ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 920/948/24

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіс Украгро Групп" (далі - ТОВ "Авіс Украгро Групп", позивач) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Лебединської міської ради Сумської області (далі - Лебединська міська рада, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Тимофіївське 2023" (далі - ТОВ "Тимофіївське 2023", відповідач-2), в якому просило:

1) визнати незаконним та скасувати пункт 4 рішення тридцять дев`ятої сесії Лебединської міської ради Сумської області восьмого скликання від 17.08.2023 № 922-МР "Про передачу земельних ділянок комунальної власності в користування на умовах оренди" (далі - рішення від 17.08.2023 № 922-МР) в частині передачі земельних ділянок з кадастровими номерами 5922982400:03:002:0009 та 5922982400:08:002:0181 в користування на умовах оренди ТОВ "Тимофіївське 2023" (пров. Верстатників, буд. 5, кв. 5, м. Лебедин, Сумський р-н, Сумська обл., 42200; код ЄДРПОУ 45312383), згідно з додатком 3 до рішення від 17.08.2023;

2) визнати недійсним договір оренди землі від 18.08.2023 № 119/7, укладений між Лебединською міською радою (як орендодавцем) та ТОВ "Тимофіївське 2023" (як орендарем) в частині передачі у строкове платне користування земельних ділянок з кадастровим номером 5922982400:03:002:0009 площею 2,7735 га, кадастровий номер 5922982400:08:002:0181, площею 3,4324 га;

3) застосувати наслідки недійсності договору оренди землі від 18.08.2023 №119/7, а саме: скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право оренди земельної ділянки ТОВ "Тимофіївське 2023" на:

- земельну ділянку з кадастровим номером 5922982400:03:002:0009 площею 2,7735 га, зареєстрованого державним реєстратором Чупахівської селищної ради Охтирського району Сумської області Скляровою Р. В. 29.08.2023, номер запису про інше речове право: 51568738 (спеціальний розділ);

- земельну ділянку з кадастровим номером 5922982400:08:002:0181, площею 3,4324 га, зареєстрованого державним реєстратором Чупахівської селищної ради Охтирського району Сумської області Скляровою Р. В. 29.08.2023, номер запису про інше речове право: 51568857 (спеціальний розділ);

4) стягнути з відповідачів судові витрати.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно з оскаржуваним рішенням відповідач-1 передав в оренду відповідачу-2 спірні земельні ділянки, які сформовані за рахунок невитребуваних часток (паїв), які перебувають в управлінні спадщиною у позивача. Вказані обставини підтверджуються тотожністю власників паїв, номерів паїв, площею паїв за якими сформовані земельні ділянки, з чим погоджується суд, та відносно чого не заперечують відповідачі.

3. Оскільки формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (аналогічний висновок у подібних правовідносинах викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 56)), позивач наголошує на порушенні його права на спірні земельні ділянки, за захистом якого він і звернувся з позовом до суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

4. 21.12.2015 між Ворожбянською сільською радою Лебединського району Сумської області (установник управління) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шпилівське" (в подальшому було перейменовано на ТОВ "Авіс Украгро Групп") (управитель) на підставі статті 1285 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) укладено договір на управління спадщиною, відповідно до пункта 1.1 якого установник управління передає, а управитель приймає в управління майно, яке потребує утримання (догляду) згідно з актом приймання-передачі, що додається, та є невід`ємною частиною цього договору, а саме: земельні ділянки, що знаходиться на території Ворожбянської сільської ради, на які відкрилася спадщина.

5. У пункті 1.3 договору визначено, що управитель зобов`язаний здійснювати управління земельними ділянками в інтересах спадкоємців померлого (померлих) згідно з додатком, який є невід`ємною частиною даного договору.

6. Відповідно до пункта 2.1 договору установник управління зобов`язується передати в управління управителю земельні ділянки згідно з додатком за актом прийому-передачі; своєчасно повідомляти управителя про появу спадкоємців або прийняття спадщини.

7. Згідно з пунктом 2.3 договору управитель зобов`язується:

- підтримувати передані в управління земельні ділянки в належному стані, відповідно до їх цільового призначення;

- сплачувати плату за користування земельними ділянками шляхом внесення грошових коштів у розмірі 37 623,96 грн в рік, що становить 4 % від нормативно грошової оцінки, щомісячно рівними частинами на розрахунковий рахунок Ворожбянської сільської ради, вказаний в пункті 9 даного договору. У разі зменшення чи збільшення розміру земельних ділянок розмір оплати по даному договору підлягає зменшенню або збільшенню;

- управитель, який своїми діями з управління майном та його збереженням завдав шкоду майну, зобов`язаний відшкодувати завдані збитки спадкоємцям померлого, якщо він не доведе, що ці збитки сталися внаслідок випадку або непереборної сили;

- передати земельні ділянки (паї) у разі появи спадкоємців на них або виконавців заповітів.

8. Договір укладено на строк до появи спадкоємця або виконавців заповітів та оформлення права власності на земельні ділянки (паї), переданих в управління за цим договору (пункт 5.1 договору).

9. Згідно з пунктом 6.2 договору дія договору припиняється у разі:

- появи спадкоємців та оформлення права власності на земельні ділянки, або виконавців заповіту;

- переходу земельної ділянки у комунальну або державну власність.

10. Згідно з додатком №1 до договору "Список земельних ділянок померлих громадян, які передаються в управління ТОВ "Шпилівське" по договору на управління спадщиною на території Ворожбянської сільської ради від 21.12.2015" установник управління передав управителю в тому числі: земельну ділянку ОСОБА_1 кадастровий номер 5922982400:08:002:0056 площею 3,43 га ріллі № паю НОМЕР_2 та земельну ділянку ОСОБА_2 кадастровий номер 5922982400:03:002:0041 площею 2,77 га ріллі № паю НОМЕР_1 .

11. 21.12.2015 за актом прийому-передачі земельних ділянок по договору на управління спадщиною від 21.12.2015 установник управління передав, а управитель прийняв земельні ділянки загальною площею 32,0805 га ріллі, в т. ч.: земельну ділянку ОСОБА_1 кадастровий номер 5922982400:08:002:0056 площею 3,43 га ріллі та земельну ділянку ОСОБА_2 кадастровий номер 5922982400:03:002:0041 площею 2,77 га ріллі.

12. В подальшому між установником управління та управителем було укладено низку додаткових угод, якими змінювався розмір щорічної плати за користування земельними ділянками (із збереженням умови про щомісячну сплату рівними частинами на рахунок Ворожбянської сільської ради та коригування суми при зміні площі ділянок), а саме: додатковою угодою від 05.02.2016 встановлено плату у сумі 55 409,83 грн (4 % від нормативної грошової оцінки); додатковою угодою від 24.01.2017 встановлено плату у сумі 50 165,28 грн (4 % від нормативної грошової оцінки); додатковою угодою від 11.08.2017 встановлено плату у сумі 70 687,44 грн (6 % від нормативної грошової оцінки); додатковою угодою від 28.02.2018 встановлено плату у сумі 86 041,06 грн (8 %); додатковою угодою від 01.07.2020 встановлено плату у сумі 23 942,52 грн (10 % від нормативної грошової оцінки), додатковою угодою від 01.10.2020 встановлено плату у сумі 20 522,16 грн (10 % від нормативної грошової оцінки).

13. 21.07.2020 відповідно до протоколу загальних борів учасників ТОВ "Шпилівське" вирішено змінити назву юридичної особи ТОВ "Шпилівське" (код ЄДРПОУ 32367721) на ТОВ "Авіс Украгро Групп" та внести відповідні зміни про назву та найменування до ЄДРПОУ.

14. 01.10.2020 між установником управління та управителем підписано додатковий договір до договору на управління спадщиною від 21.12.2015, відповідно до пункта 3 якого сторони домовились викласти та підписати Додаток № 1 до договору у новій редакції, а саме: установник управління передав управителю дві земельні ділянки загальною площею 6,20 га, а саме: земельну ділянку ОСОБА_1 кадастровий номер 5922982400:08:002:0056 площею 3,43 га ріллі № паю НОМЕР_2 та земельну ділянку ОСОБА_2 кадастровий номер 5922982400:03:002:0041 площею 2,77 га ріллі № паю НОМЕР_1 .

15. 15.12.2020 було прийнято рішення Лебединською міською радою Сумської області № 41-МР "Про початок реорганізації сільських рад Лебединської міської територіальної громади шляхом приєднання до Лебединської міської ради", відповідно до пункту 1 якого розпочато процедуру реорганізації сільських рад Лебединської міської територіальної громади в тому числі: Ворожбянської сільської ради (ЄДРПОУ 04389733), місцезнаходження: вул. Яблунева, 8, село Ворожба, Лебединський район, Сумська область, 42240, шляхом приєднання до Лебединської міської ради, місцезнаходження: вул. Пушкіна, 2, місто Лебедин, Сумський район, Сумська область, 42200. Згідно з пунктом 2 зазначеного рішення Лебединська міська рада є правонаступником усього майна, прав та обов`язків зазначених сільських рад (в тому числі Ворожбянської сільської ради (ЄДРПОУ 04389733)).

16. 17.08.2023 Лебединською міською радою Сумської області прийняте рішення № 922-МР "Про передачу земельних ділянок комунальної власності в користування на умовах оренди", відповідно до підпункту 4 пункту 1 якого вирішено передати земельні ділянки комунальної власності в користування на умовах оренди неуспадкованих та невитребуваних земельних часток (паїв), розташованих за межами населених пунктів на території Лебединської міської територіальної громади строком на 15 років або до дня реєстрації права власності на земельну ділянку, з орендною платою, що становить 12 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, яка буде діяти на момент підписання договору оренди ТОВ "Тимофіївське 2023" (код ЄДРПОУ 45312383, провулок Верстатників, 5, квартира (офіс) 5, місто Лебедин, Сумська область), на території Лебединської міської територіальної громади згідно з додатком 3. За пунктом 2 зазначеного рішення орендна плата вноситься на розрахунковий рахунок бюджету Лебединської міської територіальної громади рівними частинами щомісячно протягом 30 календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

17. 18.08.2023 між Лебединською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Тимофіївське 2023" (орендар) укладено договір оренди землі № 119/7, відповідно до пункта 1 якого згідно з рішенням Лебединської міської ради від 17.08.2023 № 922-МР орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки (неуспадковані земельні частки (паї)) померлих громадян, в тому числі: земельну ділянку ОСОБА_1 кадастровий номер 5922982400:08:002:0181 площею 3,4324 га та земельну ділянку ОСОБА_2 кадастровий номер 5922982400:03:002:0009 площею 2,7735 га.

18. Згідно з інформаційною довідкою від 08.04.2024 № 373251093 з Державного реєстра речових прав на нерухоме майно за ТОВ "Тимофіївське 2023" зареєстроване право оренди земельної ділянки кадастровий номер 5922982400:03:002:0009 площею 2,7735 га;

19. Згідно з інформаційною довідкою інформаційною довідкою від 08.04.2024 № 373251099 з Державного реєстра речових прав на нерухоме майно за ТОВ "Тимофіївське 2023" зареєстроване право оренди земельної ділянки кадастровий номер 5922982400:08:002:0181 площею 3,4324 га.

20. 16.04.2024 листом № 19-18-0.99,4-1079/15-24 Головне управління Держгеокадастру у Сумській області повідомило позивача, що розпорядженням голови Лебединської районної державної адміністрації від 23.03.2004 № 88 "Про затвердження технічної документації по складанню державних актів на право власності на землю власникам земельних часток (паїв) на території Ворожбянської сільської ради" затверджено технічну документацію зі складання державних актів на право власності на землю власникам земельних часток (паїв) із земель спільної часткової (колективної) власності членів колишнього КСП "Маяк" на території Ворожбянської сільської ради. Відповідно до пункту 3 вищевказаного розпорядження прийнято рішення про видачу 655 громадянам - власникам земельних часток (паїв) державних актів на право власності на землю взамін сертифікатів на право на земельну частку (пай).

21. Згідно з додатком до вищевказаного розпорядження голови Лебединської районної державної адміністрації від 23.03.2004 № 88, ОСОБА_2 передано у власність пай під номером 128 з кадастровим номером 5922982400:03:002:0041, площа 2,77 га (рілля) та ОСОБА_1 передано у власність пай під номером НОМЕР_2 з кадастровим номером 5922982400:08:002:0056, площею 3,43 га (рілля). Державні акти на право власності на земельні ділянки громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 взамін сертифікатів на земельну частку (пай) не видавались.

22. 17.06.2025 Господарський суд Сумської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2026, про задоволення позову.

23. Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що між Ворожбянською сільською радою (правонаступником якої є Лебединська міська рада) та позивачем існує чинний договір на управління спадщиною від 21.12.2015 стосовно спірних земельних ділянок. Цей договір за своєю правовою природою є правочином, спрямованим на охорону та збереження спадкового майна до з`явлення спадкоємців, а позивач належним чином виконував свої зобов`язання щодо утримання землі та сплати коштів. Матеріали справи не містять доказів дострокового розірвання чи припинення вказаного договору у встановленому порядку.

24. Суди встановили тотожність земельних ділянок, які перебувають в управлінні позивача, та ділянок, які Лебединська міська рада передала в оренду ТОВ "Тимофіївське 2023" на підставі оскаржуваного рішення від 17.08.2023 № 922-МР та договору оренди землі від 18.08.2023 № 119/7. Оскільки міська рада розпорядилася сформованими земельними ділянками всупереч чинним договірним зобов`язанням між позивачем та відповідачем-1, вона (міська рада) порушила законний інтерес позивача як добросовісного управителя спадщиною на користування спірними земельними ділянками до появи спадкоємців, що є підставою для визнання рішення Лебединської міської ради від 17.08.2023 № 922-МР (пункт 4 рішення) та спірного договору оренди землі незаконними та недійсними із застосуванням наслідків недійсності правочинів.

25. ТОВ "Тимофіївське 2023" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржені рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

26. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наполягаючи на ухваленні судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених:

- у постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 920/482/18, згідно з яким укладення (підписання) сільським, селищним, міським головою правочину від імені органу місцевого самоврядування, яким регулюється питання земельних відносин (у тому числі, договору на управління спадщиною), можливе лише за наявності відповідного на те рішення органу місцевого самоврядування (яким затверджено укладення договору), прийнятого на пленарному засіданні сільської ради, що є виключною компетенцією такого органу;

Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою відсутність рішення органу місцевого самоврядування на укладання договору на управління спадщиною від 21.12.2015, що ставить під сумнів право позивача на звернення з цим позовом до суду.

- у постановах Верховного Суду від 16.12.2025 у справі № 910/15180/24, від 26.03.2025 у справі № 729/559/21, згідно з якими нікчемний правочин є недійсним в момент свого вчинення і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично, у силу закону. Нікчемність правочину має абсолютний ефект. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає;

Скаржник наголошує на неправильному застосуванні судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 216 ЦК України та на нікчемності договору на управління спадщиною від 21.12.2015 як такого, що укладений за відсутності рішення Ворожбянської сільської ради Лебединського району, у зв`язку з чим, на переконання скаржника, суди попередніх інстанцій повинні були самостійно застосувати наслідки нікчемності такого договору без заявлення про це окремої позовної вимоги.

- у постанові Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 905/2307/21 (905/496/22) щодо застосування частини п`ятої статті 236, пунктів 1, 2 частини першої статті 237 ГПК України.

За доводами скаржника, судами попередніх інстанцій не досліджено та не надано належної правової оцінки наявним у справі доказам, суди не встановили дійсну правову природу спірного договору на управління спадщиною, зважаючи на те, що наявні у матеріалах справи докази (зміст самого договору, платіжні документи, податкові декларації, де відображається інформація про сплату орендної плати), вказують на існування прихованих орендних правовідносин, та як наслідок вказує на удаваність спірного договору на управління спадщиною з метою приховання договору оренди.

27. При цьому скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:

- щодо питання системного застосування норм статті 1285 ЦК України, пункта 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", статей 203, 215, 216 ЦК України, при вирішенні спору у правовідносинах, за існування договору на управління спадщиною;

- щодо питання застосування норми частини третьої статті 1285 ЦК України щодо наявності/відсутності у органу місцевого самоврядування права отримувати плату замість особи, яка безпосередньо управляє спадщиною та забезпечує збереження майна.

28. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Авіс Украгро Групп" просить в її задоволенні відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, наполягаючи на тому, що вони повністю відповідають нормам матеріального та процесуального права.

29. Позивач стверджує, що договір від 21.12.2015 є саме договором на управління спадщиною (а не орендою), оскільки спрямований на збереження майна (ріллі) від забур`янення шляхом сільськогосподарського обробітку до моменту появи спадкоємців. Укладення такого договору для охорони спадщини регулюється статтею 1285 ЦК України та Законом України "Про нотаріат", і такі дії не є "регулюванням земельних відносин", тому вони не потребували прийняття рішення виключно на сесії ради. Договір роками виконувався обома сторонами (земля передана, кошти сплачувались), а міська рада тривалий час отримувала платежі і не ініціювала розірвання договору, що свідчить про його дійсність. Сплата управителем коштів є проявом свободи договору, передбаченої статтею 6 ЦК України.

30. У відзиві на касаційну скаргу Лебединська міська рада просить її задовольнити, наполягаючи на тому, що договір на управління спадщиною є удаваним і за своєю правовою природою є договором оренди землі, метою якого було отримання права користування ділянками на платній основі. Договір не був належним чином зареєстрований ані як договір управління спадщиною (в спеціальній книзі обліку), ані як договір оренди. Сільська рада у 2015 році взагалі не мала повноважень передавати ці землі в оренду, оскільки вони знаходились за межами населеного пункту і належали до компетенції районної державної адміністрації. Тому договір від 21.12.2015 є нікчемним, а рішення міської ради у 2023 році про оренду прийняте законно.

31. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

32. При цьому Верховний Суд бере до уваги, що відповідно до частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження.

33. Предметом спору у даній справі є вимоги ТОВ "Авіс Украгро Групп" про визнання незаконним та скасування рішення Лебединської міської ради від 17.08.2023 № 922-МР, визнання недійсним договору оренди землі від 18.08.2023 № 119/7, укладеного між радою та ТОВ "Тимофіївське 2023", а також про скасування державної реєстрації права оренди відповідача-2.

34. Отже, спір у справі виник щодо правомірності розпорядження Лебединською міською радою земельними ділянками, що належали померлим особам на підставі сертифікатів, спадкоємці яких не прийняли спадщину, та які на момент їх передачі в оренду відповідачу-2 перебували в управління позивача на підставі договору на управління спадщиною.

35. З урахуванням наведеного, предметом доказування у цій справі є обставини, що підтверджують наявність у позивача охоронюваного законом права чи інтересу щодо спірних земельних ділянок, а також обставини, які свідчать про порушення такого права чи інтересу оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування та укладеним на його підставі договором оренди.

36. Водночас у касаційній скарзі скаржник зазначає про те, що договір на управління спадщиною від 21.12.2015, укладений між Ворожбянською сільською радою та позивачем, є одночасно нікчемним та удаваним.

Щодо тверджень про нікчемність договору на управління спадщиною

37. У касацій скарзі ТОВ "Тимофіївське 2023" обґрунтовує нікчемність договору на управління спадщиною від 21.12.2015 відсутністю рішення Ворожбянської сільської ради про його укладення, посилаючись на те, що суди мали застосувати наслідки його нікчемності ex officio без подання відповідного позову.

38. При цьому скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 16.12.2025 у справі № 910/15180/24, у якій зазначено, що нікчемний правочин є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio - "з початку"), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure - по закону", "у силу закону"). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто не зумовлює переходу / набуття / зміни / встановлення /припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio - на підставі своєї посади"), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду, зокрема, від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14-ц, від 31.05.2023 у справі № 635/5911/18). При цьому, наслідки нікчемності правочину наступають для сторін також у силу вимог закону і суд може їх застосувати з власної ініціативи, що врегульовано частиною п`ятою статті 216 ЦК України.

39. В контексті наведених доводів скаржника Верховний Суд звертає увагу, що за приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

40. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

41. Недійсність правочину зумовлюється дефектами його елементів, що існували на момент вчинення правочину. За ступенем недійсності правочини поділяються на абсолютно недійсні (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані).

42. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 ЦК України).

43. Натомість, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).

44. Згідно з частинами першою, другою статті 1285 ЦК України (в редакції станом на момент укладення договору на управління спадщиною) якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою. Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з`явлення спадкоємців або до прийняття спадщини.

45. У разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки (частину першу статті 1285 було доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1533-VIII від 20.09.2016).

46. Аналіз зазначеної норми права свідчить про те, що укладення договору на управління спадщиною з іншою особою є загальним правилом. Проте, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту щодо спадщини, до складу якої входить земельна ділянка, особою, яка управляє такою спадщиною є автоматично в силу закону сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки, що не потребує додаткового укладення договору на управління спадщиною. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 у справі № 914/2613/17.

47. Відповідно до статей 2, 169 ЦК України, територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками.

48. Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

49. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

50. За приписами пункта 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до повноважень сільської ради належить, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарних засіданнях.

51. Отже, оскільки орган місцевого самоврядування формує свою волю виключно колегіально, питання управління невитребуваними та неуспадкованими земельними ділянками (відповідно до пункта 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 1285 ЦК України) мають вирішуватися сільською радою на пленарних засіданнях.

52. Проте жодна норма цивільного, земельного законодавства чи Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" не містить прямої вказівки на автоматичну нікчемність договору у разі його укладення без рішення місцевої ради. Тому навіть за умови висунення заінтересованими особами аргументів щодо необхідності затвердження такого договору рішенням ради, відсутність відповідного рішення саме по собі не зумовлює автоматичну нікчемність правочину в силу закону.

53. Такий договір може бути лише оспорюваним, а отже, в силу статті 204 ЦК України діє презумпція його правомірності, доки він не визнаний недійсним судом у встановленому порядку.

54. З огляду на викладене, посилання скаржника на неврахування судами висновків Верховного Суду (постанова від 16.12.2025 у справі № 910/15180/24 щодо застосування наслідків нікчемності правочину) відхиляються. Зазначений висновок стосується правочинів, нікчемність яких прямо закріплена в законі, що не є релевантним до спірних правовідносин.

55. Посилання скаржника на неврахування судами висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 920/482/18, також відхиляються Судом з огляду на таке.

56. У вказаній справі предметом спору були позовні вимоги безпосередньо самої сільської ради до управителя про розірвання договору на управління спадщиною у зв`язку зі змінами в законодавстві. Відмовляючи у задоволенні позову, Верховний Суд дійсно погодився з висновком апеляційного суду про те, що питання розпорядження невитребуваними земельними ділянками має вирішуватися радою виключно на пленарних засіданнях відповідно до пункта 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Однак цей висновок було застосовано Верховним Судом саме в контексті відсутності рішення сільської ради про дострокове розірвання договору. Тобто у справі № 920/482/18 Суд не формулював правової позиції про те, що відсутність рішення ради на укладення договору на управління спадщиною має наслідком його абсолютну недійсність (нікчемність) в силу закону.

57. Натомість у справі, що переглядається, обставини та предмет спору є суттєво відмінними. Дійсність договору на управління спадщиною від 21.12.2015 не оскаржувалась, вимог про його розірвання чи визнання недійсним не заявлялося, а предметом спору є рішення ради від 17.08.2023 № 922-МР та укладений на його підставі договір оренди землі з іншою особою. Оскільки оскаржуваним рішенням ради було порушено правомірні очікування позивача щодо збереження за ним права на управління відповідними землями до появи спадкоємців на підставі чинного договору, правовідносини у цих справах не є подібними, а тому висновки, викладені у справі № 920/482/18, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин у спосіб, запропонований скаржником.

58. Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що оскільки договір на управління спадщиною від 21.12.2015 не був предметом судового оскарження, а зустрічних позовних вимог про визнання його недійсним у даній справі відповідачем-2 не заявлялося, то презумпція його правомірності не спростована.

59. При цьому, суди попередніх інстанцій не мали жодних процесуальних чи матеріальних підстав констатувати його нікчемність з власної ініціативи.

60. Суди попередніх інстанцій діяли в межах предмета доказування та правомірно виходили з чинності вказаного правочину при встановленні наявності у позивача охоронюваного законом інтересу щодо збереження спадкового майна.

Щодо тверджень про удаваність договору на управління спадщиною

61. У касаційній скарзі скаржник також зазначає, що зміст договору від 21.12.2015, платіжні документи та податкові декларації до нього вказують на існування прихованих орендних правовідносин, що свідчить про удаваність правочину, укладеного з метою приховання договору оренди.

62. При цьому колегія суддів звертає увагу на внутрішню суперечливість доводів касаційної скарги, в якій скаржник одночасно посилається на нікчемність договору від 21.12.2015 та його удаваність (стверджуючи, що він вчинений з метою приховування орендних відносин).

63. Так, за змістом статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений приховано, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

64. Водночас нікчемний правочин не створює жодних юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина 1 статті 216 ЦК України).

65. Отже, нікчемний правочин за своєю природою не може "приховувати" інший дійсний правочин, оскільки він юридично не існує від моменту вчинення. Заявлення підстав нікчемності та удаваності щодо одного й того ж правочину є взаємовиключним та свідчить про непослідовність правової позиції скаржника.

66. Крім того, як вже зазначалося, питання дійсності договору від 21.12.2015 не є предметом доказування у цій справі.

67. Встановлення факту удаваності вимагає детального дослідження дійсної волі сторін на момент укладення договору, їхньої подальшої поведінки та правової природи прихованого правочину. З огляду на те, що договір на управління спадщиною від 21.12.2015 не є предметом спору у цій справі (вимог про визнання його удаваним жодним з учасників не заявлялося), суди попередніх інстанцій були позбавлені процесуальної можливості, в силу вимог статті 14 ГПК України, досліджувати дійсність волевиявлення сторін цього договору та надавати йому правову кваліфікацію як удаваному.

68. Дослідження обставин щодо можливої удаваності правочину, який не є предметом судового оскарження, є прямим виходом за межі предмета доказування та порушенням принципу диспозитивності господарського судочинства.

69. Доводи касаційної скарги щодо порушення судами статті 86 ГПК України зводяться до незгоди скаржника з наданою судами оцінкою доказів та фактично спрямовані на переоцінку обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

70. Обґрунтовуючи наявність підстав для касаційного оскарження за пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми частини третьої статті 1285 ЦК України стосовно наявності / відсутності у органу місцевого самоврядування права отримувати плату замість особи, яка безпосередньо управляє спадщиною та забезпечує збереження майна.

71. Оцінюючи вказані доводи, Верховний Суд виходить з такого.

72. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

73. Колегія суддів звертає увагу, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

74. Формування правового висновку Верховного Суду не може здійснюватися абстрактно, відірвано від фактичних обставин конкретної справи та предмета спору. Необхідність у формуванні висновку виникає лише тоді, коли застосування певної норми права має вирішальне значення для правильного вирішення заявлених позовних вимог.

75. Як зазначалося вище, предметом позову у цій справі є визнання незаконним рішення Лебединської міської ради від 17.08.2023 № 922-МР та визнання недійсним укладеного на його підставі договору оренди землі від 18.08.2023 № 119/7, а не перевірка законності чи оспорювання договору на управління спадщиною від 21.12.2015.

76. Заявлені скаржником питання, щодо яких він просить сформувати правовий висновок, фактично зводяться до необхідності надання судом касаційної інстанції оцінки умовам та правовій природі договору на управління спадщиною від 21.12.2015, а також його дійсності.

77. Зокрема, питання застосування частини третьої статті 1285 ЦК України порушується скаржником з метою констатації недійсності (удаваності) договору про управління спадщиною.

78. Проте, оскільки в силу статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності цього правочину (його недійсність прямо не встановлена законом і він не визнаний недійсним судом), у Верховного Суду відсутні підстави для формування висновку щодо застосування частини третьої статті 1285 ЦК України (в контексті правомірності передбаченого пунктом 2.3 договору від 21.12.2015 обов`язку позивача вносити плату на рахунок ради), оскільки питання щодо порядку та умов отримання органом місцевого самоврядування оплати за договором про управління спадщиною не є предметом спору у цій справі.

79. Тому наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

80. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

81. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

82. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд -