ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/14659/25

1.1. У листопаді 2025 року заступник Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави з позовом до Державної служби геології та надр України, Товариства з обмеженою відповідальністю "СОБІ" (далі - ТОВ "СОБІ"), у якому просив:

- визнати недійсними результати проведеного Державною службою геології та надр України аукціону за лотом "Спеціальний дозвіл на користування надрами - Ділянка Східна Копачівського-І родовища" (ідентифікатор аукціону в електронній системі "Prozorro.Продажі" - SUE001-UA-20210827-75127), оформленого протоколом електронного аукціону від 18.10.2021 № SUE001-UA-20210827-75127;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою видобування суглинку, глини ділянки Східна Копачівського-І родовища, яка розташована в Обухівському районі Київської області від 29.10.2021 № 3/15-21, укладений між Державною службою геології та надр України та ТОВ "СОБІ";

- застосувати наслідки недійсності договору купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою видобування суглинку, глини ділянки Східна Копачівського-І родовища, яка розташована в Обухівському районі Київської області від 29.10.2021 № 3/15-21, укладеного між Державною службою геології та надр України та ТОВ "СОБІ", визнавши недійсним спеціальний дозвіл на користування надрами від 09.12.2021 № 6595, виданий Державною службою геології та надр України ТОВ "СОБІ".

1.2. Позовні вимоги Прокурора в інтересах держави обґрунтовані тим, що Державна служба геології та надр України в 2021 році провела аукціон із продажу спеціального дозволу на користування надрами ділянки Східна Копачівського-І родовища з метою видобування суглинку та глини протягом 20 років. Прокурор зазначав, що в цьому аукціоні взяли участь два учасники, а саме: ТОВ "СОБІ" та Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕБО" (далі - ТОВ "СЕБО"). При цьому, як стверджував Прокурор, ТОВ "СОБІ" визнано переможцем аукціону. Надалі за результатами проведення аукціону між Державною службою геології та надр України та ТОВ "СОБІ" укладено договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами. На підставі цього договору та протоколу проведення аукціону, за доводами Прокурора, ТОВ "СОБІ" отримало спеціальний дозвіл на користування надрами.

Разом із тим, як стверджував Прокурор, адміністративна колегія Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України встановила, що ТОВ "СОБІ" та ТОВ "СЕБО" вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів аукціону шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки цінових пропозицій та участі в цьому аукціоні. За таких обставин, на думку Прокурора, результати аукціону та укладений між відповідачами договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами суперечать інтересам держави та суспільства з умислу ТОВ "СОБІ", антиконкурентні узгоджені дії якого призвели до повного усунення конкуренції під час торгів, що створює правові підстави для визнання їх недійсними на підставі положень статей 203, 215, частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України.

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2026, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 у справі № 910/14659/25, відмовлено в задоволенні позову Прокурора в інтересах держави.

2.2. Господарський суд першої інстанції, розглядаючи справу по суті позовних Прокурора в інтересах держави, встановив, що в цьому випадку Прокурор навів підстави для представництва інтересів держави та обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів.

Господарські суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог Прокурора в інтересах держави, виходили з того, що Прокурор не подав жодних доказів на підтвердження того факту, що інші суб`єкти господарювання, крім ТОВ "СОБІ" та ТОВ "СЕБО", подавали заявки на участь в оспорюваному аукціоні або доказів щодо створення ТОВ "СОБІ" перешкод для участі в аукціоні іншим особам, або доказів того, що інший суб`єкт господарювання мав намір запропонувати вищу цінову пропозицію, а ТОВ "СОБІ" в цьому йому завадило. Водночас, як установили господарські суди попередніх інстанцій, єдиним доказом того, що укладений за результатами аукціону договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами завідомо суперечить інтересам держави і суспільства є рішення адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України в антимонопольній справі, яким визнано, що ТОВ "СОБІ" вчинило порушення, передбачене пунктом 4 частини 2 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів аукціону.

Проте, за висновками господарських судів попередніх інстанцій, сам лише факт вчинення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі в аукціоні, встановлений рішенням адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України в антимонопольній справі, не є підставою для визнання оспорюваного аукціону та оспорюваного договору купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

При цьому суди з покликанням на висновки Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладені в постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, виснували, що частина 3 статті 228 Цивільного кодексу України не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, які регулюють господарську діяльність, зокрема, законодавства про захист конкуренції. Крім того, за висновками господарських судів попередніх інстанцій, антиконкурентна поведінка учасника закупівлі не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підірвати її інтереси і сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства в розумінні частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України.

Суди також виснували, що метою укладення оспорюваного договору купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами було набуття ТОВ "СОБІ" права користування надрами ділянки Східна Копачівського-І родовища. Ця мета, як зазначили господарські суди попередніх інстанцій, сама по собі не суперечить інтересам держави, оскільки саме держава в особі Державної служби геології та надр України прийняла рішення про виставлення спеціального дозволу на продаж на аукціоні, тобто мала намір його відчужити на оплатних засадах. З урахуванням викладеного господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що в цьому випадку немає причинно-наслідкового зв`язку між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави. За таких обставин, за висновками господарських судів попередніх інстанцій, наведене виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений із метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 та рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2026 у справі № 910/14659/25, до Верховного Суду звернувся Прокурор із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов Прокурора в інтересах держави.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Прокурор зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Прокурор, звертаючись із касаційною скаргою, покликається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Прокурор вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, порушили приписи статті 236 Господарського процесуального кодексу України, неправильно застосували положення статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладені в постановах:

- від 15.12.2021 у справі № 922/2645/20, від 24.04.2024 у справі № 922/3322/20, відповідно до яких договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами, укладений за результатами аукціону, проведеного за відсутності добросовісної конкуренції серед учасників, є недійсним відповідно до частини першої статті 203, частини 3 статті 215 та частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, як такий, що суперечить актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства щодо необхідності додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування та забезпечення добросовісної конкуренції при виборі переможця конкурсу на отримання спеціальних дозволів на користування надрами;

- від 27.11.2018 у справі № 905/122717, від 19.11.2018 у справі № 918/204/18, від 15.06.2018 у справі № 906/164/17, від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, від 03.09.2019 у справі № 910/14255/18, від 05.12.2019 у справі № 922/668/19, від 15.01.2020 у справі № 911/135/17, від 31.05.2023 у справі № 916/1908/22, від 12.02.2025 у справі № 926/5615/23, від 20.01.2026 у справі № 910/10055/20, згідно з якими господарський суд, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, повинен установити наявність фактичних обставин, із якими законодавство пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними;

- від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, стосовно критеріїв подібності правовідносин.

3.4. Прокурор із покликанням на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у зазначених постановах, стверджує, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, помилково не застосували до спірних правовідносин положення статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України. При цьому, на думку скаржника, господарські суди, зазначивши про недоведеність Прокурором фактів заподіяння державі майнової шкоди, помилково не врахували того, що цивільне законодавство не пов`язує можливість або неможливість визнання правочину, зокрема господарського договору, недійсним із фактичними обставинами наявності шкоди чи збитків.

3.5. Крім того, на думку Прокурора, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування приписів статті 650 Цивільного кодексу України, статті 185 Господарського кодексу України, статей 16, 19 Кодексу України про надра, пунктів 19, 22, 34 Порядку проведення аукціону (електронних торгів) з продажу спеціального дозволу на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 993, в питанні щодо змісту майнового інтересу держави під час продажу спеціального дозволу на користування надрами за результатами аукціону.

3.6. ТОВ "СОБІ" у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу Прокурора залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. На думку ТОВ "СОБІ", Прокурор у цьому випадку не довів наявності підстав для визнання недійсними на підставі частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України результатів проведеного Державною службою геології та надр України аукціону та договору купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами та не довів того, що внаслідок укладення оспорюваного правочину держава зазнала майнової шкоди. Крім того, ТОВ "СОБІ" зазначає, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 40 000,00 грн.

3.7. 11.09.2026 Верховний Суд зареєстрував відзив Державної служби геології та надр України на касаційну скаргу Прокурора, який сформований 11.09.2026 в системі "Електронний суд".

Колегія суддів установила, що ухвалою Верховного Суду від 24.08.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Прокурора на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2026 у справі № 910/14659/25 та встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 10.09.2026. Проте Державна служба геології та надр України подала відзив на касаційну скаргу Прокурора 11.09.2026, тобто із пропуском встановленого строку. При цьому Державна служба геології та надр України не просить поновити строк для подання відзиву на касаційну скаргу. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про те, що відзив Державної служби геології та надр України на касаційну скаргу Прокурора належить залишити без розгляду на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

3.8. 25.09.2026 до Верховного Суду від Прокурора надійшли письмові пояснення у справі № 910/14659/25.

3.9. 28.09.2026 до Верховного Суду від ТОВ "СОБІ" надійшли додаткові пояснення у справі № 910/14659/25.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 19.11.2020 ТОВ "СОБІ" надіслало до Державної служби геології та надр України заяву № 212 щодо отримання спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою видобування суглинку, глини ділянки Східна Копачівського-І родовища, яка розташована в Обухівському районі Київської області.

4.2. Державна служба геології та надр України листом від 25.11.2020 №17643/01-2/12-20 відповідно до вимог Порядку проведення аукціону (електронних торгів) з продажу спеціального дозволу на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 993, надіслала до Державного науково-виробничого підприємства "Державний інформаційний геологічний фонд України" пакет документів щодо видобування глини та суглинку ділянки Східна Копачівського-І родовища.

4.3. Державне науково-виробниче підприємство "Державний інформаційний геологічний фонд України" листом від 17.12.2020 № 06/306-4059 надіслало Державній службі геології та надр України оглядову карту, ситуаційний план, каталог координат і пояснювальну записку для направлення на погодження пропозиції щодо продажу спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування глини та суглинку ділянки Східна Копачівського-І родовища.

4.4. Державна служба геології та надр України листом від 03.03.2021 №3407/01/12-21 надіслала зазначені документи Обухівській районній раді та Обухівській міській об`єднаній територіальній громаді для розгляду питання про надання погодження на продаж на аукціоні спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування глини та суглинків ділянки Східна Копачівського-І родовища.

4.5. Державна служба геології та надр України листом від 03.03.2021 № 3408/01/12-21 надіслала оглядову карту, ситуаційний план, каталог координат і пояснювальну записку Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів України для розгляду питання про надання пропозицій із зазначенням умов надрокористування щодо продажу спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування глини та суглинку ділянки Східна Копачівського-І родовища.

4.6. Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України листом від 07.04.2021 № 25/2-22/7151-21 повідомило Державну службу геології та надр України про внесення пропозиції щодо включення ділянки Східна Копачівського-І родовища до переліку ділянок надр, дозволи на користування якими виставляються на аукціон.

4.7. Обухівська районна рада Київської області рішенням від 20.05.2021 № 104.6.VIII погодила Державній службі геології та надр України продаж спеціального дозволу на користування надрами.

4.8. Обухівська міська рада Київської області рішенням від 27.05.2021 №316/143-10-VIII погодила надання надр у користування.

4.9. Державна служба геології та надр України наказом від 26.08.2021 № 617 "Про затвердження переліку ділянок надр, спеціальні дозволи на користування якими планується виставити на аукціон" ділянку Східна Копачівського-І родовища, яка розташована в Обухівському районі Київської області, виставила на аукціон із продажу спеціальних дозволів на користування надрами шляхом електронних торгів.

4.10. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що Державна служба геології та надр України розмістила оголошення про проведення аукціону за лотом "Спеціальний дозвіл на користування надрами - ділянка Східна Копачівського-І родовища". Вартість геологічної інформації - 45 841,92 грн (з ПДВ). Вартість пакета аукціонної документації - 37 528,26 грн (з ПДВ). Ділянка Східна Копачівського-І родовища в адміністративному відношенні розташована на південній околиці с. Копачів Обухівського району Київської області. Вид корисної копалини: суглинок, глина. Вид користування надрами та строк, на який надається дозвіл: видобування, 20 років (ідентифікатор аукціону в електронній системі "Prozorro.Продажі" - SUE001-UA-20210827-75127). Дата проведення аукціону - 18.10.2021. Стартова ціна лота - 1 202 829,00 грн без ПДВ. Ціна реалізації лота - 1 243 829,00 грн без ПДВ. Крок аукціону - 20 000,00 грн. Розмір гарантійного внеску - 240 565,80 грн. Учасники електронного аукціону - ТОВ "СОБІ", ТОВ "СЕБО".

4.11. Господарські суди попередніх інстанцій також зазначили, що результати аукціону оформлено протоколом електронного аукціону від 18.10.2021 № SUE001-UA-20210827-75127, відповідно до якого цінова пропозиція ТОВ "СОБІ" - 1 243 829,00 грн. Цінова пропозиція ТОВ "СЕБО" - 1 203 829,00 грн. Переможець аукціону - ТОВ "СОБІ".

4.12. 29.10.2021 Державна служба геології та надр України уклала з ТОВ "СОБІ" договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою видобування суглинку, глини ділянки Східна Копачівського-І родовища, яка розташована в Обухівському районі Київської області № 3/15-21, за умовами пункту 2.1 якого переможець аукціону зобов`язується за суму коштів, визначену в протоколі проведення електронного аукціону від 18.10.2021 № SUE001-UA-20210827-75127, придбати у продавця спеціальний дозвіл на користування надрами з метою видобування суглинку, глини ділянки Східна Копачівського-І родовища, яка розташована в Обухівському районі Київської області. Строк дії дозволу - 20 років.

4.13. 09.12.2021 Державна служба геології та надр України видала ТОВ "СОБІ" спеціальний дозвіл на користування надрами № 6595. Мета користування надрами - видобування суглинку та глини, придатних для виробництва цегли керамічної дев`ятнадцятипорожнистої та каменів керамічних вісімнадцятипорожнистих, а також як сировини для закладання виїмкового простору для нарощування дамб.

4.14. 09.12.2021 Державна служба геології та надр України та ТОВ "СОБІ" підписали угоду № 6595 про умови користування надрами з метою видобування корисних копалин, яка є додатком до спеціального дозволу на користування надрами, наданого з метою видобування корисних копалин суглинку, глини ділянки Східна Копачівського-І родовища.

4.15. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що після проведення аукціону, укладення договору та надання ТОВ "СОБІ" спеціального дозволу на користування надрами адміністративна колегія Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України рішенням від 04.09.2025 № 70/171-р/к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" у справі № 2/01-72-23 встановила, що ТОВ "СОБІ" та ТОВ "СЕБО" вчинили порушення, передбачене пунктом 4 частини 2 статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів аукціону, проведеного Державною службою геології та надр України за лотом: "Спеціальний дозвіл на користування надрами - ділянка Східна Копачівського-І родовища" (ідентифікатор аукціону в електронній системі "Prozorro.Продажі" - SUE001-UA-20210827-75127).

4.16. Згідно з висновками адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України узгоджені дії ТОВ "СОБІ" та ТОВ "СЕБО" полягали в перебуванні співзасновника та кінцевого бенефіціарного власника ТОВ "СЕБО" у трудових відносинах із ТОВ "СОБІ"; в оренді ТОВ "СЕБО" транспортного засобу у фізичної особи - підприємця, яка одночасно перебувала у трудових відносинах із ТОВ "СОБІ" та була співзасновником ТОВ "СЕБО"; в доступі співзасновника ТОВ "СЕБО" до банківських рахунків ТОВ "СОБІ"; у використанні ТОВ "СОБІ" та ТОВ "СЕБО" однієї і тієї ж ІР-адреси під час входу до автоматизованої системи дистанційного банківського обслуговування; у використанні ТОВ "СОБІ" та ТОВ "СЕБО" однієї і тієї ж ІР-адреси під час формування запитів на отримання витягів із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань; ціновій поведінці ТОВ "СОБІ" та ТОВ "СЕБО" під час аукціону.

4.17. Рішенням адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.09.2025 № 70/171-р/к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" у справі № 2/01-72-23 на ТОВ "СОБІ" та ТОВ "СЕБО" накладено штрафи в розмірах 68 000,00 грн.

4.18. Прокурор, вважаючи порушеними права держави та стверджуючи про порушення ТОВ "СОБІ" та ТОВ "СЕБО" законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів аукціону, шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки цінових пропозицій та участі в цьому аукціоні, звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсними результатів аукціону, договору купівлі-продажу та спеціального дозволу на користування надрами, застосування наслідків недійсності правочину.

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення прокурора та відповідача-2 у справі, дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги Прокурора в інтересах держави до Державної служби геології та надр України, ТОВ "СОБІ" про визнання недійсними результатів проведеного Державною службою геології та надр України аукціону за лотом "Спеціальний дозвіл на користування надрами - Ділянка Східна Копачівського-І родовища" (ідентифікатор аукціону в електронній системі "Prozorro.Продажі" - SUE001-UA-20210827-75127), оформленого протоколом електронного аукціону від 18.10.2021 № SUE001-UA-20210827-75127; визнання недійсним договору купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою видобування суглинку, глини ділянки Східна Копачівського-І родовища, яка розташована в Обухівському районі Київської області від 29.10.2021 № 3/15-21, укладеного між Державною службою геології та надр України та ТОВ "СОБІ"; застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою видобування суглинку, глини ділянки Східна Копачівського-І родовища, яка розташована в Обухівському районі Київської області від 29.10.2021 № 3/15-21, укладеного між Державною службою геології та надр України та ТОВ "СОБІ", шляхом визнання недійсним спеціального дозволу на користування надрами від 09.12.2021 № 6595, виданого Державною службою геології та надр України ТОВ "СОБІ".

5.4. Позовні вимоги Прокурора в інтересах держави обґрунтовані тим, що результати аукціону та укладений між відповідачами договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами суперечать інтересам держави та суспільства з умислу ТОВ "СОБІ", антиконкурентні узгоджені дії якого призвели до повного усунення конкуренції під час торгів, що створює правові підстави для визнання результатів аукціону та договору недійсними на підставі положень статей 203, 215, частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України.

5.5. Господарські суди попередніх інстанцій, розглянувши справу № 910/14659/25 по суті позовних вимог, дійшли висновку про відмову в задоволенні позову Прокурора в інтересах держави.

5.6. Прокурор не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернувся з касаційною скаргою на судові рішення в цій справі. Прокурор, звертаючись із касаційною скаргою, покликається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.7. Пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах.

5.8. Касаційна скарга Прокурора із покликанням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, порушили приписи статті 236 Господарського процесуального кодексу України, неправильно застосували положення статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладені в постановах:

- від 15.12.2021 у справі № 922/2645/20, від 24.04.2024 у справі № 922/3322/20, відповідно до яких договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами, укладений за результатами аукціону, проведеного за відсутності добросовісної конкуренції серед учасників, є недійсним відповідно до частини першої статті 203, частини 3 статті 215 та частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, як такий, що суперечить актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства щодо необхідності додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування та забезпечення добросовісної конкуренції при виборі переможця конкурсу на отримання спеціальних дозволів на користування надрами;

- від 27.11.2018 у справі № 905/122717, від 19.11.2018 у справі № 918/204/18, від 15.06.2018 у справі № 906/164/17, від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, від 03.09.2019 у справі № 910/14255/18, від 05.12.2019 у справі № 922/668/19, від 15.01.2020 у справі № 911/135/17, від 31.05.2023 у справі № 916/1908/22, від 12.02.2025 у справі № 926/5615/23, від 20.01.2026 у справі № 910/10055/20, згідно з якими, господарський суд, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, повинен установити наявність фактичних обставин, із якими законодавство пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними;

- від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, стосовно критеріїв подібності правовідносин.

Прокурор із покликанням на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у зазначених постановах, стверджує, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, помилково не застосували до спірних правовідносин положення статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України. При цьому, на думку скаржника, господарські суди, зазначивши про недоведеність Прокурором фактів заподіяння державі майнової шкоди, помилково не врахували того, що цивільне законодавство не пов`язує можливість або неможливість визнання правочину, зокрема господарського договору, недійсним із фактичними обставинами наявності шкоди чи збитків.

Крім того, на думку Прокурора, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування приписів статті 650 Цивільного кодексу України, статті 185 Господарського кодексу України, статей 16, 19 Кодексу України про надра, пунктів 19, 22, 34 Порядку проведення аукціону (електронних торгів) з продажу спеціального дозволу на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 993, в питанні щодо змісту майнового інтересу держави під час продажу спеціального дозволу на користування надрами за результатами аукціону.

5.9. Верховний Суд, проаналізувавши висновки, на які покликається скаржник, перевіривши та надавши оцінку доводам Прокурора, зазначає, що відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України в разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

5.10. Водночас, як зазначила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, наслідки, передбачені реченнями 2- 3 частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин.

5.11. За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін у стан, що передував укладенню правочину (абзац 2 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося, і зробити його юридично незначущим. Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права. Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно- правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.

5.12. Як зазначила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, в частині 3 статті 228 Цивільного кодексу України передбачаються зовсім інші правові наслідки: спрямовані на реакцію з боку держави на правопорушення сторони / сторін правочину; ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину; ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових; наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а у вилученні майна; ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків. Тому, за висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, такі правові наслідки не належать до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими та є різновидом конфіскації майна державою.

5.13. При цьому стосовно відповідності приписів частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України критеріям Європейського суду з прав людини щодо сумісності втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 зазначила, що конфіскація без вироку суду розглядається Європейським судом з прав людини як втручання у право власності, захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

5.14. Тому об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 зазначила, що суд, вирішуючи питання щодо застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, має враховувати те, що санкції, передбачені частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України, є не компенсаційними, а конфіскаційними, які передбачають стягнення всього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

5.15. Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 уточнила висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, щодо застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, таким чином:

"При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції".

5.16. При цьому антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має на меті завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства в розумінні частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України. Подібні висновки викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

5.17. З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що висновки господарських судів попередніх інстанцій про те, що сам лише факт вчинення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі в аукціоні, встановлений рішенням адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України в антимонопольній справі, не є підставою для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами недійсним, узгоджуються з висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

5.18. Наведеним спростовуються доводи Прокурора про неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій частини 3 статті 228 Цивільного кодексу у спірних правовідносинах.

5.19. При цьому колегія суддів не може взяти до уваги покликання Прокурора на неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування приписів статті 228 Цивільного кодексу України, викладених у постановах від 15.12.2021 у справі № 922/2645/20, від 24.04.2024 у справі № 922/3322/20, оскільки приписами Господарського процесуального кодексу України визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду.

Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду мають перевагу над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати та колегії суддів Касаційного господарського суду. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 31.03.2026 у справі № 910/6409/24, від 31.03.2026 у справі № 915/1112/23, від 31.03.2026 у справі № 904/6807/23.

5.20. Тому колегія суддів у цьому випадку ураховує висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування положень статті 228 Цивільного кодексу України, викладені в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

5.21. Разом із тим Верховний Суд із урахуванням доводів Прокурора про помилкове незастосування господарськими судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України зазначає, що відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

5.22. Частинами 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

5.23. Верховний Суд також зазначає, що, звертаючись із позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, із якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 20.01.2026 у справі № 910/10055/20, від 12.02.2025 у справі № 926/5615/23, від 31.05.2023 у справі № 916/1908/22, на неврахування яких судами обґрунтовано покликається Прокурор у касаційній скарзі.

Крім того, колегія суддів установила, що подібні висновки також викладені в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 та в постановах Верховного Суду від 09.06.2026 у справі № 925/646/25, від 03.03.2026 у справі № 922/578/24, від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23.

5.24. Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.

5.25. Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

5.26. Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

5.27. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.06.2026 у справі № 925/646/25, від 12.05.2026 у справі № 917/250/24, від 28.04.2026 у справі № 910/6765/25, від 03.03.2026 у справі № 922/578/24.

5.28. Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.06.2026 у справі № 925/646/25, від 27.01.2026 у справі № 904/4875/24, від 03.06.2026 у справі № 902/670/24, від 24.02.2026 у справі № 915/1185/20.

5.29. При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.06.2026 у справі № 925/646/25, від 12.05.2026 у справі № 917/250/24, від 28.04.2026 у справі № 910/6765/25, від 03.03.2026 у справі № 922/578/24.

5.30. Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.06.2026 у справі № 925/646/25, від 27.01.2026 у справі № 904/4875/24, від 03.06.2026 у справі № 902/670/24, від 24.02.2026 у справі № 915/1185/20.

5.31. З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що Прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави, в позовній заяві з покликанням на положення статей 203, 215, частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, зокрема, стверджував про наявність підстав для визнання недійсними результатів аукціону та укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами.

5.32. Однак господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, зосередили увагу виключно на дослідженні питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 228 Цивільного кодексу України.

5.33. Проте господарські суди попередніх інстанцій помилково не врахували того, що Прокурор у якості підстав позову, поданого в інтересах держави, покликався також на положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

5.34. Разом із тим зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що господарські суди попередніх інстанцій, увалюючи оскаржувані судові рішення, не досліджували з урахуванням підстав позову та приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України наявності фактичних обставин, із якими законодавство пов`язує визнання правочинів недійсними на момент їх вчинення.

5.35. Тому Верховний Суд погоджується з доводами Прокурора, викладеними в касаційній скарзі про помилкове незастосування судами до спірних правовідносин положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України та про необґрунтоване ухилення господарських судів від установлення відповідних обставин справи, із якими законодавство пов`язує визнання правочинів недійсними на момент їх вчинення.

5.36. Таким чином, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що господарські суди попередніх інстанцій у повному обсязі не розглянули спір з урахуванням підстав позову Прокурора, поданого в інтересах держави.

5.37. При цьому колегія суддів зазначає, що такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду щодо застосування положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України, викладеними в постановах від 15.09.2026 у справі № 910/12515/24, від 29.09.2026 у справі № 925/1591/24 в подібних правовідносинах під час вчинення учасниками аукціону антиконкурентних узгоджених дій, спрямованих на спотворення результату аукціону.

5.38. Отже, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що господарські суди попередніх інстанцій не в повному обсязі врахували підстави позову Прокурора, поданого в інтересах держави, та не виконали покладений на них обов`язок стосовно повного та всебічного дослідження матеріалів справи.

5.39. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що наведені Прокурором підстави касаційного оскарження, визначені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, частково підтвердилися, оскільки господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не досліджували питання щодо наявності підстав для застосовування у спірних правовідносинах приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України та не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права, на які обґрунтовано покликається Прокурор у касаційній скарзі та які взяті до уваги колегією суддів під час касаційного перегляду судових рішень. Господарські суди попередніх інстанцій також не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

5.40. Оскільки господарські суди попередніх інстанцій не розглянули в повному обсязі позов Прокурора, поданий в інтересах держави, з урахуванням його підстав, то у Верховного Суду немає правових підстав для формування висновку щодо правильного застосування норм права, на які покликається Прокурор у касаційний скарзі.

5.41 Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.42. Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.43. Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, із яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

5.44. Колегія суддів вважає, що господарські суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином зібраних у справі доказів та не встановили пов`язаних із ними всіх суттєвих фактичних обставин цієї справи, що входили до предмета доказування. У зв`язку з наведеним ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам процесуального законодавства, а тому їх не можна визнати законними та обґрунтованими.

5.45. Водночас порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно відповідно до визначених законодавством меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

5.46. Під час нового розгляду цієї справи для правильного вирішення спору господарському суду першої інстанції необхідно врахувати наведене, всебічно, повно з`ясувати і встановити всі фактичні обставини справи та докази, що мають юридичне значення для вирішення спору, перевірити склад учасників цієї справи, оцінити ефективність способів захисту, обраних Прокурором, і залежно від встановленого прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

5.47. З урахуванням наведеного касаційну скаргу Прокурора належить задовольнити частково, оскаржувані судові рішення - скасувати, а справу - передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібраних у справі доказів, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

6.3. Згідно із частиною 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

6.4. Ураховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення в цій справі слід скасувати, а справу № 910/14659/25 передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для ухвалення обґрунтованого та законного судового рішення з урахуванням викладеного в цій постанові.

Оскільки в цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд