ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 674/1031/24

ОПИСОВА ЧАСТИНА

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Міністерство оборони України, про визнання членом сім`ї загиблого військовослужбовця, встановлення фактів родинних відносин, перебування на утриманні та визнання особи такою, яка має право на отримання одноразової грошової допомоги.

Позов обґрунтовано тим, що з 04 липня 1995 року до 08 липня 2004 року та з 27 липня 2005 року і дотепер ОСОБА_1 перебуває у шлюбних відносинах із ОСОБА_2 . Син чоловіка від першого шлюбу, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав з позивачкою та її чоловіком. Біологічна мати ОСОБА_2 - ОСОБА_5 з 1997 року і дотепер мешкає в рф та не брала участі у вихованні та утриманні свого сина, аліменти не сплачувала.

Із 17 листопада1995 року до 03 лютого 2022 року вихованням та утриманням ОСОБА_2 займалися батько ОСОБА_2 та мачуха ОСОБА_1 , яка фактично виконувала роль матері ОСОБА_2 . Проживаючи разом, вони вели спільне господарство, мали спільний побут, були пов`язані взаємними правами та обов`язками.

02 квітня 2022 року ОСОБА_2 був призваний до Збройних Сил України та проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Під час проходження служби, яка пов`язана з захистом України від збройної агресії рф, ОСОБА_2 неодноразово надавав матеріальну допомогу своїй мачусі ОСОБА_1 , перераховуючи кошти на її особистий картковий рахунок. 11 травня 2023 року позивачка та її чоловік ОСОБА_2 отримали сповіщення про загибель їх сина, який брав участь у бойових діях із захисту України від збройної агресії рф. Позивачка не має кровного споріднення із своїм пасинком ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак з листопада 1995 року по квітень 2022 року виконувала роль матері та перебувала на утриманні пасинка.

Метою звернення позивачки до суду з позовом є отримання нею виплат, передбачених статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та статтею 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Позивачка просила суд:

- визнати ОСОБА_1 членом сім`ї загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , беручи участь у бойових діях пов`язаних із захистом України від збройної агресії рф;

- встановити факт родинних відносин з загиблим ОСОБА_2 та факт перебування ОСОБА_1 на утриманні свого пасинка ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , беручи участь у бойових діях пов`язаних з захистом України від збройної агресії рф;

- визнати ОСОБА_1 особою, яка має право на отримання одноразової грошової допомоги як член сім`ї загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , беручи участь у бойових діях пов`язаних з захистом України від збройної агресії рф.

Дунаєвецький районний суд Хмельницької області рішенням від 10 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 04 травня 2026 року, у задоволенні позову відмовив.

Рішення судів мотивовані тим, що позивачка не надала належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували сукупність обставин для встановлення факту, що позивачка була членом сім`ї загиблого військовослужбовця. Також позивачка не довела її належність до категорії непрацездатних осіб, які б, у разі встановлення судом фактів належності до члена сім`ї загиблого військовослужбовця та перебування на його утриманні, надавали б їй право на отримання одноразової грошової допомоги, тому відсутні підстави вважати позивачку утриманцем загиблого військовослужбовця.

04 червня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Слободянюк П. В., через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 10 квітня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 травня 2026 року у цій справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Слободянюк П. В., зазначає:

- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18), від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25), та у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження №61-11607св18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 22 вересня 2021 року у справі № 463/3724/18 (провадження № 61-4970св21), від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21), від 09 жовтня 2024 року у справі № 753/11423/22 (провадження № 61-2916св24), від 27 листопада 2024 року у справі № 760/18907/22 (провадження № 61-3012св24), від 09 квітня 2025 року у справу № 754/4040/22 (провадження № 61-10907св24), від 16 квітня 2025 року у справі № 280/3747/23 (адміністративне провадження № К/990/24415/24), крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

- пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті

411 цього Кодексу (недослідження зібраних в справі доказів, встановлення обставин, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів).

Заявниця указує на те, що суди не врахували сталі взаємовідносини між нею та її пасинком ОСОБА_2 , які притаманні сім`ї.

Зазначає, що у рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 указано, що членами сім`ї можуть бути не лише близькі родичі, а й інші особи, зокрема мачуха, пасинок, падчерка, за умови існування реальних сімейних відносин, що суди попередніх інстанцій, на її думку, не врахували.

Суди залишили без уваги, що редакція статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на час загибелі ОСОБА_2 визначала серед інших осіб, що мають право на отримання одноразової грошової допомоги, зокрема утриманців загиблого (померлого).

Суди, на думку заявниці, помилково вирішили, що позивачка не належить до непрацездатних членів сім`ї загиблого ОСОБА_2 . Із 07 квітня 2021 року їй встановлена ІІІ група інвалідності і у цей час вона проживала разом з ОСОБА_2 однією сім`єю. Із серпня 2021 року до лютого 2023 року позивачка не була працевлаштована та не отримувала допомогу від держави, тобто була непрацездатною особою. Утримання ОСОБА_2 було для неї постійним джерелом для існування.

Суди також не врахували покази свідків та письмові докази в їх сукупності щодо належності позивачки до членів сім`ї загиблого ОСОБА_2 .

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду, Міністерство оборони України просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанції.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 04 серпня 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції.

У вересні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

Із 27 липня 2005 року позивачка перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 (батько загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 ), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим повторно 22 квітня 2021 року та витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00030557189.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого повторно 24 серпня 2004 року, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_5 .

За відомостями з домової книги домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_2 був зареєстрований за цією адресою з 17 листопада 1995 року до 03 лютого 2022 року.

07 квітня 2021 року Дунаєвецькою міжрайонною МСЕК ОСОБА_1 встановлена ІІІ група інвалідності довічно, що підтверджується копією довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ № 440631 та копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 . Відповідно до довідки від 29 травня 2023 року № 11, виданої КП ДМР «Благоустрій Дунаєвеччини», ОСОБА_1 з 25 листопада 2005 року дотепер зареєстрована і проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 02 квітня 2022 року № 76, на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» та рапорту про прийняття посади, ОСОБА_2 був призваний до лав Збройних Сил України, проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та приступив до виконання обов`язків за посадою.

Згідно з випискою з банківського рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_5 (IBAN НОМЕР_6 ), відкритого в АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 здійснював грошові перекази на цю картку, зокрема транзакції у період з 13 травня 2022 року до 27 березня 2023 року на загальну суму 73 260 грн.

Згідно зі сповіщенням сім`ї про смерть від 11 травня 2023 року № 58 та лікарського свідоцтва про смерть від 15 травня 2023 року № 1300 ОСОБА_2 , будучи військовослужбовцем, загинув, беручи участь у бойових діях з захисту України від збройної агресії рф. Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 виданого повторно 23 травня 2023 року, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до акта обстеження житлового будинку від 24 липня 2023 року ОСОБА_5 не брала участі у вихованні та забезпеченні (утриманні) свого сина ОСОБА_2 з 1997 року по 2022 рік, оскільки проживала на території рф.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 12 травня 2006 року до 03 лютого 2022 року разом із ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Згідно з копією висновку та доповіді ІНФОРМАЦІЯ_4 після загибелі ОСОБА_2 для призначення та виплати одноразової грошової допомоги можуть звернутися: дружина ОСОБА_3 - має право, подано заяву; дочка ОСОБА_8 , 2022 року народження, - має право, законний представник ( ОСОБА_3 ) подала заяву; мати ОСОБА_5 - за інформацією Звягельського РТЦКСП проживає в росії, підтверджуючих документів не надано, заяву/нотаріально засвідчену відмову не надавала, до ТЦКСП не зверталася; батько ОСОБА_2 - до ІНФОРМАЦІЯ_4 не звертався; дочка, ОСОБА_9 , 2011 року народження, - законний представник до Житомирського ОТЦКСП не звертався; мачуха ОСОБА_1 - має намір звертатися до суду з питань призначення ОГД, до Житомирського ОТЦКСП не зверталась. Інших членів сім`ї (утриманців) не встановлено.

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 02 квітня 2024 року № 54/168 прийнято рішення про призначення одноразової грошової допомоги дружині та дочці (2011 року народження) загиблого ОСОБА_2 у розмірі 2/6 частини у рівних частках кожній у сумі 5 000 000,00 грн. Батьку та дочці загиблого ОСОБА_2 призначено одноразову допомогу в розмірі 2/6 частини 15 000 000,00 грн, у сумі 5 000 000,00 грн у рівних частинах кожному.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржувані судові рішення відповідають з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У цій справі позивачка звернулася до суду з позовом про визнання її членом сім`ї загиблого військовослужбовця, встановлення факту родинних відносин з останнім та перебування на його утриманні з метою отримання нею виплат, передбачених статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та статтею 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в редакції чинній на час виникнення у заявника права на отримання одноразової грошової допомоги, встановлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000,00 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Статтею 16-1 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції чинній на дату загибелі військовослужбовця, визначено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якого настала протягом року після звільнення).

Частиною першою статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Згідно з частиною першою статті 31 цього ж Закону члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

В абзаці першому частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що: «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)».

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту їх спільного проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).

Спільний побут у свою чергу передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.

До прав та обов`язків слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між особами та реалізацію ними прав і обов`язків, які притаманні сімейним.

При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між особами склались та мали місце усталені відносини, притаманні сім`ї. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 23 липня 2026 року у справі № 527/2907/24 (провадження № 61-4492св26) та інших подібних.

Також позивачка у цій справі зазначала, що перебувала на утриманні загиблого військовослужбовця. У цій частині вимог підлягає доведенню те, що факт перебування особи на утриманні померлого має місце, якщо допомога, яка їй надавалася, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів (постанова Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 584/1166/15-ц).

Одержання пенсії або заробітної плати не створює автоматичної перешкоди для встановлення факту перебування на утриманні. Водночас за наявності власних доходів заявника суд повинен мати можливість порівняти їх з фактичним доходами й загальними витратами, а не лише ймовірним розміром допомоги, який міг надавати померлий.

Саме лише істотне перевищення доходу померлої особи над доходом заявниці свідчить про фінансову можливість надавати допомогу, але не дає можливості встановити, яка частина цього доходу фактично передавалася заявниці, з якою періодичністю та чи була вона основним джерелом її засобів до існування (постанова Верховного Суду від 01 вересня 2026 року у справі № 377/870/24).

Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 22 вересня 2026 року у справі № 227/897/24 (провадження № 61-6337св25) та інших подібних.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Суди у цій справі встановили, що позивачка та загиблий військовослужбовець тривалий період часу були зареєстровані за однією адресою. При цьому суди вказали, що надані позивачкою докази в їх сукупності не підтверджують її перебування у сімейних відносинах із ОСОБА_2 , зокрема існування у них спільного бюджету, спільних витрат, ведення спільного господарства та взаємних прав і обов`язків. Також позивачкою не надано доказів, на підставі яких можливо виснувати про її перебування на утриманні загиблого ОСОБА_2 .

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши недоведеність позивачкою тих обставин, на які вона посилалась як на підставу позову, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у цій справі.

З таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів Верховного Суду погоджується.

Вимогами частини першої статті 400 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Перевіряючи доводи заявника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18), від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25), та у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження №61-11607св18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 22 вересня 2021 року у справі № 463/3724/18 (провадження № 61-4970св21), від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21), від 09 жовтня 2024 року у справі № 753/11423/22 (провадження № 61-2916св24), від 27 листопада 2024 року у справі № 760/18907/22 (провадження № 61-3012св24), від 09 квітня 2025 року у справу № 754/4040/22 (провадження № 61-10907св24), від 16 квітня 2025 року у справі № 280/3747/23 (адміністративне провадження № К/990/24415/24), крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, колегія суддів враховує, що у справі, яка переглядається, суди установили фактичні обставини, які є відмінними від фактичних обставин, установлених у справах, на які посилається заявниця.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Проніна проти України, заява № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 10 квітня 2025 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 04 травня 2026 року, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду