ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/3353/24

1. Банк звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Товариства грошові кошти за договором управління майном, що становлять розмір вигоди.

2. Справа переглядалася судами неодноразово.

2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 16.09.2024, яке Північний апеляційний господарський суд постановою від 21.05.2025 залишив без змін, позов задовольнив.

2.2. Верховний Суд постановою від 16.09.2025 скасував рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2025, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

2.3. За результатом нового розгляду справи Господарський суд міста Києва рішенням від 11.02.2026, яке Північний апеляційний господарський суд постановою від 19.05.2026 залишив без змін, у задоволенні позову відмовив.

3. Не погоджуючися з судовими рішеннями, Банк оскаржив їх в касаційному порядку.

4. Верховний Суд постановою від 06.10.2026:

- касаційне провадження за касаційною скаргою Банку з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрив, з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, залишив без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 у справі №910/3353/24 - без змін.

4.1. У розділі 10 постанови від 06.10.2026 Верховний Суд вказав таке:

«10. Судові витрати

10.1. Судовий збір, сплачений скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення - без змін.

10.2. Що ж до означених Товариством у відзиві витрат на професійну правничу допомогу, докази понесення яких будуть надані з урахуванням вимог частини восьмої статті 129 ГПК України, то суд касаційної інстанції зазначає, що вказане клопотання буде розглянуто у строки і спосіб, передбачені ГПК України. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого ГПК України, наступатимуть наслідки, передбачені абзацом 3 частини восьмої статті 129 ГПК України».

5. Товариство звернулося до Верховного Суду із заявою про ухвалення додаткового рішення (відшкодування витрат на професійну правничу допомогу), в якій просить:

«Винести у справі додаткове рішення про стягнення з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» (01601, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВОЛОДИМИРСЬКА, будинок 46, ідентифікаційний код 25959784) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОНКС СТАЙЛ» (01601, місто Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, будинок 22, ідентифікаційний код 41902587) витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 390 000 (триста дев`яносто тисяч) гривень».

6. До матеріалів заяви Товариство додало такі документи, як вказано в цій заяві:

« 1.Ордер_ВС_Бронкс.pdf.

2. Договір_дод_акт_рах_АО_Бронкс_13_05_2024.pdf.

3. Договір АО _ Субора.pdf.

4. Акт2_рахунок_АО_Бронкс.pdf.

5. Квитанція про надсилання стороні АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» 25959784.pdf».

7. Верховний Суд ухвалою від 13.10.2026 заяву Товариства про ухвалення додаткового рішення прийняв до розгляду, повідомив учасників справи, що розгляд заяви Товариства відбудеться в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та вказав, що сторони мають право подати письмові пояснення, заперечення щодо поданої заяви, а відсутність пояснень, заперечень щодо заяви не перешкоджає її розгляду.

8. Банк 19.10.2026 подав до Суду заперечення на заяву про відшкодування витрат на оплату правничої допомоги, в яких просить залишити без розгляду заяву Товариства; у разі розгляду по суті, відмовити повністю в задоволенні заяви Товариства, або, зменшити суми судових витрат на професійну правничу допомогу на розмір витрат на правничу допомогу в інших інстанціях та/або попереднього розгляду справи в суді касаційної інстанції (на 270 000 грн), а також витрат, що не відповідають умовам необхідності, співмірності, неминучості, розумності, реальності, дійсності, обґрунтованості та фактичності витрат.

9. Розглянувши заяву Товариства та заперечення Банку, дослідивши матеріали цієї справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

10. Як убачається з матеріалів справи, у поданому відзиві на касаційну скаргу Товариство заявило, що в разі відхилення касаційної скарги ним, у відповідності до приписів частини восьмої статті 129 ГПК України, упродовж 5 днів з дня ухвалення рішення суду, буде подано до суду заяву про розподіл судових витрат та докази на їх підтвердження.

11. Товариство у строк протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (постанови від 06.10.2026) подало Суду заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу (документ сформований в системі «Електронний суд» 12.10.2026, зареєстрований у Суді 12.10.2026), до якої додані документи на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу [дивись пункт 6 цієї постанови (додаткової)].

12. Верховний Суд виходить з того, що в силу приписів статей 59, 131 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу для надання якої в Україні діє адвокатура, а стаття 16 ГПК України вказує на те, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

13. За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

14. Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

15. Верховний Суд зазначає, що принцип в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

16. Верховний Суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права, зокрема:

- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (пункт 1.20 постанови Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19);

- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема, не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (пункт 3.6. постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21 та пункт 20 постанови від 31.05.2022 у справі №917/304/21).

17. У додатковій постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 вказано, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі.

18. Верховний Суд дійшов висновку, що Товариство заявило про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у порядку, межах та строк, які визначені чинним законодавством, зокрема, частиною восьмою статті 129 ГПК України, та заявник дотримався вимог, передбачених статтями 124, 126, 129 ГПК України.

19. До заяви про ухвалення додаткового рішення Товариство додало квитанції про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету Банку (№9123643, дата доставки - 12.10.2026, час - 13:45).

20. Таким чином, Товариство дотримало вимог частини дев`ятої статті 80 ГПК України.

21. За таких обставин, правові підстави для залишення без розгляду заяви Товариства про ухвалення додаткового рішення або відмови в задоволенні такої заяви у зв`язку з недотриманням останнім вимог, передбачених статтями 80, 124, 126, частиною восьмою статті 129 ГПК України, відсутні.

22. Як зазначено вище, Товариство просить стягнути з Банку витрати на професійну правничу допомогу, понесені ним у зв`язку з розглядом цієї справи:

- у суді першої інстанції під час попереднього розгляду справи у розмірі 25 000 грн;

- у суді апеляційної інстанції під час попереднього розгляду справи у розмірі 50 000 грн;

- у суді касаційної інстанції під час попереднього розгляду справи у розмірі 120 000 грн;

- у суді першої інстанції під час нового розгляду справи у розмірі 25 000 грн;

- у суді апеляційної інстанції під час нового розгляду справи у розмірі 50 000 грн;

- у суді касаційної інстанції під час нового розгляду справи у розмірі 120 000 грн.

23. Верховний Суд виходить з того, що згідно з частиною п`ятою статті 129 ГПК під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

24. Відповідно до статті 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

25. Щодо витрат на професійну правничу допомогу, понесених Товариством під час первісного розгляду цієї справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, а також під час повторного розгляду цієї справи у судах першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з такого.

26. Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04) і включає в себе, зокрема таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

27. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» («Zand v. Austria») Комісія висловила думку, що термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з […] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]». У деяких випадках він визнавав, що найвищий судовий орган, уповноважений тлумачити закон, міг ухвалювати рішення, яке не було чітко визначене законом. Таке застосування закону, однак, мало винятковий характер, і зазначений суд надав чіткі й вірогідні підстави для такого виняткового відступу від застосування своїх визначених повноважень (рішення ЄСПЛ від 13.05.2003 у справі «Хуліо Воу Жиберт та Ель Хогар іля Мода проти Іспанії») («Julio Bou Gibert and El Hogar Y La Moda J. A. X. A. v. Span»).

28. Відповідно до частин першої та п`ятої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

29. Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними в зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (див. пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).

30. Згідно з підпунктами «б» і «в» пункту 4 частини першої статті 315 ГПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

31. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

32. Верховний Суд в ухвалах від 07.09.2023 у справі №915/86/23, від 21.03.2024 у справі №907/628/17, від 21.10.2024 у справі №910/16989/23, від 23.01.2025 у справі №909/1001/23 виклав правові позиції щодо застосування вищевказаних норм права, зокрема, вказавши, що суд касаційної інстанції здійснює новий розподіл судових витрат у справі лише в разі прийняття ним постанови про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення чи зміну остаточного судового рішення, прийнятого по суті заявлених вимог.

33. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 21.09.2023 у справі №910/18489/20 зазначила, що у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється саме тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи по суті заявлених позовних вимог, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Ці висновки узгоджуються із правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц та від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

34. Як убачається з матеріалів справи Верховний Суд постановою від 16.09.2025 скасував рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2025, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

35. Тобто, Верховний Суд постановою від 16.09.2025 не змінював судові рішення судів попередніх інстанцій та не ухвалював нове рішення, а скасував судові рішення та справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

36. За результатом нового розгляду справи Господарський суд міста Києва рішенням від 11.02.2026, яке Північний апеляційний господарський суд постановою від 19.05.2026 залишив без змін, у задоволенні позову відмовив.

37. Під час нового перегляду справи Верховний Суд постановою від 06.10.2026 не змінював судові рішення судів попередніх інстанцій, прийняті під час нового розгляду справи, та не ухвалював нове рішення, а залишив без змін рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, якими відмовлено в задоволенні позову.

38. Аналіз правових норм статей 129, 315 ГПК України, а також наведених вище правових позицій щодо їх застосування, свідчить про те, що у разі направлення справи на новий розгляд та подальшого залишення оскаржуваних рішень без змін (за результатами нового розгляду справи) у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з первісним розглядом справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій, оскільки зміни судового рішення чи ухвалення нового рішення, яким спір було би вирішено по суті, не відбулося.

39. Такі ж висновки викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2020 у справі №530/1731/16-ц, у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №912/3412/16 та в ухвалах Верховного Суду від 30.01.2024 у справі №911/26/20, від 17.09.2024 у справі №904/4719/23, від 27.11.2024 у справі №907/113/18.

40. За таких обставин колегія суддів вважає, що на час звернення Товариства із заявою про ухвалення додаткового рішення, за результатами нового розгляду справи по суті постанову від 19.05.2026 ухвалив Північний апеляційний господарський суд, залишивши без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, тому розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час первісного розгляду справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій, має здійснюватися судом як «судом, встановленим законом» за загальними правилами, встановленими частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України, а відтак Товариство помилково звернулося до Верховного Суду із заявою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу на загальну суму 270 000 грн, яка (заява) мала подаватися до відповідного суду, у цьому випадку, до суду першої інстанції за витрати, понесені у судах першої, апеляційної та касаційної інстанції при первісному розгляді справи, а також витрати, понесені у суді першої інстанції під час повторного розгляду справи, до суду апеляційної інстанції - за витрати, понесені у суді апеляційної інстанції під час повторного розгляду справи.

41. Верховний Суд зауважує, що витрати на професійну правничу допомогу, понесені Товариством під час повторного розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, мають здійснюватися вказаними судами, оскільки такі витрати понесені заявником у цих судах, і Суд під час нового касаційного перегляду у цій справі не змінював рішення/не ухвалював нового рішення, а тому відповідно і не здійснює новий розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), оскільки, такі повноваження належать судам першої та апеляційної інстанцій.

42. З огляду на викладене, у задоволенні заяви Товариства в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених Товариством під час первісного розгляду цієї справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, а також під час повторного розгляду цієї справи у судах першої та апеляційної інстанцій у розмірі 270 000 грн слід відмовити.

43. Щодо витрат на професійну правничу допомогу, понесених Товариством у розмірі 120 000 грн під час повторного розгляду цієї справи у суді касаційної інстанції, Верховний Суд виходить з такого.

44. Як зазначено вище, Товариство просить стягнути з Банку витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачем у зв`язку з розглядом цієї справи у суді касаційної інстанції у розмірі 120 000 грн.

45. Розглядаючи заяву Товариства, Суд враховує, що предметом розгляду у цій справі було стягнення коштів за договором управління майном, що становлять розмір вигоди.

46. Предметом повторного касаційного перегляду у цій справі були рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову, та постанова суду апеляційної інстанції, якою вказане рішення залишено без змін.

47. Верховний Суд ухвалою від 14.09.2026 відкрив касаційне провадження у справі №910/3353/24 за касаційною скаргою Банку та призначив розгляд касаційної скарги на 06.10.2026 о 11:20.

48. У матеріалах справи міститься відзив Товариства на касаційну скаргу, підписаний представником Товариства (адвокаткою Суборою Н.С.), у якому остання заперечувала проти доводів скаржника та просила Суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Судові витрати покласти на позивача.

49. У судовому засіданні, яке відбулося 06.10.2026 у місті Києві, інтереси Товариства у суді касаційної інстанції представляла адвокатка Субора Н.С. на підставі ордеру на надання правничої допомоги, який міститься в матеріалах цієї справи.

50. Згідно з протоколом судового засідання №7189218 від 06.10.2026 судове засідання розпочалося об 11:37:50 та закінчилося о 12:02:18.

51. Матеріали цієї справи містять копії таких документів:

1. Ордер серії АІ №1936372 від 30.06.2025, виданий на ім`я адвокатки Субори Н.С.

2. Договір №13-05/24 від 13.05.2024 про надання правової допомоги.

3. Додаткова угода №1 від 13.05.2024 до Договору №13-05/24 від 13.05.2024.

4. Акт наданих послуг від 12.02.2026 за Договором №13-05/24 від 13.05.2024.

5. Рахунок на оплату №14 від 16.02.2026.

6. Договір від 01.11.2024 №01-11/2024 про надання правової допомоги.

7. Акт №2 від 09.10.2026 наданих послуг за Договором від 13.05.2024 №13-05/24.

8. Рахунок на оплату від 09.10.2026 №3.

52. Договір №13-05/24 від 13.05.2024 про надання правової допомоги укладений Адвокатським об`єднанням «Київська правнича компанія» (далі - Адвокатське об`єднання) та Товариством.

52.1. Відповідно до пункту 1.1. вказаного договору, Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбаченим цим договором.

52.2. Адвокатське об`єднання має право покласти частину своїх обов`язків на іншу особу, з якою Адвокатське об`єднання укладає окремий договір (пункт 2.2. договору).

53. Субора Н.С., яка є адвокатом (Захисник), та Адвокатське об`єднання (Замовник) 01.11.2024 уклали Договір №01-11/2024, згідно з пунктом 1.1. якого, у порядку та на умовах, що визначені договором, Захисник за завданням Замовника зобов`язується здійснювати захист, представництво або надавати інші види правової допомоги Замовнику на підставі заяви на отримання юридичних послуг, відписаної Сторонами.

53.1. У пункті 4.2. цього договору зазначено, що надання адвокатом правової допомоги підтверджується Актом про надання відповідних послуг.

54. Верховний Суд виходить з того, що за пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

55. Відповідно до частини п`ятої та шостої статті 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» стороною договору про надання правничої допомоги є адвокатське об`єднання. Від імені адвокатського об`єднання договір про надання правничої допомоги підписується учасником адвокатського об`єднання, уповноваженим на це довіреністю або статутом адвокатського об`єднання. Адвокатське об`єднання може залучати до виконання укладених об`єднанням договорів про надання правничої допомоги інших адвокатів на договірних засадах.

56. Верховний Суд зауважує, що участь конкретного адвоката, який діє від імені об`єднання на підставі належним чином оформленого ордера, не змінює суті наданих послуг та не позбавляє сторону права на відшкодування понесених на них витрат.

57. Колегія суддів зазначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного вище Закону).

58. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

59. У постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

60. Колегія суддів касаційної інстанції також виходить з того, що чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

61. Також частини четверта - шоста, сьома, дев`ята статті 129 ГПК України, визначає випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат.

62. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

63. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

64. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (така ж правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19).

65. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

66. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

67. У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція, викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

68. Верховний Суд також звертається до правового висновку, який викладено у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123- 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

69. Верховний Суд також наголошує, що у пункті 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23 зазначено таке: «Велика Палата Верховного Суду наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи».

70. Таким чином, вирішуючи заяву/клопотання учасника справи про компенсацію понесених ним витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

71. Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

72. При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

73. Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що надані Товариством докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в цілому у сукупності відповідають вимогам статей 73, 75-79 ГПК України, є належними і допустимими. Суд враховує дати документів, які надані на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, ураховуючи правову природу цих документів, умов Договору, сутність представництва у суді.

74. Суд, у контексті оцінки доказів, поданих Товариством на обґрунтування заяви, а також заперечень Банку, звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, зокрема, такого змісту:

« 127. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19)»;

« 133. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку»;

« 135. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18»;

« 145. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права»;

« 147. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо».

75. Верховний Суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

76. Верховний Суд виходить з того, що згідно з Актом від 09.10.2026 №2 наданих послуг за Договором про надання правової допомоги від 13.05.2024 №13-05/2024 вартість послуг адвокатського об`єднання за вказаним договором за здійснення представництва Клієнта в Касаційному господарському суді (третя інстанція) у справі №910/3353/24 складає 120 000 грн.

77. У заяві про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу Товариство зазначило, що у межах розгляду цієї справи в суді касаційної інстанції (новий розгляд) Адвокатським об`єднанням Товариству були надані такі послуги:

(1) вивчення змісту касаційної скарги Банку;

(2) підготовка відзиву на касаційну скаргу;

(3) представництво інтересів Клієнта у судовому засіданні, призначеному на 06.10.2026.

78. Водночас, Суд враховує, що, по-перше, правова позиція Товариства стала і не зазнавала змін протягом розгляду спору у судах першої та апеляційної інстанціях, ураховуючи повторний розгляд справи, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, по-друге, адвокатка Субора Н.С., в тому числі, як убачається з матеріалів справи надавала правову допомогу Товариству у судах першої та апеляційної інстанцій (складала та підписувала клопотання, відзив, приймала участь у судових засіданнях) тому, відповідно, обізнана у справі з усіма деталями, що з неї випливають, по-третє, обсяг відзиву (8 сторінок, з яких фактично 6 сторінок містить обґрунтування щодо доводів касаційної скарги).

79. За наведеного, на переконання Суду, покладення всієї суми витрат у повній мірі не відповідає принципам справедливості, розумності, реальності та необхідності, адже вивчення змісту касаційної скарги включає в себе і підготовку відзиву на касаційну скаргу, у цьому випадку, з огляду на предмет договору про надання правової допомоги, укладений з адвокатом Субовою Н.С.

80. Таким чином, керуючись зазначеними у пунктах 65-67 цієї постанови (додаткової) критеріями, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, дослідивши заяву Товариства та документи щодо витрат на професійну правничу допомогу, а також заперечення Банку, колегія суддів касаційної інстанції, з огляду на міркування, викладені у цій постанові (додатковій), дійшла висновку про не покладення на позивача всієї заявленої суми витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції в розмірі 120 000 грн, та покладення витрат у розмірі 20 000 грн.

81. Щодо доводів Банку про не зазначення Товариством у відзиві на касаційну скаргу попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат, Верховний Суд зазначає таке.

81.1. Частинами першою та другою статті 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

81.2. Застосування відповідних положень статті 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин кожної справи, а також інших чинників. При цьому аналіз частини другої статті 124 ГПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат (див. постанови Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №910/3419/20, від 20.07.2021 у справі №914/2531/19, від 04.03.2025 у справі №922/1341/22, від 16.04.2025 у справі №904/142/22).

81.3. Відшкодування судових витрат може здійснюватися у разі подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат та/або наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (див. постанови Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №910/20098/16 та від 08.06.2021 у справі №910/3419/20).

82. Отже, ураховуючи наведене, здійснивши оцінку розміру судових витрат, понесених Товариством на правничу допомогу адвоката у зв`язку з розглядом цієї справи судом касаційної інстанції, враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, виходячи з вищенаведених критеріїв, їх оцінки, викладеної у цій постанові (додатковій), та керуючись статтями 2, 123, 80, 73, 75-79, частиною четвертою статті 126, 129 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про стягнення з Банку на користь Товариства 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції (новий розгляд), які відповідають критерію реальності адвокатських витрат, встановлення їхньої дійсності та необхідності, критеріям пропорційності, справедливості, необхідності та розумності їхнього розміру, і ці витрати є співрозмірні з правничою допомогою у суді касаційної інстанції (новий розгляд). В іншій частині заяви Суд не покладає такі витрати на позивача. В частині стягнення витрат, понесених під час первісного розгляду цієї справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, а також під час повторного розгляду цієї справи у судах першої та апеляційної інстанцій, Суд відмовляє.

Керуючись статтями 2, 123, 126, 129, 221, 244 ГПК України, Верховний Суд