодування шкоди було неможливим із будь-якої причини.

11. За наведених обставин ЄСПЛ не вважав, що на ОСОБА_1 був покладений надмірний тягар та визнав скаргу за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції явно необґрунтованою, зауваживши, що відшкодування матеріальної шкоди не повинно присуджуватися, а жодних інших вимог щодо справедливої сатисфакції заявник не висував.

І. ФАБУЛА СПРАВИ

12. Заступник Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері (далі - прокурор), представляючи інтереси держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1, Концерну «ІНФОРМАЦІЯ_2», у травні 2014 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Реєстраційна служба Рівненського міського управління юстиції Рівненської області (далі - РС РМУЮ Рівненської області), у якому просив витребувати нежитлове приміщення ательє загальною площею 588,40 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1, зобов`язати відповідача звільнити зазначене приміщення.

13. Прокурор обґрунтовував пред`явлений позов тим, що судовими рішеннями в справі за позовом прокурора в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину встановлено, що договір купівлі-продажу від 29 січня 2009 року, предметом якого є спірне нерухоме майно, є недійсним, оскільки його вчинено продавцем без необхідного обсягу цивільної дієздатності та без вільного волевиявлення власника майна. Тож зазначене нерухоме майно, власником якого є держава в особі ІНФОРМАЦІЯ_1, вибуло з володіння поза його волею внаслідок укладення договору купівлі-продажу від 29 січня 2009 року.

14. Натомість ОСОБА_2 та ОСОБА_1 03 липня 2009 року уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Предметом договору іпотеки було нежитлове приміщення ательє загальною площею 588,40 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Нині спірне майно, що вибуло з володіння ІНФОРМАЦІЯ_1 поза його волею, зареєстроване у власності відповідача, який безпідставно володіє та розпоряджається ним.

15. ОСОБА_1 заперечував проти позову, посилаючись на те, що є добросовісним набувачем спірного майна, не знав і не міг знати про те, що чиїсь інтереси в майбутньому можуть бути порушені, тому немає правових підстав для витребування нежитлового приміщення. До того ж з часу набуття ним права власності на це приміщення минуло понад 5 років, у зв`язку із чим заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.

16. Заочним рішенням від 22 липня 2014 року Рівненський міський суд Рівненської області позов задовольнив.

Суд витребував нерухоме майно, нежитлове приміщення ательє загальною площею 588,40 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зобов`язав ОСОБА_1 звільнити нежитлове приміщення ательє загальною площею 588,40 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язав РС РМУЮ Рівненської області скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення ательє загальною площею 588,40 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і зареєструвати право власності на зазначене майно за ІНФОРМАЦІЯ_1.

17. Ухвалою від 21 серпня 2014 року Рівненський міський суд Рівненської області скасував заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 липня 2014 року та призначив справу до розгляду в загальному порядку.

18. Рішенням від 23 вересня 2014 року Рівненський міський суд Рівненської області відмовив у задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1, Концерну «ІНФОРМАЦІЯ_2».

19. Суд першої інстанції обґрунтовував ухвалене рішення тим, що спірне майно фактично вибуло з розпорядження та володіння ІНФОРМАЦІЯ_1 та Концерну «ІНФОРМАЦІЯ_2» 03 лютого 2009 року (згідно з актом приймання-передачі) на підставі договору купівлі-продажу від 29 січня 2009 року і цей правочин, а також факт вибуття майна неодноразово досліджувалися як ІНФОРМАЦІЯ_1, так і органами прокуратури. Тож є підстави вважати, що про порушення свого права Концерн «ІНФОРМАЦІЯ_2» мав довідатися не пізніше 03 лютого 2009 року - з дати фактичного вибуття майна, а ІНФОРМАЦІЯ_1, до сфери управління якого належить Концерн «ІНФОРМАЦІЯ_2», та прокурор за умови належного виконання обома ними своїх обов`язків - найпізніше у 2009 році. Відповідно до частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

20. Рішенням від 13 листопада 2014 року Апеляційний суд Рівненської області задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2014 року та ухвалив нове рішення - про задоволення позову.

Апеляційний суд витребував із володіння ОСОБА_1 нежитлове приміщення ательє загальною площею 588,40 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язав РС РМУЮ Рівненської області скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на спірне нежитлове приміщення за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та зареєструвати право власності на зазначене майно за ІНФОРМАЦІЯ_1.

Здійснив розподіл судових витрат.

21. Суд апеляційної інстанції обґрунтовував ухвалене рішення тим, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 03 липня 2013 року, яке набрало чинності 29 серпня 2013 року після його перегляду Апеляційним судом Рівненської області, у справі за позовом прокурора, який діяв в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1, уповноваженим представляти відповідні функції в спірних відносинах органом якого є Концерн «ІНФОРМАЦІЯ_2», до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним визнано поважними причини пропуску та поновлено позивачу строк звернення до суду. Також згаданим судовим рішенням встановлено, що договір купівлі-продажу від 29 січня 2009 року, предметом якого було спірне нерухоме майно, вчинено продавцем без потрібного обсягу цивільної дієздатності та без вільного волевиявлення власника майна.

22. Вважаючи зазначені обставини, зокрема й щодо поважності пропуску позовної давності, преюдиційно встановленими, суд апеляційної інстанції виснував, що оскільки спірне майно вибуло з володіння власника без його волі, то є підстави для витребування цього майна від набувача ОСОБА_1 .

23. Ухвалою від 08 грудня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Рівненської області від 13 листопада 2014 року на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України ЦПК України через необґрунтованість касаційної скарги.

24. Суд касаційної інстанції зазначив, що доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи допустив порушення норм матеріального чи процесуального права, які визначені статтями 338-341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Стислий зміст вимог та доводів заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами

25. ОСОБА_1 10 жовтня 2025 року з використанням засобів поштового зв`язку подав до Великої Палати Верховного Суду заяву про перегляд за виключними обставинами рішення Апеляційного суду Рівненської області від 13 листопада 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2014 року з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК України, у зв`язку зі встановленням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань під час вирішення справи судом. Заявник обґрунтовує наявність підстави для перегляду судових рішень, посилаючись на рішення ЄСПЛ від 11 вересня 2025 року у справі «Гумінський проти України» (Case of Guminskyy v. Ukraine). Заявник просить повернути йому у власність нежитлове приміщення ательє, загальною площею 588,40 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

26. ІНФОРМАЦІЯ_1 03 грудня 2025 року подало заперечення на заяву ОСОБА_1 , у яких зазначає, що немає підстав для перегляду судових рішень за виключними обставинами, адже обставина поважності причин пропуску строку звернення до суду, яка встановлена судами у справі № 569/7649/13-ц, є преюдиційно встановленою та не підлягає повторному дослідженню. ОСОБА_1 особисто брав участь у згаданому провадженні в апеляційній інстанції, подав апеляційну скаргу та висловив заперечення щодо позовної давності, які були розглянуті судом. Отже, спроба повторного перегляду цієї обставини фактично зводиться до заперечення встановленого преюдиційного факту. Такий підхід несумісний із принципами правової визначеності та недопустимості зловживання процесуальним правом на перегляд судового рішення. Вважає, що у цій справі суди правильно встановили момент, з якого стало відомо про порушене право.

27. Львівське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України 03 вересня 2026 року подало пояснення на заяву ОСОБА_1 , у яких просить врахувати доводи про те, що правонаступником Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, зазначеного у заяві ОСОБА_1 як третя особа, є Івано-Франківське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України. Рішення суду у цій справі не вплине на права та інтереси Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, яке не є суб`єктом державної реєстрації прав.

28. Від інших учасників справи заперечення на заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами до Великої Палати Верховного Суду не надійшли.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

29. Заява ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами надійшла до Великої Палати Верховного Суду 13 жовтня 2025 року.

30. Ухвалою від 23 жовтня 2025 року суддя Великої Палати Верховного Суду залишив без руху заяву ОСОБА_1 , а ухвалою від 14 листопада 2025 року відкрив провадження за виключними обставинами; витребував матеріали справи № 569/5712/14-ц із Рівненського міського суду Рівненської області; витребував у Міністерства юстиції України копію рішення ЄСПЛ від 11 вересня 2025 року у справі «Гумінський проти України» (Case of Guminskyy v. Ukraine, заява № 7210/15).

31. Від Міністерства юстиції України 03 грудня 2025 року надійшла копія зазначеного рішення ЄСПЛ разом із його автентичним перекладом українською мовою.

32. Цього ж дня до Великої Палати Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи № 569/5712/14-ц в 1-му томі у виді посвідчених копій судових рішень та довідки про знищення матеріалів цивільної справи.

33. Відповідно до довідки Рівненського міськрайонного суду Рівненської області від 27 листопада 2025 року цивільна справа № 569/5712/14-ц знищена за закінченням строку зберігання, а оригінали рішень та ухвал суду у цій справі зберігаються у наряді оригіналів рішень, ухвал у цивільних справах за 2014 рік.

34. Ухвалою від 10 грудня 2025 року Велика Палата Верховного Суду направила до Рівненського міського суду Рівненської області копії матеріалів за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Апеляційного суду Рівненської області від 13 листопада 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2014 року, а такожзупинила провадження до надходження до Верховного Суду відновленого судового провадження.

35. Ухвалою від 02 червня 2026 року Рівненський міський суд Рівненської області відновив втрачене провадження у справі № 569/5712/14-ц, яке 30 червня 2026 року надійшло до Верховного Суду.

36. Ухвалою від 08 липня 2026 року Велика Палата Верховного Суду поновила провадження у справі та у порядку процесуального правонаступництва замінила РС РМУЮ Рівненської областіна Львівське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України. Вирішуючи питання правонаступництва, Велика Палата Верховного Суду керувалася постановою Кабінету Міністрів України № 517 від 06 травня 2025 року «Деякі питання міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції», відповідно до якої утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, зокрема й Львівське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України. Також цією постановою затверджено переліки адміністративно-територіальних одиниць, на які поширюються повноваження відповідних міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції, згідно з додатками 1 і 2. У додатку 1 до згаданої постанови зазначено, що повноваження Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України поширюються на Волинську, Львівську та Рівненську області.

37. Також зазначеною ухвалою Велика Палата Верховного Суду призначила справу на 09 вересня 2026 року.

38. У судовому засіданні представниця заявника просила задовольнити заяву, представники ІНФОРМАЦІЯ_1 та Концерну «ІНФОРМАЦІЯ_2» просили відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 та залишити без змін ті судові рішення, про перегляд яких подано заяву.

39. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання належно повідомлені.

40. Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належно повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

41. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, оцінила доводи заявника, дослідила матеріали заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами та матеріали справи, а також зміст рішення ЄСПЛ, і дійшла висновку, що заява ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

42. У цій категорії справ про перегляд судових рішень за виключними обставинамиє сформована позиція, яка знайшла своє підтвердження у численних судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у постановах від 09 квітня 2025 року у справі № 723/3691/13-ц (провадження № 14-14свц25) (далі - постанова від 09 квітня 2025 року), від 10 червня 2026 року у справі № 360/773/14-ц (№ 360/773/13-ц) (провадження № 14-27свц26)

(далі - постанова від 10 червня 2026 року), щодо застосовних норм права, підстав та меж такого перегляду, а також щодо повноважень Великої Палати у визначенні відповідного способу restitutio in integrum.

43. З огляду на те, що практика Суду є добре усталеною під час вирішення окреслених вище питань, які виникають під час розгляду цієї категорії заяв, Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для надмірно деталізованого викладення тих мотивів, що стали підставою для формування її правової позиції, обмежившись посиланням на відповідні пункти згаданих судових рішень.

Застосовні норми права

44. Питання визначення права, застосовуваного судом для вирішення цієї категорії спорів, було піддано детальному аналізу у постановах Великої Палати Верховного Суду, mutatis mutandis: пункти 54-61 постанови від 09 квітня 2025 року, пункти 56-63 постанови від 10 червня 2026 року.

45. Безпосереднє правове регулювання спірних відносин визначають приписи статті 9 Конституції України, Конвенції, Закону України № 3477-IV від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV).

46. З урахуванням частини першої статті 32 Конвенції щодо поширення юрисдикції ЄСПЛ на всі питання її тлумачення і застосування, частини другої статті 19 Конституції України щодо обов`язку органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, частин першої та третьої статті 124 Конституції України та частини першої статті 5 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) у зазначених вище пунктах згаданих постанов Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок, що всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї є компетенцією ЄСПЛ, а застосування норм матеріального і процесуального права та вирішення юридичних спорів під час здійснення правосуддя в Україні є виключними повноваженнями національних судів.

47. Застосовні під час вирішення питання про діючі заходи виконання рішення ЄСПЛ джерела права детально відображені у пунктах 62-70 постанови від 09 квітня 2025 року, пунктах 64-72 постанови від 10 червня 2026 року.

48. Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 13 липня 2000 року у справі «Скоццарі та Джюнта проти Італії» (Scozzari and Giunta v. Іtaly, заяви № 39221/98 і № 41963/98, параграф 249), перебуваючи під контролем Комітету Міністрів, держава-відповідач є вільною у виборі засобів, якими вона виконуватиме свої зобов`язання за статтею 46 Конвенції, за умови, що такі засоби не суперечитимуть висновкам, які містяться у рішенні ЄСПЛ.

49. Застосування restitutio in integrum можливе шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у ній, у разі вжиття Україною заходів індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі, в якій вона є стороною.

50. Відповідно до Рекомендації № R(2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, потрібно застосовувати, особливо тоді:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що (а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або (б) в основі визнаного порушення лежали істотні процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

Щодо процесуальних підстав перегляду судових рішень за виключними обставинами та меж такого перегляду

51. Велика Палата Верховного Суду у пунктах 71-78 постанови від 09 квітня 2025 року та пунктах 73-80 постанови від 10 червня 2026 року застосувала статті 400, 423, 425, 429 ЦПК України та зробила такі правові висновки.

52. Розгляд справи за заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами Велика Палата Верховного Суду здійснює за правилами, за якими відбувається касаційне провадження, тобто в межах доводів та вимог такої заяви, що мають узгоджуватися з висновками ЄСПЛ у відповідному рішенні, та не вдаючись у встановлення обставин і переоцінку доказів.

Оцінка доводів заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами

Щодо наявності підстав для скасування судових рішень національних судів

53. У рішенні від 11 вересня 2025 року у справі «Гумінський проти України» (Case of Guminskyy v. Ukraine), ухваленому за результатами розгляду заяви № 7210/15, ЄСПЛ встановив порушення статті 6 Конвенції за пунктом щодо правової визначеності.

54. Такий висновок ЄСПЛ зробив, оцінивши значну розбіжність у висновках національних органів влади з ключового питання, яким у цій справі є початковий момент обрахунку позовної давності.

55. Так, суд першої інстанції, надавши детальний аналіз різних джерел, дійшов висновку, що прокурор «міг довідатися про порушення» не пізніше 2009 року; тоді як апеляційний суд зосередився на тому факті, що дотримання прокурором позовної давності вже було встановлено у провадженні проти ОСОБА_2 . Касаційний суд не надав власного аналізу, погодившись із висновками апеляційного суду.

56. ЄСПЛ зауважив, що підхід апеляційного суду, залишений без змін у касаційному провадженні, ґрунтувався на преюдиційному впливі фактів, пов`язаних із дотриманням позовної давності, встановлених у провадженні проти ОСОБА_2 , незважаючи на те, що це провадження стосувалося іншого юридичного питання та інших сторін. Оскільки ОСОБА_1 не був стороною згаданого провадження, підхід апеляційного суду по суті позбавив його можливості порушити питання застосування позовної давності у власній справі та домогтися розгляду його аргументів.

57. ЄСПЛ також вказав, що не переконаний в тому, що органи державної влади не знали про можливі проблеми, пов`язані з розпорядженням майном Концерном «ІНФОРМАЦІЯ_2» до 2013 року. Навіть якщо визнати, що сам прокурор міг дізнатися про це набагато пізніше, ніщо не свідчить, що Концерн «ІНФОРМАЦІЯ_2» чи ІНФОРМАЦІЯ_1 не мали права вживати заходів із власної ініціативи.

58. З урахуванням своїх висновків у цій справі ЄСПЛ констатував, що відбулося порушення статті 6 Конвенції, адже застосований національними судами у цій справі підхід був несумісним з принципом правової визначеності.

59. Перевіряючи встановлені ЄСПЛ порушення за матеріалами справи, Велика Палата Верховного Суду врахувала таке.

60. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності. Суд вважав, що про порушення свого права Концерн «ІНФОРМАЦІЯ_2» мав довідатися не пізніше 03 лютого 2009 року - з дати фактичного вибуття майна, а ІНФОРМАЦІЯ_1, до сфери управління якого належить Концерн «ІНФОРМАЦІЯ_2», та прокурор за умови належного виконання обома ними своїх обов`язків - найпізніше у 2009 році.

61. Натомість суд апеляційної інстанції, висновки якого підтримав суд касаційної інстанції, не погодився з висновками місцевого суду та задовольнив позов. Суд врахував преюдиційно встановлені, на його думку, обставини, зокрема щодо визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та його поновлення, встановлені судовими рішеннями в іншій справі за позовом прокурора, який діяв в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1, уповноваженим представляти відповідні функції в спірних відносинах органом якого є Концерн «ІНФОРМАЦІЯ_2», до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним.

62. Згідно із частиною третьою статті 61 ЦПК України в редакції, яка діяла на час ухвалення судами рішень, які є предметом перегляду за виключними обставинами, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

63. Подібна норма нині зазначена в частині четвертій статті 82 ЦПК України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

64. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду (частина сьома статті 82 ЦПК України).

65. У пункті 32 постанови від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що преюдиційне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення у справі, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувалися і встановлювалися у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

66. У пункті 7.10 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 907/29/19Велика Палата Верховного Суду виснувала, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими право пов`язує виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належно відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.

67. У рішенні від 03 липня 2013 року у справі № 569/7649/13-ц за позовом заступника Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, який діяв в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1, уповноваженим представляти відповідні функції в спірних відносинах органом якого є Концерн «ІНФОРМАЦІЯ_2», до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним - Рівненський міський суд Рівненської області визнав поважними причини пропуску прокурором строку звернення до суду та поновив йому цей строк.

68. Суд першої інстанції у справі № 569/7649/13-ц вважав, що прокурору стало відомо про порушення зазначених у позовній заяві приписів законодавства з моменту отримання 23 січня 2013 року листа № 07/1-47вих13 від Прокуратури Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері.

69. Рішенням від 29 серпня 2013 року Апеляційний суд Рівненської області частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , змінив рішення суду першої інстанції від 03 липня 2013 року, виключив з мотивувальної частини покликання на перебування спірного майна в чужому незаконному володінні ОСОБА_1 , а в іншій частині рішення суду залишив без змін.

70. Мотивів щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , який не брав участі у справі № 569/7649/13-ц, про пропуск прокурором позовної давності рішення суду апеляційної інстанції не містить.

71. Як уже зазначено, правова оцінка суду і встановлені ним обставини не є тотожними поняттями. Обставини справи - це життєві факти, які мають значення для вирішення спору, як-то вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Тоді як висновки (судження) суду щодо прав і обов`язків сторін, зроблені на підставі встановлених під час розгляду справи обставин, не є преюдиційними.

72. Враховуючи викладене, суд першої інстанції у справі № 569/7649/13-ц надав саме правову оцінку обставинам справи щодо дотримання прокурором позовної давності та дійшов висновку про поважність причин пропуску строку звернення до суду саме із цим позовом.

73. Зазначені висновки не є преюдиційними обставинами в розумінні частини третьої статті 61 ЦПК України в редакції, яка діяла на час ухвалення судових рішень у справі, що переглядається, та частин четвертої, сьомої статті 82 ЦПК України в чинній редакції.

74. До того ж преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Сторонами у справі № 569/7649/13-ц були прокурор, який діяв в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1, уповноваженим органом якого є Концерн «ІНФОРМАЦІЯ_2», та ОСОБА_2 ОСОБА_1 не брав участь в суді першої інстанції, який зробив висновки щодо позовної давності. Заявник лише подав апеляційну скаргу як особа, яка не брала участі у справі, проте суд вирішив питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Втім апеляційний суд не надав власної оцінки мотивам суду першої інстанції щодо позовної давності та відповідним доводам апеляційної скарги не учасника справи.

75. Тому суд апеляційної інстанції у справі № 569/5712/14-ц, застосувавши частину третю статті 61 ЦПК України та зазначивши, що висновки суду щодо поважності пропуску прокурором позовної давності у справі № 569/7649/13-ц мають преюдиційне значення для справи № 569/5712/14-ц, допустив порушення норм процесуального права.

76. Як виснував ЄСПЛ, оскільки заявник не був стороною згаданого провадження [справа № 569/7649/13-ц], підхід апеляційного суду по суті позбавив його можливості порушити питання застосування позовної давності у власній справі [№ 569/5712/14-ц] та домогтися розгляду його аргументів.

77. Інших мотивів щодо вирішення питання дотримання позовної давності суд апеляційної інстанції в рішенні, яке є предметом перегляду за виключними обставинами у справі № 569/5712/14-ц, не навів. Не здійснив власну оцінку доказів, які аналізував суд першої інстанції, та не встановив інших обставин, які мають значення для правильного вирішення питання щодо строку звернення до суду у цій справі.

78. Отже, суд апеляційної інстанції фактично не розглянув ключове у цій справі питання, яким, як зауважив ЄСПЛ, є момент початку обрахунку позовної давності, що й призвело до встановлення ЄСПЛ порушень Україною міжнародних зобов`язань під час вирішення цієї справи національними судами, а саме порушення статті 6 Конвенції, адже застосований національними судами у цій справі підхід був несумісним із принципом правової визначеності.

79. Характер установлених ЄСПЛ порушень, допущених національними судами під час розгляду цієї справи, які й лягли в основу його висновку про порушення Україною статті 6 Конвенції, ставить під сумнів результат такого судового розгляду.

80. Заявник вважає, що найбільш відповідним заходом індивідуального характеру для відновлення його становища, що було до моменту порушення Конвенції, встановленого рішенням ЄСПЛ, є перегляд за виключними обставинами та скасування постановлених за наслідками вирішення цього спору по суті судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій та повернення у його власність спірного нежитлового приміщення.

81. Під час розгляду заяви жоден з учасників справи не стверджував про те, що повторний розгляд справи матиме явно непропорційні негативні наслідки для інтересу інших осіб у дотриманні принципу res judicata.

82. Наведені обставини в розумінні пункту ІІ Рекомендації № R(2000)2 є передумовою для повторного розгляду справи як найбільш ефективного (якщо не єдиного) засобу для відновлення попереднього правового становища, яке сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

Щодо можливості ухвалення власного рішення по суті спору

83. Вирішуючи питання про можливість ухвалення власного судового рішення з урахуванням встановлених ЄСПЛ порушень, Велика Палата Верховного Суду враховує таке.

84. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

85. Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

86. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

87. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

88. У пунктах 46, 48, 65, 66 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, пункті 48 постанови від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором перебіг позовної давності, за загальним правилом, починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

89. У пунктах 7.20, 7.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16 зроблено висновок про те, що закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тож перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, а ні з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

90. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що дотримання строку звернення до суду є однією з умов реалізації права на позов і пов`язано з реалізацією права на справедливий судовий розгляд. Інститут позовної давності запобігає виникненню стану невизначеності у правових відносинах. Правова визначеність є універсальною правовою категорією, дія якої поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до такої відповідальності, неприпустимість дій і бездіяльності органів влади, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини.

91. ЄСПЛ зазначав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати правову визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (Stubbings and Others v. the United Kingdom, № 22083/93, № 22095/93, рішення від 22 жовтня 1996 року; Zolotas v. Greece (No. 2), № 66610/09, рішення від 29 січня 2013 року).

92. Отже, позовна давність забезпечує правову визначеність правовідносин сторін та остаточність рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача, причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

93. Тобто питання застосування позовної давності є питанням з`ясування фактів.

94. Водночас, як зазначено вище, суд апеляційної інстанції виснував про поважність причин пропуску прокурором позовної давності винятково з огляду на висновки суду в іншій справі, в якій ОСОБА_1 не брав участі, вважаючи їх преюдиційними, що суперечило статті 61 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення.Інших мотивів щодо вирішення питання дотримання позовної давності суд апеляційної інстанції не навів, тобто фактично не розглянув питання щодо моменту початку обрахунку позовної давності. Цієї помилки не усунув і суд касаційної інстанції.

95. Ця обставина є визначальною для ухвалення рішення у цій справі з урахуванням висновків ЄСПЛ, сформульованих у рішенні від 11 вересня 2025 року у справі «Гумінський проти України» (Case of Guminskyy v. Ukraine), ухваленому за результатами розгляду заяви № 7210/15.

96. Характер установлених у рішенні ЄСПЛ порушень дає підстави стверджувати, що правильність вирішення справи потребує встановлення певних обставин і перевірки доказів, якими ці обставини підтверджуються, адже, як уже зазначено, питання застосування позовної давності є питанням з`ясування фактів, а не права, що є за межами повноважень Великої Палати Верховного Суду, визначеними у частині першій статті 400 ЦПК України.

97. У практиці Великої Палати Верховного Суду за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень за виключними обставинами сформовано усталений підхід, застосований, зокрема, у пунктах 111-122 постанови від 09 квітня 2025 року, у пунктах 113-121, 137 постанови від 10 червня 2026 року, пунктах 60, 61 постанови від 11 лютого 2026 року у справі № 303/5393/23 (провадження № 14-136свц25) [в якій ЄСПЛ також констатував порушення Україною статті 6 Конвенції внаслідок ненадання судом апеляційної інстанції правової оцінки заяві відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності], відповідно до якого виняткові повноваження зі встановлення обставин справи, їх оцінки передовсім належать суду першої інстанції та, як виняток, суду апеляційної інстанції.

98. Велика Палата Верховного Суду як суд касаційної інстанції, за задумом законодавця, не має права вдаватися до оцінки обставин справи, встановлювати їх, змінювати саме ту оцінку, яку здійснили суди першої та апеляційної інстанцій як суди факту.

99. Особливості здійснення провадження за виключними обставинами не надають Великій Палаті Верховного Суду додаткових повноважень, оскільки воно здійснюється за правилами касаційного провадження, що чітко та безальтернативно зазначено в частині другій статті 429 ЦПК України.

100. Тож якщо касаційний суд вдаватиметься до встановлення та оцінки обставин, то він істотно порушуватиме процесуальні норми та діятиме не як «суд, встановлений законом».

101. Велика Палата Верховного Суду врахувала, що заявник просив переглянути за виключними обставинами судові рішення апеляційної та касаційної інстанцій, скасувати їх та повернути йому у власність спірне нежитлове приміщення.

102. Проте на підставі системного аналізу статей 400 та 411 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що вона як суд касаційної інстанції не наділена повноваженнями ухвалити у цій справі власне судове рішення щодо вирішення цього спору по суті сформульованих вимог, адже позбавлена можливості взамін апеляційного суду дослідити та надати оцінку початковому моменту обрахунку позовної давності та відповідно дотриманню строку звернення до суду із цим позовом, оскільки це вимагає встановлення обставин та оцінки доказів.

103. У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «Морейра Феррейра проти Португалії (№ 2)» ЄСПЛ наголосив, що держава-відповідач залишається вільною обирати засоби, за допомогою яких вона виконає своє зобов`язання, щоб поставити заявника, наскільки це можливо, у становище, в якому він би перебував, якби вимоги Конвенції не були ігноровані, за умови, що такі засоби сумісні з висновками, викладеними в рішенні ЄСПЛ, та з правами захисту.

104. У справі № 569/5712/14-ц саме суд апеляційної інстанцій помилково застосував частину третю статті 61 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення, під час вирішення питання дотримання позовної давності. Інших обставин, які стосуються цього питання, не встановлював, доказів не досліджував, тобто фактично не розглянув питання щодо моменту початку обрахунку позовної давності, помилково застосувавши результати правової оцінки суду, наданої в іншій справі № 569/7649/13-ц. Суд касаційної інстанції під час попереднього розгляду на ці порушення уваги не звернув. Тож без скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій і скерування справи на новий апеляційний розгляд неможливо відновити права заявника, бо, як уже відзначено, Велика Палата Верховного Суду як суд права не має повноважень встановлювати фактичні обставини справи та надавати оцінку доказам.

105. Отже, порушення, констатовані ЄСПЛ, через повторний розгляд справи має виправити суд апеляційної інстанції в межах наданих йому повноважень на встановлення обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, та здійснення оцінки доказів, адже саме на стадії апеляційного перегляду були допущені ці порушення.

106. Під час нового розгляду справи суд апеляційної інстанції має врахувати висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 11 вересня 2025 року у справі «Гумінський проти України» (Case of Guminskyy v. Ukraine, заява № 7210/15), і дослідити питання щодо моменту початку обрахунку позовної давності та, відповідно, щодо дотримання строку звернення до суду із цим позовом.

107. До того ж у пунктах 138, 139 постанови від 10 червня 2026 року Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що ЄСПЛ не замінює собою національні суди та не є четвертою інстанцією у вирішенні спору по суті, оскільки не здійснює перегляду судових рішень національних судів, не встановлює обставин у конкретній справі національного суду та не досліджує доказів, а винятково з`ясовує питання дотримання Україною норм Конвенції і протоколів до неї.

108. Відповідно під час нового розгляду справи національний суд має врахувати висновки ЄСПЛ, втім саме суд апеляційної інстанції як суд факту є повноважним встановити обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, дослідити докази та надати їм належну правову оцінку.

Загальні висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами

109. За результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (абзац п`ятий частини третьої статті 429 ЦПК України).

110. З огляду на характер установлених ЄСПЛ порушень та брак у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості встановлювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу у справі, що розглядається, чи про перевагу одних доказів над іншими, - права заявника підлягають поновленню шляхом забезпечення повторного розгляду справи саме судом апеляційної інстанції, а тому підлягають скасуванню рішення Апеляційного суду Рівненської області від 13 листопада 2014 року та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2014 року з передачею справи на новий розгляд до Рівненського апеляційного суду.

111. Оскільки констатовані ЄСПЛ порушення конвенційних гарантій можна усунути тільки шляхом скасування рішення суду апеляційної інстанції та ухвали суду касаційної інстанції з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то заява про перегляд судових рішень за виключними обставинами підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 400, 416, 418, 419, 423, 429 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду