ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/97/26

1.1. У січні 2026 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (далі - АТ "ПУМБ"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Профінанс Груп" (далі - ТОВ "Профінанс Груп"), Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, заміненого ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 у справі № 910/97/26 на належного відповідача - державу Україна в особі Міністерства юстиції України, про солідарне стягнення з відповідачів 56 456 360,30 грн.

1.2. Позовні вимоги АТ "Укрзалізниця" обґрунтовані тим, що незаконні дії та неправомірна бездіяльність відповідачів як кожного окремо, так і в сукупності призвели до заподіяння позивачу майнової шкоди, що дає правові підстави покласти на них солідарну відповідальність за таку заподіяну шкоду на підставі статей 1166, 1190 Цивільного кодексу України.

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.05.2026, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2026 у справі № 910/97/26, у задоволенні позовних вимог АТ "Укрзалізниця" відмовлено в повному обсязі.

2.2. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог АТ "Укрзалізниця", суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 19.10.2021 АТ "ПУМБ" повністю вибув із числа учасників кредитних взаємовідносин і з цього дня єдиною особою, яка набула статус кредитора за кредитними договорами та відповідні права й обов`язки по відношенню до позивача, є виключно ТОВ "Профінанс Груп".

2.3. Суди першої та апеляційної інстанцій також зазначили, що сума шкоди (збитків) у розмірі 51 372 566,90 грн, яку просить стягнути АТ "Укрзалізниця", виникла на підставі судових рішень, які набрали законної сили, тобто захищена в судовому порядку, а на час розгляду цієї справи здійснюються заходи з примусового виконання рішення в межах виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 № 910/23042/16, а також у процедурі ліквідації ТОВ "Профінанс Груп". Тому суди виснували, що це свідчить про передчасність подання позовної заяви про стягнення збитків, оскільки на час подання цього позову та на час прийняття рішення позивач не втратив можливості виконання рішення суду з огляду на відкрите виконавче провадження.

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2026 та рішенням Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 910/97/26, до Верховного Суду звернулося АТ "Укрзалізниця" з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

3.2. АТ "Укрзалізниця", звертаючись із касаційною скаргою, покликається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, АТ "Укрзалізниця" зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували приписи статей 1166, 1173, 1174 та 1190 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.01.2025 у справі № 910/11202/22, від 03.06.2020 у справі № 642/3839/17, від 14.11.2018 у справі № 910/22297/17 та від 30.11.2022 у справі № 910/10501/19.

3.4. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування приписів статей 1166, 1173, 1174 та 1190 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, зокрема:

- щодо особливостей встановлення складу цивільного правопорушення у разі застосування статті 1190 Цивільного кодексу України, зокрема щодо того, чи підлягають елементи такого складу оцінці за моделлю індивідуального делікту щодо кожного відповідача окремо, чи з урахуванням спеціальної конструкції спільного заподіяння неподільної шкоди, за якої протиправність встановлюється як протиправна поведінка кожного відповідача у межах відповідної ланки єдиного причинного механізму: шкода - як один неподільний майновий результат, що настав для потерпілого; причинний зв`язок - як взаємопов`язаність протиправних дій і бездіяльності відповідачів, які в сукупності призвели до цього результату; а вина - лише у випадках, коли вона є необхідною умовою відповідальності конкретного відповідача;

- щодо можливості солідарного відшкодування неподільної шкоди, завданої майновій сфері особи сукупністю послідовних взаємопов`язаних дій і бездіяльності приватних осіб та держави в особі органу державної виконавчої служби, якщо така шкода виникла внаслідок формування незаконної грошової вимоги, її подальшого відступлення іншій особі, неправомірної примусової реалізації цієї вимоги в межах виконавчого провадження, отримання коштів новим кредитором та фактичної неможливості їх повернення через механізм повороту виконання;

- щодо застосування статті 1190 Цивільного кодексу України у випадку, коли дії та бездіяльність кількох відповідачів не збігалися в часі, вчинялися особами з різним правовим статусом, різним обсягом договірних або публічно-правових обов`язків, однак у сукупності утворили єдиний причинний механізм, який призвів до одного неподільного майнового результату;

- щодо співвідношення спеціального механізму повороту виконання судового рішення, виконавчого провадження та ліквідаційної процедури боржника із правом особи на деліктне відшкодування шкоди за статтями 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України у разі якщо такі процедури існують формально, але на підставі наявних доказів не забезпечують реального поновлення порушеного майнового становища особи.

3.5. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій допустили істотне порушення норм процесуального права, зокрема статей 73, 74, 76, 77, 86, 236, 237, 238, 269, 282 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не дослідили та не надали належної оцінки доказам, які мали вирішальне значення для правильного вирішення спору.

3.6. Зокрема, скаржник зазначає, що суди не дослідили докази, які підтверджували, що наявні формальні процедури повернення коштів не забезпечують реального поновлення майнового становища АТ "Укрзалізниця", зокрема щодо:

- відкриття виконавчого провадження про виконання рішення щодо повороту виконання та відсутності реального стягнення коштів з ТОВ "Профінанс Груп";

- повернення окремих виконавчих документів стягувачу у зв`язку з відсутністю у ТОВ "Профінанс Груп" майна, на яке можливо звернути стягнення;

- встановлення державними виконавцями відсутності у ТОВ "Профінанс Груп" активів, майна, коштів, транспортних засобів, нерухомості та іншого майна, за рахунок якого можливо виконати судові рішення;

- повторного пред`явлення виконавчих документів до виконання, яке також не призвело до реального стягнення коштів;

- безрезультатності виконання рішення Верховного Суду у справі № 910/11854/22 про зобов`язання ліквідатора ТОВ "Профінанс Груп" визнати вимоги АТ "Укрзалізниця" та включити їх до ліквідаційного балансу;

- неналежної ефективності дій державних виконавців у виконавчому провадженні про поворот виконання, що мало особливе значення з огляду на те, що держава Україна в особі Міністерства юстиції України є відповідачем у цій справі.

3.7. АТ "ПУМБ" у відзиві просить суд касаційну скаргу АТ "Укрзалізниця" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 910/97/26 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. АТ "ПУМБ" вважає, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а касаційна скарга не містить належних правових підстав для їх скасування чи зміни, у зв`язку із чим підлягає залишенню без задоволення.

3.8. Міністерство юстиції України у відзиві просить касаційну скаргу АТ "Укрзалізниця" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 910/97/26 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Міністерство юстиції України у відзиві зазначає про передчасність подання позивної заяви у цій справі про стягнення збитків з державного бюджету та неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, оскільки, за доводами Міністерства юстиції України, на час подання цього позову та станом на сьогодні позивач не втратив можливості щодо повного виконання рішення суду, тому що під час пред`явлення позову відкрито виконавче провадження.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 07.11.2013 між АТ "ПУМБ" та Державним підприємством "Донецька залізниця" (далі - ДП "Донецька залізниця") було укладено кредитні договори: № 13.11-555, № 13.11-556 та № 13.11-557 (далі - кредитні договори), згідно з якими банк зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді поновлювальної кредитної лінії зі щоденним лімітом кредитування в сумі 6 255 473,54 доларів США, а позичальник - повернути кредит не пізніше 04.11.2016 та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 11 % річних.

4.2. На виконання умов кредитних договорів АТ "ПУМБ" надав ДП "Донецька залізниця" кредитні кошти в сумі 18 766 420,60 доларів США.

4.3. Суди зазначили, що 14.04.2014 Указом Президента України введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України".

4.4. 02.09.2014 з метою забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, прийнято Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".

4.5. Статтею 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" встановлено заборону нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції, зокрема, юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території цих населених пунктів.

Встановлено обов`язок банків скасувати зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції. Періодом проведення антитерористичної операції вважається час із 14.04.2014 до дати набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

4.6. 05.11.2014 на виконання пункту 6 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", листом Національного банку України № 18-112/64483 "Про скасування пені та штрафів за договорами кредиту під час АТО" передбачено, що банки мають встановлювати місце проведення господарської діяльності юридичної особи, фізичної особи - підприємця на основі даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Отримані відомості банки мають співставляти з Переліком населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України 30.10.2014 № 1053-р.

4.7. 31.05.2016 АТ "Укрзалізниця" як правонаступник ДП "Донецька залізниця" у зв`язку з неналежним виконанням ДП "Донецька залізниця" своїх зобов`язань за кредитними договорами на підставі статті 5 цих договорів, отримало від АТ "ПУМБ" вимогу про дострокове повернення кредитних коштів.

4.8. 07.10.2016 АТ "Укрзалізниця" повернуло кошти за кредитними договорами в сумі 18 766 420,60 доларів США.

4.9. Суди попередніх інстанцій також установили, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2016 відкрито провадження у справі № 910/23042/16 за позовом АТ "ПУМБ" до АТ "Укрзалізниця" про стягнення заборгованості за кредитними договорами в розмірі 942 885,45 доларів США та 52 621 324,56 грн, з яких: 653 697 доларів США - заборгованість зі сплати процентів, (що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 14.12.2016 становило 17 067 257,31 грн); 47 656 150,80 грн - пеня за прострочення строків повернення кредитних коштів; 4 965 173,76 грн - пеня за прострочення строків сплати процентів за користування кредитними коштами; 192 805,68 доларів США (що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 14.12.2016 становило 5 033 928,79 грн) - 3 % річних за прострочення повернення кредитних коштів; 96 382,77 доларів США (що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 14.12.2016 становить 2 516 440,39 грн) - 3 % річних за прострочення сплати процентів за користування кредитними коштами.

4.10. Заперечуючи проти позовних вимог, АТ "Укрзалізниця" стверджувало, що вимоги щодо стягнення пені, нарахованої АТ "ПУМБ" за кредитними договорами, укладеними з ДП "Донецька залізниця", яке було позичальником і користувачем кредитних коштів та яке безпосередньо здійснювало свою діяльність (розташоване) на території, що визначена як зона проведення антитерористичної операції (АТО), підлягають залишенню без задоволення на підставі статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".

4.11. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі № 910/23042/16 позовні вимоги АТ "ПУМБ" задоволено частково: стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь АТ "ПУМБ" 192 805,68 доларів США - 3 % річних за несвоєчасне повернення коштів за кредитними договорами, 88 725,00 доларів США - 3% річних за несвоєчасну сплату процентів, 47 656 150,80 грн пені за порушення строків повернення кредитів, 3 026 758,17 грн пені за порушення строків сплати процентів; у решті позову відмовлено.

4.12. Рішення господарського суду в частині стягнення пені мотивоване тим, що положення статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не застосовується, оскільки на момент пред`явлення АТ "ПУМБ" вимоги про дострокове повернення кредитів та в момент виникнення прострочення стягнення за такими кредитами всі права та обов`язки за кредитними договорами перейшли в порядку універсального правонаступництва до АТ "Укрзалізниця", яке зареєстроване в місті Києві та не провадило свою господарську діяльність на території населених пунктів, віднесених Кабінетом Міністрів України до зони проведення АТО.

4.13. 19.10.2021 між АТ "ПУМБ" та ТОВ "Профінанс Груп" укладено договір про відступлення прав вимоги № 1563/61.1, відповідно до умов якого АТ "ПУМБ" відступило на користь ТОВ "Профінанс Груп" усі без винятку належні йому права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення до них (із усіма змінами та доповненнями).

4.14. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 у справі № 910/23042/16 АТ "ПУМБ" замінено на його правонаступника - ТОВ "Профінанс Груп" у зв`язку з укладенням договору про відступлення прав вимоги від 19.10.2021 № 1563/61.1.

4.15. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі № 910/23042/16 змінено в частині стягнення 3 % річних за несвоєчасну сплату процентів, а саме: замість 88 725,00 доларів США стягнуто 84 472,50 долара США. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та дійшов висновку, що положення статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не підлягають застосуванню, оскільки АТ "Укрзалізниця" зареєстроване в місті Києві.

4.16. 11.02.2022, не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині неправомірного стягнення пені, АТ "Укрзалізниця" подало касаційну скаргу на вказані судові рішення.

4.17. 13.04.2022 ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Укрзалізниця" та зупинено виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 і рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 в частині стягнення з АТ "Укрзалізниця" на користь ТОВ "Профінанс Груп" пені в розмірі 50 682 908,97 грн до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

4.18. 10.08.2022 постановою Верховного Суду частково задоволено касаційну скаргу АТ "Укрзалізниця", скасовано постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення пені, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

4.19. Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, виходив із того, що боржником за кредитними договорами було ДП "Донецька залізниця", яке зареєстровано в населеному пункті, на території якого здійснювалася антитерористична операція, а саме в місті Донецьку. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що для висновку щодо можливості / неможливості застосування статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" судам слід було з`ясувати, чи проводило ДП "Донецька залізниця" свою господарську діяльність на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку та, відповідно, з`ясувати, чи не отримав правонаступник АТ "Укрзалізниця" більше зобов`язань, ніж мав його правопопередник - позичальник.

4.20. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі № 910/23042/16 скасовано в частині стягнення пені та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 47 656 150,80 грн пені за порушення строків повернення суми кредитів та 4 965 173,76 грн пені за порушення строків сплати процентів за користування кредитом. Суд апеляційної інстанції також змінив рішення суду в частині розподілу судових витрат, здійснив частковий поворот виконання рішення та розподіл судових витрат.

4.21. Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що до спірних правовідносин у частині нарахування пені за прострочення сплати тіла кредиту підлягає застосуванню мораторій, встановлений статтею 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", оскільки: АТ "Укрзалізниця" є правонаступником ДП "Донецька залізниця" з 21.10.2015, яке провадило свою діяльність в Донецькій області на території антитерористичної операції; господарська діяльність як правопопередника, так і правонаступника здійснювалася на території проведення антитерористичної операції; положеннями Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не передбачено обов`язкового постійного здійснення господарської діяльності на території проведення антитерористичної операції як умови звільнення від нарахування штрафних санкцій, тоді як достатньо факту реєстрації та здійснення господарської діяльності на відповідній території у період із 14.04.2014; реєстрація АТ "Укрзалізниця" в місті Києві не спростовує того, що ДП "Донецька залізниця" здійснювало господарську діяльність, яка наразі здійснюється АТ "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця", на території проведення антитерористичної операції; у розумінні положень статті 58 Конституції України приписи статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" щодо заборони нарахування пені з 14.04.2014 мають ретроспективну дію до спірних правовідносин та не містять жодних виключень щодо їх незастосування; в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення пені на проценти за користування кредитом апеляційний суд керувався висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 905/1585/15, від 04.09.2018 у справі № 905/2424/17, від 27.08.2019 у справі № 905/2746/16, від 12.11.2019 у справі № 905/86/15, від 24.09.2020 у справі № 905/2852/16, про те, що за своєю правовою природою сплата процентів є складовою основного зобов`язання за кредитним договором, а відтак мораторій на нарахування пені, передбачений Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", застосовується і до вимог про стягнення пені, нарахованої за несвоєчасну сплату процентів.

4.22. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.02.2023 у справі № 910/23042/16 в задоволенні касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 відмовлено. Верховний Суд зазначив, що в АТ "ПУМБ" були відсутні підстави для нарахування та включення до складу заборгованості позичальника у цій справі пені за прострочення строків повернення кредитних коштів та за несвоєчасне повернення процентів за користування кредитом у загальному розмірі 52 621 324,56 грн за період із 13.06.2016 до 06.10.2016, тому наявні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені.

4.23. Суди установили, що 22.02.2022, тобто до відкриття касаційного провадження у справі № 910/23042/16, на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 у справі № 910/23042/20, Акціонерне товариство "Ощадбанк" виконало / провело платіжну вимогу від 21.02.2022 № 68709373/1 шляхом списання 55 922 129,22 грн з рахунку АТ "Укрзалізниця" з призначенням платежу: стягнення коштів на користь ТОВ "Профінанс Груп" згідно з наказом Господарського суду міста Києва від 10.02.2021 № 910/23042/16; виконавчий збір, згідно з постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 17.02.2022 № 68709373, витрати виконавчого провадження, згідно з постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 17.02.2022 № 68709373.

4.24. Водночас, як уже зазначалося, 10.08.2022 постановою Верховного Суду постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 у справі № 910/23042/16 скасовано в частині стягнення пені, а справу в цій частині передано на новий розгляд до апеляційного суду.

4.25. Тобто судове рішення, на підставі якого було здійснено стягнення з АТ "Укрзалізниця" на користь ТОВ "Профінанс Груп", скасовано в частині стягнення пені у розмірі 50 682 908,97 грн.

4.26. Як зазначав позивач, 20.09.2022 під час нового розгляду апеляційної скарги АТ "Укрзалізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі № 910/23042/16 від представника ТОВ "Профінанс Груп" стало відомо про проведення ліквідаційної процедури ТОВ "Профінанс Груп" за рішенням його учасників.

4.27. 20.09.2022 АТ "Укрзалізниця" звернулося до Голови ліквідаційної комісії, ліквідатора ТОВ "Профінанс Груп" Мерзлякова Р. П. з вимогою кредитора № 23042 про повернення коштів за скасованим рішенням Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 у справі № 910/23042/16 та включення до реєстру кредиторів ТОВ "Профінанс Груп" вимог АТ "Укрзалізниця" в розмірі 50 682 908,97 грн.

4.28. 26.09.2022 у відповідь на вимогу АТ "Укрзалізниця" від 20.09.2022 № 23042 директор / ліквідатор ТОВ "Профінанс Груп" Мерзляков Р. П. листом № 26/09/22 відмовив у включені вимог АТ "Укрзалізниця" до реєстру кредиторів ТОВ "Профінанс Груп", оскільки вимоги АТ "Укрзалізниця" є неналежним чином підтвердженими, так як станом на дату формування реєстру кредиторів та станом на дату направлення листа у ТОВ "Профінанс Груп" відсутні будь-які договірні зобов`язання перед АТ "Укрзалізниця" та відсутні будь-які судові рішення, що набрали законної сили, та/або відкриті виконавчі провадження щодо вимог АТ "Укрзалізниця" до ТОВ "Профінанс Груп". При цьому відповідно до трек-номера рекомендованого з описом поштового відправлення № 0104231787666 вказана відповідь надіслана лише 03.10.2022, що підтверджується відміткою штемпеля на листі опису.

4.29. Після прийняття постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у справі № 910/23042/16 АТ "Укрзалізниця" повторно звернулося до ліквідатора ТОВ "Профінанс Груп" Мерзлякова Р. П. із вимогою кредитора про повернення грошових коштів на виконання вказаної постанови апеляційного господарського суду та включення до реєстру кредиторів ТОВ "Профінанс Груп" зазначених вимог АТ "Укрзалізниця". Однак відповіді на зазначену вимогу не надходило.

4.30. 03.10.2022 державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський В. С. здійснив державну реєстрацію припинення юридичної особи - ТОВ "Профінанс Груп" (код ЄДРПОУ 44401037).

4.31. Постановою Верховного Суду від 23.10.2024 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2024 у справі № 910/11854/22; ухвалено нове рішення, яким позов АТ "Укрзалізниця" до державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В. С. і ТОВ "Профінанс Груп" (в особі ліквідатора Мерзлякова Р. П.), третя особа - Печерська районна в місті Києві державна адміністрація, про скасування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису за номером 1 000 701 10092960 від 03.10.2022 щодо вчинення реєстраційної дії про державну реєстрацію припинення юридичної особи - ТОВ "Профінанс Груп" задоволено, зобов`язано ліквідатора ТОВ "Профінанс Груп" Мерзлякова Р. П. визнати вимоги АТ "Укрзалізниця" до ТОВ "Профінанс Груп" у розмірі 51 213 572,40 грн та зобов`язати включити їх до ліквідаційного балансу.

4.32. 14.11.2024 на виконання постанови Верховного Суду у справі № 910/11854/22 державну реєстрацію припинення ТОВ "Профінанс Груп" у результаті ліквідації (реєстраційний запис № 100070110092960 від 03.10.2022) відмінено.

4.33. 28.11.2024 Відділ ДВС прийняв до примусового виконання наказ Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 № 910/23042/16, резолютивною частиною якого передбачено здійснити поворот виконання наказу Господарського суду міста Києва від 10.02.2022, виданого на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі № 910/23042/16, шляхом стягнення з ТОВ "Профінанс Груп" на користь АТ "Укрзалізниця" 50 682 908,97 грн. Примусове виконання зазначеного виконавчого документа здійснюється у виконавчому провадженні № 76671902 (ідентифікатор доступу 2Б3Е43292АЕЕ).

4.34. 28.11.2024 Печерський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) прийняв до примусового виконання наказ Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 № 910/11854/22, резолютивною частиною якого предбачено стягнути з ТОВ "Профінанс Груп" в особі його ліквідатора Мерзлякова Р. П. на користь АТ "Укрзалізниця" 3 969,60 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги. Примусове виконання зазначеного виконавчого документа здійснюється у виконавчому проваджені № ВП76727128 (ідентифікатор доступу БА73Д039А655). Постановою державного виконавця від 27.06.2025 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 2 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (у боржника відсутнє майно).

4.35. 09.12.2024 Печерський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) прийняв до примусового виконання:

- наказ Господарського суду міста Києва від 09.11.2024 № 910/23042/16, резолютивною частиною якого визначено стягнути з ТОВ "Профінанс Груп" на користь АТ "Укрзалізниця" 310 606,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги. Примусове виконання зазначеного виконавчого документа здійснювалося у виконавчому проваджені № ВП76727292 (ідентифікатор доступу 5АГГ6ААДВ561). Постановою державного виконавця від 19.03.2025 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 2 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження» (у боржника відсутнє майно);

- наказ Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 № 910/23042/16, резолютивною частиною якого визначено стягнути з ТОВ "Профінанс Груп" на користь АТ "Укрзалізниця" 220 057,41 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Примусове виконання зазначеного виконавчого документа здійснювалося у виконавчому проваджені № ВП76727206 (ідентифікатор доступу 906295БГВ270). Постановою державного виконавця від 14.02.2025 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 2 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (у боржника відсутнє майно).

4.36. Під час проведення виконавчих дій в межах вказаних виконавчих проваджень (ВП76671902, ВП76727128, ВП76727292, ВП76727206) державний виконавець відповідно до статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" прийняв постанову про арешт майна боржника, про що вніс відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, до Державного реєстру обтяжень речових прав на нерухоме майно та до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

4.37. За результатами вжитих державним виконавцем заходів, спрямованих на розшук майна боржника, встановлено, що в ТОВ "Профінанс Груп" відсутні будь-які активи (майно та кошти), на які можливо звернути стягнення.

4.38. На думку позивача, неправомірні дії ТОВ "Профінанс Груп", спрямовані на уникнення виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у справі № 910/23042/16, та, зважаючи на те, що процедура ліквідації ТОВ "Профінанс Груп" проведена з грубим порушенням законодавства, нехтуванням прав кредиторів та поданням недостовірної інформації державному реєстратору, призвели до позбавлення АТ "Укрзалізниця" можливості скористатися своїми правами як кредитора щодо задоволення своїх кредиторських вимог, які існували до незаконного припинення ТОВ "Профінанс Груп", тобто до 03.10.2022.

4.39. Крім того, позивач вважає, що відсутність майна у ТОВ "Профінанс Груп" робить неможливим реалізацію АТ "Укрзалізниця" свого права на захист порушених майнових інтересів через передбачений законодавством механізм повороту виконання рішення суду та повернення суми стягнутої пені, яку АТ "ПУМБ" безпідставно та всупереч вимогам статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" включив до складу заборгованості за кредитними договорами, яку в подальшому відступив на користь ТОВ "Профінанс Груп", гарантувавши її дійсність.

4.40. 17.02.2022 заступник начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 68709373 на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 № 910/23042/16 про стягнення з АТ "Укрзалізниця" на користь ТОВ "Профінанс Груп" 47 656 150,80 грн пені за порушення строків повернення кредитів, 3 026 758,17 грн пені за порушення строків сплати процентів, 135 657,21 грн судового збору.

4.41. 21.02.2022 заступник начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виніс постанову про арешт коштів боржника та виставив платіжну вимогу № 68709373/1 на переказ 55 922 129,22 грн на рахунок Міністерства юстиції України, призначення платежу: "стягнення коштів на користь ТОВ "Профінанс Груп" згідно з наказом Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 № 910/23042/16; виконавчий збір; витрати виконавчого провадження".

4.42. 22.02.2022 АТ "Ощадбанк" виконало / провело платіжну вимогу від 21.02.2022 № 68709373/1 шляхом списання 55 922 129,22 грн з рахунку НОМЕР_1 , що належить АТ "Укрзалізниця".

4.43. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2022 у справі № 910/23042/16 прийнято до провадження заяву АТ "Укрзалізниця" про визнання наказу Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 № 910/23042/16 таким, що не підлягає виконанню, а також зупинено виконання за цим наказом до завершення розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню. Вказану ухвалу було надіслано державному виконавцю Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

4.44. 26.08.2022 постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України знято арешт з коштів боржника, накладеного відповідно до постанови ВП від 21.02.2022 № 68709373.

4.45. 15.11.2022 заступник начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 68709373 на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 № 910/23042/16 відповідно до пункту 3 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" (припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження ТОВ "Профінанс Груп", якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва).

4.46. 23.02.2022 з метою захисту своїх прав та інтересів АТ "Укрзалізниця" ініціювало скаргу на неправомірні дії та бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а саме просило: 1) визнати незаконною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про арешт коштів боржника від 21.02.2022 ВП № 68709373; 2) визнати неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо виставлення та направлення в банківські установи платіжних вимог про примусове списання грошових коштів з рахунків АТ "Укрзалізниця" згідно з наказом Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 № 910/23042/16 в рамках виконавчого провадження № 68709373; 3) визнати незаконною бездіяльність заступника начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, яка полягає в незупиненні вчинення виконавчих дій у ВП № 68709373, відкритому на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 № 910/23042/16.

4.47. 08.09.2022 АТ "Укрзалізниця" також подало до суду скаргу на неправомірні дії, рішення та бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій просило: 1) визнати неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, яка полягає в незакінченні виконавчого провадження № 68709373, відкритого на підставі наказу Господарського суду міста Києва у справі № 910/23042/16; 2) усунути порушене право АТ "Укрзалізниця" шляхом зобов`язання Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 68709373 відповідно до пункту 5 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" та вжити відповідних заходів, передбачених пунктом 7 частини 5 статті 27 та статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".

4.48. Постановою Верховного Суду від 25.09.2024 у справі № 910/23042/16 за результатами розгляду вказаних скарг визнано неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо виставлення та направлення в банківські установи платіжних вимог про примусове списання грошових коштів з рахунків АТ "Укрзалізниця" згідно з наказом Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 № 910/23042/16 в рамках виконавчого провадження № 68709373; визнано незаконною бездіяльність заступника начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, яка полягає в незупиненні вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженню № 68709373, відкритому на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 № 910/23042/16; визнано неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, яка полягає в незакінченні виконавчого провадження № 68709373 (в частині стягнення пені), відкритого на підставі наказу Господарського суду міста Києва у справі № 910/23042/16.

4.49. Позивач вважав, що незаконні дії та неправомірна бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в рамках виконавчого провадження № 68709373 щодо виконання наказу Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 № 910/23042/16, всупереч встановленому законодавством мораторію на звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця" (за зобов`язаннями ДП "Донецька залізниця"), призвели до безпідставного стягнення грошових коштів в розмірі 55 922 129,22 грн на виконання незаконного та в подальшому скасованого рішення, а також до завдання шкоди у зазначеному розмірі суб`єкту господарювання державного сектору економіки.

4.50. До списаної суми входить: 50 837 933,87 грн на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 № 910/23042/16, з яких: 47 656 150,80 грн пені за порушення строків повернення кредитних коштів, 3 026 758,17 грн пені за порушення строків сплати процентів та 155 025,00 грн витрат по сплаті судового збору (згідно з платіжним дорученням № 5241 перераховано на користь ТОВ "Профінанс Груп"), 5 083 793,40 грн виконавчого збору, що згідно з платіжним дорученням № 5242 перераховано до державного бюджету.

4.51. Позивач зазначав, що згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у справі № 910/23042/16 поворот виконання наказу Господарського суду міста Києва від 10.02.2022, виданого на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі № 910/23042/16, шляхом стягнення з ТОВ "Профінанс Груп" на користь АТ "Укрзалізниця" 50 682 908,97 грн не підлягає виконанню через відсутність будь-яких активів (майна та коштів) у боржника.

4.52. Крім того, через відсутність будь-яких активів (майна та коштів) у боржника АТ "Укрзалізниця" повернуто виконавчі документи: наказ Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 № 910/23042/16, резолютивною частиною якого визначено стягнути з ТОВ "Профінанс Груп" на користь АТ "Укрзалізниця" 220 057,41 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги (постановою державного виконавця від 14.02.2025 у виконавчому проваджені № ВП76727206 (ідентифікатор доступу 906295БГВ270)); наказ Господарського суду міста Києва від 09.11.2024 № 910/23042/16, резолютивною частиною якого визначено стягнути з ТОВ "Профінанс Груп" на користь АТ "Укрзалізниця" 310 606,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги (постановою державного виконавця від 19.03.2025 у виконавчому проваджені № ВП76727292 (ідентифікатор доступу 5АГГ6ААДВ561)).; наказ Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 № 910/11854/22, резолютивною частиною якого визначено стягнути з ТОВ "Профінанс Груп" в особі ліквідатора ТОВ "Профінанс Груп" Мерзлякова Р. П. на користь АТ "Укрзалізниця" 3 969,60 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги (постановою державного виконавця від 27.06.2025 у виконавчому проваджені № ВП76727128 (ідентифікатор доступу БА73Д039А655)).

4.53. Таким чином, на думку позивача, розмір завданої шкоди АТ "Укрзалізниця" становить 56 456 360,30 грн, тому АТ "Укрзалізниця" звернулося до суду про солідарне стягнення цієї суми з відповідачів.

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги АТ "Укрзалізниця" про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача 56 456 360,30 грн збитків.

5.4. Позовні вимоги АТ "Укрзалізниця" обґрунтовані тим, що незаконні дії та неправомірна бездіяльність відповідачів як кожного окремо, так і в їх сукупності призвели до завдання позивачу майнової шкоди, що, на думку позивача, дає правові підстави покласти на них солідарну відповідальність за таку заподіяну шкоду на підставі статей 1166, 1190 Цивільного кодексу України.

5.5. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

5.6. Згідно із статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

5.7. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

5.8. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені в статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

5.9. Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду необхідно відрізняти обов`язок боржника по відшкодуванню збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, що випливає з договору (глава 51 Цивільного кодексу України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов`язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України). Зазначене розмежування підстав відповідальності пояснюється також тим, що збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов`язань, повинен відшкодувати контрагент за договором, а позадоговірну шкоду - особа, яка її завдала.

5.10. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені в статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

5.11. Наведена норма встановлює загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов`язань. Деліктне (позадоговірне) зобов`язання виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов`язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов`язальних правовідносин. У деліктних зобов`язаннях діє принцип відповідальності за вину. Тобто, деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювана шкоди.

5.12. Загальними підставами для покладення відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду, за змістом статті 1166 Цивільного кодексу України є: протиправна поведінка особи, що заподіяла шкоду, шкідливий результат такої поведінки, тобто настання, наявність самої шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди та вина особи у заподіянні шкоди. За відсутності хоча б однієї з наведених складових цивільна відповідальність не настає.

5.13. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

5.14. Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

5.15. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

5.16. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду, зокрема, в постановах від 20.10.2020 у справі № 910/17533/19, від 21.04.2020 у справі № 904/3189/19, від 10.12.2018 у справі № 902/320/17, від 19.03.2026 у справі № 910/13546/24 .

5.17. Водночас статті 1173, 1174, 1175 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади (органів місцевого самоврядування) та їх посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

5.18. Відповідно до частини 1 статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

5.19. Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади (органу місцевого самоврядування) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: 1) неправомірні дії цього органу; 2) наявність шкоди; 3) причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

5.20. Водночас цими нормами передбачено, що для застосування відповідальності органів державної влади, їх посадових або службових осіб наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими ж нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

5.21. Неправомірність рішення і дій або бездіяльності органу державної влади може підтверджуватися відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиціальне значення для справи про відшкодування шкоди.

5.22. Обов`язок щодо доведення наявності зазначених умов покладено на позивача, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.03.2026 у справі № 916/3441/19, від 19.03.2026 у справі № 910/13546/24 .

5.23. Застосовуючи положення статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17.

5.24. Відповідно до частини 1 статті 1190 Цивільного кодексу України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Отже, в разі посилання позивача на спільні дії або бездіяльність відповідачів, що зумовило спричинення шкоди, позивач, крім іншого, зобов`язаний (відповідно до правил розподілу обов`язку доказування) довести наявність підстав для покладення на заподіювачів шкоди відповідальності, оскільки за змістом Цивільного кодексу України, індивідуальний характер відповідальності презюмується. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.03.2026 у справі № 916/3441/19, від 19.03.2026 у справі № 910/13546/24.

5.25. Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті, дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ "Укрзалізниця".

5.26. АТ "Укрзалізниця" не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, а тому звернулося з касаційною скаргою на рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції в цій справі.

5.27. АТ "Укрзалізниця", звертаючись із касаційною скаргою, покликається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.28. Пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.29. АТ "Укрзалізниця", покликаючись на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували приписи статей 1166, 1173, 1174 та 1190 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду.

5.30. Так, скаржник зазначає, що в постанові Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 910/11202/22 сформовано правовий висновок щодо застосування статті 1190 Цивільного кодексу України, відповідно до якого особи вважаються такими, що спільно завдали шкоди, якщо завдали неподільну шкоду взаємопов`язаними сукупними діями або діями з єдністю наміру. Верховний Суд у цій постанові також зазначив, що спільною є шкода як неподільний результат неправомірних дій або бездіяльності двох і більше осіб, при цьому не обов`язково, щоб такі дії або бездіяльність збігалися у часі; це правило застосовується, зокрема, коли неможливо встановити, яка дія та в якій мірі спричинила відповідний наслідок.

5.31. На переконання скаржника, в цій справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій застосували статтю 1190 Цивільного кодексу України без урахування зазначеного висновку Верховного Суду, оскільки замість оцінки взаємопов`язаності послідовних дій і бездіяльності АТ "ПУМБ", ТОВ "Профінанс Груп" та держави Україна в особі Міністерства юстиції України як єдиного причинного механізму завдання неподільної шкоди, суди ізольовано перевіряли поведінку кожного відповідача та фактично звели застосування статті 1190 Цивільного кодексу України до необхідності доведення єдиного умислу відповідачів. На думку скаржника, помилка судів полягає не в тому, що вони мали звільнити АТ "Укрзалізниця" від доведення протиправної поведінки кожного відповідача, а в тому, що вони не оцінили правове значення такої поведінки кожного відповідача у сукупності з іншими ланками причинного механізму. За змістом статті 1190 Цивільного кодексу України визначальним є не самостійна здатність кожної окремої дії спричинити всю шкоду, а те, чи утворюють дії та бездіяльність кількох осіб єдиний механізм, який призвів до одного неподільного майнового результату. Скаржник вважає, що суди фактично звузили зміст статті 1190 Цивільного кодексу України до випадків одночасного або умисно узгодженого заподіяння шкоди, хоча, за висновком Верховного Суду, спільне завдання неподільної шкоди може бути результатом послідовних взаємопов`язаних дій і бездіяльності кількох осіб, навіть якщо такі дії не збігалися у часі. Внаслідок цього, на думку скаржника, суди безпідставно надали вирішального значення тому, що АТ "ПУМБ" вибуло з кредитних правовідносин після відступлення права вимоги та не оцінили, чи було формування АТ "ПУМБ" спірної вимоги і її подальше відступлення необхідною початковою ланкою єдиного причинного механізму, який завершився примусовим списанням коштів АТ «Укрзалізниця» і фактичною неможливістю їх повернення.

5.32. Крім того, скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 642/3839/17, від 14.11.2018 у справі № 910/22297/17 та від 30.11.2022 у справі № 910/10501/19, у яких сформульовано правовий підхід щодо застосування статей 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України у спорах про відшкодування шкоди, пов`язаної з невиконанням або неналежним виконанням судового рішення та діями органів державної виконавчої служби. Зміст цього підходу, як стверджує скаржник, полягає в тому, що невиконання судового рішення або саме по собі існування невиконаного грошового зобов`язання не може автоматично ототожнюватися з майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню за правилами деліктної відповідальності. Водночас такий висновок не означає, що деліктний позов завжди є передчасним за наявності рішення про повернення коштів або відкритого виконавчого провадження. Визначальним є інше: чи зберігається реальна, а не формальна можливість виконання відповідного судового рішення та повернення коштів у спеціальному порядку.

5.33. Скаржник зазначає, що в постановах від 03.06.2020 у справі № 642/3839/17 та від 14.11.2018 у справі № 910/22297/17 висновок про передчасність деліктного позову був зумовлений саме відсутністю доказів того, що можливість виконання судового рішення або повернення коштів у межах виконавчого провадження є втраченою. Тобто Верховний Суд виходив не з формального факту наявності виконавчого провадження, а з відсутності встановленої та доведеної неможливості його результативного виконання.

5.34. За доводами скаржника, в постанові від 30.11.2022 у справі № 910/10501/19 Верховний Суд додатково наголосив, що неможливість виконання судового рішення має ґрунтуватися на дослідженні й оцінці доказів щодо реалізації державним виконавцем наданих йому повноважень та застосуванні всіх можливих заходів для досягнення ефективного результату. Отже, суд має перевіряти не лише формальний стан виконавчого провадження, а й реальну результативність виконавчих дій, повноту вжитих виконавцем заходів та фактичну здатність такого провадження забезпечити поновлення порушеного права.

5.35. Скаржник вважає, що в цій справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій не врахували зазначені правові висновки Верховного Суду, оскільки АТ "Укрзалізниця" посилалося не на сам факт тривалого невиконання рішення про поворот виконання, а на сукупність доказів, які підтверджували фактичну неможливість повернення коштів через наявні процедури: повернення виконавчих документів у зв`язку з відсутністю у ТОВ "Профінанс Груп" майна, коштів та активів; безрезультатність виконавчих проваджень; повторне пред`явлення виконавчих документів до виконання з аналогічним результатом; встановлення різними державними виконавцями відсутності майна боржника, на яке можливо звернути стягнення; невиконання рішення про включення вимог АТ "Укрзалізниця" до ліквідаційного балансу та закінчення відповідного виконавчого провадження без досягнення реального результату.

5.36. Крім того, АТ "Укрзалізниця" стверджує, що у виконавчому провадженні щодо повороту виконання державними виконавцями не було забезпечено ефективного та своєчасного досягнення результату, а сама держава Україна в особі Міністерства юстиції України є відповідачем у цьому спорі, що зумовлювало необхідність особливо ретельної перевірки судами не лише формального існування виконавчого провадження, а й фактичної повноти, ефективності та результативності вжитих державними виконавцями заходів.

5.37. На переконання скаржника, саме в цьому полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій приписів статей 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, оскільки суди визнали позов передчасним не через відсутність доказів неможливості повернення коштів, а попри наявність таких доказів у матеріалах справи, без їх належного дослідження та без перевірки того, чи були державними виконавцями вжиті всі можливі заходи для досягнення ефективного результату.

5.38. Дослідивши наведені аргументи скаржника та висновки Верховного Суду на неврахування яких він посилається, колегія суддів зазначає, що його доводи фактично зводяться до того, що суди попередніх інстанцій належним чином не встановили причинного механізму завдання неподільної шкоди сукупними діями / бездіяльністю відповідачами позивачу, натомість суди оцінили дії кожного з відповідачів окремо.

5.39. Суди попередніх інстанцій з урахуванням обставин, встановлених у справах № 910/11455/16 та № 910/23042/16, установили, що АТ "Укрзалізниця" як правонаступник з 21.10.2015 ДП "Донецька залізниця" допустило порушення умов кредитних договорів у частині дотримання строків повернення кредитів та сплати процентів за користування кредитними коштами.

5.40. Тобто спочатку правовідносини виникли між АТ "ПУМБ" і АТ "Укрзалізниця" як правонаступником ДП "Донецька залізниця" через порушення умов кредитних договорів.

5.41. Надалі, уже в процесі розгляду справи № 910/23042/16 на підставі чинного та ніким не оспореного договору відступлення прав вимоги від 19.10.2021 № 1563/61.1 АТ "ПУМБ" вибув із числа учасників спірних правовідносин у справі № 910/23042/16.

5.42. Скаржник вважає дії АТ "ПУМБ" в сукупності з діями інших відповідачів цієї справи такими, що призвели до заподіяння позивачу збитків. На переконання скаржника, АТ "ПУМБ" не мав права заявляти до стягнення з АТ "Укрзалізниця" суми неустойки через дію мораторію на стягнення таких коштів. Крім того, на думку скаржника, АТ "ПУМБ" не мав права відступати право вимоги на користь ТОВ "Профінанс Груп" усі без винятку належні йому права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення до них (з усіма змінами та доповненнями).

5.43. Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

5.44. Згідно із частиною 1 статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

5.45. Суди встановили, що договір відступлення права вимоги в судовому порядку недійсним не визнавався та виконаний його сторонами в повному обсязі.

5.46. Відповідно до положень частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

5.47. Варто зауважити, що закріплена статтею 204 Цивільного кодексу України презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

5.48. Колегія суддів зазначає, що діям АТ "ПУМБ" надана оцінка у судових рішеннях, зокрема, у справі № 910/23042/16. Необґрунтованими є посилання скаржника на те, що АТ "ПУМБ" неправомірно подало позов про стягнення суми, яка не підлягала до стягнення через дію мораторію, оскільки саме суд вирішує питання щодо обґрунтованості позову.

Сукупна оцінка дій кожного із відповідачів у цій справі, про необхідність якої зазначає скаржник, все одно має бути зроблена на основі оцінки дій кожного із них. Водночас дії АТ "ПУМБ", а саме подання позову у справі № 910/23042/16, є звичайним процесом захисту своїх прав у судовому порядку. Проте скаржник не довів того, що саме ці дії призвели до заподіяння АТ "Укрзалізниця" збитків. Більше того, суди встановили, що АТ "ПУМБ" вибув зі спірних правовідносин з АТ "Укрзалізниця" задовго до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі № 910/23042/16. При цьому колегія суддів також ураховує, що, як установили суди, договір відступлення права вимоги, укладений між АТ "ПУМБ" та ТОВ "Профінанс Груп", є чинним і не був оспорений.

5.49. Як установили суди попередніх інстанцій, заявлені позивачем до стягнення збитки у загальному розмірі 56 456 360,30 грн включають в себе:

- 50 837 933,87 грн - стягнуті на виконання наказу від 21.02.2022 у справі № 910/23042/16. При цьому постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 17.02.2023, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі № 910/23042/16 у частині стягнення пені та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ТОВ "Профінанс Груп" про стягнення пені, а також вирішено здійснити поворот виконання наказу Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 у справі № 910/23042/16 шляхом стягнення з ТОВ "Профінанс Груп" на користь АТ "Укрзалізниця" 50 682 908,97 грн;

- 5 083 793,40 грн - виконавчий збір, стягнутий в межах виконавчого провадження ВП № 68709373;

- 220 057,41 грн та 310 606,00 грн - судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у справі № 910/23042/16. При цьому постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 17.02.2023, вказаний судовий збір стягнуто з ТОВ "Профінанс Груп" на користь АТ "Укрзалізниця";

- 3 969,60 грн - судовий збір за подання касаційної скарги у справі № 910/11854/22. При цьому постановою Верховного Суду від 23.10.2024 вказаний судовий збір стягнуто з ТОВ "Профінанс Груп" на користь АТ "Укрзалізниця".

5.50. З урахуванням наведених обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що сума шкоди (збитків) у розмірі 51 372 566,90 грн, яку просить стягнути АТ "Укрзалізниця", виникла на підставі судових рішень, які набрали законної сили, тобто є захищеною в судовому порядку.

5.51. В іншій частині доводи скаржника, що охоплюються підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зводяться до того, що суди належним чином не дослідили, чи існує реальна можливість виконання судових рішень у справі № 910/23042/16.

5.52. Суди попередніх інстанцій установили, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження № 76671902 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 № 910/23042/16 про стягнення з ТОВ "Профінанс Груп" на користь АТ "Українська залізниця" 50 682 908,97 грн.

5.53. 28.11.2024 держаний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрив виконавче провадження, виніс постанову про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, наклав арешти на майно боржника.

5.54. Крім того, постановою Верховного Суду від 23.10.2024 задоволено касаційну скаргу АТ "Укрзалізниця" та, зокрема, зобов`язано ліквідатора ТОВ "Профінанс груп" Мерзлякова Р. П. визнати вимоги АТ "Укрзалізниця" до ТОВ "Профінанс Груп" у розмірі 51 213 572,40 грн та включити їх до ліквідаційного балансу.

5.55. Отже, як установили суди, на час розгляду цієї справи здійснюються заходи з примусового виконання зазначеного наказу в межах виконавчого провадження, а також у процедурі ліквідації ТОВ "Профінанс Груп", що свідчить про передчасність подання позовної заяви про стягнення збитків, так як на час подання цього позову та на час прийняття рішень судами попередніх інстанцій позивач не втратив можливості щодо виконання рішення суду, оскільки відкрите виконавче провадження.

5.56. Наведені обставини свідчать про те, що висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається скаржник. Інші доводи скаржника в цій частині стосуються переоцінки доказів та встановлення нових обставин справи, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.57. Таким чином, колегія суддів не встановила неправильного застосування судами попередніх інстанцій приписів статей 1166, 1173, 1174 та 1190 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень із цих підстав.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.58. Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

5.59. Колегія суддів зазначає, що зміст наведеної норми права свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

5.60. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

5.61. Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.

5.62. Обґрунтовуючи свою позицію, скаржник покликається на відсутність висновків Верховного Суду:

- щодо особливостей встановлення складу цивільного правопорушення у разі застосування статті 1190 Цивільного кодексу України, зокрема щодо того, чи підлягають елементи такого складу оцінці за моделлю індивідуального делікту щодо кожного відповідача окремо, чи з урахуванням спеціальної конструкції спільного завдання неподільної шкоди, за якої протиправність встановлюється як протиправна поведінка кожного відповідача у межах відповідної ланки єдиного причинного механізму; шкода - як один неподільний майновий результат, що настав для потерпілого; причинний зв`язок - як взаємопов`язаність протиправних дій і бездіяльності відповідачів, які у сукупності призвели до цього результату; а вина - лише у випадках, коли вона є необхідною умовою відповідальності конкретного відповідача;

- щодо можливості солідарного відшкодування неподільної шкоди, завданої майновій сфері особи сукупністю послідовних взаємопов`язаних дій і бездіяльності приватних осіб та держави в особі органу державної виконавчої служби, якщо така шкода виникла внаслідок формування незаконної грошової вимоги, її подальшого відступлення іншій особі, неправомірної примусової реалізації цієї вимоги в межах виконавчого провадження, отримання коштів новим кредитором та фактичної неможливості їх повернення через механізм повороту виконання;

- щодо застосування статті 1190 Цивільного кодексу України у випадку, коли дії та бездіяльність кількох відповідачів не збігалися у часі, вчинялися особами з різним правовим статусом, різним обсягом договірних або публічно-правових обов`язків, однак у сукупності утворили єдиний причинний механізм, який призвів до одного неподільного майнового результату;

- щодо співвідношення спеціального механізму повороту виконання судового рішення, виконавчого провадження та ліквідаційної процедури боржника із правом особи на деліктне відшкодування шкоди за статтями 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України у разі якщо такі процедури існують формально, але на підставі наявних доказів не забезпечують реального поновлення порушеного майнового становища особи.

Скаржник вважає, що відсутність таких висновків має вирішальне значення для правильного вирішення цієї справи, оскільки суди попередніх інстанцій фактично застосували до статті 1190 Цивільного кодексу України модель індивідуального делікту. Вони виходили з того, що щодо кожного відповідача окремо має бути встановлено повний склад цивільного правопорушення як самостійну підставу заподіяння всієї заявленої шкоди. Однак скаржник вважає, що за змістом статті 1190 Цивільного кодексу України визначальним є не самостійна здатність кожної окремої дії чи бездіяльності спричинити всю шкоду, а те, чи утворюють дії та бездіяльність кількох осіб єдиний причинний механізм, який призвів до одного неподільного майнового результату.

На переконання скаржника, у цій справі існує необхідність формування Верховним Судом висновку щодо того, як має встановлюватися склад цивільного правопорушення у випадку заявлення вимоги про солідарне відшкодування неподільної шкоди за статтею 1190 Цивільного кодексу України, коли кожен відповідач не завдає всю шкоду самостійно, однак виконує окрему юридично значущу ланку єдиного причинного механізму, без якої відповідний шкідливий результат не настав би.

5.63. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 1190 Цивільного кодексу України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

5.64. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 19.03.2026 у справі № 916/3281/21, особи вважаються такими, що спільно завдали шкоди, якщо вони завдали неподільну шкоду взаємопов`язаним сукупними діями або діями з єдністю наміру. Солідарний характер відповідальності осіб, що спільно завдали шкоди, пояснюється неподільністю результату їх шкідливих діянь та необхідністю створення умов для відновлення порушених прав потерпілого (пункт 123).

За змістом зазначеної норми закону спільною вважається шкода як неподільний результат неправомірних дій або бездіяльності двох і більше осіб. При цьому не обов`язково, щоб дії або бездіяльність, які завдали шкоди іншим особам, співпадали за часом. Це правило поширюється на випадки, коли неможливо встановити, яка дія та в якій мірі спричинила настання такого наслідку (пункт 124).

Крім того, згідно з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 910/11202/22, умови притягнення осіб до солідарної відповідальності не передбачають необхідності доведення одночасності вчинення всіх відповідних протиправних дій всіма відповідачами. Цей вид відповідальності підлягає застосуванню, зокрема, у тих випадках, коли неможливо чітко розмежувати роль у вчиненні та обсяг вчинення кожним із відповідачів дій, якими завдано шкоду юридичній особі.

4.65. Отже, спільною вважається шкода як неподільний результат неправомірних дій або бездіяльності двох і більше осіб, тобто дій або бездіяльності таких осіб мають бути неправомірними. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.09.2026 у справі № 910/15948/24.

5.66. Водночас суди попередніх інстанцій у цій справі встановили, що:

- після 19.10.2021 АТ "ПУМБ" не вчиняв та не міг вчиняти будь-яких дій, в тому числі протиправних, які могли би стосуватися кредитних договорів, судової справи № 910/23042/16 чи отримання від позивача грошових коштів в якості неустойки за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів, що виключає покладення на відповідача- 1 будь якої відповідальності за завдання позивачу шкоди у зв`язку з примусовим виконанням наказу Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 у справі № 910/23042/16;

- заявлена сума шкоди (збитків) у розмірі 51 372 566,90 грн виникла на підставі судових рішень, якими стягнуто ці кошти з відповідача- 2 на користь позивача і які набрали законної сили, тому захищена в судовому порядку;

- на час розгляду цієї справи здійснюються заходи з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 № 910/23042/16 про стягнення з ТОВ "Профінанс Груп" на користь АТ "Українська залізниця" 50 682 908,97 грн у межах виконавчого провадження, а також у процедурі ліквідації ТОВ "Профінанс Груп".

Наведене свідчить про передчасність подання позовної заяви про стягнення збитків, так як на час подання цього позову та на час прийняття рішення позивач не втратив можливість щодо виконання рішення суду, оскільки відкрите виконавче провадження.

5.67. За змістом висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 642/3839/17, невиконання рішення суду не може прямо ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржників (відомості про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з неможливістю його виконання відсутні). Невиплачені позивачеві кошти на виконання судових рішень, ухвалених на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.

5.68. Отже, суди попередніх інстанцій не встановили неподільного результату дій чи бездіяльності відповідачів у цій справі, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 1190 Цивільного кодексу України.

5.69. Таким чином, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій дійшли заснованого на законі висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин приписів статті 1190 Цивільного кодексу України, то в колегії суддів відсутні підстави для формування висновків щодо питання застосування вказаної норми права в подібних правовідносинах.

5.70. З урахуванням установлених обставин справи доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо співвідношення спеціального механізму повороту виконання судового рішення, виконавчого провадження та ліквідаційної процедури боржника із правом особи на деліктне відшкодування шкоди за статтями 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України у разі якщо такі процедури існують формально, але на підставі наявних доказів не забезпечують реального поновлення порушеного майнового становища особи є необґрунтованими.

5.71. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 910/11820/20 зазначено таке:

"6.5. Загальні положення про відшкодування шкоди наведені у параграфі 1 глави 82 ЦК України. Так, за частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

6.6. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та місцевого самоврядування, а також для посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

6.7. Утім цими нормами не заперечується обов`язковість інших елементів складу цивільного правопорушення, доказування наявності яких є необхідним у спорах про стягнення збитків.

6.8. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України".

5.72. Водночас суди попередніх інстанцій установили, що позивач не довів наявності таких умов для відшкодування майнової шкоди (збитки), як неправомірні дії відповідачів та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

5.73. Отже, наведені АТ "Укрзалізниця" підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень із цих підстав.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.74. Касаційна скарга з підстав, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, мотивована тим, що суди попередніх інстанцій допустили істотне порушення норм процесуального права, зокрема статей 73, 74, 76, 77, 86, 236, 237, 238, 269, 282 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не дослідили та не надали належної оцінки доказам, які мали вирішальне значення для правильного вирішення спору.

5.75. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.76. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.77. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.78. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів та не з`ясування всіх істотних обставин за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.79. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень із цих підстав.

5.80. За таких обставин колегія суддів вважає, що визначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження у цій справі, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень із цих підстав.

5.81. За результатами перегляду оскаржуваних судових рішень в касаційному порядку Верховний Суд дійшов висновку про правильність кваліфікації спірних правовідносин судами попередніх інстанцій із правильним застосуванням норм матеріального права. Тому оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

5.82. Крім того, деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень у цій справі.

5.83. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд