ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 756/12504/24

Описова частина

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданою особою, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 01 грудня 2023 року ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності в зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження № 12020100050001581, відкрите відносно нього 02 березня 2020 року за статтею 128 КК України закрито. Її цивільний позов як потерпілої особи про відшкодування обвинуваченим ОСОБА_2 завданої їй майнової та моральної шкоди залишено без розгляду.

Стверджує, що в результаті винних дій відповідача їй заподіяно майнову шкоду у розмірі 23 055,53 грн. До того ж отримані тілесні ушкодження завдають постійних душевних, моральних та фізичних страждань. Завдану моральну шкоду позивач оцінює у розмірі 1 296 000,00 грн.

ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування майнової шкоди 23 055,53 грн, моральної шкоди 1 296 000,00 грн.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, завдану внаслідок вчинення кримінального правопорушення в розмірі 23 055,53 грн, та на відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 311,20 грн.

Задовольняючи вимогу про відшкодування майнової шкоди, суд виходив з доведеності позовних вимог в цій частині.

Частково задовольняючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вважає, що діями відповідача, що виразилися у нанесенні тілесних ушкоджень, позивачці заподіяна моральна шкода. Вирішуючи питання про розмір компенсації моральної шкоди, суд виходив з меж пред`явлених позовних вимог, врахував психоемоційний стан позивачки, оскільки вона перенесла емоційний стрес, переживання, що були викликані вчиненим кримінальним правопорушенням та змінами в звичному життєвому ритмі, співвідношення між завданою шкодою та моральними стражданнями, тому дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивачки відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн. Визначений розмір суд вважав достатнім, співмірним із завданою шкодою та таким, що не призведе до збагачення позивачки за рахунок відповідача та не поставить відповідача у вкрай тяжкий матеріальний стан.

Додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 28 серпня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Соломіна В. О. про ухвалення додаткового рішення та клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Бобовича М. М. про компенсацію витрат на правничу допомогу задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000,00 грн та витрати за проведення експертизи у розмірі 1 287,58 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 574,00 грн.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

При визначені розміру компенсації сторонам витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції врахував категорію справи, обсяг фактичних витрат, понесених стороною, їх необхідність та доцільність, враховуючи загальну тривалість розгляду справи в суді, кількість часу, витраченого адвокатами на участь у судових засіданнях, керуючись принципом законності, справедливості та співмірності, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог. Тому з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки суд стягнув витрати на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 1 000,00 грн (40 000,00 х 2,5 %). З позивачки на користь відповідача стягнув витрати на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 16 574,00 грн (17 000 х 97,5 %).

Пославшись на положення частин першої, третьої статті 133 ЦПК України, суд урахував докази на підтвердження понесення витрат на залучення експертів і проведення експертизи, та стягнув на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам витрати на експертизу у розмірі 1 287,58 грн (51 503,00 х 2,5 %).

Постановою Київського апеляційного суду від 25 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2025 року та на додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 серпня 2025 року задоволено частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2025 року в частині відшкодування з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди змінено, збільшено суму моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 10 000,00 грн до 50 000,00 грн.

У решті рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2025 року залишено без змін.

Додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 серпня 2025 року змінено, викладено абзаци 2 та 3 резолютивної частини рішення в наступній редакції.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 216,00 грн та витрати за проведення експертизи у розмірі 2 853,27 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 058,20 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 1 573,44 грн.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у частині відшкодування майнової шкоди, суд апеляційної інстанції вказав, що, дослідивши надані позивачем докази на підтвердження завдання їй майнової шкоди, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнової шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення у розмірі 23 055,53 грн.

Змінюючи рішення суду першої інстанції у частині вимог про відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції вказав, що страждання позивачки призвели до тривалої фіксації негативних психоемоційних та психосоматичних змін: погіршення настрою, тривожності, побоювання, ситуативних переживань, що вимагають залучення додаткових ресурсів для подолання та тривалої соціально-психологічної реабілітації.

Виходячи із характеру правопорушення, засад розумності та справедливості, апеляційний суд дійшов висновку, що розмір моральної шкоди, яку слід відшкодувати з відповідача, підлягає збільшенню до 50 000 грн, і саме такий розмір моральної шкоди не буде вважатися явно завищеним чи надмірним для відповідача.

Розмір моральної шкоди у сумі 1 296 000,00 грн, що визначений позивачкою на підставі висновку судово-психіатричного експерта Центру судових експертиз Державного підприємства «ІСП МОЗ України» (далі - ДП «ІСП МИЗ України») від 29 листопада 2024 року, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим та таким, що не відповідає принципу співмірності сатисфакції.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині збільшення розміру на відшкодування моральної шкоди, відповідно зміні підлягають і судові витрати, які були стягнуті за додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 28 серпня 2025 року відповідно до пункту 3 частини другої, частини тринадцятої статті 141 ЦПК України.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 24 квітня 2026 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Соломіна В. О. та заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Бобовича М. М. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Ухвалено додаткове судове рішення наступного змісту.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000,00 грн.

Розглянувши клопотання сторін про відшкодування витрат на правову допомогу, дослідивши зібрані докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначений представником позивача ОСОБА_1 - Соломіним В. О. у заяві розмір витрат на професійну правничу допомогу 20 000,00 грн та представником відповідача ОСОБА_2 - Бобовичем М. М. розмір витрат на професійну правничу допомогу 10 000,00 грн є завищеним, неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

При цьому урахував заперечення позивача щодо неспівмірності витрат на правову допомогу, заперечення відповідача, в яких останній просив зменшити витрати на оплату правничої допомоги адвоката Соломіна В.О. до 5 000,00 грн, складність справи, обсяг та час необхідний для виконання адвокатами, які надавали професійну правничу допомогу позивачу та відповідачу в суді апеляційної інстанції, обсяг фактично виконаної адвокатами роботи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність понесених позивачем ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн та доведеність понесених відповідачем ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн, які відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.

У травні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Соломін В. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2025 року, додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 серпня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2026 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2026 року, в якій просить суд скасувати:

- рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2026 року в частині відшкодування моральної шкоди, ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 1 296 00,00 грн;

- додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 серпня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2026 року у частині розподілу витрат на правову допомогу та додаткових витрат скасувати, ухвалити судове рішення про задоволення її клопотання у повному обсязі;

- додаткову постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2026 року скасувати, ухвалити судове рішення, яким задовольнити клопотання про стягнення з ОСОБА_2 витрати на правову допомогу та відмовити у задоволенні клопотання про стягнення витрат на правову допомогу з неї.

Вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених в суді касаційної інстанції.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у частині задоволення вимог про відшкодування майнової шкоди відповідач не оскаржив, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в цій частині в касаційному порядку не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

05 травня 2026 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Соломіна В. О. залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

18 травня 2026 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою у справі, справу витребувано із Оболонського районного суду міста Києва, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У червні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норма матеріального права та порушив норми процесуального права.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає те, що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14 (провадження № 14-43цс22) та у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 907/8308/17, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21), від 15 лютого 2023 року у справі № 199/6521/19 (провадження № 61-10479св22), від 20 березня 2024 року у справі № 690/217/21 (провадження № 61-16012св23), від 08 січня 2025 року у справі № 712/11263/21 (провадження № 61-3496св23), від 09 квітня 2025 року у справі № 344/10156/23 (провадження № 61-2312св24), від 21 травня 2025 року у справі № 205/7725/23 (провадження № 61-16884св24);

- суд не дослідив зібрані у справі докази.

Заявник не погоджується з розміром відшкодування моральної шкоди, визначеним судом апеляційної інстанції. Вважає, що суд мав урахувати висновок амбулаторної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи № 1672, складеної 29 листопада 2024 року експертом ДП «ІСП МОЗ України».

Стверджує, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, не задовольнив клопотання про виклик в судове засідання експерта.

Суди проявили неповноту дослідження доказу - висновку амблуаторної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи № 1672, тобто ключового доказу.

Указує, що суд наклав арешт на майно відповідача на суму 1 296 000,00 грн, що доводить той факт, що відповідач реально може відшкодувати заявлену позивачем суму. Стверджує, що компенсація має бути реальною та адекватною, а не символічною.

Зменшений до 25 разів розмір відшкодування моральної шкоди судом апеляційної інстанції не відповідає змісту і сенсу принципів справедливості, розумності і співмірності.

Не погоджуючись із розміром витрат на правничу допомогу, визначеним судом першої інстанції, заявник стверджує, що адвокат відповідача не надав детального опису робіт (наданих послуг).

Не погоджуючись із додатковою постановою суду апеляційної інстанції, заявник указує, що вона не відповідає фактичним обставинам справи.

Суд апеляційної інстанції порушив вимоги частини п`ятої статті 263, пункти 2, 3 частини третьої статті 265, статтю 382 ЦПК України, оскільки не мотивував належним чином те, які саме послуги не надано позивачу, або надано неякісно.

Крім того, клопотання представника відповідача про компенсацію витрат подано з порушенням норм процесуального права, тому задоволенню не підлягає. Клопотання представника відповідача не підтверджено детальним описом робіт.

Указує, що суд апеляційної інстанції залишив без уваги його пояснення на клопотання представника відповідача про компенсацію.

Стверджує, що із акта виконаних робіт слідує, що до послуг, які надав відповідачу адвокат, входить: підготовка відзиву на апеляційну скаргу; участь у судовому засіданні 11 грудня 2025 року. Однак, відзив подано з порушенням строків, визначених судом, а судове засідання 11 грудня 2025 року не відбулося.

За таких обставин суд апеляційної інстанції мав відмовити відповідачу у задоволенні клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу.

У травні 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бобович М. М. подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення, додаткове рішення суду першої інстанції та постанову, додаткову постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права. Просив компенсувати витрати на правничу допомогу, понесені в суді касаційної інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 березня 2020 року близько 13:30 год ОСОБА_1 разом зі своїм батьком ОСОБА_3 знаходилися на сходовому майданчику між 5-тим та 6-тим поверхами під`їзду № 2, розташованого в будинку на АДРЕСА_1 , курили тютюнові вироби. У цей час з ліфту вийшов мешканець квартири АДРЕСА_2 , розташованої на 5-му поверсі цього будинку, ОСОБА_2 , який зробив зауваження з приводу паління тютюнових виробів. Після чого почав фотографувати їх та знімати на камеру свого телефона без їх дозволу, не звертаючи уваги на її прохання та батька не знімати їх, тим паче, що вони припинили курити, а коли позивач трохи приблизилась до відповідача, він штовхнув її в груди і продовжував зйомку, не рахуючись з її проханням припинити зйомку, навіть, коли позивач в наступний момент виставляла руку і закривала камеру його телефона, після чого відповідач припинив відеозйомку, сховав телефон у кишеню і наніс удар в обличчя батькові ОСОБА_3 правою рукою, а лівою рукою несподівано схватив ліву кисть ОСОБА_1 , почав її силою стискати та скручувати своєю лівою рукою донизу, не реагуючи на прохання її батька та позивача припинити неправомірні дії, а припинив свої неправомірні дії відносно неї лише після спричинення їй тілесних ушкоджень.

Своїми неправомірними діями ОСОБА_2 спричинив ОСОБА_1 тілесне ушкодження у вигляді закритої травми лівої кісті, а саме косий перелом дистальної половини п`ятої п`ясної кістки, яке відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Дії ОСОБА_2 кваліфіковано органом досудового розслідування як кримінальне правопорушення, передбачене статтею 128 КК України, а саме своїми протиправними діями вчинив необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження потерпілій ОСОБА_1 .

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 01 грудня 2023 року ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінчення строків давності, а кримінальне провадження № 12020100050001581, відкрите відносно нього 02 березня 2020 року за статтею 128 КК України закрито.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_2 майнової шкоди та відшкодування моральної шкоди залишено без розгляду.

Внаслідок завдання тілесних ушкоджень ОСОБА_2 спричинив ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 23 055,53 грн, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до висновку експерта відділу судово-медичної експертизи живих осіб Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи № 042-905-2020, складеного експертом Щепкіним О. І. 16 червня 2020 року, проведеного на підставі постанови слідчого Слідчого відділу Оболонського Управління поліції Головного управління національної поліції в м. Києві Іванова Г. Д. від 25 травня 2020 року, дані медичної документації на ім'я ОСОБА_1 свідчать про те, що під час звернення за медичною допомогою 01 березня 2020 року у неї мало місце тілесне ушкодження: закрита травма лівої кисті: косий перелом дистальної половини п'ясної кістки зі зміщенням уламків. Характер та морфологія виявленого ушкодження свідчить про те, що воно утворилось внаслідок травматичної дії (тиснення, скручування) тупим предметом, що могло бути внаслідок стиснення кисті потерпілої по типу «рукостискання» рукою іншої людини, за давністю може відповідати вказаному терміну.

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта ДП «ІСП МОЗ України» № 1672, складеного 29 листопада 2024 року, виконаного експертами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на замовлення представника позивача, ОСОБА_1 на будь-який психічний розлад у період вчинення відносно неї кримінального правопорушення 01 березня 2020 року не страждала. На даний час вона страждає на психічний розлад: посттравматичний стресовий розлад (МКХ-10: F 43.1). Даний психічний розлад знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з вчиненим відносно неї кримінального правопорушення (01 березня 2020 року).

У вказаному висновку зазначено, що ситуація, що досліджується (протиправні дії, вчинені проти ОСОБА_1 01 березня 2020 року) є психотравмувальною для ОСОБА_1 .

У ОСОБА_1 маються зміни в психоемоційному стані, соціальному функціонуванні, якості життя, внаслідок вчиненого відносної неї кримінального правопорушення у вигляді періодичного пригніченого настрою, тривожності, побоювання, напруги, звуження кола діяльності та спілкування, реакції замикання, переживання життєвої невизначеності, ситуативні переживання, нестійкість емоційних реакцій.

Орієнтовний еквівалент компенсації моральних страждань ОСОБА_1 становить 162 МЗП (108 МЗП х 0,75 х 2 х 1 х (1-0)). Визначення суми відшкодування завданих моральних страждань не входить до компетенції експертів.

11 серпня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Соломін В. О. подав до суду першої інстанції клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 40 000,00 грн та витрат на залучення експерта та проведення амбулаторної судової психологічно-психіатричної експертизи у сумі 51 503,00 грн.

На підтвердження фактично понесених витрат на правничу допомогу представник ОСОБА_1 - адвокат Соломін В. О. надав: договір про надання правничої допомоги № 5, укладений 28 травня 2024 року між ними, додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої допомоги від 28 травня 2024 року, згідно з якими адвокат зобов`язався надавати правничу допомогу Горельської Н. О. у справі № 756/12504/25; акт про прийняття-передачі наданих послуг від 11 серпня 2025 року, з якого вбачається, що за надання послуг клієнтом сплачено 40 000,00 грн; вартість 1 години - 1 000,00 грн, участь у судому засіданні - 2 500,00 грн.

На підтвердження фактично понесених додаткових витрат: договір про проведення амбулаторної судової психологічно-психіатричної експертизи від 14 листопада 2024 року, платіжну інструкцію про оплату послуг на суму 51 503,00 грн.

20 серпня 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бобович М. М. подав клопотання про зменшення витрат з оплати правничої допомоги, понесених ОСОБА_1

07 серпня 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бобович М. М. подав клопотання про компенсацію процесуальних витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем у суді першої інстанції.

На підтвердження фактично понесених витрат на правничу допомогу представник надав: договір про надання правничої допомоги № 41, укладений між ним та ОСОБА_2 05 листопада 2024 року, відповідно до якого вартість 1 години послуг - 1 000,00 грн, вартість участі у судовому засіданні - 2 500,00 грн; акт наданих послуг від 07 серпня 2025 року, з якого вбачається, що вартість наданих послуг становить 17 000,00 грн.

25 серпня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Соломін В. О. подав клопотання про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача про відшкодування витрат на оплату правничої допомоги.

У клопотанні від 30 березня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Соломін В. О. вказував на те, що ОСОБА_1 понесла витрати під час розгляду справи в апеляційному суді на суму 20 000,00 грн, які просив стягнути з позивача.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування адвокат СоломінВ. О. надав: договір про надання правничої допомоги № 6, складений 01 вересня 2025 року, додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої допомоги від 04 вересня 2025 року; акт про прийняття-передачу наданих послуг від 26 березня 2026 року; детальний опис робіт.

Згідно з актом про прийняття-передачу виконаних послуг із надання правничої допомоги адвокатом Соломіним В. О. надані, а клієнтом ОСОБА_1 прийняті наступні правові послуги:

У період з 10 до 15 вересня 2025 року адвокат здійснив підготовку та подання до Київського апеляційного суду апеляційної скарги на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2025 року та на додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 серпня 2025 року про компенсацію судових витрат, затрачено 7:00 год х 2 000,00 грн = 14 000,00 грн;

09 грудня 2025 року адвокат склав та подав до Київського апеляційного суду клопотання про виклик експерта, затрачено 3:00 год х 2 000,00 грн = 6 000,00 грн;

23 березня 2026 року адвокат склав та подав до Київського апеляційного суду пояснення, затрачено 3:00 год х 2 000,00 грн = 6 000,00 грн;

25 березня 2026 року участь адвоката у судовому засіданні Київського апеляційного суду - 3 000,00 грн.

Вартість послуг становить 29 000,00 грн, клієнтом сплачено - 20 000,00 грн.

26 березня 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бобович М. М. подав до суду апеляційної інстанції клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представник ОСОБА_2 - адвокат Бобович М. М. надав: договір № 42/1 про надання правничої допомоги, складений 27 листопада 2025 року; акт наданих послуг від 27 листопада 2025 року до договору; квитанції від 27 листопада 2025 року на суму 7 500,00 грн; додаткову угоду від 24 березня 2026 року; квитанцію від 24 березня 2026 року на суму 2 500,00 грн.

Із акта наданих послуг від 27 листопада 2025 року встановлено, що виконавцем адвокатом Бобовичем М. М. надано, а замовником ОСОБА_2 прийнято наступні послуги: підготовка відзиву на апеляційну скаргу - 2 500,00 грн; участь у судовому засіданні Київського апеляційного суду 11 грудня 2025 року - 5 000,00 грн.

У додатковій угоді від 24 березня 2026 року адвокат Бобович М. М. та замовник ОСОБА_2 домовились, що за участь в судовому засіданні Київського апеляційного суду 25 березня 2026 року замовник сплачує 2 500,00 грн.

30 березня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат СоломінВ. О. подав заперечення проти клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Бобовича М. М. про відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, в яких просив відмовити у задоволенні клопотання.

06 квітня 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бобович М. М. подав заперечення проти клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Соломіна В. О. про відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених позивачкою у суді апеляційної інстанції, в яких просив зменшити суму, заявлену стороною позивача.

Мотивувальна частина

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає, що:

- суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- суди не дослідили зібрані докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката СоломінаВ. О. задоволенню не підлягає.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої у незміненій апеляційним судом частині, постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині та додаткове рішення суду першої інстанції у незмінній апеляційним судом частині, додаткова постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовує.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Прецедентною практикою Європейського суду з прав людини і на законодавчому рівні в України, у тому числі частиною другою статті 1166 ЦК України, згідно з якою особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини, закріплено дію презумпції моральної шкоди. Тобто, моральна шкода вважається завданою позивачу, якщо відповідачем не доведено належними доказами відсутність його вини у завданні такої шкоди.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 лютого 2021 року у справі № 761/24143/19 (провадження № 61-17538св20), від 03 лютого 2022 року у справі № 607/678/20 (провадження № 61-14991св21).

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Із ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 01 грудня 2023 року у справі №756/10715/20, якою ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності в зв`язку із закінчення строків давності, а кримінальне провадження № 12020100050001581, відкрите 02 березня 2020 року за статтею128 КК України, закрито, судом першої інстанції встановлено таке.

01 березня 2020 року близько 13:30 год, ОСОБА_1 , перебуваючи разом із батьком ОСОБА_3 на сходовому майданчику між 5-тим та 6-тим поверхами під`їзду № 2, розташованого в будинку на АДРЕСА_1 , курили тютюнові вироби. У цей час з ліфту вийшов мешканець квартири АДРЕСА_2 , розташованої на 5-му поверсі вказаного житлового будинку ОСОБА_2 , який зробив зауваження ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з приводу їх паління тютюнових виробів у забороненому місці, яке вони проігноровано. ОСОБА_2 почав здійснювати відеофіксацію їх дій з мобільного телефона, без їх згоди. ОСОБА_1 почала затуляти руками мобільний телефон ОСОБА_2 , вимагаючи припинити зйомку. Під час раптово виниклого конфлікту між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 схопив своєю лівою рукою ліву кисть ОСОБА_1 та сильно стиснув.

Своїми неправомірними діями ОСОБА_2 спричинив потерпілій ОСОБА_1 тілесне ушкодження у вигляді закритої травми лівої кісті.

Дії ОСОБА_2 кваліфіковані органом досудового розслідування як кримінальне правопорушення, передбачене статтею 128 КК України, а саме ОСОБА_2 своїми протиправними діями вчинив необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження потерпілій.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_2 майнової шкоди та відшкодування моральної шкоди ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 01 грудня 2023 року залишено без розгляду.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, суди, належним чином оцінивши наявні у матеріалах справи докази, встановивши незаконність дій ОСОБА_2 щодо вчинення неправомірних дій щодо ОСОБА_1 шляхом нанесення їй тілесних ушкоджень середньої тяжкості, дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення на її користь грошових коштів на відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_2 .

З огляду на тривалість вимушених змін у житті позивача та моральних страждань, яких зазнала ОСОБА_1 внаслідок отримання тілесних ушкоджень середньої тяжкості, суд апеляційної інстанції обґрунтовано стягнув на її користь 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Визначений розмір моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції у сумі 10 000,00 грн, не відповідає глибині фізичних та душевних страждань позивачки та не є співмірним. Вказав, що моральну шкоду не можна виміряти повністю, ураховуючи емоційний стан особи, яка просить про таку сатисфакцію.

При цьому суд апеляційної інстанції, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, враховує, що ОСОБА_1 внаслідок неправомірних дій відповідача перенесла значний емоційний стрес із переживаннями фізичного болю, психологічні страждання внаслідок отримання закритої травми лівої кисті, у позивачкиї погіршилося соціальне функціонування як особистості. Перенесений позивачкою стрес та страждання призвели до тривалої фіксації негативних психоемоційних та психосоматичних змін: погіршення настрою, тривожності, побоювання, ситуативних переживань, що вимагають залучення додаткових ресурсів для подолання та тривалої соціально-психологічної реабілітації.

Виходячи із характеру правопорушення, засад розумності та справедливості, суд апеляційної інстанції вважав, що розмір моральної шкоди, яку слід відшкодувати з відповідача на користь позивачки, підлягав збільшенню до 50 000,00 грн, і саме такий розмір моральної шкоди не буде вважатися явно завищеним чи надмірним для відповідача.

Розмір моральної шкоди у сумі 1 296 000,00 грн, що визначений позивачкою на підставі висновку амбулаторної судової психологічно-психіатричної експертизи Центру судових експертиз ДУ «ІСП МОЗ України» від 29 листопада 2024 року №1672, який виконаний експертами Козерацькою О. А. та Трохманенко Л. М., суд апеляційної інстанції вважав необґрунтованим та таким, що не відповідає принципу співмірності сатисфакції.

З огляду на правильне застосування судом норм права у спірних правовідносинах, Верховний Суд не уповноважений надавати власну оцінку доказам та обставинам справи, які стали основою для визначення судом апеляційної інстанції завданої позивачці моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн.

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 (провадження № К/9901/59673/18) Верховний Суд дійшов висновку про відсутність повноважень у суду касаційної інстанції змінювати розмір стягненої моральної шкоди з огляду на особливості її визначення на підставі фактичних обставин справи та доказів, оцінка яких належить до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій.

З аналогічних підстав колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що розмір моральної шкоди є заниженим та неспівмірним завданій моральній шкоді.

Щодо судових витрат, понесених сторонами у судах першої та апеляційної інстанцій

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги/додатковій угоді до договору.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих за складністю доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Сторони у справі, що переглядається в касаційному порядку, подали як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції докази понесення витрат на правничу допомогу. Крім того позивачка надала докази понесення витрат, визначених пунктом 2 частини третьої статті 133 ЦПК України, у суді першої інстанції.

Частиною другою статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд першої інстанції, вирішуючи заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Соломіна В. О. та представника ОСОБА_2 - адвоката Бобовича М. М. про компенсацію витрат на правничу допомогу, правильно врахував положення частин першої, третьої статті 133, частини другої статті 141, статті 137 ЦПК України, категорію справи, обсяг фактичних витрат, понесених сторонами, їх необхідність та доцільність, загальну тривалість розгляду справи в суді першої інстанції, кількість часу, витраченого адвокатами на участь у судових засіданнях, керувався принципом законності, справедливості та співмірності, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог стягнув витрати на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеним позовним вимогам із розрахунку 2,5 % на користь позивача та 97,5 % - відповідача.

Суд апеляційної інстанцій, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині збільшення розміру на відшкодування моральної шкоди, обґрунтовано застосував положення пункту 3 частини другої, частину тринадцяту статті 141 ЦПК України, змінив розмір судових витрат, стягнутих за додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 28 серпня 2025 року.

Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2024 року у справі № 547/581/21 (провадження № 61-5134св23), відповідаючи на доводи касаційної скарги, констатував, «що положення частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України дає право суду, за клопотанням іншої сторони лише зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов`язок доведення неспівмірності таких витрат покладено на сторону, яка заявила таке клопотання, а не на суд».

У свою чергу, вирішуючи заяви представників сторін про компенсацію витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанцій, суд апеляційної інстанції врахував приписи частин першої-третьої статті 133, статті 137, частини другої статті 141 ЦПК України, проаналізував подані сторонами докази, заперечення сторін щодо неспівмірності витрат на правову допомогу, складність справи, обсяг та час необхідний для виконання адвокатами, які надавали професійну правничу допомогу позивачу та відповідачу в суді апеляційної інстанції, обсяг фактично виконаної адвокатами роботи, дійшов висновку про доведеність понесених позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції витрат на професійну правничу допомогу, визначивши їх розмір по 5 000,00 грн кожному, вказавши, що такий розмір відповідатиме критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду апеляційної інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на нормах права та відповідають фактичним обставинам справи.

Із матеріалів справи встановлено, що суд апеляційної інстанції не приймав процесуальних рішень щодо визнання таким, що не відповідає вимогам 360 ЦПК України, відзиву на апеляційну скаргу, поданого представником ОСОБА_2 - адвокатом Бобовичем М. М. (том 3, а. с.103-105).

Цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, призначена в судове засідання на 11 грудня 2025 року об 11:40 год, була знята з розгляду 11 грудня 2025 року у зв`язку з перебуванням судді Борисової О. В. у відпустці (том 3, а. с. 126). Однак ця обставина не вказує на порушення представником ОСОБА_2 - адвокатом Бобовичем М. М. положень статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та неприбуття його у судове засідання у визначений судом апеляційної інстанції час.

Вказаних вище обставин представник позивача не спростував.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19 вказав: «3.46. Таким чином, беручи на себе обов`язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад написання процесуального документу чи виступ у суді, а бере на себе обов`язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов`язків клієнта. […] 3.49. З огляду на що колегія суддів вважає, що такі стадії, як прибуття до суду чи іншої установ та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта.

3.50. З урахуванням наведеного час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами».

Колегія суддів зазначає, що такі стадії, як прибуття до суду чи іншої установ та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта, що витікає з положення частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Суди попередніх інстанцій виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі, правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (заява № 3236/03)) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення, додаткове рішення суду першої інстанції у незмінних апеляційним судом частинах та постанову, додаткову постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141, підпунктів б), в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України слід здійснити новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення та розподілити судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд погодився з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, якими частково задоволено позов ОСОБА_1 та залишив її касаційну скаргу без задоволення, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на її користь судових витрат, понесених у суді касаційної інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Бобович М. М. просив стягнути на користь ОСОБА_2 витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, а саме на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн, на підтвердження чого додав: ордер на представництво інтересів ОСОБА_2 у суді касаційної інстанції; додаткову угоду до договору № 42/1 про правничу допомогу від 27 листопада 2025 року, укладену 21 травня 2026 року, відповідно до якої замовник сплачує виконавцю грошову винагороду у розмірі 8 000,00 грн за підготовку відзиву на касаційну скаргу у справі № 756/12504/24; акт наданих послуг до договору № 42/1 від 21 травня 2026 року, відповідно до якого надано послугу зі складання відзиву на касаційну скаргу у справі № 756/12504/24; квитанцію до прибуткового касового ордену від 21 травня 2026 про сплату ОСОБА_2 8 000,00 грн за послуги відповідно до договору від 21 травня 2026 року № 42/1; опис до цінного листа про направлення ОСОБА_1 клопотання та доданих доказів.

Колегія суддів, вивчивши докази, подані позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, з урахуванням вимог частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України вважає їх співмірними із заявленими вимогами. При цьому колегія суддів констатує, що заявник - ОСОБА_1 особисто, чи через свого представника - адвоката Соломіна В. О. не скористалася своїм правом, наданим їй положенням частини шостої статті 137 ЦПК України.

Отже, з урахуванням положень підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу, понесені в зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі 8 000,00 грн.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду