ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 679/636/25

1. Описова частина

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2020 року у справі № 675/347/18, яке змінено постановою Хмельницького апеляційного суду від 25 лютого 2021 року, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 1 846 606,76 грн грошової компенсації вартості її частки у праві спільної сумісної власності на майно, 3 948,86 грн судових витрат та 2 593,38 грн судового збору за подання апеляційної скарги, а всього 1 853 149,00 грн.

На виконання зазначених судових рішень було видано виконавчий лист № 675/347/18, який пред`явлено до примусового виконання та 22 березня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Хмельницької області Банадигою В. В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2.

07 квітня 2021 року вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 зупинено на підставі ухвали Верховного Суду від 25 березня 2021 року у справі № 675/347/18.

В подальшому постановою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 лютого 2021 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя в частині стягнення грошової компенсації за відчужені транспорті засоби, загальною вартістю 7 844 541,00 грн та грошової компенсації частини внесених коштів до статутних капіталів ПП «Експрес» та ПП «Експрес Агро» скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову в цій частині. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 922 270,50 грн компенсації вартості частки за відчужені транспортні засоби, 14 865 000,00 грн у рахунок компенсації 1/2 частини коштів, внесених ОСОБА_2 до статутного капіталу ПП «Експрес», 6 871 000,00 грн у рахунок компенсації 1/2 частини коштів, внесених ОСОБА_2 до статутного капіталу ПП «Експрес Агро», 64 026,37 грн судових витрат. В іншій частині рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2020 року в нескасованій частині та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 лютого 2021 року залишено без змін.

На виконання вказаного судового рішення Верховного Суду 29 грудня 2021 року районним судом видано виконавчий лист № 675/347/18, який пред`явлено до примусового виконання та 12 січня 2022 року приватним виконавцем відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4. У зв`язку з тим, що у приватного виконавця на виконанні перебували кілька рішень про стягнення коштів з одного боржника, то виконавчі провадження № НОМЕР_2, № НОМЕР_4 були об`єднані у зведене виконавче провадження № НОМЕР_3.

Таким чином, на підставі судових рішень, що набрали законної сили, у відповідача ОСОБА_2 виникли грошові зобов`язання перед ОСОБА_1 в загальній сумі 27 575 445,67 грн, з яких, у межах виконавчого провадження, за весь час з моменту їх виникнення, погашено лише 71 490,69 грн.

Оскільки відповідач не виконує рішення суду, його заборгованість складає 27 503 954,98 грн, то відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач має право на стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з моменту виникнення заборгованості до березня 2025 року (включно).

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на свою користь 17 529 486,68 грн, в тому числі 14 255 025,06 грн інфляційних втрат та 3 274 461,62 грн - три проценти річних.

Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 12 лютого 2026 року, залишеним без змін постановоюХмельницького апеляційного суду від 26 травня 2026 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 14 255 025,06 грн інфляційних втрат та 3 274 461,62 грн - три проценти річних, а всього 17 529 486,68 грн та 12 112,00 грн судового збору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що на підставі судових рішень у справі № 675/347/18, які набрали законної сили, у відповідача виникли грошові зобов`язання перед позивачкою на загальну суму 27 575 445,67 грн. У межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_3 фактично було стягнуто лише 71 490,69 грн, а тому розмір невиконаного грошового зобов`язання складає 27 503 954,98 грн. Саме на цю суму позивачка нарахувала інфляційні втрати та три проценти річних, і суди визнали такий розрахунок обґрунтованим.

Суди наголосили, що грошове зобов`язання може виникати не лише з договору чи іншого правочину, а й із рішення суду. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, а тому її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення - як договірних, так і недоговірних. Нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання і способом захисту майнового права кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми, на що неодноразово вказувала Велика Палата Верховного Суду.

Суди відхилили доводи відповідача про те, що у нього не виникло зобов`язання зі сплати присуджених коштів у період зупинення виконання судових рішень на підставі ухвали Верховного Суду від 25 березня 2021 року до закінчення касаційного провадження, тобто до 24 листопада 2021 року, посилаючись на те, що нарахування за статтею 625 ЦК України не залежить від зупинення виконавчого провадження чи виконання судового рішення. Так само, суди не погодилися із посиланням відповідача на те, що до спірних правовідносин за аналогією закону слід застосовувати Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, і що дія цього Закону була зупинена на 2023 рік Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік». Суди зазначили, що підставою для нарахування інфляційних втрат є саме стаття 625 ЦК України, яка на відповідний період була чинною і не зупинялася, а Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» не застосовується до цих правовідносин. Тому включення до розрахунку всього періоду 2023 року суди визнали правомірним.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відхилив посилання відповідача на необхідність зменшення розміру трьох процентів річних до 500 000,00 грн, оскільки три проценти річних є законодавчо встановленим мінімальним розміром процентів, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Крім того, відповідач не довів належними доказами наявність обставин, які мають істотне значення для зменшення розміру процентів.

19 червня 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Волков С. В. подав до Верховного Суду через підсистему Електронний суд касаційну скаргу на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 12 лютого 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 травня 2026 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, у постановах Верховного Суду від 26 червня 2020 року у справі № 905/21/19, від 20 серпня 2025 року у справі № 910/10616/24, у постановах Верховного Суду України від 12 грудня 2011 року у справі № 07/238-10, від 24 грудня 2013 року у справі № 8/5025/1402/12, від 01 липня 2014 року у справі № 5010/1575/2012-20/83, від 01 липня 2014 року у справі № 11/5026/1925/2012. Також заявник зазначив, що у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень частини другої статті 625 ЦК України, абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2026 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Нетішинського міського суду Хмельницької області.

01 липня 2026 року справа № 679/636/25 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 жовтня року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Волкова С. В. мотивована тим, що суди попередніх не застосували до спірних правовідносин положення статті 551 ЦК України та не звернули увагу на те, що суд за певних умов має можливість зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Суди не врахували, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю другої групи, у його власності наявне рухоме та нерухоме майно, відомості про яке знаходяться у матеріалах виконавчого провадження № НОМЕР_3, за рахунок якого можливе виконання судових рішень. Водночас, він не має можливості самостійно реалізувати це майно, оскільки на нього накладено арешти в межах виконавчого провадження, а приватний виконавець, з незрозумілих відповідачу причин, не вчиняє дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», спрямованих на реалізацію майна боржника. Тому, на думку сторони відповідача, несвоєчасне виконання судових рішень не повною мірою залежить від волі відповідача, а покладення на нього в повному обсязі тягаря із відшкодування трьох процентів річних не відповідає критеріям справедливості. У зв`язку з цим наявні підстави для зменшення розміру трьох процентів річних, нарахованих за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, присудженого судовими рішеннями у справі № 675/347/18, до 500 000,00 грн.

Судове рішення, дію якого зупинено відповідною ухвалою суду касаційної інстанції, не породжує зобов`язання його виконувати, що є юридичною гарантією справедливого відновлення прав особи, яка оскаржила судове рішення у касаційному порядку. Відповідно, на таку особу не можуть покладатися юридичні наслідки невиконання судового рішення у період зупинення його виконання. Таким чином, у період з 25 березня 2021 року по 24 листопада 2021 року, тобто за час зупинення виконання судових рішень на підставі ухвали Верховного Суду від 25 березня 2021 року, у відповідача не виникло зобов`язання зі сплати присуджених цими рішеннями коштів у сумі 1 853 149,00 грн, а тому безпідставним є стягнення трьох процентів річних у сумі 41 429,30 грн та інфляційних втрат у сумі 127 867,28 грн за цей період. Крім того, постановою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року не було вирішено питання про поновлення виконання вказаних судових рішень в частині стягнення 1 853 149,00 грн, а тому відсутні підстави для нарахування трьох процентів річних у сумі 259 237,78 грн та інфляційних втрат у сумі 1 332 620,30 грн за весь період з 25 лютого 2021 року по 23 жовтня 2025 року.

Також заявник вважає, що при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання за статтею 625 ЦК України, до спірних правовідносин за аналогією закону підлягають застосуванню положення Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Згідно з абзацом 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Таким чином, відсутні правові підстави для задоволення вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання у 2023 році, розмір якого згідно розрахунку позивача становить 1 929 545,92 грн.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2020 року у цивільній справі № 675/347/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, серед іншого, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість 1/2 частини коштів, перерахованих як поворотна фінансова допомога, в сумі 1 398 500,00 грн, компенсацію 1/2 частки внеску ОСОБА_2 до статутного капіталу ПП «Експрес» у сумі 1 240 649,42 грн, грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки «TOYOTA LAND CRUISER 200», 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , в сумі 611 520 грн, 1/2 частину коштів, які обліковувалися на зарплатних рахунках ОСОБА_2 , в сумі 15 823,35 грн, а загалом 3 266 492,77 грн.

Додатковим рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 13 листопада 2020 року у цивільній справі № 675/347/18 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 4 330,81 грн.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 25 лютого 2021 року змінено рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2020 року та додаткове рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 13 листопада 2020 року про розподіл судових витрат у цивільній справі № 675/347/18. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 846 606,76 грн грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на майно. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 948,86 грн судових витрат. В решті рішення суду залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 593,38 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

22 березня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Хмельницької області Банадигою В. В. за заявою ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа № 675/347/18 виданого 18 березня 2021 року Хмельницьким апеляційним судом Хмельницької області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 846 606,76 грн грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на майно; про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 948,86 грн судових витрат; про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 593,38 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

07 квітня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Хмельницької області Банадигою В. В. зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа № 675/347/18 виданого 18 березня 2021 року Хмельницьким апеляційним судом Хмельницької області, до закінчення касаційного провадження.

Постановою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у цивільній справі №675/347/18-ц рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 лютого 2021 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя в частині стягнення грошової компенсації за відчужені транспорті засоби, загальною вартістю 7 844 541,00 грн та грошової компенсації частини внесених коштів до статутних капіталів ПП «Експрес» та ПП «Експрес Агро» скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову в цій частині. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 922 270,50 грн компенсації вартості частки за відчужені транспортні засоби, 14 865 000,00 грн у рахунок компенсації 1/2 частини коштів, внесених ОСОБА_2 до статутного капіталу ПП «Експрес», 6 871 000,00 грн у рахунок компенсації 1/2 частини коштів, внесених ОСОБА_2 до статутного капіталу ПП «Експрес Агро». Додаткове рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 13 листопада 2020 року та постанова Хмельницького апеляційного суду від 25 лютого 2021 року в частині розподілу судових витрат скасовані та ухвалено у цій частині нове рішення, яким з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 64 026,37 грн. В іншій частині рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2020 року в нескасованій частині та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 лютого 2021 року залишено без змін.

За заявою представника стягувача - адвоката Васильченка В. О.12 січня 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Хмельницької області Банадигою В. В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 з виконання виконавчого листа № 675/347/18 виданого 29 грудня 2021 року Ізяславським районним Хмельницької області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 922 270,50 грн компенсації вартості частки за відчужені транспортні засоби, 14 865 000,00 грн у рахунок компенсації 1/2 частини коштів, внесених ОСОБА_2 до статутного капіталу ПП «Експрес», 6 871 000,00 грн у рахунок компенсації 1/2 частки коштів, внесених ОСОБА_2 до статутного капіталу ПП «Експрес Агро», 64 026,17 грн судових витрат.

12 січня 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Хмельницької області Банадигою В. В. винесено постанову, відповідно до якої виконавчі провадження № НОМЕР_2 та № НОМЕР_4 об`єднано у зведене виконавче провадження № НОМЕР_3.

Відповідно до наданої 30 квітня 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Хмельницької області Банадигою В. В. інформації на адвокатський запит, у порядку примусового виконання виконавцем судових рішень у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_3 на користь стягувача ОСОБА_1 стягнуто грошові кошти у загальному розмірі 71 490,69 грн, з яких: 11 440,64 грн у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 та 60 050,05 грн у виконавчому провадженні № НОМЕР_4.

Таким чином судами встановлено, що у відповідача ОСОБА_2 , на підставі вищезазначених судових рішень, що набрали законної сили, виникли грошові зобов`язання перед ОСОБА_1 у загальному розмірі 27 575 445,67 грн (1853149,00+25722296,67), з яких, у ході примусового виконання у межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_3, стягнуто лише 71 490,69 грн, а відтак розмір невиконаного грошового зобов`язання складає 27 503 954,98 грн.

На вищевказану заборгованість в сумі 27 503 954,98 грн за період з 26 лютого 2021 року по 23 жовтня 2025 року позивачкою проведено нарахування інфляційних втрат у розмірі 14 255 025,06 грн та трьох процентів річних у розмірі 3 274 461,62 грн.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Волкова С. В. не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2021 року у справі № 675/347/18 було зупинено виконання рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2020 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 25 лютого 2021 року до закінчення касаційного провадження.

На підставі цієї ухвали приватним виконавцем виконавчого округу Хмельницької області Банадигою В. В. 07 квітня 2021 року було зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа № 675/347/18.

Касаційне провадження у справі № 675/347/18-ц було закінчено постановою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року, якою рішення судів попередніх інстанцій в частині залишено без змін, а в іншій частині - скасовано та ухвалено нове рішення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16 (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15 (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Отже, доводи касаційної скарги про те, що у період з 26 лютого 2021 року по 24 листопада 2021 року у відповідача не виникло зобов`язання зі сплати коштів у зв`язку із зупиненням виконання судових рішень, є необґрунтованими, оскільки нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних не залежить від зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду. Суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували положення статті 625 ЦК України та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення цих сум за весь період прострочення, включаючи період зупинення виконання судових рішень.

Посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України у подібних правовідносинах за період зупинення виконання судового рішення не заслуговують на увагу, оскільки, як зазначено вище, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася з цього питання, зокрема у постановах від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, зазначаючи, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних здійснюється незалежно від зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду.

Щодо доводів касаційної скарги про безпідставність стягнення інфляційних втрат за 2023 рік колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Разом із тим, Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» визначає механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг, та регулює індексацію грошових доходів населення (пенсій, стипендій, заробітної плати тощо). Цей Закон не регулює порядок обчислення інфляційних втрат за статтею 625 ЦК України.

Підставою для нарахування інфляційних втрат у спірних правовідносинах є частина друга статті 625 ЦК України, яка на період нарахування була чинною та не зупинялася. Розрахунок інфляційних втрат здійснюється на підставі індексу споживчих цін, який визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, відповідно до Закону України «Про державну статистику».

Отже, зупинення дії Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» на 2023 рік не впливає на застосування положень частини другої статті 625 ЦК України щодо нарахування інфляційних втрат. Посилання заявника на необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, за аналогією закону є необґрунтованим, оскільки підстави та порядок нарахування інфляційних втрат у цих правовідносинах врегульовані безпосередньо частиною другою статті 625 ЦК України.

Крім того, сторона відповідача не довела належними доказами наявність обставин, які мають істотне значення для зменшення розміру процентів річних, зокрема важкий майновий стан відповідача, його стан здоров`я тощо. Посилання на те, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю другої групи, не є безумовною підставою для зменшення розміру процентів річних, особливо з огляду на значний розмір заборгованості та тривалий період прострочення. Крім того, наявність у власності відповідача майна, на яке накладено арешт, не свідчить про відсутність можливості виконання зобов`язання, а лише вказує на певні труднощі, які не є підставою для звільнення від відповідальності.

Таким чином, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи сторін та подані ними докази, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов достатньо обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 , стягнення з ОСОБА_2 на її користь 14 255 025,06 грн інфляційних втрат та 3 274 461,62 грн - три проценти річних, а всього 17 529 486,68 грн та 12 112,00 грн судового збору.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, у постановах Верховного Суду від 26 червня 2020 року у справі № 905/21/19, від 20 серпня 2025 року у справі № 910/10616/24, у постановах Верховного Суду України від 12 грудня 2011 року у справі № 07/238-10, від 24 грудня 2013 року у справі № 8/5025/1402/12, від 01 липня 2014 року у справі № 5010/1575/2012-20/83, від 01 липня 2014 року у справі № 11/5026/1925/2012, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду