ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 758/164/23

1. У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

2. Мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої ввійшла квартира АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 є рідною сестрою померлої, яка подала заяву про прийняття спадщини. Позивач наполягає на тому, що відповідач навмисно не повідомила її про смерть тітки, здійснила поховання ОСОБА_4 та вжила необхідних дій для прийняття спадщини. У позивача з померлою ОСОБА_4 були приязні стосунки. Відповідачу та приватному нотаріусу було достеменно відомо про те, що ОСОБА_1 є одним зі спадкоємців ОСОБА_4 . Починаючи з 2019 року й до часу подання позову позивач тяжко хворіла. Зазначена обставина була також відома як спадкодавцю ОСОБА_4 , так і відповідачу ОСОБА_2 . Після перенесення нейрохірургічної операції 11 квітня 2022 року позивача визнано особою з І-ою групою інвалідності. Внаслідок тяжкої хвороби була позбавлена можливості самостійно вчиняти дії для належної реалізації своїх прав, зокрема, права на спадкування.

3. Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 вважала, що строк для прийняття спадщини пропущено нею з поважних причин, у зв`язку з чим просила суд визначити їй додатковий строк для прийняття спадщини після ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

4. Подільський районний суд міста Києва рішенням від 26 вересня 2025 року відмовив у задоволенні позову.

5. Київський апеляційний суд постановою від 10 березня 2026 року скасував рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 вересня 2025 року та ухвалив нове судове рішення, яким позов задовольнив. Визначив додатковий строк тривалістю у два місяці, достатній для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнув з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 610 грн.

6. 28 квітня 2026 року представник ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , за допомогою засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2026 року та залишити в силі рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 вересня 2025 року.

7. Мотивує скаргу тим, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норму права без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 січня 2018 року у справі № 198/476/16, від 12 лютого 2018 року у справі № 712/656/15, від 06 червня 2018 року у справі № 592/9058/17, від 13 грудня 2018 року у справі № 459/295/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20, від 12 квітня 2021 року у справі № 589/1863/13, від 10 вересня 2021 року у справі № 179/2076/19, від 09 лютого 2022 року у справі № 709/769/19, від 17 лютого 2022 року у справі № 953/15603/20, від 01 червня 2022 року у справі № 148/1805/20, від 14 листопада 2022 року у справі № 148/1923/20, від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

8. Крім того, вважає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, прийнявши на стадії апеляційного перегляду нові докази, які не були подані до суду першої інстанції без поважних підстав (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України)

9. Правом на подання відзиву інші учасники справи не скористалися.

Провадження у суді касаційної інстанції

10. Ухвалою від 18 травня 2026року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції.

11. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається застосування судом апеляційної інстанції норми права без врахування правових висновків Верховного Суду, а також на порушення порядку дослідження доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

12. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_4 була дочкою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відповідно до архівної довідки від 05 жовтня 2022 року № 01-43/1558(1) (т. 1 а. с. 10).

13. Відповідно до копії свідоцтва про народження НОМЕР_4, виданого 06 червня 1930 року, ОСОБА_7 була дочкою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (т. 1 а. с. 11).

14. Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 позивач ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (т. 1 а. с. 13).

15. Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (т. 1 а. с. 88).

16. Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища ОСОБА_4 після укладення шлюбу з ОСОБА_8 змінила прізвище на « ОСОБА_4 » (т. 1 а. с. 90). Зазначене підтверджується записом акта про шлюб № 1944 від 03 листопада 1955 року (т. 1 а. с. 111)

17. Відповідно до копії довідки Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 30 березня 2022 року № 1903 ОСОБА_1 перебувала на обліку у м. Луцьку та одержувала пенсію як особа з інвалідністю третьої групи з 05 березня 2007 року довічно (т. 1 а. с. 26).

18. 09 вересня 2022 року ОСОБА_1 подала приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Мазепіній В. Г. заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 27).

19. Листом від 12 вересня 2022 року № 81/02-14 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мазепіна В. Г. повідомила ОСОБА_1 про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини (т. 1 а. с. 28).

20. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 (т. 1 а. с. 81).

21. 30 серпня 2021 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу з заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 78).

22. 30 серпня 2021 року до майна ОСОБА_4 заведено спадкову справу № 7/2021 (т. 1 а. с. 74-108).

23. 09 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 91).

24. 12 вересня 2022 року приватний нотаріусом Мазепіна В. Г. повідомила ОСОБА_1 про неможливість видачі їй свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини.

25. Відповідно до витягу з історії хвороби № 000579/165 ОСОБА_1 госпіталізована 10 лютого 2009 року та перебувала на стаціонарному лікуванні до 01 березня 2009 року внаслідок перенесеного у 2006 році вірусного енцефаліту. Лікарем у діагнозі зазначено: «Оклюзійна гідроцефалія з вираженим ліквородинамічним порушенням у вигляді кризів з вираженим цефалітом дрібного генезу (т. 1 а. с. 105).

26. Відповідно до витягу з історії хвороби № 800328/211 ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні з 15 лютого 2016 року до 01 березня 2016 року внаслідок перенесеного у 2006 році вірусного енцефаліту у вигляді стійких, виражених цефалгій, ліквородинамічних порушень. Також в діагнозі лікарем зазначено: «Дисциркуляторна та дисметаболічна енцефалопатії ІІ ст., прогресуючий перебіг з двобічною пірамідною недостатністю, вираженим вестибулокоординатними порушеннями, когнітивними розладами, вираженим церебростенічним синдромом. Оклюзійна гідроцефалія». Виданий лист непрацездатності з 15 лютого 2016 року до 01 березня 2016 року. (т. 1 а. с. 104)

27. Відповідно до витягу з історії хвороби № 600171/150 ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні з 01 лютого 2017 року до 17 лютого 2017 року внаслідок перенесеного у 2006 році вірусного енцефаліту у вигляді стійких, виражених цефалгій, ліквородинамічних порушень у вигляді кризів. Також в діагнозі лікарем зазначено: «Дисциркуляторна енцефалопатія ІІ ст. з двобічною пірамідною недостатністю, вираженим вестибулокоординатними порушеннями, когнітивними розладами, вираженим церебростенічним синдромом». Виданий лист непрацездатності з 01 лютого 2016 року до 17 лютого 2017 року. з 18 січня 2017 року рекомендовано стати до роботи. (т. 1 а. с. 103).

28. Згідно зі змістом виписки із медичної карти амбулаторного хворого від 11 жовтня 2024 року, виданої Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Шевченківського району міста Києва ОСОБА_1 хворіла з 2006 року арахноенцефалітом вірусної етіолгії. Була інвалідом ІІІ групи. Хвороба прогресувала. У 2021 році була лежачою, потребувала сторонньої допомоги. 11 квітня 2022 року була проведена операція «Внутрикулоперітонеальне шунтування головного мозку». З 2022 року набула інвалідність І-Б групи, потребує постійної сторонньої допомоги (т. 1 а. с. 177).

29. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що позивач не довела наявність поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини. Наявність у позивача тяжкого захворювання суд не визнав поважною причиною пропуску строку на прийняття спадщини, оскільки ОСОБА_1 не надала доказів перебування на стаціонарному лікуванні протягом шестимісячного строку.

30. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що захворювання має тяжкий характер, оскільки особа періодично з одних і тих же підстав перебувала на стаціонарному лікуванні у зв`язку з наслідками хвороби, перенесеної у 2006 році, а отже з врахуванням наслідків зазначеної хвороби суд дійшов висновку про об`єктивну неможливість позивача скористатися правом на прийняття спадщини після смерті рідної тітки протягом шестимісячного строку, встановленого законом.

31. З таким висновком колегія суддів погоджується, керуючись такими міркуваннями.

32. Правове питання, яке міститься у касаційній скарзі, стосується неможливості визначення додаткового строку для прийняття спадщини за умови ненадання належних доказів на підтвердження перебування на стаціонарному лікуванні протягом шестимісячного строку.

33. Відповідно до статей 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

34. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

35. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

36. Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

37. Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

38. Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

39. Згідно з частинами першою, другою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

40. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

41. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

42. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

43. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

44. Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/1, від 17 квітня 2026 року у справі № 131/286/25 тощо.

45. З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.

46. Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

47. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18 та інших.

48. Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.

49. З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

50. За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.

51. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

52. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

53. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

54. Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

55. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23.

56. Суди встановили, що позивач та відповідач є племінницями ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Останній день шестимісячного строку для прийняття спадщини припав на ІНФОРМАЦІЯ_4. Згідно з зазначеними правовими висновками у разі, якщо особа пропустила строк для прийняття спадщини та звернулася до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, то повинна довести наявність непереборних обставин, які унеможливили її звернутися з заявою про прийняття спадщини у межах визначеного законом шестимісячного строку.

57. У цій справі відповідач ОСОБА_2 вчасно подала заяву про прийняття спадщини, тобто є належним відповідачем за позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

58. ОСОБА_1 09 вересня 2022 року подала нотаріусу заяву, у якій зазначила факт смерті її тітки 26 квітня 2021 року, повідомила про обізнаність щодо пропуску шестимісячного строку та заявила про намір звертатися до суду з заявою про прийняття спадщини. Таку заяву суди правильно трактували як намір спадкоємця прийняти спадщину, а повідомлення нотаріуса про неможливість видати свідоцтво про право на спадщину внаслідок пропуску шестимісячного строку - відмовою у вчиненні нотаріальної дії, у зв`язку з чим правомірно розглянули спір по суті.

59. На підтвердження поважності обставин, які унеможливили звернення з заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк, позивач надала до суду докази, які повно та всебічно були оцінені судом апеляційної інстанції.

60. Надаючи оцінку поданій позивачем медичній документації, суд апеляційної інстанції зазначив у постанові, що з 2006 року позивачка хворіє з приводу арахоенцефаліту вірусної етіології. З кожним роком захворювання прогресувало і стан пацієнтки погіршувався. З січня 2021 року у пацієнтки з`явився парез нижніх кінцівок та нетримання сечі, різко знизилась пам`ять та інтелект, наросли когнітивні порушення. У зв`язку з цим потребувала постійного стороннього догляду. У зв`язку із важким станом пацієнтки стаціонарне лікування було неможливим, лікування проводилось вдома. 11 квітня 2022 року у відділенні нейрохірургії була проведена операція - вентрикулоперитональне шунтування головного мозку. На даний час стан пацієнтки без покращення. Рекомендоване повторне оперативне втручання в інституті нейрохірургії. Суд не залишив поза увагою також виписку від сімейного лікаря Гордієвської Надії Володимирівни із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у якій зазначено: «Повний діагноз - органічне враження ЦНС. Арезорбативна гідроцефалія неясного генезу. Дисциркулятораненцифалопатія II -III стадії. Двухстороння пірамідна недостатність. Виражені вестибуло-анаксичні порушення. Цефалгічний синдром. Інтелектуально-мнестичні розлади. Симпато-адреналові кризи. Астено-невростичний синдром. Тазові порушення (по типу нетримання сечі). Операція вентрикулоперитонального шунтування. Хворіла з 2006 року. В зв`язку із захворюванням хвороба прогресувала. В 2021 році позивачка була лежача, потребувала сторонньої допомоги. 11 квітня 2022 року була проведена операція - вентрикулоперитональне шунтування головного мозку. З 2022 року являється інвалідом 1 б групи, потребує постійної сторонньої допомоги. Спостерігалась постійно у сімейного лікаря, який надавав направлення до невролога, травматолога та на стаціонарне лікування. Постійно лікується при погіршенні стану лікується стаціонарно. Також суд апеляційної інстанції надав оцінку історії хвороби № 4648 Комунального закладу «Волинська обласна клінічна лікарня» від 21 квітня 2022 року, у якому позивачу проводилась нейрохірургічна операція шунтування на головному мозку, та лікарі якої у цій виписці зазначили: «Хворіє декілька років. Три роки тому виявили гідроцефалію головного мозку. Захворювання поступово прогресувало». Не залишив суд поза увагою і ту обставину, що з 05 березня 2007 року позивач мала інвалідність 3-ої групи довічно внаслідок захворювання вірусним енцефалітом у 2006 році та підтвердила це випискою з історії хвороби Київської обласної клінічної лікарні за №800328/211. Про те, що позивач перенесла вірусний енцефаліт ще у 2006 році, який став початком розвитку у неї дисциркуляторної енцефалопатії II ступеня, гідроцефалії головного мозку і у період 2020-2022 року мав місце прогресуючий перебіг хвороби позивачка додала виписку із історії хвороби № 000579/165 неврологічного відділення Київської обласної клінічної лікарні та копію Виписки з історії хвороби № 800328/211 відділення захворювань центральної нервової системи та судинної патології головного і спинного мозку Київської обласної клінічної лікарні.

61. Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції повно та всебічно надав оцінку доказам та обставинам справи, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини, визнавши, що основний шестимісячний строк був пропущений нею з поважних причин, які унеможливили реалізувати своє право у визначений законом строк.

62. Колегія суддів відхиляє доводи заявника про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 січня 2018 року у справі № 198/476/16, від 12 лютого 2018 року у справі № 712/656/15, від 06 червня 2018 року у справі № 592/9058/17, від 13 грудня 2018 року у справі № 459/295/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20, від 12 квітня 2021 року у справі № 589/1863/13, від 10 вересня 2021 року у справі № 179/2076/19, від 09 лютого 2022 року у справі № 709/769/19, від 17 лютого 2022 року у справі № 953/15603/20, від 01 червня 2022 року у справі № 148/1805/20, від 14 листопада 2022 року у справі № 148/1923/20, від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, оскільки ухвалені за інших фактичних обставин, а отже зазначені висновки нерелевантні до спірних правовідносин.

63. Так загальний порядок застосування норм права, дослідження та аналізу доказів у справі судом апеляційної інстанції не суперечить вказаним правовим висновкам, однак в частині аналізу фактичних обставин справи, які унеможливили реалізацію особою своїх спадкових прав, зазначені заявником правові висновки не є релевантними, оскільки формулювалися без врахування особливостей тривалого перебігу хвороби позивача, яка тривалий час, а саме з 2006 року, впливала на організм позивача, а її наслідки в подальшому суттєво вплинули на центральну нервову систему особи та функціонування її організму загалом, що відобразилося, зокрема, в подальшому на зміні групи інвалідності особи з огляду на оцінку медико-соціальною експертною комісією наслідків впливу хвороби на організм особи.

64. Безпідставними визнає колегія суддів посилання заявника на ухвалення судом апеляційної інстанції рішення по суті спору на підставі доказів, які не досліджувалися у суді першої інстанції. Дослідження матеріалів справи дає підстави для висновку, що судом апеляційної інстанції зроблено висновки щодо перебігу хвороби на підставі медичної документації, долученої до позовної заяви та у спадковій справі, витребуваній судом першої інстанції до ухвалення рішення по суті спору, а доводи заявника зводяться до незгоди з оцінкою обставин та доказів у справі, що не є безумовною підставою ля скасування законного та обґрунтованого судового рішення.

65. Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

66. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

67. З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростували.

Щодо судових витрат

68. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

69. Оскільки Верховний Суд за результатами касаційного перегляду залишив оскаржувані судові рішення без змін, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду