ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 750/8852/23

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , Чернігівської міської ради про скасування рішення та свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Позов мотивований тим, що рішенням Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року в справі № 2-48/81 здійснено поділ в натурі домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та виділено ОСОБА_1 13/25 частин будинку, а іншому співвласнику ОСОБА_4 - 12/25 частин. Також, вказаним рішенням суду здійснено поділ земельної ділянки за вказаною адресою та виділено ОСОБА_1 та ОСОБА_4 по 250 кв. м кожному. Поділ земельної ділянки був проведений по червоній лінії, яка вказана у поверховому плані та генеральному плані.

31 травня 2002 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу набув право власності 12/25 частин домоволодіння (яка раніше належала ОСОБА_4 ). Також до відповідача перейшло і право користування земельною ділянкою площею 250 кв. м відповідно до рішення Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року в справі № 2-48/81.

Під час розгляду судом справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди позивачу стало відомо, що ОСОБА_2 приватизував земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , але замість 250 кв. м земельної ділянки, приватизував 265 кв. м. Тобто розмір приватизованої частини земельної ділянки не відповідає фактичному порядку користування та суперечить рішенню Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року.

Така невідповідність призвела до того, що відповідач встановив огорожу та побудував деякі господарські споруди під його вікнами. Крім того, земельна ділянка відповідача накладається на частину домоволодіння позивача.

На підставі рішення Чернігівської міської ради від 27 квітня 2015 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,0265 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:0239. При цьому, відповідач неправомірно приватизував вказану земельну ділянку, зокрема, ініціював та здійснив такий поділ спільного майна сторін, на який не отримував згоду іншого співвласника.

З урахуванням уточненої позовної заяви від 15 червня 2023 року ОСОБА_1 просив:

скасувати рішення Чернігівської міської ради від 27 квітня 2015 року щодо затвердження проєкту відведення та передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0265 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 7410100000:02:026:0239, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 38568291, серії та номер НОМЕР_1 , видане ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0265 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:0239, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 грудня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000,00 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 у встановленому законом порядку звернувся до Чернігівської міської ради з клопотанням про передачу йому у власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 на підставі розробленої та погодженої технічної документації.

Разом з цим, позивач не оформлював прав на земельну ділянку під домоволодінням. Крім того, висновком експерта підтверджено, що у його користуванні перебуває земельна ділянка розміром 264 кв. м, тобто більше, ніж було зазначено у рішенні Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року в справі № 2/48/81.

Більше того, позивач був обізнаний про те, що відповідач розробив технічну документацію та погодив межі його ділянки у встановленому законом порядку, саме такий порядок користування земельними ділянками мав місце між сторонами та претензій не виникало.

Сам по собі генеральний план (схема) взагалі не містить розмірів фактичних меж відносно споруд на той час, у домоволодінні відбулися перебудови та знесення окремих об`єктів, збільшився загальний розмір земельної ділянки при домоволодінні і експерт у своєму висновку не змогла визначити за рахунок якої землі відбулося збільшення загального розміру земельної ділянки при домоволодінні.

За таких обставин, оскільки судом не встановлено порушення прав позивача у зв`язку з приватизацією земельної ділянки відповідачем, у користуванні позивача знаходиться земельна ділянка більшого розміру, ніж було визначено за рішенням Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року, суд зробив висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо заяви представника відповідача про застосування позовної давності суд зазначив, що застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог

Крім того, суд першої інстанції вказав, що у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, відповідачу мають бути відшкодовані понесені у справі судові витрати на правничу допомогу. Відповідачем документально підтверджено понесення витрат на оплату правничої допомоги, тому з позивача на користь відповідача необхідно стягнути понесені витрати на правничу допомогу у цій справі. Проте, враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг та витрачений адвокатом час, виходячи з критерію розумності та співмірності, суд вважав за можливе стягнути 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 18 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 грудня 2024 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного суду. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6 000,00 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Апеляційний суд виходив з того, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Крім того, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

Оспорюване рішення Чернігівської міської ради від 27 квітня 2015 року в частині затвердження проєкту землеустрою ОСОБА_2 вичерпало свою дію виконанням (на підставі рішення ради видано свідоцтво на право власності на земельну ділянку). Визнання цього рішення недійсним не поновить порушене право або законний інтерес позивача.

У такій категорії спорів позивач може, зокрема, обґрунтовувати свій позов протиправністю рішення органу місцевого самоврядування, відповідно до якого відповідачу було передано частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку, що була виділена позивачу. Натомість суд має надати оцінку відповідному рішенню органу місцевого самоврядування в мотивувальній частині судового рішення.

Крім того, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку не вирішить спір про право, так само не вирішить і питання про захист прав та інтересів позивача. Натомість внаслідок задоволення віндикаційного позову вирішується спір про право, рішення суду є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За таких обставин, апеляційний суд вважав, що позовні вимоги про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та свідоцтва на право власності на земельну ділянку не призведуть до відновлення порушених прав та інтересів позивача.

Згідно з підпунктом 2.9 пункту 2 рішення Чернігівської міської ради від 27 квітня 2015 року ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,0265 га. Водночас частина земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 та накладається на земельну ділянку виділену ОСОБА_1 у користування, розміром 1.4 м на 3.3 м. Тобто площа земельної ділянки, яка накладається на виділену в користування земельну ділянку позивачу, менша загальної площі земельної ділянки, наданої у власність ОСОБА_2 згідно з рішенням Чернігівської міської ради від 27 квітня 2015 року.

У цій справі позивач заявляє вимогу про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,0265 га, тобто намагається скасувати правовий титул (визнати недійсним відповідне рішення) щодо всієї земельної ділянки, а не тільки тієї її частини, що накладається на земельну ділянку передану в його користування.

Таким чином, витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,0265 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на земельну ділянку, що перебуває у користуванні позивача. Належним (правомірним) способом захисту є позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві користування ОСОБА_1 та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_2 .

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає зміні з мотивів викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заявив вимогу про стягнення витрат на правову допомогу з зазначенням розміру понесених витрат, а також надано договір на надання професійної правничої допомоги від 10 лютого 2025 року № 30, акт виконаних робіт від 13 лютого 2025 року, квитанцію до прибуткового касового ордера. Від позивача не надійшло заперечень на заяву ОСОБА_2 щодо розподілу судових витрат.

Ураховуючи, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, а оскаржуване судове рішення - змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог, приймаючи до уваги що позивачем не надано заперечень чи клопотань щодо розподілу судових витрат, апеляційний суд зробив висновок про наявність підстав для задоволення заяви про відшкодування витрат понесених відповідачем ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу та стягнення із позивача на його користь 6 000,00 грн.

У травні 2025 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 . Просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, а також стягнути з відповідача на його користь судові витрати, зокрема: судовий збір у розмірі 2 148,00 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 14 000,00 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

апеляційний суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц;

апеляційний суд не дослідив всі наявні матеріали справи та не надав їм належної оцінки, зокрема: відзиву Чернігівської міської ради та висновку експерта;

суд апеляційної інстанції належним чином не мотивував підстави скасування рішення суду першої інстанції, а також проігнорував те, що у спірних правовідносинах права позивача не порушено.

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

На виконання вимог вказаної ухвали суду ОСОБА_2 подав заяву про поновлення строку та уточнену касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2025 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови апеляційного суду, відкрито касаційне провадження у справі № 750/8852/23 та витребувано справу із суду першої інстанції.

У серпні 2025 року матеріали справи № 750/8852/23 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 10 липня 2025 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, які передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 681/1039/15-ц; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що рішенням Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року в справі № 2-48/81 за ОСОБА_1 визнано право власності на 13/25 часток домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . За ОСОБА_4 визнано право власності на 12/25 часток у вказаному домоволодінні.

Земельну ділянку під зазначеним домоволодінням розділено між сторонами та виділено ОСОБА_1 та ОСОБА_4 по 250 кв. м кожному. Розподіл домоволодіння та земельної ділянки проведено по червоній лінії, яка зазначена у поверховому плані та генеральному плані.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 24 травня 2002 року майно після смерті ОСОБА_4 успадкувала ОСОБА_6 .

31 травня 2002 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного із ОСОБА_6 , набув право власності на 12/25 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що розташовано на земельній ділянці площею 500 кв. м.

Земельна ділянка на момент придбання частини даного житлового будинку не була сформована, кадастровий номер не присвоєний.

21 березня 2015 року ОСОБА_2 на підставі розробленого проєкту землеустрою звернувся до Чернігівської міської ради з клопотанням про передачу йому у власність земельної ділянки площею 0,0265 га в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до копії акта погодження меж земельної ділянки від 08 вересня 2014 року суміжні власники, у тому числі і ОСОБА_1 , були ознайомлені щодо розробки проєкту землеустрою та ніяких претензій щодо правильності встановлених меж земельної ділянки не мали, що засвідчили своїми особистими підписами.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру від 30 листопада 2022 року № НВ-7401073482022, дата реєстрації вказаної вище земельної ділянки 18 березня 2015 року, кадастровий номер 7410100000:02:026:0239, площа 0,0265 га.

Підпунктом 2.9 пункту 2 рішення Чернігівської міської ради від 27 квітня 2015 року «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічної документації із землеустрою про передачу земельних ділянок у власність та оренду громадянам, поновлення договорів оренди громадянам, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва гаражів та городництва» ОСОБА_2 затверджено проєкт відведення та передано у власність безоплатно земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 , площею 0,0265 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:0239.

На підставі вказаного рішення Чернігівської міської ради 04 червня 2015 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 липня 2023 року за клопотанням представника позивача у справі було призначено судову земельно-технічну експертизу.

У висновку експерта від 17 червня 2024 року № 21-23 зазначено:

- по першому питанню зазначено, що згідно плану фактичного користування загальна площа земельної ділянки на АДРЕСА_1 становить 529 кв. м. У користуванні ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка площею 264 кв. м, у користуванні ОСОБА_2 - 265 кв. м. Межа земельних ділянок у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 не відповідає межі поділу земельної ділянки згідно червоної лінії Генерального плану (схеми) від 06 вересня 1979 року, поділ якої було проведено між попередніми співвласниками домоволодіння, відповідно до рішення Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року в справі № 2/48/81. Довжина фактичної межі не відповідає межі поділу земельної ділянки згідно червоної лінії Генерального плану (схеми) від 06 вересня 1979 року, поділ якої було проведено між попередніми співвласниками домоволодіння, відповідно до рішення Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року в справі № 2/48/81. В точках зазначених на планах М-Л - довжина менше на 1,14 м (відповідно до рішення суду довжина 4,0 м, фактично 2,86 м). Тобто межа зміщена у бік земельної ділянки, що знаходиться у користуванні ОСОБА_1 на 1,14 м. Зіставити розташування фактичних меж позначених точками К-Л, точками Ж-А та точками А-Б відносно червоної лінії Генерального плану (схеми) від 06 вересня 1979 року, поділ якої було проведено між попередніми співвласниками домоволодіння, відповідно до рішення Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року в справі № 2/48/81 в точках зазначених на планах М-Л - довжина менше на 1,14 м (відповідно до рішення суду) технічно не можливо, оскільки на Генеральному плані (схемі) від 06 вересня 1979 року не вказані розміри;

- по другому питанню у висновку експерта, зокрема, зазначено, що при зіставленні даних візуального обстеження, плану фактичного користування земельною ділянкою, схеми розташування будівель та споруд (інвентаризаційна справа а.с. 3, додаток № 7) та плану будинку садибного типу (інвентаризаційна справа а.с. 5, додаток № 8) встановлено, що частина прибудови літ. А1-1 перебудована, замість частини прибудови літ А1-1 збудована прибудова літ. А2-1, добудована прибудова літ. А3-1, ганок а1, сарай Д, Д1, д. Сарай літ. Б-1, б, б1, вбиральня літ. В - знесені. На Генеральному плані (схемі), що міститься в інвентаризаційній справі на а.с. 27 (додаток № 3) вказано відстань від сараю літ. б до межі поділу, що становить 0,50 м, але на час проведення дослідження сарай літ. б знесено, а тому встановити чи відповідає фактичне розташування сараю літ. б технічно неможливо. Також, при дослідженні першого питання встановлено, що зіставити розташування фактичних меж, позначених точками К-Л, точками Ж-А та точками А-Б відносно червоної лінії Генерального плану (схеми) від 06 вересня 1979 року технічно не можливо, оскільки на Генеральному плані не вказані розміри, а тому і встановити чи відповідає фактичне розташування будівель, споруд та інших об`єктів технічно неможливо. Згідно візуального обстеження встановлено, що між ділянками сторін фактично встановлено цегляну огорожу. Також на межі між ділянками розташовано господарська споруда (навіс), частина конструкції даху якої закріплена на цегляній огорожі, тобто відстань від фактичної межі відсутня. Крім того, виходячи з дослідження першого питання, відстань від прибудови літ. А5-2, що у користуванні ОСОБА_1 , до межі земельної ділянки, що у власності ОСОБА_2 , відносно червоної лінії Генерального плану (схеми) від 06 вересня 1979 року повинна проходити на відстані 1,14 м;

- по третьому питанню експерт, зокрема, зазначила, що згідно плану фактичного користування земельною ділянкою, складеного інженером землевпорядником ОСОБА_7 , загальна площа земельної ділянки на час проведення дослідження становить 529 кв. м. Тобто, фактична загальна площа земельної ділянки АДРЕСА_1 більше загальної площі 500 кв. м, що була відведена під будівництво житлового будинку та зазначена у рішенні Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року в справі № 2/48/81 на 29 кв. м. (529 кв. м - 500 кв. м). При дослідженні першого питання встановлено, що зіставити розташування фактичних меж, позначених точками К-Л, точками Ж-А та точками А-Б, відносно червоної лінії Генерального плану (схеми) від 06 вересня 1979 року, технічно не можливо, оскільки на Генеральному плані не вказані розміри, та виходячи з того, що збільшення загальної площі могло бути здійснено за рахунок зміщення межі як у бік вулиці так і у бік від вулиці, а тому й встановити за рахунок якої частини ділянки (зазначити місце розташування надлишків) відбулося збільшення розміру земельної ділянки, що була передана у власність ОСОБА_2 згідно рішення Чернігівської міської ради від 27 квітня 2015 року, встановити технічно неможливо;

- по четвертому питанню експертом, зокрема, зазначено, що при проведенні накладання земельної ділянки кадастрового номеру 7410100000:02:026:0239 на план фактичного користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 встановлено, що земельна ділянка, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2 співпадає із земельною ділянкою кадастрового номеру 7410100000:02:026:0239, що у власності ОСОБА_2 . Тобто фактичне користування земельною ділянкою ОСОБА_2 відповідає межам земельної ділянки, яка була передана йому у власність згідно рішення Чернігівської міської ради від 27 квітня 2015 року. Також по четвертому питанню експерт зазначила, що Генеральний план (схема) від 06 вересня 1979 року та кадастровий план земельної ділянки під кадастровим номером 7410100000:02:026:0239 це два плани, які складені при застосуванні різних засобів, підходів та різних технологій. Генеральний план - це спрощене зображення, а кадастровий план - це графічне зображення, тобто проводити накладення цих планів буде не коректно, а тому провести дослідження таким способом технічно не можливо. Виходячи з проведеного аналізу розмірів будинку, що зазначені у генеральному плані та поверховому плані від 06 вересня 1979 року, фактичних розмірів будинку, розмірів земельної ділянки генерального плану (схеми) від 06 вересня 1979 року, розмірів кадастрового плану, розміру червоного лінії, що вказаний на генеральному плані (схемі) від 06 вересня 1979 року та виходячи з того, що у дослідженні першого питання встановлено, що довжина фактичної межі не відповідає довжині межі поділу земельної ділянки згідно червоної лінії Генерального плану (схеми) від 06 вересня 1979 року, поділ якої було проведено між попередніми співвласниками домоволодіння відповідно до рішення Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року в справі № 2/48/81 (інвентаризаційна справа а.с. 27) в точках зазначених на планах М-Л довжина менше на 1,14 м, виходячи з цього накладення межі земельної ділянки кадастрового номеру 7410100000:02:026:0239 на суміжну ділянку ОСОБА_1 , що була виділена йому у користування згідно рішення Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року в справі № 2/48/81, має місце. Експерт у своєму висновку зазначила, що оскільки межа, яка позначена літерами М-Л зміщена на 1,14 м у бік ділянки ОСОБА_1 таким чином, що частина земельної ділянки у розмірах 1,14 м х 3,30, що у власності ОСОБА_2 накладається на земельну ділянку, що була виділена у користування рішенням Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року в справі № 2/48/81 ОСОБА_1 , а тому має місце відхилення від поділу, проведеного рішення Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року в справі № 2/48/81 по червоній лінії на Генеральному плані (схемі).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21, від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21, від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18, від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19).

Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21 (пункт 53)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21).

Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) також вказала, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148). Крім того, Велика Палата Верховного Суду у цій справі звернула увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що ОСОБА_2 буде позбавлений права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку позивачки, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність відповідача якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні з позовом про скасування рішення органу місцевого самоврядування та свідоцтва про право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 зазначав, що частина земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_2 , накладається на земельну ділянку, що була виділена йому в користування відповідно до рішення Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року в справі № 2/48/81. Тому має місце відхилення від поділу, проведеного рішення Нарсуду Деснянського району м. Чернігова від 06 січня 1981 року в справі № 2/48/81 по червоній лінії на генеральному плані (схемі);

оскаржуване рішення Чернігівської міської ради від 27 квітня 2015 року «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічної документації із землеустрою про передачу земельних ділянок у власність та оренду громадянам, поновлення договорів оренди громадянам, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва гаражів та городництва» в частині затвердження проєкту землеустрою ОСОБА_2 вичерпало свою дію виконанням (на підставі рішення ради видано свідоцтво на право власності на земельну ділянку). Визнання цього рішення недійсним не поновить порушене право або законний інтерес позивача. Тому визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи;

у такій категорії спорів позивач може, зокрема, обґрунтовувати свій позов протиправністю рішення органу місцевого самоврядування, відповідно до якого відповідачу було передано частину земельної ділянки, яка накладається на його земельну ділянку. Натомість суд має надати оцінку відповідному рішенню органу місцевого самоврядування в мотивувальній частині судового рішення;

позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Таким чином, вимога про визнання недійсним свідоцтва на право власності на земельну ділянку не вирішить спір про право, так само не вирішить і питання про захист прав та інтересів позивача;

таким чином, суд апеляційної інстанції правильно вказав, що задоволення позовних вимог про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та свідоцтва на право власності на земельну ділянку не приведуть до відновлення порушених прав та інтересів позивача;

крім того, згідно з підпунктом 2.9 пункту 2 рішення Чернігівської міської ради від 27 квітня 2015 року «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічної документації із землеустрою про передачу земельних ділянок у власність та оренду громадянам, поновлення договорів оренди громадянам, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва гаражів та городництва» ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,0265 га. Водночас частина земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 та накладається на земельну ділянку виділену ОСОБА_1 в користування, розміром 1.4 м. на 3.3 м. Тобто площа земельної ділянки, яка накладається на виділену у користування земельну ділянку позивачу, менша загальної площі земельної ділянки, наданої у власність ОСОБА_2 згідно з рішенням Чернігівської міської ради від 27 квітня 2015 року.

водночас позивач заявляє вимогу про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,0265 га, тобто намагається скасувати правовий титул - визнати недійсним відповідне рішення щодо всієї земельної ділянки, а не тільки тієї її частини, що накладається на земельну ділянку передану в його користування. Проте у спорах з подібними обставинами належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування частини земельної ділянки, що накладається. Тому витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,0265 га, така вимога може розглядатися лише щодо тієї частини земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку, що перебуває у користуванні позивача.

Підсумовуючи викладене, касаційний суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві користування ОСОБА_1 та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_2 . При цьому, судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності факту порушення прав позивача.

За таких обставин, апеляційний суд обґрунтовано змінив мотиви відмови в задоволенні позовних вимог, викладені в рішенні суду першої інстанції.

Посилання у касаційній скарзі на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц не свідчить про те, що апеляційний суд ухвалив рішення без урахування такого висновку.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи та необхідності оцінки (переоцінки) доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для здійснення розподілу судових витрат, понесених особою, яка подала касаційну скаргу, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду