ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 758/14525/13-ц

ОПИСОВА ЧАСТИНА

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, уточнивши позовні вимоги, просив суд:

- визнати недійсним свідоцтво від 22 березня 2013 року про право власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_2 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Золотухіною О. М.;

- витребувати із чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак» (далі - ТОВ «Аргамак») нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1 ;

- скасувати записи про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення за вказаною адресою, здійснену за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ТОВ «Аргамак».

Позов мотивував тим, що 27 лютого 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі площею 368,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1.

22 березня 2013 року приватним нотаріусом Золотухіною О. М. на ім`я

ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на вказану будівлю за результатами прилюдних торгів, проведених 27 лютого 2013 року філією 10 Приватного підприємства «Нива-В.Ш.» на виконання виконавчого листа, виданого 03 травня 2011 року Подільським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» коштів у розмірі 1 328 254,77 грн.

03 квітня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу нежитлової будівлі площею 368,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . За умовами договорів купівлі-продажу від 23 липня 2013 року ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 придбали відповідно 3/4 та 1/4 частини вказаної нежитлової будівлі. На підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2013 року ОСОБА_4 відчужив 2/4 частини спірної будівлі ОСОБА_6 , а за договором купівлі-продажу того ж дня ОСОБА_5 (інтереси якої представляв ОСОБА_8 ) відчужила ОСОБА_6 1/4 частину вказаної будівлі. Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 26 червня 2014 року власником нежилої будівлі АДРЕСА_1 є ТОВ «Аргамак».

Посилаючись відсутність боргових зобов`язань перед банком, необізнаність про проведення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення про стягнення боргу, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним свідоцтво від 22 березня 2013 року, видане на ім`я ОСОБА_2 , та витребувати на свою користь із чужого незаконного володіння ТОВ «Аргамак» спірне приміщення.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Подільський районний суд міста Києва заочним рішенням від 22 грудня

2014 року позов задовольнив. Визнав недійсним свідоцтво, видане приватним нотаріусом Золотухіною О. М. від 22 березня 2013 року (реєстр № 109), згідно з яким ОСОБА_2 належить нежитлова будівля площею 368,9 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1. Витребував із незаконного володіння ТОВ «Аргамак» на користь ОСОБА_1 нежитлову будівлю, площею 368,9 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що спірне майно вибуло із володіння позивача без достатніх на це правових підстав.

Апеляційний суд міста Києва рішенням від 14 лютого 2017 року заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 грудня 2014 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Заходи забезпечення позову у вигляді арешту нежитлової будівлі, площею 368,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , вжиті ухвалою Апеляційного суду міста Києва 25 серпня 2015 року, скасував.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення, апеляційний суд виходив із того, що позивач не набув у встановленому законом порядку право власності на спірне приміщення, а тому не має права на витребування майна у добросовісного набувача. Також апеляційний суд вказав, що свідоцтво про право власності, яке не є правовстановлюючим документом, є лише документом, який реєструє право, видане на підставі правочину, дійсність якого позивачем не оспорюється, у зв`язку з чим висновок про його недійсність вважав передчасним.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 16 серпня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, рішення суду апеляційної інстанції скасував, а рішення суду першої інстанції залишив у силі.

Ухвалу касаційного суду мотивовано тим, що свідоцтво, видане на ім`я ОСОБА_2 , яке позивач просив визнати недійсним, саме по собі не є угодою чи договором, а лише посвідчує право власності переможця торгів на придбане з торгів майно, у зв`язку з чим позивач не має іншого способу захисту свого порушеного права, окрім визнання цього свідоцтва недійсним, що узгоджується з положеннями пунктом 4 частиною другою статті 16 ЦК України, відповідно до якого одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення, а визнання свідоцтва, яке видано на підставі акта (угоди), який (а) не укладалася веде до відновлення становища, яке існувало до його видачі. Установивши відсутність кредитного договору та боргових зобов`язань позивача перед банком, а також доказів проведення прилюдних торгів з реалізації належного позивачу нерухомого майна та затвердження протоколу з проведення прилюдних торгів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним свідоцтва від 22 березня 2013 року, виданого ОСОБА_2 .

Також суд першої інстанції правильно виснував про необхідність задоволення позовних вимог про витребування об`єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі, площею 368,9 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до положень статті 388 ЦК України, на які посилався позивач як на правову підставу позовних вимог, оскільки спірне майно вибуло з володіння не з його волі. При цьому апеляційний суд залишив поза увагою, що правочин, на підставі якого позивач набув право власності на спірне приміщення, не був визнаний недійсним у судовому порядку, та не врахував, що предметом спору у справі, за наслідком розгляду якої ухвалено рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 березня 2010 року, було визнання права власності на нежитлову будівлю площею 368,9 кв. м на АДРЕСА_1, літера «Ж» у м. Києві, а тому висновок про нікчемність укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 правочину щодо купівлі-продажу нежитлової будівлі площею 368,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , є помилковим.

Верховний Суд України постановою від 01 листопада 2017 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року, рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого

2017 року та заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 грудня 2014 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд України керувався тим, що визнаючи недійсним свідоцтво про право власності на спірне нежитлове приміщення від 22 березня 2013 року, видане ОСОБА_2 , суд першої інстанції всупереч вимогам статей 213-214 ЦПК України не навів будь-яких правових норм, на підставі яких він дійшов таких висновків, на це не звернув уваги і суд касаційної інстанції, зазначивши лише, що позивач не має іншого способу захисту свого порушеного права.

Разом із тим, суди встановили, що оспорюване свідоцтво видано за результатами прилюдних торгів, проведених 27 лютого 2013 року. Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акту про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а відтак є правочином. Не підтверджені належними доказами і висновки суду про те, що ОСОБА_1 є власником спірного приміщення, оскільки спростовуються судовими рішеннями, які набрали законної сили, та мають преюдиційне значення. Так, Апеляційним судом міста Києва 05 грудня 2016 року під час розгляду цивільної справи за позовом ТОВ «Аргамак» до ОСОБА_7 та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору встановлено, що цивільної справи, в якій за ОСОБА_7 визнано право власності на спірне приміщення, не існувало і підстави для проведення реєстрації права власності за ОСОБА_7 на спірну нежитлову будівлю відсутні. Встановивши такі обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що єдиним власником спірного приміщення є ТОВ «Аргамак», однак не взяв зазначені обставини до уваги.

З огляду на викладене Верховний Суд України виснував про скасування рішень судів першої і касаційної інстанцій та скасування рішення апеляційного суду, оскільки цим судом не встановлено, хто є власником земельної ділянки, на якій побудовано спірне приміщення, чи була його згода на будівництво, чи прийнято об`єкт в експлуатацію в установленому законом порядку.

Подільський районний суд міста Києва рішенням від 14 березня 2023 року позов задовольнив.

Визнав недійсним свідоцтво від 22 березня 2013 року про право власності на нежитлову будівлю (літера «К»), загальною площею 368,9 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_2 , видане приватним нотаріусом Золотухіною О. М. за реєстром № 109.

Витребував із чужого незаконного володіння ТОВ «Аргамак» нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 .

Скасував запис про державну реєстрацію права власності на нежилу будівлю (літера К) загальною площею 368,9 кв. м, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , здійснену за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ТОВ «Арагамак».

Суд першої інстанції керувався тим, що договір купівлі-продажу від 27 лютого

2012 року, який є підставою набуття позивачем права власності на спірне майно, не є нікчемним у силу закону та не визнаний судом недійсним. Позивач подав до суду копію декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстровану Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві від 11 листопада 2011 року № КВ 14211075039, відповідно до якої об`єкт - нежитлова будівля на АДРЕСА_1 - готовий до експлуатації. Отже, суд встановив правомірність володіння спірним майном ОСОБА_1 у вигляді дійсного договору купівлі-продажу, який не є нікчемним у силу закону та не був визнаний судом недійсним, а також факт вибуття майна з володіння позивача поза його волею з огляду на те, що будь-яких цивільних справ про стягнення заборгованості з позивача не існувало, виконавче провадження не відкривалося, прилюдні торги з реалізації спірної будівлі не проводилися.

Київський апеляційний суд постановою від 24 квітня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «Аргамак» задовольнив частково. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 14 березня 2023 року скасував у частині визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування запису про право власності на нерухоме майно та в цій частині ухвалив нове судове рішення, яким відмовив ОСОБА_1 в задоволенні позову. В іншій частині рішення Подільського районного суду міста Києва від 14 березня 2023 року залишив без змін. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що за наявності договору купівлі-продажу та державної реєстрації права власності на спірне майно позивач вважається таким, що набув право власності на це майно, та врахував, що у справі відсутні докази набуття ТОВ «Аргамак» спірного нерухомого майна за відплатним договором, оскільки до статутного фонду

ТОВ «Аргамак» це майно передано на підставі акта приймання-передавання, складеного між ТОВ «Аграмак» та ОСОБА_6 , тому у суду першої інстанції були підстави для застосування частини третьої статті 388 ЦК України у відповідній редакції, за якої, якщо майно набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Разом із тим, апеляційний суд зазначив, що для застосування положень статті 388 ЦК України оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Також апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції в частині задоволення вимог про скасування записів про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно, виходячи з того, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для державної реєстрації за позивачем права власності на нерухоме майно, яке зареєстроване за відповідачем. Тому на підставі такого рішення суду не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

У серпні 2024 року ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Подільського районного суду міста Києва від 14 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України ОСОБА_6 посилається на те, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 367/2022/15-ц, від 08 жовтня 2019 року в справі № 916/12787/17, від 23 жовтня 2019 року в справі № 922/3537/17, від 04 грудня 2019 року в справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року в справі № 910/6091/19, від 01 квітня 2020 року в справі № 610/1030/18, від 07 липня 2020 року в справі № 910/10647/18, від 23 вересня 2020 року в справі № 638/5388/14, від 16 жовтня 2020 року в справі № 910/12787/17, від 17 лютого 2021 року в справі № 344/6425/17, від 31 березня 2021 року в справі№ 760/13106/16-2, від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17, від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц, від 26 травня 2022 року в справі № 1-23-32/135-08-4825, від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник зазначає, що цивільної справи, в якій за ОСОБА_7 визнано право власності на нежитлову будівлю площею 368,0 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, не існувало і підстави для проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_7 на нежитлову будівлю були відсутні. ТОВ «Аргамак» було єдиним власником спірного нежитлового приміщення, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, видане 26 червня 2014 року, та актом приймання-передавання внеску до статутного капіталу ТОВ «Аграмак».

Таким чином, договір купівлі-продажу спірного приміщення від 27 лютого 2012 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , є нікчемним у зв`язку з тим, що ОСОБА_7 шляхом вчинення шахрайських дій зареєстрував за собою право власності, що встановлено ухвалою суду, тобто своїми діями він порушив публічний порядок.

Також вказує, що з доданих до справи доказів неможливо зробити висновок про існування права власності позивача і відповідача на одне і те ж саме приміщення, водночас суд першої інстанції взяв до уваги договір від 27 лютого 2012 року, який є нікчемним.

Отже, позивач не довів, що позов пред`явила особа, якій належить право вимоги, і саме визнання недійсними правочинів на інше нежитлове приміщення буде належним способом захистом порушеного права позивача. Водночас визнання недійсним свідоцтва про право власності не є належним способом захисту порушеного права, оскільки свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється.

Щодо добросовісності останнього набувача заявник зазначає, що на момент складення акта приймання-передавання спірного об`єкта нерухомості до статутного капіталу, укладеного між ТОВ «Аргамак» та ОСОБА_6 , були відсутні будь-які відомості про інших власників або наявність обтяжень. Судові рішення постановлені за відсутності перевірки як добросовісності чи недобросовісності набувача, так і положень статті 1 Протоколу до Конвенції, тому не можуть вважатися такими, що відповідають вимогам законності втручання у право мирного володіння майном.

Крім того зазначає, що суд апеляційної інстанції помилково зазначив про необхідність застосування позивачем способу захисту, зокрема скасування запису про проведення державної реєстрації, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права.

Також вказує, що суд першої інстанції направляв повістки ТОВ «Аргамак» та ТОВ «Агентство нерухомості «Моя оселя» не за адресою місцезнаходження юридичних осіб, а також належним чином не повідомив цих учасників справи про судове засідання, яке відбулося 14 березня 2023 року, та не направив ухвалу про закінчення підготовчого провадження у справі.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 17 лютого 2025 року у складі колегії суддів Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою, витребував справу із суду першої інстанції, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

03 лютого 2026 року на підставі ухвали Верховного Суду про самовідвід судді-доповідача Ситнік О. М. проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, відповідно до протоколу якого суддею-доповідачем обрано Сердюка В. В.↗, судді, які входять до складу колегії, Ігнатенко В. М., Фаловська І. М.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 липня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В.↗ (суддя-доповідач), Осіян О. М.↗, Сакара Н. Ю.↗

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє

ОСОБА_9 , вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 листопада 2011 року Інспекцією ДАБК у м. Києві зареєстровано подану ОСОБА_7 декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, а саме реконструкції з переплануванням приміщень нежитлової будівлі під ресторан на АДРЕСА_1. Генеральним підрядником зазначено ТОВ «Айтекс», генеральним проєктувальником - ТОВ «Сінтагмабуд» (т. 4, а. с. 236-241).

27 лютого 2012 року ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) уклали договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ситницькою Т. О. та зареєстрований у реєстрі за № 337, за умовами якого продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність нежитлову будівлю за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 368,90 кв. м. (т., 1, а. с. 10-13).

16 березня 2012 року КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літера «К» площею 368,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27 лютого 2012 року (т. 3, а. с. 83).

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 09 березня 2010 року (справа № 2-1527/2010) за позовом ТОВ «Юкрейніан делевелопмент холдинг» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_7 до ТОВ «Юкрейніан делевелопмент холдинг», третя особа - Подільська районна у м. Києві державна адміністрація, про визнання права власності, визнано право власності за ОСОБА_7 на об`єкт нерухомого майна, нежитлові приміщення першого та другого поверхів окремо розташованої двоповерхової будівлі загальною площею 368,90 кв. м за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, (літера «Ж»). На копії рішення проставлено відмітку про скасування цього рішення рішенням Апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2012 року.

Супровідним листом КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» від 31 березня

2014 року надано Прокуратурі м. Києва фотокопію рішення від 09 березня

2010 року, на підставі якого була проведена реєстрація права власності на нежилу будівлю літера «К» площею 638,90 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_7 (т. 2, а. с. 71). Копія рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 березня 2010 року (справа № 2-1527/2010) не завірена печаткою суду, а рішенням визнано право власності за ОСОБА_7 на об`єкт нерухомого майна, нежитлові приміщення першого та другого поверхів окремо розташованої двоповерхової будівлі загальною площею 368,90 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (т., 2, а. с. 72-73).

Згідно з рішенням Апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2012 року

(справа № 2-1527/2010) не вбачається, що позивачами чи відповідачем було вирішено у встановленому законом порядку питання про відведення земельної ділянки для будівництва нежилої будівлі загальною площею 368,9 кв. м. літ. «Ж», яка розташована по АДРЕСА_1 , але суд першої інстанції не звернув на це уваги. Крім цього, вирішення питання про надання у власність земельної ділянки належить до компетенції Київської міської ради, яка не була залучена до участі в справі, чим судом також не було додержано норм процесуального закону (т., 3, а. с. 238-239).

03 квітня 2013 року ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) уклали договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу Тоцькою О. В. та зареєстрований за № 420, за умовами якого ОСОБА_3 набув у власність нежитлову будівлю за адресою АДРЕСА_1 , яка належить продавцю на підставі свідоцтва б/н, виданого приватним нотаріусом Золотухіною О. М. (т. 1, а. с. 64-66).

23 липня 2013 року ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) уклали договір купівлі-продажу нерухомості, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О. та зареєстрований за № 5360, за умовами якого ОСОБА_4 прийняв та оплатив в порядку та на умовах, визначених цим договором, 3/4 частки нежитлової будівлі, загальною площею 368,9 кв. м, розташованої за адресою:

АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 67-68).

23 липня 2013 року ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) уклали договір купівлі-продажу нерухомості, за умовами якого покупець прийняла та оплатила в порядку та на умовах, визначених цим договором, 1/4 частку нежилої будівлі, загальною площею 368,9 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 69).

27 грудня 2013 року ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_6 (покупець) уклали договір купівлі-продажу нерухомості, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О. та зареєстрований за № 9367, за умовами якого покупець прийняв та оплатив в порядку та на умовах, визначених цим договором, 3/4 частки нежилої будівлі загальною площею 368,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 231).

27 грудня 2013 року ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_6 (покупець) уклали договір купівлі-продажу нерухомості, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О. та зареєстрований за № 9368, за умовами якого покупець прийняв та оплатив у порядку та на умовах, визначених цим договором, 1/4 частки нежилої будівлі загальною площею 368,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 232).

27 грудня 2013 року ОСОБА_4 , та ОСОБА_6 уклали договори іпотеки № 01-02 та № 02-02, предметом іпотеки за якими є нежитлова будівля літера «К» за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 233-238).

ОСОБА_6 та ТОВ «Аргамак» складено акт приймання-передавання об`єкта до статутного капіталу щодо нежилої будівлі літ. «К» загальною площею 368,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . 26 червня 2014 року ТОВ «Аргамак» видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно на нежитлову будівлю літера «К» загальною площею 368,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 218).

04 липня 2013 року до ЄРДР внесено заяву ОСОБА_1 , правова кваліфікація за частиною четвертою статті 190 КК України, згідно з фабулою якої 04 липня 2013 року невстановлені особи шахрайським шляхом заволоділи належним йому майном, а саме будинком АДРЕСА_1 , чим спричинили матеріальну шкоду на суму 484 000,00 грн (т. 1, а. с. 17).

У рапорті о/у ВДСБЕЗ Подільського РУ від 25 липня 2013 року повідомлено, що з пред`явлених документів встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу нежилої будівлі від 27 лютого 2012 року ОСОБА_1 придбав приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , продавцем якого був ОСОБА_7 , який на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 березня 2010 року (справа № 2-1527 2010) був законним власником приміщення; згідно з договором купівлі-продажу нерухомості від 23 липня 2013 року ОСОБА_4 прийняв у власність та оплатив в порядку та на умовах, визначених вказаним договором, 3/4 частки нежилої будівлі, загальною площею 368,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1. Згідно з цим же договором продавцем вказаного приміщення був ОСОБА_3 , якому вказане приміщення належало за договором купівлі-продажу нежилої будівлі, посвідченим 03 квітня 2013 року приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу Тоцькою О. В. (т. 1, а. с. 31).

Супровідним листом від 31 липня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотухіною О. М. на виконання ухвали слідчого судді надано належним чином завірені копії документів, а саме копію протоколу Філії 10 ПП «Нива-В.Ш.» від 27 лютого 2013 року № 10-8841/13/1 проведення прилюдних торгів з реалізації майна, що належить ОСОБА_1 , копію акта про реалізацію майна, що належить ОСОБА_1 , затвердженого начальником ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві, копію свідоцтва від 22 березня 2013 року, виданого приватним нотаріусом Золотухіною О. М., яким посвідчено право власності ОСОБА_2 на майно, що складається з нежитлової будівлі (літера К) загальною площею 368,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 45-47).

Листом від 23 серпня 2013 року Філією 10 ПП «Нива-В.Ш.» повідомлено прокурора прокуратури Подільського району м. Києва, що підприємством не проводилися прилюдні торги з реалізації належного ОСОБА_1 нерухомого майна - нежитлової будівлі площею 368,9 кв. м, розташованої за адресою

АДРЕСА_1 , а також не складався та не затверджувався протокол № 10-8841/13/1 проведення цих прилюдних торгів (а. с. 29 т. 1).

Листом від 13 серпня 2013 року Міністерство юстиції України повідомлено прокуратуру Подільського району м. Києва, що виконавче провадження з виконанню виконавчого листа № 2-369/11, виданого 03 травня 2011 року Подільським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» суми у розмірі 1 328 254,77 грн до ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві не надходило та на виконанні не перебуває (т. 1, а. с. 58).

Постановою прокурора Подільського району м. Києва від 13 грудня 2013 року кримінальне провадження № 42013110070000339, відомості щодо якого внесені до ЄРДР 04 липня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частини четвертої статті 190 КК України, закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, а між ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 виникли цивільно-правові відносини (т. 2, а. с. 64-66).

Ухвалою слідчого судді Подільського району міста Києва від 13 січня 2014 року

(справа № 758/292/14-к) постанову прокурора прокуратури Подільського району м. Києва від 13 грудня 2013 року про закриття кримінального провадження скасовано як передчасну і таку, що суперечить вимогам статті 283, 284 КК України (т. 2, а. с. 134-135).

Листом АТ «Родовід Банк» від 28 березня 2014 року повідомлено, що ОСОБА_1 не є клієнтом АТ «Родовід Банк», з ним будь-які договори не укладались

(т. 1, а. с. 133).

Листом від 03 квітня 2014 року Подільський районний суд міста Києва повідомив представника ОСОБА_1 , що відповідно до АСДС «Д-3», цивільна справа за позовом ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості не зареєстрована та не перебуває; за цивільною справою № 2-369/11 ОСОБА_1 боржником не значиться (т. 2, а. с. 28).

ВДВС Подільського РУЮ на запит суду від 04 листопада 2014 року повідомив, що за даними Єдиного реєстру виконавчих проваджень виконавчий лист № 2-369/11, виданий 03 травня 2011 року Подільським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» грошових коштів у розмірі

1 328 254,77 грн станом на 20 листопада 2014 року на виконання до Відділу не надходив (т. 1, а. с. 246).

На а. с. 59-63 т. 1 знаходиться копія технічного паспорту на нежитловий будинок (приміщення) на АДРЕСА_1 , з поверховим планом на будівлю літера «К».

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 03 вересня 2015 року

(справа № 758/2543/15-ц) за позовом ТОВ «Аргамак» до ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус КМНО Ситницька Т. О., про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилої будівлі, копія якого знаходиться, позов задоволено частково, визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі загальною площею 368,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 07 лютого 2012 року ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ситницькою Т. О. за реєстровим № 337. Скасовано державну реєстрацію права власності на нежилу будівлю загальною площею 368,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , яка проведена на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 березня 2010 року. В іншій частині позову відмовлено (т. 3, а. с. 44-47).

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2015 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 вересня 2015 року в частині визнання договору купівлі-продажу нежитлової будівлі загальною площею 368,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 07 лютого 2012 року ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ситницькою Т. О. за реєстровим № 337, недійсним, скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким вказаний договір визнано недійсним. у решті рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 вересня 2015 року залишено без змін (т. 3, а. с. 91-95).

Вищий спеціалізований суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 10 лютого 2016 року рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2015 року скасував, справу за позовом ТОВ «Аргамак» направив до Подільського районного суду міста Києва на новий розгляд (т. 3, а. с. 133-137).

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 20 вересня 2016 року (т. 3, а. с. 197-202), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05 грудня 2016 року (т. 3, а. с. 209-211) та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 квітня 2017 року, в задоволенні позову ТОВ «Аргамак» відмовлено.

Натепер ТОВ «Аргамак» є власником спірного нежитлового приміщення площею 368,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим 26 червня 2014 року.

Цивільної справи, в якій за ОСОБА_7 визнано право власності на спірну нежитлову будівлю не існувало, підстави для проведення реєстрації права власності за ОСОБА_7 на цю нежитлову будівлю були відсутні.

20 квітня 2017 року ТОВ «Аргамак» та ТОВ «Агентство нерухомості «Моя оселя» уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М. та зареєстрований у реєстрі за № 506, за умовами якого ТОВ «Агентство нерухомості «Моя оселя» прийняло у власність нежитлову будівлю літера «К» площею 368,9 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , розташовану на земельній ділянці площею 0,042 га, кадастровий номер 8000000000:85:419:0032, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 5, а. с. 73-76).

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 28 липня 2020 року (справа № 758/9350/19) за позовом ТОВ «Агентство нерухомості «Моя оселя» до ТОВ «Аргамак», ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , Міністерства юстиції України, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ситницька Т. О., державний реєстратор КП «Київжитлоспецексплуатація» Примушко О. Г., ОСОБА_12 про визнання права власності та скасування державної реєстрації, яка набрала законної сили, прийнято відмову

ТОВ «Агентство нерухомості «Моя оселя» від позову (т. 5, а. с. 207-217).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 22 лютого 2022 року, 27 вересня 2017 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , підстава для державної реєстрації: договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, серія та номер 337, виданий

27 лютого 2012 року, видавник Ситницький Т. О., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; рішення суду, серія та номер: 758/14525/13-ц, виданий 22 грудня 2014 року, видавник: Подільський районний суд міста Києва; ухвала суду, серія та номер: б/н, виданий 16 серпня 2017 року, видавник: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

22 квітня 2019 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку нежилої будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , підстава для державної реєстрації: договір про розірвання договору дарування 1/2 частки у праві власності на нежилу будівлю, посвідченого Ситницькою Т. О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 22 грудня 2017 року, за реєстровим № 754, серія та номер: 161, виданий 22 квітня 2019 року, видавник: Ситницька Т. О., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (т. 6, а. с. 14-15).

У справі наявна заява ТОВ «Аргамак» від 12 червня 2018 року про визнання позову і відсутність заперечень щодо його задоволення (т. 4, а. с. 219).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним критеріям оскаржувані судові рішення відповідають з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За положеннями статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав його, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (постанова Верховного Суду від 31 серпня 2026 року у справі № 756/15374/17, провадження № 61-15581св23).

Позивач із дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, із тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц, провадження № 14-132цс18, пункти 73-76; від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, провадження № 12-97гс19).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 набув право власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 368,90 кв. м. на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 27 лютого 2012 року, щодо якого відсутнє судове рішення про визнання його недійсним.

Спірне нежитлове приміщення вибуло з власності ОСОБА_1 поза його волею, оскільки Філією 10 ПП «Нива-В.Ш.» не проводилися прилюдні торги з реалізації належного ОСОБА_1 нерухомого майна, протокол проведення прилюдних торгів № 10-8841/13/1 не складався та не затверджувався (т. 1, а. с. 29).

Міністерство юстиції України листом від 13 серпня 2013 року повідомило прокуратуру Подільського району м. Києва, що згідно з реєстром виконавче провадження з виконанню виконавчого листа № 2-369/11, виданого 03 травня 2011 року Подільським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» суми боргу у розмірі 1 328 254,77 грн до ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві не надходило та на виконанні не перебуває (т. 1, а. с. 58).

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що спірне нежитлове приміщення вибуло з власності ОСОБА_1 поза його волею, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних ОСОБА_1 в частині витребування майна з чужого незаконного володіння.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування запису про право власності на нерухоме майно та ухвалюючи в цій частині позовних вимог нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, правильно вказав, що для витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, та скасування державної реєстрації права власності не є ефективним способом захисту права власника.

Апеляційний суд надав оцінку законності втручання у право мирного володіння майном відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції та вірно зазначив, що у справі відсутні докази набуття ТОВ «Аргамак» на спірне нерухоме майно за відплатним договором, оскільки до статутного фонду ТОВ «Аргамак» нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 було передано на підставі акта приймання-передавання, укладеного між ТОВ «Аргамак» та ОСОБА_6 , чого відповідачем не заперечується, тому наявні підстави для застосування частини третьої статті 388 ЦК України, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Оспорювання правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту права власника, про що вказав апеляційний суд в оскаржуваній постанові та правильно застосував висновки, викладені у постановах Верховного Суду за подібних правовідносин від 06 жовтня 2021 року у справі № 205/5579/19 (провадження № 61-15794св20), від 13 вересня 2023 року у справі № 757/13185/17-ц (провадження № 61-4991св22).

З урахуванням встановлених обставин справи висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 367/2022/15-ц, від 08 жовтня 2019 року в справі № 916/12787/17, від 23 жовтня 2019 року в справі № 922/3537/17, від 04 грудня 2019 року в справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року в справі № 910/6091/19, від 01 квітня 2020 року в справі № 610/1030/18, від 07 липня 2020 року в справі № 910/10647/18, від 23 вересня 2020 року в справі № 638/5388/14, від 16 жовтня 2020 року в справі № 910/12787/17, від 17 лютого 2021 року в справі № 344/6425/17, від 31 березня 2021 року в справі № 760/13106/16-2, від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17, від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц, від 26 травня 2022 року в справі № 1-23-32/135-08-4825, від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16 на які посилається заявник в касаційній скарзі (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Інші доводи касаційної скарги висновків суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння та апеляційного суду в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування запису про право власності не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин та переоцінки доказів.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Щодо клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_9, про закриття касаційного провадження

03 березня 2025 року ОСОБА_1 в інтересах якого діє ОСОБА_9 звернувся до Верховного Суду з відзивом на касаційну скаргу. У змісті відзиву міститься клопотання про закриття касаційного провадження, яке мотивовано тим, що ОСОБА_6 , звертаючись із касаційною скаргою, надав неправдиву інформацію про дату отримання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, що стало підставою для безпідставного поновлення йому строку на касаційне оскарження.

Колегія суддів звертає увагу, що право на апеляційне оскарження судового рішення напряму залежить від обізнаності про наявність судового спору та своєчасності отримання судового рішення суду першої інстанції (постанова Верховного Суду від 05 листопада 2025 року у справі № 202/8104/15-ц, провадження № 61-7996св25).

Відповідно до частини шостої статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до розписки, яка міститься у матеріалах справи, ОСОБА_13, діючи в інтересах ОСОБА_6 , отримала постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року 01 липня 2024 року, а з касаційною скаргою заявник звернувся 30 липня 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження.

Таким чином, підстави для закриття касаційного провадження відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду