ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 400/4788/25

1. У травні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, заявниця) звернулася до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просила:

-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день часткового розрахунку - 10 квітня 2025 року з виплати грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), у тому числі одноразової грошової допомоги за 2022 - 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 - 2023 роки, ураховуючи посадовий оклад та оклад за військовим званням, що визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова КМУ № 704) за період з 01 січня 2020 року до 19 травня 2023 року;

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити їй середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки по день часткового розрахунку - 10 квітня 2025 року з виплати грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), у тому числі одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2022 - 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 - 2023 роки, ураховуючи посадовий оклад та оклад за військовим званням, що визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ № 704 за період з 01 січня 2020 року до 19 травня 2023 року включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, із застосуванням істотності частки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з врахуванням висновків щодо застосування норм права викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та постанові Верховного Суду від 30 квітня 2024 року у справі № 400/8493/23.

1.1. Позов обґрунтовано тим, що з 04 грудня 1997 року вона проходила військову службу, з якої звільнилася 31 серпня 2023 року, у зв`язку з чим її виключено із списків особового складу відповідача - 31 серпня 2023 року. Ураховуючи те, що при звільненні військова частина НОМЕР_1 не виплатила їй грошове забезпечення у повному обсязі, ОСОБА_1 звернулася до суду з відповідним позовом.

1.2. Позивачка указує, що на виконання судових рішень в іншій справі № 400/12176/23, якими відповідача, зокрема, зобов`язано нарахувати та виплатити їй грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), у тому числі одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2022 - 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік), розмір якого обчислено згідно з додатками до постанови КМУ № 704, 10 квітня 2025 року військова частина НОМЕР_1 здійснила часткові виплати у сумі 122 511,30 грн. Однак компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, передбачену статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) їй не виплачено. Посилаючись на відмову відповідача виплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період «з 01 січня 2020 року до 19 травня 2023 року», просила суд задовольнити позов.

2. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року відкрито провадження у цій справі.

3. 02 липня 2025 року до суду першої інстанції надійшла заява військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частин першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обґрунтована тим, що в провадженні суду вже перебуває справа №400/6144/25, в якій розглядається спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а між справою, що розглядається і справою №400/6144/25 є різниця лише у датах проведеного розрахунку з позивачкою за судовим рішенням у справі № 400/12176/23, проте період, за який вона просить стягнути суми відповідно до статті 117 КЗпП України, не змінився.

4. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року, позовну заяву залишено без розгляду.

4.1. Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що 19 червня 2025 року Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відкриття провадження в іншій адміністративній справі № 400/6144/25, в якій позивачка заявила позовні вимоги, до яких також включила вимоги, що є предметом спору у справі, що розглядається. Отже, у провадженні Миколаївського окружного адміністративного суду вже є справа між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що і в цій адміністративній справі, що за приписами пункту 3 частини першої статті 240 КАС України є підставою для залишення позову без розгляду

5. Предметом оскарження є ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду та постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за наслідками перегляду цієї ухвали.

ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

6. 17 вересня 2025 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 липня 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального права, просить переглянути і скасувати оскаржені судові рішення та направити справу для продовження розгляду.

7. Скаргу обґрунтовано тим, що судові рішення прийнято за неповного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення цього спору, так як судами безпідставно, на думку позивачки, звужено обсяг її позовних вимог, оскільки строки звернення за кожною підставою для нарахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку обраховується окремо і предметом оскарження у цій справі є дії відповідача щодо непроведення нарахування та виплати позивачці середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки до 10 квітня 2025 року (тобто до дня часткового розрахунку).

7.1. ОСОБА_1 наголошує, що 14 травня 2025 року військовою частиною НОМЕР_1 виконано судове рішення у справі № 400/12176/23 у повному обсязі та проведено з нею остаточний розрахунок, у зв`язку з чим вона знову звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому вона просила нарахувати та виплати середній заробіток (середнє грошове забезпечення) уже за весь час затримки по день фактичного розрахунку - 14 травня 2025 року.

7.2. Заявниця, з посиланням на практику Верховного Суду, підкреслює, що двічі зверталася до суду з метою дотримання місячного строку звернення до суду, установленого статтею 122 КАС України і вважає, що суд безпідставно залишив позов без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 240 КАС України, оскільки її позовні вимоги у справах №400/4788/25 та № 400/6144/25 стосуються різних періодів.

7.3. У касаційній скарзі ОСОБА_1 наводить міркування щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, з посиланням на низку справ, розглянутих Верховним Судом, в яких сформовані правові позиції щодо застосування норм КЗпП України у різні періоди.

7.4. Заявниця указує, що розгляд Миколаївським окружним адміністративним судом у справі №400/6144/25 її позовних вимог не охоплюється періодом з 10 квітня 2025 року та здійснюється зі спливом місячного строку для позовних вимог про нарахування та виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день часткового розрахунку - 10 квітня 2025 року «з виплати грошового забезпечення за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 за період з 01 січня 2020 року по 19 травня 2023 року».

8. Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 20 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

9. Ухвалу Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року направлено учасникам справи, проте відзив на касаційну скаргу від військової частини НОМЕР_1 не надійшов.

10. Підставою відкриття касаційного провадження є необхідність перевірки правильності застосування судами норм процесуального права, зокрема, положень пункту 3 частини першої статті 240 КАС України щодо підстав залишення позовної заяви без розгляду.

ІІІ. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду

11. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та аналізуючи доводи касаційної скарги, а також, виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Суд зазначає таке.

12. За правилами пункту 3 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду якщо у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

13. Проблемним питанням у цій справі є виключно визначення тотожності позовних вимог, як одного з елементів сукупності ознак позовної заяви, співпадіння яких визначає процесуальний наслідок - залишення позовної заяви без розгляду.

14. Верховний Суд зауважує, що тотожними визнаються позови, в яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

15. Так, у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 916/542/18, від 01 серпня 2019 року у справі № 916/1743/18 Верховний Суд, зокрема, указав, що предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, а предметом спору є об`єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

15.1. Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава.

15.2. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.

15.3. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.

15.4. Отже, предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права й обов`язку.

16. Визначаючи підстави позову як складові елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.

17. Указана правова позиція також підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 листопада 2024 року у справі № 990/300/24.

18. Як установлено судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається (та додатково підтверджується позивачкою у касаційній скарзі) на виконання судового рішення у справі № 400/12176/23 за період з 01 січня 2020 року до 19 травня 2023 року військовою частиною НОМЕР_1 було нараховане та виплачене грошове забезпечення у розмірі 288 356,18 грн, виплату якого відповідач провів наступним чином:

10 квітня 2025 року - 122 511,30 грн (що стало підставою для звернення до суду з указаним позовом 05 травня 2025 року );

14 травня 2025 року на рахунок ОСОБА_1 перераховано залишок у сумі 165 844,88 грн, у зв`язку з чим, вона знову звернулася до суду з аналогічним позовом, вже після отримання указаної виплати.

19. Головним аргументом, зазначеним ОСОБА_1 в касаційній скарзі (таке ж обґрунтування містить і апеляційна скарга) є різниця в кінцевих датах розрахунку - 10 квітня 2025 року в первісному позові, а у справі №400/6144/25 - 14 травня 2025 року.

19.1. Отже, відмінними у цих справах є періоди, за які позивачка просить стягнути середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку, що у цій категорії справ і складає розмір позовних вимог.

20. Приписами частини першої статті 117 КЗпП України установлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

20.1. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (частина друга статті 117 КЗпП України).

21. Отже, за наведеного нормативно-правового регулювання, Верховний Суд висновує, що період відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільненні визначається двома датами: датою розрахунку при звільненні (початок) та датою фактичного розрахунку (кінцева дата).

22. Такого ж висновку притримувалися і суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається,

23. Приписи пункту 3 частини першої статті 240 КАС України кореспондують приписам пункту 5 частини четвертої статті 169 КАС України, які передбачають повернення позовної заяви, якщо судом не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.

24. Отже, у разі, якщо при вирішенні питання про відкриття провадження в адміністративній справі судом буде з`ясовано, що в провадженні цього або іншого суду вже є адміністративна справа про спір між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих же підстав і іншим судом не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду, то суд повинен повернути позовну заяву.

25. Проте, відкриваючи 19 червня 2025 року провадження у справі №400/6144/25, суд першої інстанції не скористався приписами пункту 5 частини четвертої статті 169 КАС України, саме через відмінність предмету спору у цих справах, а залишаючи позовні вимоги без розгляду суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що предмет спору у справі №400/6144/25 є ширшим і охоплює предмет справи, що переглядається.

26. Верховний Суд зауважує, що поглинання частини періоду часу затримки розрахунку за одним позовом періодом указаним в іншому позові не може слугувати підставою для залишення позову без розгляду за правилами пункту 3 частини першої статті 240 КАС України, оскільки для такого процесуального наслідку потрібно встановити ідеальну сукупність ознак позовної заяви в обох справах.

27. Безпосередній висновок судів попередніх інстанцій, що предмет спору у справі №400/6144/25 є ширшим і повністю охоплює предмет справи № 400/4788/25 лише підкреслює цю відмінність предметів спору у цих позовах.

28. Ураховуючи те, що правильно установивши лише тотожність частини позовних вимог у справі, що розглядається, та у справі № 400/6144/25, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про тотожність предмету спору та помилково залишив без розгляду позовну заяву, а суд апеляційної інстанції, перевіряючи судове рішення, не виправив допущену помилку, у зв`язку з чим, ухвала та постанова підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

29. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

30. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).

31. На підставі викладеного касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

32. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, наведених у статтях 139, 140 КАС України, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд