ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/21765/23-ц

У травні 2023 року ОСОБА_1 , звернулась з позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк»), про стягнення безпідставно отриманих коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 12 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та АТ «Ощадбанк» укладений договір № 2090115 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки.

02 листопада 2022 року у 12:50 вона, використовуючи телефонний зв`язок, надала невідомій особі дані власної платіжної картки, зокрема зазначила її останні чотири цифри. Ніяких особистих даних та реквізитів даної банківської картки (пін-код, CVV) у позивачки не запитували, і відповідно нею не надавались. Згодом, проаналізувавши з персональним менеджером Ощадбанку операції, що були здійснені 02 листопада 2022 року шахраями по належному позивачці рахунку № НОМЕР_1 , вона дізналась, що з її рахунку було виведено загальну суму 146 500,00 грн.

07 лютого 2023 року позивачка звернулась до відповідача щодо опротестування операцій, вчинених 02 листопада 2022 року невідомими особами з її рахунку № НОМЕР_1 на загальну суму 146 600,00 грн. Однак банк, листом № 100.16-08/236 від 15 березня 2023 року відмовив позивачці у поверненні безпідставно списаних коштів, посилаючись на те, що зазначене списання коштів проведено коректно з використанням необхідних реквізитів платіжної картки позивачки, з правильним введенням паролів, які відомі лише клієнту.

03 листопада 2022 року за заявою позивачки було зареєстровано кримінальне провадження № 12022100050002647 за ознаками частини другої статті 190 КК України.

Просила стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно списані кошти з рахунку № НОМЕР_1 в розмірі сума основного боргу 146 500 грн та пені в розмірі 25 344,50 грн.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2024 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гармаш К. Г. до АТ «Ощадбанк» про стягнення безпідставно отриманих коштів відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що саме позивач відповідальний за проведені фінансові операції, оскільки при їх здійсненні використовувалася ідентифікація клієнта з використанням біометричних даних, за відсутності повідомлення банка про втрату позивачем фінансового номеру телефону, із правильним введенням одноразового коду доступу при встановленні/переустановленні мобільного додатку, відтак у банку були відсутні підстави для блокування таких фінансових операцій, тому не можна вважати, що кошти, які 02 листопада 2022 року позивачка перерахувала через систему дистанційного банківського обслуговування у мобільному додатку MOBILE BANKING «Ощад 24/7» були списані без законних на те підстав.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження неправомірних дій відповідача АТ «Ощадбанк», внаслідок яких списано грошові кошти з карток позивача.

Враховуючи, що звернення позивача до банку було зафіксовано 08 листопада 2022 року, тобто після здійснення 06 листопада 2022 року спірних транзакцій, суд виходив із того, що відповідальність за проведення цих спірних транзакцій у справі несе позивач.

Внесення 03 листопада 2022 року до ЄРДР відомостей за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України, за обставинами заволодіння 02 листопада 2022 року невстановленою особою шахрайським шляхом грошовими коштами позивача не може вважатись доказом неправомірності списання відповідачем спірних грошових коштів, оскільки в межах даного кримінального провадження на час розгляду вказаної цивільної справи відсутнє передбачене частиною шостою статті 82 ЦПК України остаточне судове рішення.

Суд не приймає до уваги висновок експерта від 03 червня 2024 року, відповідно до якого підпис від імені ОСОБА_1 в заяві опротестування операцій на загальну суму 29 500,00 грн, вчинених 02 листопада 2022 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, оскільки зроблені в ньому висновки не стосуються виниклих правовідносин стосовно встановлення винної особи за вчинення спірних транзакцій.

З огляду на зазначене суд вважає, що заявлені в межах позову вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, вказав, що суд першої інстанції правильно встановив, що 27 серпня 2018 року ОСОБА_1 підписала заяву про приєднання № 510954311 до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (ДКБО). Шляхом підписання цієї заяви позивачка беззастережно приєдналася до Договору ДКБО в редакції, яка на день підписання цієї заяви про приєднання розміщена на офіційному сайті Банку на інтернет-сторінці Банку www.oshadbank.ua.

У справі, що переглядається, належними та допустимими доказами встановлено, що до проведення спірних операцій позивачка розголосила третім особам останні чотири цифри своєї платіжної картки, що безумовно сприяло шахраям у заволодінні її грошовими коштами.

При цьому колегія суддів враховує, що без розголошення іншої інформації, зокрема коду, надісланого на фінансовий номер позивачки та/або PIN-коду до своєї картки, авторизуватися у системі «Ощад 24/7» було б неможливо, а тому неспроможною є позиція позивачки про те, що окрім повідомлення останніх чотирьох цифр своєї картки вона не повідомляла інших відомостей.

Позивачем не було надано належних та допустимих доказів, що саме з вини інших осіб та/або представників банку були перераховані кошти з її рахунку.

За встановлених обставин справи, відсутні будь-які підстави стверджувати про бездіяльність банку чи його неналежний рівень кібербезпеки, оскільки зі свого боку банк вжив достатніх заходів для встановлення особи позивачки перед здійсненням нею спірних операції, а саме - надіслав на фінансовий номер позивачки код доступу до системи «Ощад 24/7», введення якого було головною перевіркою особи позивачки, а його коректне введення звільняло банк від сумнівів щодо належності проведених операції.

Безпідставними є доводи позивачки щодо кваліфікації спірних операції як неакцептованих, оскільки відповідно до пункту 39 частини 1 статті 1 Закону № 1591 такою операцією є платіжна операція, виконана надавачем платіжних послуг платника на підставі наданої ініціатором платіжної інструкції без отримання згоди платника (крім примусового списання (стягнення) або після відкликання такої згоди.

Натомість надавачу послуг у цьому випадку не надавалося жодних платіжних інструкцій, а операції були проведені за розпорядження держателя платіжного інструменту.

У справі, що переглядається, можливим було кваліфікувати такі операції як помилкові, з урахуванням положень пунктів 43-45, 69 частини 1 статті 1 Закону № 1591. Проте, як вже було встановлено вище, проведені операції такими не можна вважати, оскільки вони проведені коректно, з використанням всіх необхідних реквізитів платіжної картки банку. Окрім цього, за встановлених обставин справи, позивача не можна вважати неналежним платником у відносинах із банком.

Неспроможними є також доводи щодо посилання суду першої інстанції на редакцію ДКБО від 25 вересня 2022 року, що не була чинна станом на дату підписання заяви про приєднання до нього, оскільки за змістом пункту 3.1 підписаної позивачем заяви, шляхом її підписання Клієнт беззастережно приєднується до Договору в редакції, яка на день підписання Заяви на приєднання розміщена на інтернет-сторінці Банку та укладає з Банком Договір, складовою частиною якого є умови договору банківського рахунку, банківського вкладу, Кредитного договору, умови надання інших послуг, та підтвердив своє ознайомлення з умовами Договору.

Також такими, що не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції є доводи про застосування судом нечинного на час виникнення спірних правовідносин Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», оскільки як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення (у якому застосовано старий закон) та цієї постанови (у якій застосовано чинний закон) висновки суду відповідають дійсним обставинам справи та є законними, оскільки аналогічні до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» положення містяться і в новому Законі України «Про платіжні послуги».

Колегія суддів також звертає увагу, що застосування такого закону не було головною підставою для відмови у позові і до аналогічних висновків суд міг дійти використовуючи головним чином лише положення ДКБО, оскільки саме в ньому визначаються особливості електронної взаємодії клієнта з банком, а також шляхи автентифікації клієнта.

Твердження відповідача та висновки суду першої інстанції про те, що позивач своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, знайшли фактичне підтвердження в ході судового розгляду, а тому відсутні підстави для відповідальності банку за проведення помилкових операцій.

У червні 2025 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду зкасаційною скаргою за підписом представника Гармаш К. Г. , в якій просила скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2025 року, постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

апеляційний суд переклав тягар доказування на позивача, зазначивши, що «Позивачем не було надано належних та допустимих доказів, що саме з вини інших осіб та/або представників банку були перераховані кошти з її рахунку»;

суди не врахували, що ім`я власника рахунку та номер рахунку або платіжної карти виключно без інших необхідних реквізитів платіжної операції не є вразливими платіжними даними, вичерпний перелік яких визначається Національним банком України;

суди безпідставно не прийняли до уваги висновок експерта від 03 червня 2024 року, яким було встановлено, що в заяві від 02 листопада 2022 року підпис виконаний не позивачем, оскільки саме за допомогою цієї заяви, яку відповідач долучив до відзиву на позов, він намагався довести, що позивач зверталась до банку щодо опротестування неакцептованих транзакцій лише на суму 29 500 грн, в той час як самим відповідачем в листі від 15 березня 2023 року зазначено, що він надається на звернення стосовно опротестованих операцій на суму 146 500 грн;

суди не врахували, що з доданої відповідачем до відзиву на позов таблиці операцій по рахунку позивача прослідковується підозрілий надмірно активний рух коштів на рахунках позивача за досить короткий проміжок часу, що не могло не викликати підозр у служби безпеки банку, проте банк допустив проведення таких операцій;

позивач одразу повідомила відповідача, а також правоохоронні органи про те, що з її рахунків здійснено фінансові операції щодо грошових переказів на інші рахунки;

суди не врахували висновки Верховного Суду в постанові від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22.

У серпні 2025 року ОСОБА_1 направила до Верховного Суду додаткові пояснення за підписом представника Гармаш К. Г .

Аргументи інших учасників справи

У липні 2025 року АТ «Ощадбанк» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу за підписом представника Дем`янова І.Ю . Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

В обґрунтування відзиву зазначив, що скаржником в касаційній скарзі не наведено передбачених статею 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження, не зазначено, у чому полягає неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Наведені скаржником правові позиції Верховного Суду викладені за інших встановлених обставин справи, а тому не є подібними до спірних правовідносин.

Суди зробили правильний висновок про те, що операції щодо списання 02 листопада 2022 року банком грошових коштів з рахунків на суму 146 500 грн відбулося відповідно до умов договору, на підставі даних платіжних карток та з використанням коду-паролю, який надходив після введення даних платіжних карток на фінансовий номер телефону позивача.

Вимога щодо стягнення пені безпідставна - лише у випадку доведення позивачем своїх вимог відносно порушення банком строків виконання ним обов`язку здійснити банківську операцію, яку ініційовано позивачем, можливе застосування відповідальності у вигляді нарахованої пені - виключно на підставі статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 757/21765/23-ц.

У липні 2025 року матеріали цивільної справи № 757/21765/23-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2026 року справу № 757/21765/23-ц призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 02 липня 2025 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження - суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22, від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц , від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

Суди встановили, що відповідно до пункту 1.1.1 Договору Банк відповідно до вимог чинного законодавства України відкрив позивачці поточний рахунок № НОМЕР_2 (№ НОМЕР_1 , рахунок).

Згідно з пунктом 1.1.2 Договору позивачці було видано платіжну картку № НОМЕР_3 .

27 серпня 2018 року ОСОБА_1 підписала заяву про приєднання № 510954311 до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (ДКБО). Шляхом підписання цієї заяви позивачка беззастережно приєдналася до Договору ДКБО в редакції, яка на день підписання цієї заяви про приєднання розміщена на офіційному сайті Банку на інтернет-сторінці Банку www.oshadbank.ua.

Відповідно до пункту 1.11 ДКБО позивачка погоджується, що в результаті приєднання до ДКБО, раніше укладений з Банком Договір про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки, викладається в новій редакції, і подальше обслуговування позивачки здійснюється на умовах, викладених у ДКБО. Такий договір банківського рахунку є укладеним з дня підтвердження Банком Заяви про відкриття рахунку, шляхом направлення клієнту на його фінансовий номер CVV/CVC 2-код та термін дії Цифрової картки, інформування Клієнта щодо номеру картки в СДО «Ощад24/7». Номер рахунку зазначається в заяві про відкриття рахунку та відображається в СДО «Ощад 24/7» у відповідному розділі про інформацію щодо рахунку.

02 листопада 2022 року позивачка виявила, що здійснена платіжна операція зі списання коштів в сумі 146 500 грн та того ж дня звернулася до Оболонського управління поліції ГУ НП у м. Києві з заявою про вчинення кримінального правопорушення.

За результатами розгляду заяви, 03 листопада 2022 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12022100050002647 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України.

07 лютого 2023 року позивачка звернулась до відповідача щодо опротестування операцій, вчинених 02 листопада 2022 року невідомими особами з її рахунку № НОМЕР_1 на загальну суму 29 500 грн та повернення безпідставно списаних коштів. Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 03 червня 2024 року № 1947/24-32 підпис від імені ОСОБА_1 , що міститься в графі «Підпис Клієнта/* Client`sSignature документа «Заява Клієнта/Client`sStatementofClaim» від 07 лютого 2023 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Листом № 100.16-08/236 від 15 березня 2023 року відповідачем відмовлено позивачці у поверненні безпідставно списаних коштів на загальну суму 146 500 грн, у зв`язку із відсутністю підстав для здійснення такого повернення. Відмова обґрунтована тим, що операції з використанням Інтернет ресурсу/ Ощад 24/7 були проведені коректно з використанням усіх реквізитів платіжної карти Банку.

Відповідно до пункту 3.5 Розділу ІІІ ДКБО Банк і позивачка допускають можливість використання у вигляді Електронного підпису підтвердження через Одноразовий цифровий пароль, який містить комбінацію символів у вигляді цифр, що генерується МПС, і яку направляють Держателю картки у вигляді SMS-повідомлення на верифікований номер мобільного телефону Клієнта, зафіксований в інформаційних системах Банку. Сторони домовились, що послідовне введення Одноразового цифрового паролю, отриманого на Номер мобільного телефону, повідомлений Клієнтом Банку в порядку та спосіб, визначений Договором або ідентифікація клієнта шляхом Біометрії, є аналогом власноручного підпису Клієнта. Всі документи, операції Клієнта, що ініціюються в електронному вигляді і підписані/підтверджені за допомогою Електронного підпису вважаються такими, що підписані власноручним підписом Клієнта та юридично прирівнюються до документів, отриманих від Клієнта на паперовому носії, оформлених відповідно до вимог чинного законодавства України. Електронний підпис не може бути визнано недійсним через те, що він не має статусу Кваліфікованого електронного підпису чи через його електронну форму ( пункт 17.1.5 Розділу ХVІІ ДКБО).

Розділ ІХ ДКБО передбачає, що:

- Клієнт зобов`язаний забезпечити/гарантувати неможливість отримання третіми особами інформації про Логін, Пароль, Картковий пароль, а також ПІН, CVV2/CVС2, строк дії, номер Картки тощо. Ризик і відповідальність за несанкціоноване використання Логіна, Пароля, Карткового пароля несе виключно Клієнт (пункт 9.15);

- Клієнт несе ризик та негативні наслідки передачі ним третій особі мобільного телефона (відповідної SIM-карти), номер якого визначений в Заяві про приєднання до Договору комплексного обслуговування фізичних осіб або повідомлений Банку в іншому встановленому Договором порядку як Номер мобільного телефону Клієнта, їх втрати, незаконного заволодіння ними, а також ризик технічного перехоплення інформації, направленої на Номер мобільного телефону Клієнта (пункт 9.16);

- Клієнт усвідомлює та приймає на себе усі ризики щодо можливої авторизації сторонньою особою в Мобільних додатках GooglePay або в інших подібних додатках за допомогою технології Біометрії, в тому числі якщо у Мобільному пристрої збережені відбитки пальця(ів) сторонньої особи (пункт 9.17);

- Будь-яку особу, що використала Біометрію як засіб ідентифікації клієнта для доступу до Системи ДБО (у тому числі технології Touch ID, FaceID), Банк безумовно вважає Клієнтом і не несе відповідальності за дії такої особи, навіть якщо такі дії будуть оскаржуватися (пункт 9.18).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Нормою частини першої статті 1067 ЦК України встановлено, що договір банківського рахунку укладається в письмовій формі для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунку в банку на умовах, погоджених сторонами.

Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Законом України «Про платіжні послуги» регламентовано поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлено виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначено загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлено права, обов`язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначено загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.

У статті 1 вказаного Закону визначено основні терміни, серед яких: автентифікація, дистанційна платіжна операція, засіб дистанційної комунікації, індивідуальна облікова інформація, ініціатор, платіжна операція та інші.

Інформування користувачів під час виконання платіжних операцій з використанням платіжних інструментів регламентовано статтею 32 Закону України «Про платіжні послуги».

Так, користувач відповідно до умов договору зобов`язаний надати надавачу платіжних послуг інформацію для здійснення контактів із ним, а надавач платіжних послуг зобов`язаний зберігати цю інформацію протягом строку дії договору. Обов`язок надавача платіжних послуг щодо повідомлення користувача (у спосіб, визначений договором) про здійснені операції з використанням платіжного інструменту користувача є виконаним у разі: 1) інформування надавачем платіжних послуг користувача про кожну здійснену операцію відповідно до контактної інформації, наданої користувачем; 2) відмови користувача від отримання повідомлень надавача платіжних послуг про здійснені операції з використанням платіжного інструменту користувача, про що зазначено в договорі. Надавач платіжних послуг зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача щодо використання платіжного інструменту, помилкових, неналежних, неакцептованих платіжних операцій, ініційованих з використанням такого платіжного інструменту, надавати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, встановлений договором, але не більше строку, передбаченого законом для розгляду звернень (скарг) громадян.

Обов`язки емітента визначено частиною дев`ятнадцятою статті 38 указаного Закону, а користувача - частиною двадцятою. Так, емітент зобов`язаний: 1) забезпечити, щоб індивідуальна облікова інформація користувача була недоступна жодним іншим сторонам, крім користувача (крім випадку, передбаченого частиною шістнадцятою цієї статті); 2) зберігати інформацію, надану користувачем для здійснення контактів із ним, протягом строку дії договору; 3) не надавати користувачу електронні платіжні засоби без відповідного запиту користувача, крім випадку надання користувачу електронного платіжного засобу на заміну раніше виданого електронного платіжного засобу; 4) забезпечити користувачу можливість безоплатно в будь-який час повідомити емітента про втрату електронного платіжного засобу, або втрату індивідуальної облікової інформації та не допускати будь-якого використання електронного платіжного засобу після отримання такого повідомлення; 5) забезпечити користувачу можливість у будь-який час повідомити емітента про необхідність розблокування або заміни (перевипуску) електронного платіжного засобу; 6) повідомляти користувача про виконання операцій з використанням електронного платіжного засобу.

У свою чергу, користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов`язаний: 1) надати емітенту інформацію для здійснення контактів у порядку, визначеному договором; 2) зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом; 3) не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права; 4) не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції; 5) негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв`язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.

У статті 86 Закону України «Про платіжні послуги» визначено відповідальність надавачів платіжних послуг під час виконання платіжних операцій.

Так, надавачі платіжних послуг, що обслуговують платників, несуть перед ними відповідальність за неакцептованими платіжними операціями. У разі виконання неакцептованої платіжної операції надавач платіжних послуг зобов`язаний негайно після виявлення факту виконання неакцептованої платіжної операції або після отримання повідомлення платника (залежно від того, що відбувалося раніше) повернути за рахунок власних коштів суму неакцептованої платіжної операції на рахунок платника, а також сплатити йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день від дня списання з рахунку платника коштів за неакцептованою платіжною операцією до дня повернення коштів на рахунок платника. Надавач платіжних послуг зобов`язаний також відшкодувати платнику суму утриманої/сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану неакцептовану платіжну операцію (за наявності такої комісійної винагороди) (частина дванадцята статті 86 Закону України «Про платіжні послуги»).

Загальні вимоги Національного банку України до емісії/еквайрингу платіжних інструментів, що емітуються (уключаючи електронні платіжні засоби, передплачені платіжні інструменти), та здійснення розрахунків з їх використанням установлено Положенням про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 № 164 (далі - Положення).

Умови договору не повинні містити вимоги про безумовну відповідальність користувача за неналежну платіжну операцію, за винятком, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати платіжного інструменту або індивідуальної облікової інформації, розголошення ПІНу/індивідуальної облікової інформації або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжну операцію з використанням платіжного інструменту (пункт 29 Положення).

Згідно з пунктом 140 Положення користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.

Власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (пункт 146 Положення).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (див. постанову Верховного Суду України від 13 травня 2015 року в справі № 6-71цс15 та постанову Верховного Суду від 23 січня 2018 року в справі № 202/10128/14, від 13 вересня 2019 року в справі № 501/4443/14, від 20 листопада 2019 року в справі № 577/4224/16, від 17 червня 2021 року в справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року в справі № 176/1445/22 та ін.).

Саме банк відповідає за безпеку здійснення електронних платежів. Несанкціоноване списання коштів поза волею клієнта, свідчить про несанкціоноване втручання в систему здійснення банківських платежів, яка належить банку, з боку третіх осіб (див. постанову Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 922/4091/19).

Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності (див. постанову Верховного Суду від 21 лютого 2019 року в справі № 489/1649/17).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що

«користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_3 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про результати службового розслідування за вказаним фактом ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано відповіді.

Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтуванні під час судового розгляду справи.

Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) вказано, що «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк». При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18) вказану правову позицію підтримав».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629св18) зазначено, що:

«сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, урахувавши застосовані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив з того, ПАТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1, як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей по кредитній картці, його особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Приват-24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 27 липня 2015 року та 30 липня 2015 року щодо перерахування з його карткового рахунку грошових коштів на загальну суму 9 792,00 грн.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року в справі № 766/19614/18 (провадження № 61-19350св19) вказано, що:

«суди попередніх інстанцій вважали недоведеним те, що ОСОБА_1 ініціював збільшення кредитного ліміту за своїм картковим рахунком, здійснював спірні грошові перекази, а також що про ці операції його було повідомлено у момент їх вчинення.

Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зупинення нарахування процентів та штрафних санкцій ОСОБА_1 по кредитній картці № НОМЕР_1 на розмір заборгованості 31 712 грн, яка виникла у зв`язку із неправомірним списанням без його волевиявлення кредитних коштів та подальшим нарахуванням на цю суму процентів і штрафних санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у зокрема постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 61-24548св18), від 23 січня 2020 року у справі № 179/1688/17 (провадження № 61-12707св19). Колегія суддів також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність транзакцій, які були здійснені в період із 02 год 32 хв по 04 год 14 хв 16 квітня 2018 року з використанням платіжної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_1, у зв`язку із чим залишок коштів по цій картці підлягає відновленню.

Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1, не є підставою для відмови у задоволенні позову».

Суд розглядаючи спір по суті повинен перевірити, чи власна бездіяльність позивача щодо необхідності збереження її фінансового номера телефону не сприяла тому, що сторонні особи могли використати її фінансовий номер телефону для здійснення несанкціонованих банківських переказів; здійснити аналіз доводів позивач про те, що вона не втрачала банківських карток, їх ПІН-кодів і телефону та нікому їх не передавала, не вчиняла будь-яких інших дій, які б могли призвести до списання грошових коштів з її рахунків із алгоритмом реєстрації у системі «Приват24», що потребує обов`язкового введення ПІН-коду банківської картки клієнта з урахуванням її номера; дати належну правову оцінку всім доказам наявним у справі, а саме: доказам, які містять інформацію про дату, час та спосіб авторизації у системі «Приват24» та введенні особою, яка здійснила авторизацію, даних; проаналізувати всі доводи, запереченням сторін; ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону (див. постанову Верховного Суду від 25 січня 2023 року в справі № 235/2054/21 (провадження № 61-1725св22)).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що переглядається:

звертаючись з цим позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що 02 листопада 2022 року у 12:50 вона, використовуючи телефонний зв`язок, надала невідомій особі дані власної платіжної картки, зокрема зазначила її останні чотири цифри. Ніяких особистих даних та реквізитів даної банківської картки (пін-код, CVV) у позивачки не запитували, і відповідно нею не надавались. Згодом, вона дізналась, що з її рахунку було виведено загальну суму 146 500,00 грн. 07 лютого 2023 року вона звернулась до відповідача щодо опротестування операцій, однак банк у поверненні безпідставно списаних коштів, посилаючись на те, що зазначене списання коштів проведено коректно з використанням необхідних реквізитів платіжної картки позивачки, з правильним введенням паролів, які відомі лише клієнту, вважає дії банку незаконними;

відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що саме позивач відповідальний за проведені фінансові операції, оскільки при їх здійсненні використовувалася ідентифікація клієнта з використанням біометричних даних, за відсутності повідомлення банка про втрату позивачем фінансового номеру телефону, із правильним введенням одноразового коду доступу при встановленні/переустановленні мобільного додатку, відтак у банку були відсутні підстави для блокування таких фінансових операцій, тому не можна вважати, що кошти, які 02 листопада 2022 року позивачка перерахувала через систему дистанційного банківського обслуговування були списані без законних на те підстав;

апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, вказав, що у справі, що переглядається, належними та допустимими доказами встановлено, що до проведення спірних операцій позивачка розголосила третім особам останні чотири цифри своєї платіжної картки, що безумовно сприяло шахраям у заволодінні її грошовими коштами. Без розголошення іншої інформації, зокрема коду, надісланого на фінансовий номер позивачки та/або PIN-коду до своєї картки, авторизуватися у системі «Ощад 24/7» було б неможливо, а тому неспроможною є позиція позивачки про те, що окрім повідомлення останніх чотирьох цифр своєї картки вона не повідомляла інших відомостей. За встановлених обставин справи, відсутні будь-які підстави стверджувати про бездіяльність банку чи його неналежний рівень кібербезпеки, оскільки зі свого боку банк вжив достатніх заходів для встановлення особи позивачки перед здійсненням нею спірних операції, а саме - надіслав на фінансовий номер позивачки код доступу до системи «Ощад 24/7», введення якого було головною перевіркою особи позивачки, а його коректне введення звільняло банк від сумнівів щодо належності проведених операції;

суди встановили, що у позивачки відкритий поточний рахунок в АТ «Ощадбанк», видано платіжну картку, 27 серпня 2018 року ОСОБА_1 підписала заяву про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (ДКБО), 02 листопада 2022 року позивачка виявила, що здійснена платіжна операція зі списання коштів в сумі 146 500 грн та того ж дня звернулася до Оболонського управління поліції ГУ НП у м. Києві з заявою про вчинення кримінального правопорушення, 07 лютого 2023 року позивачка звернулась до відповідача щодо опротестування операцій, вчинених 02 листопада 2022 року невідомими особами з її рахунку на загальну суму 29 500 грн та повернення безпідставно списаних коштів. Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 03 червня 2024 року № 1947/24-32 підпис від імені ОСОБА_1 , що міститься в графі «Підпис Клієнта/* Client`sSignature документа «Заява Клієнта/Client`sStatementofClaim» від 07 лютого 2023 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, 15 березня 2023 року відповідачем відмовлено позивачці у поверненні безпідставно списаних коштів на загальну суму 146 500 грн, у зв`язку із відсутністю підстав для здійснення такого повернення. Відмова обґрунтована тим, що операції з використанням Інтернет ресурсу/ Ощад 24/7 були проведені коректно з використанням усіх реквізитів платіжної карти Банку;

зі встановлених обставин суди зробили висновок, що до проведення спірних операцій позивачка розголосила третім особам останні чотири цифри своєї платіжної картки, що безумовно сприяло шахраям у заволодінні її грошовими коштами. Без розголошення іншої інформації, зокрема коду, надісланого на фінансовий номер позивачки та/або PIN-коду до своєї картки, авторизуватися у системі «Ощад 24/7» було б неможливо;

але суди не звернули уваги, що саме на відповідача (банк) покладається обов`язок довести, що користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей по кредитній картці, його особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції;

лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності;

звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 , зокрема, посилалась на те, що є клієнтом АТ «Ощадбанк» з 2014 року і за 8 років користування банківським рахунком ніколи не користувалась мобільним додатком для здійснення будь-яких переказів, або платежів (т. 1 а. с. 1-9);

аналогічні аргументи містила апеляційна скарга позивача (т. 2 а. с. 145-161);

суди на зазначені обставини уваги не звернули, не з`ясували чи користувалась позивач до проведення спірних операцій мобільним додатком, безпідставно вважали, що розголошення третім особам останніх чотирьох цифр платіжної картки, безумовно сприяло шахраям у заволодінні грошовими коштами ОСОБА_1 , не встановили факт розголошення позивачем іншої інформації, зокрема коду, надісланого на фінансовий номер позивачки та/або PIN-коду до своєї картки, що дозволило зареєструватися або авторизуватися у системі «Ощад 24/7»;

за таких обставин суди зробили передчасний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог.

Оскільки фактичні обставини справи судами встановлено не в повному обсязі, касаційний суд позбавлений права ухвалити власне судове рішення.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду