ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/23148/17-ц

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідачів у відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконних дій посадових осіб Генеральної прокуратури України під час розгляду заяви про кримінальне правопорушення від 16 січня 2017 року (звернення від 13 березня 2017 року), кошти в сумі 1 000 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16 січня 2017 року нимбуло направлено повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення на адресу Національного антикорупційного бюро України. У подальшому заява перенаправлена до Генеральної прокуратури України. Листом Генеральної прокуратури України від 06 лютого 2017 року № 17/7-11158-05 йогоповідомлено, що заяву скеровано на розгляд до прокуратури обласного рівня за територіальною юрисдикцією. Листом Львівської обласної прокуратури від 09 лютого 2017 року № 06/3-124-05 він отримав відповідь про те, що його заява не містить підстав для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР). Одночасно роз`яснено право оскарження такого рішення в судовому порядку. У подальшому листом від 21 березня 2017 року за вих. №17/7-11158-05 Генеральна прокуратура України повідомила, що звернення стосовноможливого вчинення кримінальне правопорушення направлена до прокуратури Львівської області. Листом від 29 березня 2017 року за вих. № 06/3-124-05 заступник прокурора області О. Русецький повідомив, що: «За дорученням Генеральної прокуратури України прокуратурою Львівської області розглянуто Ваше звернення від 13 березня 2017 року, щодо можливого вчинення кримінального правопорушення працівниками прокуратури Львівської області та з інших питань. З`ясовано, що звернення аналогічного змісту вже було предметом розгляду прокуратури області, за результатами якого Вам 09 лютого 2017 року надана відповідь про відсутність підстав для реєстрації провадження стосовно працівника прокуратури Львівської області Довжика С. М., з одночасним роз`ясненням вимог чинного законодавства. Незгода з відповідями прокуратури Львівської області на Ваші заяви про вчинення кримінального правопорушення не є підставою для внесення відповідних відомостей до ЄРДР. Роз`яснено, що з 20 листопада 2012 року органи прокуратури під часздійсненнядосудового розслідування та нагляду за ним діють виключно і в межах Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) України. Згідно зі статтями 36,40 КПК України прокурор та слідчий, здійснюючи свої повноваження, є самостійними у процесуальній діяльності. Оскарження їх дій та рішень, окрім недотримання розумних строків прокурору вищого рівня чинним законодавством не передбачено. У випадку незгоди з прийнятим рішенням Ви вправі його оскаржити у передбаченому законом порядку...». Уважав такі дії відповідача такими, що порушують його права та завдали моральної шкоди.

13 травня 2024 року рішенням Печерського районного суду м. Києва в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

09 липня 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 травня 2024 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди органами прокуратури, наявності причинного зв`язку між протиправною дією та негативними наслідками, а також не обґрунтовано розмір заявленої моральної шкоди. Позивач не звернув уваги, що його твердження про незаконність дій посадових осіб Генеральної прокуратури України не доводить наявності порушень закону в діях зазначених осіб. Стверджуючи про незаконність дій посадових осіб Генеральної прокуратури України, позивач залишив поза увагою, що законодавством встановлено порядок як оскарження дій прокурора вчинених під час кримінального провадження так і порядок визнання таких дій незаконними. Судовий контроль у кримінальному провадженні є окремим напрямком діяльності суду, яка здійснюється під час досудового розслідування слідчим суддею. Його сутність полягає у здійсненні слідчим суддею контролю за законністю та обґрунтованістю рішень та дій (бездіяльності) слідчого і прокурора. Значення судового контролю полягає у тому, що завдяки діяльності слідчого судді забезпечуються невідкладним судовим захистом права, свободи та інтереси учасників кримінального провадження, а також створюються належні умови для реалізації засади змагальності під час досудового розслідування. Правозахисний характер судового контролю обумовлює закріплення у статті 206 КПК України загальних обов`язків слідчого судді щодо захисту прав людини. За чинним КПК України судовий контроль має декілька окремих напрямків, які, виходячи із конкретних завдань, розрізняються за процесуальною формою, суб`єктним складом учасників провадження, засобами доказування, рішеннями слідчого судді. Одним з таких напрямків є розгляд слідчим суддею скарг на рішення, дії та бездіяльність слідчого і прокурора (статті 303-306 КПК України). Матеріали справи не містять доказів оскарження дій прокурора, які позивач вважає незаконними, в порядку, визначеному КПК України.

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 липня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 10, 12, 78, 81, 263, 264, 265, 382 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в подібних правовідносинах.

У оскаржуваних судових рішеннях не обґрунтовано, що він не має права на відшкодування шкоди, завданої державним органом; що Офіс Генерального прокурора не належить до державних органів; що Офіс Генерального прокурора прийняв законне рішення за наслідками перевірки його заяви про вчинення кримінального правопорушення; що Офісом Генерального прокурора не були порушені його права; що Офіс Генерального прокурора може не виконувати Рішення Конституційного Суду України та норми законодавства. Суди не мотивували мотиви відхилення його аргументів.

У касаційній скарзі заявником порушується питання про внесення Верховним Судом до Конституційного Суду України подання щодо конституційностіпостанови Пленуму Верховного Суду України від 31березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику в справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».

У відзиві на касаційну скаргу Офіс Генерального прокурора зазначає, що 03 лютого 2017 року до Генеральної прокуратури України з Національного антикорупційного бюро України надійшла заява представника Фермерського господарства (далі - ФГ) «Бурка Віталій Володимирович»ОСОБА_1 від 16 січня 2017 року щодо можливих протиправних дій посадових осіб прокуратури Львівської області. Генеральною прокуратурою України ця заява листом від 06 лютого 2017 року № 17/7-11158-05 направлена до прокуратури Львівської області. Уповноваженою особою прокуратури Львівської області заява ОСОБА_1 розглянута відповідно до статті 214 КПК України та у внесенні відомостей до ЄРДР за нею відмовлено, про що повідомлено ОСОБА_1 . Одночасно йому роз`яснено право оскарження такого рішення в судовому порядку. У подальшому 16 березня 2017 року до Генеральної прокуратури України надійшло звернення представника ФГ «Бурка Віталій Володимирович» ОСОБА_1 від 13 березня 2017 року щодо надання документів, які підтверджують прийняття заяви від 16 січня 2017 року та внесення зазначених у ній відомостей до ЄРДР. Оскільки Генеральною прокуратурою України заяву ОСОБА_1 від 16 січня 2017 року направлено до прокуратури Львівської області, то звернення від 13березня 2017 року, яке стосувалося питання надання документів, що підтверджують прийняття заяви та внесення зазначених у ній відомостей до ЄРДР, листом від 21 березня 2017 року № 17/7-11158-05 також надіслано до указаної прокуратури, якою ОСОБА_1 надано обґрунтовану відповідь. Увказаних вище відповідях ОСОБА_1 роз`яснено порядок оскарження прийнятих рішень, про що зазначає сам позивач. Позивачем не зазначено та суду не надано доказів оскарження ним бездіяльності уповноважених осіб Генеральної прокуратури України чи прокуратури Львівської області, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР за його заявою від 16 січня 2017 року, слідчому судді, а також не надано жодного судового рішення, яким у встановленому законом порядку їх рішення, дії чи бездіяльність визнано неправомірними.

Постанова Пленуму Верховного Суду - це рішення колегіального органу, що складається з усіх суддів Верховного Суду України, яке містить роз`яснення норм права та правові позиції з певних питань судової практики. Конституційний Суд України не переглядає постанови Пленумів Верховного Суду. Його повноваження полягають у перевірці законів та інших актів на відповідність Конституції України та офіційному тлумаченні Конституції. Перегляд судових рішень чи актів судової практики, як-от постанов пленумів, виходить за межі повноважень Конституційного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 січня 2017 року позивачем було направлено повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення на адресу Національного антикорупційного бюро України.

У подальшому вказана вище заява була направлена до Генеральної прокуратури України. Листом Генеральної прокуратури України від 06 лютого 2017 року № 17/7-11158-05 ОСОБА_1 повідомлено, що його заяву скеровано на розгляд до прокуратури обласного рівня за територіальною юрисдикцією.

Листом Львівської обласної прокуратури від 09 лютого 2017 року № 06/3-124-05 позивачу надано відповідь про те, що його заява не містить підстав для внесення відомостей до ЄРДР. Одночасно роз`яснено право оскарження такого рішення в судовому порядку.

У подальшому листом від 21 березня 2017 року за вих. №17/7-11158-05 Генеральна прокуратура України повідомила, що звернення позивача щодо можливого вчинення кримінальне правопорушення направлена до прокуратури Львівської області.

Листом від 29 березня 2017 року за вих. № 06/3-124-05 заступник прокурора області О. Русецький повідомив, що за дорученням Генеральної прокуратури України прокуратурою Львівської області розглянуто звернення позивача від 13 березня 2017 року щодо можливого вчинення кримінального правопорушення працівниками прокуратури Львівської області та з інших питань. З`ясовано, що звернення аналогічного змісту вже було предметом розгляду прокуратури області, за результатами якого 09 лютого 2017 року надана відповідь про відсутність підстав для реєстрації провадження стосовно працівника прокуратури Львівської області Довжика С. М., з одночасним роз`ясненням вимог чинного законодавства.

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно із частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Тобто саме у цих статтях ЦК України реалізовані конституційні гарантії права на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків або відшкодування моральної шкоди.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості під час покладення на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

Зазначений правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18),від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18).

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У справі, яка переглядається, позивач пов`язував завдання йому моральних страждань із неналежним, на його думку, розглядом Генеральною прокуратурою України його заяви про вчинення кримінального правопорушення та невнесенням відомостей до ЄРДР.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій правильно керувалися тим, що позивач не надав достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань, факту наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) Генеральною прокуратурою України, а тому обґрунтованим є висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Саме собою посилання на неналежний розгляд (у порядку звернення громадян, а не кримінально-процесуальному порядку)заяви ОСОБА_1 не може слугувати підставою для відшкодування моральної шкоди, з огляду на таке.

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, зокрема бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

Згідно із частиною другою статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

В ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування забезпечується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у ній.

Аналогічні висновки неодноразово викладалися Верховним Судом у змісті постанов від 20 червня 2023 року в справі № 757/33618/18-ц, від 23 жовтня 2024 року в справі № 463/7418/21-ц, від 12 грудня 2024 року в справі № 757/15524/22-ц, 28 липня 2025 року в справі № 454/120/24, від 07 травня 2026 року в справі № 760/20755/24та інших.

Заявляючи вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі

1 000 000,00 грн, позивач не надав доказів на підтвердження такого розміру шкоди, а обмежився лише посиланням на встановлену статтею 214 КПК Україниімперативність внесення до ЄРДРвідомостей, які містяться в заяві про вчинення кримінального правопорушення, однак матеріали справи не містять належних та допустимих доказів як про заподіяння шкоди, так і про причинно-наслідковий зв`язок між діями (бездіяльністю) відповідача і шкодою.

Бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання відповідної заяви чи повідомлення, підлягає оскарженню в порядку кримінального судочинства, передбаченому КПК України.

У цій справі позивач не оскаржував у порядку кримінального процесуального законодавства бездіяльність посадових осіб Генеральної прокуратури України щодо невнесення відомостей до ЄРДР. Навпаки, його звернення були розглянуті компетентними посадовими особами прокуратури, за результатами чого йому надано відповіді щодо відсутності передбачених законом підстав для внесення відповідних відомостей до ЄРДР. Заяви розглянуто відповідно до норм КПК України, а не в порядку звернення громадян, як стверджує позивач.

Матеріалами справи не підтверджено факту протиправної бездіяльності посадових осіб прокуратури, зокрема невжиття ними передбачених законом заходів за зверненнями позивача, ухилення від їх розгляду чи тривалого невирішення порушених у них питань.

Відтак відсутні підстави вважати, що позивачу завдано шкоди саме внаслідок протиправної бездіяльності органу прокуратури, оскільки така бездіяльність у встановленому законом порядку не встановлена.

Колегія суддів висновує, що позивач не довів протиправності поведінки прокуратури як обов`язкової умови відповідальності держави за статтями 1173, 1174 ЦК України. Саме собою незадоволення заявника результатом розгляду його звернення не свідчить про протиправність дій відповідача. Обов`язкова передумова відповідальності держави - протиправність поведінки її органу - позивачем не доведена.

Крім того, навіть наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама собою не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої. Факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал не тягне безумовний наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлено зазначену позивачем у касаційній скарзі ухвалу слідчого судді, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій слідчого і притягнення його до цивільно-правової відповідальності.

Верховний Суд звертає увагу заявника, що правовою підставою для відмови у задоволенні його позову стало те, що під час розгляду справи він не довів наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Такий висновок узгоджується з правовою позицієюВерховного Суду в постановах від 28 лютого 2023 року в справі № 454/2468/21, від 28 лютого 2024 року в справі № 454/2857/22, від 24 липня 2024 року в справі № 454/2285/23 та інших.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду про застосування статей 10 (верховенство права), 12 (змагальність сторін), 78(допустимість), 81 (обов`язок доказування і подання доказів), 263(законність і обґрунтованість судового рішення), 264(питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду), 265 (зміст рішення суду), 382 (постанова суду апеляційної інстанції) ЦПК України, оскільки наведені норми є загально процесуальними вимогами стосовно принципів цивільного процесу, дослідження доказів та обґрунтованості судового рішення, якими керуються судді усіх судів загальної юрисдикції в Україні.

Посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах про застосування статей 10, 12, 78, 81, 263, 264, 265, 382 ЦПК України, заявник не зазначив, який саме висновок має бути сформульовано Верховним Судом у спірних правовідносинах щодо застосування цих норм права, а Верховний Суд самостійно не встановив, що у судовій практиці, яка склалася у подібних правовідносинах, існують підстави, які б вказували на наявність проблеми, що може бути вирішена шляхом формулювання нової правової позиції.

З огляду на зміст касаційної скарги заявник не обґрунтував необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо норми права; не вказав про наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, що свідчило б про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями за заявника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам заявник. В іншому випадку вказане б призвело до порушення таких принципів цивільного процесу, як змагальності та диспозитивності.

Вивчивши зміст касаційної скарги, суд касаційної інстанції зробив висновок про відсутність належного обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, і, відповідно, підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не впливають на висновки судів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо клопотання Офісу Генерального прокурора здійснювати розгляд справи за участю його представника, необхідно зауважити, що відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Виклик учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з урахуванням встановленої необхідності таких пояснень. Верховним Судом не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і така необхідність відсутня, а тому відсутні правові підстави длярозгляду справив судовому засіданні за участі представника Офісу Генерального прокурора.

Щодо порушеного у змісті касаційної скарги клопотання про звернення до Конституційного Суду України

У касаційній скарзі заявником порушується питання про внесення Верховним Судом до Конституційного Суду України подання щодо конституційності постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику в справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».

Заявлене клопотання задоволенню не підлягає з таких підстав.

Постанови Пленуму Верховного Суду України не належать до нормативно-правових актів, що перевіряються Конституційним Судом України на предмет відповідності Конституції України.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду