ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 523/50/23

ОПИСОВА ЧАСТИНА

У вересні 2023 року Департамент патрульної поліції звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування завданих матеріальних збитків у розмірі 319 530,10 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач з листопада 2015 року до січня 2023 року проходив службу в Управлінні патрульної поліції у місті Одесі ДПП.

Відповідачем ОСОБА_1 позивачу заподіяні матеріальні збитки, завдані за наслідком дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 20 травня 2017 року, під час керування ОСОБА_1 службовим автомобілем «Toyota Prius», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який перебував на добовому чергуванні з охорони громадського порядку в Суворовському районі м. Одеси у складі екіпажу патрульної поліції «Благо-0408».

Виходячи з наведеного, Департамент патрульної поліції просив задовольнити позов та стягнути з відповідача ОСОБА_1 матеріальні збитки у розмірі 319 530,10 грн.

Суворовський районний суд м. Одеси ухвалою від 23 січня 2025 року закрив провадження у справі за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про відшкодування завданих матеріальних збитків на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір між сторонами виник з приводу відшкодування збитків, завданих відповідачем державі під час проходження ним публічної служби.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу.

Одеський апеляційний суд постановою від 27 листопада 2025 року апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнив, ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 23 січня 2025 року скасував, справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що цей спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, оскільки співробітник поліції, який керує службовим транспортним засобом і вчиняє дорожньо-транспортну пригоду, навіть під час виконання ним його службових обов`язків, вчиняє цивільний делікт не під час здійснення адміністративно-владних повноважень, а допускаючи порушення принципу генерального делікту, тобто загальної заборони завдання шкоди особі.

29 січня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Хижняк А. В., через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 27 листопада 2025 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 27 листопада 2025 року та залишити в силі ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 23 січня 2025 року.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заявник указує на те, що позивач у цій справі просив суд стягнути з відповідача шкоду, яка спричинена внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, під час виконання ним службових обов`язків, а саме здійснення патрулювання на службовому автомобілі (несення публічної служби). Вказана теза спростовує посилання суду апеляційної інстанції про те, що завдана шкода не пов`язана із проходженням служби відповідачем.

У випадку вирішення спору щодо зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Спір у цій справі підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки виник щодо відшкодування органу державної влади шкоди, завданої відповідачем шляхом пошкодження службового автомобіля під час здійснення патрулювання, тобто під час виконання службових обов`язків (несення публічної служби), а тому є публічно- правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду, Департамент патрульної поліції просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 17 лютого 2026 року у складі колегії суддів Сердюка В. В.↗ (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції.

У березні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 вересня 2026 року цю справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В.↗, судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М.↗, Сакара Н. Ю.↗

Верховний Суд ухвалою від 07 жовтня 2026 року справу призначив до судового розгляду.

Протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 15 жовтня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: головуючий - Сердюк В. В.↗ (суддя-доповідач), судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Осіян О. М.↗, Сакара Н. Ю.↗, Шипович В. В.↗

Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

Наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 07 листопада 2015 року ОСОБА_1 призначено на посаду інспектора роти № 4 батальйону № 3 Управління патрульної поліції у місті Одесі ДПП. Відповідно до посадової інструкції інспектор патрульної поліції, зокрема, зобов`язаний:

- безперервно та цілодобово патрулювати територію обслуговування з метою забезпечення публічної безпеки і порядку, контролю за дотриманням правил дорожнього руху, забезпечення його безпеки та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі;

- у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху інспектор під час несення служби здійснює організацію безпечного та безперешкодного дорожнього руху;

- під час керування патрульним автомобілем бути прикладом для інших учасників дорожнього руху в частині дотримання Правил дорожнього руху.

Предметом спору є відшкодування відповідачем ОСОБА_1 . Департаменту патрульної поліції матеріальних збитків, завданих за наслідком дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 20 травня 2017 року, під час керування ОСОБА_1 службовим автомобілем «Toyota Prius», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який перебував на добовому чергуванні з охорони громадського порядку в Суворовському районі м. Одеси у складі екіпажу патрульної поліції «Благо-0408».

Станом на дату звернення до суду з позовом 03 січня 2023 року відповідач ОСОБА_1 звільнений зі служби в поліції.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 05 жовтня 2021 року (з урахуванням виправлення описки ухвалою від 24 липня 2024 року) у справі № 523/18621/19 ОСОБА_1 обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, звільнений від кримінальної відповідальності за закінченням строків давності. У цій справі цивільний позов Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 залишено без розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає з огляду на таке.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, заява №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).

Частиною другою статті 46 КАС України передбачено, що позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень

З огляду на зміст позовних вимог спір між сторонами виник з приводу проходження відповідачем публічної служби, під час якої у результаті неналежного виконання своїх службових обов`язків він пошкодив державне майно, чим завдав державі збитків.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина перша статті 59 Закону України «Про Національну поліцію»).

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про Національну поліцію» у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.

У пункті 1 Розділу ІІІ Порядку використання і зберігання транспортних засобів Національної поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2017 року № 757, зазначено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2003 року № 848 «Про впорядкування використання легкових автомобілів бюджетними установами та організаціями» всі транспортні засоби органів поліції використовуються виключно в службових цілях, для забезпечення оперативної і господарської діяльності в межах установлених лімітів та передбачених у їх кошторисах асигнувань.

Патрульна служба відповідно до покладених на неї завдань здійснює, зокрема, цілодобове патрулювання території обслуговування з метою забезпечення належної охорони громадського порядку, громадської безпеки та контролю за дотриманням правил дорожнього руху, забезпечення його безпеки. У разі необхідності здійснює регулювання дорожнього руху (підпункт 1 пункту 1 Розділу ІІІ Положення про патрульну службу Міністерства внутрішніх справ, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України02 липня 2015 року № 796).

Встановлення правомірності дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця передбачене в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби. Такі висновки про застосування норм права mutatis mutandis викладені у постанові від 03 червня 2026 року у справі № 291/41/22 (провадження № 61-9385св25).

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд неодноразово викладав висновки щодо юрисдикційності спору, який виник у зв`язку із завданням відповідачем шкоди державі під час проходження ним публічної служби.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 734/3102/16-ц (провадження № 14-481цс18) зроблено висновок, що «спірні правовідносини виникли у зв`язку із завданням відповідачем шкоди державі під час проходження публічної служби. З огляду на вищезазначені вимоги закону, указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, і питанням відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди, навіть якщо притягнення цієї особи до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди відбувається після її звільнення з військової служби. Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, в якій зазначено про відступ від раніше висловленої правової позиції у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15, від 3 жовтня 2018 року у справі № 755/2258/17 в аналогічних спорах».

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18 (провадження

№ 11-574апп19) Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що «за наслідками розгляду справи № 818/1688/16 (постанова від 05 грудня 2018 року) Велика Палата Верховного Суду з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень, відступила від висновку, викладеного, зокрема, й у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15 виходячи з таких міркувань. У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у цій справі щодо відшкодування державі в особі військової частини шкоди, завданої ОСОБА_1 шляхом втрати майна під час здійснення ним повноважень, пов`язаних з проходженням військової (публічної) служби, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів».

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 березня 2023 року у справі № 761/1366/20 (провадження № 61-19024св21), від 28 вересня 2023 року у справі № 182/3615/22 (провадження № 61-7241св23), від 05 березня 2025 року у справі № 391/832/23 (провадження № 61-6900св24) та інших подібних.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи щодо юрисдикційності цього спору, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що спір між сторонами виник з приводу відшкодування збитків, завданих відповідачем державі під час проходження ним публічної служби, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що цей спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, у зв`язку з чим закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Апеляційний суд не врахував, що обставини притягнення відповідача до дисциплінарної відповідальності та звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності підлягають врахуванню судом при вирішенні питання відповідальності відповідача за шкоду, що завдана при проходженні публічної служби, проте не свідчать про те, що вказаний спір слід розглядати у порядку цивільного судочинства з огляду на зміст правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі.

Посилання апеляційного суду на висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 203/3237/16 (провадження № 61-10121св19), згідно з яким співробітник поліції, який керує службовим транспортним засобом і вчиняє ДТП, навіть під час виконання ним його службових обов`язків, вчиняє цивільний делікт не під час здійснення адміністративно-владних повноважень, а допускаючи порушення принципу генерального делікту, тобто загальної заборони пошкодження та знищення майна будь-якої особи, є помилковим, оскільки у справі № 203/3237/16 вирішувалося питання про відшкодування шкоди, завданої потерпілій особі внаслідок ДТП, а в цій справі органом державної влади заявлені вимоги про відшкодування шкоди до свого колишнього працівника - поліцейського, який на час завдання державі шкоди проходить службу в органах поліції (див. постанову Верховного Суду від 21 лютого 2022 року у справі № 932/14855/19, провадження № 61-17804св21).

За таких обставин апеляційний суд помилково скасував судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Тому суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції і залишає в силі ухвалу суду першої інстанції.

Відповідно до вимог статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати, ухвалу суду першої інстанції - залишити в силі.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням того, що касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції у розмірі 665,60 грн зі сплати судового збору за подання касаційної скарги підлягають відшкодуванню за рахунок Департаменту патрульної поліції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду