ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/6332/25

1.1 Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Регіональна газова компанія" (надалі - позивач) звернулося до господарського суду із позовом до Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дарницького району" м. Києва про стягнення 1 165 796,67 грн майнової шкоди, яка заподіяна транспортному засобу позивача внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, судових витрат, у тому числі на проведення експертиз.

1.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач як відповідальна особа не забезпечив умов щодо безпеки використання автомобільних доріг у м. Києві, внаслідок чого транспортний засіб позивача отримав пошкодження.

2.1 Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2026, позов задоволено.

2.2 Суд мотивував рішення тим, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок бездіяльності відповідача як балансоутримувача дороги, який має здійснювати постійний контроль за станом усіх елементів дороги та розташованих на ній каналізаційних споруджень. Це стало підставою для покладення на відповідача обов`язку відшкодування завданої майнової шкоди відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.

3.1 У касаційній скарзі відповідач просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

3.2 На обґрунтування підстав подання касаційної скарги за виключним випадком, передбаченим частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник посилається на неврахування судами постанови Верховного Суду від 21.05.2025 у справі № 463/3642/23 (пункт 1), а також необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 916/2586/18 та від 30.10.2019 у справі № 639/2132/18, та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2).

3.3 З урахуванням положень пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України скаржник також посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має виняткове значення для скаржника.

3.4 У відзиві позивач зазначає про те, що каналізаційний люк є елементом автомобільної дороги, який дозволяє безперервний, безпечний і зручний рух транспортних засобів на проїжджій частині, а тому доводи скаржника про те, що він не є балансоутримувачем всього об`єкта, а лише дорожнього покриття, є безпідставними. Позивач вважає, що скаржник належним чином не довів наявність правових підстав для відступу від висновків Верховного Суду. Тому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

4. Мотивувальна частина

4.1 Суди встановили, що водій транспортного засобу, яке належить позивачу, керуючи транспортним засобом Audi Q7, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на вул. Харківське шосе, 172 в районі перехрестя з вул. Рибалка в полосі руху в напрямку вул. Вербицького в м. Києві здійснив наїзд на люк оглядового колодязя. Цей люк у зв`язку зі зламаним фіксатором мав люфт та половина люка знаходилася над дорогою. Вказана обставина підтверджується даними акта обстеження ділянки вулично-шляхової мережі та схеми місця дорожньо-транспортної пригоди, оформленими інспектором Управління патрульної поліції в місті Києві Департаменту патрульної поліції Лисенком О. М.

4.2 За висновком судового експерта в обставинах досліджуваної ДТП причини її виникнення з технічної точки зору була наявність перешкоди на смузі руху автомобіля у вигляді відкритого каналізаційного люку, що за результатами проведеної товарно-транспортної експертизи призвело до необхідності здійснення відновлювального ремонту цього транспортного засобу на суму 1 165 796,67 грн.

4.3 Також суди встановили, що відповідна ділянка дороги закріплена на праві повного господарського відання за відповідачем.

4.4 Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.5 Відповідно до частин 1-2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

4.6 Для відшкодування завданої майнової шкоди необхідно довести: наявність шкоди; неправомірність поведінки особи; вину заподіювача шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність усіх зазначених умов є обов`язковою для ухвалення судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за завдану шкоду.

4.7 Задовольняючи позов, суди виходили із того, що відповідальною особою за завдання шкоди є відповідач з огляду на те, що відповідна ділянка дороги закріплена за ним на праві повного господарського відання.

4.8 Однак колегія суддів з урахуванням встановлених у цій справі судами попередніх інстанцій обставин не погоджується з вищевикладеним з огляду на неправильне застосування судами норм прав у зв`язку з наступним.

4.9 У частині 1 статті 16 Закону України "Про автомобільні дороги" передбачено, що вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю.

4.10 Відповідно до статті 19 Закону України "Про автомобільні дороги" до основних обов`язків органів місцевого самоврядування щодо управління функціонування і розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, зокрема, належить: забезпечення безперервних, безпечних, економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями і дорогами міст та інших населених пунктів; організація будівництва, реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг міст та інших населених пунктів за встановленими для них будівельними нормами, правилами та нормами; завчасне оповіщення учасників руху і мешканців міст та інших населених пунктів про строки та порядок тимчасового обмеження або припинення руху транспортних засобів.

4.11 Згідно зі статтею 21 цього Закону органи місцевого самоврядування, що управляють функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, відповідають, зокрема, за стан вулиць і доріг та інших населених пунктів відповідно до діючих норм, у тому числі щодо безпеки руху транспортних засобів і пішоходів.

4.12 Пунктом 2 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 № 198, ремонт і утримання автомобільних доріг забезпечується Агентством відновлення (автомобільних доріг загального користування державного значення), підприємствами та організаціями, уповноваженими Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними та Севастопольською міською держадміністраціями (автомобільних доріг загального користування місцевого значення), підприємствами або балансоутримувачами, утвореними або визначеними органами місцевого самоврядування відповідно до частини 1 статті 15 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" (вулиць і доріг міст та інших населених пунктів).

4.13 За сформованою практикою Верховного Суду, зокрема постановою від 16.04.2020 у справі № 904/5489/18 якщо через незадовільне утримання доріг сталося ДТП і це призвело до заподіяння власникам транспортних засобів збитків, то їх має бути відшкодовано власниками доріг або уповноваженими ними органами.

4.14 Водночас у пункті 25 зазначених Єдиних правил також встановлено, що власники та користувачі земельних ділянок, а також власники (користувачі) тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, інженерних комунікацій та споруд, що розташовані в межах смуги відведення автомобільних доріг загального користування або "червоних ліній" вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, зобов`язані, зокрема: утримувати в належному стані зелені насадження, охоронні зони інженерних комунікацій, тротуари, обладнані стоянки автомобілів, трамвайне полотно та інші елементи дорожніх об`єктів; забезпечувати належний технічний стан інженерних комунікацій, обладнання, споруд та інших використовуваних елементів дорожніх об`єктів відповідно до їх функціонального призначення та діючих нормативів; у разі виявлення небезпечних умов в експлуатації споруд і об`єктів, їх аварій і руйнувань, що призвели до виникнення перешкод у дорожньому русі або загрожують збереженню елементів дорожніх об`єктів, негайно повідомляти власників дорожніх об`єктів або уповноважених ними органів, підприємства та організації, що забезпечують ремонт та утримання дорожніх об`єктів, а також уповноважений підрозділ Національної поліції; дотримувати вимог діючих норм і правил щодо охорони дорожніх об`єктів.

4.15 При цьому Правила технічної експлуатації систем водопостачання та водовідведення населених пунктів України, затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України від 05.07.1995 № 30, встановлюють, що:

- роботи з технічної експлуатації каналізаційної мережі покладаються на служби, які залежно від довжини мережі і обсягів робіт можуть бути створені як ділянки і служба мережі, а у великих містах - як самостійні виробничі підприємства з експлуатації каналізаційних мереж з поділом на районні експлуатаційні ділянки каналізаційних мереж (підпункт 12.1.3);

- технічне обслуговування мережі передбачає зовнішній і внутрішній (технічний) огляди мережі і споруд на ній: дюкерних і з`єднувальних камер, колодязів, напірних і самоплинних трубопроводів (колекторів), аварійних випусків, естакад і водопропускних труб під каналізаційними трубопроводами тощо (підпункт 12.2.1);

- на підставі даних зовнішнього і технічного оглядів каналізаційної мережі складають дефектні відомості, розробляють проектно-кошторисну документацію і проводять поточний і капітальний ремонти (пункти 12.3.1).

4.16 Суди на підставі наявних у цій справі доказів встановили неналежний стан каналізаційного люку, на котрий був здійснений наїзд, а саме - люк у зв`язку зі зламаним фіксатором мав люфт, а його половина знаходилася над дорогою.

4.17 Покладаючи відповідальність на відповідача як балансоутримувача дороги, на ділянці якої сталося це ДТП, суди застосували статтю 1166 ЦК України із врахуванням постанови Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 639/2132/18, так як балансоутримувач дороги повинен здійснювати постійний контроль за станом усіх елементів дороги та розташованих на ній каналізаційних споруджень, натомість допустив бездіяльність.

4.18 Однак як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 08.07.2026 у цій справі, повертаючи її колегії суддів для розгляду, у постанові від 30.10.2019 у справі № 639/2132/18 Верховний Суд не висновував про те, що покладення обов`язку щодо відшкодування майнової шкоди, яка заподіяна транспортному засобу внаслідок ДТП, зокрема через наїзд на люк оглядового колодязя, можливе лише на балансоутримувача дороги.

4.19 Зокрема, як обгрунтовано посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд у постанові від 21.05.2025 у справі № 463/3642/23 вказав, що пошкоджена конструкція люку є невід`ємною частиною системи водопостачання та каналізаційних мереж … у зв`язку з чим на … балансоутримувача каналізаційних мереж, а не дороги, покладено обов`язок відшкодувати шкоду позивачу.

4.20 За обставинами цієї справи, що розглядається, люк був несправний (через зламаний фіксатор), а тому покладення відповідальності за його неналежний технічний стан на балансоутримувача дороги є передчасним, оскільки зі змісту судових рішень не вбачається обставин про те, що відповідач є балансоутримувачем системи водопостачання та каналізаційних мереж, до яких входить вказаний люк.

4.21 При цьому як у відзиві на позов, так і в апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що за ним не закріплені на праві господарського відання люки, які є складовими водопровідної мережі.

4.22 Однак ні суд апеляційної інстанції, ні суд першої інстанції не розглянули ці доводи скаржника, що призвело до неправильного застосування частини 1 статті 1166 ЦК України.

4.23 Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

4.24 З огляду на те, що для вирішення спору по суті необхідно встановити наведені вище обставини та надати оцінку доводам та доказам, враховуючи положення пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

4.25 За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

4.26 Під час нового розгляду судам необхідно врахувати викладене, вирішити питання щодо наданих сторонами доказів, всебічно, повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду, ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення.

4.27 Оскільки судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, не здійснюється.

Керуючись статтями 240, 300, 308, 310, 315, 317 ГПК України,