ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 711/910/25

Описова частина

У лютому 2025 року Черкаська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Приватне підприємство «Бізнес-Гранд» (далі - ПП «Бізнес-Гранд»), про стягнення безпідставно збережених грошових коштів.

Позовну заяву Черкаська міська рада мотивувала тим, що вона є власником земельної ділянки, загальною площею 0,1892 га, кадастровий номер 7110136400:02:061:0061, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач указував, що відповідач є власником частини комплексу будівель, розташованих на вказаній земельній ділянці. Відповідач здійснює фактичне користування земельною ділянкою, на якій це нерухоме майно розташоване, без відповідних правовстановлюючих документів та без здійснення оплати за таке фактичне користування.

Фактичне користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів відбулося у період з 02 квітня 2017 року до 10 березня 2025 року, а розмір заборгованості за таке користування, згідно з розрахунком, становив 689 927,60 грн.

Позивач стверджував, що у зв`язку з фактичним користуванням відповідачем земельною ділянкою певний період та ухиленням від сплати орендної плати за таке користування, відбулося порушення прав територіальної громади міста Черкаси через ненадходження коштів до місцевого бюджету.

Черкаська міська рада просила суд стягнути з ОСОБА_1 безпідставно збережені грошові кошти за фактичне користування земельною ділянкою у розмірі 689 927,60 грн.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 грудня 2025 року позов Черкаської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа- ПП«Бізнес-Гранд», про стягнення безпідставно збережених грошових коштів задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь місцевого бюджету м. Черкаси безпідставно збережені кошти у розмірі 689 927,60 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради судовий збір у розмірі 10 348,91 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості доводів позивача щодо факту безоплатного користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності площею 0,1892 га, у зазначений період та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь місцевого бюджету м. Черкаси безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою.

Районний суд зазначив, що право користування земельною ділянкою, що передавалося ПП «Бізнес-Гранд» на підставі державного акту, припинилося в силу закону з моменту набуття ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на розташоване на ній нерухоме майно.

Заяву відповідача про застування позовної давності суд визнав необґрунтованою.

Суд розподілив судовий збір згідно зі статтею 141 ЦПК України.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10грудня 2025 року змінено, скасовано в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Черкаської міської ради судових витрат.

Компенсовано Черкаській міській раді судові витрати у вигляді судового збору за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 10 348,91 грн за рахунок держави в порядку, визначеному законом.

У решті рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 грудня

2025 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у частині вирішення спору по суті, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та вказав, що відповідач, будучи власником частини комплексу будівель, розташованих на спірній земельній ділянці, у визначений період використовував цю земельну ділянку, однак орендну плату за користування не сплачував. Отже, відповідач мав сплатити кошти за її використання, збережені без достатніх правових підстав.

Апеляційний суд застосував відповідну судову практику Верховного Суду.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги про неправильне встановлення користувача нерухомого майна та невірне визначення відповідача, суд апеляційної інстанції врахував, що з часу набуття у власність нерухомого майна у власника виникає право користуватися земельною ділянкою, на якій це майно розташоване, враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на її території будівлі.

Крім того, суд апеляційної інстанції нагадав, що власність зобов`язує. При цьому вказав, що відповідач не спростував розрахунок заборгованості, складений позивачем.

Погоджуючись із судом першої інстанції про відсутність підстав для застосування позовної давності, про яку заявив відповідач, суд апеляційної інстанції врахував, що строк позовної давності у силу положень пунктів 12, 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Українипродовжено на строк дії карантину та воєнного стану в Україні. Вказав, що позовна давність для пред`явлення позовних вимог у цій справі станом на день звернення позивача до суду (лютий 2025 року) не спливла, її перебіг був зупинений до кінця дії карантину, який був введений з 12 березня 2020 року та продовжувався до 30 червня 2023 року. Після припинення дії карантину строк, що залишився до кінця спливу позовної давності, продовжується на строк дії воєнного стану в Україні.

Змінюючи рішення в частині стягнення судових витрат, суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції припустився помилки при вирішенні питання про розподіл судових витрат, оскільки відповідач є особою з інвалідністю ІІ групи, який звільнений від сплати судового збору в усіх судових інстанціях, згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

У лютому 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 грудня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року, в якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про відмову у задоволенні позову Черкаської міської ради.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

05 березня 2026 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Придніпровського районного суду м. Черкаси, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У березні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

03 квітня 2026 року ухвалою Верховного Суду задоволено клопотання ОСОБА_1 , зупинено виконання рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 грудня 2025 року до закінчення касаційного перегляду справи № 711/910/25.

03 серпня 2026 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Касаційна скаргамотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, внаслідок чого ухвалили помилкові судові рішення.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18) та у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 922/1379/18, від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 727/9074/21 (провадження № 61-7096св22).

Заявник указує, що суди неправильно застосували положення статей 120, 125 ЗК України у взаємозв`язку з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній нерухомості. Суди безпідставно ототожнили право власності на будівлю з обов`язком сплачувати плату за користування всією земельною ділянкою. При цьому суди не дослідили, якою саме площею земельної ділянки користувався відповідач, а якою ПП «Бізнес-Гранд», а також не дослідили докази такого користування.

Стверджує, що він не ухилявся від укладення договору оренди землі, отже, відсутні підстави для застосування статті 1212 ЦК України.

Суди не надали оцінку доводам про те, що заявник звертався до Черкаської міської ради із заявою про оформлення прав на спірну земельну ділянку. Без встановлення питання про те, чи зволікав відповідач з питанням укласти договір, неможливо зробити висновок про безпідставність збереження коштів.

Суди не перевірили детальний розрахунок заборгованості, складений позивачем у травні 2024 року, за нормативно-грошовою оцінкою земельної ділянки станом на 2024 рік, а суму коштів стягнули за період, починаючи з 2017 року. Стверджує, що застосовано коефіцієнти індексації ретроспективним методом, що не відповідає фактичним обставинам справи та методиці розрахунку нормативно-грошової оцінки. Суди не дослідили причини та економічні наслідки зміни цільового призначення земельної ділянки та їх вплив на розмір доходу, який реально міг би бути отриманий за земельну ділянку.

У березні 2026 року Черкаська міська рада подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної і інстанції - без змін, яка такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Звертає увагу, що відповідач, набувши право власності на нерухоме майно, не набув права користування земельною ділянкою, на якій це майно розташоване, в силу вимог статті 92 ЗК України. Продаж нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні, є підставою для автоматичного припинення цього права. Новий власник нерухомості має право оформити право користування відповідною частиною земельної ділянки без необхідності отримання згоди попереднього власника.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з державним актом на право постійного користування землею серія 1-ЧР № 0000687, виданого 09 жовтня 2000 року, ПП «Бізнес-Гранд» передано у постійне користування під існуючу контору, складські приміщення та магазин оптової і роздрібної торгівлі земельну ділянку загальною площею 0,2133 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема земельну ділянку, площею 0,1892 га.

15 травня 2009 року та 21 серпня 2009 року між Республіканським акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ СР «Укрсоцбанк», ПАТ «Укрсоцбанк») та ПП «Бізнес-Гранд» укладені іпотечні договори, згідно з якими ПП «Бізнес-Гранд» передало в іпотеку належне йому нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема: склад та контору літ. «А''-І», «А-І», загальною площею 973,7 кв. та гараж з побутовими приміщеннями літ. «М-2», «м», загальною площею 189,2 кв. м, які знаходяться на земельній ділянці, площею 0,1892 га.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 листопада 2011 року визнано за ПАТ «Укрсоцбанк» право власності на майно за іпотечним договором від 15 травня 2009 року, зокрема склад та контору літ. «А''-І», «А-І», загальною площею 973,7 кв. м та гараж з побутовими приміщеннями літ. «М-2», «м», загальною площею 189,2 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці, площею 0,1892 га.

05 червня 2014 року ПАТ «Укрсоцбанк», на підставі договору міни, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Л. І. за реєстровим № 1255, передало вищевказане майно Товариству з обмеженою відповідальністю «Укрлідербуд» (далі - ТОВ «Укрлідербуд»), яке 25 листопада 2014 року на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Зуєвою Н. В. за реєстровим № 866, відчужило його ТОВ «Маркетпродакшн».

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25 листопада 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Зуєвою Н. В., протоколу Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркетпродакшн» від 20 січня 2017 року та акта приймання-передачі об`єкта нерухомості від 20 січня 2017 року є власником частини комплексу будівель з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 39149871101 (склад та контора літ. «А''-І», літ «А-І», загальною площею 973,7 кв. м) та з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 39026671101 (гараж з побутовими приміщеннями літ. «М-2», літ. «м», загальною площею 189,2 кв. м) за адресою: АДРЕСА_1 .

10 березня 2025 року ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романою Н. В. 10 березня 2025 року, подарував ОСОБА_2 частину комплексу будівель з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 39149871101 (склад та контора літ. «А''-І», літ. «А-І», загальною площею 973,7 кв. м) та з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 39026671101 (гараж з побутовими приміщеннями літ. «М-2» та літ. «м», загальною площею 189,2 кв. м), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 0,1892 га, кадастровий номер 7110136400:02:061:0061, яка перебуває у комунальній власності та відноситься до категорії земель - землі житлової та громадської забудови, цільове призначення - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 27 вересня 2024 року.

Із повідомлення Держгеокадастру України від 13 січня 2025 року «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель за 2024 рік» коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель за 2017-2020 роки був сталим та становив 1.0.

У 2021 році коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель - 1,1, у 2022 році - 1,15, у 2023 році - 1,051, у 2024 році - 1.12.

Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 28 травня 2024 року, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7110136400:02:061:0061 у 2024 році становила 1 239 562,72 грн.

Із врахуванням коефіцієнтів індексації, що зазначені вище, нормативно-грошова оцінка вказаної земельної ділянки у 2025 році становить 1 388 310,25 грн (1 239 562,72 х 1,12), у 2023 році - 1 179 412,67 грн (1 239 562,72 х 1,051), у 2022 році - 1 025 576,24 (1 179 412,67 х 1,15), за 2017-2021 роки - 932 342,03 грн (1 025 576,24 х 1,1).

З інформаційної довідки з Державного земельного кадастру від 27 вересня 2024 року встановлено, що земельна ділянка, загальною площею 0,1892 га, кадастровий номер 7110136400:027:061:0061, цільове призначення - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.

Відповідно до класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, землі з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови відповідають коду КВЦПЗ - 03.15.

Рішенням Черкаської міської ради від 25 червня 2015 року № 2-1312 затверджено Положення про встановлення плати за землю на території м. Черкаси, у розділі 9 якого наявна таблиця, з пункту 4 якої встановлено, що за земельні ділянки, яким КВЦПЗ присвоєно код 03.15, ставка орендної плати за користування такими земельними ділянками - 3 % від їх нормативно-грошової оцінки.

Рішеннями Черкаської міської ради від 27 червня 2017 року № 2-2219 та від 27 червня 2019 року № 2-4690 затверджено Положення про встановлення плати за землю на території міста Черкаси. У розділі 8 цих положень наявна таблиця, з пункту 7 яких встановлено, що за земельні ділянки, яким КВЦПЗ присвоєно код 03.15, ставка орендної плати за користування такими земельними ділянками - 9 % від їх нормативно-грошової оцінки.

Згідно з розрахунком заборгованості за період з 02 квітня 2017 року до 09 березня 2025 року, складеним управлінням земельних ресурсів, землеустрою та інспектування Черкаської міської ради, заборгованість за користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1892 га, кадастровий номер 7110136400:02:061:0061, становить 689 927,60 грн.

Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 серія НОМЕР_2 від 17 серпня 2022 року ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи.

06 червня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Юрченко Т. Л. подала заяву про застосування позовної давності (том 1, а. с.189 ).

Мотивувальна частина

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до положень статті 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до пункту «в» частини першої статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. При цьому орендна плата справляється у грошовій формі.

У пункті 289.1 статті 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, і не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки (пункт 288.5 статті 288 ПК України).

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, а також застосування передбачених законом способів захисту прав.

За змістом частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, у випадку використання земельної ділянки комунальної власності без оформлення договору оренди, власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію розміру неотриманої орендної плати за користування земельною ділянкою в порядку, визначеному статтею 1212 ЦК України.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Для кондикційних зобов`язань важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Зазначений правовий висновок відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та висновкам, викладених у постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 201/2956/19 (провадження № 61-2105св20), від 05 лютого 2025 року у справі № 645/1040/19 (провадження № 61-3863св24), від 09 квітня 2025 року у справі № 641/4273/19 (провадження № 61-1704св24), від 24 грудня 2025 року у справі № 643/4629/20 (провадження № 61-7951св25), які правильно врахували суди попередніх інстанцій.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомо ще за часів Давнього Риму (superficies solo cedit - будівництво приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він передбачений як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто, крім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, інакше вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій знаходиться цей об`єкт, враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на її території будівлі або споруди, особа, яка придбала такий об`єкт, стає фактичним користувачем цієї земельної ділянки, на якій розташований такий об`єкт нерухомого майна, а відносини з фактичним користуванням земельною ділянкою без оформлення права на цю ділянку (без укладення договору оренди) тощо та недотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом умовними.

Згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 157 ЗК України).

Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 (далі - Порядок № 284).

Грошові кошти, що є предметом позову у цій справі, за доводами позивача, є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності Черкаської міської ради, без укладення договору оренди за період із 02 квітня 2017 року до 09 березня 2025 року.

Згідно з частиною другою статті 21 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 646/4738/19 (провадження № 61-17197сво20) зазначив, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Також виснував, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, що узгоджується з положеннями статті 20 Закону України «Про оцінку земель».

Встановивши правову природу заявленої позовної вимоги, необхідно дослідити доводи касаційної скарги щодо обґрунтованості судового рішення.

У постановах Верховного Суду від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20, від 15 вересня 2026 року у справі № 908/3774/23 сформовано ключові обставини, які необхідно встановити для стягнення безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою:

- фактичного користувача земельної ділянки або наявність у нього правової підстави користування;

- площу земельної ділянки;

- суму, яку власник земельної ділянки мав би отримати, що безпосередньо пов`язано нормативно грошовою оцінкою;

- період користування земельною ділянкою без належної правової підстави.

Отже, заявлена у цій справі сума безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою у розмірі 689 927,60 грн має бути результатом сукупності взаємопов`язаних елементів: фактичний користувач х площа х нормативно грошова оцінка х ставка х період стягнення.

Недоведеність одного з необхідних елементів ставить під сумнів доведеність самого розміру кондикційної вимоги.

Задовольняючи позов Черкаської міської ради, суди виходили з того, що відповідач, будучи власником частини комплексу будівель, розташованих на спірній земельній ділянці, у період з 02 квітня 2017 року до 10 березня 2025 року використовував цю земельну ділянку, однак орендну плату за користування не сплачував, отже, мав сплатити кошти за її використання, збережені без достатніх правових підстав.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів в повній мірі погодитися не може.

Як наголошено у Рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов`язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню і зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів з метою встановлення істини. Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля встановлення об`єктивної істини та об`єктивного вирішення справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, не встановив усі фактичні обставини у справі та не надав їм відповідну оцінку, а саме:

- наявність іншого речового права щодо спірної земельної ділянки - права постійного користування ПП «Бізнес-Гранд», у зв`язку з чим його було залучено третьою особою;

- співвідношення права постійного користування ПП «Бізнес-Гранд», фактичного користування ОСОБА_1 та конкретної площі, яку відповідач фактично використовував для експлуатації належної йому нерухомості;

- суд першої інстанції не встановив, на підставі яких доказів значення нормативно грошової оцінки, визначене станом на 28 травня 2024 року, поширене на період з 02 квітня 2017 року; чи була нормативно грошова оцінка сталою; чи змінювалися вихідні показники, коефіцієнти та інші складові; яка саме нормативно грошова оцінка підлягала застосуванню до кожного відповідного періоду, а не використовувати дані коефіцієнтів;

- ураховуючи, що суд першої інстанції не встановив площу фактичного користування земельною ділянкою відповідачем, нормативну грошову оцінку, ставку або період, арифметично визначена сума у розмірі 689 927,60 грн не може сама по собі підтверджувати розмір безпідставно збережених коштів.

Посилання суду на те, що право ПП «Бізнес-Гранд» на земельну ділянку припинилося автоматично з набуттям банком права власності на нерухоме майно, є передчасним і потребує з`ясування, чи змінено державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, чи ПП «Бізнес-Гранд» і досі є користувачем земельної ділянки, адже, вочевидь, для цієї мети ПП «Бізнес-Гранд» залучено третьою особою у справі.

Натомість суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_1 заявлену у цій справі суму у розмірі 689 927,60 грн, однак не перевірив наявність ключових обставин, необхідних для висновку про доведеність розміру кондикційної вимоги. Суд апеляційної інстанції цих порушень не виправив.

Отже, зважаючи на наведене, суд першої інстанції під час розгляду справи не вжив усіх необхідних заходів для виконання завдання цивільного судочинства, визначеного у статті 2 ЦПК України, не надав оцінку всім зібраним доказам у сукупності, чим порушив вимоги статті 89 ЦПК України, а суд апеляційної інстанції цих недоліків не усунув.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України, справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції

За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судами попередніх інстанцій, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат, понесених у суді касаційної інстанції, не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Разом з тим, оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції скасовуються з передачею справи на новий розгляд, то відсутні підстави для поновлення його виконання.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду