ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 725/5881/25

Описова частина

1. У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про розірвання шлюбу та встановлення факту самостійного утримання та виховання малолітніх дітей.

2. На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 25 травня 2012 року між сторонами було зареєстровано шлюб, під час якого у них народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

3. Вказував, що шлюбні відносини із відповідачкою фактично припинилися через непорозуміння з приводу розподілу подружніх обов`язків, які переростали у постійні суперечки, що призвело до втрати взаєморозуміння, почуття любові та поваги.

4. Близько року позивач та відповідачка проживають окремо, не підтримують між собою шлюбних відносин та не ведуть спільного господарства.

5. Вказував, що діти проживають разом із ним, а відповідачка проживає окремо та не бере участі в утриманні та вихованні дітей, а відтак як з метою забезпечення безперешкодного та своєчасного захисту прав та законних інтересів дітей, так і його прав як батька та законного представника у правовідносинах з третіми сторонами, виникла нагальна потреба у встановленні судом факту самостійного виховання та утримання ним дітей.

6. З урахуванням вищезазначеного ОСОБА_1 просив суд:

- розірвати шлюб, укладений між ним та ОСОБА_2 , зареєстрований

25 травня 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис № 561.

- встановити факт, що він самостійно виховує та утримує неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без участі матері.

7. Рішенням Чернівецького районного суду м. Чернівці від 04 вересня

2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 25 травня 2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис №561, розірвано.

Встановлено факт, що батько ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без участі матері.

8. Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, районний суд мотивував своє рішення тим, що в ході розгляду справи встановлено, що спільне життя сторін не склалося через різні погляди на сімейне життя. Фактичні шлюбні відносини та ведення спільного господарства між позивачем і відповідачкою припинені, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про неможливість збереження сім`ї, оскільки вона остаточно розпалася, а шлюб сторін на цей час має формальний характер. Урахувавши наведене та фактичні взаємини сторін, районний суд дійшов висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу, укладеного між позивачем та відповідачкою.

9. Крім того, задовольняючи позовні вимоги в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей батьком, районний суд мотивував своє рішення тим, що факт проживання дітей із батьком та здійснення ним самостійного виховання й утримання дітей без участі їхньої матері підтверджується належними доказами. Також суд узяв до уваги визнання відповідачкою позовних вимог, що, на думку суду, підтверджує факт самостійного виховання та утримання батьком дітей.

10. Відтак, виходячи з того, що за змістом заяв по суті справи, поданих позивачем і відповідачкою, у суду не виникло сумнівів щодо відсутності спору стосовно того, з ким із батьків проживатимуть діти, а позивач і відповідачка під час розгляду справи визнали, що їхні спільні діти після розірвання шлюбу й надалі проживатимуть разом із батьком та перебуватимуть на його утриманні й вихованні, а також з урахуванням того, що позивач обґрунтував необхідність встановлення зазначеного юридичного факту, суд дійшов висновку про можливість вирішення цього питання одночасно з вимогою про розірвання шлюбу.

11. Не погоджуючись із рішенням Чернівецького районного суду м. Чернівці від 04 вересня 2025 року в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком своїх неповнолітніх дітей, ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_4 ), як особа, яка не брала участі у справі, оскаржила його в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду.

12. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 17 березня 2026 року апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_5 в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком своїх дітей задоволено.

Рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 04 вересня 2025 року в частині встановлення факту, що батько ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без участі матері скасовано й ухвалено нове.

У задоволенні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про встановлення факту, що батько ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_5 без участі матері, відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн за розгляд справи у суді першої інстанцій.

Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_5 на користь держави судовий збір у розмірі 1 453,44 грн за подачу апеляційної скарги.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ІНФОРМАЦІЯ_5 судовий збір у розмірі 1 453,44 грн за наслідками розгляду апеляційної скарги.

13. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітніх дітей батьком, апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції порушено права та інтереси держави, в інтересах якої може виступати, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_4 .

14. Більше того, апеляційний суд зауважив, що, ураховуючи предмет і правові підстави позову, справа, у якій особа, яка не брала участі в її розгляді, подала апеляційну скаргу, є справою, що виникає із сімейних правовідносин, а тому відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України не може розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження. Таким чином, відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України таке судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

15. Відтак, переглядаючи судове рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту одноосібного виховання та утримання батьком своїх малолітніх дітей, суд апеляційної інстанції зауважив, що доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

16. А тому, оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав для припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

17. Таким чином, оскільки наявними у справі матеріалами підтверджується, що мати та батько, які проживають окремо та є сторонами у справі, дійшли згоди щодо того, з ким із них проживатимуть діти, а також хто їх виховуватиме й утримуватиме, суд першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, дійшов неправильного висновку про задоволення позову в оскаржуваній частині.

18. На думку апеляційного суду, у задоволенні вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком своїх дітей слід було відмовити, оскільки позивач при зверненні до суду не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачкою.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

19. У квітні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Хованця А. І., на постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 березня 2026 року у вказаній справі.

20. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

21. У касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

22. Підставою касаційного оскарження судового рішення вказує порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі

№ 2-4211/09, від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 2207/622/2012, від 12 травня 2020 року у справі

№ 921/730/13-г/3, від 15 травня 2020 року в справі № 904/897/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 758/12881/17, від 09 грудня 2020 року у справі

№ 703/4637/15-ц, від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

23. На переконання заявника, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що рішенням суду першої інстанції в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем малолітніх дітей вирішено питання про права та обов`язки держави, інтереси якої у спірних правовідносинах покликаний захищати саме ІНФОРМАЦІЯ_4 як орган військового управління.

24. Відтак, як зауважує адвокат Хованець А. І., вирішення питання про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей та встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей жодним чином не стосується прав та обов`язків ІНФОРМАЦІЯ_5 , оскільки Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, а також іншими чинними нормативно-правовими актами не передбачено наділення ІНФОРМАЦІЯ_1 будь-якими завданнями, функціями, повноваженнями чи правами у сфері сімейних правовідносин, охорони дитинства та охорони материнства. Відтак такі органи не уповноважені здійснювати оцінку, втручання чи приймати рішення з відповідних питань.

25. Тобто, за обставин, що склалися у цій справі, саме мати дитини може нести відповідальність за наслідки невиконання своїх обов`язків відповідно до статті 164 СК України, а батьки можуть визначати порядок виховання та утримання своїх дітей. Отже, ІНФОРМАЦІЯ_4 не уповноважений захищати інтереси матері дитини у цьому конкретному випадку.

26. Підсумовуючи, на переконання заявника касаційної скарги, є всі підстави для висновку про те, що звернення ІНФОРМАЦІЯ_5 до суду з апеляційною скаргою на рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 04 вересня 2025 року у справі № 725/5881/25 є безпідставним та необґрунтованим, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_4 не надав суду жодної обґрунтованої підстави вважати, що зазначене рішення впливає на його права та обов`язки. Відтак, на думку заявника, Чернівецький апеляційний суд мав підстави закрити апеляційне провадження у справі відповідно до пункту 3 частини першої статті 352 ЦПК України.

27. Також адвокат Хованець А. І. вказує, що предметом вирішення у зазначеній справі є виключно питання розірвання шлюбу та встановлення факту самостійного виховання й утримання дітей. Зазначені вимоги жодним чином не пов`язані з питаннями проходження військової служби, мобілізації чи отримання відстрочки від призову, тобто оцінка судом можливих намірів позивача щодо уникнення мобілізації не входить до предмета доказування у цій справі. Норми цивільного процесуального законодавства, своєю чергою, не передбачають можливості відмови в задоволенні позову з підстав припущень щодо можливого майбутнього використання судового рішення. На переконання заявника, суд має встановлювати фактичні обставини справи та перевіряти наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, а не надавати оцінку гіпотетичним наслідкам рішення для інших правовідносин, що свідчить, на думку заявника, про те, що апеляційний суд фактично підмінив ці завдання власними припущеннями.

28. Також заявник звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що твердження апеляційного суду повністю спростовуються фактичними обставинами справи. Зокрема, ОСОБА_1 має чинне бронювання, що підтверджується відповідним військово-обліковим документом із системи «Резерв+», тобто на момент розгляду справи позивач не мав потреби звертатися до ІНФОРМАЦІЯ_5 із заявою про надання відстрочки від призову на період мобілізації. На переконання заявника, це свідчить про відсутність будь-яких дій позивача, спрямованих на використання судового рішення з такою метою. Таким чином, у матеріалах справи відсутні докази того, що позов подавався з метою створення підстав для отримання відстрочки від призову.

29. У травні 2026 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив ІНФОРМАЦІЯ_5 на касаційну скаргу, у якому останній просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки останнє, на переконання заявника відзива, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу.

30. Також у травні 2026 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Хованця А. І., надійшла відповідь на відзив, у якій вказано, що доводи останнього не заслуговують на увагу.

31. На переконання представника ОСОБА_1 - адвоката Хованця А. І., доводи відзива жодним чином не спростовують аргументацію касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

32. Апеляційним судом у змісті оскаржуваної постанови встановлено, що позивач і відповідачка перебували в зареєстрованому шлюбі із 25 травня

2012 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 25 травня 2015 року Серія НОМЕР_1 (а.с.5).

33. ІНФОРМАЦІЯ_6 у позивача та відповідачки народився син ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_7 у подружжя народилася донька ОСОБА_5 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження від 03 червня 2014 року та ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с. 11-12).

34. 26 червня 2025 року між позивачем та відповідачкою укладено та нотаріально посвідчено договір між батьками щодо здійснення виховання та визначення місця проживання дітей, відповідно до пунктів 1.3., 1.4 умов якого сторони домовились про те, що малолітні діти ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживатимуть із батьком та перебуватимуть на його самостійному вихованні та утриманні до досягнення повноліття (а.с.13).

35. Під час розгляду справи районним судом відповідачка ОСОБА_2 позовні вимоги та обставини, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, визнала у повному обсязі (а.с.29).

36. Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності/недоцільності самостійного виховання й утримання неповнолітніх дітей батьком у матеріалах справи відсутній.

37. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

38. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

39. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

40. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

41. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

42. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

43. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

44. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

45. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

46. Щодо права ІНФОРМАЦІЯ_5 на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем дітей колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

47. Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

48. Аналогічне право учасників справи, а також особи (осіб), які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, на оскарження в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково закріплене законодавцем у змісті частини першої статті 352 ЦПК України.

49. Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

50. Верховний Суд у постанові від 20 січня 2020 року у справі № 2-1426/08 зауважив, що особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують або припиняють права або обов`язки цих осіб. Судове рішення слід вважати таким, яким вирішено питання про права та обов`язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов`язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки цих осіб. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов`язки цієї особи.

51. У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі

№ 351/592/18 вказано, що, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

52. Як зауважено Верховним Судом у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 621/626/18, під час вирішення питання, чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі в справі, суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення у цій справі таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому.

53. За змістом статті 352 ЦПК України, право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції особи, яка не брала участі у справі, ґрунтується не на гіпотетичній зацікавленості, а на правовій зацікавленості, яка обумовлюється змістом норм матеріального права (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року у справі № 404/7235/22).

54. Спір у справі фактично стосується сімейних правовідносин, а тому колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

55. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

56. Відтак, колегія суддів погоджується із доводами заявника касаційної скарги щодо того, що ІНФОРМАЦІЯ_4 дійсно не є учасником сімейних відносин, водночас зауважує, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, відповідно до частини сьомої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» забезпечують виконання військового обов`язку громадянами України.

57. Таким чином, встановивши, що позов щодо самостійного виховання та утримання дитини пред`явлений військовозобов`язаним у період дії воєнного стану та загальної мобілізації, а тому може призвести до виникнення або підтвердження підстав для надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, що, зокрема, належить до компетенції ІНФОРМАЦІЯ_1, та/або звільнення з військової служби, що перебуває у сфері виконання конституційного обов`язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України, тобто стосується інтересів держави, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 як орган військового управління, що забезпечує виконання військового обов`язку, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, є особою, яка має право на апеляційне оскарження такого судового рішення.

58. Вищезазначений висновок суду апеляційної інстанції фактично узгоджується із висновками Верховного Суду щодо права військової частини чи органу військового управління на оскарження судового рішення, яким встановлено факт самостійного виховання та утримання дитини військовослужбовцем, викладеними у постановах від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23, від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23, від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25, від 24 грудня 2025 року у справі № 725/2192/25.

59. При цьому колегія суддів зауважує, що організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій (частина друга статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України»).

60. Згідно з пунктами 1, 3, 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

61. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.

62. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

63. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

64. Підсумовуючи, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що у спірних правовідносинах саме ІНФОРМАЦІЯ_4 наділений повноваженнями із забезпечення виконання позивачем військового обов`язку. При цьому слід врахувати, що рішення суду першої інстанції було предметом перегляду апеляційним судом лише в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітніх дітей батьком, який є військовозобов`язаним, що надає йому право на оформлення відстрочки від призову на військову службу (стаття 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

65. При цьому колегія суддів відхиляє як необґрунтовані посилання касаційної скарги на наявність у заявника на момент звернення до суду касаційної інстанції чинної відстрочки від призову у зв`язку з бронюванням, оскільки наявність відстрочки не звільняє від виконання військового обов`язку у разі, якщо підстави для бронювання військовозобов`язаного відпадуть.

66. Щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем малолітніх дітей колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

67. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

68. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

69. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

70. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

71. Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

72. Змістом статті 141 СК України передбачена рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

73. Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

74. Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

75. Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

76. У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

77. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

78. Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

79. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

80. Оскільки СК України чітко встановлює, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

81. СК України не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

82. Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

83. Відповідно до частини третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

84. Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

85. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

86. Вищезазначений висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження

№ 14-132цс23) та обґрунтовано враховано апеляційним судом під час вирішення питання щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем малолітніх дітей.

87. Додатково колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

88. Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

89. Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

90. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

91. Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року

№ 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.

92. Окреме проживання батьків, визначення місця проживання дітей із батьком не можуть розцінюватися як самостійне виховання батьком дітей. Крім того, договір, укладений між сторонами, не підтверджує здійснення самостійного виховання та утримання заявником, а лише підтверджує дотримання ним цих обов`язків відповідно до закону, оскільки цим договором визначені права та обов`язки обох сторін.

93. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у змісті постанов від 09 грудня 2025 року у справі № 307/4851/22, від 28 січня 2026 року у справі № 947/37166/23.

94. Колегія суддів зауважує, що дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

95. Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі

№ 754/5841/17).

96. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/1).

97. Відтак, зібрані у справі докази у їх сукупності не підтверджують ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків щодо малолітніх дітей.

98. Таким чином колегія суддів зауважує, що зібрані у справі докази свідчать лише про проживання дітей разом із батьком, однак не підтверджують ухилення матері від участі у їхньому вихованні, що, своєю чергою, є підставою для відмови у задоволенні позову про встановлення факту самостійного утримання та виховання батьком малолітніх дітей.

99. Більше того колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що сама по собі зміна місця проживання матері дитини не підтверджує факт ухилення останньої від батьківських обов`язків, а свідчить лише про обставини проживання дитини разом з батьком, що узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у змісті постанов від 07 травня 2026 року в справі № 743/1602/24 (провадження № 61-3867св26) та від 10 червня 2026 року у справі № 372/1217/25 (провадження № 61-2719св26) та які, своєю чергою, підлягають врахуванню в силу вимог частини третьої статті 400 ЦПК України при касаційному перегляді справи.

100. Також колегія суддів відхиляє посилання заявника на порушення інтересів дітей оскаржуваним у касаційному порядку судовим рішенням, оскільки воно не передбачає зміни місця проживання спільних дітей позивача та відповідачки. При цьому колегія суддів ураховує укладений між батьками та нотаріально посвідчений договір, а відтак зауважує, що фактично спір щодо місця проживання дітей між сторонами відсутній.

101. Відтак, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

102. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

103. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

104. Відтак, ураховуючи, що позивач, звертаючись до суду, не надав доказів на підтвердження невиконання або ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків щодо спільних із позивачем дітей, тобто доказів існування або настання обставин, у зв`язку з якими батьківська правосуб`єктність матері дітей була б обмежена або припинилася, а також встановивши, що позивач та відповідачка фактично дійшли згоди щодо визначення місця проживання спільних дітей із батьком, та врахувавши, що встановлення факту самостійного виховання дітей батьком спричинить набуття ним права на оформлення відстрочки від мобілізації, тобто зумовить обов`язок ІНФОРМАЦІЯ_8 щодо оформлення такої відстрочки, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку як щодо наявності підстав для відкриття апеляційного провадження у справі, так і щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту самостійного утримання та виховання малолітніх дітей батьком.

105. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду