ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 922/4733/25

1.1. У грудні 2025 року виконуюча обов`язки керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова (далі - Прокурор) звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авантаж-Еліт Буд" (далі - ТОВ "Авантаж-Еліт Буд") із вимогами про:

- примусове припинення права власності ТОВ "Авантаж-Еліт Буд" на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:04:013:0014 площею 0,4237 га, розташовану на вул. Данилевського, 4 у місті Харкові;

- зобов`язання ТОВ "Авантаж-Еліт Буд" повернути у власність Харківської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:04:013:0014 площею 0,4237 га, розташовану на вул. Данилевського, 4 у місті Харкові.

1.2. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.01.2026 залучено до участі у справі № 922/4733/25 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Комунальний заклад "Харківська спеціальна школа ім. В.Г. Короленка" Харківської обласної ради (далі - КЗ "Харківська спеціальна школа ім. В.Г. Короленка"). Цією ухвалою також залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Споживче товариство "ЖБК "Авантаж" (далі - СТ "ЖБК "Авантаж").

Крім того, ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.02.2026 залучено до участі у справі № 922/4733/25 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Споживче товариство "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" (далі - СТ "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж").

1.3. Позовні вимоги Прокурора обґрунтовані тим, що відповідач не використовує спірну земельну ділянку за цільовим призначенням, тому, на думку Прокурора, вона підлягає поверненню у власність Харківської міської територіальної громади в установленому порядку. При цьому Прокурор зазначав, що підстава для набуття (збереження) майна відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України відпала, а тому земельна ділянка з кадастровим номером 6310136300:04:013:0014 підлягає витребуванню з володіння відповідача на користь позивача на підставі статті 387 Цивільного кодексу України.

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.05.2026, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.08.2026 у справі № 922/4733/25, у задоволенні позовних вимог Прокурора відмовлено.

2.2. Місцевий господарський суд, розглядаючи вимоги Прокурора про примусове припинення права власності відповідача на спірну земельну ділянку на підставі пункту "а" частини 1 статті 143 Земельного кодексу України, зазначив, що такі вимоги ґрунтуються на довільному тлумаченні Прокурором норм права. За висновком суду, факт використання відповідачем придбаної у власність у 2022 році земельної ділянки, розташованої на вул. Данилевського, 4 у місті Харкові, не за цільовим призначенням не підтверджується наданими Прокурором доказами, тому суд відмовив у задоволені цих позовних вимог Прокурора.

2.3. Суд першої інстанції також відмовив у задоволенні вимоги Прокурора про зобов`язання відповідача повернути у власність Харківської міської ради спірну земельну ділянку, оскільки встановив, що її первісний набувач - СТ "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" набуло право власності на вказану земельну на підставі рішення Харківської міської ради від 24.06.2009 за № 136/09, яке досліджувалося при розгляді Господарським судом Харківської області справи № 922/5088/15, та була встановлена відсутність підстав вважати це рішення недійсним.

2.4. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, зазначив про принципову несумісність одночасного існування у межах правової позиції Прокурора його позовних вимог про примусове припинення права власності відповідача на спірну земельну ділянку, що передбачає наявність такого права на момент припинення судом саме у відповідача, але унеможливлює його легітимне існування та приналежність на момент подання позову у Харківської міської ради, та посиланнями Прокурора на нормативне обґрунтування іншого способу судового захисту - віндикації та кондикції (які також не можуть застосовуватися одночасно), що передбачає продовження перебування спірної земельної ділянки у комунальній власності Харківської міської ради.

При цьому апеляційний суд виснував, що Прокурором не доведено жодної з обов`язкових умов для витребування спірної земельної ділянки за статтями 387, 388 Цивільного кодексу України: незаконності заволодіння земельною ділянкою відповідачем; вибуття земельної ділянки з комунальної власності поза волею Харківської міської ради; недобросовісності відповідача як набувача; не спростовано чинність правочинів, на підставі яких відбувся перехід права власності; не враховано законодавчу заборону, передбачену частиною 3 статті 388 Цивільного кодексу України, щодо витребування майна у добросовісного набувача після спливу десяти років з дня державної реєстрації права власності за першим набувачем.

3.1. Не погодившись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.08.2026 та рішенням Господарського суду Харківської області від 14.05.2026 у справі № 922/4733/25, до Верховного Суду звернулася Харківська обласна прокуратура з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог Прокурора.

3.2. Харківська обласна прокуратура, звертаючись із касаційною скаргою, покликається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Харківська обласна прокуратура зазначає про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував приписи статті 1 Земельного кодексу України, статей 10, 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 3, 387, 1212 Цивільного кодексу України, порушив приписи статті 236 Господарського процесуального кодексу України та не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 та від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17.

3.4. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування приписів статей 91, 143 Земельного кодексу України та можливості примусового припинення права на земельну ділянку, яка має цільове призначення - для житлової забудови, у разі бездіяльності власника та непроведення будівельних робіт за наявності визначеного строку будівництва з боку органу місцевого самоврядування.

3.5. ТОВ "Авантаж-Еліт Буд" у відзиві просить касаційну скаргу Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області 14.05.2026 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.08.2026 у справі № 922/4733/25 залишити без змін. Відповідач вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують встановлених судами попередніх інстанцій обставин та фактично спрямовані на інше тлумачення правової природи спірних правовідносин і переоцінку висновків судів попередніх інстанцій, тому, на переконання відповідача, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає.

3.6. КЗ "Харківська спеціальна школа ім. В. Г. Короленка" у відзиві просить рішення Господарського суду Харківської області 14.05.2026 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.08.2026 у справі № 922/4733/25 скасувати та задовольнити касаційну скаргу Прокурора в повному обсязі. Водночас КЗ "Харківська спеціальна школа ім. В. Г. Короленка" у відзиві зазначає, що частково не погоджується з касаційною скаргою Прокурора, оскільки подана касаційна скарга не містить усіх порушень норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, які були допущені судами першої та апеляційної інстанцій та впливають на правильне вирішення справи по суті.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що Шевченківською окружною прокуратурою міста Харкова здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні від 08.06.2023 № 42023222060000139 за ознаками кримінального правопорушення - злочину, передбаченого частиною 1 статті 364 Кримінального кодексу України.

4.2. Під час досудового розслідування встановлено, що на підставі постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18.12.1990 № 563-12 "Про прискорення земельної реформи та приватизації землі" від 13.03.1992 та рішення міської Ради народних депутатів від 30.11.1992 № 453 було проінвентаризовано земельну ділянку Харківської обласної спеціальної гімназії-інтернату для сліпих дітей ім. В. Г. Короленка, розташовану на вул. Сумській, 55 у місті Харкові.

4.3. Відповідно до Технічного звіту по інвентаризації земельної ділянки Обласної спеціалізованої гімназії-інтернату для сліпих дітей ім. В. Г. Короленка, розташованої на вул. Сумській, 55, виконаного Харківським відділом Укргеоінформ за 1995 рік, під час виконання робіт з інвентаризації здійснена копія плану землекористування з оточуючими земельними ділянками і складено акт встановлення та погодження меж землекористування Харківської обласної спеціальної гімназії-інтернату для сліпих дітей ім. В. Г. Короленка на вул. Сумській, 55 у місті Харкові площею 10 130,42 м2.

4.4. Крім того, в паспорті на земельну ділянку від 03.03.1995 зазначено, що земельна ділянка перебуває в користуванні на підставі державного акта на право постійного землекористування.

4.5. Управління майном комунальної власності Харківської обласної державної адміністрації на підставі договору від 23.06.2003 № 104 про закріплення майна на праві оперативного управління, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області за Харківською обласною спеціальною гімназією-інтернатом для сліпих дітей ім. В. Г. Короленка, передало майно відповідно до акта приймання-передачі.

4.6. В акті приймання-передачі до договору № 104 зазначено, що в складі об`єкта, який передається, зазначена земельна ділянка площею 1 га.

4.7. Пунктом 20.1 додатку 1 до рішення сесії Харківської міської ради від 24.06.2009 № 136/09 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування" передано СТ "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" функції замовника для будівництва та подальшої експлуатації житлового будинку на вул. Данилевського, 4 у місті Харкові.

4.8. Пунктом 20.2 додатку 1 до рішення сесії Харківської міської ради від 24.06.2009 № 136/09 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування" надано СТ "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" у власність земельну ділянку за рахунок земель історико-культурного призначення на вул. Данилевського, 4, загальною площею 0,4237 га, у межах акта встановлення меж земельної ділянки на місцевості від 09.12.2008 № 1417/08, для будівництва та подальшої експлуатації житлового будинку на вул. Данилевського, 4 з урахуванням знесення нежитлових споруд; передбачено, що будівництво слід виконати до 31.12.2013.

4.9. На підставі вказаного рішення Управління Держкомзему у місті Харкові СТ "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" видало Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 185424 від 28.05.2012 щодо земельної ділянки площею 0,4237 га на вул. Данилевського, 4 у м. Харкові для будівництва та подальшої експлуатації житлового будинку, зареєстрований 28.05.2012 в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 631010002000177.

4.10. Надалі за договором купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчений 24.12.2012, СТ "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" продало СТ "ЖБК "Авантаж" спірну земельну ділянку.

4.11. Відповідно до пункту 9.1 рішення 2 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про поновлення договорів оренди землі для продовження будівництва об`єктів" від 23.12.2015 № 36/15 продовжено СТ "ЖБК "Авантаж" строки будівництва житлового будинку на вул. Данилевського, 4 з урахуванням знесення нежитлових споруд до 31.12.2020.

4.12. За договором купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчений 16.09.2022, СТ "ЖБК "Авантаж" продало ТОВ "Авантаж-Еліт Буд" спірну земельну ділянку.

4.13. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на цей час земельна ділянка площею 0,4237 га (кадастровий номер 6310136300:04:013:0014), розташована за адресою: м. Харків, вул. Данилевського, 4, зареєстрована із 16.09.2022 на праві власності за ТОВ "Авантаж-Еліт Буд" на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 368, виданий 16.09.2022, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Богданович А. О.

4.14. За інформацією Департаменту з інспекційної роботи Харківської міської ради, в реєстрі будівельної діяльності, розміщеному на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (за посиланням у мережі інтернет: e-construction.gov.ua), який містить відповідну інформацію стосовно документів, що дають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття об`єктів до експлуатації з травня 2011 року, відсутні документи дозвільного та декларативного характеру на об`єкт будівництва за адресою: м. Харків, вул. Данилевського, 4; будь-які документи дозвільного та декларативного характеру щодо вказаної адреси на розгляд Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту з інспекційної роботи не надходили, заходи державного архітектурно-будівельного контролю не здійснювалися.

4.15. За доводами Прокурора, оскільки СТ "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" не здало об`єкт в експлуатацію у строки, встановлені в рішенні сесії Харківської міської ради від 24.06.2009 за № 136/09 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування", а також не отримувало дозволів на виконання будівельних робіт, не використовує земельну ділянку за цільовим призначенням, зазначене рішення відповідно до пункту 5.1 його умов втрачає чинність, земельна ділянка площею 0,4237 га, розташована на вул. Данилевського, 4 у м. Харкові, підлягає поверненню у власність Харківської міської територіальної громади в установленому порядку у зв`язку з тим, що підстава для набуття (збереження) майна відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України відпала, а тому земельна ділянка з кадастровим номером 6310136300:04:013:0014 підлягає витребуванню з володіння відповідача на користь позивача на підставі статті 387 Цивільного кодексу України.

4.16. Шевченківська окружна прокуратура 16.09.2025 направила лист № 55-107-5077вих-25 на адресу Харківської міської ради відповідно до статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" з метою отримання ґрунтовної інформації з одночасним наданням належним чином завірених копій документів щодо отримання дозволів, декларацій, інших дозвільних документів на виконання будівельних робіт на земельній ділянці, розташованій за адресою: вул. Данилевського, 4, м. Харків.

4.17. У відповідь на лист Шевченківської окружної прокуратури Харківська міська рада листом від 17.10.2025 №9597/0/225-25 повідомила, що у власність Харківської міської територіальної громади зазначена земельна ділянка не поверталася, а також у листі зауважено, що пунктом 5.1 рішення 23 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об`єктів" від 20.06.2008 № 154/08 юридичних та фізичних осіб, зазначених у додатках до цього рішення, попереджено, що у випадку нездачі об`єктів в експлуатацію у встановлені в рішенні строки, а також неотримання дозволів на виконання будівельних робіт, зазначене рішення втрачає чинність і договори оренди земельних ділянок підлягають розірванню у встановленому порядку. За інформацією Департаменту з інспекційної роботи Харківської міської ради, в реєстрі будівельної діяльності, розміщеному на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (за посилання в мережі інтернет: e-construction.gov.ua), який містить відповідну інформацію стосовно документів, що дають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття об`єктів до експлуатації з травня 2011 року, відсутні документи дозвільного та декларативного характеру на об`єкт будівництва за адресою: м. Харків, вул. Данилевського, 4. Будь-які документи дозвільного та декларативного характеру щодо вказаної адреси на розгляд Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту з інспекційної роботи не надходили, заходи державного архітектурно-будівельного контролю не здійснювалися.

4.18. У листі від 31.10.2025 № 55-107-5975вих-25 Шевченківська окружна прокуратура м. Харкова просила Харківську міську раду повідомити, чи вживалися заходи щодо захисту порушених інтересів держави та чи такі заходи будуть самостійно вживатися уповноваженими органами, про що окружна прокуратура просила міську раду проінформувати у найкоротший можливий строк, з одночасним зазначенням номера судової справи або наданням копії позовної заяви. Одночасно повідомлено, що в разі невжиття або неналежного вжиття необхідних заходів, окружна прокуратура вирішуватиме питання щодо представництва інтересів держави в суді в порядку, визначеному статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

4.19. Прокурор, вважаючи, що відповідач не використовує спірну земельну ділянку за цільовим призначенням, а підстава для набуття (збереження) майна відповідно відпала, звернувся до суду з позовом про примусове припинення права власності ТОВ "Авантаж-Еліт Буд" на земельну ділянку та зобов`язання відповідача повернути у власність Харківської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:04:013:0014 площею 0,4237 га, розташовану на вул. Данилевського, 4 у місті Харкові.

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення прокурора та представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі та відзивах на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Харківської міської ради про примусове припинення права власності ТОВ "Авантаж-Еліт Буд" на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:04:013:0014 площею 0,4237 га, розташовану на вул. Данилевського, 4 у місті Харкові, та зобов`язання відповідача повернути у власність позивача вказану земельну ділянку.

5.4. Позовні вимоги Прокурора обґрунтовані тим, що відповідач не використовує спірну земельну ділянку за цільовим призначенням, тому, на думку Прокурора, вона підлягає поверненню у власність Харківської міської територіальної громади в установленому порядку. При цьому прокурор зазначав, що підстава для набуття (збереження) майна відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України відпала, а тому земельна ділянка з кадастровим номером 6310136300:04:013:0014 підлягає витребуванню з володіння відповідача на користь позивача на підставі статті 387 Цивільного кодексу України.

5.5. Спірні правовідносини в цій справі регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

5.6. Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

5.7. Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

5.8. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

5.9. Частинами 1, 2 статті 78 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

5.10. Відповідно до частини 1 статті 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. Подібні положення передбачені у статті 378 Цивільного кодексу України.

5.11. Статтею 143 Земельного кодексу визначені підстави примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку, до яких належить, зокрема використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (пункт "а" частини 1 статті 143 Земельного кодексу України).

5.12. Зміст терміна "цільове призначення земельної ділянки" визначений у статті 1 Закону України "Про землеустрій", що трактується як допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

5.13. При цьому відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. Порядок встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок визначається статтею 20 Земельного кодексу України.

5.14. Відповідно до пункту "а" частини 1 статті 92 Земельного кодексу України одним до обов`язків власників земельних ділянок належить обов`язок забезпечувати використання їх за цільовим призначенням.

5.15. При цьому поняття "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки. Отже, нецільовим використанням земельної ділянки з категорії земель житлової та громадської забудови є її використання за іншим призначенням, всупереч генеральному плану населеного пункту, іншій містобудівній документації, плану земельно-господарського устрою тощо, тобто всупереч земельному законодавству України. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 915/47/17.

5.16. Водночас поняття "невикористання земельної ділянки за призначенням" та "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" різні за правовою природою, останнє з яких застосовується до випадків, коли на земельній ділянці із певним цільовим призначенням здійснюється діяльність, яка виходить за межі цього цільового призначення. Використання не за цільовим призначенням передбачає дію -використання, а за невикористання (бездіяльність) не передбачається позбавлення права користування. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 715/214/17.

5.17. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, встановлені законом обмеження зміни цільового призначення земельних ділянок однаково стосуються як її користувачів, так і власників, тому немає підстав вважати, що використання земельної ділянки не за цільовим призначенням зумовлює для її землекористувача припинення права користування, але не тягне таких наслідків для власника земельної ділянки. Інакше кажучи, негативний наслідок самовільного її використання не за цільовим призначенням, зокрема у вигляді припинення права, на якому особа володіє земельною ділянкою, стосується як користувача, так і власника за додержання критеріїв правомірного втручання у його право мирного володіння цим майном. Близькі за змістом висновки щодо застосування припису пункту «а» частини першої статті 143 Земельного кодексу України як підстави припинення права власності на земельну ділянку у випадку її використання не за цільовим призначенням послідовно робили Верховний Суд у постановах від 18.03.2020 у справі № 287/584/16-ц, від 18.05.2020 у справі № 287/576/16-ц, від 01.07.2020 у справі № 287/575/16-ц, від 19.08.2020 у справі № 287/587/16-ц, від 03.06.2020 у справі № 287/581/16-ц, від 05.06.2020 у справі № 287/589/16-ц.

5.18. При цьому заявлена на підставі пункту «а» частини 1 статті 143 Земельного кодексу України вимога про припинення права власності на земельну ділянку по суті є вимогою про припинення правовідношення. Задоволення цієї вимоги має наслідком виникнення у відповідача обов`язку повернути спірну земельну ділянку. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18.

5.19. Суди попередніх інстанцій установили, що спірна земельна ділянка, розташована на вул. Данилевського, 4 у місті Харкові, кадастровий номер: 6310136300:04:013:0014, площею 0,4237 га, має вид цільового призначення: для іншої житлової забудови, та належить до категорії земель: землі житлової та громадської забудови.

5.20. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог Прокурора, виснували, що доводи Прокурора про невикористання відповідачем земельної ділянки за цільовим призначенням як на підставу примусового припинення права власності згідно з пунктом "а" частини 1 статті 143 Земельного кодексу України є необґрунтованими, ґрунтуються на довільному тлумаченні Прокурором норм права, а факт використання відповідачем придбаної у власність в 2022 році земельної ділянки, розташованої на вул. Данилевського, 4 у місті Харкові, не за цільовим призначенням не підтверджується наданими доказами. Місцевий господарський суд виснував, що підставою для примусового припинення прав на земельну ділянку є саме використання землі не за цільовим призначенням, тобто з іншою метою, ніж та, яка встановлена її цільовим призначенням, а не той факт, що земельна ділянка не використовується власником певний період часу. Тому, за висновком суду, посилання Прокурора на фактичне нездійснення забудови спірної земельної ділянки (відсутність станом на дату подання позову зведеного об`єкта) не свідчить про її використання не за цільовим призначенням.

5.21. Крім того, суди визнали необґрунтованими вимоги Прокурора про зобов`язання повернути спірну земельну ділянку, оскільки, за висновками судів, встановлені у справі обставини, зокрема щодо продовження строків будівництва СТ "ЖБК "Авантаж" житлового будинку на вул. Данилевського, 4 у місті Харкові до 31.12.2020 згідно з рішенням 2 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про поновлення договорів оренди землі для продовження будівництва об`єктів від 23.12.2015 № 36/15", свідчать про те, що Харківська міська рада вважала СТ "ЖБК "Авантаж" законним власником спірної земельної ділянки та не вважала, що рішення Харківської міської ради від 24.06.2009 №136/09 втратило чинність 01.01.2014 та підстава для надання спірної земельної ділянки відпала, як це намагається безпідставно стверджувати Прокурор. Крім того, як зазначили суди, рішенням від 23.12.2015 № 36/15 Харківська міська рада не встановлювала будь-яких наслідків невиконання СТ "ЖБК "Авантаж" строків будівництва житлового будинку на вул. Данилевського, 4.

5.22. Прокурор не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, а тому звернувся з касаційною скаргою на рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції в цій справі.

5.23. Прокурор, звертаючись із касаційною скаргою, покликається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.24. Пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.25. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскарження судових рішень з підстав, передбачених цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та в постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.26. Прокурор, покликаючись на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував приписи статті 1 Земельного кодексу України, статей 10, 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 3, 387, 1212 Цивільного кодексу України, порушив приписи статті 236 Господарського процесуального кодексу України та не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 та від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник зазначає, що перепродаж двічі земельної ділянки однойменним суб`єктам господарювання (які навіть електронні адреси при поданні документів до суду вказують схожі (створені за одним принципом)), невикористання жодним із трьох власників вказаної земельної ділянки за цільовим призначенням - для житлової забудови, у той час як Харківська міська рада розраховувала на забудову земельної ділянки відповідно до рішення Харківської міської ради, свідчать про недобросовісність усіх трьох суб`єктів господарювання.

5.27. Розглянувши наведені доводи скаржника, проаналізувавши висновки, на які покликається Прокурор, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

5.28. Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, стверджував про невикористання відповідачем, як і попередніми власниками, земельної ділянки за цільовим призначенням - для житлової забудови, у той час як Харківська міська рада розраховувала на забудову земельної ділянки відповідно до умов рішення сесії Харківської міської ради.

5.29. Водночас суди попередніх інстанцій дійшли висновку про безпідставність кваліфікації нездійснення забудови (пасивної поведінки) власної земельної ділянки як її нецільове використання (активна поведінка) у розумінні положень статті 91 Земельного кодексу України, статті 35 Закону України "Про охорону земель" з урахуванням визначення поняття "цільове використання", наведеного в статті 1 Закону України "Про землеустрій" та правових позицій Верховного Суду.

5.30. При цьому суди послалися також на положення частин 4, 5 статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", відповідно до яких право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації, а також на положення частини 2 статті 12 Цивільного кодексу України, згідно з якими нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.

5.31. Крім того, Прокурор стверджує, що рішення Харківської міської ради, яким було передано у власність спірну земельну ділянку, втратило свою чинність, оскільки ним було передбачено здійснити на спірній земельній ділянці будівництво, проте цього у встановлений термін зроблено не було. Натомість спірна земельна ділянка була двічі продана іншим юридичним особам, які теж не здійснили забудову спірної земельної ділянки.

5.32. Суди попередніх інстанцій встановили, що в пункті 20.2 додатка 1 до рішення 34 сесії 5 скликання від 24.06.2009 № 136/09 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування" передбачено, що будівництво слід було виконати до 31.12.2013.

5.33. При цьому в підпункті 5.1 пункту 5 вказаного рішення вказано про попередження юридичних та фізичних осіб, зазначених у додатках, про те, що у випадку нездачі об`єктів в експлуатацію у встановлені в рішенні строки, а також неотримання дозволів на виконання будівельних робіт, зазначене рішення втрачає чинність і договори оренди земельних ділянок підлягають розірванню в установленому порядку.

5.34. За висновками судів, зміст пункту 5.1 рішення Харківської міської ради від 24.06.2009 №136/09 свідчить про чітке встановлення наслідків втрати ним чинності у вигляді розірвання договорів оренди земельних ділянок та не встановлено будь-яких наслідків для власників земельних ділянок. Крім того, як зауважили суди, рішенням від 23.12.2015 №36/15 Харківська міська рада не встановлювала будь-яких наслідків невиконання СТ "ЖБК "Авантаж" строків будівництва житлового будинку на вул. Данилевського, 4 з урахуванням знесення нежитлових споруд до 31.12.2020.

5.35. Таким чином, суди дійшли правильного висновку про необґрунтованість доводів прокурора щодо втрати чинності рішенням сесії Харківської міської ради від 24.06.2009 № 136/09 у зв`язку з недотриманням строку будівництва та наявності підстав для повернення земельної ділянки. Відтак покликання Прокурора на пункт 5.1 рішення сесії Харківської міської ради від 24.06.2009 № 136/09 як на підставу для припинення права власності відповідача на спірну земельну ділянку є необґрунтованим.

5.36. Посилання скаржника на неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 та від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17, не спростовують наведеного висновку судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

5.37. Так, скаржник вважає, що судами не врахований висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, де зазначено, зокрема, що відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Якщо правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі (аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 12.08.2021 року у справі № 910/17567/19).

5.38. На переконання скаржника, враховуючи те, що СТ "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж" не здало об`єкт в експлуатацію у встановлені в рішенні строки, а також не отримувало дозволів на виконання будівельних робіт, не використовувало земельну ділянку за цільовим призначенням, рішення сесії Харківської міської ради втрачає чинність, земельна ділянка площею 0,4237 га на вул. Данилевського, 4 у м. Харкові підлягає поверненню у власність Харківської міської територіальної громади у встановленому порядку у зв`язку з тим, що підстава для набуття (збереження) майна, відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України відпала.

5.39. Водночас, як було встановлено судами, умова щодо втрати чинності рішенням, про яку зазначає Прокурор, стосувалася орендарів земельних ділянок, а не власників. Тому наведені доводи скаржника, як і покликання в цьому контексті на неврахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, є необґрунтованими. Крім того колегія суддів зазначає про відмінність правовідносин у справі, що розглядається, та справі № 922/3412/17, оскільки предметом спору у справі № 922/3412/17 були вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної форми власності. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що відповідач, набувши право власності на об`єкти нерухомості, розташовані на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином не оформив та не зареєстрував речові права на цю земельну ділянку та не вносив плату за користування нею, внаслідок чого зберіг в себе безпідставно набуте майно - грошові кошти в розмірі орендної плати. Таким чином, правовідносини у вказаній справі та справі, що розглядається, очевидно є різними.

5.40. Крім того, покликаючись на неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 та від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17, Прокурор у касаційній скарзі наводить висновки щодо застосування статей 387- 388 Цивільного кодексу України про витребування земельної ділянки та майна. Водночас предметом позову в цій справі є вимоги про примусове припинення права власності на земельну ділянку та її повернення, а не витребування на користь позивача. Наведене унеможливлює застосування висновків, наведених у касаційній скарзі, до спірних правовідносин у цій справі, що свідчить про необґрунтованість доводів Прокурора.

5.41. Таким чином, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.42. Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

5.43. Колегія суддів зазначає, що зміст наведеної норми права свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

5.44. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

5.45. Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.

5.46. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Прокурор зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування приписів статей 91, 143 Земельного кодексу України та можливості примусового припинення права на земельну ділянку, яка має цільове призначення - для житлової забудови, у разі бездіяльності власника та непроведення будівельних робіт за наявності визначеного строку будівництва з боку органу місцевого самоврядування.

5.47. Верховний Суд, розглянувши доводи скаржника, визнає їх необґрунтованими з огляду на таке.

5.48. У постанові Верховного Суду від 29.09.2021 у справі № 911/2259/19 викладено висновок про те, що поняття "невикористання земельної ділянки за призначенням" та "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" різні за правовою природою, останнє з яких застосовується до випадків, коли на земельній ділянці із певним цільовим призначенням здійснюється діяльність, яка виходить за межі цього цільового призначення. Використання не за цільовим призначенням передбачає дію використання, а за невикористання (бездіяльність) не передбачається позбавлення права користування. Отже, за змістом приписів статті 141 Земельного кодексу України невикористання земельної ділянки не є самостійною підставою припинення права користування нею, що й знайшло відображення у судовій практиці, зокрема, але не виключно у постановах Верховного Суду від 04.04.2019 у справі № 922/324/17, від 25.03.2020 у справі № 715/214/17-ц, від 14.07.2020 у справі № 916/1998/19 та від 12.08.2021 у справі № 904/2166/20 (904/5835/20).

5.49. При цьому оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій наведеним висновкам не суперечать, що свідчить про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права. З урахуванням наведеного відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду щодо застосування статей 91, 143 Земельного кодексу України у спірних правовідносинах.

5.50. Отже, наведені Прокурором підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень із цих підстав.

5.51. За результатами перегляду оскаржуваних судових рішень в касаційному порядку Верховний Суд дійшов висновку про правильність кваліфікації спірних правовідносин судами першої та апеляційної інстанцій із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Тому в цьому випадку відсутні правові підстави для скасування чи зміни судових рішень, що оскаржуються.

5.52. Крім того, деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками господарських судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень.

5.53. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, уже встановлених судами, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, а тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін.

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд