ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 2-218/11

Описова частина

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі -Приморський ВДВС у м. Одесі) Жорнового П. В., боржник - ОСОБА_2 .

Скаргу ОСОБА_1 мотивувала тим, що з 2014 року проводиться примусове виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року у справі №2-218/11. У зв`язку із втратою виконавчого провадження, за заявою державного виконавця видано дублікат виконавчого листа № 2-218/11, виданого Приморським районним судом м. Одеси 16 грудня 2013 року.

14 червня 2024 року постановою державного виконавця поновлено виконавчі дії у ВП № НОМЕР_1, а повідомленням від 04 липня 2024 державний виконавець викликав сторони для вчинення виконавчих дій на 24 липня 2024 року.

Заявник стверджувала, що не з`явилася 24 липня 2024 року на виклик державного виконавця, оскільки не отримала повідомлення, яке повернулося відправнику з позначкою АТ «Укрпошта» «за закінченням терміну зберігання».

Державний виконавець постановою від 25 липня 2024 року незаконно закінчив ВП № НОМЕР_1, однак копія цієї постанови їй не направлялась. Оскаржувану постанову вона отримала після особистого звернення до виконавчих органів 19 лютого 2025 року.

Заявник указувала, що 03 березня 2025 року звернулася до суду зі скаргою на постанову державного виконавця від 25 липня 2024 року, яку ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2025 року повернуто, копію її вона отримала 03 квітня 2025 року. Після цього вона повторно звернулась до суду з цією скаргою 04 квітня 2025 року.

Посилалась на поважність причин пропуску строку звернення до суду з цією скаргою, а саме: постійне перебування на лікуванні амбулаторно з 23 червня 2024 року до 24 червня 2024 року, з 06 серпня 2024 року до 04 вересня 2024 року, з 06 грудня 2024 року до 27 грудня 2024 року, з 23 червня 2025 року до 01 липня 2025 року, з 01 липня 2025 року до 14 липня 2025 року, з 23 липня 2025 року до 28 липня 2025 року; те, що у неї телефон без інтернету і вона не може скористатись онлайн номером ідентифікатором доступу до матеріалів виконавчого провадження.

ОСОБА_1 просила суд:

- поновити їй строк на оскарження дій державного виконавця Приморського ВДВС у м. Одесі Жорнового П. В., пропущений з поважних причин;

- визнати неправомірними дії державного виконавця Приморського ВДВС у м. Одесі Жорнового П. В. щодо винесення постанови про закінчення ВП № НОМЕР_1 від 25 липня 2024 року;

- скасувати постанову державного виконавця Приморського ВДВС у м. Одесі Жорнового П. В. про закінчення ВП № НОМЕР_1 від 25 липня 2024 року.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2025 року клопотання ОСОБА_2 про залишення без розгляду скарги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано неповажними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду зі скаргою на постанову державного виконавця від 25 липня 2024 року.

Скаргу ОСОБА_1 на постанову державного виконавця від 25 липня 2024 року залишено без розгляду.

Постановою Одеського апеляційного суду від 31 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2025 року - без змін.

Залишаючи без розгляду скаргу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що ОСОБА_1 недобросовісно користувалась своїми процесуальними правами сторони виконавчого провадження, тривалий час не проявляла інтересу до стану виконавчого провадження, не отримувала кореспонденції, не вживала інших заходів щоб бути обізнаною про вчинені виконавцем дії, що має наслідком пропуск десятиденного строку на звернення зі скаргою до суду, який пропущено без поважних причин.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги, суд вказав, що встановлені обставини справи свідчать про те, що ніщо не заважало ОСОБА_1 подати скаргу на дії державного виконавця в наступні періоди: з 26 липня 2024 року до 05 серпня 2024 року (11 днів), з 05 вересня 2024 року до 05 грудня 2024 року (три місяці), з 28 грудня 2024 року до 03 квітня 2025 року (більше 3-х місяців). Тобто загальний період часу, протягом якого ОСОБА_1 могла подати скаргу на дії державного виконавця, складають більше ніж півроку, однак заявник зазначеного не вчиняла.

Крім того, ОСОБА_1 має ідентифікатор доступу до виконавчого провадження та мала цікавитися, як стягувач, виконавчим провадженням. Проте, заявник недобросовісно користувалася своїми процесуальними правами, тривалий час не проявляла інтересу до стану виконавчого провадження, не отримувала кореспонденції та не вживала будь-яких інших дій щодо обізнаності стосовно рішень державного виконавця.

У травні 2026 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 31 березня 2026 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення скарги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У червні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Заявник не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій у тій частині, що вона мала можливість бути обізнаною про перебіг виконавчого провадження. Відсутність належного повідомлення позбавило її можливості своєчасно реалізувати свої процесуальні права та належним чином захистити свої інтереси.

Державний виконавець порушив вимоги статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки матеріали виконавчого провадження не містять доказів того, що копію постанови про відкриття виконавчого провадження їй направлено.

Заявник посилається на Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2023 року № 1071), указує, що після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення вважаються такими, що не вручені.

Стверджує, що суди попередніх інстанцій мали врахувати судову практику, викладену, зокрема у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі від № 755/14858/21 (провадження № 61-2694св25), а саме, що «Повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причин повернення «за закінченням терміну зберігання» чи «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення» не є доказом належного інформування».

Отже, формальне направлення документів без підтвердження їх вручення або без вжиття додаткових заходів для забезпечення їх отримання не можуть вважатися належним виконанням обов`язків державного виконавця.

Заявник указує, що стан здоров`я є об`єктивною та поважною причиною, яка підлягає обов`язковому врахуванню судом при оцінці поведінки сторін та можливості реалізації неї процесуальних прав. Суд апеляційної інстанції не врахував, що надані медичні документи безпосередньо підтверджують поважність причин неможливості особистої участі у виконавчих діях, що має істотне значення для вирішення справи.

Стверджує, що порушення її прав було зумовлене не її поведінкою чи недобросовісною поведінкою, а об`єктивними причинами, що не залежали від її волі, зокрема неналежною організацією роботи органу державної виконавчої служби, відсутністю належного повідомлення про вчинення виконавчих дій, а також тривалим незадовільним станом здоров`я, що позбавило її можливості приймати особисту участь.

У травні 2026 року ОСОБА_2 подав відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 31 березня 2026 року- без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року у справі № 2-218/11 витребувано в ОСОБА_2 земельну ділянку на користь ОСОБА_1 , яке ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 12 вересня 2013 року залишено без змін.

16 грудня 2013 року Приморський районний суд м. Одеси видав виконавчий лист № 2-218/11.

Із 22 січня 2014 року (відкрито виконавче провадження) до 20 червня 2014 року виконавчий лист № 2-218/11, виданий 16 грудня 2013 року Приморським районним судом м. Одеси, перебував на виконанні.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2023 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року, задоволено заяву Приморського ВДВС у м. Одесі про видачу дублікату виконавчого листа № 2-218/11.

Постановою державного виконавця Приморського ВДВС у м. Одесі від 14 червня 2024 року поновлено вчинення виконавчих дій у ВП № НОМЕР_1.

13 липня 2024 року державний виконавець Приморського ВДВС у м. Одесі Жорнов П. В. складав повідомлення про необхідність з`явитися 24 липня 2024 року о 10:00 год стягувача і боржника для проведення виконавчих дій.

Листом від 08 липня 2024 року (поштовий трек 6500100005306) державний виконавець Жонов П. В. направив повідомлення ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Поштове відправлення прибуло до відділення 09 липня 2024 року, а 23 липня 2024 року повернуто оператором «за закінченням терміну зберігання», повернення вручено Приморському ВДВС у м. Одесі 26 липня 2024 року.

24 липня 2024 року державний виконавець Жорнов П. В., за участі понятих, встановив, що боржнику доведено умови виконавчого документа. Стягувач не з`явилась.

Постановою від 25 липня 2024 року державний виконавець Жорнов П. В. закінчив ВП № НОМЕР_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».

23 вересня 2024 року постанова про закінчення ВП № НОМЕР_1 відправлена поштою ОСОБА_1 (поштовий трек 6500144776547). Відправлення прибуло 27 вересня 2024 року, а 12 жовтня 2024 року повернулося до відправника з відміткою оператора «за закінченням встановленого терміну зберігання».

25 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського ВДВС у м. Одесі із заявою, якою просила повідомити про прийняття до виконання виконавчого листа № 2-218/11, виданого Приморським районним судом м. Одеси 16 грудня 2013 року, у зв`язку із поновленням строку на звернення виконавчого листа до виконання ухвалою від 05 липня 2023 року.

Листом від 06 грудня 2024 року Приморський ВДВС у м. Одесі повідомив ОСОБА_1 , що постановою державного виконавця від 14 червня 2024 року поновлено вчинення виконавчих дій. 04 липня 2024 року державний виконавець виніс повідомлення про проведення виконавчих дій, яке направляв сторонам. 24 липня 2024 року за участі боржника, понятих державний виконавець склав акт, що умови виконавчого документа доведено до боржника, стягувач не з`явилась, тому 25 липня 2024 року державний виконавець закінчив виконавче провадження.

Цей лист ОСОБА_1 отримала 19 лютого 2025 року, що підтверджується розпискою на відповіді.

21 березня 2025 ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії державного виконавця Приморського ВДВС у м. Одесі Жорнова П. В., просила визнати неправомірними дії щодо винесення постанови від 25 липня 2024 року.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2025 року скаргу ОСОБА_1 повернуто скаржнику без розгляду з тих підстав, що скаржник у скарзі не зазначив ідентифікатор повного доступу до виконавчого провадження, який має зазначити і такий має бути їй відомий.

ОСОБА_1 03 квітня 2025 року отримала ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2025 року.

24 квітня 2025 року ОСОБА_1 повторно звернулась до суду зі скаргою на дії державного виконавця.

Із медичних документів про перебування на амбулаторному лікуванні з діагнозом бронхіт, гостра респіраторна хвороба встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на лікуванні з 23 червня 2024 року до 24 червня 2024 року, з 06 серпня 2024 року до 04 вересня 2024 року, з 06 грудня 2024 року до 27 грудня 2024 року, з 23 червня 2025 року до 01 липня 2025 року, з 01 липня 2025 року до 14 липня 2025 року, з 23 липня 2025 року до 28 липня 2025 року.

Мотивувальна частина

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, (абзац 4 пункту 5 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (стаття 449 ЦПК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 127 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» вказують на те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод (див. постанову Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10 (провадження № 61-17257св20)).

У постанові від 23 червня 2022 року у справі № 914/2265/20 Верховний Суд вказав на таке: «водночас об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 04 лютого 2022 року у справі № 925/308/13-г зазначила, що за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях статті 341 ГПК України, суд доходить висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. У цьому висновку Суд враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині першій статті 341 ГПК України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо).

У висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що є сталою та послідовною судовою практикою, суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 910/7221/17, від 12 січня 2021 року у справі № 910/8794/17, від 12 жовтня 2021 року у справі № 918/333/13-г».

У постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19) Верховний Суд указав, що: «строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. Водночас заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові».

При зверненні до суду зі скаргою на дії державного виконавця саме на скаржника покладається обов`язок доведення наявності обставин, які унеможливили його звернення з такою скаргою у строк, встановлений законом (див. постанову Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року у cправі № 910/18480/20).

Відповідно до частини першої 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі.

Отже, за змістом цієї норми Закону України «Про виконавче провадження» постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження простим поштовим відправленням.

Згідно з частиною третьою, четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині першій статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про виконавче провадження» реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України.

Вільний та безоплатний доступ до інформації автоматизованої системи виконавчого провадження забезпечує Міністерство юстиції України у мережі Інтернет на своєму офіційному вебсайті з можливістю перегляду, пошуку, копіювання та роздрукування інформації, на основі поширених веб-оглядачів та редакторів, без необхідності застосування спеціально створених для цього технологічних та програмних засобів, без обмежень та цілодобово.

Автоматизованою системою виконавчого провадження забезпечується, зокрема, надання сторонам виконавчого провадження інформації про виконавче провадження.

Механізм функціонування автоматизованої системи виконавчого провадження визначений у Положенні про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5 (далі - Положення).

Розділ VІI Положення регламентує доступ до автоматизованої системи виконавчого провадження (далі - Система) та отримання інформації із Системи.

За положеннями цього розділу доступ до інформації Системи сторонам виконавчого провадження забезпечується з використанням:

1) засобів електронної ідентифікації з високим рівнем довіри через: вебпортал Міністерства юстиції України; Єдиний державний вебпортал електронних послуг в порядку, визначеному договором, укладеним між держателем Системи та держателем Єдиного державного вебпорталу електронних послуг;

2) ідентифікатора для доступу до інформації про виконавче провадження, який зазначається в довідці про реєстрацію виконавчого документа та постанові про відкриття виконавчого провадження, через офіційний вебсайт Міністерства юстиції України.

Система забезпечує: можливість формування сторонами виконавчого провадження узагальненої інформації про рішення (виконавчі дії), прийняті (вчинені) виконавцем, із зазначенням дати їх прийняття (вчинення) та з можливістю роздрукування такої інформації; доступ сторонам виконавчого провадження до документів виконавчого провадження.

Отже, враховуючи статус ОСОБА_1 як стягувача у виконавчому провадженні, наведені вище норми Положення, ОСОБА_1 після відкриття ВП № НОМЕР_1 мала право на доступ до його документів в Автоматизованій системі виконавчого провадження.

Ураховуючи, що оскаржувана постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження була винесена 25 липня 2024 року, а зі скаргою у справі, у якій подано касаційну скаргу, ОСОБА_1 звернулася 04 квітня 2025 року, тобто більш ніж через вісім місяців з дня прийняття оскаржуваної постанови, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про пропуск заявником строків на звернення до суду зі скаргою.

Ураховуючи висновки суду апеляційної інстанції (щодо періодів перебування на амбулаторному лікуванні), доводи заявника про те, що копію оскаржуваної постанови державного виконавця вона отримала лише 19 лютого 2025 року, а до цього часу в зв`язку із станом здоров`я не мала об`єктивної можливості дізнатися про перебіг виконавчого провадження, не заслуговують на увагу, оскільки заявник не навела обґрунтованих причин неможливості дізнатися про стан виконавчого провадження і наявність вказаної постанови державного виконавця.

Колегія суддів зауважує, що стягувач, який подав до примусового виконання виконавчий документ про витребування на свою користь земельної ділянки, знаючи, що примусове виконання судового рішення проводиться з 2014 року, що у зв`язку з втратою виконавчого провадження видавався дублікат виконавчого листа та поновлювались виконавчі дії, не отримуючи на свою адресу жодних документів від державного виконавця, і при цьому не цікавиться перебігом виконавчого провадження, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні, незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні процесуальні документи та чи ознайомлений він із матеріалами виконавчого провадження.

При цьому ОСОБА_1 мала можливість ознайомитися із документами виконавчого провадження через Автоматизовану систему виконавчого провадження, проте таким наданим законом правом не скористалася та реальних причин неможливості реалізації такого права в межах розумного строку не навела.

Аналогічних за своїм змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 06 травня 2024 року у справі № 163/671/14 (провадження № 61-4089св24), від 24 травня 2024 року у справі № 163/671/14-ц (провадження № 61-4869св24), від 30 березня 2026 року у справі № 725/6351/25 (провадження № 61-16221св25).

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що, звернувшись 04 квітня 2025 року до суду зі скаргою на постанову державного виконавця від 25 липня 2024 року, заявник пропустила встановлений статтею 449 ЦПК України десятиденний строк для звернення до суду зі скаргою, клопотання про його поновлення не містить поважних причин його пропуску, що має наслідком залишення скарги без розгляду.

Вказані та інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (заява № 3236/03)) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості, а наведені в касаційній скарзі доводи не свідчать про помилковість або необґрунтованість висновків останніх.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судового збору не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду