ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 922/1647/26

1. 13.05.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Пальмєра" (далі - ТОВ "Пальмєра", Товариство, позичальник, позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" (далі - АТ "Банк Кредит Дніпро", Банк, кредитор, відповідач) про:

1) визнання застосованим Банком до Товариства мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням, включаючи основну суму кредиту, проценти, комісії та інші платежі за кредитними договорами від 01.11.2023 № 011123-КЛН, від 21.08.2024 № 210824-КЛН/2, від 28.02.2025 № 280225-КЛВ, укладеними між сторонами;

2) звільнення позичальника від обов`язку сплати грошового зобов`язання, включаючи основну суму кредиту, проценти, комісії та інші платежі за кредитними договорами від 01.11.2023 № 011123-КЛН, від 21.08.2024 № 210824-КЛН/2 і від 28.02.2025 № 280225-КЛВ, укладеними із АТ "Банк Кредит Дніпро", починаючи із 12.03.2026, протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", та протягом одного року з дня його припинення або скасування;

3) невчинення будь-яких дій щодо примусового звернення стягнення на предмети застави, що забезпечують виконання зобов`язань за кредитними договорами від 01.11.2023 № 011123-КЛН, від 21.08.2024 № 210824-КЛН/2, від 28.02.2025 № 280225-КЛВ, укладеними між сторонами, та щодо примусового стягнення заборгованості за цими договорами із ТОВ "Пальмєра" та осіб, які є поручителями, майновими поручителями виконання зобов`язань за вказаними договорами кредиту;

4) зупинення нарахування грошового зобов`язання, включаючи основну суму кредиту, проценти, комісії та інші платежі за кредитними договорами від 01.11.2023 № 011123-КЛН, від 21.08.2024 № 210824-КЛН/2 і від 28.02.2025 № 280225-КЛВ, укладеними між АТ "Банк Кредит Дніпро" і ТОВ "Пальмєра".

Позовна заява обґрунтовується необхідністю застосування до правовідносин між Товариством і Банком положень Закону України від 27.03.2025 4340-IX "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо особливостей кредитування та фінансового лізингу у період дії воєнного стану" (далі - Закон України № 4340-IX).

14.05.2026 ТОВ "Пальмєра" подало заяву про забезпечення позову (вх. № 11651), в якій просило вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії:

1) щодо нарахування грошового зобов`язання, включаючи основну суму кредиту, проценти, комісії та інші платежі за кредитними договорами від 01.11.2023 № 011123-КЛН, від 21.08.2024 № 210824-КЛН/2, від 28.02.2025 № 280225-КЛВ, укладеними між сторонами;

2) щодо примусового звернення стягнення на предмети застави, що забезпечують виконання зобов`язань за кредитними договорами від 01.11.2023 № 011123-КЛН, від 21.08.2024 № 210824-КЛН/2, від 28.02.2025 № 280225-КЛВ, укладеними між АТ "Банк Кредит Дніпро" і ТОВ "Пальмєра";

3) щодо примусового стягнення заборгованості за кредитними договорами від 01.11.2023 № 011123-КЛН, від 21.08.2024 № 210824-КЛН/2, від 28.02.2025 № 280225-КЛВ із Товариства та осіб, які є поручителями, майновими поручителями виконання зобов`язань за вказаними кредитними договорами - до вирішення цієї справи про визнання застосованим мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням за кредитними договорами і набрання законної сили відповідним рішенням суду.

2. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.05.2026 (суддя Аріт К. В.), постановленою на підставі частин 1, 2 статті 2, частин 1, 3 статті 31 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), матеріали позовної заяви № 922/1647/26 передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду міста Києва, оскільки згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням АТ "Банк Кредит Дніпро" є: 01032, вул. Жилянська, 75, м. Київ.

3. Господарський суд міста Києва ухвалою від 10.06.2026 (суддя Чинчин О. В.) позовну заяву ТОВ "Пальмєра" та заяву ТОВ "Пальмєра" про забезпечення позову із доданими до них документами повернув заявнику на підставі пункту 2 частини 5 статті 174 ГПК України.

Ухвала аргументована тим, що при зверненні до суду з даним позовом було порушено правила об`єднання позовних вимог, оскільки підставами виникнення спірних правовідносин сторін є різні господарські договори (3 кредитні договори, 9 договорів застави та 1 договір поруки), кожен із яких, незважаючи на однаковий суб`єктний склад і правову природу, породжує різні взаємні права та обов`язки, які хоч і є подібними, але стосуються окремих предметів, урегульованих сторонами окремими договорами, а тому сумісний розгляд об`єднаних позивачем вимог не лише суперечить приписам статті 173 ГПК України, але й значно утруднить та сприятиме затягуванню учасниками судового процесу вирішення спору по суті, оскільки подані на обґрунтування позовних вимог і ті, що ще мають бути витребувані докази, у тому числі ті, на які посилається у позовній заяві Товариство, є окремими доказами за вказаними договорами відповідно до вимог чинного законодавства України та умов правочинів. Зокрема, при вирішенні спору підлягають встановленню обставини: щодо наявності правових підстав для визнання мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовими зобов`язаннями за 3-ма кредитними договорами окремо; щодо примусового звернення стягнення на предмети застави на підставі 9-ти договорів застави окремо; щодо примусового стягнення заборгованості за кредитними договорами та договором поруки окремо.

4. Північний апеляційний господарський суд постановою від 29.07.2026 (головуючий - Майданевич А. Г., судді Коротун О. М., Сулім В. В.) скасував ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 та направив матеріали справи № 922/1647/26 до суду першої інстанції для вирішення питання щодо прийняття позовної заяви та заяви про забезпечення позову.

Постанова мотивована посиланням на положення статей 14, 162, 173, 174 ГПК України, застосовуючи які, апеляційний суд дійшов висновку про помилкове повернення судом першої інстанції позовної заяви з підстав порушення Товариством правил об`єднання позовних вимог з огляду на те, що:

1) спільною підставою виникнення позовних вимог є, на думку позивача, необхідність застосування до кредитних правовідносин між сторонами положень Закону України 4340-IX як спеціального закону, тоді як при вирішенні цього спору підлягають встановленню лише обставини щодо наявності правових підстав для визнання мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовими зобов`язаннями за трьома кредитними договорами, тобто дослідженню у межах цієї справи підлягають не окремі пункти, положення періоди/дати, індивідуальні умови щодо змісту грошових зобов`язань, строку, їх забезпечення тощо, а саме умови застосування мораторію. Вказані кредитні договори мають аналогічний зміст (однаковими є приписи та пункти договорів), вони регулюють одні й ті самі правовідносини (мають однакову правову природу, цільове призначення кредиту), укладені між тими самим сторонами. Відмінність між зазначеними договорами полягає лише у сумах наданого кредиту та в датах їх укладення;

2) на обґрунтування застосування до спірних правовідносин положень Закону України 4340-IX позивач посилався на одні й ті ж фактичні обставини, що безпосередньо вбачається із заяв про застосування мораторію від 12.03.2026, незважаючи на те, що кожна заява подана у розрізі певного кредитного договору. Крім того, доказова база за позовними вимогами є спорідненою, позаяк разом із заявами про застосування мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням за кредитними договорами від 12.03.2026 Товариство подавало одні й ті самі документи;

3) ураховуючи викладений у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 904/8655/17 і від 12.09.2023 у справі № 904/1513/22 правовий висновок (у контексті того, що обсяг доданих до позовної заяви доказів на підтвердження позовних вимог і підстав їх виникнення не є свідченням порушення/дотримання правил об`єднання/роз`єднання позовних вимог, тому не має вирішального значення у застосуванні положень частин 1, 6 статті 173 та пункту 2 частини 5 статті 174 ГПК України. Тому великий обсяг доданих до позовної заяви доказів на підтвердження позовних вимог та підстав їх виникнення не є свідченням порушення правил об`єднання позовних вимог), позовні вимоги позичальника є однорідними, виникли із аналогічних підстав (однотипних договорів) і пов`язані між собою доказами, що є однаковими для кожної із заяв про застосування мораторію. Крім того, позовні вимоги заявлені до одного й того самого відповідача, а якщо розглядати питання застосування мораторію щодо трьох кредитних договорів, то позивач обрав один і той самий спосіб захисту прав та законних інтересів;

4) вказуючи на непов`язаність позовних вимог та повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції не зазначив, яким чином об`єднання таких вимог перешкоджатиме з`ясуванню прав і взаємовідносин сторін та суттєво утруднить вирішення спору, зважаючи, що сторонами договорів є одні й ті самі суб`єкти господарювання, обставини і докази є ідентичними щодо усіх трьох кредитних договорів, а позов обґрунтовується загальними обставинами щодо існування правових підстав для визнання мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовими зобов`язаннями за трьома кредитними договорами;

5) об`єднання позивачем в одному позові вимог про визнання мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовими зобов`язаннями за трьома кредитними договорами сприятиме досягненню процесуальної економії, ефективнішому використанню процесуальних засобів для відновлення порушеного права, а також запобігатиме можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.

Водночас суд апеляційної інстанції наголосив, що аналіз норми пункту 2 частини 5 статті 174 ГПК України у системному співвідношенні з положеннями частини 6 статті 173 цього Кодексу свідчить про те, що у разі порушення правил об`єднання позовних вимог суд з метою виконання завдання господарського судочинства може не повертати позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою самостійно роз`єднати позовні вимоги за правилами частини 6 статті 173 ГПК України та розглянути кожну з заявлених вимог окремо. Отже, наявність підстав для роз`єднання позовних вимог за правилами частини 6 статті 173 ГПК України та розгляду кожної з вимог окремо унеможливлює повернення судом позовної заяви незалежно від того, чи суд застосував надані йому повноваження.

Разом із тим апеляційний суд констатував, що в разі, коли заявлені в одному позові вимоги є однорідними або співвідносяться як основна та похідна і не підпадають під заборони, передбачені частинами 4, 5 статті 173 ГПК України, у суду відсутні підстави для повернення позовної заяви незалежно від того, чи заявлено позивачем клопотання про об`єднання позовних вимог. У цьому разі суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовано позов (схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 902/434/19, від 02.12.2020 у справі № 908/420/20, від 12.09.2023 у cправі № 904/1513/22, від 20.01.2025 у справі №910/10759/24).

5. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, АТ "Банк Кредит Дніпро" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить зазначену постанову скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду від 10.06.2026 залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтовування своїх вимог скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме положень статей 173, 174, 236 ГПК України, наголошуючи на тому, що:

1) апеляційний суд не врахував викладеної в постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/3569/18 правової позиції про те, що об`єднання позовів є правом, а не обов`язком суду;

2) суд апеляційної інстанції не повною мірою врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23.10.2019 у справі № 902/434/19, від 02.12.2020 у справі № 908/420/20;

3) сам факт наявності правовідносин в одному складі учасників, подібність умов укладених правочинів (зокрема подібних пунктів у різних договорах) і документів, які можуть бути доказами для встановлення обставин, викладених у позовній заяві, спільний спосіб захисту, а також однорідність вимог у розрізі кожного окремого договору та поданих заяв позивача до відповідача, жодним чином не свідчать про пов`язаність позовних вимог підставою виникнення та поданими доказами, які випливають окремо з кожного із трьох договорів та звернень позичальника, тому за поданою позовною заявою фактично підлягають вирішенню три окремих спори;

4) заявлені позовні вимоги не пов`язані між собою ані підставою виникнення, ані поданими доказами, оскільки правовідносини між позивачем і відповідачем виникли із різних правочинів - кредитних договорів від 01.11.2023 № 011123-КЛН, від 21.08.2024 № 210824-КЛН/2, від 28.02.2025 № 280225-КЛВ, у забезпечення виконання кожного з яких укладено 9 договорів застави та 1 договір поруки. При цьому обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача на підставі різних договорів, не підтверджуються тими самими доказами, якими хоч і є датовані однією датою (12.03.2026) звернення позичальника до Банку, але подані щодо кожного окремого зобов`язання за трьома окремими кредитними договорами;

5) заявлені позовні вимоги не є основними та похідними позовними вимогами;

6) застосування мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням за договором кредиту (позики) визначається наявністю у сукупності всіх 6 умов, передбачених пунктом 23 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у редакції, чинній із 10.08.2025.

Узагальнений виклад позиції іншого учасника справи

7. ТОВ "Пальмєра" у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні в повному обсязі з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 24.08.2026 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Банк Кредит Дніпро" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2026 у справі № 922/1647/26 та постановив здійснити розгляд цієї справи у порядку письмового провадження.

9. Здійснивши розгляд касаційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

10. Предметом касаційного перегляду є постанова апеляційного господарського суду, якою було скасовано ухвалу місцевого господарського суду про повернення Товариству позовної заяви на підставі пункту 2 частини 5 статті 174 ГПК України, а саме в зв`язку з порушенням правил об`єднання позовних вимог.

11. Пунктом 2 частини 5 статті 174 ГПК України передбачено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).

12. Згідно з частиною 1 статті 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

13. Під вимогою розуміють матеріально-правову вимогу, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об`єднані можуть бути вимоги, пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

14. Таким чином, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Об`єднаними можуть бути позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того самого відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів. При цьому об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин (схожі за змістом усталені висновки викладено у пункті 5.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 911/414/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 910/15326/18, від 22.04.2019 у справі № 914/2191/18, від 22.01.2021 у справі № 904/4376/20, від 12.08.2022 у справі № 911/2401/21, від 19.12.2022 у справі № 921/318/22, від 30.03.2023 у справі № 910/4501/22, від 04.04.2023 у cправі № 911/1757/21, від 24.04.2023 у cправі № 916/1522/22, від 20.01.2025 у справі № 910/10759/24).

15. Виходячи зі змісту положень частини 1 статті 173 ГПК України, порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги: 1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); 2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.

У зв`язку з цим колегія суддів не бере до уваги передчасні аргументи скаржника про те, що заявлені позовні вимоги не є основними та похідними позовними вимогами, оскільки у розумінні абзацу 1 частини 1 статті 173 ГПК України похідний характер позовних вимог є лише однією з підстав об`єднання позовних вимог, однак не визначальною підставою. Зокрема, іншою підставою об`єднання позовних вимог, наявність якої достовірно встановлено апеляційним судом, є пов`язаність позовних вимог між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Тим більше, що оскаржувана постанова насправді не містить висновку про похідний характер певних позовних вимог від основної (основних) позовних вимог.

16. Разом із тим не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині 1 статті 173 ГПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах 4, 5 вказаної статті.

Саме встановлення господарським судом наведених обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог, є підставою для повернення позовної заяви з посиланням на пункт 2 частини 5 статті 174 ГПК України.

У той же час аналіз пункту 2 частини 5 статті 174 ГПК України у системному співвідношенні з положеннями статті 173 цього Кодексу свідчить про те, що у разі порушення правил об`єднання позовних вимог суд з метою виконання завдання господарського судочинства може не повертати позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою самостійно роз`єднати позовні вимоги за правилами частини 6 статті 173 ГПК і розглянути кожну із заявлених вимог окремо.

17. Отже, з урахуванням конкретних обставин суд має право застосувати положення частини 6 статті 173 ГПК України як у разі дотримання правил об`єднання позовних вимог, так і в разі їх порушення. Проте в будь-якому випадку, коли заявлені в одному позові вимоги є однорідними або співвідносяться як основна та похідна та не підпадають під заборони, визначені у частинах 4, 5 статті 173 ГПК України, в суду відсутні підстави для повернення позовної заяви незалежно від того, чи заявлено позивачем клопотання про об`єднання позовних вимог. У цьому разі суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовується позов (схожі за змістом правові висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 902/434/19, від 02.12.2020 у справі № 908/420/20, від 24.12.2021 у справі № 911/2291/21, від 12.08.2022 у справі № 911/2401/21, від 19.12.2022 у справі № 921/318/22).

18. Об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин (схожі висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 904/4376/20, від 12.08.2022 у справі № 911/2401/21).

19. Проаналізувавши зміст позовної заяви, дослідивши матеріали справи, та враховуючи наведені вище усталені висновки щодо застосування положень статті 173 ГПК України Верховний Суд погоджується з обґрунтованим висновком апеляційного суду про відсутність порушення Товариством правил об`єднання позовних вимог, оскільки:

1) спільною підставою виникнення позовних вимог є, на думку позивача, необхідність застосування до кредитних правовідносин між сторонами положень Закону України 4340-IX як спеціального закону, тоді як при вирішенні цього спору підлягають встановленню лише обставини щодо наявності правових підстав для визнання мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовими зобов`язаннями за трьома кредитними договорами, тобто дослідженню у межах цієї справи підлягають не окремі пункти, положення періоди/дати, індивідуальні умови щодо змісту грошових зобов`язань, строку, їх забезпечення тощо, а саме умови застосування мораторію. Вказані кредитні договори мають аналогічний зміст (однаковими є приписи та пункти договорів), вони регулюють одні й ті самі правовідносини (мають однакову правову природу, цільове призначення кредиту), укладені між тими самим сторонами. Відмінність між зазначеними договорами полягає лише у сумах наданого кредиту та в датах їх укладення;

2) на обґрунтування застосування до спірних правовідносин положень Закону України 4340-IX позивач посилався на одні й ті ж фактичні обставини, що безпосередньо вбачається із заяв про застосування мораторію від 12.03.2026, незважаючи на те, що кожна заява подана у розрізі певного кредитного договору. Крім того, доказова база за позовними вимогами є спорідненою, позаяк разом із заявами про застосування мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням за кредитними договорами від 12.03.2026 Товариство подавало одні й ті самі документи;

3) позовні вимоги позичальника є однорідними, виникли із аналогічних підстав (однотипних договорів) і пов`язані між собою доказами, що є однаковими для кожної із заяв про застосування мораторію. Крім того, позовні вимоги заявлені до одного й того самого відповідача, а якщо розглядати питання застосування мораторію щодо трьох кредитних договорів, то позивач обрав один і той самий спосіб захисту прав та законних інтересів;

4) вказуючи на непов`язаність позовних вимог та повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції не зазначив, яким чином об`єднання таких вимог перешкоджатиме з`ясуванню прав і взаємовідносин сторін та суттєво утруднить вирішення спору, зважаючи, що сторонами договорів є одні й ті самі суб`єкти господарювання, обставини і докази є ідентичними щодо усіх трьох кредитних договорів, а позов обґрунтовується загальними обставинами щодо існування правових підстав для визнання мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовими зобов`язаннями за трьома кредитними договорами;

5) об`єднання позивачем в одному позові вимог про визнання мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовими зобов`язаннями за трьома кредитними договорами сприятиме досягненню процесуальної економії, ефективнішому використанню процесуальних засобів для відновлення порушеного права, а також запобігатиме можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.

Схожі за змістом висновки сформульовано у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2019 у справі № 914/2191/18 (предмет позову - стягнення заборгованості позичальника за сімома кредитними договорами), тобто зі спору, що виник із подібних процесуальних правовідносин.

20. Наведеним повністю спростовуються необґрунтовані доводи скаржника про те, що:

1) сам факт наявності правовідносин в одному складі учасників, подібність умов укладених правочинів (зокрема подібних пунктів у різних договорах) і документів, які можуть бути доказами для встановлення обставин, викладених у позовній заяві, спільний спосіб захисту, а також однорідність вимог у розрізі кожного окремого договору та поданих заяв позивача до відповідача, жодним чином не свідчать про пов`язаність позовних вимог підставою виникнення та поданими доказами, які випливають окремо з кожного із трьох договорів та звернень позичальника, тому за поданою позовною заявою фактично підлягають вирішенню три окремих спори;

2) заявлені позовні вимоги не пов`язані між собою ані підставою виникнення, ані поданими доказами, оскільки правовідносини між позивачем і відповідачем виникли із різних правочинів - кредитних договорів від 01.11.2023 № 011123-КЛН, від 21.08.2024 № 210824-КЛН/2, від 28.02.2025 № 280225-КЛВ, у забезпечення виконання кожного з яких укладено 9 договорів застави та 1 договір поруки. При цьому обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача на підставі різних договорів, не підтверджуються тими самими доказами, якими хоч і є датовані однією датою (12.03.2026) звернення позичальника до Банку, але подані щодо кожного окремого зобов`язання за трьома окремими кредитними договорами.

21. У зв`язку з викладеним, ураховуючи сформульований в пункті 5.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 911/414/18 висновок про те, що однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції у підсумку дійшов правильного висновку про те, що заявлені позовні вимоги пов`язані між собою підставами виникнення та поданими доказами, що, в свою чергу, свідчить про правомірність об`єднання зазначених вимог в одній позовній заяві.

22. Верховний Суд відхиляє передчасні доводи скаржника про те, що застосування мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням за договором кредиту (позики) визначається наявністю у сукупності всіх 6 умов, передбачених пунктом 23 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (у редакції, чинній із 10.08.2025), позаяк такі доводи, які стосуються виключно застосування вказаної норми матеріального права, мають оцінюватися судом першої інстанції під час вирішення спору по суті заявлених позовних вимог, але аж ніяк не на стадії відкриття провадження у справі.

У контексті наведених доводів скаржника колегія суддів ураховує викладену в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 922/1359/19, від 14.11.2019 у справі № 910/9302/19, від 22.01.2021 у справі № 904/4376/20 правову позицію про те, що на стадії відкриття провадження в справі суд позбавлений процесуального права надавати оцінку доказам, поданим позивачем на обґрунтування позовних вимог. При цьому на стадії відкриття провадження в справі суд має надати оцінку доказам, доданим позивачем до матеріалів позовної заяви, виключно з мотивів наявності/відсутності підстав для відкриття провадження у справі, тобто належності оформлення позовної заяви відповідно до вимог ГПК України, а не перевіряти докази, надані позивачем на обґрунтування позовних вимог по суті спору.

23. Верховний Суд не може погодитися з помилковим висновком суду першої інстанції про ймовірне суттєве утруднення вирішення спору внаслідок сумісного розгляду об`єднаних позичальником позовних вимог, що перешкоджатиме з`ясуванню прав і взаємовідносин сторін та сприятиме затягуванню учасниками судового процесу вирішення спору по суті, оскільки такий висновок суперечить викладеному в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.08.2022 у справі № 911/2401/21, від 24.12.2021 у справі № 911/2291/21, від 31.03.2021 у справі № 910/16780/20, від 14.11.2019 у справі № 910/9302/19, від 10.04.2019 у справі № 905/2043/18 правовому висновку про те, що положеннями процесуального законодавства не передбачено повернення позовної заяви з тієї підстави, що об`єднання позовних вимог перешкоджає з`ясування прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднює вирішення спору, на що послалися суди попередніх інстанцій на обґрунтування підстав для повернення позовної заяви.

24. Колегія суддів наголошує, що на час постановлення місцевим господарським судом оскаржуваної ухвали нормою статті 174 чинного ГПК України, на відміну від статті 63 цього Кодексу (у редакції, чинній до 14.12.2017), не передбачено повернення позовної заяви з таких мотивів, що об`єднання позовних вимог перешкоджає з`ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднює вирішення спору (аналогічний висновок викладено в пункті 9.5 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 904/1513/22).

25. Водночас суд касаційної інстанції не бере до уваги безпідставне твердження скаржника про те, що суд апеляційної інстанції нібито не повною мірою врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23.10.2019 у справі № 902/434/19, від 02.12.2020 у справі № 908/420/20, оскільки подана касаційна скарга взагалі не містить належного обґрунтування того, яким саме чином не були враховані відповідні правові висновки.

Натомість зміст оскаржуваної постанови переконливо свідчить про фактичне врахування апеляційним судом викладеного у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 902/434/19 (пункт 17) і від 02.12.2020 у справі № 908/420/20 (пункт 7.16) висновку про те, що у будь-якому випадку коли заявлені в одному позові вимоги є однорідними або співвідносяться як основна та похідна та не підпадають під заборони, визначені у частинах 4, 5 статті 173 ГПК України, у суду відсутні підстави для повернення позовної заяви, незалежно від того, чи заявлено позивачем клопотання про об`єднання позовних вимог. У цьому разі суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовано позов.

26. Також Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування апеляційним судом правової позиції про право, а не обов`язок суду на об`єднання позовів, викладеної в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/3569/18, з огляду на таке.

27. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок про те, що об`єднання позовних вимог може мати негативні наслідки. Сумісний розгляд декількох вимог, навіть тісно пов`язаних і однорідних, розширює предмет доказування у справі, збільшує коло учасників процесу, ускладнює розгляд та вирішення справи. Об`єднання позовів є правом, а не обов`язком суду.

28. Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду:

1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права;

2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції;

3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики;

4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

При цьому Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 03.07.2019 у справі № 127/2209/18, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

29. Колегія суддів зауважує, що останньою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень статей 173, 174, 236 ГПК України у співвідношенні з постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/3569/18 є сформульований у пункті 5.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 911/414/18 висновок про те, що об`єднаними можуть бути позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того самого відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

30. Крім того, при визначенні наявності/відсутності підстав для відкриття провадження у справі суд також має враховувати принцип процесуальної економії. Такий принцип господарського судочинства передбачає, що господарський суд, учасники судового процесу економно та ефективно використовують всі встановлені законом процесуальні засоби для правильного та оперативного розгляду справ із дотриманням строків.

Колегія суддів зауважує, що в цьому випадку об`єднання позовних вимог дасть можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати сторонам процесуальні засоби, передбачені законодавством.

Правовий висновок про те, що об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин, викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 922/1359/19, від 22.01.2021 у справі № 904/4376/20, від 12.08.2022 у справі № 911/2401/21 та від цього висновку колегія суддів не вбачає підстав відступати.

31. Водночас суд касаційної інстанції враховує, що, ухвалюючи постанову від 16.02.2024 у справі № 910/10009/22, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в пункті 8.34 вказаної постанови зазначила, що згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим; вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29), від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц (пункт 62), від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 (пункт 22)).

32. З огляду на наведене вище колегія суддів вважає, що апеляційний суд правильно виснував про помилковість висновку суду першої інстанції щодо повернення без розгляду позовної заяви з підстав порушення правил об`єднання позовних вимог, оскільки місцевим господарським судом постановлено ухвалу від 10.06.2026 без урахування усталених висновків щодо застосування норм статей 173, 174 ГПК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 911/414/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.03.2023 у справі № 910/4501/22, від 19.12.2022 у справі № 921/318/22, від 12.08.2022 у справі № 911/2401/21, від 18.02.2022 у справі № 911/2587/21, від 24.12.2021 у справі № 911/2291/21, від 05.08.2021 у справі № 910/19584/20, від 27.05.2021 у справі № 904/668/21, від 31.03.2021 у справі № 910/16780/20, від 23.03.2021 у справі № 910/15196/20, від 22.01.2021 у справі № 904/4376/20, від 02.12.2020 у справі № 908/420/20, від 24.11.2020 у справі № 910/3748/20, від 14.11.2019 у справі № 910/9302/19, від 31.10.2019 у справі № 922/1359/19, від 13.09.2019 у справі № 905/909/19, від 10.05.2019 у справі № 905/2043/18, від 22.04.2019 у справі № 914/2191/18, від 10.04.2019 у справі № 905/2043/18, від 14.06.2018 у справі № 914/2171/17, від 10.05.2018 у справі № 918/1/18.

33. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, встановивши відсутність порушення Товариством правил об`єднання позовних вимог, дійшов правильного висновку щодо наявності підстав як для скасування ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви, так і для направлення матеріалів справи № 922/1647/26 до суду першої інстанції для вирішення питання щодо прийняття позовної заяви та заяви про забезпечення позову.

34. Із наведених раніше мотивів Верховний Суд погоджується з обґрунтованими доводами позивача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу.

35. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

36. Згідно з частиною 3 статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

37. За наведених обставин висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності порушення Товариством правил об`єднання позовних вимог повністю відповідає вимогам статей 173, 174, 236 ГПК України.

38. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку апеляційного господарського суду про відсутність підстав для повернення позовної заяви та заяви про забезпечення позову, а тому немає підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваної постанови.

Розподіл судових витрат

39. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд