ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 203/629/22

У лютого 2022 році ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Дніпрофінансгруп» (далі - ТОВ «Дніпрофінансгруп»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний реєстратор Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області Лесько О. В., Лозуватська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області, про скасування рішення про державну реєстрацію.

Позовна заява обґрунтована тим, що 27 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» (далі - ВАТ КБ «Надра», банк) був укладений кредитний договір № 8/2007/840-К/-1651 Н, відповідно до умов якого позивачці було надано кредит у сумі 50 800,00 дол. США строком до 2037 року. З метою забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором 27 листопада 2007 року між банком та позивачкою було укладено договір іпотеки № 8/2007/840-К/-1651 Н, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Безталанною О. А. за реєстровим № 1651, за умовами якого з метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором було передано в іпотеку нерухоме майно позивачки, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_1 ).

У липні 2021 року позивачка дізналась, що 24 травня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжою О. В. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1, відповідно до якого в примусового порядку на підставі виконавчого напису № 662, виданого 01 квітня 2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю. О., з позивачки на користь відповідача стягується заборгованість у загальній сумі 1 964 510,55 грн.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04 лютого 2022 року позивачка дізналась про внесення запису про прийняте державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 63266000 від 04 лютого 2022 року, про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Дніпрофінансгруп» на кв. АДРЕСА_1 , з підставою виникнення права власності: договір про відступлення прав вимоги № GL3N216953, серія та номер № 283, посвідчений 24 квітня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А. В., договір іпотеки № 8/2007/840-К/11651 Н, серія та номер № 1651, посвідчений 27 листопада 2007 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Безталанною О. А.

Позивачка посилалася на те, що відповідач неправомірно задовольнив вимоги щодо погашення заборгованості за кредитним договором шляхом набуття права власності на предмет іпотеки та реєстрації за ним (товариством) права власності на квартиру АДРЕСА_1 . На думку позивачки, державним реєстратором було незаконно проведено державну реєстрацію права власності на квартиру, оскільки умовами іпотечного договору не передбачено набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки та реєстрації за ним права власності на предмет іпотеки. Реєстраційні дії вчинені за відсутності необхідних документів для проведення такої реєстрації, а підставами виникнення права власності вказані неіснуючі договори. Позивачка також зазначала, що вона не отримувала вимоги про усунення порушення з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, тому звернення стягнення розпочато до спливу тридцятиденного строку з дня отримання цієї вимоги. При цьому вона вказує на те, що було вчинено виконавчий напис та одночасно звернуто стягнення на майно шляхом переоформлення на відповідача права власності на предмет іпотеки.

У зв`язку з викладеними обставинами, позивачка звернулась до суду з позовом про скасування рішення про державну реєстрацію.

Рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 26 березня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову про скасування рішення про державну реєстрацію, оскільки іпотекодержатель дотримався порядку належного надсилання позивачці вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та надав реєстратору усі необхідні документи для здійснення державної реєстрації прав на предмет іпотеки, а матеріали електронних копій документів (виготовлених шляхом сканування) з Державного реєстру речових прав, які додавалися до заяви від 01 лютого 2022 року № 50741628 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , не містять доказів порушення порядку звернення стягнення на іпотечне майно боржника в позасудовому порядку, як і не встановлено неналежність повідомлення боржника. Відтак у державного реєстратора не було підстав для відмови у державній реєстрації права власності.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 26 березня 2025 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин, застосувавши норми матеріального права, зокрема статті 509, 572, 589, 526, 610, 625, 626, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України та статті 12, 33, 35-37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та надав належну правову оцінку обставинам справи. Враховуючи вказані норми права, суд першої інстанції обґрунтовано підтвердив наявність та закріплення у договорі іпотеки відповідного застереження про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, яке прирівнюється до договору, згідно з яким іпотекодавець засвідчує надання своєї згоди на набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем за власним одноосібним письмовим рішенням, та яке не потребує укладення сторонами окремого договору про застосування вказаного позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки. Зважаючи на пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року за № 1127 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), суд першої інстанції вмотивовано зауважив, що обов`язок іпотекодержателя надсилати боржникові письмову вимогу виникає лише у разі реєстрації права власності на підставі іпотечного застереження при здійсненні державної реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. При цьому відсутня вимога про необхідність фактичного вручення вимог/іпотечних повідомлень іпотекодавцю (позивачці), а для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки подаються також і рекомендовані поштові відправлення або поштові відправлення з оголошеною цінністю (поштові конверти), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, та які повернулися відправнику у зв`язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо належного направлення відповідачем повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки на адресу позивачки, з огляду на це у державного реєстратора не було підстав для відмови у державній реєстрації права власності, а тому й підстави для скасування такої реєстрації у суду відсутні.

Колегія суддів погодилася з такими висновками суду першої інстанції, оскільки аналіз пункту 5.3 договору іпотеки з урахуванням чинних на момент виникнення спірних правовідносин справедливо свідчить саме про погодження сторонами договору, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі домовленості сторін про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», тобто закріпили іпотечне застереження про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

Отже, договір іпотеки містить відповідне застереження, яке прирівнюється до договору, згідно з яким іпотекодавець засвідчує, що він надає згоду на набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем за власним одноосібним письмовим рішенням.

У червні 2026 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 26 березня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2026 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків викладених у постановах Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 та від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

- пункт 5.3 договору іпотеки, на який послалися суди попередніх інстанцій, фактично лише визначає можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачені законом, зокрема шляхом передачі права власності у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку»;

- пункт 5.3 договору не містить безпосереднього погодження сторонами механізму позасудового набуття права власності іпотекодержателем, не визначає порядку переходу права власності, не містить умов щодо способу та моменту зарахування вартості предмета іпотеки у рахунок виконання основного зобов`язання, не встановлює погоджену сторонами процедуру реалізації такого способу звернення стягнення, а тому не може вважатися належним іпотечним застереженням у розумінні статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку»;

- суд апеляційної інстанції фактично ототожнив загальне посилання у договорі на можливість застосування статті 37 Закону України «Про іпотеку» із належним іпотечним застереженням, чим неправильно застосував норми матеріального права;

- суди попередніх інстанцій не враховали, що позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки є винятковим способом захисту прав кредитора, який допускається лише за умови безумовного та однозначного погодження сторонами такого механізму;

- відсутня чіткість іпотечного застереження виключає можливість державної реєстрації права власності за іпотекодержателем у позасудовому порядку;

- апеляційний суд безпідставно не врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, «Відповідно до частини другої статті 37 Закону № 898-IV рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді, що є для іпотекодавця гарантією дотримання іпотекодержателем вимог закону щодо підстав та процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку»;

- Велика Палата Верховного Суду наголосила, «Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками»;

- суд апеляційної інстанції формально застосував зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду без належного дослідження змісту саме спірного договору іпотеки та без встановлення того, чи містив він безумовне та однозначне застереження про передачу права власності іпотекодержателю у позасудовому порядку;

- суди безпідставно визнали належним повідомлення позивачки про звернення стягнення на предмет іпотеки;

- судами не встановлено жодних обставин, які б свідчили про умисне ухилення ОСОБА_1 від отримання кореспонденції чи її недобросовісну поведінку;

- ТОВ «Дніпрофінансгруп» направляло позивачці повідомлення від 21 травня 2020 року та від 08 липня 2020 року, які були повернуті відправнику із відміткою «за закінченням строку зберігання», однак сам факт повернення поштової кореспонденції не свідчить про належне повідомлення особи та не підтверджує факту отримання позивачкою вимоги кредитора;

- суди не встановили чи фактично проживала ОСОБА_1 за адресами, на які направлялися відповідні повідомлення, чи були такі адреси актуальними, а також чи вживав відповідач інших заходів для належного повідомлення боржника;

- суди попередніх інстанцій обмежились лише формальним встановленням факту направлення листів, не перевіривши реальне дотримання відповідачем процедури повідомлення, передбаченої статтею 35 Закону України «Про іпотеку», тощо.

Крім того, заявниця подала клопотання про зупинення зупинення дії рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 26 березня 2025 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2026 року.

09 липня 2026 року ТОВ «Дніпрофінансгруп», в інтересах якої діє представник Скребець Олександр Сергійович, через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 26 березня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2026 року, в якому просить оскаржувані рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 червня 2026 року касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2., передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.↗, судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А.↗, Луспеник Д. Д.↗

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2., у справі (з підстав, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали справи № 203/629/22 з Центрального районного суду міста Дніпра та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 203/629/22.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державного реєстратора Леська О. В., Лозуватська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області, індексний номер: 63266000 від 04 лютого 2022 року, 15:52:22, про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ТОВ «Дніпрофінансгруп» (номер запису про право власності 46534210, дата та час державної реєстрації 01 лютого 2022 року, 16:59:21).

27 листопада 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 8/2007/840-К/-1651 Н, за умовами якого банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти (кредит) у сумі 50 800,00 дол. США в порядку та на умовах, визначених договором за програмою «Перше житло» кредитний пакет «Житлові рішення» (пункт 1.1. договору).

Цільове використання кредиту: проведення розрахунків за договором купівлі-продажу, номер в реєстрі нотаріальних дій від 27 листопада 2007 року № 1646, посвідченим приватним нотаріусом ДМНО Безталанною О. А., що укладений між позичальником та ОСОБА_3 , згідно з яким позичальник придбає у власність нерухоме майно (квартиру) вартістю 50 000,00 дол. США, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; оплата комісії за розрахунки за договором складає - 800,00 дол. США. Банк надає позичальнику кредит строком до 10 листопада 2037 року (пункт 1.2., пункт 1.4. договору).

В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків та інших платежів, можливих штрафних санкцій, передбачених договором, позичальник укладає з банком договір іпотеки: нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 . Опис об`єкта: в житловому будинку лат. А-5, квартира АДРЕСА_1 , яка складається з: 1 - коридор, 2 - санвузол, 3 - кухня, 4 - житлова кімната, І - балкон. Загальна площа: 32,7 кв. м, житлова площа: 16,7 кв. м (іпотека) в день укладення договору (пункт 2.1. договору).

Умови передачі майна в іпотеку, звернення стягнення на майно, що обтяжене іпотекою, викладені у договорі іпотеки, що укладається між банком і позичальником (майновим поручителем) та посвідчується нотаріально (пункт 2.2. договору).

Відповідно до пункту 2.3. цього договору при непогашенні заборгованості позичальника перед банком у повному обсязі за рахунок майна, що обтяжене іпотекою, банк звертає стягнення на майно позичальника у відповідності до чинного законодавства України.

27 листопада 2007 року між ВАТ КБ «Надра» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) був укладений договір іпотеки № 8/2007/840-К/-1651 Н, посвідчений 27 листопада 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Безталанною О. А. та зареєстрований в реєстрі за № 1651. Відповідно до умов вказаного договору іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов`язання, що витікає з кредитного договору, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки (пункт 1.1. договору).

Також, 27 листопада 2007 року приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Безталанна О. А. наклала заборону відчуження зазначеної в договорі квартири АДРЕСА_1 , належної на праві власності ОСОБА_1 , до припинення договору іпотеки; зареєстровано в реєстрі за № 24.

Визначена сторонами вартість предмета іпотеки складає 256 468,00 грн, що в еквіваленті при перерахуванні на дол. США за офіційним курсом НБУ на день укладення договору становить 50 785,74 дол. США (пункт 1.2. договору).

У статті 5 договору іпотеки «Задоволення вимог іпотекодержателя» сторони передбачили, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання в цілому або в тій чи іншій його частині, а також у випадку порушення іпотекодавцем будь-яких зобов`язань за цим договором або будь-яких гарантій та запевнень, наданих іпотекодержателю за договором (пункт 5.1. договору).

Пунктом 5.2. зазначеного договору передбачено, що іпотекодавець в будь-який час до реалізації предмету іпотеки має право припинити звернення стягнення на нього виконанням зобов`язання в повному обсязі.

У пункті 5.3. договору іпотеки визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; домовленості сторін на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку»).

У відповідності до пункту 5.4. договору іпотекодержатель має право на свій розсуд вибрати умови та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених пунктом 5.3 договору.

У випадку звернення стягнення на предмет іпотеки за зобов`язаннями, що витікають з будь-якого з договорів - кредитного договору, зобов`язання по іншому договору (незалежно від наявності простроченої заборгованості) іпотекодавець повинен виконати достроково до моменту реалізації предмету іпотеки. Якщо іпотекодавець не виконує достроково такі зобов`язання, іпотекодержатель має право отримати задоволення за рахунок предмета іпотеки свої вимоги, щодо дострокового виконання таких зобов`язань (пункт 5.5. договору).

Відповідно до умов договору про відступлення прав вимоги від 24 квітня 2020 року № GL3N216953, укладеного між ВАТ КБ «Надра» (банк) та ТОВ «Дніпрофінансгруп» (новий кредитор), банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців та/або юридичних осіб, зазначених у Додатку № 1 до договору (боржники), включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з реєстром у Додатку № 1 до договору (основні договори, права вимоги). Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених договором (пункт 1 цього договору).

Відповідно до реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників/поручителів/заставодавців/дебіторів за такими договорами (Додаток № 1 до договору про відступлення прав вимоги від 24 квітня 2020 року № GL3N216953, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 283), новому кредитору було передано право вимоги, в тому числі до боржника (заставодавця) ОСОБА_1 за кредитним договором зі змінами та доповненнями від 27 листопада 2007 року № 8/2007/840-К/-1651 Н та за договором іпотеки зі змінами та доповненнями від 27 листопада 2007 року № 8/2007/840-К/-1651 Н (пункти 101, 102 реєстру).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 лютого 2022 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04 лютого 2022 року, державним реєстратором Леськом О. В. Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області 01 лютого 2022 року було здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , РНОНМ: 2574528712020, за ТОВ «Дніпрофінансгруп», код ЄДРПОУ: 40696815; підстава для державної реєстрації: договір № GL3N216953 про відступлення прав вимоги, серія та номер: 283, виданий 24 квітня 2012 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бочкарьова А. В.; договір іпотеки № 8/2007/840-К/11651 Н, серія та номер: 1651, виданий 27 листопада 2007 року, видавник: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Безталанна О. А.

Також за рішенням державного реєстраторам Леська О. В. Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 63266000 від 04 лютого 2022 року о 15:52:22, було здійснено державну реєстрацію іпотеки на підставі: договору № GL3N216953 про відступлення прав вимоги, серія та номер: 283, виданий 24 квітня 2020 року, видавник: Бочкарьова А. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; строк виконання основного зобов`язання: 01 листопада 2037 року, розмір основного зобов`язання: 50 800,00 дол. США; іпотекодержатель: ТОВ «Дніпрофінансгруп», код ЄДРПОУ: 40696815; іпотекодавець: ОСОБА_1 , та обтяження на нерухоме майно у виді заборони на нерухоме майно.

Відповідно до звіту про оцінку майна від 27 січня 2022 року об`єктом оцінки є квартира АДРЕСА_1 , складеного суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 , та висновку до нього, наданого у повному обсязі за змістом на 16 аркушах з додатком, ринкова вартість об`єкта оцінки складає: 1 180 00,00 грн.

На підтвердження факту надіслання ТОВ «Дніпрофінансгруп» на адресу позивачки ОСОБА_1 (за адресами: АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_1 ) вимог/іпотечних повідомлень про дострокове погашення заборгованості в порядку статей 35, 37-38 Закону України «Про іпотеку», відповідач надав суду копії відповідних вимог/Іпотечних повідомлень від 21 травня 2020 року та від 08 липня 2020 року разом з копіями описів вкладень у цінні листи від 27 травня 2020 року та від 11 липня 2020 року про надіслання вказаних вимог/іпотечних повідомлень про дострокове погашення заборгованості, та копіями конвертів з рекомендованими повідомленнями про вручення, які повернулись на адресу відповідача з відміткою AT «Укрпошта»: «За закінченням встановленого строку зберігання».

На підтвердження того, що позивачку було повідомлено про відступлення права вимоги за кредитним договором від 27 листопада 2007 року № 8/2007/840-К/-1651 Н, за яким для забезпечення виконання зобов`язань позивачки ОСОБА_1 передала в іпотеку ВАТ КБ «Надра» нерухоме майно, а саме належну їй квартиру, відповідач надав суду копію поштового повідомлення від 27 квітня 2020 року. Вказане повідомлення було відправлене засобами поштового зв`язку на такі адреси місця проживання позивачки ( АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1 ), що підтверджується копіями конвертів з повідомленнями про вручення поштових відправлень, які повернулись на адресу відповідача з відміткою AT «Укрпошта»: «За закінченням терміну зберігання».

Відповідно до змісту повідомлення відповідач сповістив позивачку про те, що внаслідок відступлення прав вимоги ТОВ «Дніпрофінансгруп» є єдиним власником всіх прав вимоги за кредитними документами з 24 квітня 2020 року (у томі числі, але не обмежуючись, прав на отримання всіх платежів, передбачених кредитними договорами, і всіх прав іпотекодержателя за іпотечним договором, всіх прав заставодержателя за договором застави, всіх прав кредитора за договором поруки, іпотечним договором та кредитним договором).

Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю. О. 01 квітня 2021 року вчинено виконавчий напис (зареєстрований в реєстрі за № 662) про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дніпрофінансгруп» заборгованості за договором іпотеки № 8/2007/840-К/-1651 Н, яка відповідно до виписки з рахунку боржника від 02 березня 2021 року становить 1 964 510,55 грн. Право вимоги за вказаним договором, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» (Публічним акціонерним товариством «Комерційний Банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»)) у забезпечення виконання кредитного договору від 27 листопада 2007 року, перейшло до нового кредитора (стягувана) на підставі договору про відступлення прав вимоги від 24 квітня 2020 року № GL3N216953.

Заочним рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 24 травня 2022 року у справі № 203/4472/21 було задоволено позов ОСОБА_1 до ТОВ «Дніпрофінансгруп», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Ю. О., приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжа О. В. про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Вказаним рішення суду визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 01 квітня 2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю. О., зареєстрований в реєстрі за № 662, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дніпрофінансгруп» заборгованості у загальній сумі 1 964 510,55 грн.

Зазначене рішення суду набрало законної сили 24 червня 2022 року.

Ухвалою Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 11 липня 2023 року у справі № 204/792/22 позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Дніпрофінансгруп» , ПАТ «КБ «Надра», третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бочкарьова А. В. про визнання договору про відступлення прав вимоги недійсним, було залишено без розгляду.

Вказана ухвала суду набрала законної сили 11 липня 2023 року.

Як зазначено у повідомленні Відділу реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 25 червня 2025 року, надісланого на виконання ухвали суду про витребування доказів від 08 травня 2024 року, до заяви від 01 лютого 2022 року № 50741628 на об`єкт нерухомого майна (РНОНМ: 2574528712020) за адресою: АДРЕСА_1 , з Державного реєстру речових прав, надавались такі документи (копії яких долучені до вказаного листа): звіт про оцінку майна та висновок до звіту про оцінку майна від 27 січня 2022 року; довідка ТОВ «Дніпрофінансгруп» від 28 січня 2022 року за вих. № 0128/10; договір про відступлення прав вимоги від 24 квітня 2020 року № GL3N216953 з додатком № 1 до цього договору про відступлення прав вимоги від 24 квітня 2020 року «Реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників/поручителів/заставодавців/дебіторів за такими договорами»; вимоги/ іпотечні повідомлення від 21 травня 2020 року та від 08 липня 2020 року; копії конвертів, повернуті на адресу ТОВ «Дніпрофінансгруп», договір іпотеки від 27 листопада 2007 року № 8/2007/840-К/-1651 Н, виконавчий напис від 18 серпня 2014 року, зареєстрований в реєстрі за № 3090, про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_1 .

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (стаття 1054 ЦК України).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

За приписами пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Згідно з пунктом 61 Порядку № 1127 (у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату, або засвідчена іпотекодержателем копія рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з позначкою про відмову адресата від одержання такого відправлення, або засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв`язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, або засвідчені іпотекодержателем паперові копії електронного листа, яким за допомогою засобів інформаційної, телекомунікаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує обмін електронними документами, надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, та електронного службового повідомлення відповідної системи, яким підтверджується доставка відповідного електронного листа за адресою електронної пошти адресата (у разі коли договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, передбачено можливість обміну електронними документами); 3) довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб`єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації; 4) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Отже, у пункті 61 Порядку № 1127 визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор під час її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Згідно із частиною другою статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Отже, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

Зазначена редакція Порядку № 1127, зокрема, передбачала, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель має подати державному реєстратору: 1) засвідчену копію письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) засвідчені копії рекомендованих поштових відправлень або поштового відправлення з оголошеною цінністю, якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв`язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення; 3) довідку іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб`єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації.

Надання державному реєстратору документа, що підтверджує факт завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя, чинним на момент прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення законодавством не передбачено.

Так, у частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку»зазначено, що письмова вимога про усунення порушень має містити стислий зміст порушених зобов`язань, вимогу про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Інших вимог, у тому числі в частині зазначення відомостей про оцінку предмета іпотеки, для такого документа законом не встановлено.

Подібний за змістом висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2023 рокуу справі № 713/1365/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) виснувала, що наявність відповідного застереження в іпотечному договорі, яке за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.

У постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 715/1788/19 (провадження № 61-6548св20) зазначено, що «в разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання».

У справі, що переглядається в касаційному порядку, судами встановлено, що у пункті 2.4.3 договору іпотеки сторони погодили, що у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язань в цілому або в тій частині чи іншій частині, а також у випадку порушення іпотекодавцем будь-яких зобов`язань за цим договором або будь-яких гарантій та запевнень, наданих іпотекодержателю за цим договором, іпотекодержатель має право реалізувати своє право іпотеки та звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому цим договором.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Частиною першою статті 627 ЦК України, що визначає свободу договору, встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 727/6254/22 (провадження № 61-12607св23), від 27 серпня 2024 року у справі № 761/636/21 (провадження № 61-1610св23), які правильно врахували суди попередніх інстанцій.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку доводам сторін, наданим доказам, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, пославшись на наведені норми права та врахувавши правові висновки Верховного Суду, дійшли обґрунтованих висновків про те, що договір іпотеки містить іпотечне застереження (пункт 2.4.3 договору іпотеки), у зв`язку з виникненням заборгованості ТОВ «Дніпрофінансгруп» направляло позивачці повідомлення від 21 травня 2020 року та від 08 липня 2020 року на адресу проживання позивачки та за адресою предмета іпотеки, які були повернуті відправнику із відміткою «за закінченням строку зберігання», що, в свою чергу є належним надсиланням вимоги, а отже, іпотекодержатель виконав вимоги статті 35 Закону України «Про іпотеку». Відтак державна реєстрація права власності за іпотекодержателем проведена правомірно, і підстав для її скасування немає.

правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя є договір про задоволення вимог або застереження в іпотечному договорі, що прирівнюється до нього, однак суд апеляційної інстанції формально послався на цей висновок, не дослідивши зміст спірного договору та не встановивши наявності однозначного застереження, чим не врахував правову позицію ВП ВС щодо застосування норм права, колегія суддів відхиляє.

У цьому контексті безпідставними є доводи касаційної скарги, оскільки у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що апеляційний суд задовольнив позовні вимоги про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності як з підстави того, що АТ «КБ «Приватбанк» не надало державному реєстратору доказів отримання іпотекодавцем повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, тобто з підстави, визначеної у позовній заяві, так і з підстави ненадання реєстратору доказів проведення оцінки нерухомого майна, що не було підставою позову, що є порушенням норм процесуального права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Натомість Верховний Суд як суд касаційної інстанції в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні судів попередніх інстанцій чи відкинуті ними, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Аргументи касаційної скарги стосовно того, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 та від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 є необґрунтованими, оскільки оскаржуване судове рішення таким висновкам не суперечить, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суд апеляційної інстанцій виходив з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Тож, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів щодо відмови у задоволенні позову.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 409 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду