ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 343/131/17

Описова частина

У січні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси і Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позову зазначало, що 14 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси і Кредит» (далі - ВАТ «Банк «Фінанси і Кредит»), правонаступником за всіма правами та обов`язками якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси і Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит»), та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 609 pv6-08, на підставі якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 45 500 доларів США зі сплатою 14,5 % річних.

Видача кредитних ресурсів за цим договором проводилась на підставі письмової заяви позичальника, за погодженням банку.

Договором встановлено, що позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси, отримані за договором, до 14 квітня 2023 року.

Погашення проводиться шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок.

Позичальник зобов`язується щомісячно в термін до 20 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредитних ресурсах у розмірі, встановленому графіком погашення кредиту, а також сплачувати відсотки щомісяця, у термін до 10 числа кожного місяця.

Отримавши кредитні кошти від банку, ОСОБА_2 свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість за кредитним договором.

Згідно з розрахунком заборгованості по кредитному договору № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року в іноземній валюті, що підлягає до сплати боржником, за період з 14 квітня 2008 року по 07 грудня 2016 року заборгованість ОСОБА_2 становить 1 990 571,08 грн, з яких: сума заборгованості по основному боргу кредиту - 30 104,52 доларів США (гривневий еквівалент по курсу НБУ станом на 07 грудня 2016 року - 1 долар США/26,097384 грн; 785649,22 грн), сума строкової заборгованості по відсотках - 495,05 доларів США (гривневий еквівалент по курсу НБУ станом на 07 грудня 2016 року - 1 долар США/26,097384 грн; 12 919,51 грн), сума простроченої заборгованості по відсотках - 7 559,81 доларів США (гривневий еквівалент по курсу НБУ станом на 07 грудня 2016 року - 1 долар США/26,097384 грн; 197 291,26 грн), пеня - 994 711,09 грн.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд стягнути вказану заборгованість з відповідачки.

Ухвалою Долинського районного суду Iвано-Франкiвської областi від 11 грудня 2020 року замінено позивача ПАТ Банк «Фінанси та кредит» на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг» (далі - ТОВ «Олком-Лізинг»).

Рішенням Долинського районного суду Iвано-Франкiвської областi від 04 березня 2021 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Олком-Лізинг» заборгованість за кредитним договором № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року у розмірі 1990571,08 грн, з яких: сума заборгованості по основному боргу кредиту - 30104,52 доларів США (гривневий еквівалент по курсу НБУ станом на 07 грудня 2016 року 1 долар США/26,097384 грн, 785 649,22 грн), сума строкової заборгованості по відсоткам - 495,05 доларів США (гривневий еквівалент по курсу НБУ станом на 07 грудня 2016 року 1 долар США/26,097384 грн, 12 919,51 грн), сума простроченої заборгованості по відсоткам- 7 559,81 доларів США (гривневий еквівалент по курсу НБУ станом на 07 грудня 2016 року 1 долар США/26,097384 грн; 197 291,26 грн), пеня - 994 711,09 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 неналежно виконувала свої зобов`язання за кредитним договором № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року, внаслідок чого станом на 07 грудня 2016 року утворилась заборгованість в указаній сумі 1 990 571,08 грн.

Справа була предметом апеляційного та касаційного перегляду неодноразово.

Встановлено, що згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 19 червня 2015 року ОСОБА_2 зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 , після реєстрації шлюбу змінили прізвище на « ОСОБА_4 ».

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 червня 2025 року рішення Долинського районного суду від 04 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Олком-Лізинг» заборгованість за кредитним договором № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року у розмірі 31 166,58 доларів США, з яких: сума заборгованості по основному боргу кредиту - 28 043,00 доларів США, сума відсотків за користування кредитом за період з лютого 2014 року до 11 листопада 2015 року - 3 123,58 доларів США.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції встановив, що пунктом 3.6 кредитного договору № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року передбачено автоматичне припинення строку його дії у разі виникнення заборгованості у позичальника по сплаті відсотків за користування кредитом більше трьох місяців. Згідно з розрахунком заборгованості по сплаті відсотків, позичальником у вересні, жовтні, листопаді 2015 року допущено виникнення заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом більше 3-х місяців. Відтак, дія кредитного договору припинилась 11 листопада 2015 року на підставі положень пункту 3.6 цього кредитного договору. Тобто змінився строк виконання зобов`язання і з цієї дати настав строк дострокового повернення кредиту у повному обсязі.

Оскільки з позовом до суду позивач звернувся 19 січня 2017 року, тому слід застосувати трирічний строк позовної давності, про застосування якого просила відповідачка, та стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача 31 166,58 доларів США - суму заборгованості, щодо якої строк позовної давності на момент подання позову не сплив.

Водночас суд зазначив, що оскільки дія кредитного договору припинена 11 листопада 2015 року, вимоги позивача про стягнення відсотків за кредитним договором та пені після зазначеної дати є необґрунтованими.

14 липня 2025 року ОСОБА_5 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 червня 2025 року.

У касаційній скарзі заявниця просить скасувати вказану постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення у справі, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення ухвалене апеляційним судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

06 листопада 2025 року ТОВ «Олком-Лізинг» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

15 жовтня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що 14 квітня 2008 року між ВАТ Банк «Фінанси і Кредит», правонаступником якого є ПАТ Банк «Фінанси і Кредит», та ОСОБА_2 як позичальником було укладено договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 609 pv6-08, на підставі якого банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності у розмірі 45 500,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 14,5 відсотків річних.

Згідно з пунктом 3.1 цього договору видача кредитних ресурсів за цим договором проводиться на підставі письмової заяви позичальника, за погодженням банком.

Пунктом 3.2 вказаного договору встановлено, що позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси, одержані за цією угодою, до 14 квітня 2023 року, а пунктом 7.3 передбачено, що договір набуває чинності з моменту першої видачі кредитних ресурсів (їхньої першої частини) і діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань.

Відповідно до пункту 3.2.1 договору, починаючи з 14 травня 2008 року залишок по кредиту повинен щомісячно зменшуватися на 253,00 доларів США.

У пункті 3.6 кредитного договору сторони передбачили, що у випадку виникнення заборгованості з боку позичальника по сплаті відсотків за користування кредитом більше 3-х місяців, термін дії договору припиняється, а банк набуває право у відповідності до чинного законодавства звернути стягнення на заставлене майно.

Нарахування та сплата відсотків за користування кредитними коштами визначені пунктами 4.1, 4.2, 4.3 кредитного договору.

Так, пунктом 4.1 кредитного договору встановлено, що позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитними ресурсами у валюті кредиту, по процентній ставці 14,5 % річних.

Відповідно до пункту 4.2 кредитного договору нарахування відсотків проводиться за період з моменту списання кредитних ресурсів з позичкового рахунку позичальника до моменту повернення кредитних ресурсів на позичковий рахунок.

Згідно з пунктом 4.3 кредитного договору позичальник сплачує відсотки щомісяця, у термін до 10 числа кожного місяця. У зазначений термін сплачуються відсотки, нараховані за попередній календарний місяць.

Як вбачається з пункту 6.1 вказаного договору, за прострочення повернення кредитних ресурсів і/чи сплати відсотків, позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожний день прострочення. Зазначена пеня сплачується у випадку порушення позичальником строків платежів, передбачених п.п. 3.2, 3.4, 4.3, 4.4, 4.6 цього Договору, а також будь яких інших термінів платежів, передбачених договором. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов`язання сплати відсотків за увесь час фактичного користування кредитними ресурсами.

Згідно з пунктом 7.1 договору у випадку, якщо сплачені позичальником банку кошти недостатні для погашення виниклої до цього моменту загальної суми заборгованості, то погашення заборгованості виконується в наступній черговості: у першу чергу погашаються прострочені відсотки за користування кредитними ресурсами, у другу чергу погашаються нараховані відсотки за користування кредитними ресурсами, в третю чергу погашається сума основного боргу по кредиту, а в четверту чергу погашається пеня і штрафи.

Відповідно до пункту 7.8 договору за видачу кредитних ресурсів згідно цього договору позичальник сплачує банку комісійну винагороду.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 15 квітня 2008 року між позивачем та відповідачкою було укладено іпотечний договір, що забезпечує вимогу іпотекодержателя, яка випливає з договору № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії кредитного договору.

30 вересня 2008 року між ВАТ Банк «Фінанси і Кредит» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду № 1 до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року, з якої вбачається, що процентна ставка за користування кредитом, починаючи з 01 жовтня 2008 року, встановлюється у розмірі 16% річних.

Згідно зі складеним ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит» розрахунком заборгованості по кредитному договору № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року в іноземній валюті, що підлягає до сплати боржником, за період з 14 квітня 2008 року по 07 грудня 2016 року заборгованість ОСОБА_2 становить 1 990 571,08 грн, з яких: сума заборгованості по основному боргу кредиту - 30 104,52 доларів США (гривневий еквівалент по курсу НБУ станом на 07 грудня 2016 року - 1 долар США/26,097384 грн; 785649,22 грн), сума строкової заборгованості по відсотках - 495,05 доларів США (гривневий еквівалент по курсу НБУ станом на 07 грудня 2016 року - 1 долар США/26,097384 грн; 12 919,51 грн), сума простроченої заборгованості по відсотках - 7 559,81 доларів США (гривневий еквівалент по курсу НБУ станом на 07 грудня 2016 року - 1 долар США/26,097384 грн; 197 291,26 грн), пеня - 994 711,09 грн.

Також банком надано виписки по рахунку позичальника згідно кредитного договору № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року, копії заяв ОСОБА_2 на видачу готівки позичальнику на загальну суму 44 500,00 доларів США, в тому числі: копія заяви на видачу готівки № 1 від 15 квітня 2008 року на суму 15000,00 доларів США; копія заяви на видачу готівки № 1 від 16 липня 2008 року на суму 6 000,00 доларів США; копія заяви на видачу готівки № 1 від 08 вересня 2008 року на суму 1 500,00 доларів США; копія заяви на видачу готівки № 1 від 22 вересня 2008 року на суму 10 000,00 доларів США; копія заяви на видачу готівки № 1 від 23 вересня 2008 року на суму 12 000,00 доларів США.

Ухвалою Долинського районного суду від 10 січня 2018 року на підставі заяви відповідачки було призначено судову економічну експертизу по справі.

Згідно з висновком експерта № 261 судово-економічної експертизи по матеріалах цивільної справи № 343/131/17, складеного судовим експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз МЮУ Кукул А. І. 20 серпня 2018 року на виконання ухвали суду від 10 січня 2018 року, дослідженням поданих матеріалів встановлено, що здійснений ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» розрахунок заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року станом на 07 грудня 2016 року відповідає умовам кредитного договору щодо розрахунку заборгованості по тілу кредиту в сумі 30 104,52 доларів США, нарахованих відсотків в сумі 8 054,86 доларів США та пені в сумі 994 711,09 грн. Видача кредитних коштів в сумі 44 500,00 доларів США підтверджена документами первинного обліку, зокрема копією заяви на видачу готівки № 1 від 15 квітня 2008 року на суму 15 000,00 доларів США, копією заяви на видачу готівки № 1 від 16 липня 2008 року на суму 6 000,00 доларів США, копією заяви на видачу готівки № 1 від 08 вересня 2008 року на суму 1 500,00 доларів США, копією заяви на видачу готівки № 1 від 22 вересня 2008 року на суму 10 000,00 доларів США та копією заяви на видачу готівки № 1 від 23 вересня 2008 року на суму 12 000,00 доларів США. Підтвердити погашення заборгованості первинними документами не представляється за можливе, оскільки первинні розрахункові документи, що підтверджують погашення заборгованості за кредитним договором № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року на дослідження надані частково. Дослідженням поданих документів встановлено, що метод нарахування відсотків ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» за кредитним договором № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року відповідає вимогам пункту 6 розділу VI «Положення ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» про порядок надання кредитів фізичним особам», затвердженого Рішенням Правління від 29 квітня 2005 року.

14 вересня 2020 року відбувся аукціон з продажу кредитного портфелю ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», що складався з прав вимоги та інших майнових прав за 224 кредитними договорами фізичних осіб, що забезпечені іпотекою, транспортними засобами та іншою заставою. Лот № GL3N219036. Переможцем аукціону визначено ТОВ «Олком-Лізинг».

09 жовтня 2020 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Олком-Лізинг» укладено договір про відступлення прав вимоги, за яким в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступив новому кредитору належні банку права вимоги, а новий кредитор набув права вимоги банку до позичальників та/або поручителів, зазначених у Додатках № № 1, 2 до цього Договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)), договорами застави та договорами поруки, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстрів у Додатках № № 1, 2 до цього Договору.

09 жовтня 2020 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (код ЄДРПОУ 09807856) та ТОВ «Олком-Лізинг» укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави, за яким в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступив новому кредитору належні банку права вимоги, а новий кредитор набув права вимоги банку до іпотекодавців (заставодавців), зазначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за договорами іпотеки (іпотечними договорами), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору.

Таким чином, ТОВ «Олком-Лізинг» набуло право вимоги за кредитним договором № 609 pv6-08, укладеним 14 квітня 2008 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2

12 cічня 2021 року ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності.

Мотивувальна частина

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

За правилом статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), за правилом статті 610 ЦК України є порушенням зобов`язання.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (положення статті 611 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-154цс18), зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.

У справі, яка переглядається, встановлено, що умовами кредитного договору № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року визначений кінцевий термін повернення основної заборгованості - до 14 квітня 2023 року (пункт 3.2).

Відповідно до пункту 3.2.1 договору, починаючи з 14 травня 2008 року залишок по кредиту повинен щомісячно зменшуватися на 253,00 доларів США.

Водночас у пункті 3.6 кредитного договору сторони передбачили, що у випадку виникнення заборгованості з боку позичальника по сплаті відсотків за користування кредитом більше 3-х місяців, термін дії договору припиняється.

Отже, сторони кредитних правовідносин визначили у договорі порядок і спосіб дострокового повернення кредиту, тобто зміну строку виконання основного зобов`язання і визначили умови такого повернення.

Таким чином, пунктом 3.6 кредитного договору визначено, що безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання є виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, так як у такому повідомленні банк не вимагає дострокового виконання зобов`язань.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року в справі № 138/240/16-ц (провадження № 61-14987св19) вказано, що якщо сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з розрахунком заборгованості по сплаті відсотків, позичальником допущено виникнення заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом більше 3-х місяців, тобто у вересні, жовтні, листопаді 2015 року.

Відповідно до пункту 4.3 кредитного договору позичальник сплачує відсотки щомісяця, у термін до 10 числа кожного місяця. У зазначений термін сплачуються відсотки, нараховані за попередній календарний місяць.

При таких обставинах апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ураховуючи умови кредитного договору № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року (пункт 3.6), його дія припинилась 11 листопада 2015 року, а саме внаслідок виникнення у позичальника заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом понад три місяці. Тобто змінився строк виконання зобов`язання, й з цієї дати настав строк дострокового повернення кредиту у повному обсязі.

Разом із цим, як вбачається з матеріалів справи, 12 cічня 2021 року відповідачка подала до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.

Як зазначалось раніше, починаючи з 11 листопада 2015 року у позивача виникло право на звернення до суду із позовом до відповідачки для захисту своїх порушених прав.

ТОВ «Олком-Лізинг» звернулось до суду з цим позовом 19 січня 2017 року.

При таких обставинах, встановивши обставини справи та оцінивши належність та допустимість доказів, які надані сторонами, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про необхідність застосування строків позовної давності, обмеживши нарахування заборгованості за тілом кредиту трьома роками, що передували зверненню позивача до суду (з лютого 2014 року по січень 2017 року згідно графіку погашення кредиту), та обґрунтовано стягнув з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитом у розмірі 28 043,00 доларів США за вказаний період.

З цих же підстав правильними є висновки апеляційного суду про стягнення відсотків за користування кредитом за період з лютого 2014 року до 11 листопада 2015 року.

Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги про те, що заборгованість позичальника по сплаті відсотків за користування кредитом за три місяці існувала ще станом на 10 жовтня 2010 року (за період липень-вересень 2010 року становила 1 641,87 доларів США), оскільки такі доводи є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів Верховного Суду також не погоджується з доводами касаційної скарги щодо порушення обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, оскільки, зокрема, сторони кредитного договору № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року у пункті 3.6 визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком відповідного письмового повідомлення позичальнику, в відтак така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду