ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 911/3160/25

Хід розгляду справи та стислий зміст заяви

1. Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.11.2025 за заявою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - Ініціюючий кредитор) відкрито провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія Авіалінії України" (далі - Боржник), введено процедуру розпорядження майном боржника.

2. 17.12.2025 Головне управління Державної податкової служби у Київській області (далі - Податковий орган) подало заяву про визнання грошових вимог до Боржника в сумі 72542034,74 грн (далі - Заява), які складаються з 65512620,09 грн основного платежу, 2267293,34 грн штрафних санкцій, 4762121,31 грн пені; а також 4844,80 грн судового збору.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

3. Згідно з відомостями в інформаційно-комунікаційній системі Державної податкової служби України за Боржником обліковується податковий борг з податку на доходи фізичних осіб (КБК 11010100) на суму 3383932,86 грн (з яких основний платіж - 1114401,59 грн, штрафні санкції - 2232373,18 грн, пеня - 37158,09 грн), заборгованість з єдиного соціального внеску (КБК 71010100) на суму 189198,98 грн (з яких основний платіж - 125963,13 грн, штрафні санкції - 34920,16 грн, пеня - 28315,69 грн).

4. Вказаний податковий борг Боржника підтверджується довідками про наявність податкового боргу, детальними розрахунками та інтегрованими картками платника податків з відповідних податків.

5. Також за Боржником обліковується прострочена заборгованість перед державою за бюджетною позичкою в загальній сумі 68968902,90 грн, з яких основний платіж у сумі 6751780,00 грн, відсотки за користуванням позикою у сумі 57520475,37 грн, а також нарахована Державною казначейською службою України пеня у сумі 4696647,53 грн.

6. На умовах договору від 23.05.1996 №65-а Боржнику надано бюджетну позичку в сумі 700 млрд крб на фінансування витрат, пов`язаних з ремонтом літаків ІЛ-62М на строк 1,5 роки без права використання цих коштів на споживання та погашення заборгованості перед бюджетом з оплатою 30% річних.

7. Внаслідок невиконання вказаним Боржником зобов`язань за договором від 23.05.1996 №65-а у нього виникла прострочена заборгованість перед державою.

8. У зв`язку із наявністю у Боржника заборгованості у сумі 68968902,90 грн до Податкового органу надійшли подання Бориспільського управління Державної казначейської служби України у місті Києві від 01.10.2025 №214, №215, №216 для здійснення заходів щодо стягнення простроченої заборгованості з Боржника.

9. Вказана заборгованість була предметом судового розгляду у справі №138/14б-04 про банкрутство Боржника та була визнана господарським судом у відповідному розмірі, який існував на час такого розгляду, у тому числі за основним боргом та процентами за позичкою.

10. Надалі у справі №138/14б-04 про банкрутство Боржника укладено мирову угоду від 29.09.2005, яку затверджено ухвалою Господарського суду Київської області від 13.10.2005.

11. Боржник не виконав умови вказаної мирової угоди та не повернув бюджетну позичку і проценти. Згідно з поданнями Бориспільського управління Державної казначейської служби України у місті Києві від 01.10.2025 №214, №215, №216 заборгованість Боржника за бюджетною позичкою становить 68968902,90 грн, з яких основний платіж у сумі 6751780,00 грн, відсотки за користуванням позичкою у сумі 57520475,37 грн, а також нарахована Державною казначейською службою України пеня у сумі 4696647,53 грн.

12. Розпорядник майна Боржника частково визнав заявлені Податковим органом вимоги до Боржника на загальну суму 118801,17 грн, у тому числі заборгованість з єдиного внеску в розмірі 112044,51 грн, вимоги з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1630,00 грн (штрафні санкції) та пеню в сумі 281,86 грн. В іншій частині заявлені Податковим органом вимоги відхилено, зокрема, з підстав пропуску строків давності за вимогами з податків, а також пропуску позовної давності за вимогами з бюджетної позички.

Стислий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

13. Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.02.2026, зокрема, визнано грошові вимоги Податкового органу до Боржника в сумах: 4844,80 грн - 1 черга задоволення вимог кредиторів, 11144011,59 грн - 3 черга задоволення вимог кредиторів, 64272255,37 грн - 4 черга задоволення вимог кредиторів, 7029414,65 грн - 6 черга задоволення вимог кредиторів.

14. Ухвалу мотивовано наявністю правових підстав для визнання грошових вимог, які складаються із заборгованості з податків за основним платежем у сумі 11144011,59 грн, заборгованості за бюджетною позичкою за основним зобов`язанням у сумі 64272255,37 грн, а також штрафних санкцій, пені в сумі 7029414,65 грн. При цьому господарський суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для висновку про пропуск Податковим органом позовної давності для заявлення грошових вимог до Боржника, зокрема, враховуючи зупинення та продовження відповідних строків відповідно до норм законодавства.

15. Ініціюючий кредитор оскаржив зазначену ухвалу в апеляційному порядку, зокрема, в частині визнання вимог Податкового органу з простроченої заборгованості перед державою в сумі 68968902,90 грн, податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами з доходів платника податків у вигляді заробітної плати (код платежу 11010100) у сумі 3383141,00 грн та єдиного внеску (код платежу 71010000) у сумі 63235,85 грн.

16. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 ухвалу господарського суду першої інстанції залишено без змін у відповідній частині.

17. Постанову мотивовано, зокрема, обґрунтованістю визнання грошових вимог Податкового органу, враховуючи безспірність частини вимог з повернення бюджетної позички з урахуванням відсотків за користування та пені відповідно до ухвали Господарського суду Київської області від 13.10.2005 у справі №138/14б-04, яка є обов`язковою до виконання і така обов`язковість не обмежена будь-яким строком.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

18. Фонд державного майна України (далі - Фонд) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду першої інстанції та постанову господарського суду апеляційної інстанції в частині грошових вимог Податкового органу, ухвалити нове рішення, яким застосувати позовну давність до вимог Податкового органу з простроченої заборгованості перед державою на суму 68968902,90 грн та з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами з доходів платника податків у вигляді заробітної плати (код платежу 11010100) у загальній сумі 3383141,00 грн та відхилити їх, а також відхилити вимоги з єдиного внеску (код платежу 71010000) у розмірі 63235,85 грн.

19. Касаційну скаргу подано з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

20. Фонд вважає, що господарські суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені в постановах:

- від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 02.09.2021 у справі №914/1194/16, від 23.09.2021 у справі №910/866/20, від 21.10.2021 у справі №913/479/18, від 27.05.2021 у справі №924/556/20, від 07.10.2020 у справі №914/2404/19, від 11.02.2020 у справі №904/8484/16, від 07.08.2019 у справі №922/1014/18, про застосування статей 45, 47 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) щодо порядку перевірки й доказування грошових вимог кредиторів у справі про банкрутство;

- від 05.03.2019 у справі №910/3353/16, від 18.04.2019 у справі №914/1126/14, від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16, від 25.11.2021 у справі №924/1351/20, від 01.12.2022 у справі №918/1154/21 про застосування положень статті 1, частини 14 статті 39, частин 1, 4, 6 статті 45, статей 46, 47 КУзПБ;

- від 22.09.2020 у справі №10/5026/290/2011, від 15.01.2020 у справі №7/17-2087-2011, від 15.05.2018 у справі №923/335/16, від 10.04.2018 у справі №5015/2298/11 щодо правової природи мирової угоди, затвердженої на підставі Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство);

- від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18, від 21.10.2021 у справі № 913/479/18, від 21.06.2022 у справі № 902/90/21.

21. Фонд вважає, що господарські суди попередніх інстанцій помилково визнали відповідну вимогу Податкового органу безспірною, ототожнивши мирову угоду, затверджену господарським судом на підставі Закону про банкрутство, із судовим рішенням.

22. Фонд стверджує, що мирова угода, затверджена у справі №138/14б-04 є правочином, яким змінено строки виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами, які виникли з раніше укладених ними правочинів або інших підстав. Невиконання Боржником своїх договірних зобов`язань у строки, визначені в мировій угоді, могло мати наслідком звернення кредитора до суду з вимогами до Боржника про стягнення заборгованості в розмірі, передбаченому мировою угодою, в позовному або наказному провадженні, встановленому процесуальним законодавством. Водночас, на відміну від ухвали суду про затвердження мирової угоди в позовному провадженні, ухвала про затвердження мирової угоди в процедурі банкрутства не є виконавчим документом і не підлягає примусовому виконанню виконавчою службою.

23. Фонд зазначає, що господарські суди формально підійшли до розгляду Заяви без належного правового аналізу, не встановили підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення, не дослідили належним чином сукупність поданих заявником доказів, не перевірили їх, не надали оцінки аргументам, запереченням щодо цих вимог.

24. Фонд наголошує, що належними доказами розміру заборгованості можуть бути виключно первинні документи бухгалтерського обліку, однак у цій справі таких документів у розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не надано.

25. Фонд зауважує, що в затвердженій у справі №138/14б-04 мировій угоді передбачено графік погашення, згідно з яким останній платіж за розстроченими зобов`язаннями Боржник мав здійснити до 14.10.2015, тому позовна давність за такими платежами спливла на момент подання Заяви, а також на момент зупинення та продовження позовної давності відповідно до норм законодавства.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

26. Податковий орган подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні скарги відмовити.

27. Податковий орган вважає касаційну скаргу безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

28. Податковий орган у відзиві стверджує про відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог із простроченої заборгованості перед державою, посилаючись на положення частини 9 статті 17 Бюджетного кодексу України, а також до вимог із заборгованості з податку на доходи фізичних осіб, зважаючи на зупинення та продовження відповідних строків відповідно до норм законодавства.

29. Інші учасники справи у встановлений судом строк відзивів на касаційну скаргу не подали.

30. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги.

31. Предметом касаційного оскарження є судові рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій у частині визнання грошових вимог Податкового органу до Боржника у справі про банкрутство, які складаються з податкового боргу з податку на доходи фізичних осіб (основний борг, штрафні санкції, пеня), штрафних санкцій і пені, нарахованих на заборгованість з єдиного внеску, а також заборгованості за бюджетною позичкою, відсотків за користування позичкою, нарахованих на неї штрафних санкцій і пені.

32. Під час розгляду зазначених вимог перед господарським судом, зокрема, постало питання щодо застосування позовної давності.

33. За визначенням, наведеним у статті 1 КУзПБ, кредитором є, зокрема, юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника. Кредитори поділяються на забезпечених (вимоги яких забезпечені заставою майна боржника), конкурсних (вимоги яких виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника) та поточних (вимоги яких виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство).

34. Згідно з положеннями частин 1, 4, 6 статті 45 КУзПБ конкурсні кредитори зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення зазначеного строку, є також конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів. Такі вимоги розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду з постановленням ухвали про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів, та задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом.

35. Виходячи з принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги.

36. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду щодо порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, ролі та обов`язків суду на цій стадії провадження у справі про банкрутство під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16).

37. У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та/або рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17).

38. Розглядаючи кредиторські вимоги, суд у силу приписів статей 45-47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), аргументам, запереченням щодо цих вимог, з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 29.03.2021 у справі №913/479/18, від 02.06.2022 у справі №917/1384/20).

39. З огляду на положення статей 45- 47 КУзПБ податковий орган, так само як і інші конкурсні кредитори, повинен подати до господарського суду вимоги до боржника щодо його грошових зобов`язань зі сплати податків і зборів, що виникли до дня відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство разом з документами, що ці зобов`язання підтверджують, а господарський суд зобов`язаний розглянути всі вимоги та заперечення проти них на підставі поданих кредитором і боржником документів, оцінити правомірність цих вимог незалежно від наявності в адміністративному суді спору щодо неузгодженого податкового зобов`язання, з якого сформована кредиторська вимога податкового органу. Подібний за змістом висновок викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №904/5743/20, від 21.11.2024 у справі №908/1764/20.

40. У статті 1 КУзПБ визначено грошове зобов`язання (борг) як зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань належать також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів) тощо. Склад і розмір грошових зобов`язань визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

41. Згідно з положеннями зазначеної норми до складу грошових зобов`язань боржника, у тому числі зобов`язань щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, зокрема, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду.

42. Натомість частиною 2 статті 47 КУзПБ передбачено, що неустойка (штраф, пеня) враховується в реєстрі вимог кредиторів окремо від основних зобов`язань у шосту чергу; її погашення у справі про банкрутство можливе лише в ліквідаційній процедурі.

Щодо податкового боргу з податку на доходи фізичних осіб та штрафних санкцій і пені з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування

43. Порядок виникнення грошових зобов`язань щодо сплати податків та зборів визначено Податковим кодексом України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок адміністрування податків і зборів, що справляються в Україні, відповідальність за порушення податкових зобов`язань, однак не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на які поширюються судові процедури, визначені КУзПБ.

44. У розумінні Податкового кодексу України грошовим зобов`язанням платника податків є сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня (підпункт 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

45. Водночас пеня - це сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми податкових зобов`язань та/або на суми штрафних (фінансових) санкцій, не сплачених у встановлені законодавством строки, а також нарахована в інших випадках та порядку, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (підпункт 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

46. Порядок нарахування пені врегульовано статтею 129 Податкового кодексу України, зокрема, визначено початок (пункт 129.1) і закінчення (пункт 129.3) її нарахування, а також підстави для ненарахування та анулювання (пункт 129.9 у редакції, чинній з 01.01.2021).

47. Разом з тим статтею 101 Податкового кодексу України передбачено списання податкового боргу, в тому числі пені та штрафних санкцій, нарахованих на такий податковий борг. Під терміном "безнадійний" розуміється, зокрема, податковий борг платника податків у тому числі податкового агента, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом (пунктом 102.4 статті 102).

48. У статті 102 Податкового кодексу України визначено строки давності та їх застосування. Зокрема, відповідно до пункту 102.4 у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу, крім випадків, передбачених абзацом пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

49. Верховний Суд (зокрема в постановах від 27.07.2021 у справі №911/388/20, від 22.07.2026 у справі №11/б-664) неодноразово наголошував, що при розгляді грошових вимог контролюючого органу до боржника, як платника податків належить перевірити дотримання контролюючим органом спеціального строку давності стягнення з боржника податкового боргу, застосування якого є імперативним.

50. У цій справі господарські суди першої та апеляційної інстанції не врахували наведеного висновку Верховного Суду, викладеного в постанові у справі №911/388/20, та не виконали вимог КУзПБ і процесуального законодавства щодо належної перевірки обґрунтованості заявлених грошових вимог як необхідної передумови для їх визнання з огляду на таке.

51. Задовольняючи грошові вимоги Податкового органу, які складаються з податку на доходи фізичних осіб та з єдиного внеску (у тому числі основного боргу, штрафних санкцій, пені) господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідна заборгованість обліковується за Боржником в інформаційно-комунікаційній системі ДПС України, підтверджується довідками про наявність податкового боргу, детальними розрахунками та інтегрованими картками платника податків.

52. Проте зміст мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень не надає підстав для висновку про встановлення господарськими судами обставин щодо конкретних періодів виникнення відповідної податкової заборгованості, підстав нарахування штрафних санкцій і строків нарахування пені. Зокрема, з мотивувальної частини оскаржуваної ухвали не вбачається встановлення господарським судом конкретних підстав застосування штрафних санкцій і нарахування пені з єдиного внеску в сумі 63235,85 грн, відповідних періодів і обставин, на яких ґрунтується розрахунок цих вимог, а також надання оцінки доказам, наданим на їх підтвердження.

53. Зазначення господарським судом у оскаржуваній ухвалі про здійснення аналізу матеріалів справи в їх сукупності, перевірку підстав виникнення грошових вимог Податкового органу за податковими зобов`язаннями Боржника не відповідає дійсному змісту мотивувальної частини зазначеної ухвали, в якій не відображено конкретних обставин, встановлених за результатами таких аналізу та перевірки.

54. Не встановивши наведених обставин, господарські суди попередніх інстанцій також належним чином не перевірили обставини дотримання Податковим органом строків давності для нарахування та стягнення відповідних податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб, а також наявності або відсутності правових підстав для визнання податкового боргу з такого податку (зокрема його частини) безнадійним.

55. Відхиляючи доводи про пропуск Податковим органом строків давності для заявлення грошових вимог за податковим зобов`язанням, господарські суди послалися на зупинення та продовження таких строків, починаючи з 18.03.2020, на підставі положень підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України у зв`язку з запровадженням карантину для запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) та у зв`язку з введенням правового режиму воєнного стану.

56. Верховний Суд вважає такий висновок передчасним, оскільки він не ґрунтується на встановленні обставин щодо моменту початку перебігу строків давності за визначеним у Заяві податковим зобов`язанням з податку на доходи фізичних осіб (його окремими частинами) та відсутності їх спливу станом на 18.03.2020, позаяк зупинено може бути лише той строк, який не сплив на момент такого зупинення.

57. Крім того, Фонд у касаційній скарзі стверджує, що сума боргу з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 3383141,00 грн була розстрочена до 14.10.2015 за мировою угодою від 29.09.2005, затвердженою у справі №138/14б-04. У разі наявності таких обставин, вони могли би мати значення для належного розгляду зазначених грошових вимог, зокрема з`ясування дотримання строків давності за такими вимогами. Однак господарські суди першої та апеляційної інстанцій наявність або відсутність таких обставин не перевірили, позаяк не дослідили належним чином умови відповідної мирової угоди. Водночас Верховний Суд не наділений повноваженнями встановлювати нові обставини та досліджувати докази.

Щодо заборгованості за бюджетною позичкою та відсотками за користування позичкою, нарахованої на них пені

58. Згідно з підпунктами 4, 5 пункту 2 Порядку обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками / фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 №174 (далі - Порядок №174), бюджетна позичка / фінансова допомога - це сума коштів, надана Мінфіном у 1993-1998 роках позичальнику на поворотній основі за рахунок коштів державного бюджету на умовах угоди про надання бюджетної позички / фінансової допомоги. Кредитна (субкредитна) угода, угода про надання бюджетної позички / фінансової допомоги - договори, укладені у будь-якій формі, відповідно до яких боржник отримав кредит, бюджетну позичку / фінансову допомогу

59. Заборгованість за кредитом, бюджетною позичкою / фінансовою допомогою - зобов`язання перед державою, що виникають у суб`єкта господарювання, який отримав кредит, залучений державою або під державні гарантії, бюджетну позичку / фінансову допомогу на умовах, визначених кредитною (субкредитною) угодою, угодою про надання бюджетної позички / фінансової допомоги (підпункт 5 пункту 2 Порядку №174).

60. З метою примусового стягнення в установленому законодавством порядку простроченої заборгованості з боржника територіальні органи Державної казначейської служби до кінця місяця, що настає за звітним періодом, зокрема, нараховують пеню та інформують органи державної податкової служби за місцем реєстрації боржника про зміну розміру простроченої заборгованості за бюджетними позичками / фінансовою допомогою та суму нарахованої на неї пені (пункт 10 Порядку №174).

61. Відповідно до статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" у 2010 році органи державної податкової служби України визначено органами стягнення заборгованості суб`єктів господарювання перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками та фінансовою допомогою, наданою на поворотній основі (кошти від повернення якої надходять за кодами програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 2801380, 2801400, 2801410, 2801440, 3511530, 3511550, 3511560, 3511630, 3511660), а також заборгованості з відсотків за користування позиками, наданими за рахунок коштів, залучених державою, та з плати за надання гарантій та позик, отриманих за рахунок коштів, залучених державою та/або під державні гарантії. При цьому така заборгованість вважається податковим боргом і стягується відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

62. Аналогічні норми передбачено у Бюджетному та Податковому кодексах України.

63. Згідно з абзацом першим частини 9 статті 17 Бюджетного кодексу України прострочена заборгованість суб`єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою, міською, селищною чи сільською територіальною громадою) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою, міською, селищною чи сільською територіальною громадою) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб`єкта господарювання податковими органами, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб`єкта господарювання.

64. Відповідно до підпункту 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право, зокрема, стягувати суми простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.

65. За змістом пункту 1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, погашення простроченої заборгованості суб`єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) здійснюється у порядку, визначеному главою 9 розділу II цього Кодексу. Главою 9 розділу II Податкового кодексу України врегульовано питання погашення податкового боргу платника податку.

66. Аналіз наведених норм свідчить про те, що законодавець поширив процедуру погашення податкового боргу на порядок стягнення заборгованості за бюджетними позичками (фінансовими допомогами). Подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.09.2019 у справі №2а-3974/10/0770.

67. При цьому відповідно до положень абзаців другого, третього частини 9 статті 17 Бюджетного кодексу України позовна давність на вимоги щодо погашення відповідної заборгованості суб`єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою, міською, селищною чи сільською територіальною громадою) не поширюється. У разі порушення справи про банкрутство суб`єкта господарювання простроченою заборгованістю вважаються всі планові платежі з повернення кредиту (позики) на момент порушення справи.

68. Водночас пунктом 14 статті 17 Бюджетного кодексу України встановлено заборону списання зазначеної заборгованості, крім заборгованості суб`єктів господарювання, визнаних у встановленому порядку банкрутами, вимоги щодо погашення заборгованості яких не були задоволені у зв`язку з недостатністю їхніх активів і стосовно яких проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи у зв`язку з визнанням її банкрутом, а також крім заборгованості, щодо стягнення якої судом прийнято рішення не на користь держави, яке набрало законної сили, та/або стягнення якої в судовому порядку є неможливим або недоцільним. Порядок списання такої заборгованості визначається Кабінетом Міністрів України. Податкові органи оскаржують таке рішення про відмову у стягненні заборгованості у встановленому законом порядку (пункт 10 статті 17 Бюджетного кодексу України).

69. Положення наведеної норми кореспондуються з пунктами 20- 25 Порядку №174.

70. Нарахування пені на відповідну заборгованість врегульовано положеннями пунктів 11- 14 Порядку №174. Зокрема, згідно з пунктом 11 Порядку №174 нарахування пені починається з моменту виникнення простроченої заборгованості і припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання повинне бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором про надання кредиту, бюджетної позички / фінансової допомоги.

71. У цій справі заявлені Податковим органом грошові вимоги до Боржника в сумі 68968902,90 грн виникли внаслідок невиконання зобов`язань за договором від 23.05.1996 №65-а та складаються з 6751780,00 грн основного платежу з повернення бюджетної позички, 57520475,37 грн відсотків за користування позикою та 4696647,53 грн нарахованої Державною казначейською службою України пені.

72. Господарські суди попередніх інстанцій з`ясували, що грошові вимоги за договором від 23.05.1996 №65-а розглядалися Господарським судом Київської області у справі №138/14б-04 про банкрутство Боржника та були визнані у розмірі заборгованості на час такого розгляду. Надалі щодо вказаної заборгованості сторони уклали мирову угоду від 29.09.2005, затверджену ухвалою Господарського суду Київської області від 13.10.2005. Боржник умови зазначеної мирової угоди не виконав.

73. За змістом статей 1, 35 Закону про банкрутство (у редакції, чинній на час укладення та затвердження мирової угоди у справі №138/14б-04) мировою угодою є домовленість між боржником і кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов`язання за угодою сторін (прощення, списання боргів), яка оформлюється угодою сторін. Водночас статтею 4 Закону про банкрутство віднесено мирову угоду до судових процедур банкрутства, які застосовуються щодо боржника.

74. Відповідно до частин 1- 3 статті 37 Закону про банкрутство (у зазначеній редакції) мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов`язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. Одностороння відмова від мирової угоди не допускається.

75. Згідно з положеннями частин 5, 6, 8 статті 39 Закону про банкрутство (у зазначеній редакції) у разі невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів вона може бути розірвана за рішенням господарського суду, причому розірвання мирової угоди щодо окремого кредитора не тягне її розірвання щодо інших кредиторів. Крім того, у разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред`явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою. У разі порушення провадження у справі про банкрутство цього ж боржника обсяг вимог кредиторів, щодо яких було укладено мирову угоду, визначається в межах, передбачених зазначеною мировою угодою.

76. Отже, мирова угода у справі про банкрутство є не лише угодою (правочином), а й водночас судовою процедурою у справі про банкрутство. Нормами Закону про банкрутство, які є спеціальними щодо відповідних правовідносин, передбачено право та порядок захисту кредитором свого права у разі невиконання боржником мирової угоди.

77. Однак, на відміну від справ позовного провадження, укладена на підставі Закону про банкрутство мирова угода та ухвала про її затвердження не є виконавчими документами, а їх примусове виконання законом не передбачено. Наслідки невиконання мирової угоди врегульовано нормами Закону про банкрутство, які є спеціальними щодо таких правовідносин. Подібний за змістом висновок викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №7/17-2087-2011, від 22.09.2020 у справі №10/5026/290/2011, на які посилається Фонд у касаційній скарзі.

78. Водночас, враховуючи викладені норми Закону про банкрутство та висновки щодо правової природи мирової угоди, затвердженої на його підставі, Верховний Суд зауважує, що відсутність правових підстав для примусового виконання такої мирової угоди та ухвали про її затвердження в порядку, передбаченому для виконавчих документів, не виключає можливості заявлення та визнання грошових вимог, щодо яких укладено мирову угоду, у новій справі про банкрутство відповідно до положень частини 8 статті 39 Закону про банкрутство (у зазначеній редакції).

79. Однак визнання грошових вимог кредитора на підставі вказаної норми має ґрунтуватися на належному з`ясуванні розміру та структури зобов`язання, щодо якого укладено мирову угоду в попередній справі про банкрутство боржника, строків його виконання, обсягу фактичного виконання мирової угоди тощо. Водночас інші грошові вимоги, які ґрунтуються на тому ж зобов`язанні, але не охоплені мировою угодою, підлягають розгляду господарським судом за загальними правилами шляхом повного та належного дослідження поданих на їх підтвердження доказів.

80. З огляду на таке у цій справі господарські суди першої та апеляційної інстанції при розгляді грошових вимог Податкового органу в частині заборгованості за бюджетною позичкою та відсотками за користування позичкою, нарахованої на них пені слушно послалися на мирову угоду, укладену у справі про банкрутство Боржника №138/14б-04, та ухвалу Господарського суду Київської області від 13.10.2005 про її затвердження. Однак обмежившись загальним посиланням, господарські суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили зміст зазначених мирової угоди та ухвали. Зокрема, господарські суди не з`ясували конкретного розміру і структури грошових вимог, щодо яких укладено мирову угоду у справі №138/14б-04, не порівняли їх із розміром і структурою відповідних грошових вимог, заявлених Податковим органом у Заяві на підставі договору від 23.05.1996 №65-а.

81. Дослідження наведених обставин є необхідною передумовою для визнання чи відхилення грошових вимог, позаяк у разі встановлення певних розбіжностей частина грошових вимог, заявлена понад розмір, визначений сторонами у мировій угоді, підлягає окремій правовій оцінці з точки зору їх обґрунтованості, зокрема, підстав збільшення заборгованості у відповідному зобов`язанні, правильності нарахування відсотків та/або пені, строків такого нарахування тощо.

82. Без встановлення зазначених обставин висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення грошових вимог у частині заборгованості за бюджетною позичкою та відсотками за користування позичкою, нарахованої на них пені є передчасними, оскільки не ґрунтуються на належному встановленні обставин щодо дійсного розміру документально підтверджених вимог у зазначеній частині.

83. Разом з тим Верховний Суд відхиляє викладені в касаційній скарзі доводи Фонду про необхідність застосування позовної давності до грошових вимог Податкового органу в зазначеній частині у зв`язку з тим, що передбачений у затвердженій у справі №138/14б-04 мировій угоді строк погашення заборгованості закінчився 14.10.2015, відповідно, позовна давність за такими вимогами спливла на момент подання Заяви. Наведені доводи Фонду суперечать приписам частини 9 статті 17 Бюджетного кодексу України, яка виключає поширення позовної давності на вимоги щодо погашення простроченої заборгованості за бюджетною позикою (включаючи плату за користування та пеню).

84. Водночас посилання Фонду в цьому контексті на звернення Податкового органу в 2025 році з позовом про стягнення заборгованості у адміністративній справі №320/319/25 не надають підстав для висновку про ухвалення судового рішення за таким спором не на користь держави, а відтак списання відповідної заборгованості на момент розгляду Заяви. Зокрема, в касаційній скарзі немає посилання на певні наявні у справі докази, які підтверджують такі обставини, але помилково не враховані господарськими судами попередніх інстанцій.

85. Проте відхилення зазначених аргументів Фонду не спростовують того, що висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення грошових вимог Податкового органу до Боржника в повному обсязі не ґрунтуються на належному виконанні вимог статей 74, 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, із належним дослідженням зібраних у справі доказів, а також урахуванням висновків Верховного Суду щодо правильного застосування норм права під час розгляду грошових вимог у справі про банкрутство.

86. Вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи. Однак без належного встановлення перелічених обставин передчасними є будь-які висновки щодо наявності чи відсутності підстав для визнання, зокрема часткового, грошових вимог Податкового органу до Боржника у цій частині.

87. Наведене свідчить про підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України з огляду на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо порядку перевірки грошових вимог у справі про банкрутство та правової природи мирової угоди, затвердженої на підставі Закону про банкрутство. Водночас установлені процесуальні порушення пов`язані з недослідженням зібраних у справі доказів та невстановленням істотних для вирішення грошових вимог обставин, що в сукупності утворює передбачену пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставу для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

88. Крім того, необхідно зауважити, що господарський суд першої інстанції у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали встановив розмір боргу з основного платежу з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1114401,59 грн, а з єдиного внеску в розмірі 125963,13 грн. Проте водночас у мотивувальній і резолютивній частинах оскаржуваної ухвали господарський суд першої інстанції зазначив про визнання грошових вимог Податкового органу із заборгованості з податків за основним платежем у сумі 11144011,59 грн без наведення обґрунтування того, яким чином визначено зазначений розмір грошових вимог, який не дорівнює, зокрема, сумі 1114401,59 грн і 125963,13 грн, а також перевищує розмір грошових вимог, заявлених Податковим органом у зазначеній частині. У разі якщо наведене є результатом описки, то вона може бути усунена в порядку, передбаченому статтею 243 Господарського процесуального кодексу України судом, який ухвалив відповідну ухвалу. Однак Верховний Суд не має повноважень для самостійного усунення вказаного недоліку в межах, визначених статтею 300 зазначеного Кодексу.

89. Верховний Суд дійшов висновку, що відповідно до положень статей 300, 310 Господарського процесуального кодексу України оскаржувані судові рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню в оскаржуваній частині. Справу в скасованій частині необхідно передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

90. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

91. Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, зокрема: встановити періоди та підстави виникнення заявлених вимог з податку на доходи фізичних осіб, періоди та підстави застосування штрафних санкцій та нарахування пені, перевірити дотримання встановлених законом строків їх нарахування та стягнення; встановити підстави застосування та періоди нарахування заявлених вимог зі штрафних санкцій і пені щодо єдиного внеску, перевірити розрахунок заявлених сум; встановити розмір і структуру грошових вимог, щодо яких затверджено мирову угоду у справі №138/14б-04, співвідношення їх з грошовими вимогами, визначеними у Заяві на підставі договору від 23.05.1996 №65-а.

Розподіл судових витрат

92. Оскільки за результатами касаційного перегляду справа передається на новий розгляд, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд