ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 917/1208/25

1. Заступник керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Полтавської міської ради (далі - Полтавська міська рада, Рада, позивач) звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсними пункту 3.3 договору від 09 вересня 2024 року № 285 про закупівлю та Специфікації, яка є додатком № 1 до договору, укладеного між Комунальним підприємством "3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради" (далі - КП "3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради", відповідач-1) і Товариством з обмеженою відповідальністю "МТ МЕД" (далі - ТОВ "МТ МЕД", відповідач-2), у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у сумі 163 551,40 грн. Просив також стягнути з ТОВ "МТ МЕД" на користь Полтавської міської ради 163 551,40 грн, сплачених у рахунок ПДВ.

2. На обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначав, що за укладеним сторонами договором про закупівлю ортопедичного операційного столу до його ціни безпідставно включено податок на додану вартість (ПДВ) у розмірі 163 551,40 грн, оскільки постачання такого товару підлягає звільненню від оподаткування відповідно до підпункту 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України (далі - ПК України) та Переліку лікарських засобів та медичних виробів, що ввозяться та постачаються на митну територію України під час воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року № 1447 (далі - Перелік № 1447). Посилаючись на невідповідність умов договору в частині включення ПДВ вимогам законодавства, Прокурор просив визнати відповідні умови договору та Специфікацію, яка є додатком № 1 до договору, недійсними, а сплачені 163 551,40 грн - стягнути на користь позивача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) як безпідставно набуті кошти.

3. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 02 березня 2026 року, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25 червня 2026 року, позовні вимоги задоволено. Визнано недійсними пункт 3.3 договору від 09 вересня 2024 року № 285 про закупівлю та Специфікацію, яка є додатком № 1 до договору, укладеного між КП "3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради" та ТОВ "МТ МЕД", у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 163 551,40 грн. Стягнуто з ТОВ "МТ МЕД" на користь Полтавської міської ради 163 551,40 грн.

4. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, виходив з того, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором поставки, предметом якого є ортопедичний операційний стіл, включений до Переліку № 1447. Суди зазначили, що відповідно до підпункту 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України операції з постачання визначених медичних виробів звільняються від оподаткування ПДВ за умови їх призначення для використання закладами охорони здоров`я з метою надання медичної допомоги особам, які постраждали внаслідок збройної агресії російської федерації. Урахувавши статус КП "3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради" як закладу охорони здоров`я, положення наказу МОЗ від 25 лютого 2022 року № 379 та відомості про лікування в лікарні 144 військовослужбовців, суди дійшли висновку про наявність підстав для застосування відповідної податкової пільги. Оскільки за умовами договору вартість товару становила 2 500 000,00 грн, у тому числі ПДВ у розмірі 163 551,40 грн, суди визнали включення цієї суми до ціни товару неправомірним, а відповідні положення договору - такими, що суперечать вимогам законодавства. Керуючися статтями 203, 215 та 1212 ЦК України, суди попередніх інстанцій встановили підстави для визнання відповідних положень договору недійсними та стягнення з постачальника 163 551,40 грн.

5. У касаційній скарзі ТОВ "МТ МЕД", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 02 березня 2026 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 25 червня 2026 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

6. Скаржник підставами касаційного оскарження судових рішень визначив пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

7. Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17 серпня 2026 року для розгляду зазначеної касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: Власова Ю. Л.↗ - головуючий, Багай Н. О.↗, Малашенкової Т. М.

8. Верховний Суд ухвалою від 07 вересня 2026 року відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ "МТ МЕД" на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

9. У зв`язку із відпусткою судді Малашенкової Т. М., за розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 19 жовтня 2026 року № 32.2-01/1948, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 917/1208/25. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 жовтня 2026 року вказану вище касаційну скаргу у справі № 917/1208/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: Власова Ю. Л.↗ - головуючий, Багай Н. О.↗, Булгакова І. В.↗

Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

10. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

11. Частиною 2 статті 300 ГПК України визначено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

12. На обґрунтування підстав касаційного оскарження ТОВ "МТ МЕД" посилається на:

- пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України - неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 18 листопада 2025 року у справі № 910/4313/25, від 09 квітня 2026 року у справі № 916/2613/25 щодо застосування підпункту 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" ПК України; від 23 червня 2026 року у справі № 916/2438/25, у якій зазначено, що загальний профіль діяльності закладу охорони здоров`я та можливе використання обладнання для лікування поранених осіб не підтверджують наявності такого спеціального цільового призначення;

- пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України - відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування підпункту 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" ПК України у подібних правовідносинах у контексті визначення суті спеціального цільового призначення закупівлі медичного обладнання.

13. Учасники справи правом на подання відзиву не скористалися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

14. Суди попередніх інстанцій встановили, що наказом МОЗ від 02 березня 2022 року № 391 затверджені Методичні рекомендації етапності надання медичної допомоги пораненим та травмованим, відповідно до яких КП "3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради" відноситься до ІІ рівня ЗОЗ, до якого транспортуються стабільні військовослужбовці, де і проводиться їх лікування. З міркувань безпеки відповідач не оприлюднював інформацію про цілі укладення договору.

15. 09 вересня 2024 року між КП "3-я міська клінічна лікарня Полтавської ради" та ТОВ "МТ-МЕД" укладено договір про закупівлю № 285, строком дії до 31 грудня 2024 року, а в частині оплати за поставлений товар - до повного виконання між сторонами взятих на себе зобов`язань.

16. Договір укладено в порядку, передбаченому Законом України "Про публічні закупівлі", за результатами відкритих торгів, оголошення про проведення яких оприлюднено 22 серпня 2024 року про проведення закупівлі ортопедичного операційного столу, ДК 021:2015:33160000-9: Устаткування для операційних блоків (ідентифікатор закупівель UA 021-2015-33160000-9).

17. У пункт 1.1 договору сторони досягли згоди про те, що предметом цього договору є зобов`язання відповідача-2 (постачальник) поставити та передати у власність відповідачу-1 (покупець) товар: ортопедичний операційний стіл ДК 021:2015:33160000-9 - Устаткування для операційних блоків НК 024:20203:36608, визначений у Специфікації до договору, та зобов`язання відповідача-1 прийняти товар та оплатити його вартість.

18. Відповідачі у договорі узгодили ціну договору - 2 500 000,00 грн в тому числі ПДВ 163 551,40 грн, що складає вартість товару за договором (пункт 3.3 договору).

19. Згідно з підписаною між відповідачами Специфікації до договору, найменування товару зазначено: операційний стіл (ортопедична версія) VIVAX OT-02 (OT-02-322) за ціною 2 500 000,00 грн в тому числі ПДВ 163 551,40 грн.

20. Замовник здійснює оплату за фактично поставлений товар належної якості на склад покупця на підставі рахунку та видаткової накладної протягом 30 календарних днів, у межах виділених коштів (фактичного фінансування), але не пізніше 31 грудня 2024 року (пункт 4.1 договору).

21. Відповідач-2 поставив відповідачу-1 товар на визначену суму, про що свідчать акт приймання-передачі товару від 20 листопада 2024 року № 1124/20-01 та видаткова накладна від 20 листопада 2024 року № 46, підписані з обох сторін.

22. На оплату поставленого товару відповідач-2 виставив рахунок на оплату від 20 листопада 2024 року № 53 на суму 2 500 000,00 грн в тому числі ПДВ 163 551,40 грн та видав податкову накладну від 20 листопада 2024 року № 10, яка зареєстрована в реєстрі податкових накладних за № 9412121351.

23. Відповідач-1 зазначений рахунок оплатив, про що свідчить платіжна інструкція від 27 листопада 2024 року № 19.

24. На період воєнного стану постановою Кабінету Міністрів України № 1447 затверджено перелік лікарських засобів та медичних виробів, що ввозяться та постачаються на митну територію України під час воєнного стану. Відповідно до зазначеного Переліку № 1447, до нього входить зокрема операційний стіл.

25. Згідно з письмовими поясненнями відповідача-1, з 04 грудня 2024 року до 26 листопада 2025 року 3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради пролікувала 144 військовослужбовців. У хірургічному відділенні стаціонару 128 (проведено оперативних втручань - 63), в травматологічному відділенні стаціонару - 16 (проведено оперативних втручань 16).

26. Відповідач-1 звертався до відповідача-2 з листом від 30 січня 2025 року № 242/01.5 щодо повернення суми ПДВ 163 551,40 грн та вимогою повернути сплачену суму ПДВ на рахунок відповідача-1, а в подальшому з претензією від 10 листопада 2025 року № 326/01.6.

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

27. Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою ТОВ "МТ МЕД" є рішення Господарського суду Полтавської області від 02 березня 2026 року та постанова Східного апеляційного господарського суду від 25 червня 2026 року.

28. Перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судового рішення (пункти 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

29. Глава 3 розділу I книги 1 ЦК України регулюється захист прав та інтересі осіб. Так, за змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

30. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

31. Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту, якими є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).

32. Обрання способу захисту - це прерогатива позивача. Водночас свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв`язку із неналежністю чи неефективністю заявленого захисту.

33. За загальним правилом, правочин є найбільш поширеним юридичним фактом сфери приватного права, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

34. Законодавець у статті 204 ЦК України закріпив норму, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину). Правочин характеризується сукупністю ознак, що властиві йому та надають можливість відмежувати його від інших юридичних фактів.

35. Презумпція правомірності правочину, закріплена у вказаній вище нормі права, означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Отже, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).

36. Стаття 215 ЦК України регулює недійсність правочину. Так, за нормою цієї статті підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України.

37. Згідно з частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

38. Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

39. Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті "нівелювання" правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі (див. постанову Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 148/2112/19).

40. Верховний Суд в складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 виснував, що оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина 3 статті 215 ЦК України). Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним. Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися на момент вчинення оспорюваного правочину.

41. Надаючи оцінку вказаним вище нормам матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 910/21153/14 вказав на те, що згідно з статями 4, 10, 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України. Верховний Суд у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 922/2012/21 дійшов висновку про те, що зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

42. Законодавець у статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" закріпив норму, відповідно до якої вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

43. Згідно з підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України податок на додану вартість це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

44. За змістом підпунктів "а" і "б" пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

45. Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

46. Пунктами 30.1, 30.2, 30.9 статті 30 ПК України передбачено, що податкова пільга передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Податкова пільга надається шляхом: а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору; б) зменшення податкового зобов`язання після нарахування податку та збору; в) встановлення зниженої ставки податку та збору; г) звільнення від сплати податку та збору.

47. Згідно з підпунктом 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" ПК України тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України лікарських засобів та медичних виробів відповідно до підпункту "в" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, що призначені для використання закладами охорони здоров`я, учасниками АТО, особами, що беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров`я, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України.

48. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 17 липня 2026 року у справі № 910/6530/24 ухвалила постанову, в якій щодо наявності/відсутності підстав для визнання недійсними пунктів договорів та стягнення коштів з огляду на положення підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2022 року № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - Постанова КМУ № 178) та статті 1212 ЦК України узагальнено виходила з такого:

- з огляду на висновки судів попередніх інстанцій, об`єднана палата зазначає, що питання застосування підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України та Постанови КМУ №178 у системному зв`язку з нормами статей 203, 215, 217, 625, 1212 ЦК України, вже неодноразово розглядалося Верховним Судом, висновки щодо їх застосування викладені касаційною інстанцією у постановах від 14 листопада 2023 року у справі № 910/2416/23, від 23 травня 2024 року у справі № 911/1870/23, від 28 травня 2024 року у справі № 910/12151/23, від 10 вересня 2024 року у справі № 922/4055/23, від 12 вересня 2024 року у справі № 916/2677/23, від 17 вересня 2024 року у справі № 915/1377/23 та від 18 вересня 2024 року у справі № 916/3864/23, на які також посилається скаржник;

- Верховним Судом у зазначених справах зроблено загальний висновок щодо питання застосування Постанови КМУ № 178 від 02 березня 2022 року "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" до договорів, укладених у період дії воєнного стану, зокрема, коли замовником товару за договором виступає військова частина;

- за висновком Верховного Суду, відповідно до частини четвертої статті 4 ЦК України актами цивільного законодавства є, зокрема, постанови КМУ. Якщо постанова КМУ суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону;

- оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування ПДВ, нарахування податкових зобов`язань з ПДВ за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 ПК України, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою ПДВ, не здійснюється;

- норми ПК України не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування установленої діючим законодавством ставки податку є обов`язком, а не правом платника податку;

- як вбачається з предмета та підстав позову, недійсність спірного пункту договору в частині умови про включення до ціни товару суми ПДВ прокурор обґрунтовує тим, що така умова суперечить чинному законодавству, а саме, підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, Постанови КМУ № 178, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсною;

- загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України;

- відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала;

- аналіз положень наведеної норми дає підстави для висновку, що безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без певної правової підстави;

- частиною другою статті 1212 ЦК України встановлено, що положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події;

- згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином;

- за змістом положень глави 83 ЦК України для кондикційних зобов`язань, характерним є приріст майна в набувача без достатніх правових підстав; під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту;

- тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2025 року у справі № 902/16/24);

- при цьому, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою договору про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку (див. постанову Верховного Суду від 14 листопада 2023 року у справі № 910/2416/23);

- визначення операцій як таких, які підлягають/не підлягають оподаткуванню ПДВ, належить до сфери публічно-правових, а не приватно-правових відносин;

- відтак, обов`язок (або його відсутність) щодо сплати ПДВ не може ставитися в залежність від волевиявлення сторін правочину, з огляду на публічно-правовий порядок правовідносин щодо справляння податків, оскільки знаходиться поза межами регулювання цивільного законодавства та контролюється державою в особі органів доходів та зборів;

- ПК України не є актом цивільного законодавства, а імперативно регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства;

- відповідно до частини першої статті 6 ПК України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу;

- податок на додану вартість, визначений в підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (підпункт "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України);

- згідно з пунктом 185.1 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції з продажу товарів (робіт, послуг) на території України (як резидентами так і нерезидентами), ввезення товарів та послуг (включаючи оренду) та, відповідно, вивезення товарів та послуг за межі митної території України. Згідно того ж ПК України ставки ПДВ можуть бути 0 %, 7 % та 20 % від бази оподаткування;

- відповідно до пункту 200-1.5 статті 200-1 ПК України з рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість перераховуються кошти до державного бюджету в сумі податкових зобов`язань з ПДВ, що підлягає сплаті за наслідками звітного податкового періоду, та на поточний рахунок платника податку за його заявою, яка подається до контролюючого органу у складі податкової звітності з ПДВ, у розмірі суми коштів, що перевищує суму задекларованих до сплати до бюджету податкових зобов`язань, та суми податкового боргу з податку;

- згідно з пунктом 200-1.6 статті 200-1 ПК України за підсумками звітного податкового періоду відповідно до задекларованих у податковій декларації результатів платником проводиться розрахунок з бюджетом у порядку, визначеному статтями 200 та 209 ПК України;

- відповідно до пункту 19 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 569 (далі - Порядок № 569), за підсумками звітного (податкового) періоду відповідно до задекларованих у податкових деклараціях з податку результатів діяльності, а також у разі подання уточнюючих розрахунків до податкової декларації з податку, платником податку проводиться розрахунок з бюджетом у порядку, визначеному статтею 200 ПК України;

- у разі недостатності коштів на електронному рахунку платника податку для сплати до бюджету узгоджених податкових зобов`язань платник податку у строки, встановлені ПК України для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує на електронний рахунок необхідні кошти з поточного рахунка (пункт 22 Порядку № 569);

- згідно з пунктом 20 Порядку № 569 для перерахування до бюджету сум узгоджених податкових зобов`язань відповідно до поданої податкової декларації з ПДВ Державна податкова служба не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення граничного строку, встановленого ПК України для самостійної сплати податкових зобов`язань, надсилає Державній казначейській службі реєстр платників податку, в якому зазначаються найменування або прізвище, ім`я та по батькові платника податку, податковий номер або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб - підприємців, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати будь-які платежі за серією (за наявності) та номером паспорта), індивідуальний податковий номер платника податку, звітний (податковий) період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету;

- відповідно до пункту 5 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) бюджетна система України - сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права;

- згідно з пунктами 1, 11, 23 частини першої статті 2 БК України бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. Бюджетні кошти (кошти бюджету) - належні відповідно до законодавства надходження бюджету та витрати бюджету. Доходи бюджету - податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, плату за надання адміністративних послуг, власні надходження бюджетних установ);

- таким чином, податок на додану вартість - це непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем, але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (податковий агент);

- податок на додану вартість складає кошти бюджету у вигляді податкових надходжень;

- досліджені судами наявні у цій справі матеріали (зокрема, зареєстровані в установленому законом порядку та прийняті контролюючим органом податкові накладні та звітні податкові декларації) свідчать про те, що відповідач виконав свої зобов`язання зі справляння до Державного бюджету України спірної суми ПДВ. Докази порушення відповідачем вимог податкового законодавства за спірними господарськими операціями ні сторони, ні прокурор не надали;

- за таких підстав в цьому випадку відсутні підстави стверджувати про порушення інтересів держави внаслідок вибуття з її володіння спірної суми грошових коштів, оскільки такі кошти були сплачені відповідачем у вигляді податку в дохід Державного бюджету України;

- отже, у розумінні положень статті 1212 ЦК України відповідач не є кінцевим набувачем спірних грошових коштів, оскільки перерахувало ці кошти до Державного бюджету України у вигляді ПДВ;

- тобто, на час звернення прокурора до суду з цим позовом фактичний володілець грошових коштів не змінився, оскільки набувачем спірного майна (грошових коштів у вигляді ПДВ) є саме держава Україна;

- за сформованою практикою Верховного Суду, зокрема і в постанові від 14 жовтня 2019 року у справі №910/6642/18, із змісту статті 16 ЦК України та завдання господарського судочинства, визначеного у частині першій статті 2 ГПК України, випливає, що, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові необхідно відмовити;

- позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, на виконання у тому числі приписів статей 13, 74 ГПК України, зобов`язаний довести наявність порушення його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача;

- тобто на позивача покладається обов`язок довести, яким чином порушується його право або законний інтерес, а суд лише після підтвердження таких доводів може надавати оцінку усім обставинам спірних відносин, оскільки відсутність порушених прав чи інтересів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, суди мають надавати оцінку щодо можливості поновлення права/захисту інтересу в обраний позивачем спосіб. Подібна за змістом правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25 жовтня 2022 року у справі № 910/11884/24;

- згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

- з огляду на відсутність підстав стверджувати про порушення в цьому випадку інтересів держави внаслідок вибуття з її володіння спірної суми грошових коштів, оскільки такі кошти були сплачені відповідачем у формі податку в дохід Державного бюджету України, об`єднана палата виснувала про відсутність порушеного права позивача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

49. Верховний Суд у постанові від 20 серпня 2026 року у справі № 914/2177/24, яка враховується при перегляді цієї справи з огляду на частину 4 статті 300 ГПК України, зазначив таке: "…отже, зі змісту наведеного вище вбачається, що у такій категорії справ як стягнення коштів сплачених у формі ПДВ за договорами, в яких в ціну товару включено 20 %, а не ПДВ за нульовою ставкою, вагомим та ключовим для вирішення спору є встановлення факту сплати відповідачем до Державного бюджету України такого податку, оскільки, з`ясування факту такої оплати/не оплати свідчитиме про порушення/не порушення прав держав і подання Прокурором позову в інтересах держави".

50. Колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій не з`ясували, чи перерахував відповідач-2 до Державного бюджету України суму ПДВ, отриману за договором, чи призвело включення цієї суми до договірної ціни до порушення інтересів держави і в чому саме воно полягає. Установлення цих обставин (чи було сплачено ПДВ до Державного бюджету України) є необхідним з огляду на наведені вище правові висновки Верховного Суду. Оскільки відсутність порушення прав чи охоронюваних законом інтересів, на захист яких подано позов, є самостійною підставою для відмови в ньому, висновки судів щодо обґрунтованості позовних вимог є передчасними.

51. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

52. Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

53. У мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 5 частини четвертої статті 238 ГПК України).

54. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

55. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги знайшли своє частково підтвердження (пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України), а тому наявні підстави для скасування оскаржуваної постанови та рішення суду першої інстанції та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

56. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

57. За частиною четвертою статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

58. Ураховуючи, що суд першої інстанції допустив порушення норм права, яке не було виправлене судом апеляційної інстанції, то за таких обставин колегія суддів вважає за необхідне подану касаційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

59. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене вище, повно й усебічно дослідити на підставі наявних у матеріалах справи документів фактичні обставини справи, надати належну оцінку зібраним доказам, їх належності та допустимості, доводам і запереченням сторін та, залежно від установленого й вимог закону, з урахуванням зауважень, викладених у цій постанові, ухвалити законне й обґрунтоване рішення, яке відповідатиме вимогам статей 236- 238 ГПК України.

60. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, відповідно до пункту 14 статті 129 ГПК України суд касаційної інстанції не здійснює розподілу судового збору.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд